Дистанційна освіта: Конститутивні ознаки підмета в сучасній українській мові

Будьте кращим у своїй справі, і люди проторують стежку до ваших дверей (Сем Волтон)

Модуль 2. Прості елементарні речення в сучасній українській мові

Навчальний елемент 2.2

ГОЛОВНІ ЧЛЕНИ ПРОСТОГО ДВОСКЛАДНОГО РЕЧЕННЯ. ПІДМЕТ
(8 год. – лекції; 13 год. – практичні; 30 год. – сам. робота)

Лекція № 12
Тема: КОНСТИТУТИВНІ ОЗНАКИ ПІДМЕТА В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

План

1. Граматична природа члена речення.
2. Типологія наукових підходів до підмета.
3. Релевантні ознаки підмета (за І. Вихованцем).
4. Основні критерії класифікації підмета як головного члена речення.
5. Синтаксичні особливості однослівних номінативних та інфінітивних підметів.
6. Еквіваленти однослівного номінативного підмета.
7. Синтаксично нерозкладні підмети-словосполучення, їхні структурно-семантичні особливості.
8. Специфіка семантично нерозкладних підметів-словосполучення.

 Ключові слова: просте двоскладне речення, граматична основа, підмет, присудок, координація, предикативні семантико-синтаксичні відношення, структурна схема, класифікації, номінативний підмет, еквівалент номінативного підмета, нерозкладні підмети-словосполучення, морфологічні засоби вираження.

Мета: узагальнити погляди мовознавців на лінгвальну природу підмета, поглибити знання студентів про структурно-семантичні критерії класифікації підметів у сучасній українській мові, узагальнити відомості про морфологізовані та неморфологізовані засоби вираження підметів, звернути увагу на складні випадки синтаксичного розбору речень у шкільному підручнику.

agendaРЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО НАВЧАЛЬНОГО ЕЛЕМЕНТА

 О с н о в н а 

Вихованець І. Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови : [монографія] / І. Р. Вихованець. – К. : Наук. думка, 1992. – 224 с.
Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис : [навч. посібник] / І. Р. Вихованець. – К. : Либідь, 1993. – С. 66–75.
Гуйванюк Н. В. Нерозкладні компоненти у структурі речення : монографія / Н. В. Гуйванюк, О. В. Максим’юк. – Чернівці : Чернівецький нац. ун-т, 2010. – 224 с.
Дудик П. С. Синтаксис української мови: [підручник] / П. С. Дудик, Л. В. Прокопчук.  – К. : Академія, 2010. – С. 51–58.
Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови. Синтаксис : [монографія] / А. П. Загнітко. – Донецьк : ДонДУ, 2001. – С. 133–148.
Кадомцева Л. О. Українська мова: Синтаксис простого речення : [підручник] / Л. О. Кадомцева. – К. : Вища шк., Голов. вид-во, 1985. – С. 29–27.
Каранська М. У. Синтаксис сучасної української літературної мови : навч. посібн. / М. У. Каранська. – К. : Либідь, 1995. –  С. 23–27.
Слинько І. І. Синтаксис сучасної української мови. Проблемні питання / [навч. посібник] / І. І. Слинько, Н. В. Гуйванюк, М. Ф. Кобилянська. – К. : Вища шк., 1994. – С. 103–109.
Сучасна українська літературна мова: Синтаксис : [підручник] / за заг. ред. І. К. Білодіда. – К. : Наук. думка, 1972. – С. 10–14, 431–450.
Сучасна українська мова: Морфологія. Синтаксис : підручник / за ред. А. К. Мойсієнка. – К. : Знання, 2010. – С. 202–208.
Сучасна українська мова. Синтаксис : підручник / за ред. О. Д. Пономарева. – К. : Либідь, 1994. – С. 45–49.
Сучасна українська мова : [підручник] / О. Д. Пономарів, В. В. Різун, Л. Ю. Шевченко та ін.; за ред. О. Д. Пономарева. – К. : Либідь, 1997. – С. 243–246.
Сучасна українська мова : [підручник] / М. Я. Плющ, С. П. Бевзенко, Н. Я. Грипас та ін.; за ред. М. Я. Плющ. – 3-тє вид., стереотип. – К. : Вища шк., 2001. – С. 330–333.
Сучасна українська мова: Синтаксис : [навч. посібн.] / С. П. Бевзенко, Л. П. Литвин, Г. В. Семеренко. – К. : Вища шк., 2005. – С. 50–53.
Шульжук К. Ф. Синтаксис української мови : [підручник] / К. Ф. Шульжук. – К. : Академія, 2004. – С. 67–73.

Д о д а т к о в а  л і т е р а т у р а

Вихованець І. Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови : [монографія] / І. Р. Вихованець. – К. : Наук. думка, 1992. – С. 33–48.
Вихованець І. Р. Граматика української мови / І. Р. Вихованець, К. Г. Городенська, А. П. Грищенко. – К. : Рад. школа, 1982. – С. 162–165.
Волох О. Т. Сучасна українська літературна мова : [підручник] / О. Т. Волох, М. Т. Чемерисов, Є. І. Чернов. – К. : Вид-че об’єдн. „Вища школа”, Голов. вид-во, 1976. – С. 259.
Завальнюк І. Я. Синтаксичні одиниці в мові української преси початку ХХІ століття: функціональний і прагматичний аспекти [монографія] / І. Я. Завльнюк. – Вінниця : Нова книга, 2009. – С. 50–59.
Мірченко М. В. Структура синтаксичних категорій : [монографія] / М. В. Мірченко. – Вид. 2-ге, переробл. – Луцьк : РВВ „Вежа” Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2004. – 393 с.
Плющ М. Я. Категорії відмінка в семантико-синтаксичній структурі речення речення : [монографія] / М. Я. Плющ. – К. : Вид-вл НПУ імені М. П. Драгомана, 2016. – 252 с.
Кульбабська О. Вторинна предикація у простому реченні : монографія / О. В. Кульбабська. – Чернівці : Чернівецький нац. ун-т, 2011. – 672 с.

