Шукаю в слові подиху душі: біобібліографія доцента Тетяни РОМАНЮК
Коли торкнеться подих той єства, – з бігучих вод зникають всі страхіття. І вже не просто сіються слова, а ллється благість на земне всесвіття (Т.Севернюк)
Щороку 21 вересня православні відзначають великий празник справжньої радості – Різдва Пресвятої Богородиці, або Другої Пречистої. В Україні це жіноче свято ще називають з любов’ю «осениною», адже цього дня за народним календарем осінь виходить зі своєї тихої гавані й пускається в мандри жовтогарячою акваторією життя...
1958 року, у 21-й день пишного цвітіння рожево-бузкового вересу, у смт. Нижня Кам’янка Таловського району Воронезької обл. під звуки святкового благовісту прийшла в цей світ маленька дівчинка, яку батьки в унісон церковним дзвонам урочисто нарекли ТЕ-ТЯ-НО-Ю, ніби сповіщаючи божий мир про безмежну радість у своїй українській родині.
Робітнича сім’я Михайла Яковича (1932 р. н.) та Прасковії Захарівни (1934 р. н.) Семикрасів не мала великих статків. Дві їхні донечки – Тетяна й молодша Галина – знали ціну шматку хліба, бачили, як віддано трудяться батьки, щоб не лише прогодувати дітей, а дати їм добру освіту. Після переїзду до Чернівців подружжя працювало на Чернівецькому виробничому панчішному об’єднанні: Михайло Якович – начальником цеху № 2, а його дружина – в’язальницею.
1965 року Тетянка пішла до школи. Спочатку вчилася в Чернівецькій середній школі № 7, а з 1968 р. – у середній школі № 24. Запам’яталися вчителі української мови й літератури – майстри-педагоги, вимогливі та людяні. Взагалі в старшій школі панував дух творчості, завзяття й успіху. Саме там формувалися початки лінгвістичного мислення Тетяни Михайлівни, бо по закінченню в 1975 році навчального закладу, одержавши атестат про повну середню освіту, вона вирішила продовжити навчання на філологічному факультеті Чернівецького державного університету. Так, після успішного складання вступних іспитів, допитлива абітурієнтка побачила у списку першокурсників відділення української мови та літератури ЧДУ своє прізвище. Радості її не було меж!
Читаючи нині рядки біографії Тетяни Романюк (Семикрас), що підшита до її особової справи, розумієш, що від початків ця непересічна жінка прагла бути незалежною у виборі власних життєвих пріоритетів. Наприклад, маючи змогу працювати лаборантом у рідній школі, вона обирає вечірню форму навчання в університеті й дає згоду виконувати обов’язки старости академгрупи – вчасно інформувати одногрупників про зміни в розкладі занять, про консультації викладачів, студентські збори тощо. Але для Тетяни це був час не лише навчання в alma mater. Це було цілісне, максимально позитивне навчально-виховне середовище для формування особистості молодого педагога і науковця. Дотепер вона дуже тепло згадує своїх наставників – В. М. Лесина, М. Г. Івасюка, А. М. Добрянського, Ю. О. Карпенка, І. І. Слинька, Н. В. Гуйванюк, Д. Г. Бучка, Н. Д. Бабич, К. М. Лук’янюка та ін., уважає, що це були великі педагоги й вихователі не тільки педагогічного фаху, а й життя: вони бачили та розуміли кожного студента індивідуально, ураховуючи його здібності й можливості, спонукали до окреслення своєї перспективи в житті.
41 рік наполегливої, невтомної навчальної, наукової та педагогічної праці пролягли між двома датами-записами в трудовій книжці Тетяни Михайлівни, що їх об’єднала назва «Чернівецький університет». Одержавши 1981 року диплом спеціаліста, деякий час працювала вона в Науковій бібліотеці ЧДУ. Утім, професійний ріст Т. М. Романюк пов’язаний із кафедрою сучасної української мови: від старшого лаборанта (із 2-го січня 1982 р.) й асистента (із 15 січня 1987 р.) до наукового ступеня кандидата філологічних наук (1999 р.) і вченого звання доцента (2001 р.).
