Друга королева рослинного царства – «лі-лі», тобто «біла-біла»

«Ні, жодна з книг мені вже не відкриє секрету досконалості цих ліній, секрету сяйва цього білосніжного…»

 

В одному з гірських аулів жила сім’я, де підростали двійко діточок: донька Тамара й син загиблого на війні сусіда. Минули роки, і юнак та дівчина покохали один одного, але Тамару посватали за іншого. Не зважуючись перчити батьківській волі, молодята подалися шукати помочі в чаклуна, який мешкав у глухій ущелині. Дівчина ступила до його темної печери, а хлопець залишився чекати на неї біля входу. Не одна година минула, і терпець його урвався. «Де Тамара?», – спитав він висохлого бородатого старця. А той і відповів: «Немає в мене сили звести вас докупи – отож і вчинив я так, що красуня вже не буде страждати». І чаклун показав рукою на чарівну білу квітку, яка виросла недалеко від ґанку. Цілий день проплакав над лілеєю згорьований юнак, а надвечір чаклун перетворив його на дощову хмарину.

Ця легенда була така популярна в Грузії, що років з двісті тому, коли траплялася велика посуха, дівчата йшли на поля з оберемками лілей: нехай нещасливий наречений заплаче над долею своєї коханої, схвильований її неземною красою.

Не менш поетична і французька оповідь.

При сході сонця лицар зустрів на кладовищі дівчину з білосніжним обличчям і золотим волоссям.
– Чи вийдеш ти за мене заміж? – спитав він її.
– Вийду, але присягнися, що ніколи в моїй присутності не вимовиш слова «смерть».
Вони прожили щасливо кілька років, та одного разу під час учти хтось розповів, що сусід лицаря витоптав кіньми його поля, полюючи на лисиць.
– Смерть йому! – вихопилося в обуреного господаря.
Тієї ж миті його дружина перетворилася на лілею, і її духмяні пелюстки сумно осипалися на підлогу…

Справді, є щось до болі щемне в гармонійних лініях прекрасної квітки – воно й породило ці позначені роздумами над таїною життя й смерті легенди:

«Тож подивись! Цей квіт такий несмілий,
Такий цнотливий, чистий, білий –
Він береже в собі німий таємний знак,
І грізна білизна його є чорною відтак» (Костіс Паламос).

Однак дійшли до нас і веселіші легенди. Наприклад, згідно з німецькою, у кожної лілеї є ельф-покровитель, що разом з нею народжується і помирає. Вночі, при світлі місяця, крихітні чоловічки влаштовують танці під ніжні мелодії квіткових дзвоників. Шкода – чути чарівну музику людині не дано.

Квіти цього роду бувають не лише білі – і їх також не обминула увагою народна творчість. Наприклад, згідно з легендою Стародавнього Риму, з лілеї народився грізний бог війни, і це відбилося в її латинській назві: «лілея Мартагон» означає «лілея, що народила Марса».

У слов’ян уважають, що ця квітка народилася із серця козака-героя, який загинув, захищаючи честь своєї батьківщини. Ось чому лише дотик до квітки дарує сміливість, силу, витривалість.

Легенд про лілею надзвичайно багато, адже її шанують із давніх-давен. Зображення цієї квітки знайдено на фресках, створених ще 3500 років тому на острові Кріт: там вони були емблемою місцевої богині, яка опікувалася рибалками, моряками й мисливцями.

Стилізовані малюнки лілеї дуже часто трапляються серед ієрогліфічних написів Стародавнього Єгипту. Від тих часів лишилась і сама рослина: її можна побачити в Луврі, паризькому музеї, де зберігається мумія молодої єгиптянки. На грудях дівчини, яка вмерла кілька тисячоліть тому, – висохла лілея… Хто поклав її туди?

Вишукані вигини пелюсток білосніжної квітки надихали грецьких скульпторів і керамістів; букети лілій були неодмінним атрибутом церемоній, присвячених богиням Діані та Юноні, а також весільних обрядів – на голову нареченої надівали вінок.  

Та ще більше любили цю «другу королеву рослинного царства» (перша – як відомо, троянда) в країнах Близького Сходу. Її часто згадував у своїх притчах мудрий Соломон, навіть капітелі колон у храмі, що його побудували за царським наказом, копіювали форму квітки. Стародавньою єврейською мовою лілію називали «шушан» – звідси ім’я Сусанна, та й перська столиця Сузи означає «місто лілій».

