Синтаксична номінація в аспекті «мовної картини світу»

Синтакса бо це ж язикова архітектура, де головне не те, з чого побудовано, а як побудовано, що і становить стиль (Олекса Синявський)

Модуль 1. Загальні проблеми теорії синтаксичної номінації

Навчальний елемент 1.1

НОМІНАТИВНІ АСПЕКТИ МОВЛЕННЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ КОМУНІКАНТІВ
(4 год. – лекції; 4 год. – сам. робота)

Лекція № 2

Тема: СИНТАКСИЧНА НОМІНАЦІЯ В АСПЕКТІ  «МОВНОЇ КАРТИНИ СВІТУ»

План 

1. Номінація: широке і вузьке розуміння.
2. Синтаксична номінація й номінативна деривація.
3. Номінативні аспекти мовленнєвої діяльності.
4. Проблема похідності в синтаксисі. Тенденції та причини мовних змін і варіантності синтаксичних одиниць.

Ключові слова: когнітивна лінгвістика, мовна картина світу, ономасіологія, номінація, пропозиція, синтаксична (пропозитивна) номінація, референт, денотат, мовленнєва діяльність, синтаксична деривація, кореферентність, варіантність, синонімія,  номінативний  стандарт, виражальна функція мови.

Мета: сформувати уявлення магістрантів про лінгвальний вимір поняття «номінація», ознайомити з типологією номінацій у лінгвістиці; окреслити обшир мовознавчих понять «синтаксична номінація», «номінативна деривація», «варіантність синтаксичних одиниць», «функційна (комунікативна) еквівалентність синтаксичних одиниць», обговорити проблему творчого аспектув мовлення.

 Рекомендована література до навчального елемента

 О с н о в н а

Арутюнова Н. Д. Номинация события и актуализация высказывания // Общее языкознание: Внутренняя структура языка. – М., 1972. – С. 318–320.
Арутюнова Н. Д. Предложение и его смысл: логико-семантические проблемы [Текст] : [монография] /Н. Д. Арутюнова. — М. : Наука, 1976. — 383 с.
Вихованець І. Р. Граматика української мови: Синтаксис [Текст] : підручник / І. Р. Вихованець. — К. : Либідь, 1993. — 368 с.
Гак В. Г. К типологии лингвистических номинаций // Языковая номинация: Общие вопросы. – М. : Наука, 1977. – С. 230–294.
Городенська К. Г. Деривація синтаксичних одиниць [Текст] : [монографія] / К. Г. Городенська / Ін-т мовознавства; відп. ред. І. Р. Вихованець. — К. : Наук. думка, 1991. — 192 с.
Гуйванюк Н. В.
Формально-семантичні співвідношення в системі синтаксичних одиниць : монографія. – Чернівці: Рута, 1999. – 336 с.
Гуйванюк Н. В. Слово – Речення – Текст : монографія.- Чернівці : Рута, 2009. – 663 с.
Жидков В. С. Искусство и картина мира / В. С. Жидков, К. Б. Соколов. – СПб, Алетейя, 2003. – 463 с. 
Кочерган М. П. Короткий термінологічний словник / М. П. Кочерган // Загальне мовознавство. – К. : Наука, 2006.
Кубрякова Е. С. Номинативные аспекты речевой деятельности : монография. – М .: Наука, 1986. – 158 с.
Кульбабська О. В. Вторинна предикація у простому реченні [Текст] : монографія / О. В. Кульбабська ; відп. ред. Н. В. Гуйванюк. – Чернівці : Чернівецький нац. ун-т, 2011. – 672 с. [із грифом ЧНУ]. – Ел. ресурс: https://kulbabska.com/news/na-knyzhkovii-polytsi/36-vtorinna-predikatsiya-u-prostomu-rechenni
Москальская О. И. Проблемы системного описания синтаксиса : монография.. – М. : Высшая школа, 1974. – 155 с.
Потебня О. О. Поетика і естетика слова : збірник / упорядн., вступ. ст., приміт. І. В. Івньо, А. І. Колодної; перекл. А. І. Колодної. – К. : Мистецтво, 1985.
Роль человеческого фактора
в языке. Язык и картина мира : [монография] / отв. ред. Б. А. Серебренников. – М. : Наука, 1988.
Соколовская Ж. П.
"Картина мира", Системность, Моделирование и Лексическая семантика. - Кн. 4.– Ялта, 1999. -–176 с.
Телия В. Н.
Типы языковых значений. Связанное значение слова в языке [Текст] / В. Н. Телия / отв. ред. А. А. Уфимцева. — М. : Наука, 1981. — 272 с.
Языковая номинация (Общие вопросы) [Текст] / д. филол. н. А. А. Уфимцева, Э. С. Азнаурова, Е. С. Кубрякова и др.; отв. ред. Б. А. Серебренников, А. А. Уфимцева / АН СССР, Ин-т языкознания. — М. : Наука, 1977. — 358 с.
Языковая номинация (Виды наименований) [Текст]: / д. филол. н. А. А. Уфимцева, Е. С. Кубрякова и др.; отв. ред. В. А. Серебренников, А. А. Уфимцева. — М. : Наука, 1977. — 357 с.
Якобсон Р. Избранные работы [Текст] / Р. Якобсон : пер. с англ., нем., франц. / сост. и общ. ред. В. В. Звегинцева. — М. : Прогресс, 1985. — 455 с.

