Методика навчання української мови в закладах вищої освіти як наука й навчальна дисципліна

Розум полягає не лише в знанні, але й у вмінні застосовувати ці знання (Аристотель)

Модуль 1. Мовна особистість українського філолога у світлі вимог модернізації вищої освіти

 З м і с т о в и й  м о д у л ь  1

МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ПІДГОТОВКИ ФІЛОЛОГІВ
У СИСТЕМІ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ
(4 год. – лекції; 2 год. – практичні; 4 год. – сам. робота)

 Лекція № 2

Тема: Методика навчання української мови в закладах вищої освіти як наука й навчальна дисципліна

П л а н: 

1. Об’єкт і предмет методики навчання української мови як галузі сучасної педагогічної науки. З історії розвитку методичної науки в Україні (самостійно).
2. Основні підходи до навчання мови в ЗВО.
3. Чинники розвитку та джерела методики навчання української мови. 
4. Загальнодидактичні та специфічні принципи викладання української мови в закладах вищої освіти.
5. Зв’язок методики викладання української мови із суміжними науками.
6. Зміст, структура курсу та методи наукового дослідження (самостійно).

М е т а: з’ясувати об’єкт, предмет,  мету й завдання навчальної дисципліни «Методика викладання української мови в закладах вищої освіти»; визначити зв’язок методики викладання української мови в ЗВО з іншими дисциплінами університетської освіти; охарактеризувати методи наукового дослідження та принципи методики навчання української мови в ЗВО.

К л ю ч о в і  п о н я т т я: методика викладання української мови у ЗВО, методи наукового дослідження, принципи навчання української мови в університеті. 

  РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

 О с н о в н а

Алексюк 1998: Алексюк А. М. Педагогіка вищої освіти України [навч.-метод. посібн.] / А. М. Алексюк. – К. : Либідь, 1998. – 557 с.
Артемова 2008
: Артемова Л. В. Педагогіка і методика вищої школи : навч.-метод. посібник [для викладачів, аспірантів, студентів магістратури] / Л. В. Артемова. – К. : Кондор, 2008. – 272 с.
Бакум 2008: Бакум З. П. Теоретико-методичні засади навчання фонетики української мови в гімназії: монографія / Зінаїда Павлівна Бакум. – Кривий Ріг : Видавничий дім, 2008. – 338 с.
Біляєв 2005: Біляєв О. М. Лінгводидактика рідної мови : навч.-метод. посібник / Олександр Михайлович Біляєв. – К. : Генеза, 2005. – 180 с.
Бондар 1996: Бондар В. І. Дидактика: ефективні технології навчання студентів / Володимир Іванович Бондар. – К. : Освіта, 1996. – 92 с.
Булатова 2006: Булатова О. С. Искусство современного урока : [учеб. пос. для студ. высших учеб. заведений] / О. С. Булатова. – М. : Академия, 2006. – 256 с.
Вища 2005: Вища освіта в Україні : навч. посіб. / В. Г. Кремінь, С. М. Ніколаєнко, М. Ф. Степко, Я. Я. Болюбаш, А. М. Гуржій, М. З. Згуровський, К. М. Левківський, В. Л. Петренко, В. П. Погребняк ; за ред. В. Г. Кременя, С. М. Ніколаєнка. – К. : Знання, 2005. – 327 с.
Вітвицька 2006: Вітвицька С. С. Основи педагогіки вищої освіти : підручник для студ. магістратури / С. С. Вітвицька. – К. : Центр навчальної літератури, 2006. – 384 с.
Голуб 2008: Голуб Н. Б. Риторика у вищій школі / Ніна Борисівна Голуб. – Черкаси : Брама-Україна, 2008. – 408 с.
Горошкіна,  Мельник, Пустовіт 2013: Горошкіна О. М. Теорія і практика викладання філологічних дисциплін у вищій школі : навч. посібник / О. М. Горошкіна,  Т. В. Мельник, В. Ю. Пустовіт. – Луганськ, 2013. – С. 10–22.
Дідук-Ступ’як 2012: Дідук-Ступ’як Г. І. Філософсько-методологічні орієнтири лінгвометодичної технології „Інтеракція різнотипових підходів” до вивчення української мови / Галина Іванівна Дідук-Ступ’як // Теоретико-практичні аспекти сучасних лінгвістичних та лінгводидактичних парадигм : матеріали Всеукр. науково-практичної конф. : зб. наук. пр. / М-во освіти і науки, молоді та спорту України, Рівнен. держ. гуманіт. ун-т; редкол. : В. Я. Мельничайко, І. М. Хом’як, М. В. Мірченко та ін. – Рівне ; Острог : Вид-во НУ „Острозька академія”, 2012. – С. 80–86.
Донченко 1993: Донченко Т. К. Про концепцію вивчення рідної мови / Т. К. Донченко // Українська мова і література в школі. – 1993. – № 1. – С. 3–4.
Дороз 2008: Дороз Н. Ф. Методика викладання української мови у вищій школі : [навч. посібн.] / Вікторія Федорівна Дороз. – К. : Центр учбової літератури, 2008. – 176 с.
Дьяченко 2006: Дьяченко В. К. Дидактика / В. К. Дьяченко. – М. : Народное образование, 2006. – Т. 1. – 400 с.
Загороднова  Загороднова  В. Ф. Методика викладання української мови у вищих навчальних закладах як навчальна дисципліна / В. Ф. Загороднова //  Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія 16 : Творча особистість учителя: проблеми теорії і практики. – 2013. – Вип. 20. – С. 92–96. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nchnpu_016_2013_20_24: 
Зимняя 2000: Зимняя И. А. Педагогическая психология : учебник для вузов / Ирина Алексеевна Зимняя. – 2-е изд., доп., испр. и перераб. – М. : Издательская корпорация „Логос”, 2000. – 384 с.
Зязюн 2000: Зязюн І. А. Філософські проблеми гуманізації і гуманітаризації освіти / Іван Андрійович Зязюн // Педагогіка толерантності. – 2000. – № 3. – С. 58–61.
Коротєєва-Камінська 2006: Коротєєва-Камінська В. О. Викладання української мови та українознавства у вищих навчальних закладах (історичний аспект) : навч. посібн. / В. О. Коротєєва-Камінська. – K. : ВП «Профссіонал», 2006. – 304 с.
Кульбабська , Шатілова 2016: Кульбабська О. В. Основи мовознавчих досліджень [Текст]: модульний курс : навч. посібник / О. В. Кульбабська, Н. О. Шатілова. – Чернівці : Чернівецький нац. ун-т, 2016. – 344 с.
Любашенко 2006
: Любашенко О. Українська мова як мова навчання та дисципліна у вищій школі / Олеся Любашенко // Українська мова і література в школі. – 2006. – № 7. – С. 39–42.
Мамчур 2010: Мамчур Л. Теоретичні підходи до формування комунікативної компетентності учнів основної школи / Лідія Мамчур // Зб. наук. праць Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини. – Умань : ПП Жовтий, 2010. – Ч. 4. – 305 с. – Режим доступу : udpu.org.ua›files/fahovi_vydannya/univer/2010
Мацько 2009: Мацько Л. І. Українська мова в освітньому просторі : навч. посіб. [для студ.-філол. освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр»] / Л. І. Мацько. – К. : Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2009. – 607 с.
Мацько 1996: Мацько Л. І. Українська мова : формування національної свідомості / Л. І. Мацько // Педагогіка і психологія. – 1996. – № 1. – С. 67–70.
Мацько 1996 а: Мацько Л. І. Українська мова у вищій школі України / Л. І. Мацько // Дивослово. – 1996. – № 11. – С. 24–26.
Нікітіна 2015:  Нікітіна А. В. Українська лінгвометодика для магістрантів : навч. посібник / А. В. Нікітіна. – Старобільськ: Вид-во ДЗ «ЛНУ ім. Тараса Шевченка», 2015. – С. 4–31, 245–247, 295–298.
Овчарук 2004
: Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та сучасні перспективи ; під заг. ред. О. В. Овчарук. – К. : К.І.С., 2004. – 112 с.
Омельчук 2013: Омельчук С. „Підхід до навчання” як базова категорія сучасної лінгводидактичної науки / Сергій Омельчук // Українська мова і література в школі. – 2013. – № 2. – С. 2–7.
Остапенко 2008: Остапенко Н. М. Теорія і практика формування лінгвометодичних компетентностей у студентів філологічних факультетів ВНЗ / Наталія Миколаївна Остапенко. – Черкаси : Видавець Чабаненко Ю., 2008. – 330 с.
Пионова 2005: Пионова Р. С. Педагогика высшей школы : учеб. пос. / Р. С. Пионова. – Мн. : Выш. шк., 2005. – 303 с.
Плиско 1995: Плиско К. М. Принципи, методи і форми навчання української мови : теоретичний аспект / К. М. Плиско. – Х. : Основа, 1995. – 240 с.Семеног 2015:  Семеног О. М. Професійна підготовка майбутніх учителів української мови та літератури : монографія. – Суми : Мрія-1, 2015. – С. 11–38.
Семеног 2014: Семеног О. М. Методика викладання української мови у вищих навчальних закладах : навч. посібник / О. М. Семеног, Н. П. Дейниченко. – Суми : Вид-во СумДПУ,  2014. – С. 6–16.
Фіцула 2003: Фіцула М. М. Вступ до педагогічної професії : [навч. посіб.] / Михайло Михайлович Фіцула. – 2-е вид. – Тернопіль : Навч. книга–Богдан, 2003. – 136 с.
Юцявичене 1989: Юцявичене П. А. Теория и практика модульного обучения / П. А. Юцявичене. – Каунас : Швиеса, 1989. – 272 с. 

