Творчий вечір-спомин: «Я у спогад вирушаю птахом синім…»

Я буду такою щасливою, коли колосочок у полі ростиме на житній ниві моїм життям напоєний... (Ніна Царук)

Зацікавлених чернівчан запросила до мистецької світлиці «Місце зустрічі» доцент кафедри української літератури Лариса БЕРЕЖАН, учениця Н. В. Гуйванюк, авторка-виконавиця, лауреат і дипломант багатьох пісенних фестивалів, із-поміж яких «Червона рута», «Срібна підкова» тощо. Ініціативу Лариси Василівни радо підтримав керівник ЦПК, відомий виконавець авторської пісні, Олександр Вікторович МАДЕЙ, за що ми йому вельми вдячні.

 Осінь

Осінь... Осінь...Осінь...
Б’ють яблука в землю чолами.
І пісня прощальним дзвоном
Дзвонить холодними росами.

Засумувала осінь...
То ходила росами боса,
У танку з листопадом кружляла,
То прощалася з журавлями...

У садку зажурилась яблуня...
Чи яблук їй жаль, чи літа?
Чи, може, весняного цвіту,
Що в роси опав на світанні? 
(Ніна Царук)

В ошатній залі панувала надзвичайна атмосфера світлих спогадів – про Матусю, Вчителя, Колегу, Просвітянку, Жінку. Кожному хотілося поділитися з друзями в тихій і задушевній розмові заповітними думками про пережите поруч із цією світлою Людиною. Ціле життя Ніни Гуйванюк (у дівоцтві – Царук) посунуло ламким калейдоскопом: ніби в барвистих скельцях мінялися події, особистості, враження...

Одна хвилина. Необережність

Одна хвилина. Необережність.
Щастя на друзки. Розбите скло.
Стало далеким, що серцю належало,
Розвіялось холодом-вітром тепло.

А я шукала холоду вліті.
А я шукала взимі тепла.
Ти ніс пташину з крилом підбитим.
І я назустріч тобі пішла.

Злинула птаха в безкрай блакиту...
А нам чекання стріч і прощань.
Заграло зібране скло розбите
Калейдоскопним узором щасть...
(Ніна Царук)

Ніну Василівну згадали щирими, теплими словами Борис БУНЧУК, декан філологічного факультету ЧНУ імені Юрія Федьковича і поет; Олена КУЛЬБАБСЬКА, завідувачка кафедри сучасної української мови; Світлана ШАБАТ-САВКА, заступниця декана філфаку з навчально-виховної роботи; Богдан МЕЛЬНИЧУК, професор кафедри української літератури й поет; Ярослав РЕДЬКВА, заступник декана філологічного факультету з наукової роботи й комп’ютеризації; Алла АНТОФІЙЧУК, докторантка кафедри сучасної української мови, просвітянки Марія ПЕЛЕХ і Тамара МІНЧЕНКО; Світлана РУДЕНКО, професор кафедри екології та біомоніторингу; Валентина ЧОЛКАН, доцент кафедри української літератури; Леся ЩЕРБАНЮК, директор Муніципальної бібліотеки імені Анатолія Добрянського. Найяскравіші, любі спогади та емоції колисали пам’ять учасників дійства. Від серця ло серця линули слова, зігріті щирим почуттям, сповнені глибоких думок, яскраві й безпосередні. Про такі миті писала Ліна Костенко: «А спомин – це таке щось неповторне,/ таке щось невимовне і сумне...; А може, спомин – це далекий вирій,/ де вже посмертно гріється душа?..»

«Менует» Баха

Цей старовинний Бахів «Менует»,
Цей танець юних німф у дивнім колі,
В полон рожевий полонив мене,
І я живу в солодкій цій неволі.

Мінорні звуки... Дивний цей танок.
Печаль і радість у рожевий ранок.
Пробудження природи. Спів пташок.
Душі прозорість і надій світанок.

...В просторій залі. Знову «Менует».
Танцюють пари. В колі – двоє вінчаних.
А під стіною сам стоїть поет
Й шепоче тихо: «Будь щаслива з іншим...»

Мінорні звуки змінює мажор,
То знов мінор мелодію завершує. 
…Високість музики. І німф рожевих хор...
Цей «Менует» я слухаю уперше 
(Ніна Царук). 

Благодатно й тонко виводила душу на паралакси Добра й вічної Любові скрипка Євгена ТАРНАВСЬКОГО. Співала. Промовляла. Тужила.

Пісня

Пісня розгойдує небо. І лунко
Повняться звуком хмаринки малі.
І лазурові свої поцілунки
Шлють у вітання весняній землі.

Пісня – це тихе народження ранку,
Голос її – тихе щастя землі,
Потім в прозорому сяйві серпанку –
Тиха усмішка сонних полів.
(Ніна Царук)

 У творчій високості звучала співана поезія у виконанні Лариси БЕРЕЖАН. Її  бархатистий голос і тембр умить зачаував вдячну авдиторію.
Власне, і силою слова, що проймає до глибини, магнетизує...

