Калатайте ж, дзвони всіх сердець!!!
14 липня 1995 року помер видатний український письменник та громадський діяч Олесь Терентійович Гончар
Він ніколи нічого не хотів для себе. Був красивий і гордий в юності й у високі свої літа
(Дмитро Білоус)
ВІРШ-ПРИСВЯТА ОЛЕСЕВІ ГОНЧАРУ
Випеленавсь ранок безборонний,
Затремтіли в росах спориші.
Калатають серця мого дзвони,
в зріст піднявши весь собор душі.
Стіни, мов струна. Віконні рами
потяглись до світла. Куполи
золотими рвуться ввись хрестами,
не ждучи ні слави, ні хули.
У дверях затовпився ранимий
і голодний, вже не хлібом, люд.
Може, й не хвалу воздати Сину,
й навіть не залишити свій бруд.
Цей покути ревно й тихо просить,
хтось на те цікаво загляда.
Іншому – вже всіх видовищ досить
тільки б тут, хоч краєм ока, да...
Той старечу простягає руку,
і йому копійка та пече.
От би якось ту пекельну муку
перекинуть на друге плече.
Тому треба первістка хрестити,
а оцим – звінчати молодих.
Ще комусь – похований родитель
забиває гострим плáчем дих...
Чи ми грішні всі, чи – окаянні:
словом, ділом, помислом? Невже?
А чого ж ми валим ранком раннім
в світ, що храм довіри береже?..
І валком, і натовпом, вже тісно,
не ламайте двері ідучи.
З крилосу душі знялася пісня –
усього зречись, і помовчи.
І допоки світу цього буде,
ранок з ніччю йтиме в рутній герць,
що притихлі дзвони серця збудить.
Калатайте ж, дзвони всіх сердець!!!
(Микола Ткач, Надія Данилевська, 1987)