С л о в н и к и  й  д о в і д н и к и

Гуйванюк Н. Українська мова: Схеми, таблиці, тести : навчальний посібник [для студентів вищих навчальних закладів] / Н. Гуйванюк, О. Кардащук, О. Кульбабська. – Львів : Світ, 2005. – 304 с.
Загнітко А. Словник сучасної лінгвістики: поняття і терміни : у 4-х т. / А. П. Загнітко. – Донецьк : ДонНУ, 2013. – Т. 1. – 402 с.; Т. 2. – 350 с.; Т. 3. – 426 с.; Т. 4. – 388 с.
Єрмоленко С. Я. Українська мова : короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / С. Я. Єрмоленко, С. П. Бибик, О. Г. Тодор; за ред. Єрмоленко С. Я. – К. : Либідь, 2001. – 224 с.
Мала філологічна енциклопедія : [довідник] / укл. : О. І. Скопенко, Т. В. Цимбалюк. – К. : Довіра, 2007. –  478 с.
Селіванова О. Сучасна лінгвістика : термінологічна енциклопедія / Олена Селіванова. – Полтава : Довкілля-К, 2006. – 716 с.
Селіванова ОО. Лінгвістична енциклопедія [Текст] / О. О. Селіванова. – Полтава : Довкілля-К, 2010. – 843 с.
Українська мова : [енциклопедія]. – К. : Укр. енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. – 824 с.


kinokamera Актуалізація опорних знань

Пропонуємо Вашій увазі онлайн-курс із підготовки до ЗНО «Лайфхакі з української мови».
Тема заняття «Члени речення».
Корисного перегляду!

«Та я все це знаю!», – подумали Ви. Чудово! Отже, мета нашої лекції не навчити,
а поглибити.., узагальнити.., звернути увагу...
Працюймо активно єдиною командою!

4

1. Граматична природа члена речення

У виокремленні й витлумаченні членів речення дотепер залишається чимало дискусійних питань, зумовлених прадавністю формування речень як самостійних одиниць синтаксису, їхньою структурною варіантністю, семантичною та функційно-стилістичною сутністю. 

 info  ЩО ТАКЕ ЧЛЕН РЕЧЕННЯ?

Члени речення – це слова, словоформи або словосполучення, що входять до його формально-синтаксичної та семантико-синтаксичної структури, посідають центральну / периферійну синтаксичну позицію та здебільшого пов’язані обов’язковим / факультативним синтаксичним зв’язком із іншим членом речення для вираження предикативних / непредикативних семантико-синтаксичних відношень.

Традиційне визначення членів речення ґрунтується на паралельному врахуванні їхніх формально-синтаксичних, семантико-синтаксичних і комунікативних ознак. Оскільки дослідники часто надають перевагу одному із зазначених аспектів, це вповілюнює розпрацювання єдиних критеріїв наукового опису членів  речення. Отже, установлення несуперечливих критеріїв розмежування членів речення, установлення репертуару морфологічних засобів їх вираження – актуальне завдання української лінгвістики.

Основні функції речення – комунікативна та інформативна, які вможливлюють повідомлення про певну ситуацію дійсності, питання, спонукання, що здійснює мовець у часово-просторових координатах. Із формального боку функцію повідомлення виконують:

  • головні члени двоскладного реченняпідмет і присудок  – повнозначні лексичні компоненти, поєднувані найважливішим у структурі речення предикативним зв’язком, який організує структурний центр речення та створює умови для реалізації предикативності і предикації;
  • недиференційований на підмет чи присудок головний член односкладного речення (у школі його все ж визначають як присудок. Пригадайте: у презентації розбір речення Інститут збудовано).

Отже, підмет і присудок виформовують граматичну основу двоскладного речення . Традиційна граматика розглядає їх як співвідносні поняття, оскільки реченнєвотвірна функція головних членів указує на їхню взаємоперебачуваність:

  • підмет, називаючи предмет, водночас є носієм предикативної ознаки, тобто ознаки модально-часової, приписуваної йому з боку присудка;
  • присудок, репрезентуючи предикативну ознаку, дає модально-часову характеристику предмету, вираженому підметом

Другорядні члени речення (або поширювачі структурної схеми) не входять до його граматичної основи, але в комунікативному плані можуть бути домінантними: без них речення сприймаємо як семантично незавершене, комунікативно неповноцінне, напр.: Я люблю... [кого? що?] весну. Сім’я переїхала... [звідки? куди?] із Чернівців в Одесу.

2. Типологія наукових підходів до підмета

Термін «підмет» (лат. subjectum) уперше вжив Михайло Осадця в праці «Граматика руского язика» (1862 р.).

 info  ЩО ТАКЕ ПІДМЕТ?

