Дистанційна освіта: Поширювачі структурної схеми простого речення. Об’єктний поширювач прислівного типу

Любіть працю на Землі, бо без цього не буде щастя нам і дітям нашим ні на якій планеті (О. Довженко)

Модуль 2. Прості елементарні речення в сучасній українській мові

Навчальний елемент 2.3

ПОШИРЮВАЧІ СТРУКТУРНОЇ СХЕМИ ПРОСТОГО РЕЧЕННЯ
(8 год. – лекції; 13 год. – практичні; 30 год. – сам. робота)

Лекція № 16
Тема: ПОШИРЮВАЧІ СТРУКТУРНОЇ СХЕМИ РЕЧЕННЯ  В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ.
ОБ’ЄКТНИЙ ПОШИРЮВАЧ ПРИСЛІВНОГО ТИПУ.

План

1. Нове у вивченні про другорядні члени речення.
2. Граматичні категорії поширювальних членів простого речення.
3. Об’єктні поширювачі структурної схеми речення: визначення, структурно-семантичні та функційні особливості.

Ключові слова: просте непоширене / поширене речення, другорядні члени речення, структурна схема, прислівний підрядний зв’язок, детермінантний зв’язок, тяжіння, прислівні й неприслівні поширювачі, обов’язкові та факультативні поширювачі, спеціалізовані та неспеціалізовані засоби вираження,  семантико-синтаксичні відношення.

Мета: з’ясувати лінгвальний обшир поняття член речення; установити теоретичні засади вивчення другорядних членів речення, поглибити знання про функції словосполучень як будівельного матеріалу для поширених простих речень; повторити типи підрядного прислівного зв’язку та особливості детермінантного зв’язку і тяжіння; типологізувати поширювачі структурної схеми відповідно до найновіших напрацювань у царині синтаксису простого речення.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО НАВЧАЛЬНОГО ЕЛЕМЕНТА

 О с н о в н а 

Іваницька Н. Л. Двоскладне речення в українській мові / Н. Л. Іваницька. – К. : Вища шк.., 1986. – С. 18–27.
Іваницька Н. Л. Складений присудок як синтаксична структура / Н. Л. Іваницька. // Синтаксис словосполучення і простого речення: Синтаксичні категорії і зв’язки. – К. : Наук. дука, 1975. – С. 59–84.
Кадомцева Л. О. Українська мова: Синтаксис простого речення / Л. О. Кадомцева. – К. : Вища шк., 1985. – С. 52–58.
Кулик Б. М. Курс сучасної української літературної мови : у 2 ч. – Ч. 1. – К. : Рад. шк.., 1965. – С. 39–46.
Лекант П. А. Синтаксис простого предложения в современном русском языке : уч. пособие для вузов / П. А. Лекант. – М. : Высш. шк., 1986. – С. 37–40.
Лекант П. А. Типы и формы сказуемого в современном русском языке / П. А. Лекант. – М., 1976. – С. 97.
Слинько І. І. Синтаксис сучасної української мови. Проблемні питання / [навч. посібник] / І. І. Слинько, Н. В. Гуйванюк, М. Ф. Кобилянська. – К. : Вища шк., 1994. – С. 103–109.
Сучасна українська літературна мова: Синтаксис : [підручник] / за заг. ред. І. К. Білодіда. – К. : Наук. думка, 1972. – С. 161–176.
Сучасна українська мова : [підручник] / М. Я. Плющ, С. П. Бевзенко, Н. Я. Грипас та ін.; за ред. М. Я. Плющ. – 3-тє вид., стереотип. – К. : Вища шк., 2001. – С. 330–333.
Сучасна українська мова: Синтаксис : [навч. посібн.] / С. П. Бевзенко, Л. П. Литвин, Г. В. Семеренко. – К. : Вища шк., 2005. – С. 50–53.
Шульжук К. Ф. Синтаксис української мови : [підручник] / К. Ф. Шульжук. – К. : Академія, 2004. – С. 67–73.

