Практичний кейс: Службові частини мови. Сполучники
Якщо правильно пояснити людям «навіщо», то вони завжди знайдуть спосіб «як» (Джордан Белфорт)
Узагальнення та систематизація знань, умінь і навичок із теми:
«Службові частини мови. Сполучники»
НАВЧАЛЬНИЙ КОНТЕНТ
Актуалізація опорних знань
Готуймося до ЗНО
(відеуроки Анни Огойко)
Тема 1. Службові частини мови
Тема 2. Сполучник в сучасній українській мові
Шановні МАНівці Буковини!
На попередніх[ заняттях ми повторювали мовні особливості самостійних (повнозначних) частин мови – іменника, прикметника, займенника, числівника, дієслова та прислівника. Окрім, відомостей, що їх подано в шкільному підручнику, поглибили свої знання про значннєві відтінки цих частин мови, їхні граматичні категорії та синтаксичні функції. Нині спробуємо сконцентруємо увагу на словах, які традиційно визначаємо як службові.
Рушаймо вперед!
Намотай на вус!
На лінгвальну природу службових частин мови в українському мовознавстві виформувалося три підходи:
І. Традиційний (морфологічний) підхід: Службові частини мови – це неповнозначні слова, що не називають реалії, дії або ознаки, а лише вказують на відношення між ними.
До них належать:
- прийменник – службова частина мови, що разом із формою непрямого відмінка іменників, а також деяких числівників і займенників виражає відношення між предметами або відношення дії, стану чи ознаки до предмета.
Службова роль прийменників полягає в диференціації значень відмінкових форм:
вбігла в хату – означає напрямок об’єкта руху;
посміхнулася від радості – означає причину дії;
стіни під стелею – означає просторові відношення;
зошит у клітинку – означає прикметну ознаку предмета;
зробив із паперу – означає ознаку предмета за його відношенням до матеріалу;
взявся у боку – означає спосіб дії;
- сполучники – службова частина мови, що вживається для поєднання членів речення, частин складного речення й окремих речень у тексті. Наприклад: І стелиться, й хилиться, й вихриться, й в’ється, і в грудях збивається, й груднем зветься (Л. Первомайський); Дарма що сніг хрумкотить під ногами, весна своє бере (М. Коцюбинський) – підрядний сполучник зі значенням допусту;
- частки – службова частина мови, що надає словам або реченням певних смислових або емоційно-експресивних відтінків або служать для утворення морфологічних форм, або нових відтінків. Наприклад: Небо внизу над лісами делікатно блакитне, а подеколи ніби зелене… А на горах вершки наче куряться димом та парою… (І. Нечуй-Левицький) – власне модальні частки.
Ознаки службових частин мови
- їм не властиве лексичне значення
- не відповідають на питання
- не виконують синтаксичної функції.
ІІ. Синтаксичний підхід. Синонімічним до терміна «службові слова» вважають термін «частки мови», оскільки службові частини мови – одиниці суто синтаксичного призначення. Будь-які відношення «частки мови» не можуть виражати самі по собі, а лише у зв’язку з повнозначними словами або синтаксичними конструкціями.
І ІІІ. Новітній – функційний – підхід, згідно з яким сполучникам надається статус морфем, що позбавляє їх семантико-граматичних ознак слова взагалі. Зокрема, на думку Івана Вихованця, сполучники доцільніше зараховувати до аналітичних синтаксичних морфем, оскільки вони виражають семантику відношень, морфологічно не членуються і не виконують семантико-синтаксичних та формально-граматичних функцій членів речення.
NOTA BENE! У шкільній граматиці перевагу надано традиційному підходу.
Сполучник як службова частина мови
Загальне поняття про сполучник
NOTA BENE! Традиційно сполучником називається незмінювана службова частина мови, яка служить для зв’язку членів речення або частин складного речення. Проте українські вчені до класифікації частин мови застосовують триєдиний критерій:
- значеннєвий (семантичний)
- морфологічний
- синтаксичний
Отож такий комплексний підхід засвідчує нечастиномовний статус сполучників, оскільки вони:
- не мають лексичного значення, тобто позбавлені номінативної функції,
- є незмінними мовними одиницями,
- характеризуються відсутністю будь-яких морфологічних категорій
- не бувають членами речення.
