Просте речення в аспекті синтаксичної номінації

Життя – це інтерпретація (Рабиндранат Тагор)

Модуль 2. Варіантність і кореферентність синтаксичних одиниць в українській мові

Навчальний елемент 1.1

ВАРІАНТНІСТЬ СИНТАКСИЧНИХ ОДИНИЦЬ У СВІТЛІ НОМІНАЦІЇ
(4 год. – лекції; 4 год. – практичні заняття, 4 год. – сам. робота)

Лекції № 5–6

Тема: Просте речення в аспекті синтаксичної номінації

 План

1. Поняття референції. Референційна концепція семантики речення.
2. Поняття денотативної ситуації в лінгвістиці.
3. Типологія основних і побічних ситуацій у простому реченні.
4. Пропозиція як семантична константа простого елементарного речення.
5. Типи пропозицій у семантичній структурі простого елементарного та неелементарного речення.
6. Інтелектуальне моделювання події (ситуації дійсності) як основа синтаксичної номінації.

Ключові слова: синтаксична номінація, синтаксичні одиниці, прості елементарні / неелементарні речення, висловлення, семантична структура речення, референція, референт, денотат, сигніфікат, основна й побічна ситуація, макроситуація, оформлена реченнєво пропозиція, згорнута пропозиція, номіналізація,  внутрішньореченнєвий аналітизм,  зовнішньореченнєвий аналітизм, парцелювання, інтелектуальне моделювання ситуації в реченні, трансформаційна діяльність мовця.

Мета: поглибити знання магістрантів щодо семантичного простору речення, дефінувати ключові поняття глибинного (семантичного) синтаксису – «референція», «референт»,  «референтний зміст висловлення», «денотат», «сигніфікат»,  «ситуація», «пропозиція», «номіналізація», «аналітизм», «парцелят»; установити найсучасніші типології основних і побічних ситуацій, що моделюють семантичну структуру симетричних і асиметричних простих речень; ознайомити магістрантів із класифікацією реченнєво / нереченнєво оформлених пропозицій; з’ясувати причини інтелектуального моделювання ситуації мовлення в процесі комунікації.

Рекомендована література

О с н о в н а

Арутюнова Н. Д. Предложение и его смысл: Логико-семантические проблемы : монография. – М. : Наука, 1976. – 383 с.
Вихованець І. Р.  Нариси з функціонального синтаксису української мови : монографія / І. Р. Вихованець. – К. : Наук. думка, 1992. – 224 с.
[Вихованець, Городенська, Русанівський 1983:
Вихованець І. Р. Граматика української мови: Синтаксис [Текст] : підручник / І. Р. Вихованець. — К. : Либідь, 1993. — 368 с.
Городенська К. Г. Деривація синтаксичних одиниць [Текст] : [монографія] / К. Г. Городенська / Ін-т мовознавства; відп. ред. І. Р. Вихованець. — К. : Наук. думка, 1991. — 192 с.
Гуйванюк Н. В. Формально-семантичні співвідношення в системі синтаксичних одиниць : монографія / Н. В. Гуйванюк. – Чернівці : Рута, 1999. – 336 с.
Гуйванюк Н. В., Кульбабська О. В. Репрезентації пропозиційних структур на рівні двоскладного речення [Текст] / Н. В. Гуйванюк, О. В. Кульбабська // Науковий вісник Чернівецького університету : зб. наук. праць / наук. ред. Н. В. Гуйванюк. – Чернівці : ЧДУ, 1998. – Вип. 34 : Слов’янська філологія. – С. 141–146.
Єрмоленко С. Я. Синтаксис і стилістична семантика : монографія / С. Я. Єрмоленко. – К. : Наук. думка, 1982. – 210 с.
Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови. Синтаксис : [монографія] / А. П. Загнітко. – Донецьк : ДонДУ, 2001. – С. 13.
Звегинцев 1996
Кононенко В. И. Системно-семантические связи в синтаксисе русского и украинского языков : монография / В. И. Кононенко. – К. :Вища шк., 1976. – 209 с.
Костусяк 2000
Кульбабська О. В. Вторинна предикація у простому реченні [Текст] : монографія / О. В. Кульбабська. — Чернівці : Чернівецький нац. ун-т, 2011. — 672 с.
Кульбабська О. Ситуація як денотат речення-висловлення [Текст] / Ніна Гуйванюк, Олена Кульбабська / / Семантика мови і тексту : матеріали ІХ Міжнародної наук.-практ. конф. (Івано-Франківськ, 26–28 вересня 2006 р.); ред. кол. : В. І. Кононенко (голова) та ін. – Івано-Франківськ : ВДВЦІТ, 2006. – С. 60–63.
Мірченко М. В. Структура синтаксичних категорій [Текст] : [монографія] / М. В. Мірченко. — Вид. 2-ге, переробл. — Луцьк : РВВ „Вежа” Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2004. — 393 с.
Шинкарук 2002: 135; 
Шульжук 2004:

Д о д а т к о в а  л і т е р а т у р а 

Абрамов С. М. Синтаксические потенции глагола : дис. … канд. филол. наук / С. М. Абрамов . – М., 1968. – 196 с.
Бацевич 2008
Белошапкова В. А., Шмелева Т. В. Деривационная парадигма предложения // Вестник Московского ун-та. – 1981. – № 2. – С. 43–51. – (Сер. 9. Филология.).
Бондарко А. В. Грамматическое значение и смысл : монография / А. В. Бондарко. – Л. : Наука, 1978. – 175 с.
Бондарко А. В. Грамматическая категория и контекст : монография / А. В. Бондарко.. – Л. : Наука, 1971. – 116 с.
Єрмоленко С. Я. Семантичний аспект дослідження синтаксису і проблеми стилістики / С. Я Єрмоленко // Мовознавство. – 1981. – № 1. – С.18–25.
Золотова Г. А. Развитие некоторых типов именных двусоставных предложений в современном русском языке / Г. А. Золотова // Развитие грамматики и лексики современного русского языка : сб. научн. трудов. – М. : Наука, 1964. – С. 275–302.
Кульбабська О. В. Імпліцитність як особливий спосіб відображення ситуації та її елементів [Текст] / О. В. Кульбабська // Антропоцентричний підхід у дослідженні мови : матеріали VII Міжнародних Карських читань (Ніжин, 13–14 травня 1998 р.) / МОН України, Ніжинський держ. пед. ін-т ім. М. В. Гоголя; МАН республікі Беларусь, Гродзенські дзяржаўны унівесітет імя Янкі Купалы / ред. кол. : Арват Н. М. (упор. і відп. ред. – Ніжин); М. І. Конюшкевич (упор. і відп. ред. – Гродно). – Ніжин-Гродна : ТОВ „Наука-сервіс”, 1998. – С. 218–219.
Кульбабська О. В. Інваріантність та варіантність: модель дослідження ситуації та її елементів [Текст] / О. В Кульбабська //Актуальні проблеми менталінгвістики : наук. зб. / ред. кол. : В. Т. Скляренко (відп. ред. вип.) та ін. – К.–Черкаси : Брама, 1999. – С. 268–269.
Лейкина Б. М. К проблеме взаимодействия языковых и неязыковых знаков при осмыслении речи / Б. М. Лейкина // Лингвистические проблемы функционального моделирования речевой деятельности : сб. научн. трудов.. – Л., 1974. – С. 97–109.
Литвин Л. П. Префиксально-предложные корреляции и вариантность / Л. П. Литвин // Лексична і синтаксична деривація в українській мові : зб. наук. праць. – К. : Педінститут ім. О. М. Горького, 1983.
Мухин А. М. Синтаксема как функциональная синтаксическая единица / А. М. Мухин // Вопр. языкознания. – 1961. - № 3. – С. 53–65.

