Дистанційна освіта: Синтаксис словосполучення (ІІІ курс)

Словосполучення як специфічна мовна одиниця потребує глибокого теоретичного вивчення, бо його диференційні ознаки ще до кінця не встановлені (Марина Балко)

Модуль 1. Загальні питання синтаксису. Синтаксема. Словосполучення

Навчальний елемент 1.4
CЛОВОСПОЛУЧЕННЯ
ЯК ОДИНИЦЯ «МАЛОГО СИНТАКСИСУ»
(4 год. – лекції; 4 год. – практичні; 2 год. – індив. робота; 6 год. – сам. робота)

Лекція № 5–6
Тема: СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ ЯК ЗНАЧЕННЄВА МОВНА ОДИНИЦЯ

План

1. Основні етапи становлення теорії словосполучення в слов’янському мовознавстві
2. Словосполучення і синтаксема, словосполучення та речення: спільні й відмінні ознаки (самостійно).
3. Поняття структурної та графічної схеми словосполучення.
4. Класифікації словосполучень у сучасній українській мові.
5. Засоби вираження синтаксичних зв’язків у словосполученні.
6. Функції словосполучень.

Ключові слова: історіографія, словосполучення, графічна та структурна схеми, підрядний зв’язок, головний і залежний компоненти, структурні типи словосполучень, граматичне значення (семантико-синтаксичні відношення), засоби зв’язку, функції.

Мета: поглибити знання студентів про словосполучення, основні етапи становлення теорії цієї одиниці «малого синтаксису», узагальнити її структурні та семантичні ознаки, з’ясувати принципи моделювання структури (графічної та структурної схем), установити їхню типологію та функції в побудові речень. 

agendaРЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО НАВЧАЛЬНОГО ЕЛЕМЕНТА

 О с н о в н а

Балко М. В. Актуальні проблеми теорії словосполучення сучасної української літературної мови : монографія / М. В. Балко. – Дніпропетровськ : Свідлнр, 2014. – 349 с.
Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис : [навч. посібник] / І. Р. Вихованець. – К. : Либідь, 1993. – С. 181–213.
Гуйванюк Н. В. Нерозкладні компоненти у структурі речення : [монографія] / Н. В. Гуйванюк, О. В. Максим’юк. – Чернівці : Чернівецький нац. ун-т, 2010. – 224 с.
Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови. Синтаксис : [монографія] / А. П. Загнітко. – Донецьк : ДонДУ, 2001. – С. 48–67.
Слинько І. І. Синтаксис сучасної української мови. Проблемні питання / [навч. посібник] / І. І. Слинько, Н. В. Гуйванюк, М. Ф. Кобилянська. – К. : Вища шк., 1994. – С. 56–68.
Сучасна українська мова: Морфологія. Синтаксис : підручник / за ред. А. К. Мойсієнка. – К. : Знання, 2010. – С. 168–180.
Сучасна українська мова. Синтаксис : підручник / за ред. О. Д. Пономарева. – К. : Либідь, 1994. – С. 21–33.
Сучасна українська мова : [підручник] / О. Д. Пономарів, В. В. Різун, Л. Ю. Шевченко та ін.; за ред. О. Д. Пономарева. – К. : Либідь, 1997. – С. 219–221.
Сучасна українська мова : [підручник] / М. Я. Плющ, С. П. Бевзенко, Н. Я. Грипас та ін.; за ред. М. Я. Плющ. – 3-тє вид., стереотип. – К. : Вища шк., 2001. – С. 312–321.
Сучасна українська мова: Синтаксис : [навч. посібн.] / С. П. Бевзенко, Л. П. Литвин, Г. В. Семеренко. – К. : Вища шк., 2005. – С. 14–33.
Удовиченко Г. М. Словосполучення в сучасній українській літературній мові [монографія] / Г. М. Удовиченко. – К. : Наук. думка, 1968. – 288 с.
Шульжук К. Ф. Синтаксис української мови : [підручник] / К. Ф. Шульжук. – К. : Академія, 2004. – С. 31–42.

Д о д а т к о в а  л і т е р а т у р а

Дудик П. С. Словосполучення в українській літературній мові : підручник / П. С. Дудик. – К., 1998. – С. 132.
Кульбабська О. Апозитивні словосполучення – складники простого неелементарного речення [Текст] / Олена Кульбабська // Граматичні студії : зб. наук. праць (До 50-річчя організації Донецького національного університету) / наук. ред. А. П. Загнітко. – Вінниця : ТОВ „Нілан-ЛТД”, 2015. – Вип. 1. – С. 58–63.
Меншиков І. І. Структура словосполучення в сучасній українській літературній мові : навч. посібн. / І. І. Меншиков, І. С. Попова. – Дніпропетровськ : Вид-во Дніпропетр. ун-ту, 2000. – 36 с.
Синтаксис словосполучення і простого речення (синтаксичні категорії і зв'язки). – К. : Наук. думка, 1975. ٲ– С. 85–185.
Степаненко М. І. Взаємодія формально-граматичної і семантичної валентності у структурі словосполучення та речення. – К.: Вид-во Українського мовно-інформаційного фонду, 1997. – 216 с. 