Д о д а т к о в а  л і т е р а т у р а

Вихованець І. Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови : [монографія] / І. Р. Вихованець. – К. : Наук. думка, 1992. – С. 33–48.
Вихованець І. Р. Граматика української мови / І. Р. Вихованець, К. Г. Городенська, А. П. Грищенко. – К. : Рад. школа, 1982. – С. 162–165.
Годз О. В. Синтаксична структура прислівникових речень в українській літературній мові : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.01 «Українська мова» / О. В. Годз. – К., 2013. – 18 с.
Кульбабська О. Вторинна предикація у простому реченні : монографія / О. В. Кульбабська. – Чернівці : Чернівецький нац. ун-т, 2011. – 672 с.
Пискун А. О. Типы составного и сложного сказуемого в современном украинском литературном языке : автореф. дисс. на соискание уч. степени канд. филол. наук : спец. 10.02.02 – языки народов СССР. – Львов, 1972. – 20 с.
Христіанінова Р. Подвійний присудок у сучасній українській мові / Раїса Христіанінова // Типологія та функції мовних одиниць : наук. журн. на по­шану член-кореспондента НАН України Івана Романовича Вихованця / [редкол. : Н. М. Костусяк (гол. ред.) та ін.]. – Луцьк : Східноєвроп. нац. ун-т ім. Лесі Україн­ки, 2015. – № 2 (4). – С. 237–249.
Христіанінова Р. Типологія присудків у сучасній українській мові / Раїса Христіанінова // Типологія та функції мовних одиниць : наук. журн. / [редкол. : Н. М. Костусяк (гол. ред.) та ін.]. – Луцьк : Східноєвроп. нац. ун-т ім. Лесі Україн­ки, 2016. − № 1 (5). – 182–201 с. – Режим доступу: https://typolohia.at.ua/index/tipologija_prisudkiv_u_suchasnij_ukrajinskij_movi/0-189

С л о в н и к и  й  д о в і д н и к и

Гуйванюк Н. Українська мова: Схеми, таблиці, тести : навчальний посібник [для студентів вищих навчальних закладів] / Н. Гуйванюк, О. Кардащук, О. Кульбабська. – Львів : Світ, 2005. – 304 с.
Загнітко А. Словник сучасної лінгвістики: поняття і терміни : у 4-х т. / А. П. Загнітко. – Донецьк : ДонНУ, 2013. – Т. 1. – 402 с.; Т. 2. – 350 с.; Т. 3. – 426 с.; Т. 4. – 388 с.
Єрмоленко С. Я. Українська мова : короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / С. Я. Єрмоленко, С. П. Бибик, О. Г. Тодор; за ред. Єрмоленко С. Я. – К. : Либідь, 2001. – 224 с.
Мала філологічна енциклопедія : [довідник] / укл. : О. І. Скопенко, Т. В. Цимбалюк. – К. : Довіра, 2007. –  478 с.
Селіванова О. Сучасна лінгвістика : термінологічна енциклопедія / Олена Селіванова. – Полтава : Довкілля-К, 2006. – 716 с.
Селіванова О. О. Лінгвістична енциклопедія [Текст] / О. О. Селіванова. – Полтава : Довкілля-К, 2010. – 843 с.
Українська мова : [енциклопедія]. – К. : Укр. енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. – 824 с.

---

Актуалізація опорних знань

Пропонуємо Вашій увазі онлайн-курс із підготовки до ЗНО.
Тема заняття «Додаток. Труднощі в розмежуванні додатків і обставин».
Корисного перегляду!

---

1. Нове у вивченні про другорядні члени речення

Недаремно люди придумали ці терміни; можливо, під ними щось приховується, якесь спостереження, факти і тільки треба спробувати подивитися, чи немає чого-небудь у мові, що примушує шукати чогось подальшого, якоїсь диференціації, одним словом, примушує не зупинятися на якійсь спрощеній схемі (Лев Щерба).