С л о в н и к и,  е н ц и к л о п е д і ї  т а   д о в і д н и к и

Гуйванюк Н. Українська мова: Схеми, таблиці, тести : навчальний посібник [для студентів вищих навчальних закладів] / Н. Гуйванюк, О. Кардащук, О. Кульбабська. – Львів : Світ, 2005. – 304 с.
Загнітко А. Словник сучасної лінгвістики: поняття і терміни : у 4-х т. / А. П. Загнітко. – Донецьк : ДонНУ, 2013. – Т. 1. – 402 с.; Т. 2. – 350 с.; Т. 3. – 426 с.; Т. 4. – 388 с.
Золотова Г. А. Синтаксический словарь: Репертуар элементарных единиц русского синтаксиса / Г. А. Золотова. – Изд. 3-е, стереотип. – М. : Едиториал УРСС, 2006. – 440 с.
Єрмоленко С. Я. Українська мова : короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / С. Я. Єрмоленко, С. П. Бибик, О. Г. Тодор; за ред. Єрмоленко С. Я. – К. : Либідь, 2001. – 224 с.
КСКТ
Мала філологічна енциклопедія : [довідник] / укл. : О. І. Скопенко, Т. В. Цимбалюк. – К. : Довіра, 2007. – 478 с.
Селіванова О. Сучасна лінгвістика : термінологічна енциклопедія / Олена Селіванова. – Полтава : Довкілля-К, 2006. – 716 с.
Селіванова О. О. Лінгвістична енциклопедія [Текст] / О. О. Селіванова. – Полтава : Довкілля-К, 2010. – 843 с.
Українська мова : [енциклопедія]. – К. : Укр. енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. – 824 с.
Языкознание. Большой энциклопедический словарь / гл. ред. В. Н. Ярцева. – 2-е. изд. – М. : Большая Росс. энциклоп., 1998. – 685 с.
Śpiwak O. Ukraińsko-polski słownik syntaktyczny / Orest Śpiwak, Marian Jurkowski. – Warszawa, 2003. – 341 s.


02.12.2018 1 

Навчальний контент

1. Поняття референції. Референційна концепція семантики речення

У сучасному мовознавстві активно розпрацбовується семантична концепція синтаксичних одиниць у денотативно-референційному аспекті, розмежування власне-денотативного значення та «лінгвістичної семантики».

 bookmark 1 NOTA BENE! До лексикону філолога

РЕФЕРЕНЦІЯ – (лат. refero –повідомляю) – поняття, сутність якого полягає в тому, що значенням або компонентом значення повідомлення є той предмет (або стан справ), на який указує це повідомлення.

РЕФЕРЕНТ – лінгв. Предмет, клас предметів або явище навколишньої дійсності, з яким співвідноситься конкретна мовна одиниця (слово, фразеологізм, синтаксема, словосполучення, речення, надфразна єдність).

ДЕНОТА́Т (від лат. denotatum позначуване) – здебільшого одиничний предмет називання.

СИГНІФІКАТ – означуване поняття.

У змістовій структурі висловлення виокремлюють три ланки:

1) денотативне значення (власне ситуація, подія, що її відображає речення);

2) інформативне, або пропозитивне, значення, що виформовує його семантичну структуру;

3) інтерпретаційне значення події чи ситуації, що репрезентує значення події, ситуації чи фрагменту дійсності як своєрідну «інтелектуальну модель події».

Прикметно, що та сама денотативна ситуація, репрезентована в реченні (напр. Хлопчик читає книгу), в актуальних висловленнях може бути відображенням різних пропозицій. Порівн.:  Читач книги – хлопчик; Те, що читає хлопчик, є книга /ою; Те, що робить хлопчик, є читанням (книги). Отож розглянемо складники референційної (семантичної) структури речення-висловлення, що вможливлюють його варіантність у реальному мовленні.


2. Поняття денотативної ситуації в лінгвістиці

Ту саму думку можна оформити багатьма способами за допомогою різних словесних контекстів, формального оформлення, емоційного навантаження, волюнтативного впливу тощо (репрезентативна функція мови). Спільну основу для об’єднання низки синтаксичних конструкцій із неоднотипною формально-синтаксичною організацією, але тотожним змістом, що ґрунтується на однотипних реальних ситуаціях, відображає семантична структура елементарного простого речення. Однак складність природи мовних засобів, форм мислення та зображуваної реальності спричиняє певні труднощі в оцінці відношень між ними. Тому пошуки оптимальних шляхів „переведення дійсності в мову” тривають і досі. Оригінальне розв’язання цієї проблеми запропонували прибічники нового напряму мовознавчих досліджень кінця ХХ–початку ХХІ ст. – с и т у а т и в н о ї  л і н г в і с т и к и, чи лінгвістики мовлення, яка вивчає мовні одиниці на рівні їх реалізації в мовленні.

У царині об’єктивних значень речення споріднене з іншими мовними одиницями – словом і словосполученням, хоч вони й означають різні фрагменти дійсності – ситуації, події, мисленнєві процеси тощо [Вихованець 1993: 117]. Порівн.: Сіяли гречку (речення) – сіяння гречки (словосполучення) – гречкосіяння (синтаксема); Батько посивів (речення) – посивілий батько (словосполучення) – Батько, посивілий від горя, мовчав (синтаксичний зворот).

У наведених непредикативних одиницях – словосполученні й мінімальній синтаксичній одиниці (синтаксемі) – подія не пов’язана із ситуацією мовлення, тобто перебуває поза модально-часовими характеристиками; напівпредикативний синтаксичний зворот приховано виражає ситуацію за допомогою відносного часу, відносної модальності, а також часткової персональності [Слинько, Гуйванюк, Кобилянська 1994: 327]; речення ґрунтується на типовій ситуації, яку формує предикат і зумовлені ним субстанційні (іменникові) синтаксеми: СіялиР гречкуО. БатькоS посивівР. Саме речення як предикативна одиниця відображає ситуацію найрельєфніше, оскільки в ньому подію зіставлено з мовленнєвим актом, часовим моментом мовлення.

Отже, „семантичну структуру речення треба розглядати як інваріант, спільну основу об’єднання ряду формально неоднотипних, але однотипних із змістового боку конструкцій або висловлень” [Вихованець, Городенська, Русанівський 1983: 44–46], що відображають однотипні реальні ситуації – предмети й відношення між ними [Шульжук 2004: 182].

bookmark 1 NOTA BENE! До лексикону філолога

В и с л о в л е н н я  – основна одиниця ситуативної лінгвістики. Висловлення містить повідомлення, що є певною змістовою цілісністю та відображає стосунок повідомлення до дійсності у плані його істинного значення (істинність, неправдивість, потреба тощо).

Денотативна ситуація – ідентифікатор елементарності / неелементарності простого речення, складного речення і тексту, напр.: 1) І говорить вода. І шепоче каміння; 2) Батько був у горі, ТАК ЩО посивів  Батько, посивілий від горя, мовчав;  3) Мороз ще спить, та дихає зима; Закрити двері, щоб ніхто не міг почути плач розтерзаного літа; Причулося: лоша іржало; Не буде так ніколи, як було, хоч і не все хотілося б вертати (Із тв. Т. Севернюк). Так, просте елементарне із семантичного погляду речення (1) означає одну ситуацію, одну подію. Семантико-синтаксична структура простих ускладнених речень (2) і складних речень (3) орієнтована на ієрархію кількох взаємопов’язаних ситуацій.

