Синтаксичні одиниці в аспекті номінації. Синтаксема як мінімальна номінативна одиниця

На часі – вивчення засобів і способів називання окремих елементів дійсності , механізмів поєднання цих називань у реченні й тексті для репрезентації конкретної ситуації

Модуль 1. Загальні проблеми теорії синтаксичної номінації

Навчальний елемент 1.2

СИНТАКСИЧНІ ОДИНИЦІ В АСПЕКТІ НОМІНАЦІЇ
(4 год. – лекції; 4 год. – практичні заняття, 4 год. – сам. робота)

Лекції № 3–4

Тема: Синтаксема як номінативна одиниця. Семантична типологія синтаксем в сучасній українській мові

 План

1. Синтаксема як першоелемент різних синтаксичних побудов.
2. Диференційні ознаки мінімальних семантико-синтаксичних одиниць.
3. Поняття валентності в синтаксисі.
4. Елементарні та неелементарні синтаксичні одиниці.
5. Типологія синтаксем і їх морфологічні вияви:
     5. 1 у простому семантично елементарному реченні;
     5. 2 у простому семантично неелементарному реченні.

Ключові слова: класиологія, мінімальна семантико-синтаксична одиниця, елементарні та неелементарні синтаксичні одиниці, валентність, первинні / вторинні синтаксеми, предикатна синтаксема, субстанційна синтаксема.

Мета: сформувати у студентів уявлення про мінімальні семантико-синтаксичні одиниці сучасної української літературної мови в семантично елементарних і неелементарних простих реченнях; установити їхню типологію та семантичні різновиди, з’ясувати репертуар морфологічних засобів вираження.

Рекомендована література

О с н о в н а

Виноградов В. В. Основне типы лексических значений слова / В. В. Виноградов // Вопросы языкознания. – 1953. – № 5. – С. 3–29.
Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис : [навч. посібник] / І. Р. Вихованець. – К. : Либідь, 1993. – С. 9; 245–278.
Вихованець І. Р.  Нариси з функціонального синтаксису української мови : монографія / І. Р. Вихованець. – К. : Наук. думка, 1992. – 224 с.
Вихованець І. Р. Система відмінків української мови : монографія / І. Р. Вихованець. – К. : Наук. думка, 1987. – 232 с.
Городенська К. Г. Деривація синтаксичних одиниць [Текст] : [монографія] / К. Г. Городенська / Ін-т мовознавства; відп. ред. І. Р. Вихованець. — К. : Наук. думка, 1991. — 192 с.
Гуйванюк Н. В. Формально-семантичні співвідношення в системі синтаксичних одиниць : монографія / Н. В. Гуйванюк. – Чернівці : Рута, 1999. – 336 с.
Золотова Г. А. О Синтаксическом словаре русского языка / Г. А. Золотова // Вопросы языкознания. – 1980. – № 4. – С. 71–83.
Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови. Синтаксис : [монографія] / А. П. Загнітко. – Донецьк : ДонДУ, 2001. – С. 13.
Кульбабська О. В. Вторинна предикація у простому реченні [Текст] : монографія / О. В. Кульбабська. — Чернівці : Чернівецький нац. ун-т, 2011. — 672 с.
Межов О. Типологія мінімальних семантико-синтаксичних одиниць : [монографія] / Олександр Межов. – Луцьк : Волинський нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2012. – 464 с.
Мірченко М. В. Структура синтаксичних категорій [Текст] : [монографія] / М. В. Мірченко. — Вид. 2-ге, переробл. — Луцьк : РВВ „Вежа” Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2004. — 393 с.
Теньер Л. Основы структурного синтаксиса / пер. с. франц. / Льюис Теньєр. – М. : Прогресс, 1988. – 655 с.
Шульжук К. Ф. Синтаксис української мови : [підручник] / К. Ф. Шульжук. – К. : Академія, 2004. – С. 193–205. 

Д о д а т к о в а  л і т е р а т у р а 

Вихованець І. Р. Семантико-синтаксична структура речення : [монографія] / І. Р. Вихованець, К. Г. Городенська, В. М. Русанівський. – К. : Наук. думка, 1983. – 220 с.
Гуйванюк Н. Слово – Речення – Текст : [монографія] / Ніна Гуйванюк. – Чернівці : Чернівецький нац. ун-т, 2009. – С. 251–258.
Гуйванюк Н. В. Інваріантне значення синтаксем у світлі поглядів В. М. Русанівського про лексичну і граматичну семантику / Н. В. Гуйванюк // Життя у слові : зб. наук. праць на пошану акад. Віталія Макаровича Русанівського (1931–2007) / відп. ред. В. Г. Скляренко. — К. : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2011. — С. 160—171.
Костусяк Н. Структура міжрівневих категорій сучасної української мови [монографія] / Наталія Костусяк. – Луцьк : Волинський нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2012. – 452 с.
Мірченко М. В. Структура синтаксичних категорій : [монографія] / М. В. Мірченко. – Вид. 2-ге, переробл. – Луцьк : РВВ „Вежа” Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2004. – 393 с.
Мухин А. М. Синтаксема как функциональная синтаксическая единица / А. М. Мухин / / Научные доклады высшей школы. – 1961. – № 3. – С. 53–65. – (Филологические науки).
Мухин А. М. Синтаксемный анализ и проблема уровней языка / А. М. Мухин / отв. ред. А. В. Бондарко. – Л. : Наука, Ленингр. отд., 1980. – 303 с.
Плющ М. Я. Словоформа в семантично елементарному та ускладненому реченні : вибрані праці / М. Я. Плющ. –– К. : Вид-во Національного пед. ун-ту імені М. П. Драгоманова, 2011. –– 362 с.
Попова І. С. Фундаментальні категорії метамови українського синтаксису (функція, зв’язок, модель) [монографія] / І. С. Попова. –– Дніпропетровськ : Вид-во ДНУ, 2009. –– 432 с. 

С л о в н и к и,  е н ц и к л о п е д і ї  т а   д о в і д н и к и

Гуйванюк Н. Українська мова: Схеми, таблиці, тести : навчальний посібник [для студентів вищих навчальних закладів] / Н. Гуйванюк, О. Кардащук, О. Кульбабська. – Львів : Світ, 2005. – 304 с.
Загнітко А. Словник сучасної лінгвістики: поняття і терміни : у 4-х т. / А. П. Загнітко. – Донецьк : ДонНУ, 2013. – Т. 1. – 402 с.; Т. 2. – 350 с.; Т. 3. – 426 с.; Т. 4. – 388 с.
Золотова Г. А. Синтаксический словарь: Репертуар элементарных единиц русского синтаксиса / Г. А. Золотова. – Изд. 3-е, стереотип. – М. : Едиториал УРСС, 2006. – 440 с.
Єрмоленко С. Я. Українська мова : короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / С. Я. Єрмоленко, С. П. Бибик, О. Г. Тодор; за ред. Єрмоленко С. Я. – К. : Либідь, 2001. – 224 с.
Мала філологічна енциклопедія : [довідник] / укл. : О. І. Скопенко, Т. В. Цимбалюк. – К. : Довіра, 2007. – 478 с.
Селіванова О. Сучасна лінгвістика : термінологічна енциклопедія / Олена Селіванова. – Полтава : Довкілля-К, 2006. – 716 с.
Селіванова О. О. Лінгвістична енциклопедія [Текст] / О. О. Селіванова. – Полтава : Довкілля-К, 2010. – 843 с.
Українська мова : [енциклопедія]. – К. : Укр. енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. – 824 с.
Языкознание. Большой энциклопедический словарь / гл. ред. В. Н. Ярцева. – 2-е. изд. – М. : Большая Росс. энциклоп., 1998. – 685 с.
Śpiwak O. Ukraińsko-polski słownik syntaktyczny / Orest Śpiwak, Marian Jurkowski. – Warszawa, 2003. – 341 s.


