Формально-семантичні співвідношення в системі синтаксичних одиниць української мови
Мрії слабаків – утеча від дійсності; мрії сильних – засіб виформування цієї дійсності (Юзеф Бестер)
Модуль 2. Варіантність і кореферентність синтаксичних одиниць в українській мові
Навчальний елемент 1.1
ВАРІАНТНІСТЬ СИНТАКСИЧНИХ ОДИНИЦЬ У СВІТЛІ НОМІНАЦІЇ
(3 год. – лекції; 6 год. – практичні заняття, 6 год. – сам. робота)
Лекція № 7
Тема: Кореферентність і номінація. Основні тенденції, що зумовлюють варіантність і формально-семантичні співвідношення синтаксичних одиниць
План
1. Поняття формально-семантичних співвідношень (кореферентності) мовних одиниць.
2. Критерії кореферентності синтаксичних одиниць української мови. Тенденції у системі формально-синтаксичних співвідношень синтаксичних одинць.
3. Актуалізатори кореферентності синтаксичних одиниць української мови.
4. Поняття про кореферентні (формально-семантичні) співвідношення в українському синтаксисі.
5. Типи кореферентних співвідношень синтаксичних одиниць у сучасній українській мові:
5.1. Модифікаційні ФСС.
5.2. Транспозиційні ФСС.
5.3. Інтерверсивні ФСС.
5.4. Метатаксичні ФСС.
5.5. Актуалізаційні ФСС.
Мета: ознайомити магістрантів з поняттями «кореферентність», «формально-синтаксичні співвідношення», «актуалізатори кореферентності»;окреслити основи кореферентності; установити критерії кореферентності синтаксичних одиниць у сучасній українській мові; з’ясувати роль актуалізаторів референтних значень у синтаксичній системі; засоїти основні типи кореферентних співвідношень між різноранговити одиницями синтаксису.
Ключові слова: українська мова, кореферентність, синтаксичні одиниці, формально-синтаксичні співвідношення, актуалізатор кореферентності, критерії, модифікаційні кореферентні співвідношення, транспозиційні кореферентні співвідношення, метатаксичні кореферентні співвідношення, актуалізаційні кореферентні співвідношення.
Рекомендована література
О с н о в н а
1. Вихованець І. Р. Семантико-синтаксична структура речення [Текст] : [монографія] / І. Р. Вихованець, К. Г. Городенська, В. М. Русанівський. – К : Наук. думка, 1983. – 219 с.
2. Городенська К. Г. Деривація синтаксичних одиниць [Текст] : [монографія] / К. Г. Городенська / Ін-т мовознавства; відп. ред. І. Р. Вихованець. – К. : Наук. думка, 1991. – 192 с.
3. Городенська К. Г. Морфологізація транспозиційних переходів [Текст] / К. Г. Городенська // Теоретичні проблеми граматики : зб. наук. праць. – Донецьк : ДонНУ, 1995. – С.51–61.
4. Городенська К. Г. Явища синтаксичної деривації [Текст] / К. Г. Городенська // Вихованець І. Р., Городенська К. Г., Русанівський В. М. Семантико-синтаксична структура речення. – К. : Наук.думка, 1983. – С.152–212.
5. Гуйванюк Н. В. Кореферентні співвідношення в синтаксисі [Текст] / Н. В. Гуйванюк // Четвертий міжнародний конгрес україністів (Одеса, 26–29 серпня 1999 р.). – Одеса. Мовознавство: Доповіді та повідомлення. – К.: Пульсари, 2002. – С.55–60.
6. Гуйванюк Н. Кореферентність і вчення про синтаксичні парадигми [Текст] / Н. В. Гуйванюк // Вісник Прикарпатського національного університету: Ювілейний вісник на пошану 100-річчя від дня народження проф. Івана Ковалика : зб. наук. праць. – Івано-Франківськ, 2007. – Вип. ХV–ХVІІІ : Філологія. – С. 29–32.
7. Гуйванюк Н. Номінативна деривація і кореферентність синтаксичних одиниць [Текст] / Н. В. Гуйванюк // Науковий вісник Чернівецького університету : зб. наук. праць до 130-річчя заснування Чернівецького ун-ту. – Чернівці: Рута, 2006. – Вип. 276-277 : Слов’янська філологія. – С. 174–179.
8. Гуйванюк Н. В. Референційна концепція семантики речення і поняття кореферентності [Текст] / Н. В. Гуйванюк // Лінгвістичні студії : зб. наук. праць. –Донець к: ДонДУ. – 1999. – Вип. 5. – С.111–114.
9. Гуйванюк Н. В. Синтаксическая кореферентность близкородственных языков [Текст] / Н. В. Гуйванюк // Беларуска-руска-польская супастаунальнае мовазнауства і літературазнауства : матэрыялы ІУ Межнародной науковой канферэнцыі. – Ч. І. – Віцебск, 1997. – С.152– 156.
10. Гуйванюк Н. В. Формально-семантичні співвідношення в системі синтаксичних одиниць [Текст] : монографія / Н. В. Гуйванюк. – Чернівці : Рута, 1999. – 336 с.
11. Кубрякова Е. С. Номинативный аспект речевой деятельности [Текст] : [монография] / Е. С. Кубрякова. – М. : Наука, 1986. – 160 с.