Традиційний аналіз членів речення є слабкою опорою для розуміння самої природи елементів, виокремлених у структурі речення. Про це свідчить той тупик, у якому опинилося вчення про так звані другорядні члени речення: означення, додаток, обставину, що не мають скільки-небудь певних і послідовний ознак як змістового, так і формального характеру (Андрій Мухін).

Традиційне вчення про другорядні члени речення не спроможне пояснити всі синтаксичні явища, які все ширше проникають у мову, хоча воно й приваблює своїми базовими поняттями, а саме: типологією форм синтаксичного підрядного зв’язку, різновидом семантико-синтаксичних відношень тощо (Анатолій Загнітко).

Найбільш складна, дискусійна й водночас одна з найважливіших проблем синтаксису – це будова і членування речення в мові на певному етапі її історичного розвитку (Ніна Іваницька). 

У вивченні членів речення умовно виокремлюють два періоди:

• період класичного (традиційного) мовознавства, упродовж якого виформовується вчення про члени речення, що його активно впроваджують у практику викладання української мови. (праці М. Греча, О. Білецького, Л. Булаховського, М. Сулими, І. Огієнка, В. Сімовича, С. Смаль-Стоцького, С. Смеречинського та ін.). Уже на початку ХІХ ст. намітилася тенденція розмежовувати підмет, зв’язку і присудок, диференціації означення та додатка; спостережено прагнення розрізнити додаток й обставину, установити  визначальні риси простих і складних присудків. До кінця 20-х років ХХ ст. у наукових дослідженнях нормалізувалося вживання термінів на позначення головних і другорядних членів речення, сформувалися погляди щодо їх співвідношення. Аналіз другорядних членів речення оперто на формальні принципи: означальними вважають слова, що приєднуються до головних членів речення узгодженням; додатковими — слова, які приєднуються керуванням; обставинами слова, які не узгоджуються і не керуються.
• період сучасної лінгвістики. У 50-і роки Віктор Виноградов наголосив на необхідності перегляду системи членів речення, у результаті чого постали три сучасні напрями у підході до вивчення членів речення:
  – одні лінгвісти  запропонували обмежитися вивченням лише словосполучення (закінченого / незакінченого),
  – другі цілком або частково відмовилися від терміна член речення та запропонували власне розмежування суб’єктно-предикативного центру й детермінантної периферії,
  – треті мовознавці апробували поглиблений аналіз реченнєвої структури з огляду  синтаксичні слова (синтаксеми), що тільки в реченні набувають статусу структурно--семантичних його компонентів різної конструктивної значущості,! На цій підставі постає можливим викінчений аналіз реченнєвої структури з урахуванням спеціалізованості / неспеціалізованості морфологічних форм у тих чи тих синтаксичних позиціях. 

 Недоліки традиційного вчення про другорядні члени речення

(Уперше найповнішу систему членів речення Михайло Греч, оскільки до цього мовознавці здебільшого вживали термін
«частина слова» як на морфологічному, так і на синтаксичному ярусах мовної системи)

• Нездатність класифікувати всі мовленнєві реалізації членів речення.
• Відсутність однотипних критеріїв для несуперечливої класифікації членів речення.
• Неврахування ознаки обов’язковий / факультативний член речення.
• Ігнорування комунікативних намірів мовця.

 Засади нового вчення про члени речення

Цілком очевидно, що традиційні межі п’яти членів речення  (підмета, присудка, додатка, означення  та обставини) не відображають всієї різноманітності семантичних компонентів речення в ході їх деталізації, тому на часі – розпрацювання  сучасних критеріїв кваліфікації членів речення, з-поміж яких:

• Типологія поширювачів за формально-синтаксичними (будова), семантико-синтаксичними (здатність виражати певні значеннєві  відношення) та комунікативними  (маркування теми / реми) параметрами.
• Опертя на лексико-семантичні характеристики членів речення.
• з’ясування специфіки елементів структурної схеми речення (передовсім присудків), що в семантичній структурі реалізують валентні властивості: одно- і багатомісних предикатів.
• Установлення опозицій центральність / нецентральність, обов’язковість // факультативність, тобто взято до уваги відмінність як між головними і другорядними членами речення, так і відмінність між самими другорядними членами. 
• Урахування морфологізованих / неморфологізованих форм вираження членів речення. 

