Методи контролю, обліку та оцінювання успішності з лінгвістичних дисциплін
Ніщо велике ніколи не було досягнуто без ентузіазму (Р .Емерсон)
З м і с т о в и й м о д у л ь 2
Організація вивчення української мови у ЗВО за кредитно-трансферною технологією
Лекція № 14
Тема. МЕТОДИ КОНТРОЛЮ, ОБЛІКУ ТА ОЦІНЮВАННЯ СТУДЕНТСЬКОЇ УСПІШНОСТІ З ЛІНГВІСТИЧНИХ ДИСЦИПЛІН
Мета: поглибити знання магістрантів щодо сучасних методів контролю, обліку та оцінювання їхніх досягнень у процесі вивчення лінгвістичних дисциплін, з’ясувати завдання контролю, його види на різних етапах навчального процесу, узагальнити відомості щодо особливостей тестового контролю знань, умінь і навичок
План
1. Поняття про контроль над засвоєнням теоретичного матеріалу й формуванням професійних навичок студентів-філологів.
2. Функції контролю лінгвістичних знань студентів філологічних факультетів.
3. Дидактичні принципи контролю в процесі вивчення української мови у ЗВО.
4. Види і форми контролю під час вивчення мовознавчих курсів.
5. Особливості тестового контролю на практичних заняттях із української мови.
6. Види тестових завдань як форми контролю над засвоєнням теоретичного матеріалу й формуванням професійних навичок студентів-філологів.
К л ю ч о в і п о н я т т я: контроль, принцип контролю, тест, тестове завдання, самоконтроль, взаємоконтроль, ректорський контроль, семестровий контроль, підсумковий контроль, змістовий контроль.
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
Основна
1. Буйницкая О. П. Ректорский контроль как форма оценки качества обучения [Электронный ресурс] / О. П. Буйницкая. – Режим доступа : http://elibrary.kubg.edu.ua/3661/1/O_Buinytska_Rekt_ kontr_sibak_2014.pdf
2. Васюк О. Організація контролю навчання студентів : [завдання, функції, види, форми, методи контролю] / О. Васюк, Н. Майданюк // Вісник Книжкової палати. – 2009. – № 5. – С. 27 – 29.К
3. Вітвицька С. С. Основи педагогіки вищої школи: Методичний посібник для студентів магістратури / С. С. Вітвицька. – К. : Центр навчальної літератури, 2003. – 316 с.
4. Дороз В. Ф. Методика викладання української мови у вищій школі : навч. посібн. / В. Ф. Дороз. – К. : Центр учбової літератури, 2008. – 176 с.
5. Котлярова О. О. Сучасні підходи до організації контролю навчальної діяльності студентів вищих навчальних закладів України [Электронный ресурс] / О. О. Котлярова. – Режим доступа : http://nvd.luguniv.edu.ua/archiv/NN23/13koonzu.pdf
Швець Є.Я. Організація поточного і підсумкового контролю знань студентів при модульно-рейтинговій технології навчання / Швець Є.Я., Швець Д.Є. // Гуманітарний вісник ЗДІА. – 2010. – Вип. 42. – С. 227 – 235.
Додаткова література
1. Ингенкамп К. Педагогическая диагностика : пер. с нем. / К. Ингенкамп. – М. : Педагогика, 1991. – 232 с.
2. Одерий Л. П. Основы системы контроля качества обучения / Л. П.Одерій. – К. : ІСДО, 1995. – 131 с.
3. Ортинський В.Л. Педагогіка вищої школи : навч. посіб. [для студ. вищ. навч. закл.] / В. Л. Ортинський. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 472 с.
4. Романишина Л. М. Система поетапного контролю навчальної діяльності студентів за модульно-рейтинговою технологією навчання з дисциплін природничого циклу : дис … доктора пед. Наук : 13.00.04. – К., 1997. – 417 с.
5. Русакова Л. М. Пути повышения эффективности контроля учебно-познавательной деятельности студентов: автореф. дис …канд. пед. наук. – К., 1989. – 16 с.
6. Слєпкань З. І . Наукові засади педагогічного процесу у вищій школі. – К. : Вища школа, 2005. – 239 с.
7. Мацюк В. В. Контроль результатів навчальних досягнень студентів: історія, теорія, практика. / Режим доступу: http://vuzlib.com/content/view/382/84
8. Зварич І. Проблема удосконалення контролю і оцінки знань студентів // Рідна школа. – 2000.– №10. – C. 43 – 45.
Навчальний контент
1. Поняття про контроль над засвоєнням теоретичного матеріалу й формуванням професійних навичок студентів-філологів
Важливим складником навчально-виховного процесу у вищій школі є контроль та оцінювання навчальних досягнень студентів. Українські дидакти (а різні аспекти організації контролю вивчали А. Алексюк, А. Аузіна, С. Архангельський, Ю. Бабанський, В. Беспалько, В. Бочарнікова, І. Булах, Л. Добровська, С. Золотухіна, В. Ільїна, В. Лозова, Е. Лузік, М. Махмутов, В. Мацюк, О. Мокрова, В. Ортинський, І. Романюк та ін. дослідники) витлумачують контроль так:
КОНТРОЛЬ – педагогічний супровід, моніторинг і перевірка успішності навчально-пізнавальної діяльності студентів.
КОНТРОЛЬ – важливий компонент системи навчального процесу, що здійснюється в різних формах, для визначення рівня знань, умінь і навичок, отриманих студентами в процесі навчання (Л. Одерій).
КОНТРОЛЬ – система перевірки результатів навчання та виховання студентів (В. Ортинський).
КОНТРОЛЬ – засіб педагогічного керівництва навчально-пізнавальною діяльністю студентів, за якого здійснюється регулярне поетапне оцінювання й корекція підготовки фахівця (Л. Русаков).