Д о д а т к о в а  л і т е р а т у р а

1. Бедь В. В. Основи наукової організації праці студентів академії [навч.-метод. посібн.] / В. В. Бедь, А. О. Малишев. – Ужгород, 2001. – 314 с.
2. Бібік Н. М. Компетентністний підхід: рефлексивний аналіз застосування / Надія Михайлівна Бібік // Компетентністний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи / за заг. ред. О. В. Овчарук. – К. : К.І.С., 2004. – С. 47–52.
3. Бібік Н. М. Компетентністний підхід: рефлексивний аналіз застосування / Надія Михайлівна Бібік // Компетентністний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи / за заг. ред. О. В. Овчарук. – К. : К.І.С., 2004. – С. 47–52.
4. Біляєв О. М. Лінгводидактика рідної мови : навч.-метод. посібник / Олександр Михайлович Біляєв. – К. : Генеза, 2005. – 180 с.
5. Богуш А. М. Формування мовної особистості на різних вікових етапах : [монографія ] / Л. М. Богуш, О. С. Трифонова, О. І. Кисельова, Ж. Д. Горіна, М. Л. Черкасов. – Одеса : ПНЦ АПН України, 2008. – 272 с.
6. Боднар С. Термінологічний аналіз понять «компетенція» і «компетентність» у педагогіці: сутність та структура / Світлана Боднар // Освіта і управління. – 2007. – Т. 10. – № 2. – С. 95–99.
7.  Борисенко В. В. Компетентнісний та проблемний підходи як компоненти методичної системи навчання української мови фахового спрямування / В. В. Борисенко // Наукові записки : [зб. наук. статей] / М-во освіти і науки, молоді та спорту України, НПУ імені М. П. Драгоманова, 2011. – Вип. 97. – С. 25–30.
8. . Бородюк Н. Університетський філолог в інтер’єрі сучасності / Н. Бородюк. – Урядовий кур’єр. – 2004. – 1 липня. – № 21.
9.  Бутенко Н. Ю. Комунікативна майстерність викладача : [навч. посіб.] / Наталія Юріївна Бутенко. – К. : КНЕУ, 2005. – 336 с.
10. Володько В. Педагогічна система навчання: теорія, практика, перспективи : [навч.-метод. посібн.] / В. Володько. – К. : Педагогічна преса, 2000. – 148 с.
11. Волосова О. Культурно-освітня ситуація в країні й викладання української мови у вищій щколі / О. Волосова // Українська мова і література в школі. – 2005. – № 6. – С. 36–39. 12. Гронлунд, Норман Е. Оцінювання студентської успішності : [навч.-метод. посібн.] ; пер. з англ. / Гронлунд, Норман Е. – К. : Навчально-методичний центр «Консорціум із удосконалення менеджмент-освіти в Україні», 2005. – 312 с.
13.  Донченко Т. Власне методичні принципи навчання української мови / Т. Донченко // Українська мова і література в школі. – 2004. – № 2. – С. 2–4.
14. Дороз Н. Ф. Методика викладання української мови у вищій школі : [навч. посібн.] / Вікторія Федорівна Дороз. – К. : Центр учбової літератури, 2008. – 176 с. – С. 7–12.
15.  Климова К. Я. Дидактичні принципи навчання української мови на нефілологічних факультетах педагогічних університетів / К. Я. Климова // Збірник наукових праць Бердянського державного педагогічного університету. Педагогічні науки. – Бердянськ: БДПУ,  09. – № 4. – С. 193–197.20
16. Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та сучасні перспективи ; під заг. ред. О. В. Овчарук. – К. : К.І.С., 2004. – 112 с. 
17.  Конусі О. А. Зміст та організація процесу формування фахової лінгвометодичної компетентності майбутніх магістрів філології // О. А. Копусь / Науковий вісник Донбасу : електронне наукове видання. – 2012. – № 1 (17). – Режим.доступу: http://alma-maler.liigunlv.ediiua/mega/lneR/elect v/NN 17/ l2koammf.pdf
18.  Копусь О. А. Дидактична стратегія як проект керованої діяльності підготовки майбутніх магістрів-філологів / О. А. Копусь // Наука і освіта. – № 1. – 2011. – С. 47–50.
19. Копусь О. А. Зміст та організація процесу формування фахової лінгвометодичної компетентності майбутніх магістрів філології // О. А. Копусь / Науковий вісник Донбасу : електронне наукове видання. – 2012. – № 1 (17). – Режим.доступу: http://alma-maler.liigunlv.ediiua/mega/lneR/elect v/NN 17/ l2koammf.pdf15. 5. Луговий В. І. Європейська концепція компетентнісного підходу у вищій школі та проблем її реалізації в Україні // В. І. Луговий. – К. : Педагогічна думка, 2009. – С. 5–17.
20. Любашенко О. В. Лінгводидактичні стратегії: проектування процесу навчання української мови у вищій школі : [монографія] / Олеся Вадимівна Любашенко. – Ніжин : Аспект-Поліграф, 2007. – 296 с.156. Любашенко О. В. Українська мова як мова навчання та дисципліна у вищій школі (історико-культурологічний аспект) / Олеся Любашенко // Українська мова і література в школі. – 2006. – № 7. – С. 39–42.
21. Мацько Л. П. Українська мова у вищій школі України / Любов Мацько // Дивослово. – 1996. № 11. – С. 24–26.
22. Мистецтво бути викладачем : практ. посібн. / А. Брінклі, Б. Десанте, М. Флемм, [та ін.] ; за ред. О. І. Сидоренка. – К. : Навчально-методичний центр «Консорціум із удосконалення менеджмент-освіти в Україні», 2003. – 144 с.
23. Нагаєв В. М. Методика викладання у вищій школі : навч. посібн. / В. М. Нагаев. – К. : Центр учбової літератури, 2007. – 232 с.
24.  Педагогіка вищої школи : навч. посібник / З. Н. Курлянд, Р. І. Хмелюк, А. В. Семенова та ін. ; за ред.  З. Н. Курлянд – К. : Знання, 2007. – С. 11–70, 109–111.
25.  Практика в системі фахової освіти вчителя-словесника : навч. посіб. для студ. ВНЗ / О. М. Семеног ; Ін-т пед. освіти і освіти дорослих АПН України ; Глухів. держ. пед. ун-т ім. Олександра Довженка. – К. : Фенікс, 2008. – 285 с.
26. Практикум з методики навчання мовознавчих дисциплін у вищій школі : навч. посібн. / Олена Миколаївна Горошкіна, Станіслав Олександрович Караман, Зінаїда Павлівна Бакум, Ольга Володимирівна Караман, Ольга Антонівна Копусь / за ред. О. Горошкіної та С. Карамана. – К. : [б. в.], 2015. – 250 с. – С. 22–41.
27. Семеног 2014: Семеног О. М. Проблеми лінгвістичної підготовки вчителів-словесників у педагогічному університеті / Олена Семеног // Українська мова і література в школі. – 2005. – № 4. – С. 45–49.
28. 
 Семеног О. М. Професійна підготовка майбутніх учителів української мови і літератури : [монографія] / Олена Миколаївна Семеног. – Суми : Мрія-1, 2005. – 404 с.
29.  Семеног О. Українська культуромовна особистість учителя (шляхи її формування в системі професійної підготовки) : монографія / / Олена Миколаївна Семеног ; за ред. Л. І. Мацько. – К. : Педагогічна думка, 2007. –272 с.
30.  Симоненко Т. Реалізація у ВНЗ основних принципів навчання мови (з досвіду роботи) / Т. Симоненко // Українська мова і література в школі. – 2002. – № 8. – С. 53–56.
31. 
Філіпченко А. С. Основи наукових досліджень. Конспект лекцій : навч. посібн. / А. С. Філіпченко. – К. : Академвидав, 2005. – 208 с.