08.06.2019 3

 Навчальний контент

1. Синтаксема як першоелемент різних синтаксичних побудов

Із питанням про предмет та об’єкт синтаксису тісно пов’язані відомості про структуру, семантику та функційні особливості синтаксем. Визначення вихідного поняття, першоелемента різних синтаксичних побудов, самостійної мінімальної конструктивної (конститутивної) одиниці – одна з основних умов формування та поглиблення сучасної синтаксичної теорії.

Синтаксема як мінімальна синтаксична одиниця була виокремлена завдяки працям російських мовознавців Анатолія Митрофановича МУХІНА і Галини Олександрівни ЗОЛОТОВОЇ. У 1961 р. професор Мухін опублікував статтю „Синтаксема як функційна синтаксична одиниця”, пізніше, 1980 року, видав монографію з функційного синтаксису "Синтаксемный анализ и проблема уровней языка", присвячену синтаксемному аналізу й проблемі рівнів мови, у якій обґрунтував самостійність синтаксемного рівня. Дослідник переконливо довів необхідність розрізнення:

  • семантико-синтаксичного змісту мінімальної синтаксичної одиниці
  • традиційно виділювану конструктивну роль.

Термін „синтаксема” як основний для найменування мінімальної одиниці синтаксису запровадила Г.  О. Золотова у праці „Про Синтаксичний словник російської мови” (1980). До того синтаксисти послуговувалися термінами „словоформа”, „синтаксична форма слова”, „синтаксичне слово”, „мінімальна синтаксична одиниця” тощо. Виокремлення синтаксеми дало змогу Г. О. Золотовій створити репертуар елементарних одиниць російської мови і помістити його у „Синтаксичний словник”, який побачив світ у 1988 р. Синтаксема постала внаслідок досліджень так званої „відмінкової граматики” (О. М. Пєшковський, В. О. Богородицький, О. О. Шахматов, Є. Курилович, І. Р. Вихованець, І. І. Слинько, М. Я. Плющ, А. П. Загнітко та ін.).

Синтаксема, за Г. О. Золотовою, – це мінімальна „семантико-синтаксичну одиниця /.../, що водночас є носієм елементарного смислу, конструктивним компонентом складніших синтаксичних побудов і якій притаманний, відповідно, певний набір синтаксичних функцій” [там само, с. 4]. Диференційними ознаками синтаксеми є: 1) категорійно-семантичне наповнення слова, від якого вона утворена; 2) відповідна морфологічна форма і 3) здатність синтаксично реалізуватися в певній позиції в реченні.

Г. О. Золотовій належить також спроба функційної типології синтаксем:

  •  вільних, яким властиве ізольоване використання одиниці, наприклад, у функції заголовків;
  • зумовлених, уживаних як компоненти речення;
  • зв’язаних, що функціонують як компоненти синтаксично неподільного словосполучення (три студенти, дехто з нас, батько з матір’ю).

Отже, на відміну від членів речення, що їх визначають на основі синтаксичних зв’язків (вони належать до формально-синтаксичної структури речення), синтаксему виокремлюють на рівні семантико-синтаксичних відношень для означення певних явищ дійсності. Синтаксеми в простому реченні „поєднують лексичні значення та позиційну ланку речення”, – зазначає М. В. Мірченко [с. 36]. Тобто в реченні вони реалізують реляційну семантику (семантику відношень), яку формують категорійні значення слова, його лексичне значення, а також синтаксичні зв’язки з іншими словами чи з реченням загалом, синтаксична позиція та синтаксична функція в ролі головного члена речення чи поширювача.

Терміном „синтаксема” активно послуговуються провідні українські мовознавці, які сформували свої граматичні центри чи школи, зокрема: І. Р. ВИХОВАНЕЦЬ [1992], Н. В. ГУЙВАНЮК [2009], М. В. МІРЧЕНКО [2004], К. Ф. ШУЛЬЖУК [2004], О. Г. МЕЖОВ [2013] та ін.

Синтаксема – мінімальна (неподільна, нечленована на синтаксичні одиниці нижчого рангу) семантико-синтаксична одиниця, яку варто розглядати як єдність форми (моделі), змісту і функції [Вихованець 1992, с. 44].

Поняття „синтаксема” охоплює весь дослідницький простір. Зокрема, відома спроба витлумачити первинну синтаксичну одиницю як „словоформа” або „форма слова”, виокремлюючи „рівень словоформ” між рівнями морфем і речень [Плющ 2011, с. 21; Попова 2009]. Проте в цьому разі граматичний зміст поняття, орієнтований на морфологічні показники, так і не набув конкретності, хоча цікаві міркування про синтаксис форми слова, ідеї відмінкової граматики не втратили своєї актуальності.


 2. Диференційні ознаки мінімальних семантико-синтаксичних одиниць

Як справедливо зазначає І. Р. Вихованець, виокремлення функційної синтаксичної одиниці (синтаксеми) „ґрунтується на сукупності її диференційних семантико-синтаксичних ознак, на опозитивних і еквівалентних відношеннях певної синтаксеми з іншими одиницями” [Вихованець 1993, с. 8]. Тому велику увагу нині дослідники приділяють проблемі системного підходу до семантики синтаксем, оскільки вони „визначають конфігурацію глибинної структури речення та її взаємозв’язки з поверхневою будовою речення” [Межов 2013, с. 11]. У зв’язку з цим надзвичайної важливості набуває питання про встановлення критеріїв семантики синтаксеми та проблема типології синтаксем за семантикою [Гуйванюк 2011, с. 160—171; Гуйванюк 2008, с. 10—14; Гуйванюк 1999; Кульбабська 2011] та ін.

Мінімальна семантико-синтаксична одиниця як конститутивна одиниця синтаксису має такі основні диференційні ознаки:

checked 1 входження в одиниці вищого рангу – речення або словосполучення;

checked 1 категорійне значення „предметність – ознаковість”, як-от: студенти пишуть;

checked 1 семантичну функцію, напр.: студенти (суб’єкт дії) пишуть (предикат дії);

checked 1 морфологічне оформлення: студенти (іменник у Н. в.) пишуть (особова форма дієслова – 3 ос. множ.);

checked 1 здатність до реалізації у формально-синтаксичних (студенти – підмет; пишуть – присудок) і комунікативних позиціях речення (студенти – відоме, тема; пишуть – нове, рема);

checked 1 елементарність / неелементарність, напр., у реченні: Гордій сокирою обрубував коріння (Б. Харчук) усі 4 синтаксеми є елементарними, бо вони виражають елементарні синтаксичні значення, а в реченні Людина знівельована юрбою синтаксема людина є неелементарна (складна), оскільки в ній об’єднано два неелементарні значення: значення об’єкта і значення носія стану. Порівн.: Юрба знівелювала людину, так що людина знівельована;

checked 1 активність / пасивність; динамічність / статичність (Учень (активний діяч) пише (динамічна дія) і Учень (пасивний носій стану) хворіє (пасивний стан);

checked 1 валентна / невалентна сполучуваність із предикатом, напр.: Старанний учень виконав завдання // Учень виконав завдання (іменникові синтаксеми є валентно зумовленими) + Учень є старанним (вторинний предикат не зумовлений валентністю базового предиката виконав).

