12.07.2017_1.jpg

12 липня – День пам’яті Первоверховних апостолів Петра і Павла

На Петра літо ламається, осені вклоняється (Народне прислів’я)

Святом Славних і всехвальних первоверховних апостолів Петра і Павла завершується цикл великих свят, що припадають на період літнього сонцестояння, серед них і Зелені свята (Трійця) та Івана Купала, присвячені природі, сонцю, травам, квітам, урожаю і... залицянням.

Святий Петро (до хрещення – Симон) – брат апостола Андрія Первозванного. Спочатку він жив звичайним життям, разом із братом рибалив. Але настав день, коли Андрій Первозванний, який першим почув заклик Ісуса Христа, привів до Сина Божого й Петра. І Петро (із грец. «камінь, твердий») став одним із перших дванадцятьох апостолів Господа. Під час своїх мандрів Ісус якось запитав учнів, за кого люди його визнають і за кого визнають його учні. Відповіді були різні, але жодна з них не була близькою до істини. І лише учень Петро сказав: «Ти – Христос, Син Бога живого». Христос сказав у відповідь: «Блаженний ти, Симоне, бо не тіло і кров тобі оце виявили, але мій небесний Отець».

Саме Петрові Ісус Христос по закінченні Таємної вечері напророчив, що він зречеться тричі Господа ще до того, як заспівають півні. Так і сталося, як сказав Син Божий: Ісуса Христа схопили, а Петра, який назирці пішов слідом, упізнали люди. Він тричі зрікся Господа та ще й заприсягся, що не знає Ісуса. Ці три страшні зречення спокуто лише після вознесіння Ісуса Христа, який наділив Петра пастирською владою. Від цього моменту й почалася проповідницька діяльність Петра в країнах Сходу.

На відміну від апостола Петра, Святий Павло (перше ім’я Савло) не був знайомий із Ісусом Христом за життя й не був у числі його перших дванадцятьох апостолів. За походженням він був із багатого римського роду, заробляв на життя тим, що виготовляв намети. Павло (з лат. «малий») спочатку ненавидів перших християн, оскільки був відданий іудейській вірі, навіть брав участь в арештах християн у Єрусалимі та побитті первомученика Стефана. Одного разу він відправився в Дамаск для переслідування християн, але дорогою побачив чудесне світло з неба, від якого впав на землю й осліп. До того ж, за церковними переказами, тієї ж миті він почув голос із неба, який докоряв йому переслідуваннями Бога. Це був вирішальний момент у житті Павла. Зір йому повернув своїми молитвами християнин Ананія, і Павло прийняв хрещення та почав проповідувати християнство в Аравії, Дамаску й ін. Багато чудесних зцілень подарував він невіруючим язичникам, його навіть почали вважати богом і хотіли принести йому жертву.

Тоді в Римі царював імператор Нерон, п'ятий і останній із династії Юліїв-Клавдіїв. Почавши як правитель досить мудрий і моральний, він, за свідченням істориків, швидко заплутався в політичних інтригах, зазнав впливу своєї палкої, неприборканої вдачі та занадто багатої фантазії. Після страшної пожежі в Римі почалися масові страти невинних людей, насамперед прибічників християнської релігії. Нерону дуже не до вподоби були перші в історії людства християнські твори. А саме в ті роки чотири апостоли написали перші Євангелія. Силою слова й духу переконував людей в істинності християнської віри і Святий апостол Петро, створюючи свої два послання. Апостолу Павлу належить один із найважливіших для християн творів – Книга дій апостольських.

І Петра, і Павла було схоплено за проповідницьку діяльність і страчено в 76 році. (Апостола Петра розіпнули головою вниз; апостолу Павлу мечем відтяли голову).

За народними віруваннями, до обов’язків цих Святих уходить стежити за вчасним збором урожаю, можливо, тому, що день цих святих апостолів збігається з початком жнив у більшості регіонів України:

«Святий Петро за плугом ходить,
Святий Павло воли водить...»