Висловлення як комунікативна одиниця може містити повідомлення про кілька простих ситуацій – основної та побічних.

checked 1 О с н о в н а  с и т у а ц і я  в процесі реалізацій компонентів структурної схеми виражена з максимальною повнотою за допомогою базового предиката і зумовлених його валентністю субстанційних синтаксем – суб’єктної, об’єктної, адресатної, інструментальної та локативної.

checked 1 П о б і ч н а  (додаткова)  с и т у а ц і я   називає мікроситуацію за допомогою складного слова, словосполучення, звороту тощо.

Отже, просте ускладнене речення позначає макроситуацію – поєднання двох типів ситуацій:

  • основної, що оформлена як елементарне просте речення;
  • побічної у формі словосполучення, звороту, які витлумачують як часткові знаки ситуації, що виформовують просте неелементарне (асиметричне) речення.

Саме таке потрактування дає змогу констатувати, що репрезентація ситуації зумовлена відбором і структуруванням мовних засобів її вираження під час формування самого висловлення.

bookmark 1 NOTA BENE! До лексикону філолога

С и т у а ц і я – фрагмент реального чи концептуального світу, відображений у реченні-висловленні. Цей фрагмент – незначний (за обсягом і протяжністю, але не за змістом) відрізок, який виокремлюємо з багатопланового, мінливого світу, попри те, йому притаманна внутрішня завершеність, причинова зумовленість.

Безперечно, ситуація спричиняє відбір елементів змісту та вибудовує відношення між ними. Тому, досліджуючи семантику речення, потрібно враховувати характер трансформаційної діяльності мовця, яка спричиняє вибір моделі речення під „авторським кутом зору” на ситуацію.


3. Типологія основних і побічних ситуацій у простому реченні
(за О. В. Кульбабською, 2011)

У попередньому фрагменті лекції ми з’ясували, що класифікація денотативних ситуацій спричинена особливостями будови й семантики простого речення.

exit 1 Класифікація денотативних ситуацій у семантичній структурі простого елементарного речення

1. Ситуація дії чи діяльності, що її породжує суб’єкт-діяч і активно й безпосередньо стимулює. Передають такі ситуації дієслівні речення з предикатами дії (фізичної, мовленнєво-мисленнєвої, перцептивної, локативної тощо), семантика яких передбачає активного діяча – виконавця дії. Отже, для цієї ситуації характерно те, що в ній беруть участь суб’єкти-назви істот. Наприклад: Буду поле я орати (Ю. Федькович); Повиходили з церкви люди (А. Содомора); Патріарх слухав чоловіка (В. Шевчук).

2. Ситуації процесу фіксують відповідні зміни об’єктів дійсності в часі. Найчастіше це значення передають дієслівні предикати процесу: рости, цвісти, молодіти, біліти, чорніти, танцювати, сохнути, горіти, замерзати та ін. Суб’єкти таких ситуацій – не лише назви істот (здебільшого осіб), а й назви різних предметів, явищ. Наприклад: Синочок підростає (Н. Зборовська); В печах потріскують багаття (Т. Севернюк); Червоніли маки (В. Мельник).

3. Ситуацію ставлення суб’єкта до дійсності, предметів та осіб передають дієслівні предикати на зразок любити, кохати, ненавидіти тощо. Такі ситуації передбачають наявність „суб’єкта” й „об’єкта” почуття. Порівн.: Дзвінка покохала своє дитя (Н. Зборовська); Ми її [вчительку] так любимо (М. Радчук).

4. Ситуації стану вказують на тимчасову властивість, стан як результат дії, характеристику предмета чи особи, яка існує незалежно щодо суб’єкта-носія стану. Статальні предикати, що виражають як фізичний стан природи, навколишнього середовища, так і різноманітні стани людини, орієнтовано на „пасивний” суб’єкт. Наприклад: Сумно ставало мені (М. Коцюбинський); Світити світла не хотілося (В. Шевчук); Муром затято обрій (В. Еллан).

5. Ситуацію буття, розташування, існування, наявності / відсутності когось / чогось передають двоскладні та односкладні речення, предикатами яких найчастіше стають дієслова бути, мати, перебувати, стояти, висіти, знаходитися, розміщуватися, опинятися тощо, як-от: А істина була між ними (Т. Севернюк); Мав батько автомобіль (Розм.); Була в дяка доня (Б.-І. Антонич); Чудес в природі не буває (А. Головко); Учнів – тридцять; Славіна стояла коло Дружиніна (Б. Антоненко-Давидович) тощо. Це значення може передавати і формально „нульовий присудок”: Ще тільки осінь (І. Нечуй-Левицький).

6. Ситуацію кваліфікації моделюють предикати, що характеризують особу чи предмет, указуючи на їхні постійні або змінні ознаки, напр.: Петро Палій – поет; Чернівці – місто.

7. Ситуацію ідентифікації формують предикати, які вказують на належність особи або предмета до певного класу, напр.: Колібрі – пташка; Кавун – ягода тощо.

8. Ситуації характеризації об’єктів дійсності зумовлюють використання предикатів якості, що означають відносно незмінну, стійку, постійну чи тимчасову, внутрішню чи зовнішню ознаку предмета. У такій ролі здебільшого використовуємо прикметники, які маркують різноманітні ознаки суб’єктів, напр.: Пелюстки будуть найчистіші в світі (В. Мельник); Хлопчик став поганим (Є. Ярошинська); Бджоли були проворні (О. Кобилянська).

9. Ситуації власне локативності моделюють предикати бути, передавати, знаходитися, розташовуватися, опинятися, що вказують на статичний просторовий стан (ознаку), напр.: Друзі розташувалися на галявині; Хлопець опинився в місті.

10. Ситуацію кількості репрезентують предикати, які передають квантитативні характеристики осіб або предметів, напр.: Хариті було вісім років (М. Коцюбинський); Дітей – двійко.

З огляду на кількість учасників відображуваної ситуації, можна виокремити такі речення-висловлення: 1) репрезентанти лексично нейтралізованої суб’єктної ситуації: Вечоріло; 2) виразники ситуації з одним учасником: Всяка пташка своїх пісень співає (Нар. тв.); 3) репрезентанти ситуації з двома учасниками: Ілько Побивний з Гафією поверталися додому поїздом (І. Чендей); 4) конструкції, що окреслюють ситуації з трьома і більше учасниками: Вітовт, Скригайло та Володимир зі сватами в’їхали до міста (В. Шевчук). Такі синтаксичні конструкції – не механічне об’єднання слів за правилами граматики. Вони відображають цілісну структуру ситуації так, як її бачить мовець, структуруючи повідомлення.

exit 1 Типологія макроситуацій у простих неелементарних реченнях

У простих неелементарних (ускладнених, асиметричних) реченнях представлено лексикалізовані макроситуації, які ґрунтуються на семантико-синтаксичних відношеннях між елементарними ситуаціями. З-поміж них виокремлюємо:

1. Макроситуацію розгортання події в часі, що репрезентує темпоральні рамки кількох подій, напр.: При сих забавах не думала Наталка про строї (Є. Ярошинська); За кілька день вернула знов перепелиця до гнізда (Ю. Федькович); Відчувши дошкульний холод, я всім тілом горнувся до батька (І. Чендей).

2. Макроситуацію каузованої дії, процесу, стану тощо, яка виражає пряму зумовленість: причина → наслідок, напр.: Патріарх ганив себе за цей прорахунок (В. Шевчук); Колючі стерні кривавили дитячі ноги (М. Івасюк); Одарка, побачивши так багато печива, заплакала (Є. Ярошинська); Снігом засипало дороги (С. Яричевський); Непримиренністю своєю він навіть батька часом дивує (О. Гончар); До того часу Герман обіцявся давати йому невеличку плату по 100 ринських (І. Франко).