checked 1 первинність / вторинність, напр.: День сонячний (первинний предикат) і Сонячний (вторинний, трансформований предикат) день додав оптимізму [Межов 2013, с. 13];

checked 1 наявність семантичних, морфологічних варіантів. Наприклад:

Варіанти причинових синтаксем [Вихованець 1992]:

морфолого-синтаксичні та морфологічні варіанти

  • прийменниково-відмінкові форми (див.: семантичні різновиди);
  • відмінкові форми (найчастіше віддієслівних або відприкметнико­вих іменників в Ор.в.): Він був стомлений роботою (Б. Грінченко
  • морфологізовані прислівники зопалу, знічев’я/ знечев’, зозла, згарячу, здуру, нехотя/ знехотя, зосліпу, зостраху, сп’яну, спрожогу, спохвату, мимоволі, мимохіть, мимохідь, ненароком, спересердя, спросоння: Спересердя штовхне її [Докію] батько (Б. Грінченко).
  • дієприслівники, дієприкметники та субстантиви у складі напівпре­дикативних конструкцій: Очманівши від кулака, Денис на мить спинився (Б. Грінченко). І в тяжкій розпуці він [Ежен] хопився за голову, боячись надмірного болю (І. Франко). Валентин, відчуваючи себе не зовсім добре, почервонів (М. Хвильовий). Захоплений краєвидом, я на мить застиг (І. Чендей). Зроду хоровитий, він [Бенедьо] був вразливий на всяку кривду (І. Франко). Перший парубок, натомлений, скоро кинув танець (Б. Грінченко). Настрашена, вона [Даруся] довго озиралася (М. Матіос). Справдешня дитина свого люду, він шукав полегші у співі (О. Кобилянська).
  • числівниково-іменні сполуки (зрідка): Учень засмутився від кількох помилок (Розм.).
  • нерозкладні словосполучення(зрідка): Микола нудьгував від нічого робити (Розм.).

семантичні варіанти

  • синтаксеми зі значенням причини-джерела: Притупилися його відчуття від старості (П. Загребельний);
  • синтаксеми зі значенням причини-результату, причини-наслідку: Сьогодні мала бути гулянка за містом у зв’язку із закінченням університету (Н. Зборовська);
  • синтаксеми зі значенням причини, що перешкоджає розвиткові дії або спричиняє дії чи стани негативного плану: Моря не видно було через туман (Ю. Яновський);
  • причини-відплати: „за + зн. в.”:
  • імперативної, обов’язкової причини: „у силу (силою) + р. в.”; „за велінням (за наказом, за дору­ченням) + р. в.”; „з волі (волею, з вини) + р. в.”; „під впливом + р. в.”; „під дією (під подувом ) + р. в.”; „у нагороду за + зн. в.”; „у надії на + зн. в.”; „через вплив + р. в.”;
  • підстави або обґрунтування причини: „зважаючи на + зн. в.”; „з огляду на + зн. в.”; „на підставі (на ґрунті, на основі) + р. в.”;
  • приводу-мотиву: „з приводу (з нагоди) + р. в.”;
  • зумовленого взаємозв’язку явищ: „у плані (у колі) + р. в.”; „згідно з + ор. в.”; „з причини + р. в.”; „у дусі + р. в.” та ін.

ВИСНОВОК: синтаксеми в простому реченні поєднують лексичне значення та позиційну ланку речення. Питання про структуру і семантику синтаксеми, як і про її функціональне навантаження, залишаються поки що дискусійними. Ще В.В.Виноградов наголошував, що „вивчення функцій форм слів і законів їх використання як для утворення словосполучень, так і для різних типів речення – надзвичайно важливе і ще недостатньо вивчене коло питань російського синтаксису”.


20.03.2020 2

3. Поняття валентності в синтаксисі

Сучасне розуміння категорійної суті валентності предиката (ознакового слова) пов’язують із здатністю його сполучатися з іншими (неознаковими) словами, мати певну кількість відкритих позицій , які можуть або повинні заповнювати одиниці відповідної семантичної природи (І. Р. Вихованець, А. П. Загнітко, К. Г. Городенська, М. В. Мірченко, Т. Є. Масицька, О. Г. Мєжов, Н. В. Костусяк та ін.).

Функціонування категорії валентності пов’язане з трьома мовними рівнями:

checked 1 лексико-семантичним, на якому вирізняємо семантико-синтаксичну валентність: залежні компоненти (субстанційні синтаксеми) поєднані з ознаковими словами (предикатами) не довільно, оскільки саме лексичне значення предиката задає найсуттєвіші умови сполучуваності його з іншими словами в синтаксичних одиницях-конструкціях – словосполученні та реченні;

checked 1 синтаксичним, на якому виокремлюють синтаксичну валентність: кожне повнозначне слово має конкретний синтаксичний потенціал, що зумовлює застосування його за чітко визначеними правилами, передбаченими системою граматичних відношень у мові;

checked 1 морфологічним, якщо йдеться про морфологічну валентність, що передбачає заповнення відкритих предикатом позицій спеціалізованими відмінками власне-іменників, тобто слів зі значенням конкретної предметності (на противагу абстрактним іменникам).

Для тлумачення мінімальних одиниць синтаксису найважливішим поняттям є семантико-синтаксична валентність.

Валентність – міжрівнева категорійна одиниця морфологічного типу, що має трикомпонентну структуру (її функціонування пов’язане із лексико-семантичним, синтаксичним і морфологічним ярусами), прогнозує кількість та семантико-граматичну спеціалізацію залежних субстанційних синтаксем, представлених відповідними відмінками.


4. Елементарні та неелементарні синтаксичні одиниці

Усі речення за специфікої форми (формально-синтаксичної структури) та значення (семантико-синтаксичної структури) поділяють на два типи:

  • формально елементарне речення – містить лише головні та другорядні члени. Наприклад: Студенти конспектують лекцію. Конспектуємо лекцію. Нині лекція. Коли триває лекція, студенти конспектують інформацію тощо;
  • формально неелементарне речення –якщо містить граматичну основу та ускладнювальний компонент (Студенти читають і конспектують теоретичний виклад; Читаючи, студенти конспектують теоретичний виклад; Справді, студенти конспектують теоретичний виклад – прості ускладнені речення); коли речення складне неелементарне, то воно охоплює 3 і більше предикативні одиниці, напр.: Настала осінь, І ранки вже прохолодні, ТАК ЩО треба одягатися тепліше;
  • семантично елементарне речення структуроване основним предикатом-присудком, що засвоїми валентними властивостями "відкриває місця" для іменникових синтаксем: суб’єкта (Студенти конспектують), об’єкта (Студенти конспектують лекцію), інструмента, або засобу дії (Учень малює олівцем), адресата (Дочка пише до мами / мамі), локатива (Студенти приїхали з дому в Чернівці).
  • семантично неелементарне речення, окрім предиката і валентно зумовлених іменникових синтаксем, містить вторинні синтаксеми, що утворилася внаслідок згортання самостійних простих речень або частин складного речення. Пор.: Листя, пожовкле від сонця, падало на землю // Листя, ЯКЕ пожовкло від сонця, падало на землю // Листя падало на землю, ОСКІЛЬКИ воно пожовкло від сонця тощо.

Специфічні риси простого елементарного речення як синтаксичної одиниці:

  •  на формально-синтаксичному рівні воно виражає предикативність одним граматичним центром (монопредикативне), зокрема – підметом і присудком у двоскладному реченні або головним недиференційованим членом односкладного речення;
  • на денотативному рівні корелює лише з однією денотативною ситуацією;
  •  у семантико-синтаксичному аспекті репрезентує лише первинну предикацію через базовий предикат і базовий суб’єкт (монопредикатне й моносуб’єктне);
  • на функційному рівні виражає одиницю інформації та репрезентує в акті комунікації істотний для мовця фрагмент його картини світу (пріоритетну пропозицію).