КОНТРОЛЬ – важлива складова процесу навчання, що позитивно впливає на засвоєння навчального матеріалу, сприяє покращенню організації навчальних занять, самостійної роботи, підвищує відповідальність студентів і викладачів за рівень знань, дає змогу оцінити особистісні якості студентів (В. В. Мацюк).
В умовах сучасної вищої школи контроль варто розглядати значно ширше наведених вище трактувань, оскільки він є складником системи підготовки фахівців і охоплює три напрями:
1) контроль науково-методичної роботи,
2) контроль навчальних досягнень (припускає як предмет знання, уміння і навички, сформовані в студентів-філологів),
3) контроль якості навчання (спрямований на визначення рівня й підвищення професійної майстерності викладачів).
Ці напрямки контролю в сукупності спрямовані на оцінювання ступеня досягнення поставлених цілей навчання; виявлення труднощів, які виникають у студентів у процесі навчання; стимулювання самостійної роботи студентів; визначення ступеня професіоналізму викладача; отримання інформації, необхідної для вдосконалення навчальної, наукової й методичної роботи (Слєпкань З. І.).
Отже, контроль передбачає перевірку, або виявлення:
- рівня отриманих студентами знань з компонентів освітньо-професійної програми (ОПП),
- сформованості умінь і навичок з лінгвістичних дисциплін,
- виформування компетентностей – інтегральної, загальних і фахових (спеціальних);
- оцінювання, тобто вимірювання рівня знань, умінь і навичок та їх порівняння з певними стандартами, окресленими вимогами навчальних програм; облік, тобто фіксацію результатів у вигляді оцінок, балів у журналі, заліковій книжці, заліково-екзаменаційних відомостях.
У процесі контролю викладач розв’язує низку важливих завдань, як от:
- діагностування рівня готовності студентів до сприймання нового матеріалу з лінгвістичних дисциплін;
- визначення глибини, міцності опанування навчального матеріалу з обов’язкових і вибіркових дисциплін;
- установлення рівня сформованості певних умінь і навичок, компетентностей, зафіксованих в ОПП, робочих програмах і силабусах дисциплін лінгвістичного циклу;
- виявлення ускладнень, прогалин в опануванні навчальної інформації, а також типових помилок задля їх корекції та усунення;
- визначення ефективності форм, методів, прийомів, засобів навчання української мови та лінгводидактики.
2. Функції контролю лінгвістичних знань студентів філологічних факультетів
Посилення уваги до проблеми контролю на лекціях, практичних і семінарських заняттях із лінгвістичних дисциплін спричинено не тільки бажанням визначити ступінь підготовленості студентів, майбутніх учителів / викладачів базовох середньої або профільної шкіл, вищої школи, але й прагненням до вдосконалення всієї системи навчання.
Перевірка і оцінка знань виконують шість функцій
(за концепцією Є. Перовського, Ю. Бабанського, М. Ярмаченка, Онищука та ін.)
- контрольну,
- навчальну,
- виховну,
- організувальну,
- розвивальну;
- методичну.
Реалізація цих функцій залежить від дотримання основних принципів перевірки навчально-пізнавальної діяльності та оцінки знань, навичок і вмінь бакалаврів і магістрантів, що є наступними:
- індивідуальності (за стилем і формами) перевірки й оцінки знань, навичок і вмінь;
- систематичності і регулярності перевірок і оцінювання навчально-пізнавальних дій;
- усеосяжності, що передбачає всебічність, тематичність і повноту контролю та оцінювання;
- урізноманітнення видів і форм контролю;
- єдності вимог до контролю;
- гуманності та гласності контролю.
Контрольна функція є найважливішою функцією перевірки й оцінки знань студентів. Показники контролю знань студентів є єдиною основою для висновку про результати навчання, а отже, для розв’язання таких важливих питань, як переведення на наступний курс, призначення стипендії, підсумкової атестації (завершення навчання із ЗВО, одержання диплома). Дані про результати контролю знань студентів – основні показники, за якими оцінюється робота не тільки окремих студентів і викладачів, але і цілих академічних груп, курсів, факультетів і ЗВО загалом.
Навчальна функція. Перевірка і оцінка знань студентів за правильної їх організації є не лише ціллю контролю, але й метою навчання, вони завжди певною мірою залежать від педагогічної майстерності викладача, є навчальними й не можуть бути іншими. Важливу роль у поповненні й удосконаленні знань відіграє процес підготовки студентів-філологів до заліків і екзаменів, оцінювання контрольної роботи і захисту курсових / дипломних робіт. Підготовка до відповіді, фіксація відповіді на папері, усні відповіді на поставлені викладачем запитання тощо завжди пов'язані з напруженою розумовою діяльністю студента: зміст відповіді має бути старанно продуманим, необхідні знання для цього уважно відібрані, щоб викладач міг їх виміряти за різними параметрами, у тій чи тій формі виражені. Перевірка знань тісно пов'язана з відтворенням і повторенням раніше вивченого, а це завжди ефективно допомагає їх удосконаленню.
Виховна функція. Акт перевірки та оцінювання знань – перший і найважливіший вид громадської оцінки студента. Результати його індивідуальних зусиль з опанування знань у цьому разі є предметом громадської думки й оцінки, що завжди глибоко торкає емоційну сферу особистості, виховує чесне ставлення до праці, почуття відповідальності за результати своєї навчальної діяльності, покращує дисципліну праці, волю, характер.
Організувальна функція. Контроль знань є важливим засобом організації систематичної повсякденної роботи студентів щодо засвоєння знань.
Розвивальна функція. Контроль знань студентів має широкі можливості розвитку особистості студента, формування пізнавальних здібностей і засвоєння прийомів розумової діяльності. Процес контролю знань ефективно сприяє розвитку таких важливих якостей особистості, як самостійність мислення, багата і стійка пам'ять, виразна мова тощо.
