Галина Тарасюк. У всежіночній знаді: «Перейти – молодою і впертою – перевали круті...»

Де б ти не був і звідки б ти не йшов, куди б не слалася крута дорога, на верховини рідного порогу хай приведе тебе моя любов

Поезія Галини Тарасюк, випускниці філологічного факультету Чернівецького державного університету (1974), народжується здебільшого не з абстрактних ідей, не з раціонального мудрування, а суто по-жіночому – із живого, імпульсивного враження, емоційного переживання. Їі лірична героїня – наша сучасниця з непростою долею, з неординарною душею, з незвіданим, часто незбагненним космосом – своїм макро- й мікросвітом, – над яким авторка піднімає покров таємничості. Пізнання свого «Я», калейдоскоп почуттів до всього сущого, стосунки з дорослою донькою, метаморфози в людському житті й природі... Самобутня поетеса вміє знайти незвичний ракурс бачення, немовби заглянути за невидиму грань, відкрити там те, що таїться в глибинах явища й показати його в розвиткові. Прикладом до цих слів можуть бути прекрасні вірші зі збірки «Сотворіння гнізда».

 

  • Доля

    Доля

    Скільки раз здавалося – стіна.
    Скільки раз здавалося – до стінки
    доля знову ставить тебе, жінко,
    не спитавши, в чім твоя вина.


    Але зрідка й на твоїм віку
    та, що була ворогом і катом,
    обгорталась правди адвокатом
    у годину кривдну і гірку.


    Все було... Тож не буди гордині,
    бо життя – нарешті це збагни –
    епізод столітньої війни
    з ницістю людини – у ЛЮДИНІ.

    * * *

    Ніжність у портретах Бек Уіннел.
  • Усі твої дороги...

    Усі твої дороги...

    Усі твої дороги – повз мій дім,
    засипаний по самі вікна цвітом.


    Усі твої дороги – повз мій дім,
    засипаний по самі вікна листям.


    Усі твої дороги – повз мій дім,
    засипаний по самі вікна снігом...

    * * *

    «Казковий будиночок», художник Марта Белл.
  • Амбіції

    Амбіції

    І не бажати,
    і не мати
    нічого в світі – тільки те,
    щоби дитятко цілувати,
    неначе вірші видихати,
    де кожне слово – золоте.


    І не бажати,
    і не мати
    нічого в світі – тільки це:
    писати вірші, так писати,
    щоб кожне слово цілувати,
    немов дитиночки лице.

    * * *

    «Жінка з немовлям», художник Альберт Анкер.
  • Дитинства спомин...

    Дитинства спомин...

    Дитинства спомин – танець під дощем.
    «Велика виростеш» – сміється з ґанку мама.
    «Невже таке було?» – сама собі не вірю
    й кричу дочці: «Не йди під дощ!
    Не виростеш! Не йди!»

    * * *

    «Шелест дощу», художник Леонід Афремов.
  • Дочка

    Дочка

    Висока (ти завжди заздрила високим жінкам),
    Кароока (ти теж карооким заздрила),
    впевнена (як ти заздрила впевненим!),
    вродлива (ти не була такою)
    скаже строго і холодно (ти не сміла так
    розмовляти з матір’ю):
    – Ти ніколи більше не вийдеш заміж,
    навіть знову за нашого батька.
    Весільні шовки до лиця молодим,
    і шлюбні кайдани лиш на юних зап’ястях –
    срібні браслети.
    – Боже, та я й не думала... (як вибачливо
    і розгублено тане твій голос!)
    – Я знаю... (ти ніколи не знала,
    що думає твоя мати).
    – Я знаю, а кажу це просто так,
    для профілактики,
    щоб ти не чулася нещасною і самотньою.
    – ?!! (ти ніколи не була такою доброю,
    чуйною, мудрою дочкою своєї матері).

    * * *

    «Автопортрет», художник Зінаїда Серебрякова.
  • Двері навстіж...

    Двері навстіж...

    Двері навстіж: – Ну, здрастуй. Заходь.
    Ні про що не спитаю.
    І вітри повертають на кола свої.
    І вітри повертають.


    Повертають в гніздов’я шпаки і орли,
    Повертають лелеки.
    Завертає за кожен забутий поріг
    шлях з варягів у греки.


    Повертають з просторів морських кораблі
    до терплячих причалів.
    Повертають кохані... Вертають туди,
    де вже їх не чекали.


    Прихилившись плечем до одвірка, стоїш –
    ні про що не питаю.
    І вітри повертають на кола свої.
    І вітри повертають.