12. Лайонз Дж. Введение в теоретическую лингвистику [Текст] / Дж. Лайонз / пер. с англ. под ред. и с предисл. В. А. Звегинцева. – М. : Прогресс, 1978. – 543 с.
13. Мельничук О. С. Розвиток структури слов’янського речення [Текст] / О. С. Мельничук. – К. : АН УРСР, 1966. – 324 с.
14. Потебня А. А. Из записок по русской грамматике [Текст] : в 4-х т. / А. А. Потебня: Т. 1–2. – М. : Учпедгиз, 1958. – 536 с.; Т. 3. – М. : Просвещение, 1968. – 551 с.
15. Селіванова О. Сучасна лінгвістика: напрями та проблеми [Текст] : [підручник] / Олена Селіванова. – Полтава : Довкілля-К, 2008. – 712 с.
16. Селиванова Е. А. Когнитивная ономасиология : монография. – К. : Фитосоциоцентр, 2000. – 247 с.
17. Скаличка В. Асимметрический дуализм языковых значений [Текст] / В. Скалічка // Пражский лингвистический кружок. – М. : Прогресс, 1967. – С.120.
18. Тараненко О. О. Ономасіологія // Українська мова : енциклопедія. – Вид. 2-ге, випр. і доп. – К. : Вид-во „Українська енциклопедія” ім.. М. П. Бажана, 2004. – С. 437–438.
19. Теньер Л. Основы структурного синтаксиса [Текст] / Л. Теньер / пер. с фр. И. М. Богуславского, Л. И. Лухт, Б. П. Нарумова, С. Л. Сохно. – М. : Прогресс, 1988. – 655 с.
20. Теоретична морфологія української мови : Академічна граматика української мови / І. Вихованець, К .Городенська; за ред. чл.-кор. НАН України І. Вихованця. – К. : Пульсари, 2004. – 400 с.
21. Языковая номинация: Общие вопросы. – М., 1977. – 359 c.
С л о в н и к и, е н ц и к л о п е д і ї т а д о в і д н и к и
Ахманова О. С. Словарь лингвистических терминов. – М., 1966. – С. 384.
Загнітко А. Словник сучасної лінгвістики: поняття і терміни : у 4-х т. / А. П. Загнітко. – Донецьк : ДонНУ, 2013. – Т. 1. – 402 с.; Т. 2. – 350 с.; Т. 3. – 426 с.; Т. 4. – 388 с.
Селіванова О. Сучасна лінгвістика : термінологічна енциклопедія / Олена Селіванова. – Полтава : Довкілля-К, 2006. – 716 с.
Селіванова О. О. Лінгвістична енциклопедія [Текст] / О. О. Селіванова. – Полтава : Довкілля-К, 2010. – 843 с.
Селіванова О. О. Сучасна лінгвістика. Напрями та проблеми : [Текст] : [підручник] / Олена Селіванова. — Полтава : Довкілля-К, 2008. — 712 с.
Українська мова : [енциклопедія]. – К. : Укр. енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. – 824 с.
Языкознание. Большой энциклопедический словарь / гл. ред. В. Н. Ярцева. – 2-е. изд. – М. : Большая Росс. энциклоп., 1998. – 685 с.
Навчальний контент
1. Поняття кореферентності мовних одиниць
Референційний підхід до вивчення семантики синтаксичних одиниць, пов'язаний із ономатологічною функцією мови й процесом номінативної деривації, синтаксичного структурування висловлень, ґрунтується на пошуках і дослідженні шляхів "перетворення дійсності в мову", пов'язаний з описом характеру взаємодії всіх семантичних компонентів речення, їх участю у формуванні смислової організації та в номінативній репрезентації висловлення, з орертям на функціонально-номінативні потреби мовців, їх комунікативної компетенції та "інтерпретаційної" здатності до "моделювання події, ситуації дійсності" тощо. Унаслідок різного структурування речення, що мають спільну референційно-інформативну семантику, вони набувають здатності виформовувати формально-семантичні співвілношення (далі – ФСС).
З активізацією функційних досліджень, із появою нових напрямів вивчення семантики синтаксичних одиниць, а також таких теорій, як "синтаксична номінація", "синтаксична деривація", "функційна ономатологія" та ін., з'явилася підстава по-новому осмислити проблему ФСС у синтаксисі, зокрема розмежувати синонімічні та кореферентні співвідношення. Саме кореферентність, на нашу думку, лежить в основі ФСС синтаксичних одиниць як знаків номінації, що мають спільне референтне значення або спільний інформативно-референційний смисл.
КОРЕФЕРЕНТНІСТЬ (від лат. co- – префікс, що означає сумісність, і референт – від лат. referens (referentis) – 1. Той предмет думки, з яким співвідноситься певне мовне вираження, відображений у свідомості елемент об’єктивної дійсності [Ахманова 1966, с. 384];
2. поняття, що об’єднує два чи більше мовних засоби, які мають спільний референт;
3. референційна тотожність – відношення між компонентами висловлення, які означають той самий позамовний об’єкт чи ситуацію, тобто мають той самий референт" [Языкознание 1990, с. 243];
4. функційна співвіднесеність синтаксичних одиниць із тим самим мовним референтом (на рівні синтаксем, поєднань синтаксем, речень та поєднань речень – надфразних єдностей). Кореферентними вважаються конструкції, що мають співвідносні мовнореферентні значення [Гуйванюк 1000, с. 8].