Структурно-семантичні ознаки простих неелементарних (ускладнених) речень:

  • за формально-синтаксичними ознаками є монопредикативними одиницями, зміст яких актуалізує граматична категорія предикативності, що перетворює синтаксичну конструкцію на одиницю повідомлення й у такий спосіб уможливлює вираження стосунку речення до реальності;
  •  у денотативному аспекті є поліситуативними реченнями, що вказують не на одну ситуацію дійсності, а на дві або більше: одна з них – основна, розгорнута в суб’єктно-предикатну структуру, а інші – додаткові (лексикалізовані, побічні)представлені через згортання, найчастіше як словосполучення;
  • у семантико-синтаксичному плані є комбінацією первинної та вторинної предикацій, а також містять паралельно з первинними ще й вторинні (не зумовлені валентністю базового предиката) синтаксеми;
  • у комунікативно-функційному аспекті є поліінформативною одиницею, структурованою на основі закону формально-семантичної економії та спрощення синтаксичних конструкцій.

bookmark 1 NOTA BENE!
У сучасній українській мові речення можуть бути елементарними як за формою, так і за семантикою, що дає підстави кваліфікувати їх як РЕЧЕННЯ СИМЕТРИЧНОЇ СТРУКТУРИ (за Сергієм Карцевським. Наприклад: у формально-синтаксичному аспекті речення Матуся купила книжку для синапросте елементарне, бо має головні члени – матуся (підмет) і купила (простий дієслівний присудок), прислівні поширювачі – книжку (прямий об’єктний), для сина (непрямий об’єктний). У семантико-синтаксичному аспекті – теж просте елементарне, бо містить лише основні (базові) синтаксеми, зокрема: предикатну дії (купила), субстанціальні (предметні): суб’єктну дії (матуся), об’єктну дії (книгу) та адресатну дії (для матусі).

Натомість якщо речення елементарне за будовою, але неелементарне (ускладнене) за семантикою, то його визначають як РЕЧЕННЯ АСИМЕТРИЧНОЇ СТРУКТУРИ. Наприклад: Матуся купила цікаву книжку для сина. У семантико-синтаксичному аспекті наведене речення є неелементарним, оскільки, крім базових синтаксем, має вторинну атрибутивну синтаксему, утворену внаслідок згортання самостійного простого елементарного речення. Порівн.: Матуся купила книжку для сина + Книжка БУЛА ЦІКАВА → Матуся купила для сина книжку , ЯКА БУЛА ЦІКАВА → Матуся купила ЦІКАВУ книжку для сина.


 16.11.2019 2

 5. Типологія синтаксем і їх морфологічні вияви

В українському мовознавстві найбільш аргументованою, на нашу думку, є класифікація І. Р. ВИХОВАНЦЯ, в основі якої поняття елементарності /  неелементарності й валентності.

5. 1 У простому семантично елементарному реченні функціонують два класи основних, бо базових, синтаксем:

checked 1   предикатні (носій валентності);

 checked 1   субстанційні (предметні).

ПРЕДИКАТНА СИНТАКСЕМА – синтаксема, яка своєю семантико-синтаксичною валентністю зумовлює кількісно-якісний склад субстанційних синтаксем (що передають значення реальної предметності) й окреслює семантичну структуру простих елементарних речень, у т. ч. і в складі неелементарних конструкцій [Шульжук 2004, с. 193.].

Предикатні синтаксеми класифікують або за їхньою семантикою, або за частиномовною належністю.

Семантична класифікація предикатів (за І. Р. Вихованцем):

1. Предикати дії, що її виконує активний діяч (писати, копати, будувати, руйнувати, слухати, співати, малювати, рахувати, думати, казати, бачити тощо);

2. Предикати процесу (означають явища в природі, що не спричинені людиною), наприклад: Сонце гріє; Земля обертається навколо сонця; Трава зеленіє;

3. Предикати стану людини (пасивного носія фізичного чи психологічного стану) або в природі. Наприклад: Дитина хворіє. Мені весело. У дівчинки радість. Сутеніє;

4. Предикати якості, виражені прикметниками або дієприкметниками (Настрій чудовий. Листя було пожовкле);

5. Локативні предикати, що означають перебування предмета в просторі (Батько перебуває в Києві; Церква знаходиться в центрі села);

6. Кількісні предикати, напр.: Дітей двійко; Грошей побільшало. Книги три.

Семантико-синтаксична валентність предиката зумовлює субстанційні відношення і типи субстанційних (предметних, іменникових) синтаксем.

 

СУБСТАНЦІЙНІ СИНТАКСЕМИ – синтаксеми семантично елементарного простого речення, що передають значення реальної предметності.

Семантична класифікація субстанційних валентно-пов’язаних синтаксем (за І. Р. Вихованцем):

1. Суб’єктна синтаксема (лівобічна) означає діяча, носія стану, ознаки, кількості тощо. Наприклад: Син пише лист батькам. Яблуня цвіте. У дитини новий портфель. Тобі сумно. Книга цікава. Олівців п’ять.

2. Об’єктна синтаксема дії (правобічна) означає предмет, на який переходить дія. Наприклад: Я читаю книгу. Мати купила хліб / хліба. Учень не вивчив вірш / вірша. Дитина з’їла борщ / борщу. Семантичній категорії об’єктності притаманні спеціалізовані морфологічні засоби вираження: знахідний, родовий, давальний, орудний і місцевий відмінки, які перебувають між собою в ієрархічних відношеннях.

3. Адресатна синтаксема дії (правобічна) означає предмет, якому спрямовано дію. Вона закріплена за предикатами дії та характеризується незначною кількістю морфологічних варіантів. У цій функції домінує синтаксема давального відмінка при дієсловах давати, видавати, віддавати, надавати, передавати, подавати, дарувати, вручати, присвячувати, пропонувати, нести, відносити, заносити, приносити, купувати, продавати, залишати, слати, надсилати, пересилати, писати тощо. Наприклад: Художник подарував картину товаришеві. Учні купили квіти для вчителя

4. Інструментальна синтаксема дії (правобічна) означає знарялля або засіб виконання дії. Основний морфологічний засіб вираження – орудний відмінок іменні. Наприклад: Туристи приїхали в Чернівці автобусом. Я пишу лист ручкою.

5. Локативна синтаксема (правобічна) означає початковий або кінцевий пункт руху. Наприклад: Птахи летять з України у вирій.

bookmark 1 NOTA BENE!

У сучасній українській мові, за Іваном ВИХОВАНЦЕМ, найбільшу валентність мають дієслівні предикати зі значенням руху, переміщення в просторі. Вони є шестимісними за кількістю валентно зумовлених субстанційних синтаксем. Наприклад:

Батьки (суб’єктна синтаксема дії, посідає лівобічну щодо предиката позицію) перевезли (предикат дії) меблі (об’ктна синтаксема дії, правобічна позиція щодо предиката)  бабусі (адресатна синтаксема дії в правобічній позиції щодо предиката)  машиною (інструментальна синтаксема дії в правобічній позиції щодо предиката) з Чернівців (локативна синтаксема  дії, що має значення початкового пункту руху) до села (локативна синтаксема  дії, що має значення кінцевого пункту руху. Обидві локативні синтаксеми посідають правобічні позиції щодо предиката). 