За переказами, любов до квітки перейняли зі стародавнього світу й християни, де лілія – символ чистоти й непорочності. Її тримав у руці архангел Гавриїл, коли з’явився до Марії сповістити про майбутнє народження Христа… 

11.07.2017 1

Патрон квітникарів Святий Йосиф зображений на іконах із лілією конкретного виду – Ліліум Кандидум.

12.07.2017

…1602 рік. Величезний натовп на римському майдані Квітів. Чорні, як гайвороння, монахи виводять із повозки людину, вдягнену в так званий ганебний балахон. Її обличчя спокійне, легенька усмішка блукає на вустах. «Єретик… – шепочуть у натовпі. – Він проповідував ідеї Джордано Бруно…». Хитаються на вітру язики смолоскипів, і запах кіптяви дивно змішується з ароматом лілій: цілі оберемки їх тримають служителі культу. Відблиски полум’я виграють на блискучих пелюстках…

Білосніжні квіти означали: тіло грішника згорить, зате душа очиститься та полине до неба. Так ні в чому не винна рослина стала символом витонченого бузувірства.

А в Китаї з її назвою був пов’язаний жорсткий звичай змінювати форму жіночих ніг через складні й тривалі бинтування. Копитоподібні кінцівки сини Піднебесної імперії вважали надзвичайно красивими й називали «золотими ліліями», а невпевнену ходу спотворених модниць уподібнювали похитуванню розкішної квітки від вітру. Звичайно, таку сумнівну «розкіш» могла собі дозволити лише жінка панівного прошарку, яку служки носили в паланкінах.

Та в жодній країні світу ця квітка не набула такого справді історичного значення, як у Франції, оскільки здавна цю країну називали країною лілій. Навіть своє європейське ім’я рослина дістала від стародавньогалльського «лі-лі», що означає «білий-білий».

А почалося все з чого б Ви думали? Із жаб, із трьох золотих жаб, які прикрашали особистий штандарт язичницького короля Хлодвіга, який об’єднав франків. Коли 496 року в країні було прийнято християнство, поганські земноводні почали компрометувати королівський прапор, акції якого так високо піднялися. От їх і замінили на лілії. Цю новації християни палко вітали!

Із VІ по ХІІ століття про лілії у французьких хроніках і словом не прохоплюються. Та з 1147 року розпочалася підготовка до чергового хрестового походу, і, згадавши про славу Хлодвіга, король Людовик VІІ повернув священні квіти на свій стяг. Там вони й панували ()а також на гербах, печатках і навіть певний час на монетах) до початку Великої Французької революції (1789 р.). І раптом – такий пасаж до символу королівської пихи! бажаючи принизити його, республіканці починають таврувати цим знаком злочинців! Коли після розгрому наполеонівської імперії престол повертається до Бурбонів, Людовик ХVІІІ насамперед заснував орден Білої лілії, і квітка знов прикрасила державні регалії – до 1830 року, коли зірка Бурбонів остаточно закотилася за імперський обрій.

Хоч це і дивно, але «Fleur de Lisé» (укр. Фльор-де-лі), емблема, так тісно пов’язана з королівською владою, і досі збереглася без змін на прапорі канадської провінції Квебек. Ось така вірність геральдичним квітам!

Та віддамо данину справедливості: французькі королівські лілії більше схожі на іриси. Річ у тім, що білий ірис – його кореневища пахнуть фіалками, і через те їх часто використовують у парфумерії та медицині – настільки був популярний в Італії, що часом його зображували на іконах замість лілій. А Франція багато чого запозичила з культури цієї країни, зокрема, мабуть, і геральдичну помилку...

У Парижі, недалеко від Лувра, можна побачити статую молодої дівчини, яка гордо сидить на коні в лицарському обладунку ХV століття, тримаючи в руках списа та знамено з трьома ліліями. Це уславлена Жанна д’Арк, героїня столітньої війни: за великі заслуги перед своєю батьківщиною їй, а також усьому її селянському роду, було даровано почесний титул «de Lisé» – «Лілея».

Але ми так захопилися легендами про лілею, що забули про її цікаві ботанічні особливості, що теж варті уваги.