С л о в н и к и  й  д о в і д н и к и

Гуйванюк Н. Українська мова: Схеми, таблиці, тести : навчальний посібник [для студентів вищих навчальних закладів] / Н. Гуйванюк, О. Кардащук, О. Кульбабська. – Львів : Світ, 2005. – 304 с.
Загнітко А. Словник сучасної лінгвістики: поняття і терміни : у 4-х т. / А. П. Загнітко. – Донецьк : ДонНУ, 2013. – Т. 1. – 402 с.; Т. 2. – 350 с.; Т. 3. – 426 с.; Т. 4. – 388 с.
Єрмоленко С. Я. Українська мова : короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / С. Я. Єрмоленко, С. П. Бибик, О. Г. Тодор; за ред. Єрмоленко С. Я. – К. : Либідь, 2001. – 224 с.
Мала філологічна енциклопедія : [довідник] / укл. : О. І. Скопенко, Т. В. Цимбалюк. – К. : Довіра, 2007. – 478 с.
Селіванова О. Сучасна лінгвістика : термінологічна енциклопедія / Олена Селіванова. – Полтава : Довкілля-К, 2006. – 716 с
Селіванова ОО. Лінгвістична енциклопедія [Текст] / О. О. Селіванова. – Полтава : Довкілля-К, 2010. – 843 с.
Українська мова : [енциклопедія]. – К. : Укр. енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. – 824 с.

*           *          *

users 1  Робота в групах

Для укладання словника термінів виписати з рекомендованої літератури визначення таких граматичних понять:

  • словосполучення
  • підрядні словосполучення
  • сурядні словосполучення
  • прості словосполучення
  • складні словосполучення (граматичні трійки)
  • комбіновані словосполучення
  • елементарні словосполучення
  • неелементарні словосполучення
  • опрне (стрижневе, головне, синтаксично головне, старше, керівне, ведуче, пояснюване, підпорядковуюче (підпорядкувальне), пояснюване, провідне, незалежне, означуване, ) слово
  • залежне (підрядне, пояснююче (пояснювальне), синтаксично залежне, підпорядковане, нестрижневе, означувальне, кероване, прилягаюче ) слово

kinokamera  АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Пропонуємо Вашій увазі онлайн-урок Наталі Ільченко на тему «Словосполучення».
Корисного перегляду!

 08.06.2019 3

1. Основні етапи становлення теорії словосполучення в слов’янському мовознавстві

checked 1 Підвалини вивчення словосполучення як синтаксичної одиниці в україністиці було закладено саме в роботах мовознавців ХVII ст.

Чільне місце серед староукраїнських лінгвістичних праць належить твору Мелетія СМОТРИЦЬКОГО (Максима Герасимовича) „Грамматіка Славєнская правилное синтагма” (розд. 3 „Про синтаксис”), що, за оцінкою В. В. НІМЧУКА, відіграла визначну роль у теоретичній підготовці граматик літературних східнослов’янських мов, в історії освіти українського, російського, білоруського, сербського, хорватського, болгарського, молдавського й румунського народів.

До М. Смотрицького (у працях болгарського і сербського філолога Костянтина КОСТЕНЕЦЬКОГО; етнічного грека, релігійного публіциста, письменника й перекладача Максима ГРЕКА; Івана ФЕДОРОВА (діяча східнослов’янської культури, одного з перших східнослов’янських типографів, а також гравера, інженера, ливарника, який із білорусом Петром Мстиславцем видрукував у 1564 р. в Москві свою першу книгу «Апостол»), Лаврентія ЗИЗАНІЯ (справжнє прізвище – Кукіль, у перекладі грец. мовою – Зизаній; український мовознавець, письменник, перекладач, педагог, богослов і церковний діяч) та ін.) такого розділу не було. Величезна цінність роботи М. Смотрицького щодо закладення основ розвитку про словосполучення полягає в тому, що більшість сформульованих ним правил зберігають сучасні граматики, зокрема:

  • про синтаксичні зв’язки – узгодження, керування, і навіть прикладки;
  • функції відмінків.