Заздалегідь перед днем Святих Петра і Павла люди за старих часів дуже ретельно готувалися, зокрема білили хати, прибирали і на подвір’ях, і всередині осель. Зранку побожні люди святково вдягалися й обов'язково йшли до церкви. Відома стародавня легенда про Святого Петра й Господа. Якось саме цього дня йшли вони землею, оглядали, хто з людей чим зайнятий. І побачили двох дівчат: одна жито жне, а інша – спить під копою, та двох парубків – один у полі працює, а другий під возом у холодочку дрімає. Подумали Святі й вирішили попарувати молодих людей, але так, щоб обидві пари з голоду не померли: працьовита дівчина дісталася лінюхові, а ледача – роботящому хлопцю. Із тих пір, мовляв, так і повелося: чоловік і жінка в сім’ї «на різних полюсах» за працьовитістю (кому як пощастить!).

За християнським віруванням, Петро й Павло є також захисниками свійських тварин. Тому цей день здавна вважають святом пастухів. Оскільки корів випасали переважно підлітки, то найпишніше празникували на Петра й Павла діти. Матері вдосвіта випікали та пригощали всіх знаменитими українськими мандриками – вельми смаковитими пиріжками, виготовленими із сиру та сметани.

{До нашого часу дійшла цікава легенда. Начебто, мандруючи в цей день, Петро і Павло (вони взагалі полюбляли мандрувати світом) присіли в обід під деревом, щоб перепочити, і задрімали. Тим часом до них непомітно підкралася зозуля, розв’язала торбинку й витягла звідти мандрику. Але коли почала їсти, то одразу ж вдавилася. Отож і мовиться: «На Петра-Павла зозуля мандрикою вдавилася». Це прислів’я нагадує нам, що з цього часу птаха перестає кувати}.

Женучи в поле корів, пастухи брали із собою лише ті мандрики. Посередині толоки вони викопували «Петра» (на Бойківщині – «петрівник») – так називали місце колективного обіду. На пагорбі, щоб видно було тварин, рили квадратні канавки такої глибини, щоб можна було спустити в них ноги. Землю скидали поруч на купку й прикривали дерниною. Середину обкопаного місця, яке правило за стіл, застеляли скатертиною й викладали їжу. В обід на толоку приходили батьки з подарунками. Усі сідали за родинний обід, смакуючи ласощами та частуючи одне одного. Так тривало до самого вечора. Пастухи розповідали цікаві історії, співали пісень (їх називають «латканки») й бавилися в різні ігри. Корів у цей час доглядали батьки. Надвечір підлітки плели віночки з живих квітів і прилаштовували тваринам на роги. Перед тим як вертатися додому, починали трубити в дуди, виготовлені з коров’ячих рогів. Ними оповіщали селян, коли виганяли череду в поле. Юних пастухів зустрічали всім селом. Цей звичай зберігся й дотепер у багатьох селах Прикарпаття та Карпат.

На другий день після Петра колись відзначали теж свято, але наполовину менше, і називалося воно «на пів-Петра». На Слобожанщині в цей день різали трьох півників і варили борщ у трьох горщиках – «три борщі, бо святий Петро три рази відрікався від Христа».

Цьогоріч свято Петра припало на середу – отож варто чекати гарного року! Так мудрі гуцули кажуть (згадаймо звичне «Не все в середу Петра, а є в инчу днину»).
Умиваймося в цей день із трьох чуркальців на здоров’я та щастя, зустрічаймо схід сонця та
щедро пригощаймо бідних.
Зі святом! 

Авторизуйтесь на сайті щоб мати можливість залишити коментар

ORCID: 0000-0002-1858-9269

ORCID (англ. Open Researcher and Contributor ID) — єдиний міжнародний реєстр учених для коректного цитування статей.

Перейти

Researcher ID: C-2286-2017

ResearcherID – ідентифікатор ученого (дослідника), що дає змогу формувати список власних публікацій.

Перейти

Google Scholar

Академія Google (англ. Google Scholar) - безкоштовна пошукова система за текстами наукових публікацій.

Перейти