С л о в н и к и  й  д о в і д н и к и 

Волканова В. В. Словник методиста : метод. посібн. / укл. : В. В. Волканова. – К. : Вид-ча група „Основа”, 2008. – 192 с. – (Серія „Словники”).
Львов М. Р. Словарь-справочник по методике русского языка / М. Р. Львов. – учеб. пособие для студ. пед. ин-тов. – М. : Просвещение, 1988. – 240 с.
Наумчук М. М. Словник-довідник основних термінів і понять з методики української мови : навч.-метод. посібн. / М. М. Наумчук, Л. П. Лушпинська. – Тернопіль : Астон, 2003. – 132 с.
Словник-довідник з української лінгводидактики : навч. посібник / кол. авторів за ред. М. Пентилюк. – К. : Ленвіт, 2003. – 149 с.
Словник педагогічних та психологічних термінів / О. Т. Федунович-Швед, О. В. Пентелейчук, Г. В. Рудь [та ін]. – Вижниця : Черемош, 2013. – 135 с.


НАВЧАЛЬНИЙ КОНТЕНТ

 1. Об’єкт і предмет методики навчання української мови як галузі сучасної педагогічної науки

МЕТОДИКА НАВЧАННЯ МОВОЗНАВЧИХ ДИСЦИПЛІН У ЗВО – це:

1) педагогічна прикладна наука, що має свій об’єкт, предмет, завдання й методи дослідження;
2) педагогічна наука, що визначає мету, засади, зміст, форми і методи навчання цього предмета, зокрема в загальноосвітній школі, шляхи формування мовної особистості учня. М. н. у. м. ґрунтується на загальнодидактичних і специфічних засадах навчання – своєрідних правилах узаємодії вчителя й учнів у процесі навчання [Практикум з методики навчання мовознавчих дисциплін у вищій школі : навч. посібн. / Олена Микалаїіна Горошкіна, Станіслав Олександрович Караман, Зінаїда Павлівна Бакум, Ольга Володимирівна Караман, Ольга Антонівна Копусь / за ред. О. Горошкіної та С. Карамана. – К. : [б. в.], 2015. – 250 с. , с. 230];
3) прикладна наукова дисципліна, яка має два основні джерела – педагогіку та лінгвістику; її прикладний характер зумовлений третім джерелом – викладацькою практикою, результати якої стають складником лінгводидактики [Дороз Н. Ф. Методика викладання української мови у вищій школі : [навч. посібн.] / Вікторія Федорівна Дороз. – К. : Центр учбової літератури, 2008. – 176 с. , с. 5].

Мета навчальної дисципліни – ознайомити студентів освітнього рівня „Магістр” із новітніми напрацюваннями педагогічної науки в галузі лінгводидактики й методики вивчення української мови у вищій школі України та за її межами.

До завдань методики навчання мовознавчих дисциплін у ЗВО належать:

checked 1  розвиток уявлень студентів-магістрантів про лінгвістику як галузь, що динамічно розвивається;

checked 1  становлення і розвиток фахової компетентності майбутнього філолога, ціннісних орієнтацій мовної особистості;

checked 1  опанування змісту, мети й завдань мовної освіти у закладах вищої освіти;

checked 1  вивчення наукових основ створення навчальних планів, програм, підручників і методичних посібників;

checked 1  формування комплексу вмінь, зокрема:

  • планувати навчально-виховний процес у закладах вищої освіти, створювати програмно-методичне забезпечення мовознавчих курсів;
  • організовувати та проводити лекції та практичні заняття з мовознавчих дисциплін, добираючи методи й прийоми навчання, ефективні й адекватні для досягнення очікуваного результату;
  • раціонально й науково обґрунтовано організовувати самостійну роботу студентів;
  • правильно контролювати та оцінювати знання, вміння і навички студентів-бакалаврів;
  • раціонально добирати, а в разі необхідності виготовляти дидактичний матеріал, наочність до різнотипних занять відповідно до їх пізнавальної мети;
  • вчасно й умілого використовувати технічні й мультимедійні засоби навчання в ході проведення занять з мовознавчих і лінгводидактичних дисциплін;

checked 1 знайомство з кращим педагогічним досвідом викладачів ЗВО України;

checked 1 прагнення вдосконалювати свою педагогічну освіту й науково-методичну творчість у процесі самонавчанням, саморозвитком, самовдосконаленням.