Поняття про кореферентні відношення як різновид ФСС у синтаксисі ґрунтується на теоретичних засадах чеських мовознавців про те, що серед системно-семантичних зв'язків, крім синонімії й омонімії, у синтаксисі є також відношення омосемії [Скаличка 1967, с. 120], тобто відношення різноструктурних одиниць, що мають однакове значення (однаковий смисл), наприклад: "Я пишу" і "Пишу"; "Вечір вечоріє" і “Вечір”, "Вечоріє"; "материна хустина" і "хустина матері"; "народитися в тисяча дев'ятсот тридцятому році" і "народитися тисяча дев'ятсот тридцятого року"; "бігти стежиною" і "бігти по стежині" тощо.
Кореферентні відношення, отже, можемо визначити як омосемічні, що встановлюються між мовними знаками, які позначають той самий позамовний об'єкт, ознаку, ознаку ознаки чи загалом ситуацію дійсності або її фрагмент.
Кореферентність синтаксичних одиниць є однією з важливих характерних рис, що її виявляємо на кількох рівнях аналізу:
1) формально-синтаксичному (як співвідношення структурних схем чи моделей);
2) семантико-синтаксичному (як співвідношення однопозиційних чи різнопозиційних омосемічних синтаксем, висловлень з однаковою семантичною структурою);
3) функційному (як функційно-еквівалентних співвідносних форм і конструкцій).
Явище кореферентності хоч і близьке до поняття синонімії, усе ж не тотожне з ним. Воно виявляється лише в синтаксисі, у структурі речення, де співвідносні лексично тотожні (спільнокореневі) лексеми посідають відповідні позиції.
КОРЕФЕРЕНТНІ ОДИНИЦІ з погляду синтаксичної номінації - дві або більше мовних засобів, які виконують спільну денотативну чи репрезентивну функцію, тобто функцію позначення (вираження) певного референта [Гуйванюк 1000, с. 23].
2. Критерії кореферентності синтаксичних одиниць української мови
Чинники формально-семантичних співвідношень між кореферентними висловленнями
І. Лінгвальні чинники:
1) еволюція мовних засобів і їх варіантністю, що є результатом взаємовідношення традиційних і нових форм;
2) наявність у мові різних типів номінацій – прямономінативних і непрямономінативних найменувань, фразеологічних утворень тощо;
3) співвідносним використанням експліцитних та імпліцитних (прихованих) актуалізаторів вираження тих самих референтних значень;
4) близькістю ономасіологічних характеристик різних частин мови (непохідних, або первинних, і похідних від тих самих основ), що їх уживають в однаковій синтаксичній позиції;
5) синонімічним багатством лексичних та синтаксичних засобів зв'язку (функтивів – сполучників, сполучних слів) між окремими номінаціями ситуацій;
5) різноманітністю ритміко-інтонаційних особливостей структури окремих (граматичних) і дискурсивних висловлень (зв'язного мовлення);
6) потенційною здатністю синтаксичної одиниці (як певної моделі) до структурного та семантичного ускладнення; наявність багатьох синтаксичних одиниць, що мають симультанні (синкретичні, комбіновані) значення;
7) потенційною здатністю до варіювання (зміни ієрархізації) експонентів смислів у референційній структурі висловлення;
8) ізофункційністю чи позиційно-функційною еквівалентністю слова і словоформи, словоформи та словосполучення, словоформи й речення, простого і складного речень, окремих і дискурсивних висловлень у плані синтаксичної номінації тощо.
ІІ. Позалінгвальні чинники:
1) загальні тенденції, що діють на певному етапі розвитку мови;
2) комунікативний задум мовця та його прагматичні інтенції, що виявляються у процесі моделювання ситуації дійсності;
3) вікові, гендерні, освітні особливості мовця та його співрозмовника;
4) ситуація комунікації;
3) характер комунікації (офіційний, науковий, неофіційний тощо).
В основі кореферентності лежить віртуальний (потенційний) характер семантики мовних одиниць, що передбачає наявність декількох актуалізованих варіантів в конкретних актах висловлення.
В основі кореферентності синтаксичних одиниць лежать такі ознаки:
інформативно-референційна тотожність висловлень; функційна еквівалентність співвідносних синтакичних одиниць; модифікаційна, транспозиційна, інтерверсивна, метатаксична та комунікативно-актуалізаційна різноструктурність співвідносних висловлень; лексична тотожність основних компонентів співвідносних знаків; близькість ономасіологічних характеристик слів унаслідок історичної похідності та синтаксичної транспозиції; ізофункційність співвідносних різнорівневих одиниць (слова й словоформи, словоформи та звороту, напівпредикативного звороту і предикативної одиниці, окремого та дискурсивного висловлення); відмінності в ієрархізації структури інтерпретаційних смислів; наявність семантичних і стилістичних відтінків, пов'язаних із відмінностями формального вираження; взаємотрансформації та взаємосубституції мовних елементів; регулярна відтворюваність у мові й мовленні.
Загальномовні тенденції, що спричинюють появу кореферентних одиниць
1) до уточнення, увиразнення уже наявних засобів;
2) до диференціації членів речення та видозміни функційних співвідношень між компонентами простого речення;
3) до конкретизації мовного вираження;
4) до мовної економії та спрощення синтаксичних конструкцій;
5) до семантичного ускладнення існуючих синтаксичних структур;
6) до підвищеної експресивності мовних засобів
3. Актуалізатори кореферентності синтаксичних одиниць української мови
Кореферентність синтаксични х конструкцій безпосередньо пов'язана з актуалізацією (виокремленням, увиразненням).