Квіти цих рослин поодинокі або зібрані в суцвіття. Вони нагадують то високий келих, то дзвін, то простору чашу, то мусульманський головний убір – чалму. Навіть розмірами своїми вони кого хочеш здивують: у тайванських лілій, наприклад, біло-золота корона розпускається на стеблі, що сягає 3 метрів (!). Самі лиш квіти японських золотавих лілій нерідко перевищують чверть метра! У стародавні часи в Японії побутував звичай «ворожити на гірських ліліях», мабуть, через те, що надто вже «неземний» був їхній вигляд:

Квітучим квітам
Суджено зів’янути –
Такий закон землі із давніх пір.
Ах, довговічне лиш коріння лілій
На схилах давніх розпростертих гір.
(Пісні «Маньосю», ІV– VІІІ століття)

Гарний образ, але... не зовсім правдивий: коріння цих рослин, зазвичай, відмирає щороку, замінюючись новим. Довго живуть лиш цибулини, і вони дуже різноманітні за формою: округлі, яйцеподібні, сплющені, просто безформні; вагою від кількох грамів до 1–2 кілограмів кожна. У одних лілій закладається тільки одна цибулина, у інших – щороку з’являється пара нових, у третіх – у нижній частині стебла ціла гирилиця цибульок, у четвертих – «діточки» виростають у пазухах листків і потім падають у землю й вкорінюються...

Ще вузлики на щодень

  • У леопардової лілії, що утворює зарості біля джерел та річок Каліфорнії та з тихоокеанського узбережжя Америки, материнські й дочірні цибулинки об’єднуються в одне ціле. Років за 3–4 таке «кореневище» з безліччю лусочок можна розрізати на дрібні шматочки, а потім виростити з кожного чудову рослину, з оранжевими в цяточках квітами, схожими на ліхтарики.
  • У канадської та мічиганської лілій разом із надземними пагонами виростають підземні, а вже на них – дочірні цибулини.
  • Стебла в лілеї Максимовича, поширеної на Далекому Сході Східної півкулі, тягнуться не вгору, як належить, а кудись убік, сягаючи часом півметра. Городники вирощують її як овоч, такі смачні вона має цибульки.
  • Лілеї мають цілющі властивості, що їх описав ще давньогрецький лікар Діоскорид у своїй праці «Про лікарські рослини»: загоюють рани, опіки та синці, зцілює серцеві та легеневі захворювання, уймає зубний біль.
  • Лілія біла в країнах Південної Європи популярна як ефіроолійна рослина завдяки чудовому аромату.
  • Селекцією лілій майже ніхто не займався, тому до 1900 року загалом у світі налічувалося хіба що кілька десятків сортів цієї декоративної рослини.
  • Пізніше американський селекціонер Лютер Бенбарк, схрещуючи різні сорти й види лілій, зібрав у своєму саду в каліфорнійському місті Себастополі надзвичайну колекцію лілей. Там росли і двометрові велетні, й ліліпутки заввишки в 20 сантиметрів; рослини квітнули червоними, білосніжними, жовтими, строкатими дзвониками, а листя в них було всілякої масті – від світлого та гладенького, до темно-зеленого, ворсистого й зібраного в розетки.
  • Іван Володимирович Мічурін почав працювати над лілеєю, що стала сенсацією, 1898 року. Але лише через 15 років написав статтю про неї та розіслав насіння як подарунок усім передплатникам журналу садівників. Голландці пропонували уславленому вченому 20 тисяч карбованців за одну цибулину унікального сорту (!), аби тільки він нікому її не давав... Мічурин відмовився.

Для філологів (та й усіх охочих) важливо пам’ятати, що РИТОРИКУ в римській культурі зображали в образі величної Пані. Богиня мистецтв сиділа на пишному троні в осяйному вбранні, на якому виткано мовні фігури. Із прекрасних уст її росла ЛІЛЕЯ, яка символізувала красу (ornatus), і стирчав МЕЧ, що символізував грізну зброю (persuasio).

Отож наше живе мовлення може дарувати іншим насолоду, а може й ранити людську душу.
Пам’ятаймо це щохвилини!

P.S. У статті використано деякі матеріали з книги Г.В.Сележинського «Прекрасні супутниці наші» (1989). Світлини та репродукції ікон із Інтернету. – О.К. 

Авторизуйтесь на сайті щоб мати можливість залишити коментар

ORCID: 0000-0002-1858-9269

ORCID (англ. Open Researcher and Contributor ID) — єдиний міжнародний реєстр учених для коректного цитування статей.

Перейти

Researcher ID: C-2286-2017

ResearcherID – ідентифікатор ученого (дослідника), що дає змогу формувати список власних публікацій.

Перейти

Google Scholar

Академія Google (англ. Google Scholar) - безкоштовна пошукова система за текстами наукових публікацій.

Перейти