Утім, Анатолій ЗАГНІТКО веде мову про семивалентні предикати руху, переміщення, додаючи до семантичної структури речення ще одну субстанційну синтаксему – шляху руху. Наприклад: 

Батьки (суб’єктна синтаксема дії, посідає лівобічну щодо предиката позицію) перевезли (предикат дії) меблі (об’ктна синтаксема дії, правобічна позиція щодо предиката)  бабусі (адресатна синтаксема дії в правобічній позиції щодо предиката)  машиною (інструментальна синтаксема дії в правобічній позиції щодо предиката) через поле / полем (шлях руху) з Чернівців (локативна синтаксема  дії, що має значення початкового пункту руху) до села (локативна синтаксема  дії, що має значення куінцевого пункту руху. Обидві локативні синтаксеми посідають правобічні позиції щодо предиката). 


16.11.2019 3

 

5. 2. Синтаксемний склад простих семантично неелементарних речень

Просте ускладнене речення відтворює семантико-синтаксичні відношення, характерні для предикативних частин складного речення, а отже, є вторинною синтаксичною одиницею, похідною від складного речення [Городенська 1991].

РЕПЕРТУАР ВТОРИННИХ СИНТАКСЕМ ОХОПЛЮЄ ТАКІ МОРФОЛОГО-СИНТАКСИЧНІ ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ:

  •  інфінітив: Я звелів розбудити вас рано (Ю. Мушкетик) / / Я звелів, щоб вас розбудили рано;
  • прикметник: Колись же тут ходила мама молода (О. Білаш) / / Колись же тут ходила мама, яка була молода;
  • числівник: Двоє верхівців вигулькнули з темряви (М. Івасюк) / / Верхівці вигулькнули з темряви, їх було двоє;
  • відмінкові форми іменників: Ми можемо не зрозуміти жартуна (Ірина Вільде) / / Ми можемо не зрозуміти того, хто жартує;
  • прийменниково-відмінкові форми: Постаті враз прокинулися під діянням таємничого слова (В. Підмогильний) / / Постаті враз прокинулися, бо подіяло слово;
  • дієприкметник: Степан видобув із закутка в шухляді пак паперів, писаних олівцем (В. Підмогильний) / / Степан видобув із закутка в шухляді пак паперів, що були написані олівцем;
  • дієприслівник: Сяйво проймає вам душу, спонукаючи подумати про вічне (О. Гончар) / / Сяйво проймає вам душу, так що спонукає подумати про вічне;
  • прислівник: Сього чоловіка всі поважали змолоду (Марко Вовчок) / / Сього чоловіка всі поважали, відколи він був молодий.

Вторинні синтаксеми предикатного типу репрезентують семантико-синтаксичні відношення, що притаманні складним реченням.

ТИПОЛОГІЯ ВТОРИННИХ ПРЕДИКАТНИХ СИНТАКСЕМ (за І. Р. Вихованцем):

checked 1  адвербіальні синтаксеми;

checked 1  атрибутивні синтаксеми;

checked 1  апозитивні синтаксеми;

checked 1  синтаксеми з кількісним значенням;

checked 1модальні синтаксеми.


checked 1   АДВЕРБІАЛЬНІ ВТОРИННІ ПРЕДИКАТНІ СИНТАКСЕМИ
виражають 5 типів обставинних значень:

  • часове;
  • зумовленості (причини, умови, допусту, мети, наслідку);
  • характеризувальне; 
  • порівняльно-асоціативне;
  • зіставно-виокремлювальне.

Розглянемо конкретніше кожен із зазначених типів синтаксем, установивши їхні семантичні та морфолого-синтаксичні варіанти.

– ЧАСОВУ СЕМАНТИКУ виражають темпоральні синтаксеми на означення часу формування ситуації.

Їх кількість – понад 30 одиниць в українській мові зі значеннями:

  • одночасності (із додатковими семантичними відтінками точності часу, наступності щодо попереднього часового відтінка, розгортання явища в межах часового відрізка, розгортання й зіставлення явищ, увиразнення одночасності, супроводу);
  • різночасності (зі значенням часової попередності і часової наступності).
  • Основними морфолого-синтаксичними та морфологічними варіантами темпоральних синтаксем в українській мові є:
  • прийменниково-відмінкові форми, відмінкові форми (Р. в., Ор. в. і Зн. в.);
  • морфологізовані прислівники;
  • контекстуально зумовлені дієприслівники, дієприкметники та прикметники.
  • Напр.: Понад ставом увечері хитається очерет (Т. Шевченко); І з ранку до ночі та сама тема: нервова система!.. (Л. Костенко); Марта обернулася і вийшла, замкнувши з силою двері (Б. Лепкий); Під вечір Матронка занесе колиску в хату (М. Матіос).

– СИНТАКСЕМИ ЗУМОВЛЕНОСТІ охоплюють такі різновиди:

  • причини (такі синтаксеми ще називають каузальними);
  • умови
  • допусту;
  • мети (такі синтаксеми називають цільовими).

Схарактеризуємо кожен із цих типів.

ПРИЧИНОВІ СИНТАКСЕМИ вказують на причину формування ситуації, що її репрезентує базові синтаксеми: Через сором’язливість усі брали ласощів потроху / / Усі брали [ласощів – О. К.] потроху, оскільки соромились (Б. Грінченко).

Прийменниково-відмінкові форми, спеціалізовані на маркуванні причинових семантико-синтаксичних відношень, надають загальному значенню причини специфічного семантичного відтінку:

1) причини-джерела: „з + р. в.”; „від (од) + р. в.”; „ради (заради) + р. в.”; „за подання (за починанням) + р. в.”;
2) причини-наслідку: „внаслідок + р. в.”; „у зв’язку з + ор. в.”;
3) причини, що позитивно сприяє розвиткові дії: „завдяки + д. в.”; „за підтримки + р. в.”; „з ласки + р. в.”;
4) причини, що не сприяє розвиткові дії або уможливлює дію чи стан нега­тивного плану: „через + зн. в.”; „із-за + р. в.”; „за + ор. в.”; „на + зн. в.”; „по + м. в.”; „за браком + р. в.”;
5) причини-відплати: „за + зн. в.”;
6) імперативної, обов’язкової причини: „у силу (силою) + р. в.”; „за велінням (за наказом, за дору­ченням) + р. в.”; „з волі (волею, з вини) + р. в.”; „під впливом + р. в.”; „під дією (під подувом ) + р. в.”; „у нагороду за + зн. в.”; „у надії на + зн. в.”; „через вплив + р. в.”;
7) підстави або обґрунтування причини: „зважаючи на + зн. в.”; „з огляду на + зн. в.”; „на підставі (на ґрунті, на основі) + р. в.”;
8) приводу-мотиву: „з приводу (з нагоди) + р. в.”;
9) зумовленого взаємозв’язку явищ: „у плані (у колі) + р. в.”; „згідно з + ор. в.”; „з причини + р. в.”; „у дусі + р. в.” та ін.

З-поміж інших морфологічних та морфолого-синтаксичних виявів причинових синтаксем виокремлено:

  • відмінкові форми: Учитель був стомлений роботою;
  • прислівники: Батько зозла стиснув кулаки (Б. Грінченко);
  • дієприслівники, дієприкметники й іменники, вжиті в певному контексті та синтаксичній позиції: Мій попіл впав вогнем на ниви, зацвівши у хлібах (Ю. Клен); Перший парубок, натомлений, скоро кинув танець (Б. Грінченко); Справдешня дитина свого люду, він шукав полегші у співі (О. Кобилянська);
  • числівниково-іменні та нерозкладні синтаксичні словосполучення: Діти зраділи від двох подяк; Микола нудьгував від нічого робити.