Д о д а т к о в а 

Арутюнова Н. Д. Предложение и его смысл: логико-семантические проблемы : [монография] / Н. Д. Арутюнова. – М. : Наука, 1976. – 383 с.
Арутюнова Н. Д.
О номинативном аспекте предложения // Вопросы. языкознания. – 1971. – № 6. – С. 63–73.
Арутюнова Н. Д. Семантическое согласование слов и интерпретация предложения //  Грамматическое описание славянских языков. Концепции и методы. – М. : Наука, 1974. – С. 158–171.
Габка К. Об изучении синтаксической синонимии // Рус. яз. за рубежом. – 1986. – № 1. – С. 70–73.
Гуйванюк Н. В. Кореферентність і вчення про синтаксичні парадигми // Вісник Прикарпатського національного університету: Ювілейний вісник на пошану 100-річчя від дня народження проф. Івана Ковалика.. – Вип. ХV–ХVІІІ : Філологія. – Івано-Франківськ, 2007. – С. 29–32.
Звегинцев В. А. Предложение и его отношение к языку и речи [Текст] : [монография] / В. А. Звегинцев. — М. : Изд-во Моск. ун-та, 1976. — 307 с.
Золотова Г. А. Коммуникативные аспекты русского синтаксиса [Текст] : [монография] / Г. А. Золотова. — Изд. 2-е, стереотип. — М. : УРСС, 2001. — 367 с.
Кульбабська О. В. Категорійна структура вторинної предикації: модульний курс [Текст] : навч. посібн. /О. В. Кульбабська. – Чернівці : Чернівецький нац. ун-т, 2010. – 268 с.
Масицька Т. Типологія семантико-синтаксичних реченнєвих залежностей: монографія / Тетяна Масицька. – Луцьк :  Ред.-вид. відд. Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2016. – 414 с.
Українська мова 
: енциклопедія / НАН України, Ін-т мовознав. ім. О. О. Потебні, Ін-т укр. мови; редкол.: В. М. Русанівський [та ін.]. – Вид. 2-ге, випр. і допов. – Київ: Вид-во "Українська енциклопедія" ім. М. П. Бажана, 2004. – 820, [2] с. : іл
Царук О. Українська мова серед інших слов'янських: етнологічні та граматичні параметри : монографія / Олександр Царук. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 1998. - 322с.
Шмелева Т. В.
Предложение и ситуация в синтаксической концепции Т. П. Ломтева // Научные доклады высшей школы. – 1983. – № 3. – С. 42–47.
Mathesius V. Čeština a obecný jazykozpyt. – Praha, 1943. – S.160–16І.


НАВЧАЛЬНИЙ КОНТЕНТ

 1. Номінація: широке і вузьке розуміння

У заголовку лекції вжито два ключові поняття та їх конкретизовані мовознавчі вияви:

  • «картина світу» → «мовна картина світу»;
  • «номінація» → «синтакисична номінація».

З’ясуємо лінгвальний обсяг кожного з них.

Тривалий час дослідники вживали словосполучення «картина світу» метафорично, як  образне висловлення, що не має термінологічного змісту в жодній галузі знань. Проте згодом його дефінували як термін когнітивної лінгвістики, що розглядає мову в зв’язку з людиною, без якої поява і функціювання цієї системи було б неможливим. 

