Структурно-семантичні та класифікаційні ознаки присудка. Дієслівний клас простих двоскладних речень

Мотивація до роботи - частина мотивації до життя (Ееро Воутілайнен)

Модуль 2. Речення як основна одиниця синтаксису

Навчальний елемент 2.2

ГОЛОВНІ ЧЛЕНИ ПРОСТОГО ДВОСКЛАДНОГО РЕЧЕННЯ. ПІДМЕТ
(8 год. – лекції; 13 год. – практичні; 30 год. – сам. робота)

Лекція № 13
Тема: СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНІ ТА КЛАСИФІКАЦІЙНІ ОЗНАКИ ПРИСУДКА.
ДІЄСЛІВНИЙ КЛАС ПРОСТИХ ДВОСКЛАДНИХ РЕЧЕНЬ

План

1. Теоретичні засади вивчення присудка.
2. Визначення та найважливіші ознаки присудка як головного члена речення (за І. Вихованцем).
3. Основні критерії для типології присудка.
4. Дієслівний клас простих двоскладних речень. Прості дієслівні присудки.
5. Пунктуація. Тире між підметом і присудком (самостійно).

Ключові слова: просте двоскладне речення, граматична основа, присудок, предикативний зв’язок, предикативні семантико-синтаксичні відношення, структурна схема, класифікації, простий і складений присудки, ускладнені моделі присудків, морфологічні засоби вираження.

Мета: установити теоретичні засади вивчення присудка в мовознавстві, поглибити знання студентів про структурно-семантичні та функційні критерії класифікації присудків у сучасній українській мові, ознайомити із новим підходом до типології простих двоскладних речень з огляду на морфологічні вияви присудків, узагальнити відомості про морфологізовані та неморфологізовані засоби вираження присудків, звернути увагу на складні випадки синтаксичного розбору речень у шкільному підручнику.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО НАВЧАЛЬНОГО ЕЛЕМЕНТА

О с н о в н а

Вихованець І. Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови : [монографія] / І. Р. Вихованець. – К. : Наук. думка, 1992. – 224 с.
Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис : [навч. посібник] / І. Р. Вихованець. – К. : Либідь, 1993. – С. 66–75.
Гуйванюк Н. В. Нерозкладні компоненти у структурі речення : монографія / Н. В. Гуйванюк, О. В. Максим’юк. – Чернівці : Чернівецький нац. ун-т, 2010. – 224 с.
Дудик П. С. Синтаксис української мови: [підручник] / П. С. Дудик, Л. В. Прокопчук. – К. : Академія, 2010. – С. 51–58.
Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови. Синтаксис : [монографія] / А. П. Загнітко. – Донецьк : ДонДУ, 2001. – С. 133–148.
Кадомцева Л. О. Українська мова: Синтаксис простого речення : [підручник] / Л. О. Кадомцева. – К. : Вища шк., Голов. вид-во, 1985. – С. 29–27.
Каранська М. У. Синтаксис сучасної української літературної мови : навч. посібн. / М. У. Каранська. – К. : Либідь, 1995. – С. 23–27.
Слинько І. І. Синтаксис сучасної української мови. Проблемні питання / [навч. посібник] / І. І. Слинько, Н. В. Гуйванюк, М. Ф. Кобилянська. – К. : Вища шк., 1994. – С. 103–109.
Сучасна українська літературна мова: Синтаксис : [підручник] / за заг. ред. І. К. Білодіда. – К. : Наук. думка, 1972. – С. 10–14, 431–450.
Сучасна українська мова: Морфологія. Синтаксис : підручник / за ред. А. К. Мойсієнка. – К. : Знання, 2010. – С. 202–208.
Сучасна українська мова. Синтаксис : підручник / за ред. О. Д. Пономарева. – К. : Либідь, 1994. – С. 45–49.
Сучасна українська мова : [підручник] / О. Д. Пономарів, В. В. Різун, Л. Ю. Шевченко та ін.; за ред. О. Д. Пономарева. – К. : Либідь, 1997. – С. 243–246.
Сучасна українська мова : [підручник] / М. Я. Плющ, С. П. Бевзенко, Н. Я. Грипас та ін.; за ред. М. Я. Плющ. – 3-тє вид., стереотип. – К. : Вища шк., 2001. – С. 330–333.
Сучасна українська мова: Синтаксис : [навч. посібн.] / С. П. Бевзенко, Л. П. Литвин, Г. В. Семеренко. – К. : Вища шк., 2005. – С. 50–53.
Шульжук К. Ф. Синтаксис української мови : [підручник] / К. Ф. Шульжук. – К. : Академія, 2004. – С. 67–73.