СИНТАКСЕМИ ЗІ ЗНАЧЕННЯМ УМОВИ вказують на ситуацію умови, що спричиняє певний наслідок. Наприклад: Бувши на місті Маєвського, я була би їй вже давно за всю тоту науку подякувала (О. Кобилян­ська) / / Я давно би їй за всю тоту науку подякувала, якби була на місті Маєвського; У достатку не розслаблюйся, у скруті не розгублюйся (Н. тв.); Без довіри й любові на світі не живе і пташина мала (О. Білаш) тощо.

З-поміж інших морфологічних та морфолого-синтаксичних виявів умовних синтаксем виокремлено: прийменниково-відмінкові форми, дієприслівники.

ДОПУСТОВІ СИНТАКСЕМИ містять указівку на реальну модальність і характер явища, яке суперечить повідомлюваному наслідкові („допустовий конфлікт”). Вони виражають зворотну зумовленість, повідомляючи про підставу чи умову, усупереч якій реалізується ситуація: І руки Іванові співали без музики (М. Матіос) / / І руки йому співали, хоча музики не було.

Допустові синтаксеми морфологічно представлені прийменниково-відмінковими формами. З-поміж них виокрем­лено такі семантичні різновиди:

1) невідповідності між зіставлювальними явищами: „незважаючи на + зн. в.”; „незалежно від + р. в.”; „попри + зн. в.”; „крізь + зн. в.”; „при + м. в.”; „без + р. в.”; „в + зн. в.”;
2) цілеспрямованої протидії комусь, чомусь: „усупереч (наперекір, на противагу) + д. в.”; „на відміну + р. в.”; „без огляду на + зн. в.”.

Іншими морфологічними засобами вираження допустового значення є:

  • прислівник наперекір;
  • числівниково-прийменниково-іменні сполучення: Усупереч двом розпоряджен­нямзгори дирекція провела збори;
  • дієприслівники з контекстуальним значенням допусту: Не вважаючи на спеку, татарки виглядали з дахів, [як купки квіток на грядках] (М. Коцюбинський);
  • дієприк­метники: І зрубане дерево навесні хоче розпустити листя (Н. тв.); З природи мовчазна, вона залюбки слухала веселу бесіду (І. Вільде);
  • відокремлений субстантивний зворот у препозиції до означуваного іменника: Людина з нахилом до природничих наук, він став філологом (Із часопису).

 ЦІЛЬОВІ СИНТАКСЕМИ виражають призначення дії або процесу, указують на явища, заради яких відбувається відповідна дія, на очікуваний наслідок передумови: А я печуся ради твого спокою (М. Матіос) / / …щоб ти був спокійний.

Серед цільових синтаксем виокремлено такі семантичні варіанти:

1) власне мети: „для + р. в.”; „за + ор. в.”; „по + зн. в.”; „на + зн. в.”; „у (в) пошуках + р. в”; „о + зн. в.”; „на виконання + р. в”;
2) призначення дії (процесу): „під + зн. в.”; „до + р. в.”; „про + зн. в.”; „в + зн. в.”;
3) причини-мети: „заради (ради) + р. в.”;
4) присвяти, зацікавленості, пошани, самопожертви: „задля (в ім’я, в інтересах) + р. в.”.

До сукупності морфологічних засобів вираження цільових синтаксем також входять:

  • прислівники мети: напоказ, навмисне, зумисне, навіщось, на зло (щоб розізлити), нащось;
  • числівниково-іменникові сполучення (з прийм. за, ради, заради, задля): Мати працює задля своїх шести дітей;
  • дієприслівники з контекстуальним значенням мети, утворені від дієслів із семантикою бажаності, намагання: Діти цілими чередами лазили по толоках, шукаючи кваску (І. Франко);
  • інфінітив у постпозиції до основного предиката зі значенням розташування в певній позі, руху або стану: Повільною ходою йшла Ксеня шукати роботи (М. Марфієвич);
  • фразеологічні звороти: Карпо незвідь для чого накидав до скрині паперів (В. Шевчук).

– СИНТАКСЕМИ ХАРАКТЕРИЗУВАЛЬНОГО ТИПУ

Синтаксеми з характеризувальним значенням або вказують на ознаку, спосіб чи якість, дії (процесу, стану), деталі їх реалізації, або презентують дію, інші обставини, ознаки з погляду інтенсивності чи міри їх вияву: Добродійка докірливо подивилася на мужа (Б. Лепкий) / / Добродійка подивилася + Її погляд був докірливий..

В українській мові вони охоплюють семантичні варіанти, репрезентуючи:

1) якісні параметри дії, рідше – процесу, стану та суб’єктивні оцінки мовця щодо інших дій, процесів, станів: Дитина радісно розгортає дрібненькі пальчики пухкої ручки (М. Коцюбинський);
2) спільне / роздільне виконання дії: Гуртом добре і батька бити (Н. тв.);
3) спосіб виконання дії, тривання процесу чи вияву стану: І потече сторіками кров у синє море (Т. Шевченко);
4) уточнення або обмеження: Ззовні батько виглядав грізним (А. Содомора);
5) інтенсивність дії, ознаки чи ін. обставини конкретною кількісною вказівкою на міру або ступінь їх вияву: Павло вчився допізна (Н. Мизак);
6) кількісне вираження дії, стану чи ознаки: Сильвія занадто любила Леона-чоловіка, а замало його ідею (І. Франко).

З-поміж різноманітних морфологічних і морфолого-синтаксичних варіантів синтаксем із характеризувальним значенням виокремлено:

  1. прислівники (якісно-означальні, означальні способу дії, міри і ступеня);
  2. прийменниково-відмінкові форми („по + зн. в.”; „по + м. в.”; „з + р. в.”; „з + ор. в.”; „через + зн. в”; „на + зн. в. (у сполученні з узгодженим прикм.)”; „до + р. в.”; „крізь + зн. в.”; „у (в) + зн. в.”; „у (в) + м. в.”; „без + р. в.” та ін.): Любіть свій народ і його мову над усе (Є. Яро­шинська);
  3. конструкції з повнозначно-лексичними компонентами, уживаними для означення ваги, відстані, періодичності дій, вартості тощо: Раз у раз ходила молодь пісні-слова вислухати (Леся Українка);
  4. форма Ор. в. іменника у сполу­ченні з метафоризованими дієсловами або прикметниками зі значенням психічних станів, фізіологічних процесів людини: Щоки хлопця палали рум’янцем;
  5. форма Ор. в. іменника в тавтологічних словосполученнях: сном снити, летіти летом тощо.

Значення способу дії репрезентують також аналітичні конструкції книжного типу: „за способом + р. в.”; „автономно від + р. в.”; „аналогічно до + р. в.”; „без допомоги + р. в.”; „ближче до + р. в.”; „впоперек (упоперек) + р. в.”; „за методом (принципом) + р. в.” та ін.; дієприслівники: Він усміхнувся, злегка червоніючи (О. Кобилянська); числівниково-прийменниково-відмінкові форми: Пташки співають на тисячу голосів (М. Лазарук); нерозкладні фразеологічні словосполучення: Напозичався я по самі вуха (Б. Грінченко).

– СИНТАКСЕМИ З ПОРІВНЯЛЬНО-АСОЦІАТИВНИМ ЗНАЧЕННЯМ

Синтаксеми з порівняльно-асоціативним значенням виражають компара­тивні відношення подібності або тотожності, означаючи більшу чи меншу міру вияву зіставлюваної ознаки між об’єктами однієї категорії або різних класів, незалежно від того, чи є ця подібність постійною / мінливою, справжньою / уявною: Дівчинка співає соловейком / / Дівчинка співає, як співає соловейко.