3. Макроситуацію реальної, ірреальної або потенційної зумовленості дії, стану, якості тощо. Вона представлена пропозиціями, що повідомляють про явища, події, можливі за певних умов, напр.: Я без неї [рідної землі] дня не міг би жити (С. Будний); Спустившись на землю, ти міг би зрештою й помітити небайдужі очі дівочі (О. Гончар); Ніхто не годен віщі барви вбити, даровані митцю святим чуттям (Т. Севернюк).

4. Макроситуацію допустової зумовленості дії, процесу, стану тощо, яка вказує на ті чи ті обставини перебігу дії, вираженої базовим предикатом, напр.: Наперекір лихій недузі П. Амбросій переймається і громадськими справами (Б. Мельничук); З великої хмари та малий дощ (Нар. тв.); Попри загальне ослаблення тіла Бовдур підвівся на ноги (І. Франко).

5. Макроситуацію цілеспрямованості дії, яка виражає призначення дії або процесу, означає явища, заради яких відбувається дія, означувана оформленою реченнєво пропозицією, напр.: Бабуся бреде полоти город (В. Бабляк); Я прийшов за розумною порадою (В. Мельник).

6. Макроситуацію результативності дії, що призначена для вираження наслідку дії, напр.: Всюди майоріли квіти, вкриваючи землю всіма барвами нашого дивосвіту (В. Мельник); Тканина присохла до рубців, завдаючи йому нестерпного болю (З. Тулуб).

7. Макроситуацію інтенсивного вияву дії, процесу, стану чи ознаки, яка характеризує міру або ступінь їх вияву, спільність / роздільність тривання тощо, напр.: До коріння висохла трава (В. Місевич); Микита ненавидів без міри Васюту (Б. Грінченко); Всі троє повернули назад і побігли скільки сили (Б. Грінченко); Читав Юрко вже десятий раз про богиню снів (Є. Ярошинська); Надто вже великий вітер (В. Шевчук); Катря помалу взяла Василеву руку (В. Винниченко); Самотою повзли між хатами брудні дороги (М. Коцюбинський).

8. Макроситуацію асоціативних відношень між об’єктами дійсності, що зображує предмет, явище або дію через найважливіші ознаки, органічно властиві іншим, напр.: Пташка-невільниця б’ється об невблаганні ґрати клітки-тюрми (Б. Грінченко); Погаснуть можна сірником (В. Кушнір); Благодать [Святого Духа, засіяна у рідне слово] сіяла в думах барвінково (М. Івасюк); Засніжене вікно. Гілок химерні сплети. Навала темних дум (Т. Севернюк).

9. Макроситуацію авторизованої оцінки, яка поєднує вказівку на автора суб’єктивного сприйняття і констатації предмета, факту чи явища дійсності, напр.: По-моєму, господь їм розум одібрав (Марко Вовчок); Німці уважають мене за неука (Є. Ярошинська); Важким видалося Хариті те відро (М. Коцюбинський).

10. Макроситуацію тотожності (еквівалентності) предметів, ознак тощо, яка подає тотожну чи приблизну назву того самого поняття, уточнює або пояснює зміст попередньої пропозиції, містить порівняння на основі тотожності, напр.:  С л о в о с к л а д а н н я, або синтаксис, – це вчення про сполучення слів (Із підручника); Від криниці  з а  х а т о ю, біля джерела, дзюрчав потічок (І. Чендей); А  о д н о г о  з  н и х, Колесникового Михася, [Мартин] зненавидів найгірше (Є. Ярошинська);  Б а т ь к о  й  м а т і р  жаліли доньку (С. Яричевський); Х л о п е ц ь упав,  м о в  м е р т в и й, на землю (Є. Ярошинська).

11. Макроситуацію ідентифікації, що уточнює інформацію про об’єкт дійсності, різнобічно презентує його, напр.:  З а х а р к а-п’яниця був собі немолодий чоловік (Б. Грінченко);  Х в и г у р о в с ь к и й, дяків син, справді колись учився (Б. Грінченко); Старий  Х ю с а м, власник ювелірної майстерні, довго не міг заснути цієї фатальної ночі (Р. Іваничук).

12. Макроситуацію якісної характеризації об’єкта чи суб’єкта, яка маркує ознаку, означувану опорним іменником, або спосіб чи якість дії / стану, напр.: Красна  б о д н а р и х а  дає волю сльозам (С. Яричевський); Десь чую  п і с е н ь к у  весняну, таку солодку і ніжнý; Очі  с я ю т ь  радістю (Із тв. К. Ластівки); Оба  в е л и  б е с і д у  по-волоськи (Є. Ярошинська).

13. Макроситуацію посесивності, що містить указівку на належність об’єкта певній істоті чи предмету, напр.: Єремія вдивлявся у свіччин  в о г н и к  (В. Шевчук); Мати не пестила своєї  д и т и н и  (С. Яричевський);  Л ю д и н а  Кочубея і  л ю д и н а  Мазепи однаково терплять в’язничу неволю (В. Шевчук).

14. Макроситуацію кількісної характеристики об’єктів реальної дійсності, яка передає точну, приблизну або невизначену кількість предметів, напр.: Троє  к о н о в о д і в  попадали на землю трохи не під копита коням (Б. Грінченко); Мав ґазда  к о р о в’я т  із п’ятнадцятеро та й  о в е ч а т  зо дві сотні (М. Матіос); На камінні кілька  х л о п і в  черепками грає (С. Руданський).

15. Макроситуацію модального відношення, що виявляє ставлення мовця до повідомлюваного, напр.: Можливо, в рядки віршів закрадаються болі моїх ран (С. Будний); Жаль, прощать не вмієм (М. Матіос); Правда, жінка не казала йому вертати без сина, живого чи мертвого (І. Франко).

16. Макроситуацію модально-інформативного доповнення, яка поглиблює елементарну ситуацію додатковими зауваженнями, важливою інформацією, коментарями, напр.: Голова (його ще вчора звали домнул примар) сам веде нас до Рахіри (В. Бабляк); При місяці ще й при зорях (Ой, давним-давно) холодило білу руку стремено (Г. Тарасюк).

17. Макроситуацію спонукання, що передає вольові стосунки між суб’єктом-мовцем та співрозмовником, як-от: Не обминай себе! (В. Вознюк); Не плач! Якось-то буде! (С. Яричевський).

18. Макроситуацію апелятивності, яка репрезентує зверненість мови, напр.: – Тільки, хлопці, цур не кривити душею, а писати сокровенні думи, як на духу (П. Загребельний); Дочко, ти б нас почастувала на початок (Леся Українка); Заграй ти, цигане старий, такої, як гадаю… (С. Воробкевич).

19. Макроситуацію модифікувальної характеризації, що стосується передусім ускладнення предикатних та суб’єктних синтаксем із формально-синтаксичного та семантико-синтаксичного боку, репрезентуючи порівнювані дії (напр.: А чоловік пішов додому і вже на Бога не нарікав (Ю. Федькович); Патріарх умів домагатися свого (В. Шевчук); Дівча, а вже пропонує себе в помічниці (Розм.); А Кость стояв усе зі спущеними вділ очима (Є. Ярошинська); Хтось дужчий за мене поклав мені на плечі голову (В. Шевчук)) або вказуючи на кілька суб’єктів, напр.: Михайло та Матронка слухали чи то самих себе, чи то прохолодне дихання гір і шумливий неспокій води (М. Матіос); Жалко Дмитрикові недужої мами (М. Коцюбинський).

Отже, просте речення, ускладнене засобами вторинної предикації, презентує:

  • по-перше, макроситуацію, один складник якої розгорнутий у суб’єктно-предикатну структуру (основна ситуація), а інші, побічні ситуації, через згортання;
  • по-друге, неодновимірні семантико-синтаксичні відношення, властиві зазвичай складному реченню, які постають унаслідок поєднання двох елементарних ситуацій. Істотно, що ієрархію основних та побічних ситуацій у простому неелементарному реченні відображають і різнотипні пропозиції. 

