Дистанційна освіта: Специфіка означального поширювача субстантивного типу

Істинний скарб для людини – уміння працювати (Езоп)

Модуль 2. Прості елементарні речення в сучасній українській мові

Навчальний елемент 2.3

ПОШИРЮВАЧІ СТРУКТУРНОЇ СХЕМИ ПРОСТОГО РЕЧЕННЯ
(8 год. – лекції; 13 год. – практичні; 30 год. – сам. робота) 

Лекція № 18
Тема:  ОЗНАЧАЛЬНИЙ ПРИСЛІВНИЙ ПОШИРЮВАЧ СУБСТАНТИВНОГО ТИПУ

План

1. Означальний прислівний поширювач субстантивного типу: визначення, релевантні ознаки, функції.
2. Класифікація означальних поширювачів субстантивного типу в сучасному синтаксисі.
3. Критерії розмежування прикладки й означуваного слова. Написання прикладок (самостійно).

Ключові слова: просте поширене речення, прислівний підрядний зв’язок кореляція, прикладка, прислівний поширювач означальний поширювач субстантивного типу, факультативна синтаксична позиція, апозитивні семантико-синтаксичні відношення, спеціалізовані засоби вираження, інтенція мовця, актуалізація.

Мета: поглибити знання студентів про апозицію, установити теоретичні засади вивчення означальних поширювачів субстантивного типу в традиційній і новітній синтаксичних концепціях, типологізувати означальні поширювачі субстантивного типу з огляду на лексико-семантичні параметри, окреслити функції означальних поширювачів субстантивного типу в структурі висловлення і тексту.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО НАВЧАЛЬНОГО ЕЛЕМЕНТА

 О с н о в н а 

Іваницька Н. Л. Двоскладне речення в українській мові / Н. Л. Іваницька. – К. : Вища шк.., 1986. – С. 18–27.
Іваницька Н. Л. Складений присудок як синтаксична структура / Н. Л. Іваницька. // Синтаксис словосполучення і простого речення: Синтаксичні категорії і зв’язки. – К. : Наук. дука, 1975. – С. 59–84.
Кадомцева Л. О. Українська мова: Синтаксис простого речення / Л. О. Кадомцева. – К. : Вища шк., 1985. – С. 52–58.
Кулик Б. М. Курс сучасної української літературної мови : у 2 ч. – Ч. 1. – К. : Рад. шк.., 1965. – С. 39–46.
Лекант П. А. Синтаксис простого предложения в современном русском языке : уч. пособие для вузов / П. А. Лекант. – М. : Высш. шк., 1986. – С. 37–40.
Лекант П. А. Типы и формы сказуемого в современном русском языке / П. А. Лекант. – М., 1976. – С. 97.
Слинько І. І. Синтаксис сучасної української мови. Проблемні питання / [навч. посібник] / І. І. Слинько, Н. В. Гуйванюк, М. Ф. Кобилянська. – К. : Вища шк., 1994. – С. 103–109.
Сучасна українська літературна мова: Синтаксис : [підручник] / за заг. ред. І. К. Білодіда. – К. : Наук. думка, 1972. – С. 161–176.
Сучасна українська мова : [підручник] / М. Я. Плющ, С. П. Бевзенко, Н. Я. Грипас та ін.; за ред. М. Я. Плющ. – 3-тє вид., стереотип. – К. : Вища шк., 2001. – С. 330–333.
Сучасна українська мова: Синтаксис : [навч. посібн.] / С. П. Бевзенко, Л. П. Литвин, Г. В. Семеренко. – К. : Вища шк., 2005. – С. 50–53.
Шульжук К. Ф. Синтаксис української мови : [підручник] / К. Ф. Шульжук. – К. : Академія, 2004. – С. 67–73.