Методична функція. Процес перевірки й оцінки знань студентів і його результати дуже важливі для самого викладача, для його подальшої роботи, оскільки у процесі контролю викладач одночасно оцінює свою методику викладання і зміст лекцій, семінарів і практичних занять.
3. Дидактичні принципи контролю в процесі вивчення української мови у ЗВО
Завдання викладача і студентів-філологів полягає в тому, щоб у процесі перевірки, оцінювання виявити справжній стан знань, умінь і навиків і тим самим допомогти здобувачам освіти раціонально організувати навчальну роботу в подальшому. Успіх рішення окресленого завдання безпосередньо залежить від суворого додержання викладачем дидактичних принципів контролю знань.
Дидактичні принципи контролю знань – вихідні теоретичні положення, відповідно до яких має формуватися практична діяльність викладача і студентів та на підставі яких визначаються зміст контролю знань, їхні методи і форми організації. Основними є шість дидактичних принципів перевірки і оцінки знань: дієвість, систематичність, індивідуальність, диференціювання, об’єктивність і єдність вимог.
Принцип дієвості полягає в тому, що перевірка й оцінка знань студентів мають не тільки відбивати рівень засвоєння знань, але й завжди стимулювати студентів і викладачів до зусиль щодо досягнення в навчальній роботі нових успіхів.
Принцип систематичності – це, по-перше, перевірка й оцінка знань, що їх здійснюють планово, у нерозривному зв'язку з усім процесом навчання, з усіх навчальних предметів; по-друге, контроль має бути неперервним упродовж усього процесу навчання; по-третє, перевірка й оцінка знань здійснюється в певній послідовності, із поступовим ускладненням завдань, змісту і методики.
Принцип індивідуальності перевірки й оцінки знань означає, що викладач прагне глибокого та справедливого оцінювання успіхів кожного студента, а не групи загалом. Тільки враховуючи та оцінюючи особливості роботи кожного студента окремо, його досягнення, труднощі, викладач може успішно керувати науковим зростанням студентів.
Принцип диференціювання полягає у визначенні кількісних і якісних відмінностей у знаннях, уміннях і навиках студентів та їх оцін.вання. Диференціювання оцінок знань студентів дає необхідну інформацію для ефективної перебудови навчальної роботи і студентів та викладача в майбутньому, до оцінки знань кожного конкретного студента, робить більш ефективною оцінку результатів якості роботи студентських груп і курсів; дасть змогу повніше враховувати отримані результати під час підбиття підсумків роботи, моральне й матеріальне стимулювання студентів.
Принцип об’єктивності означає, що кожна окрема оцінка має бути об’єктивною, тобто відповідати істинній якості й кількості засвоєних знань, вмінь і навиків. В іншому разі оцінка втрачає не тільки своє педагогічне значення, але і завдає шкоди навчально-виховній роботі.
Принцип єдності вимог полягає в тому, що той самий рівень знань, вмінь і навиків має оцінюватись усіма викладачами однаково.
ВИСНОВОК: усі принципи контролю знань студентів тісно пов’язані між собою і загалом визначають вимоги до форм і методів перевірки і оцінки знань, тобто визначають систему їх контролю.
4. Види і форми контролю під час вивчення мовознавчих курсів
За місцем, яке посідає контроль у навчальному процесі, розрізняють:
- попередній (вхідний),
- поточний, рубіжний
- підсумковий контроль.
ПОПЕРЕДНІЙ КОНТРОЛЬ (діагностика вихідного рівня знань студентів із лінгвістичних дисциплін) застосовується як передумова для успішного планування та керівництва навчальним процесом. Він дає змогу визначити наявний рівень знань дня використання їх викладачем як орієнтування у складності матеріалу.
Формою попереднього контролю є вхідний контроль знань, що його здійснюють на 1-му курсі, щоб оцінити реальність оцінок, отриманих на вступних іспитах з української мови та літератури. Попередній контроль у вигляді перевірки й оцінки залишкових знань проводять також через деякий час після підсумкового іспиту з мовознавчої дисципліни як з метою оціювання міцності знань, так і для визначення рівня знань із обов’язкових і вибіркових дисциплін для визначення можливості опанування ін. навчальних дисциплін.
ПОТОЧНИЙ КОНТРОЛЬ ЗНАНЬ є органічною частиною всього педагогічного процесу і слугує засобом виявлення ступеня сприйняття (засвоєння) навчального матеріалу. Управління навчальним процесом можливе тільки на підставі даних поточного контролю. Завдання поточного контролю мають на меті:
- виявити обсяг, глибину і якість сприйняття (засвоєння) матеріалу, що вивчається;
- визначити недоліки у знаннях і намітити шляхи їх усунення;
- виявити ступінь відповідальності студентів і ставлення їх до роботи, встановивши причини, які перешкоджають їх роботі;
- виявити рівень опанування навиків самостійної роботи і намітити шляхи і засоби їх розвитку;
- стимулювати інтерес студентів до предмета і їх активність у пізнанні.
Основне завдання поточного контролю – допомогти студентам-філологам організувати свою роботу, навчитись самостійно, відповідально й систематично вивчати всі навчальні предмети, задекларовані в ОПП.
Поточний контроль – продовження навчальної діяльності педагога та педагогічного колективу, він пов’язаний з усіма видами навчальної роботи й має навчити студентів готуватися до перевірки з першого дня занять і кожного дня, а не наприкінці семестру або навчального року. Водночас поточний контроль є показником роботи й педагогічного колективу. Зазначені завдання поточного контролю вимагають від викладачів і керівників факультету відпрацювати певну систему й методику його проведення з врахуванням рівномірного та узгодженого розподілення контрольних знань відповідно до бюджету часу студентів.