Сучасний викладач лінгвістичних дисциплін має ґрунтовно володіти нормами літературної мови, бути обізнаним зі змістом і системою роботи з української мови у ЗВО, виховним потенціалом лінгвістичних дисциплін, тенденціями розвитку сучасних мовознавчих дисциплін тощо.

Об’єкт методики навчання мовознавчих дисциплін – фахова підготовка викладача ЗВО, готового до викладання української мови як рідної та державної для громадян України, або другої мови для іноземців.

Предмет методики навчання мовознавчих дисциплін – процес навчання мовознавчих дисциплін, зокрема його закономірності, принципи, зміст, форми, методи, прийоми, засоби навчання.

bookmark 1 NOTA BENE!

1. Повторити теоретичний матеріал, презентований у лекції № 1, питання 5, виконати завдання для самостійної роботи магістрантів.

2. Ознайомитися з науковою працею Вікторії Федорівни ЗАГОРОДНОВОЇ "Методика викладання української мови у вищих навчальних закладах як навчальна дисципліна":

 ЗАВАНТАЖИТИ PDF

06.09.2020 1

З історії розвитку методичної науки в Україні (самостійно).


2. Основні підходи до навчання мови в ЗВО

В умовах сучасної університетської освіти викладачі-філологи шукають ефективні способи й засоби опанування мовознавчих дисциплін, що спричинило формування в їхній практичній діяльності кількох підходів. У психолого-педагогічній літературі одне з перших визначень підходу до навчання сформулювала Ірина ЗИМНЯ. У її витлумаченні підхід до навчання мови охоплює два складники:

1) насамперед – це світоглядна категорія, у якій відображено соціальні настанови суб’єктів навчання як носіїв суспільної свідомості;

2) це глобальна й системна організація та самоорганізація освітнього процесу, що містить усі його складники і передусім самих суб’єктів педагогічної взаємодії: учителя (викладача) і учня (студента) [Зимняя 2008, с. 75].

Зінаїда БАКУМ, Станіслав КАРАМАН, Олена ГОРОШКІНА уточнюють, що добір навчального змісту й організація навчання української мови повинні здійснюватися на визначених сьогоденням підходах – основних стратегічних напрямах, які охоплюють усі компоненти системи навчання: його цілі, завдання і зміст, шляхи і способи їх досягнення, діяльність учителя й учня, технології навчання, критерії ефективності навчального процесу, систему контролю [Бакум, 2008, с. 128; Практикум 2015, с. 23].

Галина ДІДУК-СТУП’ЯК підходом до навчання мови називає стратегічну концентричну систему, що містить закономірності, принципи, форми, методи і прийоми роботи з мовно-мовленнєвим матеріалом. Дослідниця визначає його п’ять структурних ознак: функційність, дієвість, адаптивність, динамізм, поліваріантність [Дідук-Ступ’як 2012].

С. ОМЕЛЬЧУК визначає підхід до навчання мови як методологічну категорію лінгводидактики, що позначає складне багатовимірне явище, структурними компонентами якого є принципи, технології, методи, прийоми, засоби та форми навчання і якому властиві концептуальність, процесуальність, системність, керованість та дієвість [Омельчук 2013, с. 4].

Розглянемо детальніше типологію та специфіку провідних підходів навчання мови

checked 1 Загальнодидактичний підхід передбачає врахування загальнодидактичних принципів навчання – науковості, доступності, системності й послідовності тощо.

checked 1 Системно-лінгвістичний підхід зумовлює вивчення мови як системи, що постійно розвивається й удосконалюється.

checked 1 Компетентнісний підхід став підґрунтям для різноманітних педагогічних концепцій. Означений підхід змінює мету і вектор змісту освіти від транслювання знань і вмінь предметного змісту до виховання розвиненої особистості зі сформованими життєвими і професійними компетентностями. Упровадження компетентнісного підходу в освітній процес університету передбачає інтеграцію змісту навчальних курсів, зокрема сучасної української мови й методики навчання української мови, стилістики, риторики тощо, у яких предметні галузі співвідносяться з різними видами компетентностей (мовної, комунікативної, методичної тощо). Компетентнісний підхід ґрунтується на міждисциплінарних, інтегрованих вимогах до результату освітнього процесу. Реалізація компетентнісного підходу потребує дотримання певних дидактичних умов: усвідомлення суб’єктами навчального процесу змісту поняття „компетентність” як педагогічної категорії, що може характеризувати як певний етап в освітньому процесі, так і його кінцевий результат; доцільність виокремлення певних етапів (стадій) у формуванні відповідної компетентності студентів. Це закладено в навчальних і робочих програмах з мовознавчих дисциплін.

Формування професійної компетентності майбутнього філолога може бути як спеціальним (безпосереднім), так і контекстним (опосередкованим) і здійснюватись протягом будь-якого часу – однієї навчальної теми або упродовж усього терміну навчання. Застосування компетентнісного підходу сприяє підвищенню ефективності мовознавчої підготовки магістрантів через такі складники: посилення мотиваційного складника навчання (для чого?); збільшення питомої ваги діяльнісного складника навчання (як виконувати?).

checked 1 Особистісний підхід у сучасній лінгводидактиці розглядають як підхід, що забезпечує організацію навчально-виховного процесу, що враховує індивідуальні запити, потреби, можливості, здібності суб’єктів навчальної діяльності, як створення комфортних умов для успішного саморозвитку, самовдосконалення, самореалізації в усіх видах навчальної діяльності. Реалізація цього підходу зумовлює багатоваріантність методик і технологій, уміння організовувати навчання на відповідних рівнях складності, передбачає забезпечення розвитку і саморозвитку особистості як суб’єкта пізнавальної та предметної діяльності, розроблення для кожного студента індивідуальної траєкторії навчання, забезпечення можливостей реалізувати себе в різних видах діяльності, розвиток духовних та інтелектуальних якостей студента, формування індивідуального сприйняття світу тощо.

checked 1 Контекстний підхід. Побудова навчального процесу з урахуванням контекстного підходу уможливлює максимально наблизити зміст і процес навчальної діяльності студентів до їхньої подальшої професійної діяльності. У різноманітних формах навчальної діяльності поступово окреслюється зміст майбутнього фаху, що даєж змогу ефективно здійснювати загальний і професійний розвиток майбутніх випускників-філологів. Реалізація контекстного підходу на заняттях української мови передбачає створення умов для формування в студентів мовленнєвих навичок, необхідних для їхньої майбутньої професійної діяльності. Як показують спостереження, важливе місце в роботі викладачів має посідати, крім усього іншого, моделювання відповідних комунікативних ситуацій.