Отож:

«КАРТИНА СВІТУ» – 1) «сукупність уявлень людини про навколишню об'єктивну дійсність» («модель», «інтегральні  знання»,  «концепт»,,  «теоретичні  аналоги світу», «схеми» тощо)» [Соколовская 1999: 7] ;
2) «складно структурована цілісність, що охоплює три компоненти – світогляд, світосприйняття і світовідчуття. Ці компоненти об’єднані в картині світу специфічним для цієї епохи, етносу або субкультури чином» [Жидков 2003: 5];
3) цілісний глобальний образ світу, який лежить в основі світобачення людини та репрезентує суттєві властивості світу в розумінні її носіїв і є результатом усієї духовної активності людини» [Роль человеческого фактора: 21].

Поняття «картина світу» охоплює як об'єктивні («позаособистісні»), так і суб'єктивні («глибоко особистісні») ціннісні орієнтації. За Вільгельмом ГУМБОЛЬДТОМ, «картина світу» відображає «інтелектуальний  зміст», спільний для різних мов та створює універсальну «інтелектуальну картину  світу» й водночас містить «лінгвістичний зміст» – «дух мови», що є специфічним для кожного народу й відображається як у лексичній, так і в граматичній системах (у словнику та граматиці). Це дає підстави визначити вужче поняття – «мовна картина світу»:

МОВНА КАРТИНА СВІТУ –  1) «сукупність зафіксованих в одиницях мови уявлень народу-носія про дійсність на певному етапі його розвитку» [Потебня 1985: 54];
2) «спосіб відображення реальності у свідомості людини, що полягає у сприйнятті цієї реальності крізь призму мовних та культурно-національних особливостей, притаманних певному мовному колективу, інтерпретація навколишнього світу за національними концептуально-структурованими канонами» [Кочерган 2006: 430].

Мовна картина світу виформовується в процесі мовленнєвої діяльності людини. Зокрема, О. С. КУБРЯКОВА у праці «Номинативный аспект речевой деятельности» характеризує процес мовлення як «діяльність, пов'язану з породженням мовлення з позиції мовця,, спрямовану на об'єктивацію думки», і з цього погляду намагається визначити місце, яке належить у цій діяльності процесам називання (найменування, номінації) світу, пошукам позначення «особистісних смислів мовця», вибору і створення «засобів вербалізації його задуму» [Кубрякова 1986: 5]. «Оскільки провідним началом, – пише О. С. Кубрякова, – за переходу від думки до слова вважають семантику, весь  процес мовоутворення  оприявнений /.../  як  такий,  що  пов’язаний передовсім із тими механізмами, які здійснюють реалізацію смислового завдання мовленнєвого акту і які забезпечують розподіл його окремих смислів за мовними формами й одиницями номінації різних рівнів і різних структур, починаючи від синтаксичної схеми висловлення та одиниць номінації, які поступово заповнюють її, чи, навпаки, починаючи від вибраної одиниці номінації, яка тягне за собою далі визначену синтагматичну послідовність, що  будується за синтаксичними законами й одержує, природно, особливе граматичне й фонологічне оформлення» [там само: 5].

НОМІНАЦІЯ (лат. nominatio — називання) – 1) створення мовних одиниць із номінативною функцією, які служать для:

  • найменування чи виділення фрагментів дійсності;
  • формування відповідних понять про них у формі слів, фразеологізмів, словосполучень, речень як результату процесу називання

2) сукупність проблем у вивченні актів найменування, які розглядаються в теорії референції (у цьому значенні протиставляється семантиці).

3) загальний комплекс лінгвістичних проблем, пов’язаних із найменуванням, словотвоутворенням, полісемію та фразеологією в номінативному аспекті.

Деякі вчені вживають термін «номінація» для позначення розділу мовознавства, яке вивчає структуру актів найменування. У цьому значенні номінація — те саме, що ономасіологія, і протиставляється семасіології.

bookmark 1 NOTA BENE!

Завдання для самостійної роботи магістрантів:

Повторити законспектований матеріал до лекції № 1. Зокрема, визначення поняття «номінація» за джерелом:  УКРАЇНСЬКА МОВА [Текст] : [енциклопедія]. — К. : Укр. енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — 824 с. – (А–Н http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/ua/elib.exe?Z21ID=&I21DBN=UKRLIB&P21DBN=UKRLIB&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=online_book&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=FF=&S21STR=ukr0000790%5F1;


Предметом теорії номінації як особливої лінгвістичної дисципліни є:

  • вивчення і опис загальних закономірностей утворення мовленневих одиниць;
  • вивчення взаємодії мислення, мови та реальності в процесах найменування;
  • ролі прагматичного фактора у виборі ознак, які лежать в основі номінації;
  • дослідження мовної техніки номінації — її актів, засобів та способів;
  • будова типології номінації, опису її комунікативно-функціональних механізмів.

