Основи синтаксичної номінації: об’єкт, предмет і мета варіативного курсу

Граматика панує навіть над царями (Мольєр)

Модуль 1. Загальні проблеми теорії синтаксичної номінації

Навчальний елемент 1.1

НОМІНАТИВНІ АСПЕКТИ МОВЛЕННЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ КОМУНІКАНТІВ
(4 год. – лекції; 4 год. – сам. робота)

Лекція № 1

Тема: ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ КУРСУ ВИБІРКОВОГО КУРСУ «ОСНОВИ СИНТАКСИЧНОЇ НОМІНАЦІЇ»

План 

1. Вступ. Об’єкт, предмет, мета й завдання навчальної дисципліни.
2. Робоча програма та рекомендована література до навчальної дисципліни.
3. Номінативно-репрезентативна (виражальна) функція мови.

Ключові слова: ономасіологія, номінація, референт, денотат, синтаксична деривація, кореферентність, варіантність, синонімія, пропозиція, мовленнєва діяльність, виражальна функція мови.

Мета: ознайомити магістрантів із робочою програмою курсу «Основи синтаксичної номінації»; сформувати уявлення про типологію номінацій у лінгвістиці; окреслити обшир мовознавчих понять «синтаксична номінація», «номінативна деривація», «варіантність синтаксичних одиниць».

 Рекомендована література до навчального елемента

 О с н о в н а

Арутюнова Н. Д. Номинация события и актуализация высказывания // Общее языкознание: Внутренняя структура языка. – М., 1972. – С. 318–320.
Арутюнова Н. Д. Предложение и его смысл: логико-семантические проблемы [Текст] : [монография] /Н. Д. Арутюнова. — М. : Наука, 1976. — 383 с.
Гак В. Г. К типологии лингвистических номинаций // Языковая номинация: Общие вопросы. – М. : Наука, 1977. – С. 230–294.
Гуйванюк Н. В. Формально-семантичні співвідношення в системі синтаксичних одиниць : монографія. – Чернівці: Рута, 1999. – 336 с.
Гуйванюк Н. В. Слово – Речення – Текст : монографія.- Чернівці : Рута, 2009. – 663 с.
Кубрякова Е. С. Номинативные аспекты речевой деятельности : монография. – М .: Наука, 1986. – 158 с.
Кульбабська О. В. Вторинна предикація у простому реченні [Текст] : монографія / О. В. Кульбабська ; відп. ред. Н. В. Гуйванюк. – Чернівці : Чернівецький нац. ун-т, 2011. – 672 с. [із грифом ЧНУ]. – Ел. ресурс: https://kulbabska.com/news/na-knyzhkovii-polytsi/36-vtorinna-predikatsiya-u-prostomu-rechenni
Москальская О. И. Проблемы системного описания синтаксиса : монография.. – М. : Высшая школа, 1974. – 155 с.
Телия В. Н. Типы языковых значений. Связанное значение слова в языке [Текст] / В. Н. Телия / отв. ред. А. А. Уфимцева. — М. : Наука, 1981. — 272 с.
Языковая номинация (Общие вопросы) [Текст] / д. филол. н. А. А. Уфимцева, Э. С. Азнаурова, Е. С. Кубрякова и др.; отв. ред. Б. А. Серебренников, А. А. Уфимцева / АН СССР, Ин-т языкознания. — М. : Наука, 1977. — 358 с.
Языковая номинация (Виды наименований) [Текст]: / д. филол. н. А. А. Уфимцева, Е. С. Кубрякова и др.; отв. ред. В. А. Серебренников, А. А. Уфимцева. — М. : Наука, 1977. — 357 с.
Якобсон Р. Избранные работы [Текст] / Р. Якобсон : пер. с англ., нем., франц. / сост. и общ. ред. В. В. Звегинцева. — М. : Прогресс, 1985. — 455 с.

