Яскраві метелики на стеблині
Пробудись, – мене навчає мій Ангел-хоронитель. – Терпи: полин мине – почнуться цикламени! (Михайло Щербаков)
Що прикрашало оселі людей, які любили, раділи й страждали кілька тисячоліть тому? Ведучи розкопки, археологи серед інших пам’яток сивої давнини знаходять керамічні горщики. У них колись на підвіконнях цвіли цикламени – такі самі, що їх і тепер можна купити у спеціалізованих магазинах (назва рослини походить від грецького «kyklas» – круглий, адже саме таку форму мають її бульби). У народі цикламен часто називають «земляним хлібом», а римляни по праву вважали квітку своїм амулетом і щиро вірили, що вона захистить їх від поганого ока. Уявіть собі, що в цьому повір’ї є раціональне зерно!
Дивовижні квіти! Ніби зграйка метеликів – рожевих, блакитних, червоних, білих, лілових – присіла відпочити на темно-зелені в білих візерунках листочки та й застигла, ледь-ледь тріпочучи крильцями-пелюстками під вітром. Наприклад, Валентина Чайковська у вірші «Цикламен» так передала нам свої емоції від побаченого:
Ніби неба фіолет
Впав рожевим снам в обійми...
Чи метелик стишив лет –
Досягнув олімпів мрійних?
Боязкий на вигляд квіт
Домінує понад чванством,
Вносить щем в байдужий світ,
Повнить серденько багатством.
І, здається, дух тремтить,
У красі зроста величність,
І суттєва ЦЯ лиш мить –
Саме в ній дрімає Вічність.
А для маленьких читачів цікавою, гадаємо, буде казка буковинки Зірки Мензатюк «ЦИКЛАМЕН» (зі збірки «Тисяча парасольок»). Читайте тут: https://mala.storinka.org/%D0%B4%D0%B8%D1%82%D1%8F%D1%87%D1%96-%D0%BA%D0%B0%D0%B7%D0%BE%D1%87%D0%BA%D0%B8-%D0%B7%D1%96%D1%80%D0%BA%D0%B8-%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D0%B7%D0%B0%D1%82%D1%8E%D0%BA-%D1%87%D0%B8%D1%82%D0%B0%D1%82%D0%B8.html
Цикламени чарівно прикрашали невеликі декоративні гірки в садах Стародавньої Еллади. Відразу після відлиги вони разом із нарцисами та фіалками щороку чарують нас своєю примхливою красою і тепер.
Якщо вірити легенді, саме у формі квітки цикламена вирішив зробити свою корону цар Соломон. Ось як це було. Правитель дав завдання майстру викувати для нього корону, але що б не пропонував ювелір, царю все було не до вподоби. Для того щоб відчути натхнення від зображення свого майбутнього вінця, рушив у сад на прогулянку. Там його радо вітали найрізноманітніші квіти, щосили намагаючись сподобатися володареві, зачепити своєю розкішшю і гордою красою. Утім, Соломон не бачив у їхньому розмаїтті того, чого так наполегливо шукав. Під час повернення до палацу, його погляд привабила ніжна й сором’язлива рослина, ім’я якої – цикламен. Соломон віднайшов те, чого волів усім серцем: його корона-цикламен завжди буде нагадувати про те, що правління царя має бути повсякчас мудрим і скромним, а не удаваним і химерним.
Наші сучасні помешкання прикрашають окультурені нащадки перського цикламена з Греції й Малої Азії. З-поміж виведених у нашій країні особливо привабливі Рококо з гофрованим листям та Біла Орхідея, найпишніша серед своїх найближчих родичів: у неї до двадцяти пелюсток, а в дикого пращура тільки п’ять.
Газони садів і парків України прикрашають ще й такі цикламени, як коський, неаполітанський, весняний, європейський – за духмяні квіти його називають ще й «альпійською фіалкою».
Загалом у гірських лісах Південної та Середньої Європи, Малої Азії, Кавказу й Криму цих найближчих родичів примули близько 20, а за іншими даними то й понад 50! Але наша країна на цикламени небагата, ще й два з них занесено до Червоної книги: цикламен колхідський, що цвіте восени, й цикламен Кузнецова, блідо-рожевими квітами якого можна помилуватися лише в Криму. Як же важливо, щоб ніхто на них не ласився!
Ці ніжні квіти мають ще одну назву, страх яку неоковирну. Дряква, або ж дряхва. І ось, мабуть, чому. Якщо, скажімо, кінь з’їсть рослину, то в нього починають тремтіти й підгинатися ноги – тварина ніби старіє. Спостережливі італійські рибалки клали в полотняні мішечки потовчені кореневища цикламена й опускали їх у воду. Тепер лишалося тільки зачекати, доки сп’яніла риба спливе догори черевом.
Біологія дрякви – досить своєрідна. Лише подумайте. Квітка з’являється щойно зійде сніг, а то й під час відлиги. Пелюстки її відразу відгинаються назад – верхня частина квітконіжки нахиляється під кутом 50–60° до лінії обрію. Потім цей кут щодень зменшується, градусів так на десять, і врешті утворюється щось подібне до риболовного гачка. Нащо? А ось чому. У перші дні через те, що квітконіжка нахилена, пилок із тичинок просто не може потрапити на маточку, яка виступає вперед: самоопиления зазвичай не дуже бажане для рослини. Але комаха, одвідавши квітку, неодмінно перенесе на неї пилок з іншого цикламена. У кінці ж цвітіння маточка, через те що квітконіжка загнулася, наближається до тичинок. Отож коли з якихось причин перехресного запилення не відбулося, квітка скористається з власного пилку. Хоч як, а мети треба досягти!
Окрім того, вигнуте положення захищає квітку й від непроханих гостей. Мурашка, приваблена нектаром, легко видереться до гладеньких пелюсток, але далі – зась: зірветься та впаде на землю.
Та ось пелюстки опали, а після них лишається коробочка з насінням. Тепер довга плодоніжка починає повільно обертатися навколо вісі й урешті, скрутившись гвинтом та вкоротившись, ховає коробочку з насінням під уже прив’яле листя далі від пернатих ласунів. Коли ж насінини остаточно дозріють, плодоніжка зовсім притисне їх до землі, аби зарилися в ґрунт. Відтоді до осіннього листопаду рослини мовби й немає, сама пласка бульба причаїлася в землі. До того ж на верхівці кореневища з’являються ледь помітні гачкоподібні листочки, і до початку зими, коли все голе та непривітне, цикламен убирається в свої пишні шати з уже великими забарвленими пуп’янками. І «в повній бойовій готовності» зимує під снігом, аби, ледь завесніє, розквітнути.