4. Пропозиція як семантична константа простого елементарного речення

Процесові мовного відображення фрагмента дійсності притаманна багатовимірність, що й зумовило використання в науковій парадигмі проміжного етапу аналізу, який визначають поняттям „пропозиція”. Згідно з образною дефініцією В. ЗВЕГІНЦЕВА, пропозиційна структура речення – своєрідний „лінгвістичний ген”, що містить „генетичну інформацію” про способи розгортання реченнєвої семантики відповідно до комунікативного наміру (інтенції) мовця [Звегинцев 1996: 204].

bookmark 1 NOTA BENE! До лексикону філолога

ПРОПОЗИЦІЯ (від лат. рrороsіtіо – пропонування) з позицій логіки: а) судження як певна форма думки; б) те, що говорять або стверджують про стан речей за допомогою певного висловлення (речення, мовленнєвого акту, повідомлення); в) носій значення істинності у висловленні (реченні) [Бацевич 2008: 117–118; 226].

ПРОПОЗИЦІЯ – одна з форм збереження знання в людській психіці [КСКТ: 137].

ПРОПОЗИЦІЯ – частина будь-якого речення, його семантичної або глибинної структури, яка може поєднуватися з „модусом комунікативної мети”, тобто з дієсловами, що виражають цілеспрямованість мовленнєвого акту [Арутюнова 1987: 534], будучи семантичною репрезентацією події або її моделлю [Золотова 1977: 61 та ін.].

Українські граматисти тлумачать  п р о п о з и ц і ю  як стабільне семантичне ядро, об’єктивну семантичну константу речення, яка відображає структуру ситуації, події [Вихованець 1993: 121; Городенська 2001: 28; Загнітко 2001: 212; Шульжук 2004: 185; Гуйванюк, Кульбабська 1998: 141 та ін.]. Вона є частиною речення, позбавленою супровідних суб’єктивних значень, та перебуває поза тією проєкцією, якої надає реченню його відповідна формальна організація [Вихованець 1993: 122; УМ 2004 (І. Вихованець): 535].

Домінантними ознаками для класифікації пропозицій у сучасній українській мові є:

checked 1 семантична природа предиката; 

checked 1 кількість актантів (аргументів), зумовлених предикатом.

Такий підхід дає змогу дослідити семантику ознакових (предикатних) слів, які визначають структуру пропозиції, указують на характер ситуації (репрезентують дію, процес, стан або якість предмета) і на відповідні місця для предметів – учасників ситуації (актантів, аргументів), зумовлюють їхню кількість і семантичні функції (ролі).

Отже,  с е м а н т и к а  р е ч е н н я – це певний комплекс відношень між предикатом і субстанційними синтаксемами, ізоморфний структурі та семантиці ситуації. ПРЕДИКАТ – основний базовий компонент семантичної структури речення, що коректує його значення і склад. 


5. Типи пропозицій у семантичній структурі
простого елементарного та неелементарного речення

 Поняття пропозиції має на меті вивчення:

  • з одного боку, різних варіантів (типів) пропозицій,
  • з іншого – засобів їхнього формального вираження в тексті.

Більшість українських мовознавців сходяться на думці, що пропозиції можуть бути оформлені двома способами:

  • предикативною одиницею (реченням);
  • непредикативною конструкцією.  

exit 1   О с н о в н о ю  (первинною)  р е п р е з е н т а ц і є ю  п р о п о з и ц і ї  потрібно визнати реченнєве оформлення.

НАПРИКЛАД, у реченні Пастухи грали на сопілці пісню (Є. Ярошинська) пропозиція формально представлена дієслівним предикатом (грали) та валентно прогнозованими субстанціальними синтаксемами (пастухи, на сопілці, пісню). Семантичний контур речення окреслює предикат (ядро) та предметні компоненти (їх ще називають актанти, аргументи). Так, предикат грали відповідно до своєї семантики – значення дії – чітко вказує на семантико-синтаксичні функції іменникових (субстанціальних) синтаксем: об’єкта дії (що?), виконавця дії (хто?) та інструмента, за допомогою якого реалізується дія (на чому?).

Однак оформлення тієї самої пропозиції предикативною одиницею часто охоплює кілька формальних зразків, як-от: Грали на сопілці пісню; Пастухам грати на сопілці пісню. Наведені приклади відмінні за формальною будовою – неозначено-особове та інфінітивне речення, але мають однакову глибинну (семантичну) структуру, що ґрунтується на тотожності семантико-синтаксичних відношень між дієсловом-предикатом та його актантами. Із низки формальних варіантів (конфігурацій) речень, які стосуються того чи того класу пропозицій, вирізняється  і н в а р і а н т, що найчастіше оформляє певний клас. Зокрема, основний формальний варіант пропозицій із багатомісним предикатом дії – варіант із підметом у формі називного відмінка.

Окрім дієслівного предиката, у формуванні монопропозитивних простих речень беруть участь ще інші типи предикатних слів, із-поміж яких типовими формами є прислівники (слова категорії стану), прикметники та дієприкметники на означення стану людини або предмета, їх якісної характеристики тощо [Шинкарук 2002: 135; Костусяк 2000: 50]. Напр.: На душі було гірко (О. Кобилянська); Одарка була цілком здорова (Є. Ярошинська); Ти вся – щонайживіша (В. Вознюк); Всі ми розіп’яті на хрестах (О. Слісаренко). Усі вияви предикатної семантики репрезентують основні (базові) предикати.

Утім, слідом за І. Вихованцем [Вихованець 1993: 137–138], одним із засновників функціонального напряму в українському мовознавстві, мусимо визнати, що базовими предикатами в основній пропозиції є також іменники, які утворюють, наприклад, речення тотожності: Великдень – це свято (К. Ластівка), інфінітиви (формально не координовані з підметами), напр., Люди орати, а він спати (Нар. тв.), і числівники на означення кількісної характеристики: Ви одна (О. Лупул). Подібно до дієслова вони вступають у ті самі синтаксичні зв’язки і семантико-синтаксичні відношення з іншими компонентами прогнозують у семантико-синтаксичній структурі відповідні місця для іменникових компонентів, визначають їхню кількість і потребують певного граматичного оформлення та семантичного наповнення. Отже, є підстави розширити діапазон репрезентацій основної пропозиції.

Якщо в змісті висловлення пропозиція одинична та основна, то на поверхневому рівні предиковану пропозицію обов’язково оформляють синтаксичні категорії модальності, часу та особи, тобто основна (базова, оформлена реченнєво) пропозиція самостійно виражає предикативність у формально-синтаксичному плані.

Реальне висловлення не завжди зреалізоване за схемою елементарного простого речення, що його формує одна пропозиція з обов’язковими для неї модальною та комунікативною рамками. Нерідко кілька речень об’єднуємо в одне просте з формально-синтаксичного боку, але неелементарне (ускладнене). 