У новітньому синтаксисі член речення – це структурний компонент, виражений словом або словоформою, синтаксично або семантично нерозкладним словосполученням, фразеологізованим сполученням слів, що виформовує предикативні (між підметом і присудком), атрибутивні (між опорним словом і означальним поширювачем), апозитивні (між опорним словом і непоширеною прикладкою), об’єктні та  обставинні семантико-синтаксичні відношення (відповідно для об’єктних і обставинних прислівних поширювачів), а також подвійними неприслівними зв’язками – детермінантним і тяжінням  (для детермінантів і дуплексивів). 

 Диференційні ознаки членів речення в новітній синтаксичній науці

1. С т р у к т у р н і  о з н а к и:
     1.1. Участь членів простого  речення у формуванні  його структурної схеми (головні члени та поширювачі структурної схеми).
     1.2. Тип синтаксичного зв’язку між компонентами реченнєвої структури:

• предикативний – між підметом і присудком простого двоскладного речення (здебільшого координація);
• прислівний підрядний зв’язок  – узгодження, кореляція, керування, власне-прилягання та відмінкове прилягання  – для зв’язку опорного слова й поширювачів прислівного типу;
• неприслівний зв’язок – детермінантний і тяжіння, що поєднує поширювачі неприслівного типу з усім реченням загалом чи його граматичною основою.

1.3. Синтаксична позиція в реченні:

• вільна (зазвичай);
• абсолютна препозиція (для детермінантів);
• відокремлена (для різних зворотів, що ускладнюють реченнєву структуру).

1.4. Засоби вираження синтаксичного зв’язку між членами речення:

• морфологізовані (спеціально призначені для виконання конкретної функції частини мови );
• неморфологізовані (якщо певна синтаксична функція є вторинною для частини мови).

2. С е м а н т и ч н і  о з н а к и:

2.1. Логічні значення (суб’єкт і предикат як семантична основа речення; опозиція означення – об’єкт) та логічні відношення  (обставинні характеристики дії, стану, процесу).

2.2. Тип семантико-синтаксичних відношень між компонентами речення:

• предикатні
• суб’єктні,
• об’єктні,
• адресатні,
• інструментальні,
• локативні,
• атрибутивні (або означальні),
• апозитивні,
• адвербіальні (або обставинні), 
• доповнювальні (або комплетивні).
• синкретичні.

2.3. Лексичне значення семантичного компонента.
Порівн.: Чоловік страждає (з якої причини?) від хвороби – обставинний поширювач причини та Лікар урятував чоловіка (від чого?) від хвороби – непрямий об’єктний поширювач.

2.4. Частиномовне вираження компонентів семантичної структури речення (див. п. 1.4).

3. К о м у н і к а т и в н о-ф у н к ц і й н е   н а в а н т а ж е н н я членів речення зумовлюють такі чинники: 

• інтонація повідомлення;
• логічнний наголос;
• порядок слів;
• видільні частки тощо. 

Отже, новітнє вчення про поширювачі структурної схеми простого двоскладного речення ґрунтується на комплексі ознак – структурних, семантико-синтаксичних і комунікативних.