Д о д а т к о в а  л і т е р а т у р а

Вихованець І. Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови : [монографія] / І. Р. Вихованець. – К. : Наук. думка, 1992. – С. 33–48.
Вихованець І. Р. Граматика української мови / І. Р. Вихованець, К. Г. Городенська, А. П. Грищенко. – К. : Рад. школа, 1982. – С. 162–165.
Годз О. В. Синтаксична структура прислівникових речень в українській літературній мові : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.01 «Українська мова» / О. В. Годз. – К., 2013. – 18 с.
Кульбабська О. Вторинна предикація у простому реченні : монографія / О. В. Кульбабська. – Чернівці : Чернівецький нац. ун-т, 2011. – 672 с.
Пискун А. О. Типы составного и сложного сказуемого в современном украинском литературном языке : автореф. дисс. на соискание уч. степени канд. филол. наук : спец. 10.02.02 – языки народов СССР. – Львов, 1972. – 20 с.
Христіанінова Р. Подвійний присудок у сучасній українській мові / Раїса Христіанінова // Типологія та функції мовних одиниць : наук. журн. на по­шану член-кореспондента НАН України Івана Романовича Вихованця / [редкол. : Н. М. Костусяк (гол. ред.) та ін.]. – Луцьк : Східноєвроп. нац. ун-т ім. Лесі Україн­ки, 2015. – № 2 (4). – С. 237–249.
Христіанінова Р. Типологія присудків у сучасній українській мові / Раїса Христіанінова // Типологія та функції мовних одиниць : наук. журн. / [редкол. : Н. М. Костусяк (гол. ред.) та ін.]. – Луцьк : Східноєвроп. нац. ун-т ім. Лесі Україн­ки, 2016. − № 1 (5). – 182–201 с. – Режим доступу: https://typolohia.at.ua/index/tipologija_prisudkiv_u_suchasnij_ukrajinskij_movi/0-189

С л о в н и к и  й  д о в і д н и к и

Гуйванюк Н. Українська мова: Схеми, таблиці, тести : навчальний посібник [для студентів вищих навчальних закладів] / Н. Гуйванюк, О. Кардащук, О. Кульбабська. – Львів : Світ, 2005. – 304 с.
Загнітко А. Словник сучасної лінгвістики: поняття і терміни : у 4-х т. / А. П. Загнітко. – Донецьк : ДонНУ, 2013. – Т. 1. – 402 с.; Т. 2. – 350 с.; Т. 3. – 426 с.; Т. 4. – 388 с.
Єрмоленко С. Я. Українська мова : короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / С. Я. Єрмоленко, С. П. Бибик, О. Г. Тодор; за ред. Єрмоленко С. Я. – К. : Либідь, 2001. – 224 с.
Мала філологічна енциклопедія : [довідник] / укл. : О. І. Скопенко, Т. В. Цимбалюк. – К. : Довіра, 2007. –  478 с.
Селіванова О. Сучасна лінгвістика : термінологічна енциклопедія / Олена Селіванова. – Полтава : Довкілля-К, 2006. – 716 с.
Селіванова О. О. Лінгвістична енциклопедія [Текст] / О. О. Селіванова. – Полтава : Довкілля-К, 2010. – 843 с.
Українська мова : [енциклопедія]. – К. : Укр. енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. – 824 с.

---

Актуалізація опорних знань

Пропонуємо Вашій увазі онлайн-курс із підготовки до ЗНО.
Тема заняття «Прикладка. Труднощі розмежування прикладки й означуваного слова».
Корисного перегляду!

 

---

1. Означальний прислівний поширювач субстантивного типу: визначення, релевантні ознаки, функції

Окрім трьох зон функціювання прислівних поширювачів *об’єктного, означального та обставинного), що їх виокремив І. Вихованець, ми розглядаємо четверту – зону прислівної кореляції, напр.: Напившись досить, братія весела річ повела про гуркачі-джерела (В. Зубар); Люди попід горбами-близнюками були розділені кордоном (М. Матіос).

Виокремлені компоненти традиційно називають «прикладками», або «узгодженими означеннями, вираженими іменниками» [І. Вихованець, А. Загнітко; Сучасна 2005 та ін.], проте спостережено й інші потрактування: «апозиція» (від лат. apposіtіo – близький) [О. Потебня, І. Огієнко], «корелятиви» [Слинько, Гуйванюк, Кобилянська], «субстантивні поширювачі означального типу» [Современный 2001: 459],  тощо.

Означальні поширювачі субстантивного типу (прикладки, апозитивні конструкції) – члени речення, що виражають апозитивні семантико-синтаксичні відношення, тобто залежність між іменниковими компонентами, які називають співвідносні предмети, один із яких означає якість-властивість, родову належність або видову ознаку, притаманну опорному компонентові.

Ще Д. Овсянико-Куликовський звернув увагу, що прикладка «не стільки підпорядковується своєму означуваному, стільки стоїть паралельно до нього». Такий зв’язок він назвав «синтаксичним паралелізмом». Давню полеміку про те, сурядним чи підрядним зв’язком поєднуються прикладки з пояснювальними словами (див.: [Ключковський 1955; Рогозін 1954; Горголюк 2009: 123 та ін.]), зробив спробу розв’язати Є. Кротевич, виокремивши специфічний тип синтаксичного зв’язку, що об’єднує ознаки сурядності та підрядності – кореляцію.