Довший час у мовознавстві панувала думка, що номінативними знаками є лише слова, фразеологізми та словосполучення (вузьке витлумачення номінації). Однак згодом розуміння того, що завдяки мові людина іменує не лише окремі предмети, ознаки, дії, стани тощо, але й певні події, ситуації, розширила рамки номінації. До номінативних знаків граматисти уналежнили напівпредикативні синтагми й конструкції (частини висловлень) й предикативні одиниці –  речення як номінацію особливого типу, денотатом якої є не предмет, а ціла ситуація, факт (широкий погляд на номінацію обґрунтовують І. Р. Вихованець, К. Г. Городенська, Н. В. Гуйванюк, А. П. Загнітко, О. В. Кульбабська, Н. Д. Арутюнова, О. С. Кубрякова, О. І. Москальська, В. Г. Гак та ін.). Так з’явилося вчення про «синтаксичну (пропозитивну) номінацію», властиву реченню загалом або його компонентам, а синтаксис, який вивчає способи позначення цілісних подій, увійшов у загальну теорії номінації (ономатологією, або ономасіологію).

Уважаючи речення основною одиницею синтаксичної номінації, у його змістовій структурі можна виокремити три ланки:

  • денотативне значення (це власне-ситуація, подія, яка відображається реченням). Наприклад, речення Студент конспектує монографію репрезентує ситуацію дії активного суб’єкта; 
  •  інформативне, або пропозитивне  значення,  що  виформовує семантичну структуру речення. Наприклад, у реченні Студент конспектує монографію представлено одну пропозицію: суб’єкт дії – фізична дія – об’єкт дії;
  • інтерпретаційне значення події чи ситуації, своєрідну «інтелектуальну модель події (ситуації)», яку конструює мовець з опертям на власні уподобання, рівень освіти, лінгвістичної компетентності, ситуації мовлення тощо. Наприклад: Вітер розбив шибку (просте двоскладне речення) →  Вітром розбило шибку (просте безособове речення) → Був вітер – і шибку розбито (складносурядне речення) → Був вітер, так що шибку розбито (складнопідрядне речення) →  Вітер – шибку розбито (складне безсполучникове речення) → Вітер. Шибка розбита (два самостійних речення).

Отже, можемо констатувати можливість різного структурування тієї самої інформації, тобто однакове денотативне (референтне) значення, або пропозиція,  може мати декілька співвідносних номінативних інтерпретацій («інтелектуальних  моделей»), з'ясувати які найкраще допомагає теорія синтаксичної номінації.


2. Синтаксична номінація й номінативна деривація

Синтаксична номінація пов'язана з граматичним структуруванням і «синтаксуванням» (термін О. С. Кубрякової). Цього погляду дотримувався і Вілем МАТЕЗІУС, голова Празького лінгвістичного гуртка. Чеський мовознавець, убачаючи в мові взагалі дві основні функції: ономатологічну (називну) і синтаксичну (функцію зв’язку), поділяв граматику на ономатологію і синтаксис, причому, морфологія, як наука про «групування виражальних засобів системи, заснованої на формальній близькості», проходить, на думку В. Матезіуса, через обидві ці галузі, оскільки члени тієї самої морфологічної системи можуть бути функційно включені як в ономатологію,  так і в синтаксис»  [Mathesius 1945: 160–161],  точніше  в  «функційну  ономатологію»  і «функційний синтаксис».

Г. О. ЗОЛОТОВА в праці «Коммуникативные аспекты русского синтаксиса»  [Золотова 2001: 350] довела, що синтаксична номінація оприявнена в двох різновидах:

  • пряма номінація – в інформативно-оповідному й інформативно-описовому різновидах (регістрах) мовлення;
  • непряма номінація – в художньо-оповідному та художньо-описовому різновидах (регістрах) мовлення (наприклад, еліптичні, парцельовані, сегментовані висловлення, деякі види односкладних речень).

Порівняймо: Милосердя тепер в дефіциті; Милосердя тепер – дефіцит, Тепер бракує милосердя, Тепер мало милосердя тощо.