АКТУАЛІЗАЦІЯ – співвіднесення потенційного (віртуального) мовного знака з дійсністю; прилаштування віртуальних номінативних знаків до потреб конкретної мовленнєвої ситуації за допомогою відповідних маркерів-актуалізаторів.
Класифікація актуалізаторів за способом репрезентації в структурі висловлення-речення
- експліцитні (лексичні, морфологічні, словотворчі) засоби вираження мовнореферентних значень;
- імпліцитні (наприклад, інтонаційне вираження тих чи тих значень або за допомогою словопорядку й логічного наголосу).
Основними актуалізаторами кореферентності є:
1) лексичні (субститутивні) засоби, до яких належать насамперед так звані неморфологізовані (неспеціальні) форми вираження семантичних референтів (суб'єкта, предиката дії чи стану, об'єкта, атрибута, обставинних кваліфікаторів – місця, часу, причини, мети, способу дії, умови й допустовості як субститути морфологізованих форм; займенники та займенникові прислівники – субститути іменних форм; займенники – субститутивні засоби вираження пропозиційних смислів;
2) службово-лексичні засоби (прийменники, сполучники, частки), що служать експліцитними засобами вираження відношень між референтами;
3) функтиви (сполучні) засоби у складних реченнях;
4) граматичні формативи (морфологічні маркери) та словотворчі засоби, співвідносні з лексичними (відмінкові й особові закінчення, суфікси, префікси, постфікси), що є виразниками кодованої в мові інформації;
5) лексеми з послабленою семантикою, тобто позначені десемантизацією (допоміжні компоненти в дієслівному складеному присудку, в іменному присудку та деякі інші слова, що утворюють певні семантико-синтаксичні єдності у сполученні з іншими лексемами), а також повнозначні слова, які перейшли в розряд часток (на зразок бувало, дай, давай, взяв тощо);
6) синтаксично-комунікативні засоби передавання референтних значень (синтаксичне вираження категорій предикативності – часовості, особовості і способовості, а також категорій модальності, присвійності (належності), квантитативності тощо; актуальне членування речення, словопорядок та інтонація).
Отже, в основі кореферентних співвідношень лежить спільність ономатологічної функції двох чи більше мовних знаків номінації.
4. Поняття про кореферентні (формально-семантичні) співвідношення в українському синтаксисі
Унаслідок еволюції та комунікативних потреб мова перетворилася, за висловленням Льва Щерби, у "досить складну систему більш чи менш синонімічних засобів, так чи інакше співвіднесених один з одним" [Щерба Л. В. Избранные работы по русскому языку. – М. : Учпедгиз, 1957. – С.121].
Співвідносні у формально-семантичному плані мовні засоби постійно перебувають у полі зору лінгвістів. Особливо актуальним є дослідження формально-семантичних співвідношень (ФСС) у галузі синтаксису, що вивчає одиниці мови, які безпосередньо співвідносять повідомлюване з дійсністю, із процесом комунікації, з актом мовлення, охоплюючи як зовнішню, так і внутрішню, інтелектуальну й емоційну сфери життя.
Комплексно-системний аналіз ФСС як результатів парадигматичних видозмін та синтагматичних модифікацій у світлі теорії синтаксичної номінації і номінативної деривації дає змогу побачити синтаксичні одиниці різних рангів як динамічну систему взаємопов'язаних форм і конструкцій, що служать єдиній меті – забезпеченню комунікативних потреб мовця у тій чи тій конкретній мовленнєвій ситуації, глибше зануритися у процеси мовотворення взагалі й розкрити потенційні можливості мовних структур, що беруть участь у передаванні реальних відношень об'єктивної дійсності через суб'єктивне сприйняття мовця – автора конкретного висловлення.
Проблема ФСС безпосередньо пов'язана зі становленням синтаксичної системи, з її національною специфікою, оскільки в ній установлюються певні, характерні для конкретної мови відповідності між категоріями думки і граматичними категоріями.
ФОРМАЛЬНО-СЕМАНТИЧНІ СПІВВІДНОШЕННЯ (ФСС) – регулярні можливості потенційної взаємозаміни двох чи більше інформативно ідентичних синтаксичних одиниць, об'єднаних спільним чи близьким граматичним значенням, але відмінних граматичною формою та відтінками семантики [Гуйванюк 1000, с. ].
У синтаксичній системі української мови наявні ФСС, пов'язані з експліцитним та імпліцитним вираженням семантико-граматичних категорій речення, зі "спрощенням", "скороченням", "конденсацією", "структурною редукцією" чи, навпаки, з "розгортанням", "ускладненням" семантики висловлень різними смислами суб'єктивного, стилістичного й прагматичного характеру, з актуалізацією компонентів чи сегментів висловлення тощо. Наприклад:
- "З настанням осені турбот додалося" // "Коли настала осінь, турбот додалося" // "Настала осінь, і турбот додалося" // "Турбот додалося: настала осінь";
- "Я мріяв одружитися з донькою сусіда" // "Я мріяв про одруження з донькою сусіда" // "Я мріяв про одруження із сусідською донькою" // "Одруження з донькою сусіда було моєю мрією" // "Одружитися з донькою сусіда – моя мрія" // "Я мріяв, що одружусь з донькою сусіда" // "Я мріяв: одружусь з донькою сусіда" // "Я мріяв... одружитися з донькою сусіда" // "Одруження з донькою сусіда... Моя мрія" тощо.