Д о д а т к о в а 

Арутюнова Н. Д. О номинативном аспекте предложения // Вопросы. языкознания. – 1971. – № 6. – С. 63–73.
Арутюнова Н. Д. Семантическое согласование слов и интерпретация предложения //  Грамматическое описание славянских языков. Концепции и методы. – М. : Наука, 1974. – С. 158–171.
Габка К. Об изучении синтаксической синонимии // Рус. яз. за рубежом. – 1986. – № 1. – С. 70–73.
Гуйванюк Н. В. Кореферентність і вчення про синтаксичні парадигми // Вісник Прикарпатського національного університету: Ювілейний вісник на пошану 100-річчя від дня народження проф. Івана Ковалика.. – Вип. ХV–ХVІІІ : Філологія. – Івано-Франківськ, 2007. – С. 29–32.
Звегинцев В. А. Предложение и его отношение к языку и речи [Текст] : [монография] / В. А. Звегинцев. — М. : Изд-во Моск. ун-та, 1976. — 307 с.
Золотова Г. А. Коммуникативные аспекты русского синтаксиса [Текст] : [монография] / Г. А. Золотова. — Изд. 2-е, стереотип. — М. : УРСС, 2001. — 367 с.
Кульбабська О. В. Категорійна структура вторинної предикації: модульний курс [Текст] : навч. посібн. /О. В. Кульбабська. – Чернівці : Чернівецький нац. ун-т, 2010. – 268 с.
Mathesius V. Čeština a obecný jazykozpyt. – Praha, 1943. – S.160–16І.
Шмелева Т. В. Предложение и ситуация в синтаксической концепции Т. П. Ломтева // Научные доклады высшей школы. – 1983. – № 3. – С. 42–47.

---

ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ

1. Вступ. Об’єкт, предмет, мета і завдання курсу за вибором магістранта.

Вивчення синтаксичних одиниць української мови в плані номінації тільки-но розпочинається у вітчизняному мовознавстві (хоча загалом із теорією номінації студенти ознайомилися на курсі „Лексикологія”). Проте найновіші напрацювання в галузі денотативної та референційної семантики зумовили потребу ознайомлення магістрантів із системним вивченням номінативного аспекту синтаксичних одиниць, їх взаємозв’язку в процесі структуруванні різностильових текстів. Теорія синтаксичної номінації тісно пов’язана з теорією номінативної деривації та кореферентності.

Практичне значення курсу вільного вибору циклу загальної (професійної) підготовки полягає в засвоєнні сучасних теоретичних знань з ономасіології, синтаксичної семантики, номінативної деривації, що сприятиме підготовці аспірантів до практичної роботи, збагаченню їхнього зв’язного мовлення.

Мета викладання навчальної дисципліни – ознайомити магістрантів з основами теорії синтаксичної номінації, з ономасіологічними характеристиками частин мови, що зумовлюють особливості синтаксування речень і зв’язних текстів, із проблемою формально-семантичних співвідношень у синтаксис та з проблемою синтаксичної синонімії й кореферентності.

Завдання викладання навчальної дисципліни:

1. Вивчити сучасний стан теоретичних напрацювань із проблеми синтаксичної номінації, обґрунтувати концептуальні засади та методи дослідження формальних видозмін синтаксичної одиниць (синтаксем, простих речень, складних речень, дискурсивних висловлень).
2. Установити основні чинники породження кореферентності й варіантності синтаксичних одиниць української мови.
3. Виокремити релевантні ознаки варіантних синтаксичних конструкцій в українській мові та здійснити типологію явищ варіантності, зумовлених різними типами структурування мовних засобів у процесі синтаксичної номінації та деривації.
4. Описати синтаксичні одиниці, що репрезентують функціональну еквівалентність (варіантність) у сфері модифікаційних видозмін компонентів простого і складного речень в аспекті синтаксичної номінації.
5. Схарактеризувати функційні особливості транспозитів у структурі речення і тексту.
6. Обґрунтувати варіантність синтаксичних конструкцій, зумовлених зміною структури висловлень унаслідок інтерверсії, семантичної компресії компонентів та ускладнення пропозитивних значень.

Теоретичне ознайомлення з проблемою синтаксичної номінації та варіантності поєднуватимуться з практичною роботою із призбируванням фактичного матеріалу та укладання „Словника синтаксичних синонімів”.

Предметом вивчення навчальної дисципліни є основи ономасіології, теорії референції, синтаксичної номінації та номінативної деривації.

2. Результати навчання (компетентності).

Магістрант повинен знати:

 номінативні аспекти мовленнєвої діяльності загалом та синтаксичних одиниць української мови зокрема;

 різні підходи до поняття про лексичну й синтаксичну номінації;

 визначення термінопонять „номінативна діяльність мовця”, „номінативна деривація”, „кореферентність”, „функціональна еквівалентність (варіантність)”, „ситуація”, „пропозиція” ;

 відмінності в поняттях „лексична / граматична синонімія”, „варіантність / варіативність”;

 типологію синтаксичних одиниць (синтаксем, простих речень, складних речень, дискурсивних висловлень);

 механізми предикації в процесі структурування різнорангових одиниць;

 ономасіологічні особливості частин мови;

 вияви формальних видозмін синтаксичних одиниць, зокрема модифікаційних і транспозитівних;

 обґрунтування варіантності синтаксичних конструкцій, зумовлених зміною структури висловлень унаслідок інтерверсії, семантичної компресії компонентів та ускладнення пропозитивних значень;

 основні функції варіантних синтаксичних одиниць у різностильових текстах української літературної мови та в живому усному мовленні.