checked 1 Комунікативно-діяльнісний підхід є важливим для організації навчання мовознавчих дисциплін, оскільки забезпечує засвоєння мови в її комунікативній функції, у процесі діяльності з позамовною метою [Донченко 1993, с. 3–4]. Зі свого боку, він передбачає залучення студентів до різноманітних видів діяльності, насамперед мовленнєвої, яка на сучасному етапі розвитку лінгвістичних і психологічних наук розглядається як особливий вид діяльності, спрямований на формування та формулювання думки (предмета мовленнєвої діяльності) засобами мови та способом мислення. Лідія МАМЧУР визначає комунікативно-діяльнісний підхід до навчання української мови як комунікативно компетентнісний, бо він забезпечує виховання мовної особистості у процесі мовленнєвої діяльності для формування комунікативних умінь і навичок [Мамчур 2010, с. 174].

Основне завдання цього підходу (З. БАКУМ, А. БОГУШ, М. ВАШУЛЕНКО, Н. ГОЛУБ, О. ГОРОШКІНА, І. ДРОЗДОВА, О. КАРАМАН, С. КАРАМАН, О. КОПУСЬ, Л. МАМЧУР, А. НІКІТІНА, М. ПЕНТИЛЮК, І. ХОМ’ЯК та ін.) – формування комунікативно компетентної особистості, здатної вільно, легко висловлюватися з будь-яких питань, виявляючи високий рівень мовленннєвої культури, дбаючи про якості свого мовлення.

checked 1 Функційно-стилістичний підхід дає змогу розглядати особливості використання мовних одиниць у різних стилях мовлення, вибір варіанта, вибір з можливих засобів найбільш вдалого для конкретного стилю. Реалізація цього підходу забезпечується через упровадження текстів на різних носіях як основного засобу навчання, що сприяє ілюструванню функцій одиниць усіх мовних рівнів.

checked 1 Соціокультурний підхід. Особливе місце відведено соціокультурному підходу, що допомагає репрезентувати відомості про матеріальну й духовну культуру українського народу, соціокультурні стереотипи мовленнєвого спілкування в ілюстративних матеріалах до лінгвістичних дидактичних ігор.

checked 1 Дослідницький підхід є складним лінгводидактичним інтегративним явищем, в основу якого покладено реалізацію продуктивних методів навчання української мови, спрямованих на формування в студентів дослідницької компетентності, підвищення рівня їхньої пізнавальної активності й самостійності, творчих мисленнєвих здібностей тощо.

checked 1 Синергетичний підхід – міждисциплінарний підхід, що сприяє осмисленню суті різних явищ і предметів у їхній внутрішній цілісності. На думку Іван Зязюна, цей підхід сприяє формуванню світоглядного уявлення про універсальну єдність світу, дає змогу зрозуміти перехід хаосу в певну ієрархію, наочно ілюструє єдність у різноманітності і різноманітність в єдності, допомагає усвідомити нелінійність, багатофакторність і ймовірність реального світу, поліваріантність шляхів його розвитку й неможливість описання таких явищ на основі класичних теорій і моделей з їхнім лінійним уявленням про розвиток і самоорганізацю [Зязюн 2000].


3. Чинники розвитку та джерела методики навчання української мови

Для організації ефективного навчання виняткове значення має врахування закономірностей, принципів та оптимальний вибір форм, методів, прийомів і засобів навчання, що ґрунтується на здобутках української лінгводидактики (З. Бакум, В. Бадер, А. Богуш, М. Вашуленко, Н. Голуб, Ж. Горіна, О. Горошкіна, Т. Донченко, І. Дроздова, В. Загороднова, О. Караман, С. Караман, К. Климова, О. Кучерук, О. Копусь, О. Кучерук, О. Любашенко, Л. Мацько, А. Нікітіна, С. Омельчук, Н. Остапенко, М. Пентилюк, Т. Симоненко, І. Хом’як та ін.).

 Аналіз фахових джерел дає підстави для висновку:

загальна закономірність викладання будь-якої дисципліни, зокрема мовознавчої, полягає в кореляції „відбір змісту, форм, методів і засобів” / „мета й завдання навчання”, що стоять перед суб’єктами навчання, рівня підготовки студентів, складності навчального матеріалу.

Навчання мовознавчих дисциплін зумовлене певними закономірностями – об’єктивними та суб’єктивними, урахування яких сприяє ефективній організації навчального процесу.

Об’єктивні закономірності навчання української мови

Об’єктивними закономірностями навчання та опанування рідної мови дослідники вважають:

  • залежність результатів засвоєння мовлення від ступеня розвиненості мовленнєвотворчої системи людини (Л. ФЕДОРЕНКО),
  • взаємозв’язок між лінгвістичною теорією і мовленнєвою практикою (М. Пентилюк),
  • залежність наслідків навчання і засвоєння мови від потенціалу мовленнєвого середовища, створюваного у процесі навчання і в повсякденному житті (М. Пентилюк).

Окрім того, Марія ПЕНТИЛЮК і Микола ТЕКУЧЕВ до закономірностей уналежнюють: постійну увагу до матерії мови, її звукової системи; розуміння семантики мовних одиниць; здатність засвоювати норму літературної мови; оцінку виражальних можливостей рідної мови; розвиток мовного чуття, дару слова; випереджальний розвиток усного мовлення; залежність мовленнєвих умінь і навичок від знань граматики і словникового складу мови [Текучев 1980, с. 25].

Постійна увага до матерії мови та її звукової системи сприяє ґрунтовнішому розвиткові мовленнєвої компетентності студентів. Матерію української мови становлять фонеми та просодеми – сила голосу, висота тону й тембру звуків, темп і ритм мовлення, що є засобами мелодики та інтенсивності мовлення. Удосконалюючи вимовні навички в студентів, викладач має враховувати особливості фонетики, засоби милозвучності та евфонічні засоби української мови.

Важливою закономірністю розвитку мовленнєвих умінь і навичок є розуміння семантики мовних одиниць. Розуміти слово (морфему, словосполучення, речення) – співвідносити його з явищами дійсності, уміти визначати його функції, сприймати та вживати у контексті. Студенти повинні усвідомлювати лексичні й граматичні засоби мови, усвідомивши мову як знакову систему.

Необхідно враховувати здатність студентів опановувати норми літературної мови. Мова функціонує в людському суспільстві як упорядкована система знаків та виражається в мовленні, яке підпорядковане традиційній системі правил (сполучуваність мовних одиниць у мовному потоці, їх послідовність, взаємозалежність). Розвиток мовленнєвої компетентності вимагає від студентів здатності вдосконалювати вміння на основі цих правил. Оскільки з основними нормами сучасної української літературної мови студенти ознайомилися ще під час навчання в школі, заняття з лінгвістичних, лінгводидактичних, мовленнєвознавчих дисциплін у вищому навчальному закладі передбачають удосконалення цих норм та засвоєння ґрунтовних знань, які допоможуть застосовувати знання в практичній діяльності.