РУБІЖНИЙ (тематичний, модульний, блоковий) КОНТРОЛЬ знань є показником якості вивчення окремих розділів, тем і пов’язаних із цим пізнавальних, методичних, психологічних і організаційних якостей студентів. Його завдання – сигналізувати про стан процесу навчання студентів для педагогічних заходів щодо оптимального його регулювання. Якщо поточний контроль проводиться лише з метою діагностики першого рівня засвоєння, тобто рівня загального орієнтування у предметі, то рубіжний контроль дає змогу перевірити засвоєння отриманих знань через більш довгочасний період і охоплює значні за обсягом розділи курсу. Відповідно змінюється методика контролю, від студентів можна вимагати самостійної конструктивної діяльності, а також виявити взаємозв'язки з іншими розділами курсу.
Рубіжний контроль з мовознавчих дисциплін можна проводити усно й письмово у вигляді контрольної роботи, індивідуально або у групі.
Однією з форм рубіжного контролю є КОЛОКВІУМ. Він має за мету мобілізувати студентів на поглиблене вивчення дисципліни. У ході проведення колоквіумів ведеться більш невимушена бесіда, ніж на заліках та іспитах, що, природно, дає змогу вивчити інтереси і схильності студентів, їх реальну підготовку й установити способи більш раціонального проведення навчального процесу.
ПІДСУМКОВИЙ КОНТРОЛЬ має форму іспиту студентів з метою оцінки їхніх знань і навиків відповідно до моделі (професіограми) фахівця. До підсумкового контролю належать семестрові, курсові і підсумкові (державні) іспити, а також заліки. Основна мета іспитів – установлення реального змісту знань студентів за обсягом, якістю і глибиною і вміннями застосовувати їх у практичній діяльності. Природно, що підсумковий контроль більшою мірою, ніж інші види контролю, здійснює моніторингову функцію, потребує систематизації та узагальнення знань і певною мірою реалізує навчальну, розвивальну й виховну функції контролю.
Основними формами контролю знань студентів є контроль на лекції, на семінарських і практичних заняттях, у позанавчальний час на консультаціях, заліках і іспитах.
Контроль на лекції з мовознавчих дисциплін може проводитись у формі вибіркового усного опитування студентів або із застосуванням тестових завдань за раніше викладеним матеріалом, особливо за розділами курсу, які необхідні для осмислення теми лекції або ж для встановлення ступеня засвоєння матеріалу прочитаної лекції (проводиться зазвичай у кінці першої або на початку другої години лекції).
Поточний контроль на лекції покликаний привчити студентів до систематичної опрацювання вивченого матеріалу і підготовки до майбутньої лекції, установити ступінь засвоєння теорії, виявити найважчі для сприйняття студентів розділи з наступним їх роз’ясненням. Контроль на лекції не має забирати багато часу.
За витратами часу на контроль усне опитування поступається контролю, програмованому за картками. Поточний контроль на практичних, семінарських і лабораторних заняттях проводять із метою встановлення готовності студентів до занять у таких формах:
- Вибіркове усне опитування перед початком занять.
- Фронтальне стандартизоване опитування за картками, тестовими завданнями протягом 5–10 хв.
- Фронтальна перевірка виконання домашніх завдань.
- Робота біля дошки окремих студентів для самостійного розв'язування задач, письмові відповіді на окремі запитання тощо.
- Оцінка активності студента у процесі занять, внесених пропозицій, оригінальних рішень, уточнень і визначень, доповнень попередніх відповідей тощо.
- Письмова (до 45 хв.) контрольна робота.
- Колоквіум із самостійних розділів теоретичного курсу (тем або модулів).
Контроль у позанавчальний час:
- Перевірка перебігу виконання домашніх завдань, науково-дослідних і контрольних робіт. Викладач оцінює якість і акуратність виконання, точність і оригінальність рішень, перегляд спеціальної літератури, наявність елементів дослідження, виконання завдання в установленому обсязі відповідно до реченця.
- Перевірка конспектів лекцій і рекомендованої літератури.
- Перевірка й оцінка рефератів по частині лекційного курсу, який самостійно опрацьовується.
- Індивідуальна співбесіда зі студентом на консультаціях.
- Проведення навчальних конкурсів і олімпіад на кращого знавця предмета» кращого із спеціальності, краще виконання лабораторних, особливо навчально-дослідних робіт.
Контрольні заходи, що їх проводять лектор на потоці й у позанавчальний час, окрім загальної мети, яка здійснює об’єктивну атестацію студентів, мають дати лектору факти для оцінки рівня роботи його асистентів, які ведуть практичні, лабораторні і семінарські заняття.
КОНСУЛЬТАЦІЇ. Дослівно термін "навчальна консультація" означає відповідь, роз'яснення викладача студентам із будь-якого навчального питання. Це одна з форм, що виправдала себе щодо надання студентам допомоги в їхній самостійній роботі, допомоги, яка особливо необхідна під час підготовки до іспитів, захисті курсових і дипломних проєктів і інших формах контролю знань. Мета більшості консультацій – допомогти студентам з’ясувати найскладніші питання теми / курсу. Одночасно консультації надають змогу проконтролювати знання студентів, сформувати правильне уявлення про перебіг і результати навчальної роботи. Не можна обмежуватися формою консультації "питання-відповідь" вона має переходити в бесіду зі студентами із найважчих і важливих проблем мовознавчого курсу.
ЗАЛІКИ. З деяких предметів (теоретичні курси, виробнича практика) застосовується диференційований залік з виставленням оцінок за національною шкалою та ЄКТС. До того ж із лекційного курсу або окремих його частин, які не супроводжуються лабораторними або практичними заняттями, викладач може проводити співбесіди або колоквіум, пропонувати усні або письмові (за білетами) запитання. Лише вчасне і якісне виконання лабораторно-практичних занять, відсутність пропусків, добра дисципліна дають підставу поставити оцінку "зараховано" без додаткового опитування.