Пізніше, у 1638 р., у Кременці вийшла друком праця „Грамматіки, або Писменница языка Словен(ъ)скаго” – шкільний підручник церковнослов’янської мови для Кременецької братської школи (у своїй основі – перероблений варіант „Граматики” Смотрицького). Автором „Граматики, або письменниці...” називають луцького єпископа Афанасія ПУЗИНУ, проте точних даних про це наразі немає. Третя частина цієї праці має таку саму назву, як і в „Граматиці” М. Смотрицького („Про синтаксис”), що має яскраво виражене прагнення до зрозумілого й стислого викладу навчального матеріалу.

Питання про способи поєднання слів у реченні розглядає також Іван УЖЕВИЧ у такій пам’ятці староукраїнської філології, як „Граматыка словенская” (відомі два рукописи – празький 1643 р. і арраський, датований 1645 р.). Мова теоретичного викладу – латинська, а приклади – староукраїнською мовою (тобто кирилицею). У третій частині – „Синтаксис” – йдеться і про словосполучення, зокрема описано:

  • узгодження і керування як зв’язки для утворення словосполучень;
  • правила побудови іменниково-прикметникових словосполучень із узгодженням;
  • правила сполучення із словами дієслів, присвійних займенників,
  • словосполучення з присвійними відношеннями (королівська корона);
  • засоби передавання часових значень;
  • специфіку кількісно-іменних словосполучень (у сучасному розумінні – цілісних).

Як окреме цілісне вчення теорія словосполучення оформилася в україністиці тільки в 2-й пол. ХХ ст. У більшості українських граматик ХІХ–п. ХХ ст. (праці Миколи ГЛАДКОГО, Якова ГОЛОВАЦЬКОГО, Миколи ГРУНСЬКОГО, Петра ЗАЛОЗНОГО, Агатангела КРИМСЬКОГО, Івана НЕЧУЯ-ЛЕВИЦЬКОГО, Омеляна ОГОНОВСЬКОГО, Михайла ОСАДЦІ, Василя СІМОВИЧА, Степана СМАЛЬ-СТОЦЬКОГО, Сергія СМЕРЕЧИНСЬКОГО та ін.) учення про словосполучення або взагалі було відсутнє, або було репрезентовано на рівні опису типів підрядного зв’язку між словами.

Розглядаючи історію становлення в українському мовознавстві вчення про словосполучення, треба згадати низку праць Євгена Костянтиновича ТÚМЧЕНКА (20-ті роки ХХ ст.), присвячених синтаксису відмінків. Хоча він і не розробляв спеціально теорії словосполучення, проте ґрунтовно описав особливості керування як підрядного прислівного зв’язку слів у словосполученні. Цінність його робіт полягає в тому, що дослідник дуже часто порівнює українські відмінкові форми з іншими слов’янськими, а також наводить можливі паралелі до розглядуваних форм у самій українській мові або її діалектах.

Були в українській лінгвістиці першої пол. ХХ ст. і спроби ототожнити словосполучення й речення. Зокрема, Пантелеймон Кіндратович КОВАЛІВ, відкриваючи розділ „Синтакса” в „Граматиці української мови” зауважує: „А що одиницею мови, яка висловлює думку, є речення, то й синтакса вивчає виключно речення, розкриває закони його побудови, закони зв’язку слів у реченні”.

Теорія словосполучення як учення про самостійну особливу синтаксичну одиницю в українському мовознавстві оформилася у 60-х роках ХХ ст. завдяки працям Леоніда Арсенійовича БУЛАХОВСЬКОГО, Валентина Давидовича ГОРЯНОГО, Андрія Степановича КОЛОДЯЖНОГО, Євгена КРОТЕВИЧА, Бориса КУЛИКА, Олександра Савовича МЕЛЬНИЧУКА, Григорія Михайловича УДОВИЧЕНКА (автор монографії „Словосполучення в сучасній українській мові”). Зокрема, було доведено, що словосполучення: 

  • історично закріплена в мові лексико-синтаксична одиниця, яка побудована за законами певної мови (В. Д. ГОРЯНИЙ);
  • утворене з двох або більшої кількості повнозначних слів, які виражають єдину, хоч і в лексично членній формі, назву предмета, поняття чи уявлення (Г. М. УДОВИЧЕНКО). 