Магістрант повинен уміти:

 використовувати отримані теоретичні знання на практиці;

  ефективно вести науковий пошук з обраної для дослідження проблеми;

  визначати номінативні відмінності синтаксичних одиниць у процесі структурування фраз;

  називати співвідносні засоби вираження різних семантико-синтаксичних відношень;

  добирати ілюстративний матеріал для словникових статей синтаксичного словника;

  правильно оформляти наукову роботу.

Форми проведення занять:

• лекції,
• практичні заняття,
• самостійна й індивідуальна робота (ІНДЗ).

Організація роботи магістрантів передбачає поняттєво-категорійний масив із кожної теми, контрольні питання та самостійні завдання, роботу з науковою та довідковою літературою, а також розв’язання проблемних ситуацій та дослідно-творчих завдань.

---

2. Робоча програма та рекомендована література до навчальної дисципліни за вибором магістранта

Навчальна дисципліна «ОСНОВИ СИНТАКСИЧНОЇ НОМІНАЦІЇ» розрахована на:

• 16 лекцій та 14 практичних занять
• форма перевірки знань і вмінь – залік.

Робоча програма курсу 

ЗАВАНТАЖИТИ PDF

---

 3. Номінативно-репрезентативна (виражальна) функція мови.

 Академік Віктор Виноградов зараховував до номіна­тивних знаків (паралельно з лексемами) і словосполучення, що є назвами "єдиного, але роз­членованого поняття" [Виноградов В. В. Русский язык: Грамматическое учение о слове. – М.; Л., 1947. – 784 с. , с. 28.]. Слідом за В. В.Виноградовим так уважали й інші вчені, уточнюючи та доповнюючи висновкове положення дослідника. Зокрема, В. М.Телія зазначає, що словосполучення є номінативними знаками за умови, коли вони мають зв’язані значення, тобто "екві­валентні словам за номінативною функцією" [Телия В. Н. Типы языковых значений. Связанное значение слова в языке / отв. ред. А. А. Уфимцева. — М. : Наука, 1981. — 272 с. , с.269 ].

Отже, довший час у мовознавстві номінативними знаками (вузьке розуміння) вважалися лише:

• слова
• словосполучення.

Однак згодом розуміння того, що завдяки мові комунікант іме­нує не лише окремі предмети, ознаки, дії, стани тощо, але й певні події, ситуації, розширило рамки лінгвістичної номінації. Номінативним знаком учені почали вважати і речення [див. праці Н. Д. Артюнової, Г. В. Колшанського, В.Г . Гака, О. І. Москальської та ін.]. Наприклад, на думку Ольги Москальської, речення можна розглядати як номінацію особливого типу, денотатом якої є не предмет, а ці­ла ситуація, факт, подія [Москальская О.И. Проблемы системного описания синтаксиса. – М.: Высшая школа, 1974.  – 155 с. ,  с. 9.] . Так з'явилося вчення про "пропозитивну номінацію", властиву реченню загалом чи окремим його компонентам – т. зв. "пропозитивним знакам", а синтаксис, який вивчає "способи позначення цілісних подій”, увійшов у загальну теорію номінації (ономатологію) [Арутюнова Н. Д. Синтаксис // Общее языкознание: Внутренняя структура слова. – М.: Наука, 1972. – С.259-343. , с. 299].

Номінативно-класифікаційна функція, що об'єднує номінатив­ні знаки різних рівнів, висунула нову проблему – про зв'язок но­мінації й предикації як взаємопов'язані процеси, про ще йтиме мова далі. Зазначимо лише, що в номінативну систему мови входять (сучасна концепція, широкий погляд на номінацію):

• слова (лексеми). Наприклад: МОВЛЕННЯ – Спілкування людей між собою за допомогою мови; мовна діяльність [СУМ, Том 4, 1973. — Стор. 770].
• фраземи. Наприклад: ПЕКТИ РАКІВ – червоніти.
• словосполучення, еквівалентні за своєю ономатологічною суттю однослівній номінації. Наприклад: СІЯТИ БУРЯК – бурякосіяння.
• напівпредикативні синтагми (частини висловлень, виокремлені інтонаційно та паузами) та конструкції, вставні й вставлені компоненти, порівняльні звороти тощо. Наприклад:  НЕ ЗНАЮЧИ БРОДУ, не лізь у воду.  І краплі десь звучать ласкаві, ЯК МОВА РІДНА І ЖИВА (В. Сосюра).
• предикативні одиниці – висловлення, прості або складні за будовою. Наприклад:  Найбільше і найдорожче добро в кожного народу — це його мова (Панас Мирний). Він десь розуміє мову моїх очей, бо повертає обличчя до мене і кидає здивований погляд (М. Коцюбинський).