Порівняльна характеристика традиційної та новітньої класифікацій простого речення у сучасній українській мові

2. Граматичні категорії поширювальних членів простого речення

Окрім першого рівня класифікації поширювачів структурної схеми, на якому виокремлюємо прислівні та неприслівні поширювачі, є ще другий рівень, відповідно до якого розрізняють ще два підтипи:

• обов’язкові прислівні поширювачі – компоненти, обов’язкові для утворення й реалізації формально-синтаксичної моделі речення як структурно організованої та семантично завершеної синтаксичної конструкції. Отже, це такі члени речення, що їх прогнозує валентність предиката (формального присудка), наприклад, обов’язковим є прямий об’єктний поширювач (Учень читає книгу); обставина зі значенням вихідного та кінцевого пунктів руху (Студент поїхав до Києва);
• необов’язкові (факультативні) прислівні поширювачі – компоненти, необов’язкові в утворенні й реалізації формально-граматичної моделі речення як структурно організованої та семантично завершеної синтаксичної конструкції. Його лінгвістична природа зумовлена слабкою залежністю від повнозначного слова, що на рівні підрядного словосполучення поєднується з опорним словом зв’язком узгодження, кореляції, слабкого керування, власне прилягання чи відмінкового прилягання. Факультативні поширювачі охоплюють такі групи:
       а) непрямі об’єктні поширювачі (Учень малює пензлем);
       б) означальні поширювачі (Настала тепла весна); 
       в) означальний поширювач суб’єктного типу (Студент-філолог взяв участь у змаганнях);
       г) обставинний поширювач (Учениця виразно прочитала текст).

3. Об’єктні поширювачі структурної схеми речення:
визначення, структурно-семантичні та функційні особливості

Об’єктний поширювач – це член речення, що означає предмет, на який переходить дія або доповнює уявлення про предмет.

 Диференційні ознаки об’єктних поширювачів 

Як структурно-семантичний компонент речення типовий об’єктний поширювач (традиційно – додаток) характеризується такими ознаками:

• здебільшого не входить до структурної схеми речення (є другорядним членом речення),
• виражається іменником і займенником в непрямих відмінках,
• пов’язаний зі стрижневим словом керуванням або приляганням (для об’єктного інфінітива),
• зазвичай стоїть після пояснюваного слова,
• стрижневе слово має дієслівний характер,
• у семантичному плані означає предмет (об’єкт),
• може входити до складу теми й реми, а може самостійно виражати компоненти актуального членування.

 Класифікація об’єктних поширювачів

Із формально-синтаксичного боку в сучасній українській літературній мові розрізняється два різновиди об’єктних поширювачів:

• прямий – означає предмет, на який безпосередньо переходить дія, напр.: Важко їй слухати ці суворі слова. Прямий додаток є конструктивно необхідним і завжди реалізується тільки при перехідному дієслові.

ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ ПРЯМИХ ОБ’ЄКТНИХ ПОШИРЮВАЧІВ:

1) іменником, займенником, субстантивованими частинами мови (словами інших частин мови, ужитими в ролі іменників) у Зн. в. без прийменника, напр.: Мохнатий джміль із будяків спиває мед (М. Рильський); Хтось влучно наподоблював гавкання маленького песика (Наталена Королева); Зараз він [Мортха] силувався зберегти бадьорість (І. Чендей);
2) нерозкладним словосполученням у формі кількісного числівника або іменника із числовим значенням у Зн. в. з іменником у Р. в. або Н. в., напр.: Вона підійшла до кіоска і купила два бутерброди.
3) еквіваленти однослівних об’єктних поширювачів, виражених у формі предикативних одиниць, напр.: Учитель змушений був кілька разів повторювати категоричне „Я чекаю на відповідь!”; Мати роздавала дітлахам що смачніше.
4) іменником, займенником, субстантивованим словом у Р. в. без прийменника:
     а) якщо при дієслові-присудку є заперечна частка НЕ: Соняшники зовсім НЕ ворушаться й нікуди не повертають голів (Ю. Яновський);
     б) коли дія переходить не на весь предмет, а лише на якусь його частину: Мама попросила сина купити хліба;
     в) якщо паралельна форма Зн. в. можлива: Оля купила олівці й Оля купила олівець;
     г) якщо іменник позначає неживий предмет і залежить від предикативного слова у безособовому реченні: Чомусь аж шкода зробилося       цієї рослини (Іван Ле);
5) об’єктним інфінітивом у реченні, у якому є два або більше суб’єктів-виконавців дії, напр.: Отець Леміш одному каже декламувати, другому співати (Б. Лепкий) // Отець Леміш каже одному + (ЩОБ) Один буде декламувати + (ЩОБ) Другий співатиме.  
ПРИГАДАЙМО: Інфінітив як виразник граматичної предметності в ролі керованого члена речення синтаксично набуває ознак відмінка. Щоправда, він функціює в позиціях лише двох центральних відмінків іменника – називного і знахідного. Порівн.: Навчати – це робота педагога; Педагог обіцяє навчити мене програмуванню.