КУРСОВІ РОБОТИ – результат багатоденної праці. Вони охоплюють елементи наукового дослідження. Захист курсової роботи – це особлива форма заліку в комісії з двох-трьох викладачів. Кращі з курсових робіт подаються на наукові студентські конкурси.
СЕМІНАРСЬКІ ЗАНЯТТЯ не можна вважати заліковою процедурою. Але активні виступи, чіткі відповіді, ставлення до занять, дисциплінованість можуть бути основою для оформлення заліку без опитування.
ЗАЛІКИ З ВИРОБНИЧОЇ ПРАКТИКИ виставляють у відомість на основі поданого звіту і характеристики керівника, якісного оформлення всіх документів і впевненого захисту.
ІСПИТИ. Іспити є підсумковим етапом вивчення всієї дисципліни або її частини й мають за мету перевірку теоретичних знань студентів і виявлення навичок застосування отриманих знань у ході розв’язання практичних завдань, а також навиків самостійної роботи з навчальною та науковою літературою. Іспит дає змогу кожному студенту в порівняно короткий проміжок часу осмислити весь пройдений лінгвістичний курс загалом, сконцентрувати увагу на вузлових його моментах, зафіксувати в пам'яті його основний зміст.
Відомі два основних види іспитів:
- без іспитових білетів – вид найвищого рівня, хоча поки що рідко застосовуваний, напр.: іспит-бесіда: студенту, який складає іспит пропонується для початку бесіди одне запитання і дається деякий час для його обдумування. Бажано, щоб це запитання було не другорядним і не ізольованим від основних понять курсу. У перебігу відповіді залежно від її якості той, хто екзаменує, поступово може розширити поставлене перед студентом завдання. Бесіда дає змогу з’ясувати не тільки формальні знання з конкретного питання, але і його ролі в усьому курсі, його зв'язку з іншими питаннями. При цьому з'ясовується: чи користувався студент при вивченні усього курсу додатковою літературою. Можлива бесіда й іншого характеру, коли екзаменатор ставить перед собою більш просте завдання: з'ясувати, чи засвоєні студентом основні концепції курсу, чи знає він визначення, чи правильно формулює основні поняття, чи розуміє їх зміст. Основна перевага іспиту-бесіди полягає в тому, що в цьому разі є змога отримати достатньо повне уявлення про якість підготовки студента з лінгвістичного курсу і з'ясувати його потенційні можливості у вивченні мовознавчої науки. Але такий іспит потребує високої кваліфікації екзаменатора і повної довіри до нього студентів. Зокрема, іспит-бесіда потребує від екзаменатора достатньо великої напруги сил і великих затрат часу. Ця форма не застосовується тоді, коли ставиться за мету перевірка засвоєння практичної частини курсу. Тому, хто складає іспит, необхідно запропонувати для розв’язання визначену кількість завдань. Екзамени у формі бесіди краще проводити на старших курсах, причому з деяких спеціально відібраних для цієї мети дисциплін.
- за іспитовими білетами. Другий основний тип іспиту – за іспитовими білетами – є загальновідомим. У цьому разі особливої уваги потребує складання іспитових білетів. Рівномірне розподілення матеріалу в білетах, різноманітність запитань, повнота охоплення прочитаного курсу, вдалий підбір завдань - усе це значною мірою полегшує хід іспиту і сприяє об’єктивності оцінки. Іспит за білетами ніяк не включає бесіди з тим, хто складає іспит. Мета її полягає в послабленні випадкового фактора, який виявляється за такої форми іспиту. Додаткові запитання при цьому, як правило, задаються з того матеріалу, який висвітлює або побічно торкається у своїй відповіді студент. Але можливі випадки, коли для уточнення оцінки знань доводиться торкатись і інших розділів курсу.
Відома загальноприйнята рекомендація: не перебивати студента до тих пір, поки він не закінчить відповіді. Але якщо студент відповідає не по суті запитання або неправильно, то тут потрібне обов’язкове втручання екзаменатора, щоб не було ілюзії "я багато розповідав /ла, а в мене низький бал".
За будь-якої форми іспиту (без білетів або з білетами) екзаменатору, який веде бесіду зі студентом, треба тримати на оці деякі правила,
порушення яких може спричинити небажані наслідки:
- Не можна допускати, щоб запитання до студента, який екзаменується, ставились одне за одним. Це позбавляє студента змоги зосередитися, а іноді й можливості міркувати.
- Не можна виявляти перед студентом свої вагання з приводу оцінки його відповіді і змінювати вже прийняте рішення.
- Потрібно заздалегідь психологічно готувати студентів до екзаменів, навівати їм, що відповідь потрібно шукати, потрібно мобілізувати всі свої внутрішні сили, взяти себе в руки і змусити інтенсивно працювати свій мозок. Необхідно мотивувати оцінку, щоб студент був переконаний у її справедливості і йшов з іспиту без образи на екзаменатора.
СТАНДАРТИЗОВАНИЙ КОНТРОЛЬ ЗНАНЬ. Останнім часом у вищій школі став широко застосовуватися стандартизований контроль знань протягом усього періоду вивчення навчальних курсів. У стандартизованому контролі знайшла широке застосування тестова методика з альтернативним вибором відповідей. Метод альтернативного вибору відповідей полягає в тому, що ставляться запитання та водночас пропонуються варіанти відповідей, правильність яких потрібно оцінити. При цьому студенту пропонуються не тільки самі відповіді, але і їхні цифрові коди (зазвичай номер варіанта відповіді).
Перевага цього методу полягає в тому, що за допомогою найпростіших засобів (бланків, матриць) можна отримати відповідь практично на будь-яке запитання, а недоліком є можливість вгадування правильної відповіді. За допомогою альтернативного методу доцільно перевіряти вміння самостійно обмірковувати отримані дані.