Саме тому доцільніше кваліфікувати СПОЛУЧНИКИ як службові слова (а не частини мови!), що виражають граматичні відношення між членами речення або окремими реченнями. Наприклад: Хай же й темнеє серце твоє оживе І на спів мій веселий озветься, Бо на нього озвалося все, що живе, В тебе ж серце живе, бо ще б’ється! (Леся Українка).
Зважаючи на традиційний погляд на службові слова та враховуючи шкільну практику, дотримуємося визначення сполучника як службової частини мови, що поєднує однорідні члени речення і частини складного речення, вказуючи на різні смислові зв’язки між ними. Наприклад: Вона прийшла непрохана й неждана, А я її зустріти не зумів (В. Симоненко).
Оскільки сполучник покликаний об’єднувати одиниці в єдине структурне ціле, то він має стосунки не з морфологічними, а з синтаксичними фактами. На відміну від прийменників, які разом із відмінковими формами іменних частин мови виражають смислові відношення між одиницями морфологічного рівня, сполучники виражають смислові зв’язки між одиницями синтаксичного рівня — однорідними або з лексичного чи логічного боку зіставлюваними членами речення, а також між частинами складного речення.
Роль сполучників у сучасній українській мові
Чим глибше людство пізнає зв’язки між предметами та явищами навколишньої дійсності, тим більше уточнюються, увиразнюються семантико-граматичні відношення у реченні, краще зрозуміти які, власне, і допомогають сполучники:
- Сполучники є важливим граматичним засобом вираження узагальнених понять про суб’єктно-об’єктні, часові, причиново-наслідкові, умовно-наслідкові та інші зв’язки між предметами і явищами реального світу.
- Давність існування окремих сполучників, наявність значної їх частини в інших слов’янських мовах, а також широке вживання і стійкість дають підставу зараховувати їх, як і прийменники, до основного словникового фонду мови.
Характеристика сполучників за походженням і морфологічним складом
У давньоукраїнській мові існувала порівняно незначна кількість сполучників, але вже тоді їх розподіляли на дві групи:
- первинні (непохідні);
- вторинні (похідні).
Первинні сполучники, як і первинні прийменники, здебільшого багатозначні (полісемантичні). Коло тих відношень, які вони виражають, досить велике.
Наприклад: Спочиваєш ти, наш батьку, тихо в домовині, Та збудила твоя пісня думки на Вкраїні (Леся Українка);
Запахла осінь в ’ялим тютюном та яблуками, та тонким туманом, і свіжі айстри над піском рум’яним зоріють за одчиненим вікном (М. Рильський);
І знову дорога, і знову сиві жита, і золота печаль соняшників, і зажурені лелеки на степах... (В. Стус);
Вторинні сполучники частіше однозначні. Наприклад: Даю тобі цей меч, дарма що ти не сильна (Леся Українка).
Творення первинних, або непохідних, сполучників з інших частин мови затемнене: вони цілком позбавлені предметного значення і здавна відомі лише як сполучники. Тільки поглиблене вивчення етимології первинних сполучників на основі порівняльно-історичних даних дає змогу встановити їх генетичний зв’язок з іншими частинами мови (але, що).
У сучасній українській літературній мові первинними є сполучники:
і, а, бо, ні, та, чи та деякі інші.
Ознаки первинних сполучників:
- вони не членуються на морфеми
- за будовою – прості.
Група простих сполучників невелика й об’єднує найдавніші за походженням одиниці. Наприклад: Замовк неборака, сиротами кинув І гори, І море, де перше витав (Т. Шевченко).
Вторинні, або похідні, – це сполучники, що утворилися різними способами від інших частин мови.
За морфологічною будовою їх поділяють на:
- складні
- складені.
Складні сполучники з’явилися внаслідок поєднання двох частин мови – найчастіше займенників або прислівників із частками або прийменниками:
- щоб = що (займенник) + б (частка),
- якби = як (прислівник) + би (частка),
- якже = як (прислівник) + же (частка),
- зате = за (прийменник) + те (займенник),
- проте = про (прийменник) + те (займенник),
- якщо = як (прислівник) + що (займенник).
Наприклад: Вам не бути вихователем, якщо у вас будуть нескінченні конфлікти з дітьми (В. Сухомлинський).
