Дистанційна освіта: Специфіка складеного іменного присудка

Одна перемога не веде до успіху, на відміну від постійного бажання перемагати (Вінс Ломбарді)

Модуль 2. Прості елементарні речення в сучасній українській мові

Навчальний елемент 2.2

ГОЛОВНІ ЧЛЕНИ ПРОСТОГО ДВОСКЛАДНОГО РЕЧЕННЯ. ПІДМЕТ
(8 год. – лекції; 13 год. – практичні; 30 год. – сам. робота)

Лекція № 15
Тема: СПЕЦИФІКА СКЛАДЕНОГО ІМЕННОГО ПРИСУДКА.
ІМЕННИЙ КЛАС ПРОСТИХ ДВОСКЛАДНИХ РЕЧЕНЬ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

План

1. Місце іменного складеного присудка в системі присудків української мови.
2. Історія питання про іменний складений присудок у мовознавчій науці.
3. Типи зв’язок (зв’язкових компонентів) іменного складеного присудка.
4.Засоби вираження іменних компонентів складного присудка (загальна характеристика).
5. Особливості координації іменних компонентів складеного присудка.
6. Поняття про ускладнений складений іменний присудок.
7. Іменний клас простих двоскладних речень.

Ключові слова: просте двоскладне речення, предикативний зв’язок (координація), складений іменний присудок, зв’язковий компонент, іменна частина присудка, складений іменний присудок ускладненого типу, спеціалізовані та неспеціалізовані засоби вираження.

Мета: установити теоретичні засади вивчення складеного іменного присудка в мовознавстві, поглибити знання студентів про специфіку зв’язкових компонентів і репертуар морфологічних засобів вираження іменних частин складених присудків, узагальнити відомості про особливості координації іменних компонентів складеного присудка, звернути увагу на складні випадки синтаксичного розбору речень у шкільному підручнику.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО НАВЧАЛЬНОГО ЕЛЕМЕНТА

 О с н о в н а 

Іваницька Н. Л. Двоскладне речення в українській мові / Н. Л. Іваницька. – К. : Вища шк.., 1986. – С. 18–27.
Іваницька Н. Л. Складений присудок як синтаксична структура / Н. Л. Іваницька. // Синтаксис словосполучення і простого речення: Синтаксичні категорії і зв’язки. – К. : Наук. дука, 1975. – С. 59–84.
Кадомцева Л. О. Українська мова: Синтаксис простого речення / Л. О. Кадомцева. – К. : Вища шк., 1985. – С. 52–58.
Кулик Б. М. Курс сучасної української літературної мови : у 2 ч. – Ч. 1. – К. : Рад. шк.., 1965. – С. 39–46.
Лекант П. А. Синтаксис простого предложения в современном русском языке : уч. пособие для вузов / П. А. Лекант. – М. : Высш. шк., 1986. – С. 37–40.
Лекант П. А. Типы и формы сказуемого в современном русском языке / П. А. Лекант. – М., 1976. – С. 97.
Слинько І. І. Синтаксис сучасної української мови. Проблемні питання / [навч. посібник] / І. І. Слинько, Н. В. Гуйванюк, М. Ф. Кобилянська. – К. : Вища шк., 1994. – С. 103–109.
Сучасна українська літературна мова: Синтаксис : [підручник] / за заг. ред. І. К. Білодіда. – К. : Наук. думка, 1972. – С. 161–176.
Сучасна українська мова : [підручник] / М. Я. Плющ, С. П. Бевзенко, Н. Я. Грипас та ін.; за ред. М. Я. Плющ. – 3-тє вид., стереотип. – К. : Вища шк., 2001. – С. 330–333.
Сучасна українська мова: Синтаксис : [навч. посібн.] / С. П. Бевзенко, Л. П. Литвин, Г. В. Семеренко. – К. : Вища шк., 2005. – С. 50–53.
Шульжук К. Ф. Синтаксис української мови : [підручник] / К. Ф. Шульжук. – К. : Академія, 2004. – С. 67–73.

Д о д а т к о в а  л і т е р а т у р а

Вихованець І. Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови : [монографія] / І. Р. Вихованець. – К. : Наук. думка, 1992. – С. 33–48.
Вихованець І. Р. Граматика української мови / І. Р. Вихованець, К. Г. Городенська, А. П. Грищенко. – К. : Рад. школа, 1982. – С. 162–165.
Годз О. В. Синтаксична структура прислівникових речень в українській літературній мові : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.01 «Українська мова» / О. В. Годз. – К., 2013. – 18 с.
Кульбабська О. Вторинна предикація у простому реченні : монографія / О. В. Кульбабська. – Чернівці : Чернівецький нац. ун-т, 2011. – 672 с.
Пискун А. О. Типы составного и сложного сказуемого в современном украинском литературном языке : автореф. дисс. на соискание уч. степени канд. филол. наук : спец. 10.02.02 – языки народов СССР. – Львов, 1972. – 20 с.
Христіанінова Р. Подвійний присудок у сучасній українській мові / Раїса Христіанінова // Типологія та функції мовних одиниць : наук. журн. на по­шану член-кореспондента НАН України Івана Романовича Вихованця / [редкол. : Н. М. Костусяк (гол. ред.) та ін.]. – Луцьк : Східноєвроп. нац. ун-т ім. Лесі Україн­ки, 2015. – № 2 (4). – С. 237–249.
Христіанінова Р. Типологія присудків у сучасній українській мові / Раїса Христіанінова // Типологія та функції мовних одиниць : наук. журн. / [редкол. : Н. М. Костусяк (гол. ред.) та ін.]. – Луцьк : Східноєвроп. нац. ун-т ім. Лесі Україн­ки, 2016. − № 1 (5). – 182–201 с. – Режим доступу: https://typolohia.at.ua/index/tipologija_prisudkiv_u_suchasnij_ukrajinskij_movi/0-189

С л о в н и к и  й  д о в і д н и к и

Гуйванюк Н. Українська мова: Схеми, таблиці, тести : навчальний посібник [для студентів вищих навчальних закладів] / Н. Гуйванюк, О. Кардащук, О. Кульбабська. – Львів : Світ, 2005. – 304 с.
Загнітко А. Словник сучасної лінгвістики: поняття і терміни : у 4-х т. / А. П. Загнітко. – Донецьк : ДонНУ, 2013. – Т. 1. – 402 с.; Т. 2. – 350 с.; Т. 3. – 426 с.; Т. 4. – 388 с.
Єрмоленко С. Я. Українська мова : короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / С. Я. Єрмоленко, С. П. Бибик, О. Г. Тодор; за ред. Єрмоленко С. Я. – К. : Либідь, 2001. – 224 с.
Мала філологічна енциклопедія : [довідник] / укл. : О. І. Скопенко, Т. В. Цимбалюк. – К. : Довіра, 2007. –  478 с.
Селіванова О. Сучасна лінгвістика : термінологічна енциклопедія / Олена Селіванова. – Полтава : Довкілля-К, 2006. – 716 с.
Селіванова О. О. Лінгвістична енциклопедія [Текст] / О. О. Селіванова. – Полтава : Довкілля-К, 2010. – 843 с.
Українська мова : [енциклопедія]. – К. : Укр. енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. – 824 с.