„Синтаксичний аналіз словосполучень певної мови має важливе значення для загальної характеристики її граматичної структури. Саме царина словосполучень містить найбільш показовий матеріал для визначення специфіки синтаксичного ладу конкретної мови на відповідному етапі її розвитку й синтаксичних відмінностей між окремими, навіть найближче спорідненими мовами” (О. С. МЕЛЬНИЧУК).

checked 1  Сучасні напрями теорії словосполучення

1) власне-синтаксичний, у межах якого словосполучення трактують як змістове й граматичне об’єднання самостійних слів у складі речення, що служить для вираження відношень між окремими поняттями, позначеними цими словами (виразниками цих відношень стають сурядні і підрядні словосполучення) – О. Д. ПОНОМАРІВ, К. Ф. ШУЛЬЖУК та ін.;

2) лексикологічний напрям: словосполучення має статус окремої синтаксичної одиниці, яка існує самостійно в дійсності, як і речення – І. К. КУЧЕРЕНКО;

3) контамінований напрям: словосполучення – підпорядкована реченню синтаксична одиниця серед інших взаємопов’язаних синтаксичних одиниць, специфічні ознаки якої полягають у її некомунікативності та номінативній функції;

4) функціонально-дериваційний напрям: словосполучення – вторинне синтаксичне утворення, що є, власне, згорнутим реченням (І. Р. ВИХОВАНЕЦЬ, М. В. БАЛКО).

bookmark 1 NOTA BENE!  Порівняймо основні етапи вивчення словосполучення в російському мовознавстві:

1. Пилип Федорович Фортунатов: уважав словосполучення основною синтаксичною одиницею, яка може бути і цілим реченням. Тому в його розумінні, словосполучення буває двох типів:

1) закінчене (тобто речення);

2) незакінчене (тобто власне-речення).

2. Олексій Матвійович Пєшковський: поділяв погляди П. Ф. Фортунатова, але наряду зі словосполученням виокремлював і речення як синтаксичну одиницю: „Словосполучення – це два слова або ряд слів, об’єднаних у мові й у думці”. О. М. Пєшковський перебільшував роль словосполучення у мові, оскільки вважав, що речення – це словосполучення.

3. Акад. Олексій Олександрович Шахматов: ототожнював словосполучення з членами речення, уважаючи його другорядним членом речення.

4. Акад. Віктор Вікторович Виноградов: уперше довів, що словосполучення – це окрема синтаксична одиниця і відмежував словосполучення (номінативної одиниці) від речення (комунікативної одиниці); зазначив, що словосполучення є будівельним матеріалом для речення.

Висновок: СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ ЯК СИНТАКСИЧНА ОДИНИЦЯ

ЗАВАНТАЖИТИ PDF

2. Словосполучення і синтаксема, словосполучення та речення: спільні й відмінні ознаки

ЗАВАНТАЖИТИ PDF

3. Поняття структурної та графічної схеми словосполучення

✍️ СТРУКТУРНА СХЕМА – запис морфологічного представлення компонентів структурної схеми синтаксичних одиниць за допомогою символів.

bookmark 1 NOTA BENE! 

Умовні позначки для запису структурної схеми словосполучень і речень

Vf (verbum finitum)
sing
pl
Іnf 
N1, N2, N3 … 
Adj
Pron
Adv
Praed
Part І
Part ІІ
neg 
cop 
Neg Gen
Num cardinale

ЗРАЗКИ ЗАПИСУ ГРАФІЧНИХ І СТРУКТУРНИХ СХЕМ СЛОВОСПОЛУЧЕНЬ (PDF-ФАЙЛ):

 

 

дієвідмінювана (особова) форма дієслова
однина
множина
інфінітив
іменник у певному відмінкуприкметник
прикметник
займенник
прислівник
предикативний прислівник (категорія стану)
дієприкметник
дієприслівник
заперечення
зв’язка
родовий із запереченням
 кількісний числівник

ЗАВАНТАЖИТИ PDF

 

 4. Класифікації словосполучень у сучасній українській мові

І. За структурою (за будовою) словосполучення поділяють на:

- прості;
- складні;
- комбіновані.

checked 1 Прості словосполучення здебільшого складаються:

– із двох повнозначних слів, поєднаних підрядним зв’язком, одне з яких – головне, а інше залежне, напр.: високий будинок, виконати завдання, десять днів, зошит учня;

– із трьох і більше повнозначних слів, якщо:

  • одним із компонентів словосполучення є синтаксично зв’язаний компонент, напр.: дівчина з синіми очима, людина середнього віку;
  • між усіма складниками словосполучення постає однотипний синтаксичний зв’язок, виформовуються однотипні семантико-синтаксичні відношення: наша українська пісня;

– із слова + компонент-фразеологізм, напр.: жити душа в душу, любив тримати камінь за пазухою;

– складна форма + слово, напр.: найбільш вдалий роман;

– слово + складна номінація: читати Івана Франка;

– словосполучення, поширені компонентами, що на рівні речення є складеними присудками: увечері почало дощити, тоді хотіли працювати.