Норма – категорія змінна, тому важливо окреслити студентам тенденції нормативних змін. Необхідно звертати їхню увагу на опанування новітніх лінгвістичних течій, лексем, що ввійшли в обіг нещодавно.

Процеси сприймання та створення мовленнєвих висловлень вимагають оцінювання виражальних можливостей мови та вмінь користуватися ними в мовленні. Для цього студенти повинні осягнути тонкощі смислових і стилістичних відтінків мовних одиниць, навчитися оцінювати їх виразність, розрізняти семантико-стилістичні особливості багатозначних слів, лексичних і граматичних синонімів, синтаксичних структур, стилістичні колорити текстів різних типів і стилів мовлення. Ця закономірність виявляється не тільки в розумінні суті виразності мови, але й засвоєнні способів вираження емоційності та експресивності в мовленні під час спілкування.

Умовою розвитку мовленнєвої компетентності є вдосконалення мовного чуття та дару слова. Цьому сприяють процеси створення та сприймання мовленнєвих висловлень на заняттях. Викладач має пам’ятати, що студентам потрібно чути правильне усне мовлення, отже, необхідно працювати над зразковими текстами, що репрезентують норми літературної мови та сприяють розвиткові дару слова. Володіння мовним чуттям, даром слова – це показник інтелектуально розвиненої людини, мовної особистості. Сьогодення потребує вчителя, за словами О. БУЛАТОВОЇ, „особистісно включеного у професію”, такого, який має широкий світогляд, володіє багатьма нетрадиційними технологіями, несе в собі привабливий для дитини гуманістичний потенціал освітнього процесу, вміє вибирати ефективні способи мислення і дії. Особливе місце у своїй моделі дослідниця відводить артистизму вчителя, тобто здатності перевтілюватися, бути привабливим, живим, емоційним, експресивним, одухотвореним, володіти багатьма жестами й інтонаціями; мати дар оповідача, відчуття внутрішньої свободи тощо [Булатова 2006].

Успішному розвиткові мовленнєвої компетентності студентів – майбутніх учителів – сприяє така закономірність, як залежність мовленнєвих умінь і навичок від знань граматики й словникового складу мови. Лише за умови ґрунтовного засвоєння основ граматики та володіння великим запасом слів студент – майбутній словесник – успішно оволодіє професійним мовленням.

Суб’єктивні закономірності навчання української мови

Реалізацію закономірностей опанування рідної мови спричинюють такі суб’єктивні чинники, що їх визначають особистісні, психолого-педагогічні, гендерні якості викладачів, учених-методистів, які досліджують процес навчання мовознавчих дисциплін, і студентів – активних здобувачів вищої освіти, сучасних знань з таких галузей науки, як філологія та педагогіка.

Зазначені вище закономірності по-різному виявляються в процесі фахової підготовки студентів-філологів. До закономірностей навчання філологічних дисциплін у вишах уналежнюємо:

  • урахування мотивів, внутрішніх прагнень студента, що дає змогу виробити ефективну індивідуальну траєкторію навчання;
  • суб’єктно-суб’єктна заємодія викладача і студентів та результатами навчання та науково-дослідницькою діяльністю;
  • збереження наступності освіти в системі „школа – заклад вищої освіти”;
  • моделювання майбутньої професійної діяльності студентів;
  • залежність ефективності навчання від методично правильного планування самостійної роботи студентів.

4. Загальнодидактичні та специфічні принципи викладання української мови в закладах вищої освіти

ПРИНЦИПИ – це провідні концептуальні положення, що визначають зміст, організаційні форми та методи навчального процесу відповідно до його мети та закономірностей.

Обґрунтування та класифікація принципів навчання у ЗВО висвітлені в працях вітчизняних і зарубіжних філософів (В. Андрушенко, В. Огнев’юк, С. Подмазін та ін.), педагогів (А. Алексюк, Ю. Бабанський, В. Бондар, Ф. Буслаєв, В. Галузинський, М. Євтух, І. Зязюн, Я. Коменський, В. Кремень, В. Кузьменко, І. Лернер, І. Підласий, О. Семеног, М. Скаткін, І. Срезнєвський, К. Ушинський та ін.), психологів (Л. Виготський, П. Гальперін, М. Жинкін, І. Зимня та ін.), лінгводидактів (З. Бакум, Н. Голуб, О. Горошкіна, О. Караман, С. Караман, О. Копусь, В. Масальський, В. Мельничайко, Н. Остапенко, М. Пентилюк, К. Плиско, Т. Симоненко, С. Чавдаров та ін.).

bookmark 1 NOTA BENE!  Загалом дидактами запропоновано понад 30 класифікацій принципів навчання, що до певної міри ускладнює чітку реалізацію їх у змісті освіти.

Типології принципів навчання мови

Дослідники (Н. ВОЛКОВА, А. КУЗЬМІНСЬКИЙ, В. ЛУГОВИЙ, О. ПАДАЛКА, О. ПЄХОТА, С. СИСОЄВА, М. ФІЦУЛА та ін.) виокремлюють такі принципи навчання:

  • традиційні (загальноприйняті дидактичні)
  • нетрадиційні (новітні: демократизації навчання; виховання здорової дитини; оптимізації навчального процесу; нетрадиційної системи навчання; індивідуалізації; диференціації; інтеграції у навчанні тощо).

Досить розмаїтою є класифікація принципів навчання в дидактиці вищої школи. Утім, більшість дослідників і практиків вищої школи поділяють принципи навчання на дві групи:

  • що відображають закономірності зв’язку мети, сутності й змісту навчання (розвивального та виховного характеру навчання; науковості; активності й самостійності студентів у навчанні; систематичності; зв’язку змісту навчання із життям (А. АЛЕКСЮК, Ю. БАБАНСЬКИЙ, В. БЕЗРУКОВА, В. ДОКУЧАЄВА та ін.);
  • які стосуються регулювання умов продуктивного навчання (наочності; доступності навчання, урахування вікових та індивідуальних особливостей студентів; міцності знань; поєднання колективних, групових та індивідуальних форм організації навчання; зв’язку лекційної та позалекційної навчально-виховної роботи зі студентами; керівної ролі викладача, кафедри в умовах вищих навчальних закладів [Бондар 1996].

Із закономірностей розвитку професійних компетентностей викладача-філолога випливають принципи навчання, на яких ґрунтується методика опанування мовознавчих дисциплін у ЗВО. З-поміж них виокремлюють (О. ГЛУЗМАН, В. ЛОЗОВА, М. ФІЦУЛА та ін.):

  • загальнодидактичні принципи (характерні як для ЗВО, так і ЗЗСО; ґрунтуються на психології навчання загалом, визначають загальний напрям у розпрацюванні стратегій і тактик навчання у ЗВО. );
  • специфічні принципи (притаманні лише ЗВО).