НАПРИКЛАД (після двох скісних рисок наводимо трансформований варіант речення-висловлення)::

  • Ще половіє золотом хвиль на сонці жита риза (П. Тичина) / / Ще половіє хвилями, схожими на золото, на сонці жито, як риза;
  • У нього [птахa] очі-пазурі! (П. Тичина) / / У нього очі, наче пазурі;
  • Вихід у світ цієї антології я завдячую видавництву Культура/ / Я завдячую видавництву Культура”, бо вийшла в світ ця антологія (Ю. Лавріненко);
  • В одну книжку не може увійти все заборонене (Ю. Лавріненко) / / В одну книжку не може увійти все те, що було заборонено;
  • Шукай же дроворуба (М. Рильський) / / Шукай же того, хто рубає ліс на дрова;
  • У млі бушують хвилі сизоокі (М. Рильський) / / У млі бушують хвилі, які подібні до сизих очей;
  • Біль серце опромінив блискучими ножами! (П. Тичина) / / Біль опромінив серце, неначе ножами, які блищать;
  • Не пощастило знайти ні одної з книг поезій Майка Йогансена – одного з ліпших майстрів модерного вірша того часу (Ю. Лавріненко) / / Не пощастило знайти ні одної з книг поезій Майка Йогансена, який був одним із ліпших майстрів модерного вірша того часу;
  • Мов звір, ховається людина (П. Тичина) / / Людина ховається так, як ховається звір;
  • І враз на груди, у бажанні стислі, на землю лине пінявий потік (М. Рильський) / / І враз на груди, які стисло бажання, на землю лине потік, що піниться;
  • В лахмітті, в скорбі, у болячках зігнулась мати (П. Тичина) / / Мати зігнулась. Вона була в лахміттіВона відчувала скорботу. Вона була в болячках;
  • Хотів би соколом летіти (Д. Загул) / / Хотів би летіти так, як летить сокіл;
  • Надходить буря, завиває й свище (М. Рильський) / / Буря надходить, буря завиває, буря свище;
  • Групі (як свідчить М. Зеров) критика накинула назву неоклясики” (Ю. Лавріненко) / / М. Зеров свідчить, що критика накинула групі назву неоклясики”, тощо.

Зміст простих неелементарних речень формують пропозиції різних типів:

checked 1 основна (розгорнута в суб’єктно-предикатну структуру) і

checked 1 вторинні, або згорнуті , оформлені нереченнєво (функціонують як додатковий „згорнений” засіб характеристики базового предиката).

exit 1  Вторинні (згорнуті, оформлені нереченнєво) пропозиції

У разі об’єднання елементарних речень у складне одне з них може трансформуватися під впливом комунікативних потреб у формально-граматичні єдності, які називають подію, ситуацію, тобто мають пропозитивну семантику [Гуйванюк, Кульбабська 1998: 142], а саме:

  • складні слова,
  • словосполучення,
  • детермінанти,
  • дуплексиви,
  • синтаксичні звороти,
  • однорідні члени речення,
  • звертальні конструкції,
  • вставні й вставлені одиниці тощо

 НАПРИКЛАД

  • Прийшла осінь злотна… (О. Вільшина). Порівн.: Осінь прийшла + Осінь (є) злотна;
  • Істина жевжиком в’ється (О. Логінова). Порівн.: Істина в’ється + (Наче)
  • Жевжик в’ється; Гойдалися лілеї на воді, тамуючи в собі краси загадку (О. Лупул). Порівн.: Гойдалися лілеї на воді + (І) Лілеї тамували в собі загадку краси.

1. Такі синтаксичні побудови кваліфікуємо як асиметричні, поліпропозитивні, поліситуативні. Отже, „механізм компонування, „упакування” інформації потребує врахування багатьох чинників, зокрема кваліфікації подій за вагомістю, новизною, бажаністю, звичністю та ін. як щодо себе, так і щодо слухача” [Кибрик 2001: 201].

2. Оформлення пропозиції непредикативною конструкцією – вторинний спосіб її вираження.  Н е р е ч е н н є в а  р е а л і з а ц і я  п р о п о з и ц і ї  увиразнює семантичне ускладнення базового речення внаслідок об’єднання кількох семантично елементарних простих речень, утворених у процесі трансформації дієслівної пропозиції.

НАПРИКЛАД, у реченні Закувала зозуленька, на дубі сидячи (Т. Шевченко) маємо дві пропозиції:

  • першу пропозицію з одномісним предикатом дії оформлено предикативною конструкцією Закувала зозуленька,
  • другу пропозицію з двомісним предикатом процесу-локативності зозуленька сидить на дубі оформлено непредикативною конструкцією на дубі сидячи. Додаткова нереченнєва пропозиція лише імпліцитно вказує на ситуацію дійсності, оскільки не може актуалізувати свого змісту в морфологічному часі, а лише стає частиною іншого (ускладненого) речення. Її визначають як семантичний еквівалент дієслівної пропозиції [Вихованець 1993: 123; Арутюнова 1976: 63–68, 70–73] або як один із видів редукції, у процесі якої компресія супроводжується перебудовою частини редукованої ланки [Шинкарук 2002: 138, 145].

З-поміж інших шляхів трансформації виокремлюють:

  • по-перше,  з м і н у  п р е д и к а т н о-а к т а н т н о ї  к о н ф і г у р а ц і ї, а саме: актанти, об’єднуючись навколо дієслівного ядра, утворюють певну конфігурацію, яка може змінюватися без шкоди для загальної інформації висловлення, проте трансформації зазнає дієслівне ядро. НАПРИКЛАД: Усередині Люба вся кипіла від гніву (А. Дущак) / / Усередині Люба вся кипіла + (Тому що) Люба гнівалася;
  • по-друге,  р о з г о р т а н н я  п р е д и к а т а, тобто заміна дієслова аналітичною структурою збільшує трансформаційну гнучкість речення, оскільки, не заторкуючи семантики висловлення, збільшується валентний потенціал предиката. Зокрема, зростання якісного та кількісного складу аналітичних тенденцій у сучасній українській мові відзначає А. Загнітко [Загнітко 2001: 70].

До  в н у т р і ш н ь о р е ч е н н є в о г о  а н а л і т и з м у  належить уведення до цілісної реченнєвої структури різноманітних ускладнювачів, які порушують лінійну цілісність (вставлення, відокремлення, однорідність тощо) [там само: 84].
НАПРИКЛАД:

  • Директор, видно, був загартований критикан (О. Гончар) // Бачимо, що директор був загартований критикан;
  • Батько її, дрібний урядовець, одержував надто мало грошей (В. Підмогильний) // Її батько, який був дрібним урядовцем, одержував надто мало грошей;
  • Інститутки підходили до імператриці парами, кланялися й розходилися в різні боки (Наталена Королева) // Інститутки підходили до імператриці парами. Інститутки кланялися. Інститутки розходилися в різні боки.

Інший особливо поширений напрям – членування єдиної реченнєвої структури на окремі компоненти для актуалізації та виокремлення (парцелювання) тієї чи тієї інформації, надання самостійного статусу в загальній компонентній структурі (з о в н і ш н ь о р е ч е н н є в и й  а н а л і т и з м).
НАПРИКЛАД:

1. Іде перелюбник. Для зваби? Для згуби? (М. Лазарук);
2. Людина вічності могла б стати Людиною року”. Маючи добру „розкрутку” (М. Фішбейн);
3. У пана Z мозолясті руки. Від оплесків (М. Фішбейн);
4. На свій черговий конгрес зібралися шанувальники Льва Толстого. Графа (М. Фішбейн);
5. Почався звичайний день. Розмірений, поділений на чверть години. Одноманітний. Як будень в острозі (Наталена Королева) тощо.

Одна з частин членованого речення (та, що не зазнала парцелювання) стрижнева, структурно основна. Інша (парцелят) винесена за межі синтаксичної структури відповідно до інтенцій мовця, наприклад, у наведених реченнях для актуалізації мети (1), умови (2), причини (3), апозитивного компонента (4), атрибута і порівняння (5).

Отже, парцелят граматично та змістово залежить від основного компонента, оскільки між частинами розчленованого простого речення зберігаються семантико-синтаксичні відношення і форми зв’язку, характерні для непарцельованої реченнєвої структури. Категорія модальності, часу, особи-діяча в парцелята і стрижневого компонента також спільні. Усі наведені чинники дають підстави для ВИСНОВКУ: перетворення вихідних речень у похідні не заторкує їхньої логіко-денотативної основи, а лише спричиняє істотні відмінності в семантичних структурах.