    * * *

    «У країні дельфінії», художник Олена Юстина.
  • Від пересудів...

    Від пересудів...

    Від пересудів, пліток і обмов,
    Від поглядів лихих і завидющих
    Рятуймося в біблейськи юній пущі!
    Спасаймо нашу палахку любов!


    Але які колючі райські кущі!
    На срібнім листі проступає кров...
    І зветься первоцвіт – болиголов,
    Болидуша... І наші дні грядущі:


    На чорнім – біле, і на білім – чорне
    Поділяться на «завтра» і на «вчора».
    Та поки що відпущений нам строк,


    І праліс світиться рожевим рястом,
    І погляд сяє нелукавим щастям,
    І дивиться душа з-під оболок.

    * * *

    «Романтика», художник Karen Tarlton.
  • Перейти  молодою...

    Перейти молодою...

    Перейти – молодою і впертою –
    перевали круті –
    хай це буде останнім безумством
    у моєму житті.


    Перейти – хоч живою, хоч мертвою –
    цю вогненну ріку –
    хай це буде останнє безумство
    на моєму віку.


    Пережити безумства смертельну,
    окаянну вину –
    хай це буде останньою милістю
    мойогó талану.

    * * *

    «Сучасниця», художник Марта Бельмега.
  • Вінок із тернів і зірок

    Вінок із тернів і зірок

    /.../

    Жінки мого народу, перед вами
    Я – жінка, гордо голову схилю:
    – Спасибі вам за добрі руки мами,
    Зіниці доні, що проміння ллють.


    Крізь непроглядь часу, обвали й злами,
    Крізь катаклізмів окаянну лють
    Цвів мужності незгасний ломикамінь
    І сивий ранник нашого жалю.


    На ворохобних долі перехрестях,
    Плодами труду нашого рясна,
    Земля любов’ю вашою воскресла,


    Дитинним сміхом вруниться весна,
    І є у мене подруги і сестри,
    І я на цьому світі не одна.

    * * *

    Картини з експозиції виставки Катерини Білетіної «Український портрет».
  • Щастя сутність

    Щастя сутність

    Прокинутися вранці, як завжди.
    Злякатись радісно: «Чи не проспала?!»
    З криниці витягти ще сонної води.
    Подумати: «А ще й роса не спала».


    Дітей вмивати. Бігти на город.
    Губити кроки у зеленім шумі.
    Забувши враз про тисячу турбот,
    ловити серцем пряні біоструми зела і плоду.


    Молодих вітрів мугикати веселі гами.
    Картоплю мити в цинковім відрі
    і озиватися на рідне: «Мамо!».


    І відчувати в небі й на землі
    Свою безмежну лагідну присутність.
    Наївно дивуватися до сліз:
    яка ж вона банальна – щастя сутність!

    * * *

    «Жіноче щастя», франц. художник Faby Artiste.
  • Єдине прохання

    Єдине прохання

    Біль, і той ласкавіший –
    він серцю дає просвіток.
    Покинь моє серце.


    Скорбота, і та чуйніша –
    вона небо душі дарує.
    Покинь мою душу.


    Печаль, і та добріша –
    вона забувається.
    Покинь мою пам’ять.


    Горе, і те милосердніше –
    воно минається.
    Покинь мою долю.

    * * *

    «Жіночий портрет», художник Володимир Волегов.

 

«У своїх віршах, новелах, повістях і «маленьких романах» Галина Тарасюк може бути різною: наївною, сентиментальною, меланхолійною, ніжною, іронічною, саркастичною, безжальною, гнівною – але вона ніколи не може бути байдужою. У кожен твір вона вкладає часточку своєї душі, своєї любові і свого гніву. І ця душевна енергія не пропадає безслідно, вона передається читачеві і зігріває його» (Петро Рихло. Любов і гнів Галини Тарасюк // Буковинський журнал, 1996, № 1–2).  

*     *     *

Замість епілогу...

Тож, дай нам, Боже, чесно вік прожити,
і не схоластикою праведних ідей –
любов’ю ніжною і вірою в людей –
усіх навкруж навчитися любити... 

Авторизуйтесь на сайті щоб мати можливість залишити коментар

ORCID: 0000-0002-1858-9269

ORCID (англ. Open Researcher and Contributor ID) — єдиний міжнародний реєстр учених для коректного цитування статей.

Перейти

Researcher ID: C-2286-2017

ResearcherID – ідентифікатор ученого (дослідника), що дає змогу формувати список власних публікацій.

Перейти

Google Scholar

Академія Google (англ. Google Scholar) - безкоштовна пошукова система за текстами наукових публікацій.

Перейти