Д о д а т к о в а л і т е р а т у р а

Вихованець І. Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови : [монографія] / І. Р. Вихованець. – К. : Наук. думка, 1992. – С. 33–48.
Вихованець І. Р. Граматика української мови / І. Р. Вихованець, К. Г. Городенська, А. П. Грищенко. – К. : Рад. школа, 1982. – С. 162–165.
Волох О. Т. Сучасна українська літературна мова : [підручник] / О. Т. Волох, М. Т. Чемерисов, Є. І. Чернов. – К. : Вид-че об’єдн. „Вища школа”, Голов. вид-во, 1976. – С. 259.
Годз О. В. Синтаксична структура прислівникових речень в українській літературній мові : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.01 «Українська мова» / О. В. Годз. – К., 2013. – 18 с.
Завальнюк І. Я. Синтаксичні одиниці в мові української преси початку ХХІ століття: функціональний і прагматичний аспекти [монографія] / І. Я. Завльнюк. – Вінниця : Нова книга, 2009. – С. 50–59.
Кульбабська О. Вторинна предикація у простому реченні : монографія / О. В. Кульбабська. – Чернівці : Чернівецький нац. ун-т, 2011. – 672 с.
Мірченко М. В. Структура синтаксичних категорій : [монографія] / М. В. Мірченко. – Вид. 2-ге, переробл. – Луцьк : РВВ „Вежа” Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2004. – 393 с.
Пискун А. О. Типы составного и сложного сказуемого в современном украинском литературном языке : автореф. дисс. на соискание уч. степени канд. филол. наук : спец. 10.02.02 – языки народов СССР. – Львов, 1972. – 20 с.
Плющ М. Я. Категорії відмінка в семантико-синтаксичній структурі речення речення : [монографія] / М. Я. Плющ. – К. : Вид-вл НПУ імені М. П. Драгомана, 2016. – 252 с.
Христіанінова Р. Подвійний присудок у сучасній українській мові / Раїса Христіанінова // Типологія та функції мовних одиниць : наук. журн. на пошану член-кореспондента НАН України Івана Романовича Вихованця / [редкол. : Н. М. Костусяк (гол. ред.) та ін.]. – Луцьк : Східноєвроп. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2015. – № 2 (4). – С. 237–249.
Христіанінова Р. Типологія присудків у сучасній українській мові / Раїса Христіанінова // Типологія та функції мовних одиниць : наук. журн. / [редкол. : Н. М. Костусяк (гол. ред.) та ін.]. – Луцьк : Східноєвроп. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2016. − № 1 (5). – 182–201 с. – Режим доступу: https://typolohia.at.ua/index/tipologija_prisudkiv_u_suchasnij_ukrajinskij_movi/0-189

С л о в н и к и й д о в і д н и к и

Гуйванюк Н. Українська мова: Схеми, таблиці, тести : навчальний посібник [для студентів вищих навчальних закладів] / Н. Гуйванюк, О. Кардащук, О. Кульбабська. – Львів : Світ, 2005. – 304 с.
Загнітко А. Словник сучасної лінгвістики: поняття і терміни : у 4-х т. / А. П. Загнітко. – Донецьк : ДонНУ, 2013. – Т. 1. – 402 с.; Т. 2. – 350 с.; Т. 3. – 426 с.; Т. 4. – 388 с.
Єрмоленко С. Я. Українська мова : короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / С. Я. Єрмоленко, С. П. Бибик, О. Г. Тодор; за ред. Єрмоленко С. Я. – К. : Либідь, 2001. – 224 с.
Мала філологічна енциклопедія : [довідник] / укл. : О. І. Скопенко, Т. В. Цимбалюк. – К. : Довіра, 2007. – 478 с.
Селіванова О. Сучасна лінгвістика : термінологічна енциклопедія / Олена Селіванова. – Полтава : Довкілля-К, 2006. – 716 с.
Селіванова О. О. Лінгвістична енциклопедія [Текст] / О. О. Селіванова. – Полтава : Довкілля-К, 2010. – 843 с.
Українська мова : [енциклопедія]. – К. : Укр. енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. – 824 с.