НЕРЕЧЕННЄВА ПРОПОЗИЦІЯ МОЖЕ БУТИ ОФОРМЛЕНА НИЗКОЮ НЕПРЕДИКАТИВНИХ КОНСТРУКЦІЙ,

які виражають вторинну предикацію й уможливлюють розгортання в суб’єктно-предикатну структуру.:

  • іменниковою (зокрема, номіналізованою та дуплексивною),
  • прикметниковою,
  • інфінітивною,
  • дієприслівниковою,
  • дієприкметниковою.

bookmark 1 NOTA BENE! До лексикону філолога

Термін „н о м і н а л і з а ц і я” вживають у вузькому та широкому значеннях.

НОМІНАЛІЗАЦІЯ – заміна дієслова адекватним за значенням іменем унаслідок трансформації дієслівної пропозиції або як здатність іменників називати результат тактів переходу від знаків-повідомлень до знаків-назв [Арутюнова 1976: 63–66, 68–75, 8].

НОМІНАЛІЗАЦІЯ – інколи цим поняттям об’єднують будь-які деривати речення – інфінітивні, дієприкметникові звороти, атрибутивні словосполучення, а також девербативні й деад’єктивні іменники, уважаючи інфінітив та дієприкметник іменними формами дієслова [Ерхов 1987: 38].

НОМІНАЛІЗАЦІЯ – услід за авторами „Теоретичної морфології української мови: Академічної граматики української мови”, визначаємо як „результат актів переходу від знаків-повідомлень до знаків-назв” [Вихованець, Городенська 2004: 50].

НАПРИКЛАД: 

  • Ганя чула їх [сосен] шум малою (Б. Лепкий) // Ганя, коли була малою, чула, як шумлять сосни;
  • Шагай подякував лемішеві за його ввічливість (Б. Лепкий) // Шагай подякував лемішеві за те, що він ввічливий;
  • П’ятірка – це очікуваний бал студента (Розм.) // Студент очікує отримати бали, балів мало би бути п’ять;
  • Будемо впевнено зустрічати завтра” (Із часопису) // Будемо впевнено зустрічати те, що буде завтра

checked 1 Іменникова репрезентація згорнутої пропозиції

Оскільки іменники за своїм ужитком поліфункційні, у сучасній українській мові спостерігаємо загальну тенденцію синтаксизації іменника, що зумовлює загальний процес номіналізації реченнєвих моделей. Отже, похідний із семантико-синтаксичного погляду іменник у структурі мови посідає особливе місце як засіб конденсації висловлення, сутність якої полягає в тому, що вторинні іменники-девербативи (що ґрунтуються на дієслові, прикметникові, числівнику й прислівникові) можуть, за потреби, функціонувати як семантичні еквіваленти цілих висловлень, номіналізуючи їх. 

На думку І. Вихованця, крім девербатива, нереченнєву пропозицію може формувати прийменниково-відмінкова форма [Вихованець 1992: 137–157] на зразок

  • А все ж [жінка] відложила якусь там часточку за про слабість та старість (І. Франко);
  • Любов для тебе виніс я у дар (І. Ірлявський); Все прилягло в чеканні Трасібула! (М. Зеров);
  • Софійка згасала від хвороби (А. Дущак); Я міркував під гомін дня (Б. Мельничук).

У таких простих неелементарних реченнях прийменник виражає семантико-синтаксичні відношення між елементарними реченнями: часу, причини, мети, допусту, умови, відповідності / невідповідності. Порівн.: Я міркував, коли день гомонів; Я виніс любов, щоб подарувати тобі; Софійка згасала, бо хворіла тощо. Носіями окремих пропозицій у розглядуваних реченнях постають детермінанти як самостійні семантичні поширювачі структурної схеми, наявність яких зумовлюють комунікативні інтенції автора висловлення: за відсутності детермінанта розмивається точність, конкретність думки, хоч висловлення як одиниця спілкування не втрачається.

checked 1 Атрибутивні репрезентація згорнутої пропозиції

Проте ім’я – не єдиний пропозитивний еквівалент дієслова. Так, Н. Арутюнова виокремлює особливий спосіб формування пропозиції атрибутивним словосполученням (а т р и б у т и в н а  р е а л і з а ц і я  п р о п о з и ц і ї), коли дієслову відповідає не ім’я, а його означуване [Арутюнова 1976: 133–134]. НАПРИКЛАД, у реченні Реве та стогне Дніпр широкий (Т. Шевченко) маємо три пропозиції:

  • перших дві – із предикатами стану – оформлено предикативними конструкціями Дніпр реве та Дніпр стогне. Вони утворилися внаслідок стиснення за рахунок усунення повторюваного лексичного компонента (компонентів) без перебудови частин початкового речення, що зазнало редукції [Шинкарук 2002: 138].
  • третю пропозицію оформлено непредикативною конструкцією, що побудована за моделлю атрибутивного словосполучення широкий Дніпр, стрижневий компонент якого – іменник, а залежний – прикметник, що виражає власне ознаку (власне-атрибутивні відношення) і за своєю семантикою найчастіше оцінний, оскільки вираження оцінки тісно пов’язане з предикатною функцією слів.

Дериваційною основою цього словосполучення треба вважати предикативну структуру Дніпр (є) широкий. У мовознавчій літературі сполучення слів витлумачують як „молекулярні словосполучення”. Вони мають приховану (потенційну, імпліцитну) предикативність і слугують синтаксичними синонімами відповідних речень [Кормилицина 2000: 314–315].

Отже, атрибутиви здатні реалізувати свої конкретні значення лише за умови змістового та синтаксичного поєднання з іменниками-назвами носіїв відповідних ознак, якостей, властивостей. Пропозитивним можна вважати атрибутивно-субстантивне сполучення загалом, проте основне семантичне навантаження в цьому комплексі має атрибут, наявність якого в контексті сигналізує про неелементарність усього речення. З огляду на комунікативну мету, мовець може виокремлювати прикметник за допомогою паузи в самостійну синтагму, додаткову щодо співвідносної з нею основної синтагми, та бути ремою висловлення [Сучасна 1972: 484]. Порівн.: Реве та стогне Дніпр, широкий.

checked 1 Інфінітивна  репрезентація згорнутої пропозиції

І н ф і н і т и в н а  р е а л і з а ц і я  п р о п о з и ц і ї  відрізняється від дієслівної тим, що ситуація розглядається безвідносно до її локалізації в плані модальності та часу, взагалі — до самого факту її здійснення, напр.: Вона [Харитя] подалася стежкою на поле жати (М. Коцюбинський) / / Вона подалася стежкою на поле, щоб жати; Шмулько попросив усіх вийти з кабінету (М. Лазарук) / / Шмулько попросив, щоб усі вийшли з кабінету. Ці конструкції містять вторинну предикацію, оскільки інфінітивний елемент не поєднується в них безпосереднім синтагматичним зв’язком із своїм суб’єктом. Їх кореляція здійснюється через базовий предикат.

Поліпропозитивні прості речення з інфінітивними та номіналізованими конструкціями називають ситуації, зумовлені психічною та інтелектуальною сферами людського життя. Вони дають змогу встановити логічні відношення між кількома подіями або між особами й подіями: причиново-наслідкові, взаємозв’язку, підрядності тощо.

checked 1 Партиципні (дієприкметникові й дієприслівникові) репрезентації згорнутої пропозиції

П а р т и ц и п н і (дієприкметникові)  р е п р е з е н т а ц і ї  п р о п о з и ц і й  тяжіють до атрибутивних за формальними ознаками, але мають дещо інше призначення, оскільки характеризують предмет з атрибутивно-предикативного боку, тобто „часто виражають ознаку субстанції, і ця ознака не має ніякого логічного стосунку до дії головного присудка” [Грабье 1956: 240]. Наприклад: Єство, повите диким хмелем, тече у незвість голубу (М. Лазарук) // Єство, яке повив дикий хміль, тече у незвість голубу.