Складені сполучники утворилися в результаті поєднання кількох слів. Найчастіше поєднуються відмінкові форми займенника той або інших повнозначних слів зі сполучниками що, щоб, прийменниками або прислівником як: тому що, через те що, для того щоб, задля того щоб, в міру того як, після того як, до того як, у силу того як, тоді як, тим часом як, незважаючи на те що, дарма що та ін. Наприклад: І минуле було прожите для того, щоб ствердити майбутнє (Ст.).
Частина вторинних сполучників є наслідком переходу інших частин мови у сполучник (кон’юнкціоналізації).
У сполучники можуть переходити:
- іменники (раз, правда),
- прислівники (ледве, скоро, поки, доки),
- дієслова (часом деформовані) (мов, немов, хоч, будь),
- частки (хай, нехай, аж, бо, ніби).
Наприклад: Будеш, батьку, панувати, поки живуть люди; поки сонце з неба сяє, тебе не забудуть (Т. Шевченко).
Групи сполучників за способом уживання
Одиничний сполучник –
функціюює в реченні як засіб вираження замкненості однорідного ряду або складної структури.
Наприклад: Краще синиця в руках, ніж журавель у небі; Той в бороні, а той в стороні (Нар. те.).
Повторювані сполучники –
вживають при кожному однорідному члені або перед кожною частиною складного речення. Як повторювані можуть використовуватися такі сполучники: і...і, ні...ні, ані...ані, то...то, або...або, чи...чи, чи то...чи то, не то...не то. Наприклад: Відтоді для мене уже не існувало ані цих могутніх дерев, ані лісу, ані поля, ані всього того, без чого немає ані землі, ані сині небесної, ані самого життя (Ю. 36анацький); Чи то праця задавила молодую силу, чи то нудьга невсипуща його з ніг звалила (Т. Шевченко).
Парні сполучники –
складаються з двох частин, кожна з яких розподіляється між членами речення чи його частинами, виражаючи парний взаємозв’язок. Найуживаніші парні сполучники: хоч – але, як – так, не стільки – скільки, не тільки – а й, не тільки – але й, якщо – то, чим – тим. Наприклад: Чим більше грошей має, тим більше плаче (Нар. те.).
Сполучники сурядності і підрядності
Сполучники виражають два типи синтаксичних зв’язків – сурядний і підрядний, залежно від чого поділяються на сурядні та підрядні.
- Сурядним зв’язком поєднуються однорідні, граматично рівноправні, незалежні одне від одного прості речення у складносурядному або однорідні члени.
- Підрядний зв’язок у складнопідрядному реченні вказує на залежність підрядної частини від головної.
Основні ознаки й класифікація сполучників за функцією
СПОЛУЧНИКИ СУРЯДНОСТІ виражають різні типи значеннєвих відношень — єднальні, зіставно-протиставні, розділові, пояснювальні, градаційні та деякі ін.
За характером вираження ними значеннєвих відношень їх поділяють на:
- єднальні: і (й), та (у значенні і), а (в значенні і), ні...ні, ані...ані. Зауважимо, що сам термін “єднальні” є умовним, бо, власне, кожен сполучник з’єднує. Сполучники і, й, та, а вживаються і як одиничні, і як повторювані; сполучники ні...ні, ані...ані — тільки як повторювані. Наприклад: Чужих два слова в пісні буде — і пісня вся тоді чужа (Д. Павличко); Ні долі, ні волі у мене нема, Зосталася тільки надія одна (Леся Українка);
- протиставні: а, але, та (у знач. але), проте, зате, однак. За допомогою цих сполучників виражаються відношення протиставлення або зіставлення, іноді з різними додатковими відтінками (невідповідності, обмеження, компенсації тощо). Наприклад: Здається ж, люди, все у них людське, але душа ще з дерева не злізла (Л. Костенко); Говорив небагато, зате кожна фраза його була наче карбована, кожен дотик найвищого ґатунку (А. Головко);
- розділові: або, чи, або...або, чи...чи, то...то, не то...не то, чи то... чи то. Ці сполучники частіше вживаються як повторювані. Речення з ними передають значення несумісності, взаємовиклю- чення, чергування тощо. Наприклад: Тільки Стрий не то шумить, не то журчить принадливо, котячи по камінню свої кришталеві води (І. Франко); Часом качка в повітрі дзвенить чи кажан проти місяця грає (М. Рильський);
- приєднувальні: ще й, та й, також, причому, притому, навіть. Приєднувальні зв’язки вказують на деяку нерівнозначність об’єднуваних конструкцій. Друга, приєднувана, частина містить якесь додаткове повідомлення. Наприклад: Іншим стало слово, обпалене вогнем, загартоване в горнилі людських страждань, та й люди ніби стали іншими... (А. Малишко);
- градаційні: не лише — ай, не тільки — а й, не стільки — скільки, не те щоб — але, хоча й — але, не тільки — але й, не лише — але й. Усі ці сполучники парні, за допомогою них передаються відношення градації, тобто підсилення, чи, навпаки, послаблення значення другого компонента порівняно з першим. Наприклад: Не тільки в малярській роботі О. Довженка міцно позначилися пильні й уперті студії його в німецьких митців, але й в кіно він приніс із собою сталу художню культуру... (М. Бажан).