Отже, основним принципом для виокремлення простого словосполученням є принцип його неподільності на мінімальні зразки в тому разі, коли воно складається з трьох і більше слів.

checked 1 Складні словосполучення.  Утворені з трьох і більше повнозначних слів, серед яких лише одне слово головне, а інших два – залежні, поєднані з головним різними типами синтаксичного зв’язку. Напр.: охайно писати диктант  – писати (як?) охайно; писати (що?) диктант,; читати ввечері книгу – читати (коли?) ввечер; читати (що?) книгу; малювати пензлем картину – малювати (що?) картину, малювати (чим?) пензлем.

Складні словосполучення можна розкласти на словосполучення мінімального складу і слово.

checked 1 Комбіновані словосполучення. Це такі словосполучення, що їх можна розкласти на два і більше словосполучень, причому одне із слів у першому словосполученні буде залежним компонентом, а в другому стане головним компонентом. Напр.: читати цікаву книгу – читати (що?) книгу + книгу (яку?) цікаву;  знайома з дитинства картина – картина (яка?) знайома + знайома (від коли?) з дитинства.

ІІ. Поділ словосполучень за лексико-граматичним принципом

Граматичне значення словосполучення виявляється в синтаксичних відношеннях між його компонентами при врахуванні характеру лексем головного й залежного слова. Виділяють кілька типів граматичних значень словосполучень:

checked 1 Атрибутивні (означальні) відношення встановлюються між компонентами зі значенням предмета та його ознаки, напр.: короткокрилий птах, моє покоління, плоди дубів, блакить неба. Залежне слово з атрибутивною семантикою в реченні є означенням. Атрибутивні відношення конкретизуються в словосполученні різними відтінками, які залежать від семантики компонентів. Ці відтінки становлять семантичну структуру словосполучення.

checked 1 Об’єктні відношення виформовуються між компонентами словосполучення зі значенням дії (або ознаки) й назви предметів, на які переходить дія (або ознака), напр.: списати аркуш, уникнути відповіді, навчати дітей, слухати по радіо. Залежне слово з об’єктною семантикою в реченні виступає додатком.

checked 1 Обставинні відношення встановлюються між компонентами словосполучення зі значенням дії (або ознаки) та обставини, що характеризує саму дію (або ознаку), напр.: шугнути високо вгору, бачити на власні очі, купити на ярмарку, різко повернутися. Слово з обставинною семантикою в реченні виконує роль члена речення обставини.

checked 1 Апозитивні відношення постають між компонентами непоширеної прикладки, вираженої двома іменниками, як-от:  жінка-водій, студент-філолог.

checked 1 Суб’єктні відношення, по суті, є модифікованими предикативними відношеннями між підметом і присудком в простому двоскладному реченні, пор.:  шум дерев (Дерева шумлять), плач дітей (Діти плачуть), приїзд студентів (Студенти приїхали). Зверніть увагу, що головний компонент – віддієслівний іменник!

checked 1 Контаміновані (синкретичні, суміщені) відношення. Їхня особливість полягає в тому, що від головного слова до залежного можна поставити два різні питання, пор.: книга (чия? кого?) сестри, повернутися  (звідки? з чого?) з відрядження, покласти (в що? куди?) в портфель, сік (який? з чого?) з яблука..

checked 1 Доповнювальні (комплетивні) відношення з’являються між словосполученнєвими компонентами, що в структурі речення виконують функцію одного члена речення, тому до залежного слова не можемо поставити питання: п’ять студентів, кожен з нас, став дорослим. 

ІІІ. Поділ словосполучень за морфологічним принципом (частиномовним вираженням стрижневого слова)

Класифікація словосполучень за частиномовним вираженням стрижневого слова – один із найголовніших поділів цієї синтаксичної одиниці, бо від морфологічної природи стрижневого слова багато в чому залежить будова словосполучення та відношення між його компонентами. Зокрема, парадигма словосполучення (система всіх форм) ґрунтується на граматичних потенціях головного слова, особливостях його морфологічної парадигми.
Пор.: червона квітка – червоної квітки, червоній квітці..., червоні квіти, червоних квітів...;
працювати над книгою – працюю над книгою, працював над книгою, буду працювати (працюватиму) над книгою...

Отже, за морфологічним принципом словосполучення поділяють на:   

  • дієслівні, напр.: працювати над книгою, читаю книгу, почати працювати, виконуючи завдання, розпочато ввечері;
  • субстантивні, напр.: врожайний рік, рік життя, бажання пізнати, їзда верхи, ми всі, хтось із нас, троє із студентів;
  • ад’єктивні, напр.: радий зустрітися, почервонілий від сонця, старший від (за) брата, мій споконвіку, третій за списком;
  • адвербіальні, напр.: дуже красиво, ліворуч від дороги, сам-на-сам з совістю.

 ІV. За ступенем зв’язаності (злитості) компонентів словосполучення поділяють на:

– синтаксично вільні;
–  позиційно стійкі; 
– фразеологічно зв’язані.