Семантичний діапазон порівняльних синтаксем пов’язаний із відтінковими нашаруваннями на загальне компаративне значення, що й уможливило класифікацію досліджуваних синтаксем, з-поміж яких виокремлено:

1) порівняльно-адвербіальні з такими відтінками: а) часовим: Даруся, ніби в неділю, зодягає вишиту сорочку (М. Матіос); б) причиновим: Денис увесь трусився – як од холодного повітря (Б. Грінченко); в) цільовим: Буцім на доказ її [п. Лемішевої] правдомовності в хату вбігло дитинча (Б. Лепкий);
2) порівняльно-атрибутивні (із посесивним відтінком): Житницькі дівчата носили панське (як у пана. – О. К.) вбрання (Б. Лепкий);
3) порівняльно-об’єктні, яким властиві три відтінки: а) просторовий: Хуртовини більше докучають на Лівобережжі, ніж на заході України (Н. Міщенко); б) часовий: Найнижчі зимові мінімуми температури частіше настають у лютому, ніж у січні (Із підручника); в) означальний: Марійчині свідоцтва суть багато гарніші, аніж її суконки (Є. Ярошинська);
4) порівняльно-апозитивні: Хто прочитав ті сльози-слова (Т. Шевченко).

Основними морфолого-синтаксичними засобами вираження порівняльних семантико-синтаксичних відношень є:

  • порівняльні декон’юктиви як семантичні варіанти порівняльних сполучників: Ой, їхав я коло млина – стоїть дівка як калина (Н. тв.);
  • рідше – напівпредикативні дієприслівникові, ад’єктивні та субстантивні конструкції з асоціативною семантикою: Серед дикої природи пробивались купки квітів, чимось нагадуючи вродливих дівчат серед завитого до хусток жіноцтва (І. Чендей);
  • обставинні прислівники синтаксичного ступеня адвербіалізації: вихором, стрілою, вовком тощо, а також власне-обставинні прислівники з порівняльно-уподібнювальною функцією: Він обдурив по-купецькому Василя Лупула (М. Івасюк);
  • прийменниково-відмінкові форми: „подібно до (порівняно до) + р. в.”; „нарівні з + ор. в.”; „понад + р. в.”; „у формі + р. в.” та ін.: А палац справді виглядав далеко краще, порівняно з невеличкою церковицею (Панас Мирний);
  • моделі на зразок: „мати вид + р. в.”; „здаватися + ор. в.”; „виглядати на + зн. в.”; „нагадувати + з. в.”: Церква мала вид видовженого хреста (Б. Лепкий); І спів той виглядав на жарт (І. Франко) тощо.

– СИНТАКСЕМИ ЗІСТАВНО-ВИОКРЕМЛЮВАЛЬНОГО ТИПУ

Синтаксеми із зіставно-виокремлювальним значенням обґрунтовують звуження / розширення обсягу означуваного поняття або його уточнення та конкретизацію, зокрема внаслідок зіставлення.

Вони охоплюють такі семантичні різновиди:

1) заміщення: „за + зн. в.”; „замість + р. в.”; „замість + зн. в.”;
2) зіставлення: „паралельно з (порівняно з) + ор. в.”; „порівняно до + р. в.”; „над + зн. в.”;
3) протиставлення: „на противагу (у противагу) + д. в.”; „на відміну від + р. в.”; „проти (супроти) + р. в.”;
4) винятку / внесення: „крім + р. в.”; „опріч (пріч) + р. в.”; „за винятком + р. в.”; „включаючи + р. в.” (розм.);
5) виокремлення: за межі + р. в.”. Напр.: Зостанься ти у мене за сина (Розм.); Немає нічого більш скінченного над природу (Б. Лепкий); Сердита Стручиха була така добра проти рудої крамарки (Б. Грінченко); Пріч усякої спокуси – вона [Ярина] йде за своєю ідеєю! (М. Коцюбинський);
6) обмеження: У неділю, перед тим як до церкви йти, заспівали дівчата (І. Муратов);
7) уточ­нення: Побіч нього, а радше йому при ногах, сидів сільський хлопчина (І. Франко);
8) супровідних обставин: „щодо (стосовно) + р. в.”; „у стосунку до + р. в.”; „у справі + р. в.”; „за лінією (з боку) + р. в.”: За лінією матері Наталена успадку­вала родову легенду про спорідненість із святим Домініком (Наталена Королева).

Найчастіше вторинну предикатну синтаксему формують прийменник і актуалізований іменник, що репрезентує згорнену сурядну частину: Усі їли, але мати не їла / / Усі їли, крім матері.


  • vtorinna predikaciya v prostomu rechenni Kulbabska O

 

checked 1    АТРИБУТИВНІ ВТОРИННІ ПРЕДИКАТНІ СИНТАКСЕМИ

Атрибутивні синтаксеми виражають ознаку певної субстанції, її відносно-якісні або кількісні характеристики. Наприклад: 1. Велика повітка була перед ними / / Повітка була велика (Б. Грінченко); 2. Садівники якраз обривали достигші веприни (І. Франко) / / Веприни достигли; 3. Підгорілі крокви затріщали (Б. Грінченко) / / Крокви підгоріли.

З-поміж інших морфолого-синтаксичних варіантів атрибутивних синтаксем виокремлено:

  • дієприкметники: Трачі так і лишили пилу в недорізанім брусі (І. Франко);
  • дієприслівники (після базового суб’єкта за умови поширення, актуалізації та авторизації): Достиг ячмінь, ледве покривши собою сіру кам’я­нисту груду (Р. Іваничук);
  • інфінітив (при інформативно недостатніх іменниках, девербативах із модальним значеннях): Не для їх [жінок] вигадане слово мовчати (Т. Шевченко);
  • кількісні числівники в нерозкладних слово­сполученнях: Біля хати поралася дівчина років вісімнадцяти (М. Матіос);
  • відприкметникові означальні прислівники У цукерні можна замовити каву по-турецьки (Із часопису);
  • усталені звороти: ґазда нічого собі, красуня на все село та ін.

checked 1  АПОЗИТИВНІ ВТОРИННІ ПРЕДИКАТНІ СИНТАКСЕМИ

Апозитивні (прикладкові) синтаксеми виражають предикатно-апозитивні відношення між основним складом речення (з граматичним центром) і вторинною синтаксемою, утвореною зі згорнутого простого речення ідентифікації або кваліфікації особи / предмета. Базовий суб’єкт (зазвичай формальний підмет) репрезентує певний постійний клас предметів, явищ, тоді як апозитивна синтаксема – постійну й важливу ознаку предмета, явища чи означає змінну рису, властиву або приписувану предмету або явищу мовцем (за національністю, віком, професією тощо).

Специфіка апозитивних синтаксем (морфологічно – одиничних іменників як у невідокремленій позиції, так і відокремлених субстантивних зворотах) зумовлена синкретизмом їхніх значень, здатністю трансформуватися в підрядні означальні частини найелементарнішої форми – минулого або теперішнього часу дійсного способу: До кабінету зайшов Петренко, інженер / / До кабінету зайшов Петренко + (Який) Петренко (є) інженер. У процесі згортання редукуються суб’єкт і предикат ідентифікації.


checked 1  ВТОРИННІ ПРЕДИКАТНІ СИНТАКСЕМИ З КІЛЬКІСНИМ ЗНАЧЕННЯМ

Кількісні синтаксеми – виразники квантитативних відношень між вихідними елементарними ПР. Вони означають існування певної кількості субстанцій, учасників ситуації, об’єктів: Четверо гостей увійшло до хати (Б. Лепкий) / / Гості увійшли до хати + Гостей було четверо. Отже, кількісним синтаксемам (основний морфологічний варіант – числівники, а семантичні різновиди аналогічні до предикатів кількості) притаманна їхня вторинна функція – уживання в приіменниковій субпозиції, у якій вихідний предикат кількості нівелює семан­тико-синтаксичну валентність і функціонує як елемент складеного члена простого речення.


checked 1  МОДАЛЬНІ ВТОРИННІ ПРЕДИКАТНІ СИНТАКСЕМИ

Цей семантичний тип охоплює синтаксеми двох типів:

1) суб’єктивно-модального;

2) суб’єктивно-об’єктивно-модального.