У підтвердження цього можна навести вислів Ш. Монтеск'є: "Інтелект полягає у тому, щоб взнати подібність різних речей і відмінність подібних". Це означає, що більший рівень знань дає змогу чіткіше розрізняти такі явища і поняття, які студенту з меншим рівнем здаються ідентичними. Крім того, студенти з потужним рівнем знань віднаходять подібність там, де інші його не помічають. Контроль простим вибірковим методом не розкриває процесу одержання відповіді. Тут спрацьовує не простий механізм вгадування, а свідомий вибір.
NOTA BENE! Положення про контроль і систему оцінювання результатів навчання здобувачів вищої освіти за покликанням:
https://drive.google.com/file/d/1e3zegU0avo6iPD6FsnSWV2vlgVZ6ozSQ/view
Про організацію та здійснення контролю знань студентів ЧНУ ім. Ю. Федьковича під час дистанційного навчання (PDF-файл нижче):
Отже, є значна кількість методів, принципів та видів контролю. І кожен викладач має право організовувати свою роботу так, як він вважає за потрібне з огляду на принципи контролю.
5. Особливості тестового контролю на практичних заняттях із української мови
Упродовж останніх років (починаючи з кінця 90-х рр.) паралельно з традиційними формами контролю знань, умінь і навичок учнів особливої популярності набуло тестування – поточне, тематичне, залікове та зовнішнє незалежне оцінювання (його запровадили 2005 року).
„Досвід проведення зовнішнього оцінювання переконливо засвідчив, що протягом навчального року вчителям-словесникам слід постійно готувати учнів до такої особливої форми контролю, яким є тестування. Учителеві-словеснику доцільно використовувати різноманітні тестові завдання під час проведення поточного й тематичного оцінювання, широко практикувати тестування не тільки як контрольну форму перевірки знань, умінь і навичок школярів, а і як продуктивний прийом, відпрацьовувати в школярів навички виконання тестових завдань різної форми й різного ступеня складності” [Методичні рекомендації щодо використання тестових технологій у процесі вивчення української мови в загальноосвітніх навчальних закладах (Додаток до листа Міністерства освіти і науки України від 29.12.2006 р. № 1/9-795) // Методичні діалоги. 2007. № 1. С. 2–9., с. 2].
Провідні вітчизняні методисти звертають увагу на необхідність розрізнення двох понять:
Педагогічний тест – „система паралельних завдань специфічної форми, які розташовуються за принципом зростання відповідно до складності порядку” [там само, с. 3], що дає змогу якісно та ефективно встановити рівень і структуру підготовки екзаменованих.
Тестове завдання – це „компоненти, з яких складається весь тест” [там само, с. 3].
Узагальнимо основні ознаки тестів і тестових завдань:
1) валідність – кореляція тесту з метою та вимогами оцінювання, значущість і важливість сформульованих висновків (оцінок), що їх досягли за допомогою результатів тестування;
2) надійність – стійкість і точність результатів тестування, що його виконують різні групи учнів / студентів;
3) складність тестового завдання – визначають за відсотком учнів / студентів, які склали його правильно;
4) формати тестових завдань – структура, типи завдань, як-от: тестові завдання множинного вибору з однією правильною відповіддю; з кількома правильними відповідями; на встановлення відповідності (усього розпрацьовано й апробовано понад 40 форматів тестових завдань закритого й відкритого типів.
Переваги тестових завдань як форм вимірювання рівня знань, умінь і навичок:
– дають учителеві / викладачеві змогу динамічно визначати рівень засвоєння учнями / студентами теоретичного матеріалу й уміння використовувати його на практиці та відповідно коригувати цей рівень;
– через розв’язання тестових завдань учитель / викладач має змогу об’єктивно перевірити навчальні досягнення учнів / студентів – теоретичні (знаннєві) і практичні (формування відповідних умінь і навичок), унебезпечити від суб’єктивної думки педагога, що забезпечує кожному здобувачеві освіти рівні умови під час контролю результатів навчання;
– як порівняно нова та дієва педагогічна технологія тести мотивують дослідницьку, пізнавальну й творчу діяльність учнів / студентів, випрацьовують у них уміння зосереджувати увагу на навчальному матеріалі, обирати правильну відповідь, усувати похибки, неточності й неповноту у наведених варіантах відповідей, у визначенні лінгвістичних понять або певних тверджень;
– вони високотехнологічні, оскільки можуть розроблятися та використовуватися за допомогою комп’ютерної техніки;
– уможливлюють використання не лише в авдиторії, а й в процесі дистанційного навчання;
– потребують відносно невеликих часових ресурсів для проведення та перевірки;
– порівняно нескладні в проведенні (в методичному аспекті);
– під час аналізу типових помилок уможливлюють компактно повторити програмовий матеріал;
– дають змогу вивільнити час для інших видів роботи на уроці.
– за їхньою допомогою знімається емоційна напруженість здобувачів освіти, характерна для проведення традиційних контрольних робіт.
Основні вимоги до проведення тестування:
1. Для поточного контролю:
– розв’язання завдань у тестовій формі необхідно планувати не більш як на 10–15 хв. і використовувати на різних етапах уроку – активізації опорних знань, поясненні нового матеріалу, узагальнення та систематизації вивченого програмового матеріалу;
– оскільки це навчальні тести, то не варто робити їх важкими;
– часові межі, передбачені на виконання завдань у тестовій формі:
а) із однією правильною відповіддю – 1 хв.;
б) із кількома правильними відповідями – 1,5 хв.;
в) на встановлення відповідностей – 1,5 хв.