Як і речення з дієприкметниковою нереченнєвою пропозицією, речення з напівпредикативними дієприслівниковими зворотами містять також дві пропозиції: а) основну, що експліцитно окреслює ситуацію дійсності; б) додаткову як „доповнення” до основної ситуації в конденсованій формі – „згорненої” пропозиції [Гуйванюк 1994: 51]. Проте  д і є п р и с л і в н и к о в а  р е п р е з е н т а ц і я  має особливе призначення: пов’язуючись із дієслівними пропозиціями, вона утворює висловлення із семантикою на означення кількох подій, поєднаних часовими та логічними відношеннями, як-от: Скінчивши школу, Катря стала прекрасною драматичною артисткою (Наталена Королева) / / Коли Катря скінчила школу, вона стала прекрасною драматичною артисткою; Почуваючи полегшення, Степан насунув на чоло капелюха (В. Підмогильний) / / Степан насунув на чоло капелюха, оскільки йому полегшало; Мій попіл впав вогнем на ниви, зацвівши у хлібах (Ю. Клен) / / Мій попіл впав вогнем на ниви, так що зацвів у хлібах. Однак у таких поліпропозитивних простих реченнях лише дієслівна репрезентація має здатність актуалізувати свій зміст. Вторинність же всіх інших реалізацій виявляємо насамперед у відсутності такої здатності, а також у тому, що вони входять до структури речення разом із дієслівною пропозицією та, підпорядковуючись їй, ускладнюють семантику висловлення.

checked 1 Дуплексивні репрезентації згорнутої пропозиції

До поліпропозитивних належать і речення, ускладнені компонентами, що перебувають у подвійному синтаксичному зв’язку, як-от: Я прямую до зір в самоті (О. Лупул) / / Я прямую до зір + Я (є) в самоті; Хто може любити дитину непослушну? (Ю. Федькович) / / Хто може любити дитину + (Якщо) Дитина (є) непослушна. Отже, знахідний відмінок, як і називний, може оформлювати складні за семантико-синтаксичною природою компоненти речення. За твердженням І. Вихованця, „на основі об’єднання об’єктних і суб’єктних синтаксем у формі знахідного відмінка функціонують складні семантико-синтаксичні компоненти, що /…/ утворюються в результаті злиття в одну конструкцію двох вихідних речень” [Вихованець 1993: 267]. Семантику іменникового компонента (дуплексива) треба визначати у стосунку до двох синтаксем: базового предиката, формально вираженого дієсловом-присудком зі значенням дії або стану, та вторинної предикатної синтаксеми (вторинного присудка, вираженого дієприкметником у знахідному відмінку).

Зауважимо: у простому неелементарному реченні можуть поєднуватися пропозиції різних типів, як-от: Опершись на велику палицю, пастух дивиться на всіяне зорями небо – радіє серцем (А. Содомора). Відповідно до граматичної традиції наведене речення має два „відокремлених звороти”: дієприслівниковий (опершись на велику палицю) та дієслівний пояснювальний (радіє серцем), а з огляду на семантичну структуру – 5 елементарних речень, як-от: пастух дивиться на небо; зорі всіяли небо; пастух радіє серцем; пастух сперся на палицю; палиця (є) велика. Або ще речення з „клубком пропозицій” [Тестелец 2001: 255]: Звільна, плавно ступаючи, йдуть / Кам’яними стежками / Чорноокі гебрейки бичем / З глиняними збанками – / Із збанками на головах, ген / Під скалу до криниці (І. Франко).

Отже, просте неелементарне речення репрезентує поєднання щонайменше двох пропозицій – основної (первинної), оформленої реченнєво, та вторинної, вираженої непредикативною конструкцією. „Згорнута” пропозиція лише імпліцитно вказує на ситуацію дійсності, проте в комбінації з основною дає змогу встановити логічні відношення між кількома подіями або між особами й подіями.


6. Інтелектуальне моделювання події (ситуації дійсності) як основа синтаксичної номінації

bookmark 1 NOTA BENE! До лексикону філолога

ІНФОРМАТИВНО-РЕФЕРЕНЦІЙНИЙ СМИСЛ РЕЧЕННЯ (висловлення) – це та інформація, що її передає мовець і сприймає слухач на основі змісту, який виражається мовними засобами у поєднанні з контекстом і мовленнєвою ситуацією, спільно з елементами досвіду та знань мовця й слухача.

Виходячи з основних функцій мови, можна виокремити такі компоненти (експоненти) інформативно-референційного змісту висловлень:

checked 1 власне-номінативний ("зовнішньоситуаційний", "репрезентативний", "фактичний", "денотативний", "референтний", "диктумний", "предметно-реляційний" і под.), напр.: Після повернення сина з армії сім'я пе­реїхала жити в місто // Коли син повернувся з армії, сім’я переїхала жити в місто;

checked 1 стилістичний, напр.: Грім гримить // Гримить;

checked 1 прагматичний (перформативний; від лат. performo – дію, тобто це висловлен­ня, еквівалентні дії, вчинку суб'єкта), напр.: Я обіцяю прийти на вечір зустрічі з випускниками // Я обіцяю, що прийду на вечір зустрічі з ви­пускниками;

checked 1 модальний, напр.: Гості просили дівчинку заспівати // Гості просили, щоб дівчинка заспівала;

checked 1 емо­ційний, напр.: Голови ви буї! Який вас обезглуздив кат?” (І. Котляревський); Повернутись би в юність! // Якби можна було повернутись у юність!;

checked 1 суб'єктивний (авторизований), напр.: Я вважаю Петренка добрим фахівцем // Я вважаю, що Петренко добрий фахівець;

checked 1 комунікативний, напр., у разі парцеляції: У хаті чисто. Побілено. Підметено.

Усі ці ком­поненти становлять загальний (комплексний) інформативно-референційний смисл конкретного висловлення, що зазнає змін, трансформації, моделювання під впливом інтенцій мовця, ситуації спілкування. Інтерпретаційні смисли пов’язані з інтерверсивним перегрупуванням компонентів структури висловлення, що веде до зміни семантики у зв’язку із зміною синтаксичної позиції. Наприклад: Тут мені безпечно (І.Нечуй-Левицький) // Тут я в безпеці. 

Інформативно-референційна тотожність співвідносних одиниць забезпечується тотожністю їх лексичного складу.

11

 Якщо у вас є яблуко й у мене – ще одне, і ми обміняємося цими яблуками,
то у вас і в мене залишиться по одному яблуку.
А якщо у вас є ідея і в мене – одна, і ми обмінюємося ними,
то в кожного з нас буде по дві ідеї (Джордж Бернард Шоу)


 

Матеріали підготувала:
професор кафедри сучасної української мови 
Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича
Олена КУЛЬБАБСЬКА

Авторизуйтесь на сайті щоб мати можливість залишити коментар

ORCID: 0000-0002-1858-9269

ORCID (англ. Open Researcher and Contributor ID) — єдиний міжнародний реєстр учених для коректного цитування статей.

Researcher ID: C-2286-2017

ResearcherID – ідентифікатор ученого (дослідника), що дає змогу формувати список власних публікацій.

Google Scholar

Академія Google (англ. Google Scholar) - безкоштовна пошукова система за текстами наукових публікацій.

Cподобалась сторінка?

Close

Ви можете поділитись нею з друзями у соціальних мережах або надіслати посилання на неї у месенджери...