Вигранювала наші серця народна пісня, високого лету якій надав потужний голос народного артиста України Івана ДЕРДИ:
«В’ється, наче змійка, неспокійна річка, Тулиться близенько до підніжжя гір; А на тому боці – там живе Марічка, В хаті, що сховалась у зелений бір...».

♦♦♦

Не знаю, чи весна, чи юнь
Порив цей будять…
Я пісню вимовлю свою
На радість людям.

О Боже, тільки дай простору їй! 
В ній веселковість наших днів. 
Натхнення струни понастроюю
На цей щасливий юний спів
(Ніна Царук).

Усеохопні рулади жвавої колоратури Лариси БЕРЕЖАН і Валентини ЧОЛКАН покорили слухачів, а від щемливих «Чорнобривців»,
які заспівала студентка V курсу філологічного факультету Оксана БОЙКО, навернулися сльози.

Три долі

Нащо три долі ходять по світу,
Ой, дві щасливі, а третя – тінню?
Ой, нащо двоє посадять квіти,
А третя доля вирве з корінням?

Ой, несла річка та й два віночки,
Та два з любистку і з м’яти-рути…
Чий же потоне в хвилях струмочка?
Одній же долі у парі бути…

Нащо три долі ходять по світу,
Ой, дві веселі, а третя – смуток.
Обом кохати, обом любити,
Одній же долі у парі бути...
(Ніна Царук)

Зачаровувала вишукана поезія Ніни ЦАРУК, яку декламували студентки філологічного факультету – Марія РЕЙКАЛО (магістрантка І курсу),
Вероніка ЖИТАР і Тетяна КОСОВАН (ІV курс), Мар’яна Коцаб’юк (ІІІ курс).
[Читай інтимну лірику за покликанням на сайті:  (https://kulbabska.com/news/slovohrai/120-nina-tsaruk-bili-kryla-dushi-mii-pryntse-ty-ne-liubysh-pyshnykh-sliv)]

♦♦♦ Сон-метилик зник десь у тумані. І волошка в росянім вінку, Викупавшись у ранковій рані, Зводиться на ніженьку тонку. І листочки, потянувшись зо сну, Поцілують неньку у чоло. – Подивися, – скажуть, – он на сосні             Сонце знов на вітах спать лягло.

♦♦♦    Де закінчується небо й починається море?             Йшло сонце по небу й сховалося в морі.    Зорі на небі і в морі зорі.    Море і небо. Небо і море.    І така недоречна моя буденність    Серед святості неба в цій синій прозорості...    Втоплю я у хвилях дрібні неприємності    І думать буду про небо і море.

НАРЕЧЕНІЙ     Дні золоті виворожує серпень,     Комусь звичайні, комусь – особливі.              Сьогодні всі квіти цвітуть для тебе,     І всі називають тебе щасливою.     І ти щаслива. Тобі цей день     В променях білу фату виціловує.     А мрії дівочі просто з пісень     Ідуть вклонятися твоїй любові.

 

Власну поезію читала студентка ІV курсу філологічного факультету, переможниця Міжнародного конкурсу поетичного арт-фестивалю «Ан Т-А-Акт»–2019
Діана ТУЧАК.

Життя людське – немов гірський потік

Життя людське – немов гірський потік:
Шумить, вирує, спокою не знає.
Так день за днем, а там за роком рік,
І вже століття... і нема їм краю...

А над гірським потоком вічна синь
І вічна юнь смерек зеленочолих...
І хто не оцінив життя краси, –
Хай гляне, як усе буя навколо.

Стають минулим сто і триста літ.
Тисячоліттями життя прослалось.
Та є у вічності окремі дні,
Яких забуть ніхто не має права.
(Ніна Царук)

Наприкінці вечора-спомину до учасників зі словами вдячності звернулися Оксана ГНАТЧУК та Інеса МАКАР – доньки Ніни Василівни. 
Ще довго після зворушливої зустрічі учасники заходу обмінювалися враженнями та спілкувалися.

Мить

Через вас, золотолисті днини,
В моїм серці осінній щем...
А на площі продають жоржини
Під дощем...
(Ніна Царук)

 ...Ні, заждіть журитися, лелеки.
Хай вже скроні вкрила сивина,
Тільки ж бо до осені далеко,
Якщо в серці вічності весна.

Ще попереду весни, ще попереду гони.
І як серце й душа твої сонцем наповнились,
Проросте твоя праця із зерна кожного
Виноградними гронами, стиглим колосом.

Матеріали підготувала:

доктор філологічних наук, професор,
завідувач кафедри сучасної української мови 
Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича
Олена КУЛЬБАБСЬКА