Актуалізація опорних знань

Пропонуємо Вашій увазі онлайн-курс із підготовки до ЗНО.
Тема заняття «Тире між підметом і присудком».
Корисного перегляду!

«Яка ж функція тире? З’єднати підмет із присудком чи роз’єднати їх?», – подумайте на дозвіллі.
Нас, упевнена, єднає! Недарма ж його називали «середник»!
Отож тире – це не мінус, а перший елемент плюса!

1. Теоретичні засади вивчення присудка

Другий член граматичної основи – присудок – упродовж історії мовознавства визначали по-різному. Можна виокремити чотири підходи до витлумачення цього важливого компонента структурної схеми.

У л о г і к о-г р а м а т и ч н о м у аспекті (М. Греч, О. Востоков, М. Осадця, С. Смаль-Стоцький, В. Сімович та ін.), наприклад, Федір Буслаєв визначав присудок так: «Те, що ми думаємо про предмет, називаємо присудком». Мовознавець розрізняв 2 типи присудків:

1) логічний присудок (дієслово із залежними словами), напр.: Студенти (підмет) / незабаром візьмуть участь у конференції (присудок), тобто із сучасного погляду – це група присудка, рема;

2) граматичний (власне-присудок), напр.: Студенти (підмет) / незабаром (обставина часу) візьмуть участь (присудок) у конференції (непрямий додаток).

У п с и х о л о г о-г р а м а т и ч н о м у аспекті (О. Потебня, Д. Овсянико-Куликовський, Г. Пауль та ін.), наприклад, Дмитро Овсянико-Куликовський, кваліфікував присудок у такий спосіб: «Присудок – це носій особливого руху думки, який називаємо предикуванням. На відміну від підмета, присудок є найважливішим головним членом речення, оскільки без присудка немає жодного речення».

У ф о р м а л ь н о-г р а м а т и ч н о м у аспекті (О. Шахматов, О. Смирницький, О. Пєшковський та ін.), наприклад, Пилип Фортунатов висловлював протилежний погляд: «Присудок – це не самостійна за значенням частина закінченого словосполучення». О. Шахматов уточнив зазначену думку з огляду вчення про двоскладне речення: «Головний член залежного складу – «присудком»

Близьке до П. Фортунатова, О. Потебні й Д. Овсянико-Куликовського витлумачення присудка в О. Пєшковського. Мовознавець уважає, що граматичне значення закінченого словосполучення – це присудковість, носієм якого є присудок, а отже, лише таке словосполучення, яке має присудок, мовознавець називає реченням.

В основу сучасної ф о р м а л ь н о-с и н т а к с и ч н о ї концепції лягли погляди акад. Віктора Виноградова, який досить докладно схарактеризував присудок як головний член двоскладного речення, граматично залежний від підмета, зазвичай виражений особовою формою дієслова, іменником, прикметником чи дієприкметником із значенням ознаки дії, стану, властивості, якості. При цьому вчений, на жаль, не враховував взаємозвязку присудка з підметом і ту роль, яку він відіграє у вираженні предикативності.

Це важливе доповнення зробила учениця В. Виноградова Наталія Шведова в «Русской грамматике» 1980 р.: присудок – це: 1) другий компонент структурної схеми речень, що їх мовець структурує цим абстрактним зразком; 2) граматична форма, яка має значення предикативної ознаки.

В українському мовознавстві в різний час панували ті чи ті погляди щодо кваліфікації присудка, як-от:

присудок – «входить до граматичної пари: носій ознаки й ознака, приписувана йому в часі та способі» [«Курс сучасної української літературної мови» за ред. Л. Булаховського], тобто це тлумачення близьке до поглядів Д. Овсянико-Куликовського;
присудок: 1) головний член двоскладного речення; 2) залежить від підмета; 3) має значення дії, стану, якості, властивості; 4) пов’язаний із підметом предикативним зв’язком [Б. Кулик; «Сучасна українська літературна мова» за ред. І. Білодіда], тобто таке визначення близьке до виноградівського;
«головний, граматично підпорядкований підметові член двоскладного речення, що містить у собі твердження про наявність або відсутність якоїсь змінної чи постійної ознаки в підметів, називається присудком» [А. Медушевський] – більше логічне витлумачення.

Четвертий напрям у вивченні специфіки присудка – с т р у к т у р н о-с е м а н т и ч н и й – зосереджений як на морфологічних засобах вираження присудка, на його будові, так і на семантичних і комунікативних ознаках (І. Вихованець, К. Городенська, Н. Гуйванюк, А. Загнітко, Н. Іваницька, В. Кононенко, М. Мірченко, К. Шульжук та ін.).