Без сумніву, кожна  мова володіє репертуарами співвідносних засобів прямої та непрямої номінації. Для аналізу співвідносних номінативних репрезентацій доцільно ввести поняття «номінативного стандарту» , тобто основного засобу вираження. Цей основний засіб повинен відповідати таким  вимогам

  • по-перше,  будуватися за принципом однозначності елементів плану змісту й плану вираження;   
  • по-друге, бути вільним від побічних значень і конотацій. Співвідносними до «номінативного стандарту» є цілий ряд «нестандартних репрезентацій», що утворюють співвідносні (кореферентні) ряди мовних засобів. Номінативні співвідносні ряди можуть охоплювати окремі словоформи всередині висловлення (Я щаслива, що день сонячний // День, на щастя, сонячний) та окремі висловлення різних рангів (елементарні, неелементарні чи складні), як-от: Люди кажуть, що язик до Києва доведе //  Язик, кажуть люди, до Києва доведе.

Отже, синтаксична номінація, або номінативна деривація, ґрунтується на комунікативній еквівалентності різноструктурних номінативних одиниць, які є результатом не лише словотворчої афіксації, але й аналітизму (Я погодилася взяти участь у конференції // Я дала згоду взяти участь у конференції)  й транспозиції (Мати прийшла з роботи задумана // Мати прийшла з роботи в задумі).


3. Номінативні аспекти мовленнєвої діяльності

Особливо цікавою в номінативному аспекті синтаксичних оди­ниць, є, на наш погляд, проблема творчого аспекту мовлення, по­в'язаного з вибором співвідносної (синонімічної, варіантної, кореферентної) конструкції чи з актом номінативної деривації – процесом утворен­ня співвідносних синтаксичних одиниць безпосередньо в акті мовлення. 

Відомо,  що критерій творчого аспекту мовлення був покладений в основу «породжувальної граматики» американським лінгвістом Наомом ХОМСЬКИМ, однак орієнтація на мову, а не живе мовлення стала причиною того, що генеративісти не змогли розкрити всі можливі творчі потенції до варіативності синтаксичних одиниць, які повною мірою розкриваються лише у сфері безпосередньої їх практичної реалізації. Прибічники Хомського пов'язували ідею мовної творчості зі знанням абстрактної системи правил, пов’язаних із  вибором (здатністю) форми й внутрішнього значення «потенційно безкінечної кількості речень».

Мовець, структуруючи висловлення для відображення якогось факту або ситуації дійсності, у процесі мовленнєвої діяльності здійснює як селекцію синтаксичних конструкцій, так і слів для їх наповнення. І обидва ці акти пов’язані з номінацією. Н. Д. АРУТЮНОВА констатує: «У процесі творення висловлення починає діяти кілька функційних механізмів мови: один із них забезпечує створення мовленнєвої номінації події (якщо вона не може бути позначена одним словом), інший має на меті позначення (номінацію) теми повідомлення й повідомлюваного, третій спрямований на актуалізацію найменування – його співвіднесення із ситуацією мовлення, із зображуваною подією, моментом мовлення та учасниками мовленнєвого акту, четвертий виявляє мету комунікації» [Арутюнова 1976: 270].

Роль мовця як творця висловлення надзвичайна велика, адже важливим є не тільки те, що мовець здійснює вибір структури, відповідних одиниць номінації, якими він заповнює цю структуру, а й те, який спосіб номінації втілить він у висловленні завдяки своїй комунікативній компетенції, знанням і здатності до творчості [Гуйванюк 1999: 104]. Саме проблема творчого аспекту в синтаксисі є актуальною для дослідження варіантності синтаксичних номінацій в українських перекладах того самого тексту, написаного, наприклад, російською мовою.

Упродовж тривалого часу вважали, що в царині синтаксису українська мова не має особливих відмінностей від російської, тобто ці мови мають мінімальні граматичні розбіжності. Проте дослідження останніх років спростовують ці твердження. Наприклад, на думку Олександра ЦАРУКА, «український і російський синтаксис, попри праслов'янські корені, церковнослов'янський і обопільні впливи, усе ж являють собою (як і інші мовні підрозділи) генетичне  відмінні лінгвістичні явища» [Царук 1998: 271].

У цьому аспекті порівняймо українськомовні переклади Миколи Гоголя, що їх здійснили майстри слова – Леся УКРАЇНКА, Степан ВАСИЛЬЧЕНКО, Максим РИЛЬСЬКИЙ, Остап ВИШНЯ та ін. Спостережено, що особливо виразно постає варіантність кореферентних мовних засобів, що передають той самий референтний зміст, ту саму денотативну ситуацію дійсності, зберігаючи й одночасно видозмінюючи «мовну модель світу».