Отже, вивчення номінативних знаків "переноситься" зі словника мови в живе мовлення, практичну їх реалізацію.

Номінативний знак як засіб відображення дійсності безпосередньо пов'язаний ономасіологічним відношенням з дено­татом (референтом) або денотативно-референтною ситуацією, що є змістом речення (висловлення). Процеси номінації, отже, пов'язані із семантикою мовних одиниць. Питання про взаємодію семантики із синтаксисом і процесами номінації, про співвідношення номінації і предикації, на наш погляд, є однією з центральних проблем сучасного мовознавства.

Заслуговує на увагу вивчення номінації безпосередньо в реалізації (в акті) мовлення. Зокрема, О. С. Кубрякова у праці "Номинативний аспект речевой деятельности" характеризує процес мовлення як "діяльність, пов'язану з породженням мовлення з позицій мовця, спрямовану на об'єктивацію думки" і з цього погляду намагається визначити місце, яке відводиться в цій діяльності процесам називання (найменування) світу, пошукам позначення "особистісних" смислів мовця, вибору і створення "засобів вербалізацїї його задуму" [Кубрякова Е. С. Номинативный аспект речевой деятельности. – М. : Наука, 1986. – 158 с. , с. 5]. "Оскільки провідним началом, – пише О. С. Кубрякова, – при переході від думки до слова вважаєть­ся семантика, весь процес мовоутворєння розглядається (...) як та­кий, що пов'язаний передовсім із тими механізмами, які здійснюють реалізацію смислового завдання мовленнєвого акту і які забезпечують розподіл його окремих смислів за мовними формами і одиницями номінації різних рівнів і різних структур, починаючи від синтаксичної схеми висловлення і одиниць номінації, які по­ступово заповнюють її, чи, навпаки, починаючи від вибраної одиниці номінації, яка тягне за собою далі визначену синтагматичну послідовність, що будується за синтаксичними законами і одержує, природно, особливе граматичне й фонологічне оформлення".

Безперечно, вивчення актів номінації потрібно здійснювати в їх нерозривному зв'язку з граматичним структуруванням і "синтаксуванням" – (термін О .С. Кубрякової). Цього погляду дотримувався й В.Матезіус, убачаючи в мові взагалі дві основні функції:

• ономатологічну (називну)
• синтаксичну (функцію зв'язку).

Він поділяв граматику на ономатологію і синтаксис, при­чому, морфологія, як наука про "групування виражальних засобів системи, заснованої на формальній близькості", проходить, на думку В. Матезіуса, через обидві ці галузі, оскільки члени тієї самої морфологічної системи можуть бути функціонально включе­ні як в ономатологію, так і в синтаксис, точ­ніше в "функціональну ономатологію" і "функціональний синтаксис"  [Mathesius V. Čeština a obecný jazykozpyt. – Praha, 1943. – s.160–161].

Досить важливою є констатація В. Матезіуса, що акт номінації має характер акту вибору, який здійснюється на двох осях – омонімічній і синонімічній.

Якщо б кожна семантема мала тільки одне значення, то мова була б надто бідною, її номінативні одиниці були б позбавлені можливості пристосуватися до нових і нових завдань вираження. Тому в мовній практиці ми часто спостерігаємо те, що граматич­на форма може мати декілька різних значень, функцій і, навпаки, декілька граматичних форм вживається паралельно для вираження якогось однотипного значення.

 Мовець, який створює висловлення з метою відображення якогось факту чи ситуації реальної дійсності, у процесі мовленнєвої діяльності здійснює як вибір синтаксичної конструкції, так і вибір слів для її заповнення. І обидва ці акти пов'язані з номінацією. Н. Д. Арутюнова з цього приводу зазначає: "При утворен­ні висловлення починає діяти декілька функціональних механіз­мів мови: один з них забезпечує створення мовленнєвої номіна­ції події (якщо вона не може бути позначена одним словом), ін­ший має за мету позначення (номінацію) теми повідомлення і по­відомлюваного, третій спрямований на актуалізацію найменування – його співвіднесення з ситуацією мовлення, зображеною подією, моментом мовлення і учасниками мовленнєвого акту, четвертий виявляє мету комунікації [Арутюнова Н.Д. Синтаксис // Общее языкознание: Внутренняя структура слова. – М.: Наука, 1972. – С.259-343. , с. 270] тощо.

