Тамара Севернюк. На вістрі миті: «...з надією, що Ваша душа знайде тут жадану хвилю»

Тихенько руки покладім на спину ранковій хвилі, що біжить за грань, і хай розбудить приспані судини різець, що божо творить філігрань

 Коли настає літня відпустка, ти потрапляєш у полон міражів свободи. Майже не телефонують з роботи.., не квапишся на першу пару.., перебираєш на полиці книги.., беручи до рук не ті, «що треба», а ті, які в круговерті днів не мала часинки прочитати вповні, подумати без зайвого поспіху, насолодитися високим словом... Нині захотілося перегорнути сторінки ошатного видання буковинської поетеси Тамари Севернюк, випускниці філологічного факультету Чернівецького держуніверситету (1966), – «Дотик безсмертника...». У ньому роздуми автора над вічним, непроминущим – шлях людини від себе до світу й від світу до себе. На цьому шляхові – знахідки, втрати, любов і зло, жорстокість, милосердя, розуміння і конфронтації; відданість і зрада, намарність надій і немарність віри...

2004 року Тамара Артемівна подарувала мені книгу своїх поезій і сторінок щоденників з автографом, який послужив заголовком цієї добірки віршів. Я теж щиро бажаю, щоб Ваша душа знайшла в поетичних рядках вибраних десяти віршів «жадану хвилю». Літньо-відпускну.

  • Від клопотів буденних...

    Від клопотів буденних і невдячних,
    Від сварок, суперечок, суєти,
    Від слів грімких і кроків необачних
    Ще, слава Богу, є куди втекти.
    Отут, отут, де гасне слів потреба,
    Де п’єш мовчання тиші золоте,
    Твоя земля вдивляється у небо,
    Твоя душа в тім погляді росте...

  • Я відчиню вікно...

    Я відчиню вікно,
    Каву зроблю або чай,
    День як святе вино,
    – Світечку, зустрічай!


    Світла сахнеться сум,
    Світові тьма – пусте!
    Душу йому несу,
    Папороть в ній цвіте.


    В ринвах ще спить вода,
    Півень горланить десь.
    Папороть молода...
    Господи, дай нам десь!..

  • Поспішаю

    Білий ранок... Зелені шатра...
    Пух кульбабовий біля плота.
    Поспішаю тобі сказати,
    Що на світі не все – марнота.


    Пролітають вітри Едему,
    Лихоманячи злотним краєм.
    Щастя – мати в житті своєму
    Те, що гріє й ціни не має.


    Дух небес над земні суєти
    В пізнє трав’я ллє роси ранні.
    Щастя – знати, навіщо є ти,
    Коли падає лист останній.


    Поспішаю... Одна турбота –
    Чи ще встигну тобі сказати,
    Що на світі не все – марнота...
    Білий ранок... Зелені шатра...

  • Нестача

    Говоримо, говоримо, говоримо...
    Розвінчуєм. Засуджуєм. Боремо.
    Гортаємо. Читаємо. Ковтаємо.


    – А як життя?
    – На все часу не маємо...

    ♡ ♡ ♡

    І не дано межу переступити,
    Під кожен крок – палюча грань, не рінь.
    Що б не було, а Слово буде жити,
    Пройшовши всі безглуздя говорінь.


    Нас оглушили гасла і поради,
    Так хоче саду тихого вікно...
    Пошли нам, Боже, крапельку відради,
    Бідою ми хворіємо давно.

    ♡ ♡ ♡

    «І лампа не горить», художник Олена Юшина.
  • І все...

    Як добре, коли тиша настає,
    І ти не чуєш рику світового.
    Лиш власне серце в груди лунко б’є,
    Є ти і дзвін. І все. І більш нічого.
    Як добре, коли тиша настає.


    Світ сам втомивсь з своєї ковготи,
    Йому бракує лю́дського завзяття –
    Помірять силу: хто там – він чи ти –
    Таки ж бо зміг ту силу зберегти
    і розпалити святості багаття.


