Іван Багряний. Переступивши поріг нового року...

«...коли вже ми нарешті знатимемо, як те щастя виглядає...» 

Нині Іван Багряний (1906–1963) уже, на щастя, не є постаттю невідомою для читача в Україні. Романи та повісті талановитого письменника й активного громадсько-політичного діяча, удостоєного Державної премії України імені Тараса Шевченка (1992), за часів незалежності увійшли до навчальних програм усіх українських освітніх закладів – «Тигролови», «Сад Гетсиманський», «Людина біжить над прірвою»...

Утім, публіцистика І. Багряного, у якій яскраво відбилася його політична й організаційна діяльність в еміграції, ще чекає на свого зацікавленого читача. Ця багата і містка спадщина письменника найповніше представлена у виданні, здійсненому завдяки фінансовому сприянню Фундації імені Івана Багряного (США): Багряний, Іван (Лозов’ягин Іван Павлович). Публіцистика : доповіді, статті, памфлети, рефлексії, есе. – Друге вид. / упорядн. О. Коновал; передмова І. Дзюби, післямова Г. Костюка. – К. : Смолоскип, 2006. – 856 с. : портр.

Прочитайте есе «Року Божого», що його опубліковано в емігрантському часописі  «Українські Вісті» 70 років тому. Чи ж не актуальна для сьогодення думка цієї, за Григорієм Костюком, «виключно обдарованої особистості. Обдарованої різнобічним талантом уникливого людинознавця»?! Чи не є вона квінтесенцією національної гідності й суверенності, обстоювання людського буття?! Чи не цього бажали всі ми, вітаючи один одного з новорічно-різдвяними святами?!

 

РОКУ БОЖОГО...

Якого це буде року, не знаємо, лише прагнемо ціле життя і сьогодні думаємо про ту мить, коли вже ми нарешті цієї ночі, цієї великої хвилини не будемо поневірятися по всіх світах і сибірах, на станціях і полустанках, на етапах, тюрмах і по таборах, а наберемо ярої пшениці і, переступивши поріг нового року, прийдемо до вас посипати. В своїй хаті. В тій «Своїй Хаті», про яку мріяв ще великий Кобзар і віддав за неї всі сили й все своє життя. Прийдемо з свого дому до вашого дому і, сіючи щедро зерно з руки і радість з серця, засипатимем покуття від всієї душі побажаннями: «На щастя... На здоров’я... На новий рік». І знатимемо, як те щастя виглядає, і як те здоров’я виглядає, і радітимем, знаючи, що наступний рік – це буде черговий рік повнокровного і повноцінного людського життя, сповненого радісного сміху дітей, вільної творчої праці, розквіту і слави, людської щирості і приязні.

А тим часом... Гартуймо нерви і будьмо мужні, бо тільки сильні духом досягають мети. Не одиниці – мільйони нас, ціла нація – стоять отак на перепуттях, на грані між сьогодні і завтра, по всіх світах і на «нашій не своїй землі», стоять грудьми проти всіх бур і негод, витримуючи найтяжчий іспит, який будь-коли випадав народам на цій планеті, – іспит на фізичну й духовну витривалість перед лицем тотальної заглади. І то не день, не два – десятиліття, ще й переживши апокаліптичні страхіття останньої війни.

І в цім змаганні з усіма темними силами нація все ж стоїть. Існує. І не тільки існує, а наперекір всьому творить великі культурні, матеріальні й духовні цінності, змагається в прямім і непрямім бою, веде затяту боротьбу нехай повільно, але неухильно наближається до осягнення мети. До здійснення своєї великої Правди в своїй власній хаті.

Свідомість цього хай буде джерелом нашої сили і моральної стійкості на порозі нового року, який може не буде легшим, ніж всі попередні, але на рік наблизить нас через всі злигодні, труди й поневіряння до того світлого майбутнього, в ім’я якого складено стільки жертв і віра в яке веде мільйони по безконечно тернистій дорозі.

Віримо, що нарешті настане той день, коли змагання нашої великої нації закінчиться тріумфом, коли ми дійдемо до мети, змиємо бруд каторг і порох доріг і вільні й щасливі розправимо плечі в своїй власній хаті, де на покутті зорітиме наша велика Правда.

І тоді, того року Божого ми здійснимо те, чого не можемо здійснити нині, шануючи велику традицію, – наберем золотого зерна, зрощеного на рідній землі...

В ім’я цього, прагнучи серцем і змагаючи ділом до святої мети, побажаємо всім, у кого б’ється щире українське серце, – всім розкиданим по всіх точках цієї планети і тим, що терплять і борються на «нашій не своїй землі», – всім, що перебувають в цій хвилині на суші і на морі, під землею і в повітрі, – великої моральної сили і стійкості витримати до кінця і не зломитися в нерівній, але справедливій, святій боротьбі.

А відтак – розділені просторами і ворожими багнетами та мурами, набираємо уявної ярої пшениці і приходимо до вас і, переступивши поріг, сиплемо від усього серця, промовляючи крізь простори і мури, крізь вітри і ворожий лемент, з самої глибини душі:

– НА ЩАСТЯ!..
– НА ЗДОРОВ’Я!..
– НА НОВИЙ РІК!..

(І. Багряний. «Українські Вісті», ч. 1, 01 січня 1948 р.).