Василь Ґрещук, Віталій Кононенко: Все в неї було гарне, незабутнє...

Вивищує завжди любов свята, кохання манить голубою даллю, перед Любов’ю на коліна стань, йдучи за горизонт горизонталлю (Ніна Гуйванюк)

 

 

Ясним листопадовим днем 2004 року на­укове товариство України, громадськість Буко­вини урочисто відзначали ювілей відомої вченої-мовознавиці, завідувачки кафедри сучасної української мови Чернівецького національного університету Ніни Василівни ГУЙВАНЮК. У найпрестижнішій залі старовинного корпусу університету зібралися численні науковці з різних кінців держави, колеги, аспіранти, студенти, не було, як кажуть, де яблуку впасти. Виступи змінювалися виступами, квітів була сила-силенна, сама атмосфера святкування була під­несена: адже Ніну Василівну шанували й лю­били, бо йшлося про талановитого науковця, добру, щиру людину. 

(На світлині: 2004 рік. Під час ювілейної академії. (зліва направо): професори Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника
Володимир БАРЧУК, Ніна ГУЙВАНЮК, Василь ҐРЕЩУК, Віталій КОНОНЕНКО

І що прикметно: водночас зі святочними привітаннями звучали наукові доповіді колег, виступи її аспірантів, і це зрозуміло: Н.В. Гуйванюк не можна було сприймати поза заняттям улюбленою справою – дослідженням рідної мо­ви. Учені й вихованці Ніни Василівни ґрунту­вали свої висновки на її працях, розвивали її ідеї. От, скажімо, тодішня докторантка Ніни Василівни Олена КУЛЬБАБСЬКА присвятила свою розвідку визначенню одиниць синтаксису – синтаксем у лінгвістичному трактуванні Н.В. Гуйванюк, інші її учні висвітлювали улюблену проблематику викладача – кореферентність, парадигматику, модальність і т. д. Це, без сум­ніву, було свято мовознавчої науки.

Одному з нас, а саме В.І. КОНОНЕНКОВІ, пощастило 1994 року бути опонентом доктор­ської дисертації Н.В. Гуйванюк. Ніна Васи­лівна винесла на обговорення новаторську проблему – кореферентні формально-семантич­ні зв’язки в українському синтаксисі. Для дове­дення положень дисертації вчена залучила ве­личезний за обсягом, глибоко проаналізований та осмислений мовний матеріал. Дисертаційна праця була визнана членами Спеціалізованої ра­ди при Інституті мовознавство імені О.О. По­тебні Академії наук як така, що відкрила новий напрям в українському мовознавстві. Це був справжній тріумф молодої дослідниці.

 

Основні здобутки теоретичної концепції Ніни Василівни знайшли відтворення у фундаментальній монографії «Формально-семантичні співвідношення в системі синтаксичних оди­ниць» (Чернівці, 1999). У підґрунтя розроб­лених Н.В. Гуйванюк положень було покладе­но глибоко продумані спостереження над референтністю, функційною еквівалентністю. Но­вою для мовознавчої науки була сама ідея розглядати співвіднесеність синтаксичних одиниць мови як номінативних знаків. Ішлося про такі компоненти тексту, які означають той самий позамовний об’єкт або ту саму ситуацію, але по-різному виражають їхнє значення. І що дуже важливо: у лінгвопрагматичному вимірі виявилася розвинута варіативність української літературної мови.

 

 

Ніна Василівна наполегливо продовжувала опановувати складну проблематику синтаксичного устрою української мови, але вона на­лежала до тієї не такої вже численної когорти вчених, які не обмежують свої зацікавлення раз і назавжди обраним напрямом. Треба було ближче знати Ніну Василівну, щоб зрозуміти: у нашій науці її притягували всі грані і рівні – синтаксис і лексикологія, семантика і слово­твір, історія мови та її діалектне розшарування, теорія стилів і стиль письменника. Не можна не сказати й про таке: вона глибоко пройма­лася ідеями функціонування української мови, досконало володіла її нормами, кохалася в її багатстві, була неперевершеним оратором – пропагандистом державності рідної мови.