За енциклопедією «Українська мова», підмет – головний член простого двоскладного речення, який указує на носія ознаки (дії, стану, процесу, якості, кількості) і перебуває в предикативному зв’язку з іншим головним членом речення – присудком.

Історично сформувалося три підходи до вивчення підмета:

  • логіко-граматичний;
  • психолого-граматичний;
  • формально-граматичний. 

checked 1  Логіко-граматичний напрям. Представники логістичної граматики, зіставляючи граматичні поняття з логічними, ототожнювали підмет із суб’єктом судження, а присудок – із предикатом судження (М. Греч, О. Востоков, М. Осадця, С. Смаль-Стоцький, В. Сімович та ін.). Абстрагуючись від граматичної структури, у кожному реченні (нерідко – навіть у безособовому) у процесі логічних операцій виокремлювали  с у б’є к т  (підмет), тобто те, про що йдеться, та  п р е д и к а т  (присудок), тобто те, що саме повідомляють про предмет мовлення. Перевагу логісти надавали дієслову-присудкові, який уважали носієм сили судження.

Отже, за панування логічного підходу до аналізу речення завдання синтаксису простого речення полягало в тому, щоб у реченні будь-якої граматичної побудови та будь-якої мови відшукати компоненти з функціями логічного S і логічного P (головні члени речення), а в разі поширення речення – також його другорядні члени: додаток, означення й обставину. У цьому зв’язку цікава думка Ф. Буслаєва, що потрібно розмежувати логічний склад речення та граматичний: „У логічному аспекті другорядні члени разом з головними становлять логічний підмет і логічний присудок. /…/ Щодо граматичного розбору, то в ньому чітко відділяємо члени другорядні від членів головних”.

„За цих умов характерні ознаки певних типів речення, своєрідність їхньої структури в тій чи тій національній мові, історичні зміни у складі речення, особливості у формах і способах вираження його членів, властиві окремим мовам та групам мов, – усе це цілком ігнорувалося або посувалося на задній план”, – зазначав В. Виноградов. За норму та зразок тоді обирали ідеальний „повний” тип речення, найбільш наближений за своєю структурою до схеми судження (суб’єкт, зв’язка, предикат); натомість модальні (наприклад, питальні, спонукальні) та емоційні типи речень зводилися до спільного знаменника: речення-судження [О. Востоков]. Усі „відхилення” від норми пояснювали „скороченням”, „злиттям” та „пропусками”, незалежно від конситуації [М. Осадца; В. Залозний; С. Смаль-Стоцький, Ф. Ґартнер; В. Сімович; В. Мурський та ін.]. Отже, логіка зводила все розмаїття типів речення, істотно відмінних у різних мовах світу, до кількох загальнолінгвістичних схем.

checked 1 Психолого-граматичний підхід (О. Потебня, Д. Овсянико-Куликовський, Г. Пауль  та ін.). Прибічники цього напряму ототожнювали речення з психологічним судженням, а отже підмет і присудок відповідно із психологічним суб’єктом і психологічним предикатом. Зокрема, О. Потебня констатував, що підмет і присудок – передбачають один одного й їх виокремлюють залежно один від іншого: "Будь-яка повнозначна частина мови може бути, залежно від контексту, предметом, про який говориться в реченні". Тобто, за цією концепцією, як підметом, так і присудком, могли бути будь-які психологічно вагомі для мовця повнозначні слова, незалежно від їх морфологічного оформлення. "Підмет – це речова вказівка на діяча або носія ознаки, яку позначає присудок".

checked 1 Формально-граматичний підхід (О. Шахматов, О. Смирницький, О. Пєшковський та ін.). Одним із досягнень представників цього напряму полягає в тому, що до визначення підмета почали додавати відомості про морфологічні засоби його вираження: для підмета визначальною та єдиною формою репрезентації є називний відмінок, а присудок – узгоджене з ним фінітне дієслово. Отже, речення – це закінчене словосполучення, у якому головне слово – підмет (оформляє панівний склад речення), а залежне  – узгоджуваний з ним присудок (тобто головний член залежного складу речення). Із двох головних членів речення один (підмет) є носієм ознаки, а другий (присудок) є виразником ознаки, здійснюваної носієм чи властивої йому. Саме носій ознаки є граматично й семантично самодостатнім і визначальним для присудка; між підметом і присудком установлюється підрядний зв’язок – узгодження.

О. Шахматов вирізняв два типи підметів: 

  • логічний підмет, напр.: У мене / є книга.
  • граматичний підмет, напр.: Я / маю книгу.

У наш час речення витлумачують як багатоаспектні одиницю синтаксису (І. Вихованець, А. Загнітко, К. Городенська, Н. Гуйванюк та ін.), а тому в семантико-синтаксичному річищі визначають головні члени речення з опертям на три аспекти: формально-синтаксичний, семантико-синтаксичний і комунікативний (див. нижче  питання 3). У цьому ракурсі поняття підмета витлумачують дотичне до поняття про структурну схему речення та його семантичні компоненти: у типових виявах підмет – це перший компонент структурної схеми, що має форму  називного відмінка й має значення семантичного суб’єкта.