2. Для тематичного контролю:
– учитель / викладач має підготувати на тематичну атестацію тест із значною кількістю завдань;
– тест має щонайповніше відбити змістовий складник вивченої теми / модулю, рівномірно поєднати як основний теоретичний матеріал (розуміння та витлумачення понять, знання лінгвістичної теорії, пояснення лексичного значення термінів тощо), так і практичний компонент;
– варто збалансувати складність тесту. Для цього треба підготувати тестові завдання в такому співвідношенні: 25 % – легких, 25 % – простих; 50 % – середнього рівня складності;
– обмірковуючи структуру й зміст тесту варто взяти до уваги, що укладені вчителем / викладачем завдання мають різнитися за змістом і за формою, що дасть змогу уникнути монотонності, мотивувати учнів / студентів до ефективної роботи, тому, крім тестових завдань закритого типу, треба розпрацьовувати завдання відкритої форми, щоб здобувачі освіти самостійно записували повну відповідь на завдання;
– завдання необхідно формулювати у формі стверджувального, короткого, точного й однозначного речення;
– варіанти відповідей мають бути доступними для розуміння;
– кількість завдань має корелювати із часом на їх виконання.
Під час вивчення мовознавчих курсів тестування варто проводити в три етапи:
– підготовчий – педагог сам готується до проведення тестування в теоретичному плані та з огляду на компетенції учнів / студентів, визначені чинною робочою програмою, навчальним планом,
– власне тестування (розв’язання тестових завдань здобувачами освіти),
– діагностувально-корекційний (аналіз типових помилок, допущених у ході тестування).
Упродовж підготовчого етапу учитель / викладач має тримати на оці, що тестові завдання мають обов’язково корелювати з метою навчання, бути достатньо обґрунтованими (відповідати чинній Програмі…), містити не менше 4-ох варіантів відповідей. Відповідно до етапу заняття – „Актуалізація опорних знань”, „Перевірка домашнього завдання” або „Систематизація та узагальнення вивченого матеріалу”, „Індивідуальна робота” – варто обирати форму тестових завдань, тобто відкритої, напіввідкритої (якщо передбачає неповне або неточне формулювання відповіді) або закритої форми, коли тестові завдання містять від 3 до 5 варіантів відповідей, із-поміж яких лише одна чи кілька є правильними, спричинюють установлення відповідності, послідовності, передбачають вписування короткої відповіді тощо.
Другий етап передбачає пояснення технології тестового контролю, а саме: правил розв’язання тестових завдань і оформлення результатів їх виконання (для цього варто розробити інструкцію щодо їх виконання), застосування на практиці алгоритмів їх виконання, ознайомлення з критеріями оцінювання. Учні мають зрозуміти логіку структурування тесту – від простих завдань до складніших.
Третій етап є теж обов’язковим, хоча на практиці вчителі / викладачі „забувають” про нього. Це, безперечно, індивідуальний або груповий аналіз результатів виконаної роботи, що його проводять у довільній, найзручнішій для вчителя й школярів формі. До речі, правильні розв’язки тестових завдань учитель може опублікувати на персональному сайті або в блозі.
Отже, тестові технології будуть ефективними й відбиватимуть об’єктивний рівень мовних, мовленнєвих компетентностей, а також практичних умінь і навичок учнів з української мови, якщо завдання охоплюватимуть не окремі, а всі розділи й компоненти чинної Програми… з навчального предмета, корелюватимуть із метою та завданнями вивчення української мови як рідної та державної, до того ж передбачатимуть пропорційність часу на виконання різнотипних тестових завдань і їхню складність.
6. Види тестових завдань як форми контролю над засвоєнням теоретичного матеріалу й
формуванням професійних навичок студентів-філологів
Педагогічний тест охоплює тестові завдання, які відповідають випрацюваним критеріям і стилістичним нормам. На нашу думку, їх можна запроваджувати в навчальний процес тоді, коли зміст завдання набув певної технологічності компонування його складників, зокрема чітко сформульовано інструктивні вказівки-алгоритм розв’язування стандартизованих завдань та критеріїв оцінювання результатів тестування, а за умови попередньої апробації.
До найпоширеніщих форматів тестових завдань належать такі:
1) завдання закритої форми (з одиничним або множинним вибором відповіді);
2) завдання відкритої форми, що передбачають самостійний запис учнем / студентом навчальної або творчої інформації як доповнення, або короткий виклад інформації, або розгорнута відповідь;
3) завдання з формулюванням на зразок увідповідніть, установіть відповідність між елементами двох множин;
4) завдання, що має на меті визначити правильну послідовність явищ, установити певний порядок дій чи суджень, що відповідатиме істинному твердженню або правильному алгоритму діяльності. Наведемо зразки тестових завдань до кожної групи з теми „Інфінітив”.
ЗРАЗКИ ТЕСТОВИХ ЗАВДАНЬ ЗАКРИТОЇ ФОРМИ (правильну відповідь виокремлено курсивом):
І. Правильне визначення інфінітива наведено в рядку:
А. Інфінітив – форма дієслова, що означає дію без стосунку до будь-якої особи.
Б. Інфінітив – неозначена форма, яка, називаючи дію або стан предмета, не вказує на час, особу, число, спосіб і відповідає на питання що робити? що зробити?
В. Інфінітив – специфічна дієслівна форма, що репрезентує ознаку предмета за виконуваною дією та відповідає на питання який? яка? яке? які?
Г. Інфінітив – форма дієслова, що називає дію, виконану невідомою особою.
ІІІ. Позначте рядок, у якому всі дієслова мають форму недоконаного виду:
А. писати, говорити, гарантувати, обіцяти.
Б. малювати, креслити, виконувати, зайти.
В. покрикувати, кричати, закричати, просити.
Г. перевиконати, записати, намалювати, схопити.
IV. Позначте рядок, у якому всі інфінітиви перехідні:
А. купити, написати, любити.
Б. стояти, плакати, розрісся.
В. подорожувати, хвилюватися, доглядати.
Г. відвідати, випити, жити.