ПІДРЯДНІ СПОЛУЧНИКИ вказують на однобічні семантико-синтаксичні відношення між підрядною і головною частинами, акцентуючи при цьому увагу саме на відповідній функції підрядної частини. Підрядні сполучники, на відміну від сурядних, що не належать жодному з поєднуваних компонентів, розміщені у підрядній частині і при структурній зміні завжди переміщуються разом з нею.
За характером вираження ними значеннєвих відношень їх поділяють на:
- причинові: бо, оскільки, тому що, через те що, у зв ’язку з тим що, завдяки тому що. Наприклад: Всіма опанував піднесений настрій, адже ніщо сьогодні вже не загрожувало життю (О. Гончар); Поет не боїться від ворога смерті, Бо вільная пісня не може умерти (Леся Українка);
- мети, або цільові: щоб, аби, для того щоб, з тим щоб, за тим щоб. Наприклад: Хотіла б я піснею стати У сюю хвилину ясну, Щоб вільно по світі літати, Щоб вітер розносив луну (Леся Українка);Пішла б і в неволю, аби доля прийшла (Мирн.).
- умовні: якщо, як, якби, коли б, раз. Наприклад: Якби не було мрії, праця втратила б свою привабливісь (Сух.); Як слово не поможе, то й кий не дошкулить (Нар. те.).
- допустові: хоч, хоча, хай, нехай, незважаючи на те що, дарма що, правда. Наприклад: Не стануть святами ніколи будні, хоч як би там не мудрували трутні (Д. Павличко).
- часові: коли, відколи, як тільки, ледве, скоро, доки, поки, з того часу як, до того як, перед тим як, після того як, перш ніж. Наприклад: Гни дерево, поки молоде, учи дітей, поки малі (Нар. тв.); Відколи пам ’ятаю себе, я люблю вітряки, люблю посвисти їхніх крил, гудіння млинових жорен... (М. Стельмах).
- наслідкові: так що, аж. Наприклад: В її серці все якось змішалось, скаламутилось, так що вона не знала, чи радіть, чи плакати (І. Нечуй-Левицький);
- порівняльні: як, мов, мовби, немов, немовби, наче, неначе, начебто, ніби, нібито. Наприклад: Литаври мідні й музика органна в одно злились, як води у ріці (М. Сингаївський); Над голубими вітряками плив журавлиний караван, неначе кликав у дорогу (В. Сосюра);
- об’єктні, або з’ясувальні: що, щоб рідше – як, ніби, чи. Подібні сполучники вказують на залежність підрядної частини з об’єктною функцією від дієслівного присудка головної частини. Наприклад: Це означає, що праця повинна полонити серце, перетворитися на творчість, оточену ореолом краси, гордості, особистої гідності (В. Сухомлинський).
Сполучники і сполучні слова
Крім підрядних сполучників, з’єднувати частини складнопідрядного речення можуть і сполучні слова – відносні займенники, у яких поєднуються властивості самостійних і службових частин мови. З одного боку, сполучні слова можуть бути членами речення, як повнозначні частини мови, з іншого, будучи засобом зв’язку, виконують функцію службової частини мови – сполучника.
У ролі сполучних слів функціюють:
- відносні займенники: хто, що, який, чий, котрий, скільки
- займенники у сполученні з прийменниками: від чого, за що, через те та ін.;
- займенники, ускладнені частками: хто не, хто б не, що не, який не, який би не,
- займенникові прислівники на зразок: як, де, коли, відколи, куди, звідки
- прислівники ускладнені частками: де не, де б не, куди б не, звідки не, як би не.