3. Підмет і його релевантні ознаки (за І. Вихованцем)

Диференційні ознаки членів речення у формально-синтаксичному плані, на нашу думку, варто узагальнити за алгоритмом, який ураховує:

  • 1) с т р у к т у р н і  ознаки: а) участь компонентів у формуванні структурної схеми речення; б) засоби вираження поширювачів та ускладнювачів речення; в) форму синтаксичного зв’язку; г) синтаксичну позицію;
  • 2) с е м а н т и ч н і  властивості: а) семантико-синтаксичні функції поширювальних та ускладнювальних компонентів; б) входження / невходження до номінативного мінімуму речення; в) категорійні значення та лексична семантика означального та означуваного; г) кореляцію з відповідним компонентом семантико-синтаксичної структури речення; ґ) семантико-синтаксичні відношення між компонентами; д) здатність до трансформаційних процесів;
  • 3) к о м у н і к а т и в н і  параметри: участь компонентів в актуальному та синтагматичному членуванні речення, їхнє комунікативне навантаження.

 info  ЯКІ САМЕ ФОРМАЛЬНО-СИНТАКСИЧНІ, СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНІ ТА
ФУНКЦІЙНІ ОЗНАКИ ПРИТАМАННІ ПІДМЕТУ?

ТДиференційні ознаки  п і д м е т а  в українській мові виявив й описав І. Вихованець (Нариси з функціонального синтаксису української мови, 1992). Зокрема, підмет:

  • 1) входить до структурної схеми елементарного з формально-синтаксичного погляду простого речення;
  • 2) перебуває з присудком у двобічному (предикативному) зв’язку;
  • 3) поєднується з присудком формою предикативного зв’язку – координацією;
  • 4) має (спеціалізовану) форму вираження – називний відмінок іменника;
  • 5) корелює з найпоширенішою для його позиції суб’єктною синтаксемою;
  • 6) у типових виявах збігається з позицією теми (даного) при актуальному членуванні речення і посідає місце перед присудком

Отже, підмет – це головний член речення, що є єдиним носієм персональності (тобто вказує на діяча або носія стану, ознаки) і перебуває в координаційному зв’язку з другим головним членом речення – присудком.

4. Основні критерії класифікації підмета як головного члена речення

1. За кількісним складом (способу вираження):

  • однослівні підмети (у школі – прості підмети);
  • нерозкладні підмети-словосполучення (за шкільною граматикою – складені підмети)

2. За морфологічним виявом:

  • підмети номінативного типу;
  • підмети інфінітивного типу.

 5. Синтаксичні особливості однослівних номінативних та інфінітивних підметів

В однослівних підметах предметне й граматичне значення виражає одна словоформа.

Однослівні підмети за засобом морфологічного вираження охоплюють два типи:

  • номінативні;
  • інфінітивні.

checked 1 Однослівні підмети номінативного типу та засоби їх вираження

  • іменникові (N 1) – іменники в Н. в., як-от: Без тебе люди не жили б (П. Тичина);
  • займенникові (Pronоm1) виражені займенниковими іменниками, що охоплюють: особові (Я, ТИ, МИ, ВИ), особово-вказівні (ВІН, ВОНА, ВОНО, ВОНИ), зворотний (СЕБЕ), питально-відносні (ХТО, ЩО), неозначені (ХТО-НЕБУДЬ, ХТОСЬ, АБИХТО, БУДЬ-ХТО, ДЕХТО, КАЗНА-ХТО, ЩО-НЕБУДЬ, ЩОСЬ, АБИЩО, БУДЬ-ЩО, ДЕЩО, КАЗНА-ЩО) і заперечні (НІХТО, АНІХТО, НІЩО, АНІЩО), напр.: Я вірші став писать під вечір золотий (В. Сос.) Вітре буйний, вітре буйний! Ти з морем говориш (Т. Шевченко); Лиш той епохи гідний, хто влився в кроків мідь (В. Сосюра). Особові займенники є допоміжним засобом вираження персональності (сам мовець – Я; адресат, неучасник комунікативного акту – ТИ; той, про кого йдеться, – ВІН, ВОНА, ВОНО; мовець і його співрозмовник – МИ тощо), яку здебільшого передає особова форма дієслова;
  • субстантивовані змінні частини мови в Н.в. (N 1) – прикметники, дієприкметники, займенникові прикметники (УВЕСЬ, КОЖНИЙ, УСЯКИЙ (ВСЯКИЙ), ЖОДНИЙ, ІНШИЙ, ТОЙ, ЦЕЙ,  МІЙ, ТВІЙ, ЯКИЙСЬ тощо), числівники. Усім цим частинам мови властиві іменникові морфологічні категорії відмінка, числа й роду (у повному або частковому вияві), напр.: Добрий двічі живе: на ділі і в тілі (Нар. тв.); Ожило у душі незабутнє (М. Драй-Хмара);  І забуте в душі ожива (М. Братунь); Весела робота — це втіха і мета життя. Коли кожне знає, куди прикласти своїх рук, як каменяр знає, куди ляже кожний камінець у стіні, — як радісно тоді жити і як жваво підносяться людські будівлі! (Ю. Яновський); Всякий має свій урожай (Нар. тв.); Працьовитий на бідність не надіється (Нар. тв.); Чи живі ще там мої (Ю. Збанацький); Один служив у армії, другий працював у Києві (Ю. Мушкетик); Один збиває куряву, а в очі вона летить усім (Нар. тв.). Субстантивація докорінно змінює граматичні властивості цих слів: значення якості перетворюється в предметне, називний відмінок із засобу узгодження перетворюється на показник граматичної незалежності.

bookmark 1 NOTA BENE! 