Розглянемо кожен із зазначених типів детальніше.  

checked 1 1 СИНТАКСИЧНО ВІЛЬНІ словосполучення характеризуються тим, що кожний компонент виконує в реченні роль окремого члена речення: глибока долина, віддалене село; побачити товариша, прочитати книгу, прийти вчасно, добре відгукнутися, зустрітися в театрі; синій зошит, писати лиса, прийти вчасно тощо.

checked 1 2 ПОЗИЦІЙНО СТІЙКІ (інші синонімічні назви – зв’язані, нечленовані, неподільні, цілісні) словосполучення охоплюють два підтипи:

  • 2.1 синтаксично зв’язані;
  • 2.2 семантично зв’язані.

2.1. Синтаксично зв’язані словосполучення виконують роль одного члена речення. Так, у реченні Минуло два довгих і тривожних роки (В. Кучер) можна вичленувати: 1) цілісне словосполучення два роки і 2) вільні словосполучення: два довгих роки і два тривожних роки. Цілісні словосполучення, як і синтаксично вільні, мають конкретну структуру (моделі), граматичне значення, до того ж їхні компоненти пов’язані одним із різновидів підрядного зв’язку. Синтаксична цілісність окремих словосполучень пізнавана тільки в межах речення.

Синтаксично зв’язані словосполучення охоплюють ще дві підгрупи:

2.1.1 Із комплетивними (доповнювальними) відношеннями;
2.1.2 З іменниками послабленої номінативності та обов’язковим атрибутивним компонентом.

Серед найпоширеніших типів синтаксично зв’язаних словосполучень із комплетивними (доповнювальними) відношеннями (2.1.1) вирізняють такі моделі:

2.1.1.1 із кількісним значенням;
2.1.1.2 зі значенням сумісності (супровідності, комітативності);
2.1.1.3 із вибірковим значенням.

Кількісно-іменні словосполучення (2.1.1.1) – це передовсім поєднання числівників або іменників квантитативної або партитивної семантики з іменниками (займенниковими іменниками) в Н.в. або Р.в, як-от: три явори, багато пісень, декілька днів, п’ятірка плугатарів, ватага хлопців, зграя птахів; літр молока, горня кави, гроно винограду, крихітка землі, море колосків;

Синтаксично зв’язані словосполучення зі значенням сумісності (2.1.1.2) відповідають моделі: «Іменник, займенниковий іменник або числівник (Н. в.) + іменник з прийменником з / із (Ор. в.)», напр.: ми з тобою, мама із сином, сестра з братом, правда з кривдою. ЗАПАМ’ЯТАТИ: словосполучення на зразок сестра з братом є цілісним тоді, коли ознака дієслова-присудка стосується обох діячів, пор.: Сестра з бра­том пішли до міста (сестра з братом — цілісне) і Сестра з братом пішла до міста (сестра з братом – вільне, з братом – додаток; пор. також: Сестра тоді жила з братом);

Синтаксично зв’язані словосполучення зі значенням вибірковості (2.1.1.3): побудовані за моделлю: «Іменник, займенниковий іменник або числівник (Н. в.) + іменник з прийменником з / із (Р. в.)», напр.: хто-небудь з дітей, хтось з учнів, один із нас.

Найпоширенішими типами синтаксично зв’язаних словосполучень з іменниками послабленої номінативності та обов’язковим атрибутивним компонентом (2.1.2) є дві підгрупи:

2.1.2.1 Із синсемантичним іменником предметної семантики та обов’язковим атрибутивним компонентом;
2.1.2.2 Із синсемантичним іменником узагальненої семантики та обов’язковим атрибутивним компонентом;

Синтаксично зв’язані словосполучення-дескрипції (описова конструкція на зразок „той …, який”, „той, ...хто”) з іменниками предметної семантики та обов’язковим атрибутивним компонентом містять інформативно недостатній іменник на позначення особи, предмета або поняття. Наприклад: [Факти – ] річ уперта, сім штук цеглин, кімната на тридцять метрів; хустина червоного кольору; [Дід був ] доброю людиною (розм.); фігури в червоному тоні; хлопець високого росту; душа козацького роду; дитина тихої вдачі; чоловік із високим чолом;

Синтаксично зв’язані словосполучення із синсемантичним іменником узагальненої семантики та обов’язковим атрибутивним компонентом. Стрижневим компонентом у таких словосполученнях є іменники часової семантики (момент, година, пора, рік тощо) в Р. в., Зн. в. і Ор. в., напр.: одного вечора, весь день; в останню хвилину, до самої ночі, після деякого моменту , того самого вечора, третьої днини, від дня до дня, тричі на рік, трохи не два місяці , два-три роки тому, у сорок другому році  тощо.