---

Актуалізація опорних знань

Пропонуємо Вашій увазі онлайн-курс із підготовки до ЗНО.
Тема заняття «Простий і складений присудок».
Корисного перегляду!

1. Місце іменного складеного присудка в системі присудків української мови

Незважаючи на окремі суперечності в поглядах українських дослідників на структуру та ознаки складених присудків, усе ж незаперечним залишається те, що вони сформували граматичну теорію про складений присудок, заклавши основу для дальших досліджень цієї складної синтаксичної категорії.

Складений присудок (дієслівний та іменний) – це неелементарна змістово-граматична єдність елементів, що здатні лише в сукупності виражати предикативність речення.

Отже, складені присудки (дієслівний та іменний) складаються з двох компонентів – основного та допоміжного /зв’язкового. Основний компонент, що виражає речове (лексичне) значення присудка, може бути дієслівного чи іменного типу. Тому й визначення іменного складеного присудка ґрунтується переважно на тому. яким морфологічним засобом репрезентовано іменну частину складеного присудка (наприклад, якщо в ролі другого компонента виступає відмінкова або прийменниково-відмінкова форма іменника, то йдеться про складений іменний присудок у простому двоскладному реченні субстантивного типу).

Порівняльна характеристика дієслівних та іменних присудків у сучасній українській мові

 2. Історія питання про іменний складений присудок у мовознавчій науці

Учення про складний присудок було успадковане вченими ХХ ст. із тими протиріччями, які й були в ранніх граматичних працях. Ці суперечності відбиті й у сучасних граматиках і не тільки української, російської, білоруської, а й інших слов’янських і навіть неслов’янських (зокрема, германських мов).

Уперше термін «складний присудок» у сучасному розумінні в науковий обіг запровадив Федір Іванович Буслаєв, хоча вказівки на особливі види присудків, що містять у своєму складі дієслова есть, суть, был, будет, спостережено ще в роботах Михайла Ломоносова, Михайла Греча, Олександра Востокова.

Питання про складений присудок спочатку цікавило вчених здебільшого в плані співвідношення його з логічним предикатом (був учителем – учителював, став білим – побілів), а пізніше граматисти більше уваги приділяли дослідженню граматичної природи присудків, способів їх вираження та зіставлення з другорядними членами речення.

Послідовну характеристику складеного присудка констатуємо в працях Олександра Потебні, Олексія Пєшковського, Олександра Шахматова. Наприклад, виокремлюючи складений присудок, О. Потебня зазначає таку суттєву деталь, що він складається з таких частин, жодна з яких сама по собі не може бути названа присудком (Потебня А.А. Из записок из русской грамматике (Харків, 1888).

О. Шахматов розкрив межі морфологічного вираження присудків, відкинув думку про дієслівність як необхідну ознаку присудка й розглядав його як „головний член залежного складу” (за висловом академіка В.В. Виноградова, Шахматов „звільнив поняття речення (присудка) від ярма дієслівності”, довівши, що всяке слово може бути у ролі присудка). Однак складені присудки О. Шахматов називає не складеними, а „подвійними”. саме цей термін зазнав критики, бо він не розкриває природи та різновидів складеного присудка (термін Ф. Буслаєва – кращий).

  Проаналізуймо різні визначення складених іменних присудків

«Складені присудки виражають складні процеси розумової діяльності людини. Іменний складений присудок вказує на ознаку підмета або ознаку, яка йому надається чи припускається»  (Ніна Іваницька).

«Присудок набирає властивості включати в свій склад чимраз більше слів, скільки цілими розгорненими словесними групами-комплексами: Буде змушений упасти мертвим хижий птах (Б. Бажан). За своєю граматичною формою і змістом складений присудок може бути дієслівний та іменний» (акад. Леонід Булаховський,  «Курсі сучасної української літературної мови»). 

«Присудок. виражений зв’язкою (наявною чи нульовою) в сполученні з відмінюваною частиною мови (а також з неозначеною формою дієслова або прислівником), називається іменним складеним» [Борис Кулик. «Курс сучасної української мови», 1948].

«Складеним іменним називається присудок, утворений з іменної частини (іменника, прикметника та слів інших частин мови) і допоміжного дієслова-зв’язки. Роль зв’язки найчастіше виконує дієслово бути, рідше дієслова стати, становити, вважати, здаватися, являти, видаватися та ін.» [Шкільний підручник].

«Зв’язка зберігає частину ознак, що доповнює значення присудка в цілому і виконує функцію зв’язку між підметом і основною. частиною присудка. Проте не слід змішувати дієслів бути, стати, здаватись і под., що виступають у реченні як повнозначні частини мови в ролі простого присудка, з такими ж словами, що виступають у функції дієслів-зв’язок. Порівняйте:  Межи втікачами були й Остап з Соломією (Коцюбинський). Сопілка та думи були йому приятелі й побратими (Коцюбинський)» [Іван Ющук. Українська мова. – К.: Вища шк., 1979. – С. 227].

Складений іменний присудок виражається словами, здатними змінюватися за відмінками (іменником, прикметником, числівником, займенником, дієприкметником) у поєднанні з дієсловом-зв’язкою. У ролі дієслів-зв’язок виступають дієслова бути (в теп. часі звичайно опускається), стати, робитися, здаватися, вважатися, називатися тощо. Буває, що іменна частина присудка приєднується до підмета не дієсловом-зв’язкою, а повнозначним дієсловом – тоді виникає подвійний присудок. Наприклад: Шлях лежить великий (Довженко). Наталка прибігла сердита, задихана  [Іван Вихованець].

«Іменний складений присудок – це присудок, в якому виступає предикативне ім’я, виражене будь-яким іменем будь-якої форми (у тому числі й незмінні частини мови, що функціонують як предикативне ім’я, а також деякі види словосполук) у сполученні з особовими формами дієслова-зв’язки» [І.Р. Вихованець. Сучасна українська літературна мова / за ред. І. К. Білодіда]. Іван Вихованець актуалізує також, що цим предикативним ім’ям може бути іменник, прикметник, займенник, числівник, дієприкметник, прислівник, словосполучення та кількісно-іменні сполуки.

«Різновидом складеного присудка є т. зв., за визначенням О.О. Шахматова, подвійний присудок (його називають складним):
а) дієслівний (що складається лише з дієслова): Надіявся почати лікуватися.
б) змішаний, що поєднує в собі ознаки складного дієслівного і складеного іменного присудків: мав можливість бути багатим. Сашко прибіг веселим і життєрадісним. Рад би ще раз він побачить отаку зиму (П. Тичина). (Порівняйте шкільний підручник про дієслівний складений присудок, де  сказано, що в допоміжній частині можуть вживатися прикметники ладен, згоден, повинен, певен, рад) [М. Доленко, І.Пацюк, А. Кващук. – К.: Вища шк., 1987]. 

Іван Ростопов у праці «Строение простого предложения в современном русском языке» (М.: Просвещение, 1970. – С. 53) висловлює категоричну вимогу переглянути структурні типи присудків у підручниках і посібниках з синтаксису Він, зокрема, вважає, що структури сподівався зустрітися, вирішив почати вчитися, приїхав героєм, не можуть становити одного члена речення – присудка. Він вводить поняття про „ головний присудок” і „другорядний присудок” (зараховуючи до перших дієслова „хоче”, „сподівався”, а до других „учитися”, „зустрітися”)».