1. Прибічники функційного підходу до синтаксичних явищ підтвердили думку О. Потебні, Є. Тимченка, І. Огієнка, Д. Овсянико-Куликовського та ін. про формально-синтаксичний статус вокатива, довівши наявність двобічного зв’язку координації між кличним відмінком іменника та присудком-імперативом 2-ї ос. у реченнях на зразок Хлопче, заспівай; Прочитай казочку, внучко, що дало мовознавцям аргументовані підстави для виокремлення простого іменникового підмета у формі іменникового кличного (N 7), порівн.: Хлопче, заспівай і Хлопці, заспівайте [І. Вихованець К. Городенська; М. Мірченко; М. С. Скаб та ін.]. У цих реченнях дієслівні присудки у формі 2-ї ос. наказового способу потребують кличного відмінка, а підмет підпорядковує присудок формою числа. Дериваційною базою речень із вокативами слугують складні речення з модально-пропозитивними і темпоральними (зі значенням одночасності) відношеннями [К. Городенська].

2. У сучасному мовознавстві панує ще одна цікава думка: визначати межі підметів тільки на підставі граматичних основ не можна, оскільки в багатьох випадках це позбавляє їх змісту. Необхідно зважати на семантичні й комунікативні основи, тобто не тільки на мову, а й на мовлення, а отже, у деяких контекстах можливе розмежування підметів:

  • власне-мовних;
  • мовленнєвих.

Ольга Сиротиніна, наприклад, дійшла висновку, що «визначення меж підмета в подібних виявах є суб’єктивним». У «Русской грамматике» (1990 р.) увагу звернено на вільні словосполучення, які в конкретній інформативній ситуації стають семантично неподільними, напр.:  Досвідчена людина зуміє розібратися в найскладніших проблемах. У ньому зростало почуття вини. Хворі тварини ізолюються від здорових. Отож мовознавці рекомендують розмежовувати питання про граматичний підмет (людина, почуття, тварина) та інформативне навантаження означального поширювача (досвідчена, хворі).

3. Номінативний підмет здебільшого збігається з позицією теми (Т) за актуального членування та посідає місце перед присудком у разі прямого порядку слів.

checked 1 Однослівні підмети інфінітивного типу

Назва цього типу підмета має прозору внутрішню форму, оскільки єдиним морфологічним засобом його вираження є неозначена форма дієслова – інфінітив із суб’єктним значенням (Inf), напр.: Керувати – це передбачати (Нар. тв.).
Такі підмети кваліфікують як власне-інфінітивні.

Інфінітив у ядерній позиції підмета часто перебуває в кореферентних співвідношеннях із віддієслівним іменником, напр.: Першою думкою в Остапа було тікати (М. Коцюбинський) // Першою думкою в Остапа була втеча. За нашими спостереженнями, трансформація не змінює загальної структури речення та синтаксичної позиції його членів. Оскільки інфінітив як синтаксичний іменник бере участь у нехарактерних заміщеннях позиції підмета, то між головними членами речення формуються немофологізовані предикативні відношення, для яких визначальним буває порядок розташування компонентів структурної схеми, порівн: Житипрацювати та Працювати жити. „Суттєвим у цьому разі постає врахування семантичних обсягів слів-заповнювачів синтаксичних позицій підмета і присудка. У семантичному плані присудок є завжди ємнішим, оскільки він охоплює не тільки одне поняття, а допускає продовження логічного ряду” [А. Загнітко]. Порівн.: Житинатхненно і сумлінно працювати.

bookmark 1 NOTA BENE! 

Інфінітивні підмети поєднані з присудками предикативним зв’язком у формі співвияву, оскільки дві форми лише корелюють, перебуваючи відповідно в позиціях головних членів речення.

6. Еквіваленти однослівного номінативного підмета

Подеколи незмінні слова й цілі вирази можуть набувати контекстуальної субстантивації, (Іван Вихованець називає їх «компонентами з меншим ступенем субстантивації»), виформовуючи клас еквівалентів однослівного номінативного підмета, до якого належать:

  • прислівники (N 1), напр.: Мені вже набридло твоє «потім» (Розм.); Не дивиться їм грізно в очі «завтра» (Олександр Олесь);
  • особові дієслова, напр.: Оте твоє «хочу» і «можу» повинні узгоджуватися (В. Козаченко); «Встань» людину годує, а «лежи» – марнує (Нар. тв.);
  • службові частини мови (прийменник, сполучни­к, частка), напр.: «Біля»  з родовим відмінком означає місце, близькість до чогось (М. Жовтобрюх); «Ледве чи не» – це складена частка (Із підручника); «Наперекір» – це похідний прийменник на означення допустових відношень (Із підручника); «І (й)» це асемантичний єднальний сполучник (Із підручника); Тільки «так» чи «ні», «за» чи «проти» мало сьогодні сенс (П. Загребельний);
  • вигуки та звуконаслідувальні слова (N 1)­, напр.: Тисячне «урагрозою сколихнуло податливі набряклі луги (М. Стельмах); Дорогою мов із-під землі донеслося до нього Грицькове «ку-ку» (Панас Мирний);
  • лексичні сполучення слів – складні номінації (N 1), зокрема: складні географічні та астрономічні назви (Донецький кряж, Велика Ведмедиця), назви установ (Верховна Рада України), стійкі словосполучення (базедова хвороба), складні (повні) назви осіб, художніх творів тощо, напр.: Аркадій Троян – один з найкращих учнів: допитливий, дотепний (О. Копиленко); Хвилею зеленою здіймається навесні Батийова гора (М. Рильський); День був ясний, сонячний, теплий, починалось бабине літо (І. Ле); На кітелі виблискували і «За Будапешт», і «За Берлін»; У сірій шубі вже пішла додому (Розм.).
  • предикативні одиниці, що зазнають позиційнлї (конситуативної) субстантивації за умови переходу комунікативної одиниці з позиції речення в позицію іменника, уподібнюючись у своїй функції головному члену (N 1) або поширювачу простого речення, напр.: «Запрягайте, хлопці, коні» лине в небо молоде (П. Тичина); «Світ в мені і в світі я» – вислів Олександра ОлесяЩире «До нових зустрічей!» закарбувалося в пам’яті (Розм.).
  • фразеологізми  з предметним значенням (N 1), напр.:  «Пекти раків» – це червоніти (Із підручника).