2.2. Семантично зв’язані – такі синтаксичні єдності, у яких у першому граматично незалежному компоненті здебільшого частково втрачається самостійне лексичне значення, але конкретизується лексичним значенням граматично залежного компонента.

До семантично зв’язаних словосполучень належать:

2.2.1 словосполучення іменного типу з метафоричним значенням, які відповідають структурній схемі N 1 N 2 і які аналізуємо як один член речення: крила вітру; вагони почуттів; шапка кучерів, мідь сонця, туман споминів;
2.2.2 словосполучення іменного типу з інформативно недостатнім головним компонентом – словосполучення, у яких головне слово своїм лексичним значенням відповідає члену речення, а залежне розкриває це значення. У сучасному синтаксисі їх поділяють на три підгрупи:

2.2.2.1 зі стрижневими іменниками фазового та партитивного значень (початок, середина, кінець + імен. у Р. в.; половина, третина, четвертина (чверть) тощо + імен. у Р. в), як-от: початок весни; кінець діалогу, середина ставка, третина життя, половина саду, частина життя, край поля, кусень глини;

2.2.2.2 зі стрижневими займенниковими іменниками, що відповідають моделям:
а) „Заперечні, відносні та неозначені займенники + узгоджуване слово (прикметник, означальний займенник, числівник, дієприкметник)”, напр.: щось нове, хтось незнайомий, щось таке; ніщо таке; дещо інше, ніщо інше;
б) „Займенникові іменники (традиційно особові займ.) + прикметникові іменники (означальні)”, напр.: я один, ти сам, ми всі, він увесь
в) „Означальний займенник сам + іменник в Н. в.”, напр.: сам Марко, сам Дніпро;
г) „Багато (мало) + питально-відносні займенники(хто, що, який, чий тощо)”, напр.: багато хто, мало чого, мало кому;

2.2.2.3 з іменниками послабленої номінативності (тавтологічні словосполучення) на зразок криком кричати, ливнем лити, лежнем лежати, заголосити голосами, сміятися сміхом, дивом дивувати, сном снити, вмирати смертю, поглядом глядіти, шумом шуміти, чорне чорнило, вільна воля, з давнього давна тощо.

checked 1 2.3 ФРАЗЕОЛОГІЧНО ЗВ’ЯЗАНІ сполучення слів (за В. В. Виноградовим – фразеологічні сполучення, за П. С. Дудиком – фразеологічні словосполучення). Навіть ці номінації засвідчують, що їхній лінгвальний статус ще не з’ясований: це словосполучення? чи сполучення слів? Зі школи Ви пам’ятаєте, що фразеологізми не є словосполученнями, тому точніше їх визначати як фразеологічні сполучення слів і поділяти на такі підгрупи:

2.3.1 сполучення слів, об’єднані неметафоричністю, аналітичністю, певною самостійністю значення компонентів, напр.: набратися лиха (клопоту, страху, мороки); зачепити честь (самолюбство, гордість, інтереси); порушити питання (справу, клопотання). Стрижневе слово в такій мовній одиниці є фразеологічно зумовленим і не може бути замінене іншим, тоді як залежний компонент можна замінити.

Сполучення слів, які містять залежний компонент зі зв’язаним значенням, допускають:
а) синонімічну заміну залежного компонента, напр.: глупа ніч / пізня ніч, малиновий дзвін /  милозвучний дзвін; жінка (чоловік) похилого віку;
б) заміну обмеженим рядом слів, напр.: бере страх (жаль, досада, зло), АЛЕ НЕ МОЖНА ПОЄДНАТИ бере *радість, задоволення, насолода;
в) поєднання лише з одним стрижневим словом (безпросипне п’янство).

2.3.2 лексикалізовані сполученням слів (за А. П. Загнітком), пор.: літнє кафе, біла олімпіада (зимова олімпіада); золота молодь та перифрази, що теж мають значення одного слова чорне золото (нафта), біле золота (цукор) тощо. Такі сполуки слів є стійкими, нерозкладними, але в них значення слів є прямим.

Висновок: фразеологічні сполучення слів за своїм значенням відповідають слову і можуть бути легко ними замінені: замилювати очі = обманювати, тримати язик за зубами = мовчати тощо, тому їх не вважають словосполученнями. У курсі фразеології такі конструкції Ви кваліфікуєте як ФРАЗЕОЛОГІЧНІ ЄДНОСТІ та ФРАЗЕОЛОГІЧНІ ЗРОЩЕННЯ.

bookmark 1 NOTA BENE! 