  NOTA BENE!  

У різних підручниках та посібниках, як для вишів, так і  для ЗЗСО, складений іменний присудок витлумачують по-різному, залежно від того, що розуміє той чи той автор під зв’язкою та іменною частиною.

Спірним є включення в розряд іменного складеного присудка конструкцій на зразок лежала хвора, вернулась помолоділою. У таких реченнях виражається одночасно дві предикативні ознаки – активна й пасивна, що дає підстави визначати мовні конструкції по-різному:

• подвійний присудок (О. Шахматов, М. Доленко, І.Пацюк, А. Кващук, І. Вихованець, В. Ожоган, Р. Христіанінова та ін.);
• складений іменний присудок (І. Слинько, Н. Гуйванюк, М. Кобилянська та ін.);
• сполучення простого дієслівного присудка з предикативним означенням (О. Павловська);
• сполучення простого дієслівного присудка з дуплексивом (Л. Томусяк).

Зазначені вище дефініції складеного іменного присудка об’єднує вказівка про його загальну модель, зокрема:

ДІЄСЛОВО-ЗВ’ЯЗКА як показник граматичних категорій часу та модальності + ІМЕННА ЧАСТИНА як носій речового змісту

3. Типи зв’язок (зв’язкових компонентів) іменного складеного присудка

Показником граматичних значень (часу, особи, способу) послуговує зв’язка, яка паралельно є способом поєднання присудка з підметом (зв’язує, тому й зв’язка).

Поняття «дієслово-зв’язка» ввів у науковий обіг М. Ломоносов, назвавши цей реченнєвий компонент «середнім дієсловом». У сучасному витлумаченні термін «зв’язка» вперше вжив М. Греч: «Зв’язка – це засіб зв’язку між підметом і частиною присудка складеного іменного, що виражає граматичне значення». Утім, мовознавець уважав дієслівну зв’язку окремим присудком.

Науковий погляд М. Греча поглибив акад. О. Востоков, щоправда, іменну частину складеного присудка він визначив як «додаток», як-от: Дід (підмет) Улас (прикладка) був (дієслівна зв’язка-присудок) чабаном (додаток) (за О. Востоковим).

Науковий аналіз речень зі складеним іменним присудком, до якого входять зв’язки бути і стати вперше здійснив Федір Буслаєв, але ґрунтовний опис цього типу присудків загалом запропонував Олександр Потебня: «Єдине ціле, у якому ім’я може бути частиною складеного присудка, жодна з частин якого не може бути названа самостійним присудком, – це іменний складений присудок».

Олександр Потебня вперше здійснив класифікацію зв’язок за ступенем абстрактності:

•  абстрактні (бути, становити, являти собою);
• напівповнозначні (стати, ставати, виявлятися, вважатися тощо);
• речові (іти, працювати, жити тощо).

Функціювання повнозначних і напівповнозначних дієслів у ролі зв’язок  

ЗАВАНТАЖИТИ PDF

Прикметно, що морфологічний і семантичний вияв дієслівних зв’язок збіжний для всього обширу складених іменних присудків, тому важливо з’ясувати їх витлумачення в найновіших граматичних працях.

 У який спосіб визначають зв’язковий компонент у сучасному мовознавстві?

У сучасному мовознавстві виразно окреслюються дві тенденції у висвітленні природи та визначення типів іменного складеного присудка. Насамперед, це залежить від того, що вважати зв’язками, які дієслова зараховувати до зв’язок (одні дослідники їх часто обмежують, інші – розширюють).

Лариса Кадомцева в навчальному посібнику для студентів філологічних факультетів університетів «Українська мова. Синтаксис простого речення» (К. : Вища шк., 1985. – С. 52–58) зазначає, що сформувалося два основних погляди на зв’язку в іменному складеному присудку:

1. Характеристика зв’язки як десемантизованого дієслова, що функційно недостатнє для самостійного вживання, спеціалізується як формант, як синтаксичний сигнал зв’язку (бути, становити, являти собою): Київ є столиця України. Собор являє собою споруду класичного стилю. До цієї групи авторка зараховує також дієслова: зоставатися, ставати, становитися, означати, робитися, лишатися: зоставатися приятелем, ставати помічником, залишитися дитиною, робитися дорослим.

2. Характеристика дієслівної зв’язки в іменному присудку на підставі семантичного інваріанта речення – пропозиції, парадигматичних властивостей присудка загалом, їхньої трансформаційної здатності. «При цьому, – зазначає Л. Кадомцева, – кількість дієслівних зв’язок чи дієслівних словоформ, що можуть їх заступати, зростає теоретично до невизначеної кількості» (с. 53).

Більшість учених вважають втрату конкретного лексичного значення дієслів основною ознакою дієслівних зв’язок та повнозначних дієслів у функції зв’язок. Проте ця ознака дуже нечітка. Ще О. Потебня писав, що «відмінність у ступені абстрактності значення дієслів сама по собі ще не веде до синтаксичної відмінності» [Потебня А.А. Из записок о русской грамматике. – М.: Изд-во АН СРСР, 1958. – С. 111].

У «Сучасній українській літературній мові. Синтаксисі» (за заг. ред. І.. Білодіда) подано визначення зв’язки з огляду на її функції в  складеному присудку: «Дієслово-зв’язка служить для граматичного оформлення складного іменного присудка, позначаючи синтаксичні категорії часу і особи, яких не має предикативне ім’я, а також узгодження підмета і присудка», а в «Русской грамматике-80», зв’язка – це відірвана від парадигми займенникового слова чи дієслова службова словоформа, функцію якої є додаткова вказівка на синтаксичні відношення між компонентами речення»  [Русская грамматика. – Т. 2: Синтаксис. – М. : Наука, 1980. – С. 205]. До зв’язок автори зараховують словоформи це, є, це є, відмінювані форми дієслів являти собою, означати, називатись.

Отже, зв’язки є своєрідним індикатором, показником граматичних категорій (часу, способу, особи) в присудку, у той час як основне лексичне значення присудка виражає імена частина.

Вузьке й широке розуміння зв’язкового компонента присудка

Деякі лінгвісти поняття зв’язки розуміють надто вузько. Звертаючи увагу на функцію зв’язки – пов’язувати підмет із присудком, – учені зазначають, що зв’язка позбавлена предметного значення. Справді можемо виокремити таку групу «власне зв’язки», або «абстрактні зв’язки», у яких значення «буття« послаблене. Це зв’язки: бути, являти, являти собою, становити собою.

В інших працях зв’язка, що паралельно з іменною частиною передає предикативне відношення, розуміється широко. Порівн.: Він є учитель (Він учитель) – Він був учителем – Він являвся учителем. – Він став учителем. – Він повернувся учителем. – Він працює учителем (Він називається учителем). 

На цих реченнях можемо простежити процес переходу інших дієслів із виразним лексичним значенням у зв’язки. Справді, семантична єдність компонентів забезпечує сприймання їх як нерозривного комплексу взаємозалежних одиниць, як одне ціле.(Хоча бувають такі приклади, коли визначити таку межу буває дуже нелегко).