bookmark 1 NOTA BENE! 

Покажчиком граматичної незалежності таких субстантивованих слів і виразів є їх незмінність і семантика, що наближається до іменника. Із граматичного боку вони дістають можливість узгоджуватися з означальними поширювачами. Напр.: Гучне «ура» підхопило Орлюка (О. Довженко). Твоє журливе «ку-ку» спливало, як сльози на плакучій березі (М. Коцюбинський).

А. Загнітко встановив, що субстантивовані слова (та конструкції. – О. К.) по-іншому поводять себе у синтаксичній позиції підмета: у них „форми роду та числа повністю індиферентні щодо форм присудка /…/. Така байдужість до форми присудка засвідчує, що певна орієнтація на неї при вжитку підмета в тому чи тому роді і числі відсутня”. Отже, позиційно субстантивовані елементи не пов’язані тісно з присудком, на противагу типовим однослівним членам простого речення, які мають певне морфологічне вираження. Тому позиція еквівалентів номінативних однослівних підметів у формальному плані відносно вільна, що спричиняє їхні необмежені синтаксичні конфігурації та граматичні засоби вираження.


Рученьки терпнуть, злипаються віченьки...
Боже, чи довго тягти?
З раннього ранку до пізньої ніченьки
Мишкою денно верти... (Осучаснений П. Грабовський)

Час, шановні бакалаври, нам перепочити від інтелектуальної роботи.
У цьому нам допоможуть Анна Думніч, Олександр Усик і Наталя Годунко

Долучаймося до драйвової руханки!


7. Синтаксично-нерозкладні підмети-словосполучення, їхні структурно-семантичні особливості

bookmark 1 NOTA BENE!  У функції підмета можуть функціювати словосполучення, головне слово яких або не має предметного значення (числівники, деякі займенники), або десемантизоване (семантично спустошене) і тому потребує доповнення залежними словами. У таких підметах предметне і граматичне значення виражають різні словоформи.
Такі підмети-словосполучення (їх називають неподільними підметами-словосполученнми, позиційно стійкими підметами-словосполученнми) бувають двох типів:

  • 1) синтаксично неподільні підмети-словосполучення;
  • 2) семантично неподільні підмети-словосполучення.

 За морфологічним засобом вираження  нерозкладні підмети поділяють на 

  • інфінітивно-іменні;
  • номінативні.

checked 1 Підмети-словосполучення інфінітивно-іменного типу

Підмети інфінітивно-іменного типу – це переміщені з позиції іменного складеного присудка в позицію підмета й відповідно трансформовані сполуки, до складу яких входить іменник здебільшого у формі орудного відмінка та інфінітив дієслова-зв’язки бути, а також дієслівні напівзв’язки стати, залишатися і под.

Основна умова структурування інфінітивно-субстантивних словосполучень (Inf + N 5) – структурна обов’язковість залежної словоформи в конструкції з огляду на різний ступінь десемантизації зв’язкових елементів, а також концентрація на ній предметного значення підмета. Опорний інфінітив у таких підметах  функційно уподібнений до іменника: Бути педагогом – ваше покликання; Подорожувати Україноюцікаво. Інфінітивно-іменні підмети теж поєднані з присудком предикативним зв’язком та його формою співвияву.

Інфінітивні словосполучення в позиції підмета – згорнуті вихідні елементарні речення, порівн.: Навчати дітей – моя мрія // Я мрію + Я навчатиму дітей.

checked 1 Синтаксично неподільні підмети-словосполучення номінативного типу

Панівні компоненти синтаксично-неподільних підметів мають власні характеризувальні значення, які є підґрунтям для подальшої їх таксономії:

  • 1) із кількісним значенням;
  • 2) зі значенням вибірковості;
  • 3) зі значенням комітативності.
продуктивні Моделі  синтаксично неподільних підметів-словосполучень із кількісним значенням

Такий підмет виражає предметно-кількісні відношення. Причому числівник в українській мові не має предметного значення, зате його формальний покажчик називний відмінок є засобом вираження граматичного значення підмета. На противагу залежне слово-іменник передає речове значення підмета.

bookmark 1 NOTA BENE!  Нижче наводимо найпоширеніші моделі таких підметів.

Перша типова модель – Num 1 N 1 / 2 – охоплює два компоненти: 1) кількісний або збірний числівник + 2) іменник / еквівалент іменника в Н.в. або в Р. в., напр.: Рука об руку йшли два приятелі бориславським трактом до Германового помешкання (І. Франко); З його гнізда злетіли ці п’ятеро орлів, п’ятеро синів, вірних захисників Вітчизни (О. Донченко).