 

І лягали на бібліотечні полиці виконані нею – одноосібно та у співдружності з молоди­ми дослідниками – праці, здавалося б, сто­ронні основним зацікавленням ученої, скажімо, розвідки щодо мовного вираження комічного чи іронії, присвійності, переповідності, інно­вацій, толерантності спілкування і т. д. Усі підняті нею актуальні питання мовного розвит­ку були невипадковими в її креативній діяль­ності, різні аспекти мовного життя були для неї органічними, науково зваженими, всі при­тягали до себе, кликали відгукнутись на них.

---

 

Як людина, вихована на Буковині, вона була закохана в цей чудовий край, багато сил, енергії і знань віддавала дослідженню його культури, літератури, мовного середовища. Збирання місцевих діалектів, підготування словників говірок стали для Ніни Василівни на­гальною справою. А Буковина з особливостями мовлення її мешканців, що представляють різні етнічні спільноти, надавала широкі можливості для такого вивчення. Ніна Василівна була од­ним із найактивніших шанувальників народно­го слова. Під її орудою було видано дослі­дження, що відтворювали багатогранне куль­турне життя краю.

Невипадково саме Ніні Ва­силівні належить серія підручників з українсь­кої мови для шкіл з мовами національних мен­шин. Тонкі спостереження Ніни Василівни над ідіостилем буковинських письменників, передо­всім класиків – Ольги Кобилянської та Юрія Федьковича, засвідчували високий злет її філо­логічних здібностей і компетенцій.

Її життя – від вступу у вісімнадцятиріч­ному віці й до завершення земного шляху – було наскрізно пов’язане з Чернівецьким уні­верситетом імені Юрія Федьковича, з його фі­лологічною школою.

Прикметна риса вдячної вихованки: вона завжди схилялася перед па­м’яттю свого вчителя – професора Іларіона Іларіоновича СЛИНЬКА. Його прізвище назване першим на одному з найґрунтовніших навчаль­них посібників з української мови – «Синтак­сисі сучасної української мови: Проблемні питання» (Київ, 1994), до видання якого Н.В. Гуйванюк доклала чимало зусиль. Книжка на 670 сторінок, що побачила світ у рік смерті професора – 1994-го, була даниною глибокої вдячності відомому мовознавцеві.

І коли філологічна громадськість відзна­чала 95-ліття від дня народження 1.1. Слинька, саме Ніна Василівна на його пошану написала присвячену його внескові в науку велику стат­тю «Проблеми синтаксису: традиції і сучас­ність», яка відкрила черговий випуск «Науко­вого вісника Чернівецького університету». Н.В. Гуйванюк не обмежилася викладом поло­жень синтаксичної теорії дослідника, вона відстежувала лінію від них до сучасної пробле­матики, доповнюючи, розвиваючи його вчення.

Шанобливе ставлення до праць поперед­ників і сучасних дослідників, постійні посилан­ня на їхні розвідки вирізняють Ніну Василівну як ученого, для якого традиції мовознавства, передовсім українського, були непорушними й водночас такими, що надихали, відкривати но­ві обрії нашої науки.

Ніна Василівна була незмінним натхненником та організатором численних наукових конференцій, конгресів, зібрань учених. Багато сил і енергії потрібно було докласти, щоб під­готувати велике наукове «дійство» – роботу V Міжнародного конгресу україністів (Чернів­ці, 2003). Грубезний том «Мовознавство» за матеріалами доповідей, виголошених на конг­ресі, вимагав ти­танічної праці: адже авторами були вчені з різ­них країн і звести найширшу проблематику їхніх виступів до одного знаменника було на­прочуд складною працею. А мовознавчі кон­ференції на базі кафедри Ніни Василівни вза­галі були невід’ємним складником наукового життя України. Прикметно, що в них брали участь не тільки поважні вчені, а й численні аспіранти, пошукувачі, студенти-філологи. Надрукуватися в «Науковому віснику Чернівецького університету. Слов’янська філологія», од­ним із наукових редакторів якого була Н.В. Гуй­ванюк, було почесним для кожного з нас.