Зберігаючи «мовну картину світу» українців, перекладачі використовують варіантні засоби вираження  об'єктних,  означальних та обставинних відношень (прийменниково-відмінкові форми керування), напр.:

  • у Миколи Гоголя: ...спрашивает отца;
  • Леся Українка: ...питає у батька;:
  • Антін Хуторянин: ...питає батька;.
  • Микола Гоголь:: ...полою своего балахона;
  • Антін  Хуторянин: ...полою свого балахона.
  • Леся Українка: ...у полу од свого каптана;

 

  • Микола Гоголь:: ...нарядить в заседатели или подкомории;
  • Леся Українка: ...одягти засідателем або підкоморієм;
  • Антін  Хуторянин: ...нарядити у засідателі або в підкоморії.
  • Микола Гоголь:: ... соберутся накануне праздничного дня добрые люди в гости, в пасічникову лачужку;
  • Леся Українка: ...бувало, зберуться. проти свята, добрі люди у гості в пасічникову хижку;
  • Антін Хуторянин:  ...бувало,  зберуться  напередодні  свята  добрі  люди  в  гості  до пасічникової хатини.

Отже, співвідношення синтаксичних одиниць можна досліджувати не тільки на основі кореляцій таких понять, як «форма – значення», але й «вираження (знак номінації) – зміст (смисл)».

На вибір одного з можливих варіантів синтаксичних засобів у текстах українських перекладів вихідного тексту
впливає чимало різнопланових чинників:

1) екстралінгвальних (комунікативний задум і мовленнєвий досвід автора висловлення, психічний і фізичний стан мовця, значущість події, що є предметом повідомлення, обставини породження тексту, його жанрово-стилістичне спрямування, тип читацької аудиторії тощо);

2) лінгвальних, зокрема:

  • синтаксичних (зміна синтаксичної моделі речення внаслідок згортання або розгортання компонентів, відокремлення, дублювання тощо);
  •  морфологічних (здатність морфологічних форм як варіантів вираження різних синтаксичних позицій репрезентувати парадигматичні й синтагматичні відношення);
  • лексичних (чим точніше лексема в певній синтаксичній позиції відповідає семантичним параметрам, тим вільніше вона у виборі варіантної форми – морфологізованої або неморфологізованої; і навпаки, якщо лексема не типова для певної синтаксичної позиції, то вона тісно пов’язана з основним, сильним варіантом репрезентації такої синтаксичної позиції та унеможливлює трансформації. 

4. Проблема похідності в синтаксисі. Тенденції та причини мовних змін і варіантності  синтаксичних одиниць

Проблему похідності в синтаксисі української мови (синтаксичної деривації) вперше порушив Іларіон СЛИНЬКО й Іван ВИХОВАНЕЦЬ, а поглибили професори Катерина Городенська в монографічному дослідженні «Деривація синтаксичних одиниць», Ніна Гуйванюк «Формально-семантичні співвідношення в системі синтаксичних одиниць», пізніше Тетяна МАСИЦЬКА «Типологія семантико-синтаксичних реченнєвих залежностей».

У процесі дослідження вихідних і похідних моделей синтаксичних одиниць обґрунтовано термінопоняття «дериваційна парадигма речення», що охоплює всі вторинні (похідні) від нього синтаксичні одиниці, утворені на першому етапі деривації, тобто безпосередньо від нього. Наприклад, дериваційну парадигму складнопідрядного речення Диктор повідомив, що до Києва прибула делегація з Канади формують три похідні від нього речення, зокрема:

  • безсполучникові речення: Диктор повідомив: до Києва...
  • просте ускладнене речення з приприсудковим залежним другорядним членом: Диктор повідомив про прибуття до Києва... 
  • конструкція з прямою мовою: Диктор повідомив: "До Києва... ".

Базова синтаксична одиниця дериваційної парадигми перебуває у відношеннях синтаксичної похідності з іншими її компонентами. Це означає, що:

  • всі компоненти дериваційної парадигми в синтаксисі мають спільну власне-семантичну структуру, тому що відображають тотожну ситуацію позамовної дійсності;
  • формально-граматична структура похідних синтаксичних одиниць завжди простіша, ніж формально-граматична структура базової синтаксичної одиниці.