Н Іваницька (Ковбаса) виділяє 8 дієслів-зв’язок: стати, лишитися, залишатися, означати, становити, зоставатися, робитися (у рекомендованих вам працях). Крім зв’язки бути, яка найбільше граматикалізувалася, інші мають відчутне лексичне значення і в поєднанні з іменною частиною („предикативним членом”, „прив’язковим членом”) виформовують єдину семантичну та граматичну структуру.

робоча класифікація зв’язкових компонентів

1. ВЛАСНЕ-ЗВ’ЯЗКИ (ідеальні), що позбавлені лексичного значення та є тільки виразниками граматичних значень присудка, зокрема абстрактні дієслівні зв’язки БУТИ, СТАНОВИТИ, ЯВЛЯТИ СОБОЮ.

  NOTA BENE!  Власне-зв’язка бути в теперішньому часі (є) зазвичай нульова, але присудок зберігає свій статус складеного іменного: Ти (є) невловима! (О. Бердник).

 2. НЕВЛАСНЕ-ЗВ’ЯЗКИ, що частково зберігають своє лексичне зна­чення та модифікують семантику предиката. До цієї групи уналежнюють:

• напівповнозначні (А. Грищенко, автор розділу «Синтаксис» у праці «Украинская грамматика» (1986), називає напівповнозначні зв’язки «напівзв’язковими дієсловами» (с. 287));
• речові (контекстуальні).

Коментарі до класифікації дієслівних зв’язок

 Які особливості притаманні простим двоскладним реченням із нульовою зв’язкою?

Питання про присудок із нульовою зв’язкою досить давнє. Дискусійним є те, вважати такі присудки складеними чи простими. Деякі вчені відносять їх до простих іменних (див.: Грамматика русского языка. Т. 2. Синтаксис. – М., 1954. – С. 417; Ломтев Т. П. Грамматика белорусского языка. – М., 1956; Шрам А.Н. Типы сказуемого в двусоставном предложении. – ЛШ, 1961. – № 2. – С. 26–31).

Проблемним питанням синтаксису залишається витлумачення речень на зразок Дуби поважні, а ясен, клен і явір гордовиті (Леся Українка); Проте, любити свій край не є злочин, коли це для всіх (П. Тичина). Кіно є дійсно найітнернаціональніше з усіх мистецтв (О. Довженко). Абсолютно очевидно, що дієслівна зв’язка бути у формі теп. часу (є) частіше буває відсутня, що дає право вести мову про особливу модель іменного складеного присудка з нульовою зв’язкою: 

Думки мовознавців із цієї проблеми різні: дехто констатує, що в зазначених реченнях одним із головних членів речення є простий іменний присудок, а інші доводять те, що центральну позицію в ньому посідає складений іменний присудок. 

Уважаємо більш аргументованими погляди тих учених, які розглядають ці присудки як складені іменні з нульовою зв’язкою. Ведучи мову про нульову зв’язку як форму вираження граматичних значень присудка, ми можемо констатувати, що це одна з парадигм двоскладного речення. Які аргументи?

• іменна частина не може виражати граматичне значення самостійно;
• це є одна з часових і способових парадигм двоскладного речення;
• за походженням нульові зв’язки є похідними, оскільки з’явилися пізніше (унаслідок із тенденцією мови до конденсації думки).

Відкидаючи поняття «простий іменний присудок», П. Лекант зазначав: «Матеріально» представлена іменні частина не може виражати власними засобами ні одне з граматичних значень присудка. Вони знаходять вираження поза нею, тобто в нульовій формі зв’язки» (Лекант П. А. Типы и формы сказуемого в современном русском языке. – М., 1-76. – С. 97).

У такому разі з’являються труднощі з визначенням підмета та присудка. Диференціатором є ритмічна та мелодійна структура речення, т. зв. актуальне членування речення.

Моделі складних іменних присудків з нульовою зв’язкою

• Нульова зв’язка + іменник (числівник, займенник): Бути мудрішими за себе – от завдання (Ю. Яновський).
• Нульова зв’язка + прикм., дієприкм., числ., займ. прикметникової форми: Не той тепер Миргород, Хорол-річка – не та (П. Тичина).
• Нульова зв’язка + прийменниково-відмінкова форма іменника: Тоня тут за старшу.
• Нульова зв’язка + синтаксично- або семантично-нерозкладне словосполучення: Працювати над курсовою роботою – одна насолода. Тоня хороша дівчина.
• Нульова зв’язка + прислівник:  Бійці вже напоготові
• Нульова зв’язка + інфінітив: Керувати – це передбачати.

  Які значеннєві відтінки передають напівповнозначні зв’язки?

• Зв’язки збереження, тривання дії (ЛИШАТИСЯ, ЗАЛИШАТИСЯ, ЗОСТАВАТИСЯ, БУВАТИ) показують, що ознака, приписувана підметові, є не новою, а такою, що зберігається з попереднього стану.
• Зв’язки перетворення, навпаки, показують, що ознака, приписувана підметові, ще тільки формується, що вона нова для нього (СТАТИ, РОБИТИСЯ, ЗРОБИТИСЯ).
• Зв’язки виявлення (ЗДАВАТИСЯ, ВИГЛЯДАТИ (= здаватися), ВИЯВЛЯТИСЯ, УЯВЛЯТИСЯ, ВИДАВАТИСЯ, БАЧИТИСЯ, СЛУГУВАТИ, ПРАВИТИ) можуть показувати як нову, так і постій ознаку, але ця ознака видається завжди ірреальною. або сумнівною.
• Зв’язки називання (ІМЕНУВАТИСЯ, ЗВАТИСЯ, НАЗИВАТИСЯ, ВВАЖАТИСЯ) показують, що ознака приписується підметові як назва, а не як обов’язкова його риса.

 Які особливості характерні для повнозначних зв’язок?

Віра Бєлошапкова відзначає, що  «поняття повнозначної зв’язки в складеному іменному присудкові відбиває специфіку саме російської синтаксичної науки».

В україністиці подібну концепцію обґрунтовує А. Грищенко. На думку лінгвіста, у складеному іменному присудку можуть функціювати два повнозначні компоненти – дієслова руху, діяльності чи стану, а також прикметники чи дієприкметник: Від самого початку обіду він сидів мовчазний і замислений (О. Довженко). Іменний компонент характеризується подвійним зв’зком, «оскільки він узгоджується в граматичних категоріях роду. числа і відмінка зі словом, що означає підмет, і характеризує відповідну дію чи стан з обставинно-якісного боку протікання» (Украинская грамматика. – К. : Наук. думка, 1986).

У слов’янських граматиках поширений інший погляд на це явище. Наприклад, синтаксисти Чехословаччини витлумачують конструкції на зразок Батько прийшов втомлений / втомленим як поєднання простого дієслівного присудка (прийшов) з особливого роду членом речення (втомлений / втомленим), яку вони називають dopněk. Цю теорію в українському мовознавстві розпрацював І. Вихованець, але член речення прийшов втомлений / втомленим він уважає подвійним  присудком. На думку дослідника, дуплексив у простому реченні має форму Зн. в. і виражає лише об’єктно-суб’єктне значення, напр.:  Уранці /.../  Таня застала в кімнаті Штепу одного (О. Гончар) //  Таня застала в кімнаті Штепу (об’єкт) + Штепа (суб’єкт) був один.