Комплексний аналіз ФСС у системі синтаксичних одиниць української мови з урахуванням різноманітності їх структури, семантики, функційних та комунікативних характеристик належить до актуальних завдань сучасної синтаксичної науки. Саме такий підхід зумовлює можливість глибокого вивчення дистрибутивних (сполучувальних) та функційних можливостей синтаксичних форм, використання їх на практиці. Крім того, дослідження ФСС висвітлює досить цікавий аспект синтаксису як динамічної системи функційних одиниць, взаємопов'язаних різними відношеннями (дериваційними, трансформаційними, парадигматичними та ін.), вивчення яких тільки-но розпочинається в українському мовознавстві.
Однією з причин недостатнього висвітлення проблеми ФСС синтаксичних одиниць є те, що вони здебільшого були предметом стилістичного синтаксису, тому їх розглядали як "синоніми", "варіанти", "паралельні конструкції", пов'язані спільністю основного змісту.
Більшість мовознавців називають співвідносні засоби вираження різноманітних значень синтаксичними синонімами чи синтаксичними варіантами, часто не розрізняючи цих понять. Проте ці поняття не тотожні.
ВАРІАТИВНІСТЬ МОВИ – це, насамперед, спосіб її існування як системи, її фундаментальна властивість, що стосується паралельного функціонування мовних одиниць різних рівнів (фонем, морфем, лексем, синтаксем, речень, надфразних єдностей).
Називаючи співвідносні одиниці то синтаксичними синонімами, то синтаксичними варіантами, учені намагаються розмежувати ці поняття за "ступенем значеннєвої близькості" (З. Д. Попов, Т. Л. Кожевникова, Є. Й. Шендельс, Н .І. Семенюк, З. І.І ваненко, І. Р. Вихованець та ін.) чи за відношенням до форми (варіанти) та змісту (синоніми) синтаксичних одиниць (К. І. Ходова, В. І. Кононенко, С. Я. Єрмоленко та ін.).
Поняття синтаксичних синонімів
В основу більшості визначень синтаксичних синонімів покладено досить загальний і неоднозначний критерій – "тотожності", "подібності", "близькості" чи "спільності значення" (смислу), що призводить до нечіткого розуміння цього поняття як "факту смислових рівнянь". Ще ширше трактується синтаксична синонімія, коли за основний критерій береться "логічна еквівалентність". За цим критерієм синтаксичними синонімами вважаються і висловлення з різнолексичними компонентами, як-от: "У наш час мало милосердя", "У наш час бракує милосердя", "У наш час не вистачає милосердя", "У наш час милосердя в дефіциті", "Де в наш час знайдеш милосердя?", "Хіба в наш час не бракує милосердя?", "Чи часто в наш час зустрінеш милосердя?" і под.
Логічними синонімами можна вважати й деякі інші засоби, що вживаються паралельно, наприклад:
1) конверсивні конструкції (типу "Петро нижчий від Миколи" - "Микола вищий від Петра", "Студент складає екзамен професорові" - "Професор приймає екзамен у студента");
2) близькі за значенням структури, що різняться лексичним чи фразеологічним вираженням окремих компонентів ("Хворий почуває себе ліпше" - "Хворому вже ліпше" - "Стан хворого поліпшується");
3) перифрастичні й образні висловлення ("Син схожий на батька" - "Син - копія батько" і под.).
"Широке" розуміння синтаксичних синонімів
Синтаксичні синоніми в широкому розумінні – це "корелятивні синтаксичні конструкції, які передають семантичну інформацію (співвіднесеність з тим самим референтом) в системі мови (системні синоніми) чи в мовленні (контекстуальні синоніми) за рахунок варіювання семантичного змісту конституюючих ці конструкції лексем (ідеографічні синтаксичні синоніми) чи граматичних форм (різноструктурні синтаксичні синоніми) або лексико-граматичних засобів вираження мовних значень (лексико-граматичні синтаксичні синоніми) при відсутності додаткової інформації чи при її наявності (хронологічні, стилістичні, соціальні й територіальні синоніми") [Царева Г. В. О синтаксических синонимах // Синонимия и функциональная взаимозаменяемость на различных уровнях языковой структуры. – Нальчик, 1976. – С.132.]. Таке широке розуміння синтаксичної синонімії не дає змоги глибше проникнути в суть явища ФСС синтаксичних одиниць.
"Вузьке" розуміння синтаксичних синонімів
У мовознавстві спостережено чимало спроб звузити поняття "синтаксичних синонімів", напраклад, коли до них уналежнюють лише форми ійконструкції з однаковим граматичним значенням (І. І. Ковтунова, І. М. Жилін, Ю. С. Долгов та ін.). Проте за вузького розуміння синонімічних відношень неможливо системно охопити всі типи ФСС у синтаксисі, зокрема й ті, що об'єднують мовні одиниці з різним граматичним значенням. Отже, ототожнення понять ФСС і синтаксичної синонімії не дає бажаних результатів.