  

 Н.В. Гуйванюк вирізнялася винятковою доброзичливістю, коли йшлося про молодих учених, здобувачів  наукових ступенів. Важко навіть перерахувати, у скількох дисертантів Ні­на Василівна була опонентом, тут вона була безвідмовною: читала багатосторінкові фоліан­ти дисертацій, писала відгуки, причому висловлювала навіть критичні зауваження м’яко, з підтримкою наукових пошуків молодих уче­них. Незмінний член Спеціалізованої ради при Прикарпатському університеті, завжди була активною учасницею самого процесу захисту дисертацій. Бути присутньою на засіданні, виступити в обговоренні, попередньо уважно прочи­тавши автореферат, а часом і саму дисертацію, було для неї непорушним правилом. Прик­метно, що в її виступах на цих засіданнях визначалися перспективні лінії подальшого роз­витку теми дослідження. Молоді науковці че­кали на її виступи як на вирішальний «вер­дикт», найглибшу оцінку.

Нас, її друзів і сподвижників, вражала та невгамовна енергія, завзяття, з яким ця жінка бралася за будь-яку справу – чи то керівництво кафедрою, чи навчання аспірантів, чи органі­зація конференції. Дотримання слова, обов’яз­ковість як риса інтелігента найвищого ґатунку були органічно притаманні вдачі Ніни Васи­лівни. Бувало, виступає вона опонентом дисер­тації в Києві, а в Івано-Франківську напере­додні засідання Спеціалізованої ради, та ніхто не мав сумніву, що Ніна Василівна обов’язково приїде й до нас і встигне на потяг, щоб не за­пізнитися на захист у столиці. 

Ніна Василівна полюбляла товариські зустрічі, завжди була в оточенні своїх колег і учнів. Усміхнена, мила й привітна, вона, здавалося, не могла мати недоброзичливців. Дуже втішалася, коли на свій ювілей одержала почесне звання «Заслужений працівник осві­ти». Це було справедливе визнання її багато­річної самовідданої праці на ниві виховання філологів-українознавців, які з повагою й лю­бов’ю ставилися до свого мудрого, уважного до них Учителя.

(На світлинах: 1. Степан Кирилович та Ніна Василівна Гуйванюки (2006); 2. Ніна Гуйванюк із доньками Інесою та Оксаною (2009).

Ми, колеги Ніни Василівни, добре знали членів її сім’ї: турботливого чоловіка – Степа­на Кириловича ГУЙВАНЮКА, її доньок, що наслі­дували прихильність матері до філології, усіх членів цієї дружної родини. Її рідний брат, відомий мовознавець, доктор філологічних наук Олександр ЦАРУК, монографія якого «Українська мова серед інших слов’янських» (Київ, 1998) здобула широкий відголос в Україні та за її межами, на жаль, рано пішов із життя, але його пам’ять свято зберігається в сім’ї Ніни Василівни.

---

Довідково

Спогад про професора Ніну Гуйванюк «Все в неї було гарне, незабутнє» опубліковано у виданні:

Ґрещук В.В., Кононенко В.І. УКРАЇНСЬКІ МОВОЗНАВЦІ : нотатки. Івано- Франківськ : Прикарпат. нац. ун-т ім. Ва­силя Стефаника», 2020. (118 с.). – С. 74–81.

Рецензенти:

доктор філологічних наук, професор В.М. БРІЦИН (Інститут мовознавства імені О.О.Потебні ПАН України);
доктор філологічних наук, професор О.С. СНІТКО (ДВПЗ «Київський національний університет імені Тараса Шевченка»).

Книжка, написана докторами філологічних наук, профе­сорами Прикарпатського національного університету імені Васи­ля Стефаника В.В. Ґрещуком, В.І. Кононенком, відтворює обра­зи відомих українських мовознавців, із якими автори спілкували­ся впродовж довгого періоду, з якими співробітничали в мово­знавчій праці. Розповіді про вчених включають матеріали до ви­світлення портретів творчих особистостей, діяльність яких сприяла утвердженню української мови як національного фено­мена, як державної мови українського народу.
Розрахована на науковців, викладачів, учителів, студентів, усіх тих, хто цікавиться проблемами розвитку українського мово­знавства.

---

Матеріал зі світлинами підготувала
проф. Олена КУЛЬБАБСЬКА
(Чернівецький національний університет
імені Юрія Федьковича)