НЕ Є СЛОВОСПОЛУЧЕННЯМИ:

  • а) сполучення підмета з присудком – Весна настала.
  • б) поєднання повнозначних і службових частин мови: на столі; впродовж дня;
  • в) аналітичні форми прикметників і дієслів (буду говорити, більш сильний; більш впевнено);
  • в) складні номінації: Тарас Шевченко;
  • г) однорідні члени речення: батьки й діти; писати і читати;
  • д) фразеологізми (бити байдики, пекти раків).

 5. Засоби вираження синтаксичних зв’язків у словосполученні

В українській мові як мові аналітично-флективної бу­дови з домінуванням флективних ознак існують такі засоби вираження синтаксичних зв’язків на рівні словосполучення:
1) відмінкові закінчення іменників, флексії роду, чис­ла і відмінка прикметників, закінчення особи, числа й роду дієслів, напр.: темна хмара; озвалася громом;  громом гучним,
2) прийменники, що вживаються разом із непрямими від­мінками іменників, та їхні відмінкові закінчення: [Небо] лежало над степом,
3) суположення компонентів, пор.: тепла весна – словосполучення, а Весна тепла – просте двоскладне речення.

Отже, можемо виокремити такі ознаки словосполучення як значимої мовної одиниці:

 словосполучення – це непредикативна синтаксична одиниця-конструкція;
 словосполучення складається щонайменше з двох повнозначних компонентів, між якими наявні субординативні відношення, тобто один з цих компонентів – стрижневий (головний), а інший – залежний (підпорядкований);
 словосполучення побудовано на основі підрядного прислівного зв‘язку;
 у словосполученні активно виявляються граматичні категорії стрижневого слова;
 словосполучення не відтворюється в готовому вигляді, а конструюється за певною структурною схемою (моделлю) в процесі мовлення;
 структурна схема (модель) словосполучення існує поза структурною схемою речення;
 структурна схема (модель) словосполучення не залежить від загального інтонаційного забарвлення речення;
 словосполучення є семантично завершеною одиницею;
 словосполучення передбачає необмежену граматичну сполучуваність у межах лексично сполучуваних слів;
 функція словосполучень полягає в тому, що вони є частковими знаками ситуації, які вміщують одиничні порції інформації про неї.

6. Функції словосполучень

Словосполучення можуть виконувати кілька функцій, основними з яких є:

  • комбінаторна: Основне призначення словосполучень – бути будівельним матеріалом для речень. Наприклад, із словосполучень літнє сонце, палко цілувати, цілувати ниви, хлібні ними можна побудувати речення Літнє сонце палко цілувало хлібні ниви.
  • номінативна: словосполучення є розчленованими назвами. Це буває тоді, коли словосполучення використовуються як заголовки статей, назви книжок, журналів тощо, напр.: Звитяга молодих, Розмова у Кремлі, Честь столичної марки тощо.
  • словосполучення можуть бути частиною по-особливо сегментованого тексту: До кімнати увійшла Настуся. Дівчина з блакитними очима.

bookmark 1 NOTA BENE! 
Теоретичний матеріал із теми CЛОВОСПОЛУЧЕННЯ ЯК ОДИНИЦЯ «МАЛОГО СИНТАКСИСУ» узагальнено в навчальному посібнику: Синтаксис сучасної української мови. Схеми і таблиці: / Ніна ГУЙВАНЮК, Олена КАРДАЩУК, Олена КУЛЬБАБСЬКА. – Чернівці, : Рута 2003. – 159 с. – Таблиці № 17–22. Режим доступу до Е-версії:  https://kulbabska.com/images/catalog/pdf/manuals/Kulbabska.com--Metodicni_Posibniki--Sintaksis_sucasnoi_ukrainskoi_movi_2003_rik.pdf

03.02.2019 1
Шановні студенти!
Ми успішно завершили вивчення граматичних параметрів одиниць «малого синтаксису» –
синтаксеми й словосполучення.
Утім, на часі – з’ясувати специфіку синтаксичного підрядного зв’язку між компонентами словосполучення.

Лекцію підготувала
проф. Олена КУЛЬБАБСЬКА
(Чернівецький національний університет
імені Юрія Федьковича)

Авторизуйтесь на сайті щоб мати можливість залишити коментар

ORCID: 0000-0002-1858-9269

ORCID (англ. Open Researcher and Contributor ID) — єдиний міжнародний реєстр учених для коректного цитування статей.

Researcher ID: C-2286-2017

ResearcherID – ідентифікатор ученого (дослідника), що дає змогу формувати список власних публікацій.

Google Scholar

Академія Google (англ. Google Scholar) - безкоштовна пошукова система за текстами наукових публікацій.

Cподобалась сторінка?

Close

Ви можете поділитись нею з друзями у соціальних мережах або надіслати посилання на неї у месенджери...