Складність проблеми ФСС та її нерозробленість пояснюють такими чинниками:
1) неможливістю провести чіткі межі між потенціями віртуальних мовних знаків та їх фактичними реалізаціями, оскільки синтаксична система перебуває постійно в розвитку; 2) труднощами у диференціації явищ синхронії й діахронії;
3) великою кількістю й різноманітністю фактичного матеріалу (співвідносних засобів передавання різноманітних відношень у синтаксисі);
4) різноманітністю й своєрідністю ієрархічної системи синтаксичних одиниць різних рангів (синтаксем, монопредикативних, напівпредикативних, співпредикативних та поліпредикативних конструкцій), між якими встановлюються відношення функціональої еквівалентності;
5) нерозв'язаністю цілого ряду проблем синтаксичної номінації, номінативної деривації, функціонального й комунікативного синтаксису української мови.
У зв'язку з цим актуальним є і питання типології ФСС при врахуванні системності та ієрархічності синтаксичної будови української мови.
5. Типи кореферентних співвідношень синтаксичних одиниць у сучасній українській мові
Найменшою функційно-номінативною одиницею, що бере участь у передаванні кореферентних співвідношень, є синтаксема. Посідаючи ту чи ту позицію в реченні (предикативну, непредикативну – прислівного поширювача чи напівпредикативну – дуплексивну або детермінантну), синтаксема є засобом називання певного предмета, властивості, стану, процесу тощо. Завдяки потенційній поліфункційності синтаксем як віртуальних знаків номінації мова виконує свої функції (репрезентативну, комунікативну, емотивну та ін.), володіючи порівняно невеликою кількістю формальних засобів.
У кореферентні співвідношення вступають:
- однопозиційні синтаксеми – модифікаційні й транспозиційні співвідношення, напр.: Оксанин лист // лист Оксани // лист від Оксани,
- різнопозиційні синтаксеми – інтерверсивні (наприклад, при інтерверсії суб'єкта / об'єкта: Вітер зламав березу // Березу зламано вітром).
Окрім того, синтаксема може співвідноситися також із окремим висловленням:
- метатаксичні ФСС, коли співвідносні засоби виражається експліцитно чи імпліцитно позначеною предикативністю (тобто девербативом, інфінітивом, деад'єктивом, дієприкметником, дієприслівником, предикативом на -но, -то).
У синтаксичній системі української мови виокремлюють п'ять основних типів кореферентних співвідношень, зумовлених різними типами структурування (синтаксування) мовних засобів у процесі номінативної деривації, а саме:
1) модифікаційні (зумовлені модифікаційною видозміною окремих словоформ у структурі простого висловлення чи функтиву зв'язку складного висловлення);
2) транспозиційні (зумовлені синтаксичною транспозицією різних морфологічних засобів у певній синтаксичній функції);
3) інтерверсивні (зумовлені внутрішньою перебудовою структури висловлень у результаті інтерверсії (перестановки, зміни) синтаксичної позиції семантичних компонентів);
4) метатаксичні (зумовлені семантичною компресією, ущільненням та спрощенням структури висловлення; ускладненням співпредикативними, напівпредикативними та супровідними предикативними відношеннями основних пропозитивних значень);
5) комунікативно-актуалізаційні (зумовлені різним ремо-тематичним членуванням, актуалізацією окремих компонентів чи сегментів висловлення у зв'язному мовленні, тексті (дискурсі), семантичною транспозицією окремих форм та ускладненням частками, вигуками тощо).
ВИСНОВОК: зазначені вище типи кореферентних співвідношень охоплюють всю систему синтаксичних одиниць, враховуючи як внутрісхемні (внутрімодельні), так і міжсхемні (міжмодельні) співвідношення між синтаксичними одиницями різних рангів.
Модифікаційні ФСС
МОДИФІКАЦІЙНИМИ є співвідношення на основі формальних видозмін тієї самої словоформи (синтаксеми) чи конструкції, не пов'язані зі зміною основного синтаксичного значення.
Модифікаційна кореферентна співвіднесеність зумовлена парадигматичною видозміною відмінкової форми, введенням прийменника, частки, синонімічною заміною одного прийменника чи сполучника іншим тощо. Модифікаційно-співвідносні синтаксеми здебільшого є однопозиційними. Це співвідношення предикативних та непредикативних синтаксем (атрибутивних, об'єктних, локативних, темпоративних, каузативних, фінальнизх і ін.).
Актуалізаторами референтних значень, що "модифікують" часткові граматичні значення синтаксеми чи висловлення, є:
1) відмінкові закінчення іменних форм;
2) відмінювано-особові закінчення дієслів;
3) деякі прикметникові й дієслівні префікси та суфікси;
4) прийменники;
5) частки;
6) дієслова-зв'язки;
7) десемантизовані елементи у плеонастичних сполученнях;
8) редупліковані елементи;
9) сполучники;
10) відносні займенники, що вживаються в ролі функтивів у складних реченнях.
Наприклад, у результаті модифікаційних співвідношень предикатних синтаксем виформовуються додаткові відтінки модально-експресивного плану (повноти, неповноти дії, тривалості, раптовості, інтенсивності, початку дії, повинності тощо), що її репрезентують частки, повтори чи видозміни зв'язку координації присудка з підметом тощо.