ЩО ТАКЕ ПРИСУДОК?

Присудок – другий головний член граматичної основи двоскладного речення, граматично залежний від підмета, що має значення предикативної ознаки й виражає її в певному способі, часі, а іноді й особі.

2. Визначення та найважливіші ознаки присудка як головного члена речення (за І. Вихованцем)

Диференційні ознаки п р и с у д к а в українській мові виявив й описав І. Вихованець (Нариси з функціонального синтаксису української мови, 1992). Зокрема, підмет:

1) конститутивний член речення, що входить до його структурної схеми;
2) посідає типову позицію в реченні, а саме після підмета;
3) виражає предикативну ознаку, що її приписують підмету;
4) містить модально-часову характеристику носія предикативної ознаки;
5) перебуває з підметом у двобічному неприслівному зв’язку (предикативному) зв’язку (типова форма – координація);
6) координовані форми присудка мають спеціалізовані засоби вираження – часово-способові дієслівні форми;
7) у семантичній структурі речення є предикатами;
8) за актуального членування є ремою (новим).

3. Основні критерії для типології присудка

У сучасному українському мовознавстві типи присудків виокремлюють залежно від співвідношення речового (лексичного) та граматичного значень. З огляду на цей критерій досліджено два типи присудків:

присудки синкретичного типу – обидва значення в структурі речення виражає один компонент (словоформа)–простий дієслівний присудок. Наприклад: Настає (настала, настане) весна;
присудки аналітичного типу – один із компонентів присудка виражає граматичне значення (Гз.), а інший речове (Рз), наприклад: Без роботи день роком стає. (Нар. те.) – у складеному іменному присудкові дієслово-зв’язка стає репрезентує граматичне значення (дійсний спосіб, теп. час, 3-тя ос. одн.), а іменна частина у формі іменника роком – речове. До таких присудків здебільшого уналежнюють складений дієслівний і складений іменний присудки.

Інша класифікація – за будовою (способом вираження модально-часових значень) – в історії синтаксичної науки мала кілька виявів (основні терміни й поняття, що покладені в основу сучасних дефініцій і класифікацій присудків були сформульовані на порубіжжі ХІХ–ХХ ст.):

О. Шахматов з огляду на в критерій утрати дієсловом свого значення виділив три типи речень і відповідно три типи присудків: одноприсудкові (прості), зв’язково-присудкові (складені) і двоприсудкові (складні, або подвійні). В українському мовознавстві цю концепцію розвинули І. Вихованець, Н. Іваницька, В. Ожоган, Р. Христіанінова та ін.
О. Пєшковський дійшов висновку, що подвійний присудок є не що інше, як складений із речовою зв’язкою, а отже, відновив протиставлення двох типів присудків – простого і складеного (цю традиційну концепцію представлено в шкільному підручнику);
Б. Кулик обґрунтовує п’ять типів присудків – простий дієслівний, складений дієслівний, складений іменний, складений прислівниковий, складний;
К. Шульжук розглядає простий дієслівний (до якого уналежнює і простий нульовий), складені (двохелементні) присудки – складений дієслівний, складений іменний (до нього зараховує і присудки з поєднанням «дієслово-зв’язка + прислівник»), трикомпонентні і складні (подвійні) присудки;
М. Каранська виокремлює дієслівні (простий, складений, у формі сталого дієслівного словосполучення, фразеологічний, парний), нульовий буттєвий, іменні складені (іменниковий, прикметниковий, займенниковий, числівниковий), дієприкметниковий складений, у формі категорії стану, дієслівно-іменний присудки;
представники чернівецької синтаксичної школи (І. Слинько, Н. Гуйванюк, М. Кобилянська, О. Кульбабська, Л. Томусяк та ін.) взяли до уваги здатність різнотипних присудків ускладнюватися додатковими компонентами. У такий спосіб структурно-семантична класифікація присудків набула такого вияву:

І. Простий присудок:
1.1. Простий дієслівний присудок, напр.: Слово своє я буду гострити на кремені моєї душі (В. Стефаник), тобто буду гострити = гостритиму;
1.2. Простий дієслівний ускладнений присудок, напр.: Сонце ніби сховалося за хмару.