  З таким тлумаченням можна і погодитися, можна і не погодитися. Яка Ваша думка? 

Іменний складений присудок з повнозначною зв’язкою репрезентовано:

• Присудок представлений поєднанням зв’язкового компонента (відмінюваної форми дієслова), який означає рух, виявлення, перебування у певному стані, сприймання (з’явився останній / останнім, ходить, сидить, стоїть сумний / сумним) з іменником у формі Н. в. чи Ор. в. 
  Наприклад: Він мені здається молодий / молодим; Він заговорив перший / першим; Він спить одягнений / одягненим; Каштани зазеленіли першими; Дитина ходить голодна / голодною; Обід стоїть незачеплений / незачепленим; Хлопчик ріс веселий / веселим; Мати зустріла сина схвильована / схвильованою.
• Присудок представлений поєднанням зв’язкового компонента (повнозначного дієслова), що означає буття, виявлення, думку, відношення, сприйняття з іменником у формі Ор. в., що замінюється формами інших непрямих відмінків: Наприклад: Він уявив себе героєм. 
• Присудок представлений поєднанням зв’язкового компонента-дієслова, що означає придбання чи зміну стану, волевиявлення, буття з іменником у непрямому відмінку з прийменником: вибув із учасників, набивається в порадники, видає себе за ревізора, перетворився в обивателя, вчиться на інженера.
• Присудок представлений сполученням дієслова із значенням буття, перебування в стані, руху, виявлення і непрямим відмінком з прийменником (з означенням): Ліг спати одягненим (в одязі). 

5. Засоби вираження іменних компонентів складного присудка (загальна характеристика)

 Спеціалізовані засоби вираження іменного компонента:

• Називний відмінок іменних частин мови: Тут кожний камінь – і кожний подих – мій (Л. Первомайський).
• Орудний відмінок імені: Своя земля. наче дитина, здається найкращою (М. Стельмах).

 Неспеціалізовані засоби вираження іменного компонента

• Прийменниково-відмінкові сполучення:

а) знахідний відмінок (з прийм. за): Дітям приїзд офіцерів. видно, був за свято (О. Гончар);
б) родовий відмінок (з прийм. з, без, од): Ми з Тарасового болю, ми з Франкового прологу (Д. Павличко); Я був без імені, роду і племені (М. Коцюбинський);
в) інші непрямі відмінки: Ми в русі, повні волі і снаги, готові взяти будь-яку крутизну (П. Воронько).

• Порівняльний зворот: В труді ми стали як титани, немає краю нам ні дна (В. Сосюра). І люди – як пісні (Г.  Кривда).
• Стійкі словосполучення, зокрема:

а) позиційно стійкі словосполучення: М. Коцюбинський був людиною високих громадянських обов’язків (З підр.). Очі – два озерця морської води (М. Коцюбинський).Тоді Десна була глибокою і бистрою рікою (О. Довженко).
б) фразеологізми: Парубок – хоч води напийся (Нар. тв.).

• Прислівники: Хвилина – це наче і мало, а подумаєш – багато (Н. Рибак). Бути вчителем – почесно (З газ.).
• Інфінітив: Любить свій край – це для народу жити, боротися за юне. за нове (В. Сосюра). Вік прожити – не ниву пройти гомінливу (А. Малишко)..

Підмет, виражений інфінітивом, може стояти і в постпозиції щодо присудка, вираженого іменником та часткою це: Яке це життя – відчувати, що під ногами рідний бук (В. Сосюра). Це така невимовна радість – бачити своє творіння, що збуджує в людині прекрасне (О. Довженко).

5. Особливості координації іменних компонентів складеного присудка 

Іменний компонент виявляє двобічну залежність – формальну й смислову залежність із дієсловом-зв’язкою та через нього – предикативний зв’язок із підметом.

Зв’язковий компонент координується з підметом у тих самих категоріях, що й простий дієслівний присудок:

• у роді, числі та відмінку. Іменний компонент із підметом координується в числі й відмінку: Студентка була відмінниця (відмінницею).
• у числі та відмінку: Місто – новобудова.
• лише у відмінку: Студенти – народ веселий.
• лише в числі: М’який ліризм становить характерну рису його творчості.

Відомі нам терміни «граматичне узгодження», «умовно-граматичне узгодження» і «смислове узгодження» Петро Лекант використовує ці терміни й для характеристики зв’язку іменного складеного присудка з підметом.

• граматична координація: Мій брат – учитель.
• умовно-граматична координація при підметі чи зв’язковому компоненті, вираженому інфінітивом. прислівником: Жаліти людей – це тяжко. Моя мрія – поїхати до столиці.
• смислова координація: Секретар був уважним. Секретар була уважною.

 Вибір форми іменної частини складеного присудка

(За виданням: В. М. Русанівський, М. М. Пилинський, С. Я. Єрмоленко. Українська мова : для середньої школи. – К. : Рад. шк., 1978. – С. 154–158.)

Відмінкова форма іменної частини присудка залежить від того, які дієслова мовець уживає в ролі дієслова-зв’язки, а також від часової форми дієслова-зв’язки бути.

• Форми називного й орудного відмінків правомірні. якщо дієслівну зв’язку бути вживають у теп. часі та її не можна опустити.
• У разі використання нульової зв’язки іменна частина має форму Н. в.: Реальність наша така, що вимагає праці й праці (О. Гончар).
• Коли дієслово-зв’язка бути функціонує  у формі минулого або майбутнього часів, у формі нульового або наказового способів, то іменна частина вживається зазвичай в Ор. в.

  Синоніміка різнотипних присудків

• Макар Іванович непокоївся (простий дієслівний координований) – Макар Іванович був неспокійний (М. Коцюбинський) – складений іменний присудок.
• Дома, в Галичині, він учителював (простий дієслівний координований) – Дома, у Галичині, він за вчителя був (А. Головко) – складений іменний присудок.
• Повітря наситилося пахощами достиглих яблук меду й квітів (простий дієслівний координований) – Повітря було насичене пахощами достиглих яблук меду й квітів (В. Скляренко) – складений іменний присудок.
• Ліси густішали й густішали (простий дієслівний ускладнений) – Ліси ставали густішими й густішими (Загребельний) – складений іменний присудок.

6. Поняття про ускладнений складений іменний присудок

Складений іменний присудок можуть ускладнювати:

1) допоміжні фазові або модальні компоненти: В такому разі речі перестають бути речами (О. Берд­ник); Речі перестають бути собою (Любко Дереш); Невже все­бла­гий бог [згідно із сучасним правописом – Бог] може бути гірший від лю­дей?(О. Бердник); Розповідь про цей епізод могла б стати гарним до­датком до експоната («Голос України», 16.01.2016); Вона [гума­ністична традиція] мусить бути збережена… (О. Гончар);

2) порів­няльні частки: Ти вся ніби осяяна вогнем… (О. Бердник); Вона – ніби марево, ніби хмаринка (О. Бердник); Їхня речовість стає ніби соняч­ний проміньу товщі озерної води… (Любко Дереш); Ти як птах… (О. Бердник); …ти наче лань Артеміди! (О. Бердник); Скісне проміння сонця просвічувало густі крони дерев, і вони були мовби нали­ті зеленим світлом (О. Гончар). 