Семантико-синтаксична структура похідних компонентів дериваційної парадигми, що становить другий ярус семантичної структури та є проміжною між власне-семантичною і  формально-граматичною, здебільшого відрізняється від семантико-синтаксичної структури базової синтаксичної одиниці. Діапазон їх розходжень досить великий:

  • від розходжень модифікаційного характеру при незмінності кількісного і якісного складу синтаксем базової та похідної одиниць. Наприклад: перетворення двоскладних речень у такі односкладні формально-граматичні речення, як означено-особові, узагальнено-особові, неозначено-особові та безособові: Я люблю Україну → Люблю Україну (В. Симоненко); Батогом обуха ніхто не переб 'є → Батогом обуха не переб 'єш; Бабуся не спить → Бабусі не спиться, Діти були радісні → Дітям було радісно.
  • до розходжень у кількості та якості їхніх синтаксем, що не мають відповідних синтаксем у власне-семантичній структурі речення. Наприклад, відмінності в кількісному та якісному складі синтаксеми послідовно простежуємо в семантико-синтаксичній структурі таких похідних синтаксичних одиниць дериваційної парадигми, як прості ускладнення речення з детермінантним другорядним членом. Вони зумовлені тим, що в процесі згортання підрядних причинових, умовних, цільових, темпоральних, допустових, порівняльних частин базових складнопідрядних речень, а також інших сурядних частин, пов'язаних з першими темпоральними і протиставними семантико-синтаксичними відношеннями, формуються якісно нові синтаксеми, зокрема причинові, умовні, цільові, темпоральні, допустові, порівняльні синтаксеми включення, які репрезентують семантику згорнених речень і семантико-синтаксичні відношення, якими пов'язується підрядна і головна або сурядна частини: Спортсменка перемогла, тому що вона старалася → Спортсменка перемогла завдяки старанності → Стараючись, спортменка перемогла.

Отже, дериваційну парадигму речення утворює ряд похідних від нього синтаксичних одиниць, зумовлених конкретномовним втіленням певної семантичної (логічної) структури речення. Вони являють собою два різних типи системних відношень між одиницями синтаксичного рівня мови. Аналогічно визначається дериваційна парадигма складного слова, словосполучення, що є трансформами речення, порівн.: Той, хто чинить добро → доброчинець → чинити добро → Він чинить добро. 

іРечення, особливо складне, формує значно довший ряд похідних синтаксичних одиниць, що спричиняється до багатокомпонентності його дериваційної парадигми, її мінімальна межа може сягати і двох компонентів, включаючи базове складне і похідне від нього просте ускладнене речення, пор.: Жінка повернулася + Жінка була веселою → Жінка повернулася веселою, Батьки живуть у місті + Діти живуть у місті → Батьки й діти живуть у місті.

Дериваційна парадигма речення має регулярний характер, тому що однотипні з семантико-синтаксичного і формально-граматичного погляду речення здебільшого утворюють й однотипні похідні синтаксичні одиниці (Шофер оголосив, що автобус відправляється → Шофер оголосив про відправлення автобуса).

Виокремлення в синтаксичній парадигматиці дериваційної парадигми повніше репрезентує всю складність системної організації синтаксичного рівня мови, оскільки встановлює здатність речення входити в різні ряди співвідношень, що свідчить про різноплановість системних відношень у синтаксисі.

«У процесі творення висловлення починає діяти кілька функційних механізмів мови: один із них забезпечує створення мовленнєвої номінації події (якщо вона не може бути позначена одним словом), інший має на меті позначення (номінацію) теми повідомлення й повідомлюваного, третій спрямований на актуалізацію найменування – його співвіднесення із ситуацією мовлення, із зображуваною подією, моментом мовлення та учасниками мовленнєвого акту, четвертий виявляє мету комунікації» [Арутюнова 1976: 270].

bookmark 1 NOTA BENE!

Завдання для практичного заняття:

1. Опрацювати наукову інформацію з підручника: Вихованець І. Р. Граматика української мови: Синтаксис [Текст] : підручник / І. Р. Вихованець. — К. : Либідь, 1993. — 368 с.

ЗАВАНТАЖИТИ PDF

Зокрема такі теми:

checked 1  Дериваційна парадигма речення (с. 165–168).

checked 1  Проблема похідності синтаксичних одиниць (с. 168–170).

checked 1 Семантичні модифікації структурних типів речення;

checked 1  Класи модифікованих конструкцій

checked 1 Явища синтаксичної конденсації в дериваційних прощесах (с. 173–175).

checked 1 Дериваційні відношення однорівневих синтаксичних одиниць (с. 175–178).

checked 1 Дериваційні відношення різнорівневих синтаксичних одиниць (с. 179–180).