    Гукнути грішних грішників: ловіть,
    Не бійтесь іскор цих палких, жалючих.
    Хай нас пекучим болем освятить
    В тій віщій тиші та летюча мить,
    Що є спасінням на відча́ю кручі.


    Як добре, коли тихо на душі,
    А в світ летять лише серцеві дзвони.
    І їм не вадять жодні перепони,
    І людство все при мирному коші,
    І віє вітер вольності солоний,
    Якій нема ні краю, ні межі...


    Так добре, коли тихо на душі...

    ♡ ♡ ♡

    «Запах літа», художник Оксана Шапкарина.
  • Казка

    Роль щасливця безтурботно грає травень.
    Ще стоїть його пора в календарі.
    А тополі осипають сніг на трави,
    Чудернацька веремія на дворі.


    Серед ночі б’є годинник синій-синій,
    Спить, згорнувшись у клубочок заметіль
    І, не торканий вітрами, терпне іній,
    Як душа, якій нежданно випав штиль.


    Крок до червня. Звідки іній? Он вже літо.
    Ми – дорослі. І навіщо вся ця гра?
    А тополі шелехкочуть: «Ви ще діти...» –
    «Де вас діти?» – в’ються луни по вітрах.


    «Акт природи, тобто казка...» – скаже травень.
    Вийде літо із косою на плечі:
    – Ш-шах!..
    Третя дія. І – завершиться вистава.
    Ми – не діти. Ми – маленькі глядачі...

    ♡ ♡ ♡

    «Ангелятко», художник Володимир Волегов.
  • Дзвін...

    Цей липень жаркий, солоний,
    Євшаном пропах нічним,
    Та будить ранкові дзвони
    Роса прохолодний дим.


    Здіймається сиво вгору
    Землі молода сльоза,
    І радісно щось говорить
    До неба земна краса.


    Пірнають в прозорість бджоли,
    На лапках темніє мед...
    Десь ходить королик, голий,
    В колисці спить... Архімед.


    Віконниці розтуляють
    Для хисту сліпого – світ.
    Ніхто ще меча не знає,
    І дише євшаном щит.

  • Зблиски

    * * *

    Так пронизливо сяє блакиттю,
    Наче в полі небесному – осінь,
    А це літо твоє воскресає...

    * * *

    – На добраніч, сонечко...
    – Дай, Боже, вранці озватися...
    Так минає земний наш відтинок.

    * * *

    Тебе нема.
    Нестерпна порожнеча
    В оточенні живих речей...

    * * *

    Приборкане серце
    Забилося розсудливо.
    І світ посірів...

    * * *

    Тяжкі часи минають,
    А добрі справи
    Залишаються...

    * * *

    І невловне можна вловити,
    Якщо тобі Богом дано –
    Бачити.

    * * *

    Квіти в кошиках –
    Хрустка свіжість
    Землі.

    * * *

    Ліси... Дорога... Озеро...
    Глянеш довкруг –
    Та й жити хочеться.

    * * *

    Іноді трапляється,
    Що найтепліші слова
    Народжує... віхола.

    * * *

    В житті багато чудес.
    Здається, упав і летиш в провалля.
    Виявляється – ти просто летиш,
    І це зветься – дотик...
    Дотик безсмертника...

    * * *

    Шляхи життя,
    Як норовисті ріки –
    Підводних рифів не бракує їм...

    * * *

    А я благаю Бога лиш про те,
    Щоб залишив святим моє святе.

  • Долі сплачено мито

    Долі сплачено мито
    За дари майбуття...
    Все, що нами прожито, –
    Лиш пролог...
    До життя.

Авторизуйтесь на сайті щоб мати можливість залишити коментар

ORCID: 0000-0002-1858-9269

ORCID (англ. Open Researcher and Contributor ID) — єдиний міжнародний реєстр учених для коректного цитування статей.

Перейти

Researcher ID: C-2286-2017

ResearcherID – ідентифікатор ученого (дослідника), що дає змогу формувати список власних публікацій.

Перейти

Google Scholar

Академія Google (англ. Google Scholar) - безкоштовна пошукова система за текстами наукових публікацій.

Перейти