---

Час, шановні бакалаври, нам перепочити від інтелектуальної роботи.
У цьому нам допоможуть Анна Думніч і Лесею Нікітюк

Долучаймося до драйвової руханки!

 7. Іменні прості двоскладні речення

З огляду на морфологічний вияв іменної частини всі прості двоскладні речення іменного класу поділяють на:

СУБСТАНТИВНІ – прості двоскладні речення зі складеним іменним присудком, іменна частина яких виражена певною відмінковою формою іменника (з прийменником або без неї), займенниковим іменником, числівником або субстантивованою частиною мови.

АД’ЄКТИВНІ – прості двоскладні речення зі складеним іменним присудком, іменна частина яких виражена прикметником (зазвичай в Н. в. або Ор. в.).

ПАРТИЦИПНІ  – прості двоскладні речення зі складеним іменним присудком, іменна частина яких виражена дієприкметником.

АДВЕРБІАЛЬНІ  – прості двоскладні речення зі складеним іменним присудком, іменна частина яких виражена прислівником.

ІНФІНІТИВНІ – прості двоскладні речення зі складеним іменним присудком, іменна частина яких виражена неозначеною формою дієслова на зразок Життя прожити - не поле перейти (Нар. тв.).

 Розглянемо докладніше кожен із різновидів.

Субстантивні прості двоскладні речення 

Для субстантивних речень характерні такі особливості:

  Типова модель – N ₁ cop / cop ₀ N ₁ «Хліб — багатство» (І. Цюпа).

  Семантична структура. У субстантивних реченнях акцентовано:  

• ознаки суб’єкта, ототожнення його з кимсь, оцінка, порівняння, напр.: Батько Гайдая – паровозний машиніст (О. Донченко). Він не Євгеній байронічний (М. Рильський). Кожен з нас – богатир у роботі, і у дружбі з нас кожен – титан (В. Сосюра). Ви як буря, як меч, і в тилу і на фронті єдині (В. Сосюра);
• ознаки, властиві зв’язкам між чимось, наслідкам, залежності, заповненості тощо, напр.: Пісня – це ж саме здоров’я (П. Тичина). Донбас – це не тільки вугілля й метал (І. Цюпа).

  Підмет виражений:

• іменником, займенником у Н. в., напр.: Ваш хліб не м’який (М. Стельмах);  Воно – твоє! (О. Бердник); 
• синтаксично й семантично нерозкладними словосполученнями, напр.: Дві голови – два розуми, п’ять голів – громада, а громада – великий чоловік (М. Кропивницький).

 Присудок має таку будову:

ДІЄСЛІВНОЮ ЗВ’ЯЗКОЮ різного типу + ІМЕННОЮ ЧАСТИНОЮ у формі:

• називного відмінка іменника (історично первісний називний відмінок у складі присудка звичайно називають другим називним, оскільки перший називний – підмет), напр.: Мені тепер дуже і дуже треба одну акварельну краску, називається вона сепія (Т. Шевченко). Село... звалося Синій Вир (С. Жур.);
• орудного відмінка (орудний предикативний), напр.: Здається, і ви тепер станете альпіністом? (О. Гончар). Хлопець опинився першим учеником (М. Коцюбинський);
• орудного відмінка в тавтологічних зворотах на зразок Критика критикою, тон тоном (Ю. Збанацький)
• знахідного відмінка (найчастіше із прийм. за), напр.: Старший брат мені за батька був (Розм.).

 NOTA BENE! Такі засоби морфологічного вираження іменної частини Іван Вихованець називає власне-присудками (спеціалізованими) формами.

До неспеціалізованих засобів репрезентації іменних частин належать:

•  родовий відмінок: Хмельницький був іншої думки (П. Панч).
• прийменниково-відмінкова форма БЕЗ + Р. в., напр.: Дивлюся, в могилі усе козаки: який безголовий який без руки (Т. Шевченко); Козак не без щастя, дівка не без долі (Нар. творчість).
• прийменниково-відмінкова форма В (У) + М. в. (рідко, , коли виражає внутрішній стан людини рід діяльності, заняття), напр.: З ранку до вечора Кравчина в роботі (О. Довженко); Кілька днів та ночей Гіпатія була в забутті (О. Бердник); Земля в загравищах, усе небо в рух­ливих прожекторах, у вибухах снарядів, у погрозливому гудінні неви­димих літаків (О. Гончар).
• прийменниково-відмінкова форма З (ІЗ) + Ор. в., напр.: Порожньо на подвір'ї, понуро стоять будівлі, а хата навіть із забитими віконницями (А. Головко). 
• прийменниково-відмінкова форма НА + М. в., напр.: А в вас, бачу, пальтечко на риб'ячому хутрі (А. Головко).
• прийменниково-відмінкова форма ПРИ + М. в., напр.:  Я ж іще при здоров'ї (Є. Гу­цало).
• прийменниково-відмінкова форма ПОНАД + Зн. в., напр.: Тоня стала для нього понад усе (О. Гончар). 
• синтаксично нерозкладне кількісне сполученнм, напр.: Кожна копа вісімнадцять-двадцять пудів (Я. Кач.);
• семантично нерозкладне метафоричне словосполучення, напр.:  Поезія — це думка весни (М. Рильський)
• фразеологізм, напр.:  Сон рябої кобили все це (О. Гончар); Та й чоловік мій як з клоччя батіг, сказати правду (І. Нечуй-Левицький).
• порівняльні сполучення без порівняльного сполучника чи з таким сполучником, напр.. Музика і кроки як морів прибій (В. Сосюра). Ніч мов криниця без дна (М. Рильськ.); Ніч наче озеро в берегах неба (М. Коцюбинський).

 Синтаксичний зв’язок між підметом і складеним іменним присудком:

предикативний (здебільшого координація у відмінку й числі), напр.: Бойко студент – називний відмінок, чоловічого роду, АЛЕ: Кожна копа вісімнадцять-двадцять пудів (Я. Кач.); Шевченко – це слава України (Із часоп.).

 Значна частина субстантивних речень має всі форми парадигми.

 Поширення структурної схеми:

вільно поширюються прислівними поширювачами:

• об’єктними, напр.: Ця відзнака то найвища з найдорожчих усіх нагород (Із часопису).
• означальними, напр.: Однополчани були йому кревною ріднею (О. Гончар). Сумлінність – ось принцип хлібороба (Із часопису).
• обставинними, напр.: Нептун іздавна був дряпічка (І. Котляревський).

можливі неприслівні поширювачі:

• детермінанти (особливо місця, часу, із суб’єктним значенням), напр.: У нього кожне слово – це перлина, це праця, це натхнення, це людина (М. Рильський).

  Комунікативні особливості

• Вихідна форма комунікативної парадигми з постпозитивною ремою: Книги / морська глибина (І. Франко).
• Нерозчленовані варіанти не утворюються, оскільки рема зазвичай інтонаційно увиразнена.
• Можливі експресивні варіанти з препозицією реми, напр.: Сухий океан / степ (М. Рильський).

Ад’єктивні прості двоскладні речення

 Для ад’єктивних речень характерні такі особливості:

 Типова модель – N ₁ cop / cop ₀ Adj _1 /5 «Світ широкий, людей чимало на землі» (Т. Шевченко).