Модифікаційні співвідношення у сфері непредикативних синтаксем пов'язані з виявленням потенційних можливостей (інтенцій) керуючого слова володіти рядом залежних семантичних варіантів і можливістю передавання певного граматичного значення синонімічними актуалізаторами. Наприклад: купити хліб / хліба; співати пісні / пісень; працівник міністерства / з міністерства; знаходитися біля університету/поблизу університету та ін.
Модифікаційно-співвідносні складні висловлення, виражаючи однотипні семантико-синтаксичні відношення між предикативними частинами складних висловлень (єднальні, приєднувальні, розділові, протиставні, пояснювальні, означально-поширювальні, об'єктно-з'ясувальні, обставинно-кваліфікувальні), розрізняються відмінностями в референційному змісті завдяки використанню синонімічного функтива чи ускладнення другим сполучним елементом або частками.
В основі синтаксичної транспозиції лежить синтаксична й функційна опозиція мовних одиниць. Транспозиційні співвідношення в системі синтаксичних одиниць ґрунтуються засадах використання однієї мовної форми в функції іншої як її протичлена в парадигматичному ряду. Передумовою кореферентності синтаксем транспозиційного типу є синтаксична похідність одних мовних знаків від інших, спільність ономасіологічних характеристик та семантико-синтаксичної позиції в реченні. Наприклад, спільне ономасіологічне значення дієслова, прикметника та прийменниково-відмінкового предикатива забезпечує функційну еквівалентність висловлень: "Дитина радіє" // "Дитина радісна"; "Мати тужить" // "Мати в тузі" тощо.
Транспозиційні ФСС
Функційна транспозція пов'язана з відмінностями частиномовного статусу й типу синтаксичного зв'язку за умови збереження загального синтаксичного значення та семантичної структури синтаксеми чи конструктивної схеми висловлення.
Кореферентні транспозиційні співвідношення простежено в системі:
1) предикативних синтаксем двоскладних та односкладних висловлень;
2) непредикативних синтаксем атрибутивного, об'єктного та обставинного типу, а також в системі складних исловлень (співвідношення сурядних і підрядних речень).
Транспозиційні співвідношення в синтаксисі базуються насамперед на функціональній тотожності синтаксем, виражених різними частинами мови.
Основним критерієм транспозиційної кореферентності є ономасіологічна близькість:
1) іменника і прикметника;
2) девербатива і дієслова;
3) дієслова і прикметника;
4) дієслова і дієприкметника;
5) дієслова і дієприслівника;
6) іменника і прислівника;
7) дієслова і прислівника;
8) прикметника і прислівника;
9) дієслова і вигука тощо.
Аналіз кореферентних транспозиційних співвідношень синтаксем виявив гизку загальних транспозиційних значень:
1) предметності при транспозиції неморфологізованих форм в іменникову позицію прикметника, напр.: навчатися // навчання; молодий // молодість;
2) процесуальності при транспозиції неморфологізованих форм в позицію дієслова: білий // біліти; учитель // учителювати;
3) ознаковості при транспозиції іменників чи прислівників у позицію прикметника: вулиці села // сільські; газета за сьогодні // сьогоднішня.
У системі транспозиційних співвідношень предикувальних синтаксем двоскладних речень досить повно представлені в українській мові:
1) дієслівно-особові та субстантивні;
2) дієслівно-особові та партиципні;
3) дієслівно-особові та вигукові
4) субстантивно-ад'єктивні співвідношення.
Взаємосубституція кореферентних синтаксем не охоплює, безперечно, усіх засобів вираження предикативних відношень, що залежить від таких чинників:
1) наявності спільної мотивації синтаксем;
2) постійного чи тимчасового характеру предикативної ознаки;
3) ступеня відмінності частиномовного статусу співвідносних формальних засобів;
4) наявності словотвірно співвідносних слів – представників різних частин мови.
До транспозиційних співвідношень непредикативних синтаксем належать:
1) прикметниково-іменникові; іменниково-прикметникові; інфінітивно-девербативні, прислівниково-іменникові в системі атрибутивних синтаксем;
2) девербативно-інфінітивні в системі об'єктних синтаксем;
3) прислівниково-іменникові, інфінітивно-девербативні, дієприслівниково-прислівниково-іменникові в системі обставинних синтаксем.
Особливе місце в транспозиційній парадигмі української мови посідає інфінітив, що, завдяки поліфункційності входить у співвідношення як предикативних, так і синтаксем означального, об'єктного і фінального типу.
Транспозиційні кореферентні співвідношення в системі складних висловлень основані на видозміні семантико-синтаксичного зв'язку, зумовленій ономасіологічною близькістю деяких функтивів сурядності та підрядності.
Інтерверсивні ФСС
Інтерверсивні кореферентні співвідношення висловлень будуються на видозмінах речення внутрісхемного характеру. Вони пов'язані зі зміною в семантичній структурі, зумовленою різною актуалізацією суб'єктно-об'єктних членів та співвіднесеністю різнопозиційних синтаксем.
Семантична структура речення, що становить певну єдність основних семантичних компонентів (суб'єкта, об'єкта, предикативної ознаки і дифузних компонентів, що об'єднують функції суб'єкта й об'єкта дії, суб'єктно-об'єктних кваліфікаторів тощо), може змінюватися внаслідок різної їх актуалізації, залежно від комунікативно-прагматичних інтенцій мовця. Наприклад: Письменник вразив нас образністю мови // Образність мови письменника вразила нас // Ми були вражені образністю мови письменника і т.ін. Значна кількість інтерверсивних співвідношень здійснюється за рахунок деагентизації (Мати не спить // Матері не спиться) чи різного ступеня актуалізації суб'єкта.