Другу модель – N (1) Num + N 2  виформовують: 1) іменники кількісного значення десяток, сотня, тисячі, половина + 2) іменник / еквівалент іменника в Р. в., напр.: П'ятірка сивих плотарів сиділа в тінях яворів (А. Малишко); Половина саду цвіте, половина в’яне (Нар. тв.); Тисячі дітей відпочивали в Карпатах.

Третю модель – Num 1 N 2 – структурують : 1) займенникові числівники багато, мало, стільки, скільки, кілька, декілька, чимало  2) іменник / еквівалент іменника в Р. в., напр.: Кілька душ товаришів із колишнього лісового гурту, що на осінь був роз’їхався вже по інших школах, поприїздили на перерву до рідних (С. Васильченко). Пройшло багато літ (В. Сосюра). Чимало літ перевернулось (Т. Шевченко). Скільки літ пройшло з тих пір (В. Сосюра).

До четвертої моделі – N (1) Num  N 2 – входять: 1) слова більшість, меншість + 2) іменник / еквівалент іменника в Р. в., напр.: Більшість моїх оповідань побачили світ (Із газети).

П’ята модель – N 1 синсем. + 2 – охоплює: 1) іменники на означення обсягу, міри, сукупності, з якими сполучаються тільки певні іменники в Р. в., напр.:  Табуни коней, череди скоту, отари овець оголошують своїм гуком вільне повітря степів (П. Мирний); Літр молока коштує шість гривень; Жменька чорниць прикрасила десерт; Горнятко кави піднімає життєвий тонус; Блок демократичних сил перейшов до опозиції. У цій групі предметне значення найвиразніше, бо воно є й у головному, і в залежному словах.

Продуктивні моделі  синтаксично неподільних підметів-словосполучень зі значенням вибірковості

Функція зазначеного підмета – входити до структурної схеми як головний член речення зі значенням кількісного вияву дистрибутивності. Прикметно, що в підметах у формі пронумерально-субстантивних словосполучень головний компонент звужує коло залежних іменників, оскільки він не має предметного значення, а лише виражає граматичне значення підмета. На противагу функція залежного слова репрезентувати предметне значення підмета. 

Перша типова модель – N 1 Pronom + praep (з, із) + N 2 (Pronom)    структурована 1) називним відмінком займенникового іменника (неозначеного, питального, стверджувально-узагальнювального, заперечно-узагальнювального) + прийменниково-відмінковою формою власне-іменника чи особового займенникового іменника в Р. в., напр.: Будь-хто з нас візьме участь в конференції; Хто з вас не вивчив байки?; Кожен з нас прагне бути щасливим; Ніхто з учнів не відповів на питання вчителя

Друга модель – Adj 1 Pronom + praep (з, із) + N 2 ( Pronom)  – уміщує три компоненти: 1) прикметниковий займенник у Н. в. + 2) прийменник з (із) + 3) власне-іменник чи особовий займенниковий іменник в Р. в., як-от: Всякий із людей прагне щастя (Із часопису).

Третя модель – Num 1 + praep (з, із) + N 2 ( Pronom)   теж охоплює три компоненти: 1) порядковий числівник у Н. в. + 2) прийменник з (із) + 3) власне-іменник чи особовий займенниковий іменник в Р. в., як-от:  Перше з міст прийняло місцевий бюджет.

Четверту модель – N (1) Num  + praep (з, із) + N 2 ( Pronom) – репрезентують: 1) займенникові числівники багато, мало, стільки, скільки, кілька, декілька, чимало + 2) прийменник з (із) + 3) власне-іменник чи особовий займенниковий іменник в Р. в., як-от: Багато з першодруків збереглося в університетській бібліотеці.

П’ята модель – N 3 Pronom + praep (з, із) + N 5 ( Pronom) – трапляється рідко й представлена трьома компонентами: 1) займенниковим іменником в Д. в. 2) прийменник з (із) + 3) власне-іменник чи особовий займенниковий іменник в Ор. в., як-от: Нам з тобою не забути дитинства.

Залежно від типу стрижневого компонента підмети зі значенням вибірковості має різні відтінки в значенні:

  • означеної кількості: Один із тих бородачів ухопив також і речі Ноель та мадмуазель Луїзи (Наталена Королева);
  • неозначеної кількості: Кілька з бунтарів уже прийшли на місце збору (І. Чендей);
  • послідовності: Третій зі списку був мені знайомий (Розм.);
  • питальності: Хто з вас здався з людською поміччю (М. Матіос);
  • заперечення: Ніхто з бандитів не здався добровільно (М. Матіос);
  • участі всіх у дії: Будь-хто з нас до церкви приносив тільки найкраще (Б. Лепкий).

Модель  синтаксично неподільних підметів-словосполучень зі значенням сумісності
(соціативних підметів)

 Підмет-словосполучення із значенням сумісності – модель  складається з трьох компонентів: 1) N 1 (Pronоm1) – іменники або займенникові іменники в Н. в. + 2) прийменник з (із) + 3) власне-іменник чи особовий займенниковий іменник в Ор. в., як-от: Андрій із Дзвінкою планували виїхати рано-вранці (Н. Зборовська); Другого дня рано Корній з матір’ю вернулися додому (Леся Українка).
Під час розбору записуємо цей підмет так: N 1 (Pronоm1) + praep (з, із) + N 5 ( Pronom 5).