  Семантична структура 

• Якщо іменна частина присудка виражена якісним прикметником (серед них і ступеньовані форми), то в реченні актуалізовано ознаку предмета за кольором, простором, часом, фізичним чи психічним станом, духовними цінностями тощо, напр.: Шлях далекий (О. Довженко). Життя коротке, та безмежна штука І незглибиме творче ремесло (І. Франко). У льотчиків серце несхитне й тверде (М. Бажан). Голос Маланчин ставав теплішим (М. Коцюбинський).
• Якщо іменна частина присудка представлена відносними прикметниками, то основний предикат маркує ознаки за матеріалом, призначенням, відношенням до іншого предмета, напр.: Один з останнiх його рейсiв був винятковим (О. Гончар); Мій народ козацьким був од роду (Д. Павличко);
• Якщо засіб вираження іменної частини присудка присвійний прикметник, то семантика речення «належність предмета істоті», напр.: Та тут нема ніякої вини: я батькова, він батьків і гроші батькові (Г. Квітка-Основ’янеко).
• Порядкові прикметники в позиції іменної частини характеризують ознаки за кількістю чи місцем в ряді подібних предметів, напр.: Не ти, брате, перший, не ти й останній (М. Стельмах). Я був у шерензі четвертий (Із часопису).
• Якщо іменна частина присудка виражена займенниковими прикметниками, семантика речення сконцентрована на маркуванні присвійного, вказівного, означального, питального, неозначеного, заперечного значення, напр.: Тут кожен камінь мій і кожен подих мій (Л. Первомайський). Рибалка з нього був ніякий (Ю. Яновський). 

 Підмет виражений:

іменником, займенником у Н. в.:

 Присудок виражений: 

ДІЄСЛІВНОЮ ЗВ’ЯЗКОЮ різного типу + ІМЕННОЮ ЧАСТИНОЮ у формі:

• прикметників у Н. в. та Ор. в. різних лексико-семантичних розрядів, зокрема:
• якісних, напр.: Яка важка у вічності хода (Л. Костенко);
• відносних, напр.: Метеорити бувають кам’яні й залізні (Із підручника);
• порядкових, напр.: У навчанні Марічка була першою;
• займенникових, напр.: Сонце – одне. Людина – одна (О. Берд­ник); 
• коротких форм якісних прикметників (рідко), напр.: «Чи варт вона огня святого? (Т. Щевченко). Хіба ж я винен? (О. Гончар). Ділом істинним я доведу народу, що годен імені народного слуги (М. Бажан).

Присудки в ад’єктивних реченнях можуть набувати ускладненої форми, якщо:

• до структури складеного іменного речення мовець додає допоміжні дієслова (здебільшого модального типу), що забарвлюють речення модально-оцінним значенням повинності, можливості, волевиявлення тощо, напр.: Звичайно, все може здаватись трохи дивним (В. Собко). Хотів би я бути міцним і суворим (А. Малишко). Ніна звикла всюди бути першою (В. Собко). Пальці хірурга мусять бути гнучкі (О. Корнійчук).
• присудки – порівняльні сполучення з порівняльними сполучниками, напр.. Всі стають ніби ближчі між собою (Олесь Гончар).

 Синтаксичний зв’язок між підметом і складеним іменним присудком:

предикативний (співположення).

 Парадигма. Більшість ад’єктивних речень мають усі форми парадигми.

 Поширення структурної схеми:

вільно поширюються прислівними поширювачами:

• об’єктними, напр.: Найкраща ти з усіх жінок на світі (Леся Українка).
• обставинними, напр.: В ту хвилину він був навдивовижу лагідний (Ю. Смолич).

можливі неприслівні поширювачі:

• детермінанти (зазвичай із суб’єктним, часовим і просторовим значеннями), напр.: Голому розбій не страшний (Марко Вовчок); Гей, за Десною люди веселі (А. Малищко). А тим часом Чіпка робився смутніший (Панас Мирний).

 Комунікативні особливості

• Вихідна форма комунікативної парадигми має постпозитивну рему, напр.: Тобі весь світ здається чарівним (Олександр Олесь).
• В експресивних варіантах рема (складений іменний присудок загалом або його іменна частина) стає препозитивною, напр.: Така була / його вдача (Ю. Янов.). Такою ще ти / не була (В. Сосюра).

Партиципні прості двоскладні речення

 Для партиципних речень характерні такі особливості:

 Типова модель – N ₁ cop / cop ₀ Adj _Part 1 /5 , напр.: «І небо невмите, і заспані хвилі» (Т. Шевченко).

 Семантична структура

Предикативна ознака в партиципних простих двоскладних реченнях виражає стан як наслідок дії (на противагу в ад’єктивних реченнях властивість чи якість).

 Підмет виражений:

• іменником, займенником у Н. в.: Місто було оповите спекою (В. Підмогильний);
• синтаксично нерозкладним кількісним словосполученням, напр.: Дві квітки лежали зів’ялі.

 Присудок виражений: 

ДІЄСЛІВНОЮ ЗВ’ЯЗКОЮ різного типу + ІМЕННОЮ ЧАСТИНОЮ у формі:

• дієприкметників у Н. в. (найчастіше) та Ор. в. (рідше, ніж в ад’єктивних простих реченнях), напр.: Очі в Маланки стали налякані (М. Коцюбинський). А шлях все-таки лишився нерозкопаний (І. Нечуй-Левицький). Та так йому рот роззявлений і зоставсь (Г. Квітка-Основ’яненко); Садки стояли вмиті й святково мовчазні (Є. Гуцало); Горіла на столі лампа, стояли відчиненими двері (О. Гончар).

Дієприкметникові моделі складених іменних присудків іноді ускладнюються:

• модальними словами, напр.: Готових страв не чіпати, вони можуть бути отруєні (Г. Тютюнник);
• фразеологізмами, напр.: Але тодішній церковний титар не був у тім’я битий: забрав ці ікони, забрав різне добро й заховав у підземеллі дзві­ниці (М. Стельмах); …шкура на мені – будь здоров (О. Гончар);
• порівняльними сполучниками, напр.: Все синє небо було ніби засноване білим, як пух, легким, як шовкові нитки, павутинням (І. Нечуй-Левицький).

 Синтаксичний зв’язок між підметом і складеним іменним присудком:

• предикативний (співположення).

 Парадигма

• близька до парадигматики ад’єктивних, оскільки теж створюється за допомогою зв’язки бути. Парадигма партиципних речень повна, шестичленна.

 Поширення структурної схеми:

вільно поширюються прислівними поширювачами:

• об’єктними, напр.: Стіни були... побілені паленим вапном (І. Франко).
• обставинними, напр.: Вона була цілковито підкорена чужій волі (Г. Тютюнник).

можливі неприслівні поширювачі:

• детермінанти (зазвичай із суб’єктним, часовим і просторовим значеннями), напр.: У дітей ще новісінькі, а у неї вже підошви вщент продерті (О. Іваненко); По темному блакитному небу, немов велетенським пензлем, наляпані були широкі смуги з рожевого золота (О. Довенко.); Через якийсь час Віталій Стратонович повертається переодягнений (М. Стельмах).