ІІ. Складений присудок:
2.1. Складений дієслівний присудок, напр.: Я вірші став писати під вечір золотий (В. Сосюра);
2.2. Складений дієслівний ускладнений присудок, напр.: Я квітку не можу почати зривати, бо їй, як людині, болить (В. Сосюра);
2.3. Складений іменний присудок, напр.: Поезія — це думка весни (М. Рильський);
2.3. Складений іменний ускладнений присудок, напр.: Хотіла б я піснею стати у сюю хвилину ясну (Леся Українка).

NOTA BENE! Ми докладно вивчатимемо саме зазначену класифікацію.

Третя класифікація –за морфологічним вираженням присудка – доводить, що цей головний член речення належить до класу:

дієслівних, напр.: Землю рідну, кревну і багату ми будемо з тобою боронить (А. Малишко); У всьому сам-один я розібратись маю (І.Білий.)
іменних, напр.: Ремісник злиднем не стане (Нар. тв.).

Отже, присудки можна типологізувати за різними принципами – морфологічними засобами вираження, будовою (кількістю компонентів), за типом структурної схеми (моделі) і її способом реалізації. У разі коректного використання цих принципів поділу присудків на типи й підтипи зазначені вище класифікації не заперечують, а доповнюють одна одну.

NOTA BENE!

Останнім часом мовознавці об’єднують прості двоскладні речення в 6 класів з огляду на морфологічний критерій:

ДІЄСЛІВНІ – прості двоскладні речення з простим (координованим / некоординованим) присудком; простим дієслівним ускладненим; складеним дієслівним присудком і складеним дієслівним ускладненим.

СУБСТАНТИВНІ – прості двоскладні речення зі складеним іменним присудком, іменна частина яких виражена певною відмінковою формою іменника (з прийменником або без неї), займенниковим іменником, числівником або субстантивованою частиною мови.

ІНФІНІТИВНІ – прості двоскладні речення зі складеним іменним присудком, іменна частина яких виражена неозначеною формою дієслова на зразок Життя прожити - не поле перейти (Нар. тв.).

АД’ЄКТИВНІ – прості двоскладні речення зі складеним іменним присудком, іменна частина яких виражена прикметником (зазвичай в Н. в. або Ор. в.).

ПАРТИЦИПНІ – прості двоскладні речення зі складеним іменним присудком, іменна частина яких виражена дієприкметником.

АДВЕРБІАЛЬНІ – прості двоскладні речення зі складеним іменним присудком, іменна частина яких виражена прислівником.

ЗДОРОВ’Я – розкіш для людини,
Найбільша цінність у житті.
Як є здоров’я день при днині,
Можливість є йти до мети.
Тоді є радість, щастя, диво,
Краса у крапельці роси.
Тоді людина йде щасливо
Серед безмежної краси
Й чарівність світу відчуває.
Для неї в хмурість — дні ясні.
Вона всі труднощі долає
Й співає радісні пісні.
Вона — здорова! Це чудово,
Бо їй нічого не болить.
Вона добро творить готова.
І це прекрасно! Можна жить!
(Надія Красоткіна)

Час, шановні бакалаври, нам перепочити від інтелектуальної роботи.
У цьому нам допоможуть Анна Думніч, Женя Кот і Наталія Татарінцева

Долучаймося до драйвової руханки!

4. Дієслівний клас простих двоскладних речень

Простий дієслівний присудок

Простий дієслівний присудок репрезентує синтетичний засіб вираження предикативності, оскільки складається з одного морфологічного компонента, у якому міститься речове та граматичне значення. Спеціалізованим засобом його вираження є дієвідмінювані (особові) форми дієслова, здатні означати основні предикативні категорії – модальність, темпоральність і подеколи персональність.

NOTA BENE!

Спеціалізовані форми присудків – такі, що: 1) цілком виражають усі компоненти граматичного значення присудка; 2) мають повну модальну парадигму; 3) продуктивні в писемному й усному мовленні.
Неспеціалізовані форми присудків не мають усіх цих ознак чи однієї з них.

Класифікація простих дієслівних присудків

За особливостями вираження присудкової форми присудки бувають:

І. ЛЕКСИЧНО ВИРАЖЕНІ (ненульові), що охоплюють:

1.1. Неускладнені прості дієслівні присудки:

1.1.1. Координовані з підметом у роді / особі та числі.
1.1.2. Некоординовані з підметом у роді / особі та числі.

1.2. Ускладнені прості дієслівні присудки.