Наприклад, у називному відмінку відносні займенники хто, що, який, чий, котрий, скільки (скільки у сполученні з іменником,) виконують роль підмета у підрядній частині: Ви лише промовте єдине слово, Яке у серці бродить, як вино (Гал.); Той нехай собі плаче, хто іскру лишив на шляху необачний, хто човен непевній воді доручив... (Леся Українка).
У непрямих відмінках відносні займенники є додатками: А може, Ви лише міраж, Який я встигла покохати (Гал.); Живе поезія у мові, Якої мати вчить нас... (М. Рильський); Все, чим образили поета, акумулюється в слова (Л. Костенко).
Займенникові прислівники, виконуючи роль сполучного засобу, зберігають синтаксичну функцію обставини: І ви прийшли, коли я вже й не ждала, Лиш вуглик тлів у попелі душі (Гал.); Там, де зорі сяють з-за гори, над водою гнуться явори (А. Малишко).
Проте однозначно визначити, де сполучне слово, а де підрядний сполучник, інколи буває важко, особливо в тому разі, коли сполучник є похідними від окремих займенників чи прислівників. Це стосується, насамперед, слів що, як, коли та деяких інших. Пор.: Шматок чорного засохлого хліба, що ви ледве вгризете його зубами, здається кращим найсолодшого медяника (Панас Мирний), тоді як для складнопідрядних з’ясувальних, навпаки, більш характерним є сполучник що: Ми не боїмося, що нагадування про тяжкі дні для нашої Батьківщини затьмарить безхмарну радість наших дітей (В. Сухомлинський. Крім того, рекомендуємо звертати увагу, чи виконують зазначені одиниці співвідносну (анафоричну) функцію; якщо так, то вони є сполучними словами. Наприклад: Дзвени, моя пісне, хай серце тобою стискається солодко так, як у грізну годину останнього бою... (В. Сосюра).
Багатозначність і синонімія сполучників
Традиційно однозначними вважають сполучники, що виражають якийсь один тип значеннєвих відношень. Такими зазвичай є більшість простих (невивідних) сполучників та деякі інші, наприклад: бо, оскільки, хай, доки, поки, зате, проте, дарма що. Наприклад: Поки живе надія в хаті, Нехай живе, не виганяй (Т. Шевченко).
Багатозначність сполучників полягає в здатності того самого слова виражати кілька значеннєвих відношень. Прикладами таких сполучників є як (може виражати порівняльне значення, умови, часове, способу дії, з’ясувальне), коли (служить для вираження умовних, часових, означальних відношень) та інші. Наприклад: Як я люблю оці години праці, Коли усе навколо затиха; Коли вам страшно ’ геть ідіть з дороги!; Коли я смуток свій на струни клала, З’являлась ціла зграя красних мрій... (Леся Українка).
Синонімія сполучників полягає в тому, що різні за звучанням сполучні засоби (сполучники і сполучні слова) можуть виражати ті самізначеннєві відношення. Наприклад, утворюють синонімічний ряд сполучники бо, оскільки, тому що, через те що, виражаючи значення причини; синонімічними також є сполучники а, але, проте, зате, однак зі значенням протиставлення; багаті синонімічними барвами порівняльні сполучники: ніби, наче, неначе, мов, мовби, мовбито. Як синонімічні можна розглядати й інші групи сполучників. Наприклад: Не женися на багатій, бо вижене з хати (Т. Шевченко); Шевченко — поет народний, тому що він плоть од плоті, кість од кості свого народу (М. Рильський). Від того, що сонце ніколи не заглядало в це тісне місце і дощова вода нікуди не стікала, тут завсігди було вогко (Панас Мирний).
Можливість заміни одного сполучника іншим є одним із шляхів удосконалення форми вислову, передачі найтонших нюансів думки.
Намотай на вус!
ПОПРАЦЮЙТЕ НА НАВЧАЛЬНОМУ ТРЕНАЖЕРІ ІЗ ТЕМИ
«Службовы частини мови. Сполучник. Правопис сполучникыв»
за покликанням: https://webpen.com.ua/
Дорогі друзі!
Успіхів Вам в опануванні граматики української мови!
Матеріал підготувала
доктор філол. наук, проф. Олена КУЛЬБАБСЬКА
(Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича)