 Отже, у народжуваному мовцем висловленні відобража­ється не лише одне повідомлення про якусь подію, а й додаткові повідомлення, пов'язані із ситуацією мовлення та комунікативним завданням мовця, з різними ускладнювальними смислами прагматичного характеру.

 Роль мовця як творця висловлення надзвичайно велика, адже важливим є не тільки те, що мовець здійснює вибір структури висловлення і відповідних одиниць номінації, якими він заповнює його структуру, а й те, який спосіб номінації втілить він у висловлення, завдяки своїй комунікативній компетенції, знанням і здат­ності до творчості. Саме проблема творчого аспекту в синтаксисі повинна протистояти деяким, хоч і актуальним сьогодні, проте надто вже сухим, описовим, формалізованим і схематизованим мовознавчим дослідженням.

Як відомо, критерій творчого аспекту мови був покладе­ний в основу "подорожувальної граматики" М. Хомським, однак орієнта­ція на мову, а не на живе мовлення стала причиною того, що генеративісти не змогли розкрити всі можливі творчі потенції до варіа­тивності синтаксичних одиниць, які повно розкриваються лише у сфері безпосередньої їх практичної реалізації. Генеративісти пов'язували ідею мовної творчості із знанням абстрактної  системи правил, пов'язаних з вибором (здатністю) форми і внутрішнього значення "потенційно безкінечної кількості речень". Однак процес спілкування, як правильно зазначив В. А. Звєгінцев, не може обмежуватися такою "компетенцією" мовця. "Людина, наділена лиш тими мовними знаннями, які описуються в теорії пород­жувальних граматик, – зазначає учений, – не здатна до спілкуван­ня із співбесідниками" [Звегинцев В. А. Предложение и его отношение к языку и речи. – М. : МГУ, 1976. – 307 с.  , с. 35]. Процедура побудови речень на основі лінгвістичних знань повинна супроводжуватися інтерпретаційною процедурою на основі комунікативної компетенції"..

Комунікативна компетенція охоплює такі основні компоненти, як:

• соціальні знання;
• лінгвістичні знання 
• здатність до інтерпретації.

 NOTA BENE!

Завдання для самостійної роботи магістрантів:

1. Виписати в зошит визначення таких лінгвістичних термінів за джерелом:
УКРАЇНСЬКА МОВА [Текст] : [енциклопедія]. — К. : Укр. енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — 824 с.
(А–Н http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/ua/elib.exe?Z21ID=&I21DBN=UKRLIB&P21DBN=UKRLIB&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=online_book&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=FF=&S21STR=ukr0000790%5F1;
О–Я http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/ua/elib.exe?Z21ID=&I21DBN=UKRLIB&P21DBN=UKRLIB&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=online_book&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=FF=&S21STR=ukr0000790%5F2

• номінація
• предикація
• денотат
• референція
• деривація.

2. Законспектувати за одним із зазначених нижче наукових джерел словникову статтю до термінопоняття "НОМІНАЦІЯ".  

• Селіванова О. Сучасна лінгвістика : термінологічна енциклопедія [Текст] / Олена Селіванова. — Полтава : Довкілля-К, 2006. — 716 с.
• Селіванова О. Лінгвістична енциклопедія [Текст] / Олена Селіванова. — Полтава : Довкілля-К, 2010. — 843 с.
• Штерн І. Б. Вибрані топіки та лексикон сучасної лінгвістики : енциклопедичний словник для фахівців з теоретичних гуманітарних дисциплін та гуманітарної інформатики [Текст] / І. Б. Штерн. — К. : АртЕк, 1998. — 335 с.
• Мала філологічна енциклопедія [Текст] : [довідник] / укл. : О. І. Скопенко, Т. В. Цимбалюк. — К. : Довіра, 2007. — 478 с.
• Українська мова [Текст] : [енциклопедія]. — К. : Укр. енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — 824 с. 

3. Як Ви розумієте сутність висловлювань, виокремлених у теоретичному викладі червоними лініями. Наведіть приклади до своїх витлумачень.

---

 Матеріали підготувала
професор кафедри сучасної української мови 
Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича
Олена КУЛЬБАБСЬКА