– СИНТАКСЕМИ СУБ’ЄКТИВНО-МОДАЛЬНОГО ТИПУ

Вторинні предикатні синтаксеми суб’єктивно-модального типу (традиційно їх кваліфікують як вставні компоненти) здатні виражати певну інформативність і принагідні зауваження, оцінку та емоцій­ність щодо характеру висловлення, репрезентуючи контакт між співрозмовниками.

Модальна орієнтація вторинної синтаксеми зумовлена значенням опорних дієслів:
1) на рівні гіпотетичної модальності суб’єктивно-модальні синтаксеми ймовірно, бува, либонь, очевидячки та ін. корелюють із предикатами припустити, засумніватися, не вірити та ін. і презентують макроситуацію: „З того, що я знаю, можна припустити, що…”;
2) констатувальну модальність передають вторинні синтаксеми звісно, без сумніву, певна річ, правду кажучи та ін., співвідносні з діє­слівними предикатами вихідного речення – сказати, запевнити, констатувати тощо. Вони репрезентують макроситуацію: „З того, що я знаю, можна впевнено констатувати, що…”;
3) за оцінної модальності опорні дієслова головної частини СПР (думати, вважати, запевняти і т. ін.,) заступають модальні синтаксеми по-моєму, як на тебе, на ваш погляд та ін., що презентують макро­ситуацію: „Хтось із учасників мовленнєвого акту вважає так”;
4) для маркування емоційного стану мовця слугують модальні еквіваленти базових предикатів на щастя, на жаль, дивно та ін., які означають макроситуацію: „Мовець позитивно / негативно ста­виться до чогось”;
5) з переповідною модаль­ністю, яку в головній частині СПР виражають предикати говорити, думати, оцінювати, сприймати тощо, пов’язана низка суб’єктивно-модальних синтаксем, зокрема кажуть, за висловом…, на його (її) думку та ін., що кваліфікують „запозичену” інформацію про дійсність щодо джерела чи способів її отримання; вони репрезентують макроситуацію: „Хтось каже, що…”;
6) для логічного впорядкування мовлення вживають велику групу суб’єктивно-модальних синтаксем: головне, зрештою, зокрема, по-перше, словом, насамкінець тощо. Напр.: До речі, рідна мова була найпоживніша, найцілюща для замислів (О. Забужко) / / Мовець принагідно зауважив, що… . Функцію зауваження, обмовки, висновку виконують такі неелементарні синтаксеми, як: однак, втім, наприклад, до речі, зокрема, точніше і т. ін., що окреслюють макроситуацію: „Хтось із учасників мовленнєвого акту підбив підсумок (уточнив), що…”;
7) спонукальну модальність маркують опорні дієслова у формі другої особи наказового способу, що привертають увагу співрозмовника до висловленої думки: Уявіть собі, їх знову замкнули на замок (Марко Вовчок). У трансформованому реченні суб’єктна позиція редукується, а віддієслівна форма інтонаційно виокрем­люється. Отже, досліджувані речення, уможливлюючи діалогізацію мов­лен­ня, означають макроситуацію: „Мовець спонукає до того, щоб…”. Усі суб’єктивно-модальні синтаксеми традиційно членують на вужчі семантичні групи.

Зазначений тип вторинних предикатів морфологічно представлений:

  • власне модальними словами (мабуть, либонь тощо);
  • сполучниками та частками (однак, власне, мовляв, отже, рідше – мов та ін.); різними засобами, зокрема:
  • віддієслівними, що граматично відриваються від інших слів у ПР (бачу, даруйте, може, чула, признатися тощо);
  • відприслівниковими (безсумнівно, достеменно, очевидно та ін.);
  • відіменниковими (на думку, на щастя, словом тощо);
  • відприкметниковими (головне, найменше та ін.);
  • відзайменниковими (утім, проте, до того тощо);
  • відчислівниковими (по-перше та ін.).

 МОДАЛЬНІ СИНТАКСЕМИ СУБ’ЄКТИВНО-ОБ’ЄКТИВНОГО ТИПУ

Вторинні предикатні синтаксеми суб’єктивно-об’єктивно-модального типу (традиційно їх кваліфікують як вставлені одиниці) характеризують той самий денотат, модифікуючи (розширюючи, уточнюючи, звужуючи тощо) його семантику відповідно до інтенцій мовця.

Семантичні варіанти досліджуваних компонентів неелементарного простого речення зумовлює конситуація та характер додаткової інформації.

Об’єктивно-суб’єктивно-модальні синтаксеми (перший різновид) презентують реальну інформацію, проте мовець подає її як додаткову, принагідну. За функцією вони охоплюють такі синтаксеми:
1) етимологізатори: АБЗАЦ (нім. Absatz, букв. – „уступ”)відступ у початковому рядку тексту (Із словника);
2) ілюстратори: В укра­їнському алфавіті всі букви, крім ь, бувають великі (А, Б) і малі (а, б) (Із підручника);
3) ідентифікатори: Училась я то в Еспанії, то у Франції, то в Римі (на археолога) (Наталена Королева);
4) дефініції: Українська орфографія (система правил про способи передавання мови на письмі) ґрунтується на певних принципах (Із підручника);
5) класифікатори: Звуки мови (голосні та приголосні) – досить складні одиниці (Із підручника); 6) конкретизатори: Тато трохи посидів (для годиться), а тоді поволеньки рихтувався йти (Т. Зарівна).

До другого різновиду синтаксем – суб’єктивно-об’єктивно-модальних, що містять оцінки та асоціативні коментарі мовця, – належать синтаксеми:
1) квалі­фіка­тори: Батько (дуже милий)бавив розмовами дам” (Наталена Королева);
2) актуалізатори: Ірина зробила одну – стратегічну!помилку (М. Матіос);
3) характеристики: Патер Йоганес (огрядний, із круглим лицем), зволив вилізти з коляски (В. Шевчук);
4) авторизатори: Ніякого покорства у мужика нема (закинув по-образованому”) (Б. Грінченко);
5) перифрази: В. Масляк (псевдоніми – Вуйко Владзьо, Судислав)прозаїк, поет, журналіст (Із підручника).

ВИСНОВОК: вставним і вставленим конструкціям властива досить різноманітна структурна організація та відсутність регулярного відтворення.

2

 Матеріали підготувала
професор кафедри сучасної української мови 
Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича
Олена КУЛЬБАБСЬКА

Авторизуйтесь на сайті щоб мати можливість залишити коментар

ORCID: 0000-0002-1858-9269

ORCID (англ. Open Researcher and Contributor ID) — єдиний міжнародний реєстр учених для коректного цитування статей.

Researcher ID: C-2286-2017

ResearcherID – ідентифікатор ученого (дослідника), що дає змогу формувати список власних публікацій.

Google Scholar

Академія Google (англ. Google Scholar) - безкоштовна пошукова система за текстами наукових публікацій.

Cподобалась сторінка?

Close

Ви можете поділитись нею з друзями у соціальних мережах або надіслати посилання на неї у месенджери...