V. Усі інфінітиви написано правильно в рядку:
А. пьє, розм’якнути, зфотографувати.
Б. м’ялити, тйохкати, познайомиця.
В. б’ють, дриґати, рюмсати.
Г. рісши, підвязати, гелготати.
ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ЗАКРИТОЇ ФОРМИ (з кількома правильними відповідями):
ІІ. Визначте, у якому реченні виокремлене слово є інфінітивом:
А. Ви знаєте: се високе щастя – любити товариша! (Г. Тютюнник).
Б. Наполегливість. Лише вона здатна відкрити людині її творчу снагу (Г. Тютюнник).
В. Як хочете – до себе Вас на старості заберемо (Г. Тютюнник).
Г. Палажка полізла на піч і почала плакати (Г. Тютюнник).
ІІІ. Визначте, у якому реченні виокремлений інфінітив виконує роль головного члена простого двоскладного речення:
А. А вночі крізь сон малюк благав матір розповісти казку про Івасика-Телесика (Г. Тютюнник).
Б. Бачиш: не годен птаха ні харчу собі добувати, ані в гніздо злетіти (Г. Тютюнник).
В. У мене була мета – стати освіченою людиною (Г. Тютюнник).
Г. Батько пішов у хату, застелив ліжко і сів перепочити (Г. Тютюнник).
ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ВІДКРИТОЇ ФОРМИ
І. Дієслово, що називає дію або стан предмета, не вказує на час, особу, число, спосіб і відповідає на питання що робити? що зробити?, називаємо ____________________ (відповідь: інфінітивом).
ІІ. Яка форма дієслова називається інфінітивом?
__________________________________________________________________
__________________________________________________________________
ІІІ. Яку синтаксичну функцію може виконувати інфінітив у простому двоскладному реченні?
__________________________________________________________________
__________________________________________________________________
IV. У яких типах простих односкладних речень у складі головного члена вжито інфінітив?
__________________________________________________________________
__________________________________________________________________
V. До якого типу складнопідрядного речення синонімічним є наведене просте речення з інфінітивним додатком, як-от: Просто голова підмовив Михайла поставити рекорд на косовиці (Г. Тютюнник)?
__________________________________________________________________
__________________________________________________________________
VI. До якого типу складнопідрядного речення синонімічним є наведене просте речення з інфінітивною обставиною, як-от: А другого дня прийшли люди забирати курінь у степ (Г. Тютюнник)?
__________________________________________________________________
__________________________________________________________________
ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ НА ВСТАНОВЛЕННЯ ВІДПОВІДНОСТІ МІЖ ЕЛЕМЕНТАМИ ДВОХ МНОЖИН
І. Уповідніть уживання самостійного інфінітива (або у сполученні із залежними словами) із членом простого речення:
А. У мене була мета – стати освіченою людиною (Г. Тютюнник).
Б. Ми вам на старості всі гуртом помагати будемо (Г. Тютюнник).
В. Виглядати тата на обід – то найбільша його радість (Г. Тютюнник).
Г. Туман ще дужче злігся і почав рожевіти (Г. Тютюнник).
І. Позначте рядок, у якому всі головні слова у словосполученнях виражено інфінітивами:
А. пожовкле листя, жовте листя.
Б. пожовкнути восени, жовкнути від сонця.
В. читаючи книгу, прочитана книга.
Г. читати книгу, прочитати із захопленням.
ІІ. Позначте рядок, у якому наведено інфінітиви:
А. читаючи, прочитавши.
Б. прочитаний, прочитано.
В. читати, прочитати.
Г. читання, прочитання.
1. Простий підмет.
2. Складений підмет-словосполучення.
3. Простий дієслівний присудок.
4. Складений дієслівний присудок.
(Відповідь: 1– В; 2 – А; 3 – Б; 4 – Г)
ІІ. Уповідніть уживання самостійного інфінітива (або у сполученні із залежними словами) із членом простого речення:
А. Одначе попоїсти всмак нам не дають (Г. Тютюнник).
Б. Батько тільки підтримував у ньому бажання писати (Г. Тютюнник).
В. Колядувати більше ніхто не приходив (Г. Тютюнник).
Г. Тримати в пам’яті кроки півсотні людей – це означає бути феноменальним (Г. Тютюнник).
1. Складений іменний присудок.
2. Прямий додаток.
3. Неузгоджене означення.
4. Обставина мети.
(Відповідь: 1– Г; 2 – А; 3 – Б; 4 – В)
ІІІ. Уповідніть уживання самостійного інфінітива (або у сполученні з іншим дієсловом) та різновидом односкладного речення:
А. І людей дурити не хочу (Г. Тютюнник).
Б. Кущ почало гойдати (Г. Тютюнник).
В. Обіцяють нас підвозити по штреку (Г. Тютюнник).
Г. Постукати у вікно? Спитати? (Г. Тютюнник).
1. Означено-особове речення.
2. Інфінітивне речення.
3. Неозначено-особове речення.
4. Безособове речення.
(Відповідь: 1– А; 2 – Г; 3 – В; 4 – Б)
ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ З ВИЗНАЧЕННЯ ПРАВИЛЬНОЇ ПОСЛІДОВНОСТІ (рідковживані тести)
Установіть правильну послідовність форм дієслова:
- дієвідмінювана форма
- дієприслівник
- неозначена форма;
- дієприкметник;
- незмінна форма на -но, -то.
(Відповідь: неозначена форма дієслова, дієвідмінювана форма, дієприкметник, дієприслівник і незмінна форма на -но, -то).
Отже, зміст конструктивної частини і відповідей до текстових завдань має бути сформульовано коротко, зрозуміло для учнів і студентів, точним у визначенні проблеми.
Матеріали підготувала
професор кафедри сучасної української мови
Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича
Олена КУЛЬБАБСЬКА