 Специфічні риси кореляції як типу підрядного зв’язку (за «Проблемними питаннями синтаксису»)

• належність сполучуваних компонентів до однієї частини мови – іменників;
• дублювання форм, особливо відмінка;
• на спрямування зв’язку вказує лексичне значення одного з іменників;
• характер кореляції має також ознаки сурядності, оскільки форми відмінка одного з іменників лише збігаються, а не пов’язуються так, як прикметникові флексії з іменниковими. 

 Релевантні ознаки означальних поширювачів субстантивного типу (апозитивних конструкцій)

Формально-синтаксичні ознаки:

• не входять у структурну схему речення, будучи периферійними компонентами, і не формують його предикативного центру; 
• спеціалізована форма вираження – відмінкова форма іменника (власні та загальні назви) або субстантивовані слова;
• типова форма синтаксичного зв’язку – кореляція;
• характерна позиція в реченні – прислівна присубстантивна (постпозиція, рідше – препозиція щодо означуваного іменника); входять до складу словосполучення, побудованого за моделлю N ₁ + N ₁;

Отже, на формально-синтаксичному рівні тлумачимо апозитивні синтаксеми як прислівні субстантивні означальні поширювачі.

Семантико-синтаксичні ознаки:

• виражають апозитивні семантико-синтаксичні відношення (указують на якісну характеристику – другу назву предмета); це відношення смислової і граматичної рівноправності, оскільки обидва слова позначають один об’єкт реальної дійсності.
• у семантико-синтаксичній структурі речення посідають позицію вторинної апозитивної синтаксеми – атрибута, що деталізує назву предмета (за національним складом, професією, соціальним станом, родинними зв’язками; виражає родо-видові відношення, якісно-оцінні характеристики тощо). Апозиційне відношення, як і відношення атрибутивне, дуже легко переходить у предикативне, напр.: „Пішов столяр Іван”; „Іван столяр”, останнє – закінчене речення [О. Потебня, І. Огієнко];
• апозитивні синтаксеми (морфологічно – одиничні іменники вирізняються семантичною місткістю, синкретизмом їхніх значень, здатністю трансформуватися в підрядні означальні частини складних речень.

Функційні ознаки:

• комунікативна позиція в реченні – вільна (і тема, і рема);
• функціює як проста неодночленна синтагма, утворена зі сполучень означуваного іменника і субстантивного компонента;

• функційне призначення означальних поширювачів субстанційного типу:

– доповнють семантику основного іменника, створюючи індивідуальні та індивідуалізовані образи конкретних предметів. Наприклад:  Дивлюся на  х м а р и, ті діти землі і сонця (М. Коцюбинський);
– уточнюють значення опорного іменника, напр.: Зійшло козацьке сонце – блідий місяць – і освітило лісові сумерки (О. Маковей). У таких реченнях вилучити субстантивні звороти не можна, оскільки буде не зрозуміло, що таке козацьке сонце. 
– є зручною та семантично місткою формою, здатною відобразити складну знакову природу об’єкта номінації. У повсякденний ужиток вони входять через засоби масової комунікації, зазнаючи соціальної апробації, перевірки часом і життям.

  NOTA BENE! 

До класу апозитивних синтаксем не входять :

• компоненти на зразок хліб-сіль, гуси-лебеді, війна-бійня;
• антонімічні сполучення: купівля-продаж, експорт-імпорт, дебет-кредит;
• синонімічні або тавтологічні сполучення: друзі-товариші, правда-істина, море-океан;
• т. зв. рифмовки: шури-мури, фіґлі-міґлі, фокус-покус та ін.
• складних слів дефісного написання (юкстапозити) – лексичні одиниці, що в реченні посідають одну синтаксичну позицію. З-поміж яких юкстапозитів вирізняють іменники на означення:
  –  осіб за професією (лікар-онколог, інженер-механік),
  – військовими, науковими та іншими званнями (генерал-лейтенант, член-кореспондент),
  – за належністю до певних угруповань, партій, об’єднань (комі-зирянин, комі-перм’як, християнин-демократ).
  – локативні іменники (бібліотека-читальня, цех-автомат), рідше – серед назв знарядь дії (відсікачка-відбивач, ракета-носій).