ІІ. ЛЕКСИЧНО НЕ ВИРАЖЕНІ (нульові) присудки – у простому двоскладному неповному реченні, що його визначаємо як еліптичне. Наприклад: Найближче – батьки (О. Бердник); Сон – для ночі, любов – для дня (О. Бердник) тощо.

NOTA BENE! Мета нашого вивчення – особливості лексично виражених присудків.

Координовані з підметом прості дієслівні присудки

Оскільки найтиповіший спеціалізований засіб вираження простого присудка дієвідмінювані (особові) форми дієслова, то він здебільшого координований, тобто підпорядкований підметові:

в особі (у теп. і майб. часі дійсного способу) та в певному числі, напр.: ...верба слуха соловейка, дивиться в криницю (Т. Шевченко);
у роді (в мин. часі дійсного способу) та в певному числі, напр.: Пролітала зозуленька через ясний бір, завітала дівчинонька до козака в двір (Олена Пчілка);
у формі другої особи однини й першої та другої особи множини наказового способу, напр.: А ти лагодь, сину, сани (М. Коцюбинський);
у числі (однина, множина), а в однині за родами (чоловічий, жіночий, середній), напр.: Чи жила б Україна без кобзи-бандури? (І. Коваленко).

Присудки, виражені особовими формами дієслова, Іван Вихованець називає простими власне-дієслівними, Анатолій Загнітко – особово-дієслівними.

NOTA BENE!

До репертуару координованих форм простого дієслівного присудка входять і неспеціалізовані засоби (рідко), з-поміж яких дієвідмінювані дієслова відносного вживання, значення яких зумовлює реченнєвий контекст [І. Слинько, Н. Гуйванюк, М. Кобилянська], наприклад, уживання:

теп. часу в значенні мин. (теп. історичний): Командир останнім зусиллям рятує сержанта (Я. Галан);
теп. часу в значенні майб.: Ви збираєтесь тут не пізніше 8-ої години (Розм.);
майб. часу в значенні теп.: Сидить, сидить і засне (Розм.);
майб. часу в значенні мин.: То збоку ускубне, то спереду поцупить (П. Гулак-Артемовський);
мин. часу в значенні майб.: Христино Архипівно, ми пішли (О. Корнієнко).

Неоординовані з підметом прості дієслівні присудки

З-поміж засобів вираження простих присудків є не лише координовані дієслівні форми, а й такі, у яких флексії вжито без відповідної координації з підметом або які є незмінними. Це некоординовані (вторинні) присудки, репрезентовані неспеціалізованими морфологічними засобами, як-от:

інфінітив, що в позиції простого некоординованого дієслівного присудка маркує додаткові семантичні та експресивні відтінки значення, притаманні розмовному мовленню, напр. відтінок початку дії: Скиба бігти (А. Головко); Я їй розказувати, а вона сміятись, та радіти, та підкрикувати (Марко Вовчок); наміру здійснити дію: Люди орать, а ви руками махать (Нар. тв.); А ми потурати їм (А. Головко). Здебільшого інфінітив у подібних реченнях функціює в значенні мин. часу (бігти – побіг), іноді залежно від контексту в значенні теп. часу (розказувати = розказую);
особове дієслово бути в теп. часі дійсного способу в значенні «жити», «існувати», напр.: Весна була. Весна є. Весна буде.
розмовні форми дієслова в множині замість однини (для висловлення шанобливого ставлення до особи), напр.: Просили мама, просили тато, і ми просимо вас до нас на весілля;
незмінні усічені форми дієслів на зразок бух, блись, хап, хлюп, клац, брязь, бац, скік, зирк, шасть, шубовсть, шморг, шелесть, що передають позачасове значення моментальної дії та набувають значення способу й часу залежно від контексту. Наприклад: усічені форми близькі до дієслів мин. часу чи наказового способу в значенні мин. часу – Аж тут сторож хап за груди (I. Hexода); А ворота важкі за ними хряп (А. Головко); Порох обома схопив карбованця та шморг з хати (Панас Мирний); усічені форми можуть набувати значення теп. чи майб. часу, напр.: Черв'як кива аж ось... зі дна гульк щука! Бовть! Вона за удку хіп, удка сіп! З води шубовсть в окріп (П. Гулак-Артемовський);
вигуки й звуконаслідувальеі слова, які вчені називають вигуково-дієслівними [І. Вихованець], або вигуковий [А. Загнітко, Р. Христіанінова], напр.: …тихі верби шу-шу-шу (Д. Білоус);
дієслова наказового способу, що їх ужито в переносному значенні, напр.: наказовий спосіб – у значенні мин. часу дійсного способу для увиразнення раптовості дії ( А хтось тоді й порадь (А. Гоовко)); наказовий спосіб – у значенні умовного (зазвичай у складнопідрядному реченні: Не обіпрись вона об одвірок певне, довелося б упасти (Панас Мирний); Зачепи її хто словом, спитай об чім-небудь, вона зразу зирк (Г. Квітка-Основ’яненко); Прийди Тарас вчасно, все було б добре (Л. Костенко).