Дифузні члени є носіями ускладнюючих смислів неелементарних висловлень, у результаті чого формальне та семантичне членування кореферентних висловлень може не збігатися. Отже, інтерверсивні співвідношення виходять за межі синтаксичної синонімії у вузькому її тлумаченні, оскільки охоплюють співвідношення компонентів із різним граматичним значенням.
Інтерверсивні співвідношення в системі складних висловлень з’являються завдяки інтерверсії предикативних частин, що призводить до видозміни структурної схеми та зміни ієрархізації інформативно-референційного смислу.
Метатаксичні ФСС
Метатаксичні кореферентні співвідношення - це співвідношення різноструктурних одиниць, що належать до різних рівнів (рангів), як первинних і вторинних знаків номінації в результаті потенційної їх здатності до розширення чи, навпаки, скорочення.
Вони відображають насамперед взаємозв'язки центральних і периферійних засобів вираження таксису в поліпредикативних структурах. Метатаксичні співвідношення об'єднують складні висловлення, що корелюють з одиницями нижчих рангів (простими і простими ускладненими реченнями) унаслідок здатності до семантичного ущільнення і, навпаки, елементарних висловлень, що корелюють з одиницями вищих рангів завдяки здатності до диференціації синкретичних смислів та вираження їх окремими компонентами структури. Це насамперед співвідношення семантично неелементарних речень з інфінітивами, девербативами, дієприкметниками та дієприслівниками у функції головних та поширювальних членів речення; речень із сурядними рядами словоформ; речень із напівпредикативними зворотами та ін., із їхніми відповідниками – складними реченнями.
Критеріями метатаксичної кореферентності є спільний репрезентативний смисл та ізоморфізм різноструктурних елементів висловлень.
На основі різних типів предикативного ускладнення простих неелементарних висловлень виокремлюють три типи метатаксичних співвідношень:
1) на основі ускладнення співпредикативними відношеннями;
2) на основі ускладнення напівпредикативними відношеннями;
3) на основі ускладнення супровідними предикативними відношеннями (доповнювального, пояснювального й уточнювального характеру).
Актуалізаційні ФСС
Комунікативно-актуалізаційні співвідношення охоплюють засоби вираження того самого референтного значення, що функціюють безпосередньо у зв'язному мовленні, тобто виходять за межі так званих граматичних речень.
Співвідносні засоби цього типу відзначаються різним рівнем ремо-тематичного членування, різною композиційною структурою, різним ступенем актуалізації окремих компонентів в межах фрази, структурною редукцією певних компонентів тощо.
Мовленнєва реалізація висловлення може бути представлена кількома кореферентними варіантами синтаксування пропозиції, що не збігається з граматичним реченням. Це, наприклад, неповна реалізація структурної схеми чи інтеграція декількох речень, що становлять надфразну єдність.
Серед комунікативно-актуалізаційних співвідношень виділяються такі типи:
1) на основі різного ремо-тематичного членування висловлень;
2) співвідношення висловлень – граматичних речень та дискурсивних висловлень (надфразних єдностей);
3) на основі повноти / неповноти реалізації структурної схеми висловлення;
4) на основі експліцитності / імпліцитності вираження окремих референтних значень;
5) співвідношення стилістично нейтральних та емоційно-експресивних комунікативних варіантів на основі семантичної транспозиції окремих форм, ускладнення частками, вигуками тощо.
До дискурсивних висловлень належать текстові поєднання речень з парцельованими та сегментованими компонентами, що становлять надфразні єдності, кореферентні з граматичними реченнями.
Комунікативно-актуалізаційні кореферентні співвідношення на основі експліцитності/імпліцитності вираження окремих референтних значень охоплюють насамперед співвідношення односкладних та двоскладних речень:
1) на основі експліцитного/імпліцитного вираження вказівки на суб'єкт (означено-, неозначено-, узагальнено-особові та двоскладні);
2) значення буття, екзистенційності (номінативні та двоскладні);
3) заперечення буття (генітивні, безособові та двоскладні);
4) різних модальних значень (інфінітивні та двоскладні).
Окремим типом комунікативно-актуалізаційних співвідношень є кореферентні співвідношення складних сполучникових та безсполучникових речень на основі експліцитності/імпліцитності вираження семантико-синтаксичних відношень між предикативними частинами.
Значна кількість комунікативно-актуалізаційних співвідношень в усному розмовному мовленні безпосередньо пов'язана з тенденцією до зростання експресивності й суб'єктивно-оцінної виразності виражальних засобів, а також з комунікативно-прагматичними інтенціями мовця.
У системі кореферентних співвідношень простежується певна ієрархізація. Так, модифікаційні й транспозиційні співвідношення виявляються здебільшого на рівні синтаксем; інтерверсивні – на рівні монопропозитивних речень; метатаксичні – на рівні поліпропозитивних речень; комунікативно-актуалізаційні – на рівні зв'язного мовлення, тексту (дискурсу).
Матеріали підготувала:
професор кафедри сучасної української мови
Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича
Олена КУЛЬБАБСЬКА