У лексичному плані це стійкі, проте, малопродуктивні утворення різних частин мови, які, по-перше, завжди репрезентують сурядний тип поєднання, тому між поєднуваними словами легко можна вставити сполучник і, а по-друге, не мають потенційної предикативності, не можуть відокремлюватися та поширюватися.

2. Класифікація означальних поширювачів субстантивного типу в сучасному синтаксисі

І. За семантикою означальні субстантивні поширювачі неоднорідні та охоплюють такі лексико-семантичні групи:

• означають: національність: Було їй років вісім, іспанці Карменсіті (Л. Костенко);
• походження за місцевістю: Дикі Карпати… Вона знала їх горду, замкнену красу, як і їх чудних мешканців, гуцулів (О. Кобилянська);
• родинні та приятельські зв’язки: З материного боку я мала лише вуйка, маминого брата, та тіточку, його сестру, Інес (Наталена Королева); А за пів року зустрінула я в Празі скульптора, нашого знайомого (Наталена Королева); сімейний стан: Біля скрині стояв муж покійної, вдовець Василь Гильчишин (Б. Лепкий); релігійні погляди: – Погани! – шепнув Вадимові до уха його товариш, християнин (Б. Лепкий); професію: На картці тій батків брат, коваль (І. Чендей);
• стосунок до політичної або громадської організації: Депутат-бютівець представив проект закону у ВР (Із часопису); посаду: – Не легко, не легко господину, посадникові корсунському… (Б. Лепкий);
• військове звання: Згадайте Богдана, старого гетьмана (Т. Шевченко);
• вік і характер діяльності: І що про себе розповість античний грек, сучасник Геродота, негоціант з ольвійських передмість? (Л. Костенко); Отець Кіндрат, попик наш сивенький, не нахвалиться (І. Муратов);
• належність до певного соціального прошарку: Тут живе хлібороб-інтелігент (М. Коцюбинський);
• зовнішньо- та внутрішньохарактеристичні ознаки: Отакий мені трапився попутник, балакучий та ще й з гонором Казимир Вітковський (І. Муратов); Поклич мені Жорку-мерзотника (О. Вишня).

 ІІ, За структурою: 

• непоширені означальні поширювачі субстантивного типу: газета «Буковина», студенти-бакалаври;
• поширені означальні поширювачі субстантивного типу: зупинка «Проспект Незалежності», лозунг «Працюймо чесно!».

ІІІ. За ступенем ускладнення структури поширені означальні поширювачі субстантивного типу поділяють на: 

• невідокремлені: Дядько Самійло не був ні професором, ні лікарем, ні інженером (О. Довженко). 
• відокремлені: Ми, студенти Чернівецького національного університету, пишаємося своєю Alma mater.

3. Критерії розмежування прикладки й означуваного слова

Основними критеріями розрізнення прикладки й означуваного слова є:

1) прикладка конкретніша від головного слова: Шевченка глибоко радувала зустріч з селянином-кріпаком (П. Жур) (селянин який? кріпак);
2) власні назви неістот (назви гір, рік тощо) є прикладками до загальних назв: Село Троянівка гніздиться в долині (Григорій Тютюнник);
3) у словосполученнях, які складаються із загальної назви і власного імені, по батькові, прізвища людини, прикладкою є власна назва: Професор Буйко й собі завернув на шпиль Володимирської гірки (Я.Баш) (професор який? Буйко).

Написання прикладок (самостійно)

 

---

  NOTA BENE! 

Теоретичний матеріал із теми  ПОШИРЮВАЧІ СТРУКТУРНОЇ СХЕМИ РЕЧЕННЯ узагальнено в навчальному посібнику: Синтаксис сучасної української мови. Схеми і таблиці: / Ніна Гуйванюк, Олена Кардащук, Олена Кульбабська. – Чернівці, : Рута 2003. – 159 с. – Таблиці № 31–35.
 Режим доступу до Е-версії: https://kulbabska.com/images/catalog/pdf/manuals/Kulbabska.com--Metodicni_Posibniki--Sintaksis_sucasnoi_ukrainskoi_movi_2003_rik.pdf

Важка праця — це накопичення легких справ, які ви не зробили вчасно (Д. Максвелл)

Лекцію підготувала
проф. Олена КУЛЬБАБСЬКА
(Чернівецький національний університет
імені Юрія Федьковича)