• непрямий – залежить від неперехідного дієслова та може означати в окремих контекстах предмет, на який безпосередньо спрямована дія: Учитель керував хором. Основна відмінність між прямим і непрямим об’єктним поширювачем полягає не в характері спрямованості дії на предмет, а вираження його формами непрямих відмінків, окрім знахідного.

ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ НЕПРЯМОГО ОБ’ЄКТНОГО ПОШИРЮВАЧА:

1) іменником чи займенником  у Р. в., напр.: Боксер домігся успіху;
2) іменником чи займенником у Д. в, напр.: : Діти кланяються матері за турботу;
3) іменником чи займенником в Ор. в., напр:: Випускник університету вже оволодів наукою.;
4) прийменниково-відмінковою формою іменника, напр:: 3 якою пристрастю він сперечався про діло кровне — про літературу! (М. Рильський).
5) нерозкладним словосполученням, напр.: Квіти поставили у дві вази.
6) фразеологізованим сполученням слів, напр.: Хлопець розказував про незвідь що.

  Показником розрізнення прямих і непрямих об’єктних поширювачів є насамперед специфіка керування в
підрядному словосполученні з об’єктними відношеннями.

За характером підрядного прислівного зв’язку об’єктний поширювач може стосуватися:

• дієслова: Я зустріла колегу,
• іменника: Хлопця охопив страх за батька.                                    
• прикметника: Син уважний до матері, 
• прислівника: Правило зрозуміло для всіх;
• слова категорії стану’ (предикативного прислівника): Мені зрозуміло.

 Семантика об’єктних поширювачів

Поділ об’єктних поширювачів ґрунтується на уявленні про різні ступені охоплення об’єкта дією чи станом. Зокрема об’єктний поширювач може означати:

• об’єкт , на який переходить дія предмета: Дівчина вчить вірш;
• об’єкт чуття, думки, мовлення, мислі, бажання, прагнення доповнити дію: Команда спортсменів сподівалася успіху;
• доповнення уявлення про якості чи властивості: Небо повне зоряних багатств;
• суб’єкт стану: Софійку аж тіпало від образи та злості (А. Дімаров);
•  об’єкт володіння, передавання та присвоєння: Мати продавала квас (П. Панч);
• адресат дії: Картину подарувати матері на день народження..

---

  NOTA BENE! 

Теоретичний матеріал із теми  ПОШИРЮВАЧІ СТРУКТУРНОЇ СХЕМИ РЕЧЕННЯ узагальнено в навчальному посібнику: Синтаксис сучасної української мови. Схеми і таблиці: / Ніна Гуйванюк, Олена Кардащук, Олена Кульбабська. – Чернівці, : Рута 2003. – 159 с. – Таблиці № 31–35.
 Режим доступу до Е-версії: https://kulbabska.com/images/catalog/pdf/manuals/Kulbabska.com--Metodicni_Posibniki--Sintaksis_sucasnoi_ukrainskoi_movi_2003_rik.pdf

Єдиний спосіб зробити щось дуже добре - любити те, що ти робиш (Стів Джобс)

Лекцію підготувала
проф. Олена КУЛЬБАБСЬКА
(Чернівецький національний університет
імені Юрія Федьковича)