За семантикою такі підмети виражають значення комітативності й тотожні однорідним підметам, оскільки дія, репрезентована дієсловом-присудком, стосується обох дійових осіб, порівн.: Андрій планував виїхати рано-вранці + Дзвінка планувала виїхати рано-вранці // Андрій і Дзвінка планували виїхати рано-вранці.

bookmark 1 NOTA BENE! 

1. Релевантне значення в перегрупуванні членів речення відіграє категорія числа у присудкові, що демонструє менший ступінь синтаксичної неподільності словосполучення:

  • якщо присудок ужито в множині, то в реченні функціюює соціативний підмет: Ледве дісталися Остап із Соломією до твердого ґрунту, сховалися в плавнях (І. Нечуй-Левицький);
  • якщо присудок ужито в однині, то в реченні варто підкреслити однослівний підмет номінативного типу й непрямий додаток: Ледве дістався Остап (підмет) із Соломією (непрямий додаток)  до твердого ґрунту, сховалися в плавнях (І. Нечуй-Левицький).

2. Під впливом таких конструкцій із соціативним підметом і множинною формою присудка особові займенники в однині перетворюються на множинні форми, напр.: На бій і подвиг іменем свободи удвох з тобою сподівались ми (М. Бажан) (замість я з тобою). Зібралися вони з матір’ю (І. Ле) (замість він з матір’ю).

8. Специфіка семантично нерозкладних підметів-словосполучення

Семантично неподільні підмети охоплюють головне слово, що має послаблену номінативність і залежний компонент із повною номінативністю. Тому лише словосполучення загалом означає назву предмета або явища, напр.: Шапка русявих кучерів колихалася на його великій голові (Із часопису).

bookmark 1 NOTA BENE! 

Семантично неподільні словосполучення не є фразеологізмами, оскільки не мають постійного лексичного складу, не відтворюються «готовим блоком».

Продуктивні моделі  семантично неподільних підметів-словосполучень

Із-поміж семантично неподільних підметів традиційно виокремлюють підмети-словосполучення трьох типів:

1) із займенниковим компонентом узагальненої семантики;

2) з іменниковим компонентом, що виражає фазове значення;

3) з іменниковим компонентом, що має метафоричне значення.

Коментарі до класифікації:

Модель 1 – ХТОСЬ / ЩОСЬ + Adj та ХТОСЬ / ЩОСЬ + Part I Словосполучення з неозначеного займенника хтось, щось і ад’єктивної форми (прикметника чи дієприкметника), напр.: Щось непéвне в цій людині турбувало Єремію (В. Шевчук); Неначе струни на гітарі перебирає ніжний хтось (В. Сосюра);  Ось заходить у кімнату щось закýтане, снігом запорóшене… (С. Васильченко); В таку добу під горою, біля того гаю, щось чорніє над водою, щось біле блукає (Т. Шевченко).

Модель 2 – N 1 фаз  + N 2. Сполучення слів початок, середина, продовження, кінець, завершення з родовим відмінком від назв із часовим значенням. Панівні іменники репрезентують виразні часові відтінки: початку, тривання та завершення періоду реальності (буття), події, стану, процесу тощо., як-от: Середина літа видалася спекотною; Кінець війни був довгоочікуваним; Початок навчання потребував нових сил; Завершення будівництва припало на осінь.

 Модель 3 – N 1 +N 2. Сполучення іменника з метафоричним значенням у Н. в. та іменника в Р. в. Такий підмет містить образну характеристику предмета , як-от: Плескалось, билося, пливло людських надій ясне крило (А. Малищко); Аж ось із естради зашумів вихор звуків (С. Васильченко); Понад синіючим високою стіною Ділом мерехтіли хвилі розігрітого воздуха (І. Франко); Твого життя гілля густе Вітчизні в серце проросте (А. Малишко).


bookmark 1 NOTA BENE! 

Теоретичний матеріал із теми  КОНСТИТУТИВНІ ОЗНАКИ ПІДМЕТА В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ узагальнено в навчальному посібнику: Синтаксис сучасної української мови. Схеми і таблиці: / Ніна Гуйванюк, Олена Кардащук, Олена Кульбабська. – Чернівці, : Рута 2003. – 159 с. – Таблиці № 26–27.
 Режим доступу до Е-версії: https://kulbabska.com/images/catalog/pdf/manuals/Kulbabska.com--Metodicni_Posibniki--Sintaksis_sucasnoi_ukrainskoi_movi_2003_rik.pdf

sepp 22

Розум людський володіє трьома ключами, 
що відкривають все: цифрою, буквою, нотою. 
Знати, думати, мріяти. Усе в цьому (В. Гюго)

Лекцію підготувала
проф. Олена КУЛЬБАБСЬКА
(Чернівецький національний університет
імені Юрія Федьковича)

Авторизуйтесь на сайті щоб мати можливість залишити коментар

ORCID: 0000-0002-1858-9269

ORCID (англ. Open Researcher and Contributor ID) — єдиний міжнародний реєстр учених для коректного цитування статей.

Researcher ID: C-2286-2017

ResearcherID – ідентифікатор ученого (дослідника), що дає змогу формувати список власних публікацій.

Google Scholar

Академія Google (англ. Google Scholar) - безкоштовна пошукова система за текстами наукових публікацій.