ускладнений простий дієслівний присудок

Ускладнення простих дієслівних присудків відбувається за допомогою:

додавання спеціальних часток, напр.:
І, ТАК І, ВІЗЬМИ ТА Й, ЗНАЙ, СОБІ, ЯК, МОВ, НІБИ тощо, які надають дієслову-присудку відтінку результативності, повторюваності, підсилення дії несподіваного та невмотивованого характеру, напр.: Так по селу і покотилася чутка (М. Коцюбинський); Сього Троянці і бажали (І. Котляревський);
БУЛО, БУВАЛО, ВІЗЬМИ І, ВІЗЬМИ ТА Й, ЗНАЙ&NBSP;– частки віддієслівного характеру використовують для вираження перерваної або небажаної дії: Та ще босий та ноги поб’ю, поколю було (А. Тесленко); А ми взяли та й збудували в майбутнє калиновий міст (С. Крижанівський); А Чіпка одно гуляє... та знай тягне з господи все (Панас Мирний);
СЕБЕ – ця іменна форма займенника, перетворившись на частку, надає дієслову значення вільної дії: От собі й читаю, що на скелі наковано (Т. Шевч.); Улітку наша річка обміліла, пливе собі ліниво (М. Рильський);
ЯК, МОВ, НІБИ, НАЧЕ, НЕМОВБИ тощо – порівняльні частки, які увиразнюють раптовість дії або її вірогідність, напр.: Цар підходить до найстаршого... та в пику його як затопить! (Т. Шевченко);: Галя мов не чула (Панас Мирний); Він немовби глумився з мене (Ю. Смілич);
повтори того самого слова (без сполучників чи зі сполучниками і, та), напр.: Поїхали.., а Черкаси палають, палають (Т. Шевченко); Він сидить та все сидить (Т. Шевченко).
повторення дієслів-синонімів, напр.: Козаки сміялися-реготали з кошового;
повтори із запереченням (у розмовному мовленні), напр.: Я тобі кажу не кажу – усе марно;
повтори орудного тавтологічного, напр.: Наш піп, мабуть, і сном не снив, що надійде така година (І. Франко); Валом валять парубки в хату (К. Гординський);
поєднання відмінюваної дієслівної форми з однокореневим інфінітивом для вираження додаткового значення сумніву в тому, що дія матиме певні наслідки, напр.: Убити не вбили, тільки мої довгі коси остригли (Т. Шевченко); Од бійки то сховається, то втече; а послухати не послуха (Панас Мирний). Стріляти не стріляє, а рушницю тримає (А. Головко);
фразеологізми, напр.: Хлопець пече раків (= червоніє) від сорому.

NOTA BENE!

Р. Христіанінова вважає, що фразеологізми та нерозкладні словосполучення (описові звороти з книжним забарвленням на зразок …добігає кінця (= закінчується) дивна ніч у тужливому жовтні (Любко Дереш); Ось вона дала знак (О. Бердник)) варто кваліфікувати як еквіваленти особового дієслова. Вони належать до координованих форм простого неспеціалізованого дієслівного присудка.

складений дієслівний присудок

Складені дієслівні присудки – це поєднання двох нерівноправних компонентів, тобто допоміжного дієслова (показника граматичних категорій часу та модальності) та інфінітива повнозначного дієслова, що є носієм лексичної семантики предиката. До того ж функцію основного дієслова можуть виконувати фразеологічні сполучення та віддієслівні іменники.

Наприклад: Я хочу вам про рідний край сказать (Олександр Олесь); …Степура не може втямки собі взяти, як цей Лагутін може бути зараз байдужим до неї… (О. Гончар); …він не міг тримати свій язик на припоні… (О. Гончар).

Загалом учення про складені присудки почав розробляти Федір Буслаєв.