 Комунікативні особливості

• Серед незалежних партиципних речень найпоширеніший комунікативний варіант з постпозитивною ремою-присудком, напр.: Панцир / битий, порубаний (Т. Шевченко).
• Експресивні варіанти трапляються рідко, напр.: З яких степів і якими вітрами занесені й посіяні тут, на високій горі, її зерна? (О. Гончар). 

некоординовані Адвербіальні прості двоскладні речення

 Типова модель – N ₁ cop / cop ₀ Adv, напр.: «Бійці були напоготові» (О. Гончар) або Inf cop / cop ₀ Adv, напр.: «Подорожувати – це цікаво» (Із часопису).

 Семантична структура

У субстантивно-адвербіальних реченнях репрезентовано семантику стану суб’єкта або оцінку чогось, напр.: Мені ж прохать і не з руки, і важко (П. Дорошенко); У вашій бригаді молодь – це добре (Із часопису).

В інфінітивно-адвербіальних реченнях на зразок Лишатися в степу, перечікувати буран, не знаючи, коли він пересядеться, було б рисковано (І. Ле) йдеться про абстраговані дії чи стани і якісне пояснення їх.

 Підмет виражений:

• іменником, займенником будь-якого значення в Н. в. (присубстантивно-адвербіальне речення): Я тепер уже замужем (Панас Мирний);
• інфінітивом (інфінітивно-адвербіальне речення), напр.: Згадати любо, побачити мило, тільки що жити там трудно (М. Вовч.).

 Присудок виражений: 

ДІЄСЛІВНОЮ ЗВ’ЯЗКОЮ різного типу + ІМЕННОЮ ЧАСТИНОЮ, вираженою:

• прислівниками, здебільшого обставинними, напр.: Ми завжди напоготові (Остап Вишня); Надворі весна вповні (Панас Мирний); Зима йому ніпочім (Розм.); 
• прислівниками в ступеньованій формі, напр.: Полон – це гірше, ніж смерть (О. Гонч.); Карно став більше і в плечах ширше, кремезніше, міцніше (Панас Мирний);
• відприкметниковими прислівниками з по-, напр.: Нехай все буде по-твоєму (І. Котляревський);
• дієприслівники з колишніх дієприкметників минулого часу на -ши, -вши, якщо вони означають не додаткову супровідну дію, характерну для дієприслівників, а стан, напр.: Ти тут сидиш, а там ворота упавши (Нар. тв.).

 Синтаксичний зв’язок між підметом і складеним іменним присудком:

• предикативний (співвияв).

 Парадигма

Як і субстантивні речення, прості адвербіальні речення мають повну парадигму.

 Поширення структурної схеми:

вільно поширюються прислівними поширювачами:

• об’єктними, напр.: Сніг у нас був скрізь, де не повернись (О. Довженко); А от розуміти землю тяжче (М. Стельмах);
• означальними, напр.: Лютий мороз був тепер ніпочому (Я. Качан);
• обставинними, напр.: Гуркіт уже зовсім близько (О. Донченко).

можливі неприслівні поширювачі:

• детермінанти (зазвичай із суб’єктним, часовим і просторовим значеннями), напр.: От вже й сонечко низенько (Марко Вовчок); Надворі весна вповні (Панас Мирний); Їм спека півбіди! (Б. Грінченко).

 Комунікативні особливості

• Найпоширеніший комунікативний варіант субстантивно-прислівникових речень із постпозитивним присудком-ремою, напр.: Життя /попереду, і воно буде прекрасне (Ю. Смолич); Вертатися назад безглуздо (Н. Рибак).
•  Іноді створюються експресивні варіанти з препозитивною або інтонаційно увиразненою ремою, напр.: А поруч / Каховка, будівництво каналу... (О. Довженко). Близько / день! В новій славі сонце просіяє, згине ніч! (Леся Українка); Ваша спроба ранньої сівби – це цікаво (Із часопису).

  NOTA BENE! 

Якщо прислівники посідають позицію перед інфінітивом, то таке речення є простим односкладним безособовим, порівн.: Палити – це шкідливо (просте двоскладне адвербіальне речення) і Шкідливо палити цигарки – просте односкладне безособове речення.

некоординовані Інфінітивні прості двоскладні речення

 Типова модель – N ₁ cop / cop ₀ Inf, напр.: «Щастя – це в праці творити все для таких, як і ти... » (В. Сосюра) або  Inf cop / cop ₀ Inf , напр.: «Жити – Батьківщині служити» (Нар. тв.).

 Семантична структура

У субстантивно-інфінітивних реченнях ідеться про предметно поданий стан і його предикативну ознаку, узагальнену дію чи стан, напр.:  Його обов’язок – це піднімати, облагороджувати всіх тих, хто з ним спілкується (Ю. Збанацький).

Інфінітивно-інфінітивні (двоінфінітивні) речення  репрезентують дві узагальнені дії (чи стани), одна з яких є предикативною ознакою. Здебільшого такі речення означають збіг, ідентичність узагальнених дій чи станів, напр.: Лиш боротись значить жить (І. Франко). 

 Підмет виражений:

• іменники з абстрактним значенням у Н. в., напр.: Героїзм – це значить успішно долати всі перешкоди (Із часопису);
• субстантивовані прикметники (зрідка ) в Н. в., напр.: Основне – це добре полити кожне деревце (О. Донченко);
• інфінітив, напр.: Керувати – це передбачати (М. Стельмах). 

 Присудок виражений: 

ДІЄСЛІВНОЮ ЗВ’ЯЗКОЮ різного типу + ІМЕННОЮ ЧАСТИНОЮ, вираженою: інфінітивом.

 Синтаксичний зв’язок між підметом і складеним іменним присудком:

• предикативний (співвияв).

 Поширення структурної схеми:

вільно поширюються прислівними поширювачами:

• об’єктними, напр.: Обовязок кожного моряка – це означає допомогти іншому морякові, який терпить у морі лихо (В. Кучер); Дати присягу – значить на тортури і на смерть піти з нею (Д. Бедз.);
• обставинними, напр.: 

можливі неприслівні поширювачі:

• детермінанти (зазвичай із суб’єктним, часовим і просторовим значеннями), напр.: На війні засміятися – бій виграти наполовину (Ю. Яновський); .Для мене головне – це писати (О. Донченко);  

 Комунікативні особливості

 Основний комунікативний варіант субстантивно-інфінітивних речень із постпозитивним присудком-ремою, напр.: Наше завдання – це підвищувати мовну культуру (Із часопису).

---

  NOTA BENE! 

Теоретичний матеріал із теми  ПРИСУДОК У СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ узагальнено в навчальному посібнику: Синтаксис сучасної української мови. Схеми і таблиці: / Ніна Гуйванюк, Олена Кардащук, Олена Кульбабська. – Чернівці, : Рута 2003. – 159 с. – Таблиці № 28–29.
 Режим доступу до Е-версії: https://kulbabska.com/images/catalog/pdf/manuals/Kulbabska.com--Metodicni_Posibniki--Sintaksis_sucasnoi_ukrainskoi_movi_2003_rik.pdf

Якщо ви цінуєте те, що у вас вже є в житті,
ви завжди отримуватимете ще більше.
Якщо думати лише про те, чого у вас немає –
вам ніколи не буде досить (Опра Уінфрі)

Лекцію підготувала
проф. Олена КУЛЬБАБСЬКА
(Чернівецький національний університет
імені Юрія Федьковича)