23.04.2017.jpg

Стежка пам’яті нашої, що навправці до рідних поверта

Провідна неділя, або Радониця, Гробки, Опроводи – за народним календарем тиждень після Великодня 

Пом’янімо рідних.
Пом’янімо вчителів.
Пом’янімо всіх, хто покоїться під кам’яним хрестом... 

Тримаю в руках четверту книгу журналіста Василя Кривого «Козиряни: Народознавчий роман-хроніка про село і його людей» (Чернівці : Місто, 2016. –  488 с.). Добірне публіцистичне слово нашого краянина про  справічний сільський солцесхід, а відтак про ΑΩ (альфа й омега) людського життя знайшло затишок у палітурних обладунках цього видання. Авторські рядки, без сумніву, співзвучні нині з думками й почуваннями всіх православних, які підтримують давньоукраїнський звичай поминання рідних по крові й духу людей, долучаються до сумножинного походу пам’яті до стражденного місця, міченого хрестом:

     «Ніби вчора  була весна, а насправжки вже літо гойдається на місточку, за яким осінь босими листочками ходить по шовковій траві. Як завтра, дивись, у просині осені розпливатимуться білі павутини Бабиного літа.
     Невгамовно проминущі пори року.
     І життя. То зеленосно брунькувалося, то швидкоплинно листопадиться.
     Істинна філософія буття: весна народжується взимку, літо – навесні, осінь – влітку, зима – восени. Так було справіку. Й повік-вічно так буде. Тільки нас уже не буде на грішній землі. /.../
    Часові, кажуть, підвласне все. У тому числі й людська пам’ять. Хоч би яке горе людині, а минають роки – й гострі грані стираються. Ніби й чіпка пам’ять, а все-таки задавнена часом, прикидана щоденними клопотами. Заростає-рубцюється стятий стовбур живучого дерева. Якщо й простежується зранений рубець, то тільки до якоїсь там гілки-коліна. А далі крислатою кроною розростається й плодоносить молоде гілля, першопочаток якого – від одного, на всенький рід-родину спільного корінь-стовбура».

У сповідному поклоні вічних боржників стоїмо. І дивляться на нас, живих, із портретів рідні й мудрі очі – обереги святості. І горять незгасним полум’ям свічки скорботи нашої. Не воском – сльозами скапують жалобні свічі.

Прощення просимо. І перший раз. І другий раз. І третій...
Хтось колись і нас отак згадає. Якщо згадає...

Авторизуйтесь на сайті щоб мати можливість залишити коментар

ORCID: 0000-0002-1858-9269

ORCID (англ. Open Researcher and Contributor ID) — єдиний міжнародний реєстр учених для коректного цитування статей.

Перейти

Researcher ID: C-2286-2017

ResearcherID – ідентифікатор ученого (дослідника), що дає змогу формувати список власних публікацій.

Перейти

Google Scholar

Академія Google (англ. Google Scholar) - безкоштовна пошукова система за текстами наукових публікацій.

Перейти