2. Опрацювати підрозділ монографічного дослідження Гуйванюк Н. В. Формально-семантичні співвідношення в системі синтаксичних одиниць : монографія. – Чернівці: Рута, 1999. – 336 с::

checked 1 Синтаксична похідність та співвідношення первинних і вторинних знаків номінації (с. 31).

Для формування змісту висловлень беруть участь три взаємопов'язані процеси:

1) власне-номінація (пряме, непряме чи експресивне найменування події, факту, фрагменту, ситуації об'єктивної дійсності), напр.: Тепло. Справді, тепло. А тепло-то як!

2) предика­ція (первинна, залежна, вторинна) як найменування від­ношень між суб'єктом і предикатом, між предикативною ознакою та її носієм. Наприклад: Батько зачинив браму. Він повернув до хати  (два самостійних простих речення, кожне з яких репрезентує первинну предикацію, бо містять базовий суб’єкт і базовий предикат) → Коли батько зачинив браму, він повернув до хати  (складнопідрядне речення, представляє первинну незалежну предикацію в головній частині та залежну предикацію – у підрядній) → Зачинивши браму, батько повернув до хати (просте ускладнене речення, маркує за допомогою підмета-суб’єкта і присудка-предиката первинну предикацію; дієприслівниковий зворот є згорнутим простим реченням, тому предикація в ньому прихована, вторинна) Батько зачинив браму й повернув до хати  (просте ускладнене речення з однорідними присудками, що є результатом скорочення, конденсації лексично тотожного компонента батько; тому предикація в ньому також прихована, вторинна).

3) детермінація (від лат. determino – визначаю, оз­начаю) – спосіб поширення, пояснення, ускладнення, уточнення, актуалізації компонента висловлення, напр.: Коли настає осінь, дні коротшають Восени дні коротшають; Учень не прийшов до школи, бо захворів →  Учень не прийшов до школи через хворобу.  Я чую смутку пальці крижані (Л. Костенко). 

Отже, номінація, предикація й детермінація є складниками процесу номінативної деривації, тобто мовленнєвого акту породження висловлень.

Тенденції та причини мовних змін і варіантності синтаксичних одиниць

(за Ніною Гуйванюк [Гуйванюк 1999: 10].) 

checked 1 уточнення, увиразнення вже наявних мовних засобів (напр., зосередження присудковості в дієслові, що зумовило варіантність дієслівних і іменних речень; перехід від синтетизму до аналітизму, результатом якого є варіантність двоскладних і односкладних речень тощо);

checked 1 диференціація членів речення та видозміни функційних співвідношень між компонентами простого речення (напр., витіснення чи обмеження морфологізованих засобів вираження компонентів речення та заміни їх неморфологізованими; розширення синтаксичних функцій інфінітива; заміна других (узгоджуваних) предикативних відмінків орудним предикативним чи прийменниково-відмінковою формою тощо);

checked 1 конкретизація мовного вираження (наявність декількох актуалізованих варіантів у конкретних актах мовлення0;

checked 1 мовна економія та спрощення синтаксичних конструкцій (напр., згортання підрядної частини складного речення в ускладнювальний компонент простого речення – в однорідні та відокремлені члени, пояснювально-уточнювальні звороти, вставні й вставлені компоненти, звертання тощо);

checked 1 семантичне ускладнення наявних синтаксичних структур (парцеляція, сегментація речень, за яких відбувається ієрархізація смислів, зміни в темо-рематичній структурі речень);

checked 1 увиразнення експресивностіі мовних засобів (ускладнення структури речення суб’єктивно-модальними формами (здебільшого вигуками й частками, вставними й вставленими компонентами).


 Матеріали підготувала
професор кафедри сучасної української мови 
Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича
Олена КУЛЬБАБСЬКА

Авторизуйтесь на сайті щоб мати можливість залишити коментар

ORCID: 0000-0002-1858-9269

ORCID (англ. Open Researcher and Contributor ID) — єдиний міжнародний реєстр учених для коректного цитування статей.

Researcher ID: C-2286-2017

ResearcherID – ідентифікатор ученого (дослідника), що дає змогу формувати список власних публікацій.

Google Scholar

Академія Google (англ. Google Scholar) - безкоштовна пошукова система за текстами наукових публікацій.

Cподобалась сторінка?

Close

Ви можете поділитись нею з друзями у соціальних мережах або надіслати посилання на неї у месенджери...