Особливий вплив на формування наукового світогляду Тетяни Михайлівни як мовознавця і педагога мав доктор філологічних наук Іларіон Іларіонович Слинько, який очолював кафедру української мови. Прекрасний організатор синтаксичної науки в Україні, він побачив у молодій лаборантці хист до науково-дослідницької роботи, належним чином оцінив наполегливість, старанність, точність і скрупульозність у характері. Професор І.І.Слинько запропонував здобувачці тему майбутнього дослідження «Парадигматика простого речення в сучасній українській мові», актуальність якої окреслив у своїй однойменній статті, опублікованій в академічному журналі «Мовознавство» 1978 року.
...Збіги обставин у житті навряд чи бувають цілком випадковими. Між усім у світі є глибинний зв’язок. У 80-ті роки університет відряджав викладачів і допоміжний персонал у міста й райони Західної України для агітації випускників шкіл вступати до ЧДУ. Таке доручення від кафедри отримала й Тетяна Михайлівна, прочитавши в посвідченні запис: «Івано-Франківська область, м. Надвірна». Одержуючи в університетській касі добові, категорично відмовилася «помінятися маршрутами» з колегою з іншого факультету. Отож місто на межі Гуцульщини й Покуття з нетерпінням чекало на неї, бо... Його ім’я – Мирон Романюк, і Він – її любов і щастя на все життя, батько їхніх двох донечок-красунь – Ліни (вона з поваги до професій мами й тата має два диплом – філолога-германіста і юриста) та Оксани, яка цього року здобуде другу вищу освіту за спеціальністю «Правознавство».
Переїхавши до Чернівців, Мирон Васильович працював помічником машиніста локомотивного депо, водночас навчався в Києві в транспортному університеті. Утім, його мрією було здобути юридичну освіту. Батьки – Марія та Василь – переконували сина не полишати навчання в столиці, мовляв, «у тебе дружина й маленька донечка...». Але Тетяна розуміла, що робота обов’язково має бути до душі, і, не вагаючись, підтримала прагнення чоловіка. Відтоді він упродовж шести років навчався в Харкові: спочатку на підготовчому відділенні, а потім на стаціонарі найвідомішого правничого закладу нашої держави (нині Національному юридичному університеті імені Ярослава Мудрого), а вона, живучи в гуртожитку, виховувала дочку, писала статті, призбирувала фактичний матеріал для кандидатської дисертації.
У листопаді 1993 р. на конкурсній основі вступила до стаціонарної аспірантури при кафедрі української мови. Після відходу у вічність І. І. Слинька (01.01.1994) науковим керівником дисертації вчена рада вишу призначила професора Гуйванюк Ніну Василівну, ученицю Іларіона Іларіоновича, завідувача кафедри сучасної української мови Чернівецького державного університету імені Юрія Федьковича.
Свої дослідницькі зусилля Тетяна Михайлівна сконцентрувала на базовому лінгвістичному понятті „парадигмальні відношення” та на їхніх виявах у синтаксисі сучасної української мови. Отут її душа раювала: аспірантські роки були наповнені заняттями, творчими пошуками і спілкуванням з відомими мовознавцями на міжнародних і всеукраїнських філологічних форумах. А ще – зануренням у слово, рідне слово, що для Тетяни Романюк особливе: не тільки засіб взаєморозуміння, але й об’єкт осмислення. Пропорційність звукової оболонки, ступінь значеннєвої наповненості, синтаксична реалізація слова заполонили мисленнєву діяльність її як ученого, а згодом матеріалізувалися в кандидатській дисертації «Парадигматика простого речення в сучасній українській мові», успішний захист якої відбувся 23 грудня 1999 р. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 58.053.01 Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка.
Офіційні опоненти – доктор філологічних наук, доцент Ожоган Василь Михайлович, декан філологічного факультету Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка, та кандидат філологічних наук, доцент Парасін Наталія Дем’янівна, доцент кафедри української мови Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка, – а також провідна установа – Прикарпатський державний університет імені Василя Стефаника – дали позитивні відгуки про дисертацію, що мала на меті визначити статус граматичних парадигматичних видозмін простого речення серед інших типів парадигматичних видозмін речення – дериваційного, структурно-семантичного, комунікативного, а також виявити специфіки синтаксичної парадигми простого двоскладного та односкладного речень у сучасній українській мові.
В актуальному дослідженні вперше в українському мовознавстві проведено системний аналіз формальнопарадигматичних видозмін простого речення в сучасній українській мові з опертям на семантику структурної схеми, її лексичне наповнення та поширення. Установлено типи парадигматичних виявів двоскладних та односкладних речень, систематизовано інвентар формальних засобів для передавання зовнішньосинтаксичних модальних значень, а також виявлено специфіку граматичних форм простого речення української мови.