Загальнодидактичні принципи знайшли своє відображення в працях Ю. Бабанського, М. Данилова, А. Дістервега, Я. Коменського, В. Онищука, Г. Песталоцці, К. Ушинського та інших. Наприклад, слушною є думка М. ФІЦУЛИ щодо доцільності застосування у закладах вищої освіти 10 провідних загальнодидактичних принципів навчання: науковості; системності й послідовності; доступності; зв’язку навчання із життям; свідомості й активності; наочності; міцності засвоєння знань, умінь і навичок; індивідуального підходу; емоційності [Фіцула 2003].

У працях окремих дослідників (В. БЕСПАЛЬКО, В. ЛОЗОВА, В. ПАСИНОК, С. СИСОЄВА та інші) обґрунтовано 5 специфічних принципів навчання у вищому навчальному закладі, спрямовані на професіоналізацію навчального процесу: єдності навчальної та наукової діяльності; оптимального співвідношення теоретичної та практичної підготовки студентів; урахування індивідуальних можливостей студента; забезпечення самостійної та науково-дослідницької роботи студентів.

Закцентуємо специфіку загальнодидактичних принципів навчання мовознавчих дисциплін у ЗВО

checked 1  Принцип науковості. Науково обґрунтоване розкриття суті лінгвістичних відомостей сприяє розвитку й удосконаленню в студентів практичних умінь і навичок, розширенню наукового світогляду, навичок пошукового характеру, ознайомленню з новими підходами до вивчення лінгвістичних явищ.

Науковість – це передусім достовірність, точна відповідність викладеного матеріалу тому, що реально існує в житті та встановлено в науці, правильне розкриття сутності явищ та їх ознак, характеристика їх співвідношень і зв’язків з іншими явищами.

Реалізація принципу науковості у вищих закладах освіти передбачає:

  • вчасне ознайомлення студентів з новітніми науковими концепціями, гіпотезами, студіями;
  • усвідомлення сутності науки про мову науку як динамічну систему;
  • орієнтацію в різних концепціях, наукових школах і напрямах;
  • розуміння того чи того науково-методичного поняття або терміна;
  • уміння подати історичний коментар до нової дефініції;
  • установлення причинно-наслідкових зв’язків між лінгвістичними явищами й поняттями для того, щоб усвідомити їхню сутність.

checked 1  Принцип організації діяльності студентів в інформаційно-навчальному середовищі / просторі. З огляду на те, що в інформаційному суспільстві картина світу у свідомості студента формується з різних джерел, важливим завданням університету є впорядкування і систематизація її. Особливо посилюється роль рефлексивного складника діяльності студента, оскільки самостійно організовуючи власну діяльність, він має чітко розуміти й планувати послідовність дій, а також бачити способи їх оптимізації. У цьому аспекті важливо сформувати в студента навички й уміння працювати з інформацією, зокрема шукати й отримувати її в друкованих та віртуальних джерелах для розв’язання пізнавальних проблем, критичного оцінювання, узагальнення та продукування власних підходів;.

checked 1   Принципи наступності й перспективності відповідають загальнодидактичним вимогам про необхідність опори наступного на попереднє та про обов’язкове врахування логіки предмета [Пліско 1995: с. 39]. Установлення зв’язку нового матеріалу з наступним і підготовка студентів до сприймання окремих тем навчальної дисципліни відбувається за допомогою принципу перспективності. Якщо викладач під час організації занять не передбачає зв’язку з наступним матеріалом, який буде вивчатися пізніше, то не буде створюватися база для міцного системного засвоєння тем і розділів.

checked 1  Принцип зв’язку теорії з практикою. Закріплення засвоєних знань та формування необхідних практичних умінь і навичок відбувається за допомогою принципу зв’язку теорії з практикою, що зумовлює зв’язок викладання з повсякденним життям, формування вмінь застосовувати здобуті знання, вміння й навички в практичній, професійній та суспільній діяльності.

checked 1  Принцип свідомості передбачає глибоке розуміння навчального матеріалу й осмислене засвоєння знань, умінь і навичок, усвідомлення завдань і майбутньої праці, пробудження інтересу до неї, потреби в правильному її використанні, уміння творчо застосовувати здобуті знання в житті [Плиско 1993, с. 43]. Для свідомого засвоєння мовних фактів застосовуються розумові операції аналізу, синтезу, конкретизації, порівняння та ін., оскільки свідоме засвоєння забезпечується пізнавальною діяльністю студентів. Активність пізнавальної діяльності залежить від уміння викладача привернути увагу студентів до мовного матеріалу, роз’яснити його практичну цінність і життєву значущість, а також творче, нестандартне застосування різних методів і прийомів, використання вправ і завдань різної складності, цікавих завдань.

checked 1 Принцип наочності є однією з умов свідомого засвоєння мовного матеріалу. Конкретизація та узагальнення програмового матеріалу здійснюється за допомогою посібників, таблиць, схем із використанням технічних (з-поміж них і мультимедійні) засобів навчання. Наочність сприяє оволодінню абстрактними поняттями, активізує увагу студентів, їхнє мислення. Сучасні технічні засоби та розвиток інтерактивних освітніх платформ дають викладачеві змогу проводити лекці у форматі відеоконференцій.

checked 1 Принципи завершення навчання є продуктивними і перспективними, оскільки мають на меті організацію невідкладного й неперервного передавання знань; різноманітності тем, завдань, обов’язків; усезагального співробітництва і товариської взаємодопомоги; навчання за здібностями; різновікового і різнорівневого колективу; педагогізації діяльності кожного учасника навчальних занять; інтернаціоналізації процесу навчання або навчання на дво- і багатомовній основі [Дьяченко 2006, с. 179].

checked 1 Принципи демократизації, гуманізації й гуманітаризації, національного спрямування, неперервності, неподільності навчання й виховання – прикмета освітнього процесу в ЗВО України, Вони визначають людину як неповторну цілісність, активну, творчу, вільну й національно свідому особистість, створюють умови для її саморозвитку й самоактуалізації.  Без сумніву, провідними характеристиками сучасної вищої освіти стають системність, творча активність викладача і студента, формування наукового мислення, створення особистісно орієнтованого освітнього простору, суб’єктно-суб’єктний характер відносин викладача і студента тощо.

checked 1 Принципи кредитно-трансферної системи навчання. Успішному впровадженню модульної технології сприяє дотримання принципів, розроблених П. Юцявичене (модульності, мотиваційного спрямування, структурованості змісту навчання, динамічності, діяльності, гнучкості, усвідомленої перспективи, різнобічності методичного консультування, паритетності) [Юцявичене 1989].

Особливості специфічних принципів навчання мовознавчих дисциплін у ЗВО

Специфічні принципи зумовлюють методично правильну організацію навчального процесу в закладах вищої освіти. Так, Ніна Голуб у навчанні риторики визначає такі специфічні принципи:

  • культуровідповідності,
  • ціннісний,
  • стимулювання самостійності й творчості,
  • життєвої перспективи,
  • пріоритету практики,
  • емоційності,
  • цілісності й інтеграції,
  • активізації взаємовпливу навчання риторики і мови, стилістики, культури мови, гармонізувального діалогу.