Семантика допоміжного дієслова, вираженого особово-часовими та особово-способовими формами

із фазовим значенням, якщо означають початок, продовження та завершення дії (починати, стати, заходжуватися, братися, продовжувати, залишатися, закінчувати, кінчати, переставати, припиняти, кидати), напр.:
Іноді як фазові функціонують дієслова метнутися, кинутися, піти, пробувати: Марко метнувся наздоганяти дівчат (С. Чорнобривець); …майже всі пасажири кинулися бігти до всоїх вагонів (М. Трублаїні); Знялася чорна хмара диму, і пішло гоготіти полум’я (М. Коцюбинський); А він пробує щось пояснювати (О. Гончар);
2) з модальною семантикою, тобто повинності, волевиявлення, інтелектуального та емоційного станів (мусити, мати, могти, намагатися, силкуватися, старатися, сміти, насмілюватися, пробувати, наважуватися, намірятися, збиратися, лагодитися, спромагатися, уміти, встигати, втомлюватися, збиратися, спішити, умудрятися, квапитися, спішити, баритися, обіцяти, забувати тощо). Наприклад: Я хочу пити сонячні настої (В.Симоненко); Не любив я ловити птахів... Я зігріти пташину хотів, накормити її, приласкати у гніздів'ї веселої хат. (П.Перебийніс).

NOTA BENE!

Еквівалентами допоміжних модальних дієслів варто кваліфікувати:

модальні предикативні прикметники повної або короткої форми в поєднанні з дієслівною зв’язкою бути (змушений, зобов’язаний, здатний (здатен), спроможний, схильний, повинен, ладен, рад та ін.): Ферзь ладен за короля померти.(П. Перебийніс); …за станом здоров’я я змушений був перейти в піхоту; Ти сам не здатен дотямити, чистоплюю?; …вона ладна була закричати… (Із тв. О. Гончар);
сталі сполуки на взірець у силі, не в силі, у змозі, не в змозі, мати підстави тощо: Я не в силі розгадати його (О. Бердник).

NOTA BENE!

Компоненти складеного дієслівного присудка мають задовольняти дві вимоги:

1) обидва дієслова (допоміжне й інфінітив) мають бути пов’язані з підметом, у семантико-синтаксичному аспекті інфінітив позначає дію чи стан суб’єкта, тобто є суб’єктним;

2) так само обидва дієслова мають належати до одного часового плану.

Наприклад: Я ^{S 1} звик ^{P 1} волю шанувати ^{P 2}(Леся Українка) // Я звик + Я шаную волю (звик шанувати – складений дієслівний присудок).

Брянський ^{S 1}скомандував ^{P 1} бійцям ^{S 2}скласти ^{P 2} на воза матеріальну частину (О. Гончар) (=скомандував Брянський, а складуть бійці) – скомандував – простий дієслівний координований присудок, а скласти – прямий додаток, виражений об’єктним інфінітивом.

складений дієслівний ускладнений присудок

Складений дієслівний присудок так само, як і простий, може бути ускладненим:

1) порівняльними частками: Серце <∙∙∙> ніби хоче випурхнути з дівочих грудей… (О. Бердник);
2) поєднанням фазових і модальних допоміжних компонентів: Я <∙∙∙> повинен почати розповідати… (М. Стельмах);
Після хвороби я <∙∙∙>почала могти працювати.

NOTA BENE!

Теоретичний матеріал із теми ПРИСУДОК У СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ узагальнено в навчальному посібнику: Синтаксис сучасної української мови. Схеми і таблиці: / Ніна Гуйванюк, Олена Кардащук, Олена Кульбабська. – Чернівці, : Рута 2003. – 159 с. – Таблиці № 28–29.
Режим доступу до Е-версії: https://kulbabska.com/images/catalog/pdf/manuals/Kulbabska.com--Metodicni_Posibniki--Sintaksis_sucasnoi_ukrainskoi_movi_2003_rik.pdf

sepp 22

Тільки два стимули примушують працювати людей:
бажання заробітної плати (або стипендії. – О. К.))) і боязнь її втратити (Г. Форд)

Лекцію підготувала
проф. Олена КУЛЬБАБСЬКА
(Чернівецький національний університет
імені Юрія Федьковича)

Авторизуйтесь на сайті щоб мати можливість залишити коментар

Структурно-семантичні та класифікаційні ознаки присудка. Дієслівний клас простих двоскладних речень