Розв’язанню проблеми «Граматичні вияви простого речення в сучасній українській мові» Т. М. Романюк присвятила подальших 36 наукових публікацій, 16 науково-методичних посібників, знаних у лінгвістичному світі України.
Список праць доцента Романюк Тетяни Михайлівни (1988–2015 рр.)
ЗАВАНТАЖИТИ PDF
У результаті дослідження мови творів О. Кобилянської, Ю. Федьковича, І. Франка, Т. Севернюк та ін. українських письменників виявлено особливості формально-граматичного творення простого речення та конструктивних елементів, що його забезпечують. Розглядаючи речення як органічну єдність функції, плану змісту і форми, плану вираження, авторка довела відкритість переліку ірреальномодальних значень простого речення, можливість доповнення його іншими способовими формами, що їх логічно передбачають і допускають закономірності парадигматичної системи цієї предикативної одиниці. Заслуговують поцінування висновкові констатації доц. Романюк про те, що способова форма дієслова іноді перебуває в нетиповій для неї ситуації, а це увиразнює самобутність синтаксичної категорії способу. Отже, на синтаксичному рівні морфологічна форма дієслова є чинником граматичних формозмін речення, «провокуючи» при цьому набагато більшу палітру ірреальномодальних значень простого речення. Морфологічним способовим граматичним значенням дієслова (дійсному, умовному та наказовому) на синтаксичному рівні відповідають об’єктивномодальні (неіндикативні) форми простого речення. Традиційно їх виокремлюють п’ять – умовний простий, умовний складний, бажальний, наказовий та повиннісний. Однак цей перелік значень не є закритим і завершеним.
І ще один висновок
У науці (і взагалі – у житті!) дієслів доконаного виду повинно бути значно більше, ніж недоконаного – написала, надрукувала, захистила, прочитала, допомогла, підтримала, з’ясувала, розв’язала і зробила.., зробила.., зробила… Обмеженість у часі і результативність! Лише тоді можна встигнути все… Ну, майже все.
Усі ці роки в рідній Alma mater були сповнені наполегливою працею, натхненням, творчістю, любов’ю до всього українського. Досвідчений педагог, вихователь студентської молоді, Тетяна Михайлівна ґрунтовно читала лекції з фонетики, морфології, синтаксису, спецкурси на філологічному факультеті, а також на факультеті педагогіки, психології й соціальної роботи, факультеті іноземних мов. Її теоретичні виклади та практичні заняття відзначаються високим науково-методичним рівнем, що знають і цінують у колективі університету як колеги, так і студенти. До того ж протягом багатьох років доцент Т. М. Романюк була керівником педагогічної практики філологів-бакалаврів та спеціалістів, виконувала обов’язки наставника академгрупи.
Тетяна Михайлівна прекрасна жінка, чудова дружина й ласкава мама двох донечок, сумлінний викладач і науковець. Секрет її життєвого успіху – в умінні поєднати особисте і професійне, здатності сконцентруватися на розв’язанні певної проблеми й бачити прекрасне навколо себе, бути уважною та щирою до друзів і колег, а це, за словами Ліни Костенко, «...зветься досвід, витримка і гарт».
Проте життя – це не лише робота, воно багатогранне і калейдоскопічне. І людина має мати шанс присвятити себе іншим улюбленим справам, на які раніше бракувало часу, зануритися в атмосферу справжнього відпочинку і свободи, насолоджуватися спілкуванням із рідними, пізнати себе в інших іпостасях – уважної свахи, мудрої тещі, лагідної бабусі...
Думка, що «все на світі треба пережити. І кожен фініш – це, по суті, старт», утвердилася в душі Тетяни Михайлівни.
Отож ми з цілого серця бажаємо Вам, дорога наша Колего,
щоб у Вашій життєвій парадигмі щасливих моментів було значно більше,
ніж буденних турбот та негараздів.
А найголовніше – хай веселою посмішкою починається кожен Ваш день,
хай щастям сяють Ваші очі,
щодня відчувайте себе єдиною та неповторною.
Зичимо Вам добра від людей, радості від рідних,
міцного здоров’я та родинного затишку!
Доктор філологічних наук, професор,
завідувач кафедри сучасної української мови
Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича
Олена КУЛЬБАБСЬКА