На думку дослідниці, це означає, що змістове наповнення занять з мови має відображати особливості культури українського народу, привертати увагу і спрямовувати учасників навчального процесу до споконвічних цінностей, що мають стати у їхньому житті пріоритетами [Голуб 2008].

Методика навчання мовознавчих дисциплін у ЗВО спирається на такі принципи:

checked 1 Принцип розвивального й виховного навчання виражає провідну мету функціювання педагогічної системи, пов’язує основні педагогічні категорії (виховання, навчання, освіту).

checked 1 Принцип фундаментальності освіти та її професійної спрямованості спричинює правильне співвіднесення орієнтації на широку ерудицію та вузьку спеціалізацію, фундаментальність і технологічність у процесі підготовки й у результатах навчання, загального розвитку особистості й розвитку спеціальних професійних здібностей особистості. Перспективною є думка Р. Піонової щодо пріоритету в діяльності сучасної вищої школи принципу професійного спрямування навчання, суть якого полягає у максимальному наближенні навчальних дисциплін до майбутньої професії [Пионова 2005]. Від урахування цього принципу значною мірою залежить формування індивідуально й професійно важливих якостей, розвиток педагогічних здібностей студентів.

checked 1 Принцип поєднання індивідуальних і колективних форм навчання забезпечує оптимальний баланс між ними, що сприяє якісному опануванню навчальної інформації, формуванню стійких умінь і навичок.

checked 1 Принцип соціокультурної відповідності зумовлює змістове наповнення занять мовознавчих дисциплін, добір дидактичного матеріалу, що, на наш погляд, має відображати самобутність культури українського народу, сприяти усвідомленню студентами мови як носія культурних цінностей, основи професійного становлення особистості, засобу формування мовної картини світу. Особливої уваги вимагає розроблення соціокультурних коментарів до мовного дидактичного матеріалу.

checked 1 Принцип комунікативної спрямованості є одним із провідних принципів методики навчання української мови (за професійним спрямування), адже шлях до реалізації практичної мети навчання проходить через практичне використання мови та завдань, що мають відтворювати явища суспільного життя, наближатися до природного професійного мовлення, а викладач і студент мають стати мовленнєвими партнерами (комунікаторами).

В. Дяченко зазначає: „Система принципів навчання у наш час – це не тільки основні орієнтири перебудови навчально-виховного процесу, але й певна гарантія того, що створюється дійсно сучасний навчально-виховний процес, який відповідає соціальному замовленню, забезпечує найбільш високі результати у нинішніх суспільно-історичних умовах” [Дьяченко 2006, с. 172].

Комплексний підхід до визначення закономірностей, принципів навчання мовознавчих дисциплін сприяє раціональному добору методів, прийомів і засобів, адекватних змістові навчання. Урахування загальнодидактичних принципів, що спрямовують викладача на достовірний, умотивований, систематичний виклад та передбачають зв’язок теорії з практикою й спрямовані на осмислене засвоєння мовного матеріалу, становлять основу для формування професійної компетентності студентів.


5. Зв’язок методики викладання української мови із суміжними науками

Методика навчання мовознавчих дисциплін розвивається не ізольовано від інших наук, вона спирається на дослідження з філософії, мовознавства, педагогіки, психології, психолінгвістики.

Філософія забезпечує методологічні засади навчання мовознавчих дисциплін у вишах.

Мовознавство покликане визначати зміст курсів мовознавчих дисциплін. Важливим є врахування сучасних здобутків комунікативної лінгвістики, психолінгвістики, гендерної лінгвістики, когнітивної лінгвістики, етнолінгвістики та інших галузей мовознавства.

Педагогіка вищої школи обґрунтовує зміст і завдання вишівської освіти й виховання, допомагає визначити найбільш результативні принципи, методи, форми, засоби навчання, сприяє правильному відбору ілюстративного матеріалу, забезпечує зв’язок із шкільним курсом.

Психологія окреслює оптимальні шляхи навчання студентів з урахуванням їхніх психологічних особливостей, умотивовує доцільність використання методів, засобів навчання.

Загальна психологія орієнтує на врахування психічних процесів, що відбуваються під час формування професійної компетентності студентів.

Вікова психологія покликана визначати зміст навчання та відбирати адекватні йому методи, прийоми, засоби вивчення мовознавчих дисциплін з урахуванням вікових особливостей студентів.

Педагогічна психологія допомагає виокремити ефективні шляхи здобування знань, формування вмінь і навичок студентів, що становлять основу професійної компетентності; виявляє психологічні чинники, що забезпечують успішне навчання, доброзичливі взаємини між викладачами і студентами; сприяє формуванню в студентів мотивації до дослідницької діяльності тощо.

Ефективність освітнього процесу забезпечує врахування новітніх досліджень у галузі психології мовлення, психології спілкування, психології праці, інженерної психології.


6. Зміст, структура курсу та методи наукового дослідження (самостійно)

Зміст і структура навчальної дисципліни відображені в робочій програмі (див. PDF-файл у лекції № 1, питання 5) й визначаються метою й завданнями, що стоять перед вищою школою на сучасному етапі, вимогами до професійної підготовки магістрів – майбутніх викладачів вищої школи та закладів фахової передвищої освіти.

Доцільність навчального курсу з методики викладання української мови в ЗВО визначається недостатнім потенціалом лише ґрунтовних знань дисципліни для ефективного його викладання в умовах сучасної університетської освіти. Важливим є оволодіння методичними засадами проведення навчальних занять, організації самостійної, науково-дослідницької роботи магістрів.

З-поміж методів наукового дослідження виокремлюють такі:

1) теоретичні: аналіз наукової літератури, метод системного аналізу, порівняльно-зіставний аналіз і узагальнення досвіду викладачів-філологів;

2) емпіричні: проведення констатувальних зрізів, пошукового експерименту; індивідуальні й групові бесіди, спостереження за навчальною діяльністю студентів та аналіз її результатів;

3) методи статистичного аналізу для оброблення експериментальних показників, якісного й кількісного аналізу результатів навчання.

bookmark 1 NOTA BENE! 

Джерело для ґрунтовного опрацювання методів наукових досліджень: Кульбабська О. В. , Шатілова Н. О. Основи мовознавчих досліджень [Текст]: модульний курс : навч. посібник / О. В. Кульбабська, Н. О. Шатілова. – Чернівці : Чернівецький нац. ун-т, 2016. – 344 с.


  Матеріали підготувала
професор кафедри сучасної української мови 
Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича
Олена КУЛЬБАБСЬКА

Авторизуйтесь на сайті щоб мати можливість залишити коментар

ORCID: 0000-0002-1858-9269

ORCID (англ. Open Researcher and Contributor ID) — єдиний міжнародний реєстр учених для коректного цитування статей.

Researcher ID: C-2286-2017

ResearcherID – ідентифікатор ученого (дослідника), що дає змогу формувати список власних публікацій.

Google Scholar

Академія Google (англ. Google Scholar) - безкоштовна пошукова система за текстами наукових публікацій.

Cподобалась сторінка?

Close

Ви можете поділитись нею з друзями у соціальних мережах або надіслати посилання на неї у месенджери...