Ніжність і мужність підсніжника

Звеселіло серце, засвітились душі, засміялось сонце і немає стужі. На тепло й на світло вже день повертає, а весна так любо всіх нас пригортає (Надія Красоткіна)

 

Березень. Тільки й того, що день став довшим, а весни й не видно за вітрами та метелицею. Лише вдень, коли пригріє сонце, де-не-де темніють таловини. Та загляньте до лісу: з-під снігу неначе списики маленькі витикаються, ніби військо крихітних істот причаїлося там, чекаючи на якийсь таємничий знак.

Це – найперші квіти. У нас їх називають підсніжниками, у чехів сніженкою, в німців – сніговим дзвоником, в англійців – сніговою сережкою, у французів та італійців – свердлом для снігу; безперечно, їхніми мовами ці слова звучать куди мелодійніше, аніж у буквальному перекладі.

«Завивав зимовий вітер, – писав у своїй казці Андерсен. – А в хатинці було тепло й затишно. У цій хатинці жила квітка. Вона ховалася у своїй цибульці під землею і снігом. Потім... квітка прокинулась, потягнулася й натиснула на свою оболонку... Вона рвійно випросталася, несучи вгору на тендітній стеблині блідо-зелений пуп’янок, бережно прикритий вузькими щільними листочками, й... отінилася в снігу».

Життя в цієї тендітної рослинки не з легких: не одну заметіль доведеться перебути, трапляються у її дитинстві й морози до десяти градусів. Вистояти першоцвіту допомагає не «віра, надія й любов», як констатує Андерсен, а ціла система складних «пристосувань». Тут...

  • і особливий хід фотосинтезу, який підвищує вміст цукру (!) в клітинному соку, а відтак він опирається замерзанню;
  • і загадкове збільшення в’язкості води, яка міститься всередині клітин;
  • і надзвичайно економне випаровування: на синтез одного грама сухої речовини підсніжник витрачає 110 грамів вологи, а гарбуз, наприклад, – 700, люцерна – 844;
  • і те, що підсніжник навчився вчасно згинати свою тонку стеблинку, аби заховати квітку під пухнастий сніг, мовби під теплу ковдру;
  • багато важить і дихання квітки (інтенсивніше, ніж у інших рослин).

– Та нащо все це? – постає питання. Нащо так поспішати: розквітай пізніше  – і ніякі винаходи й дива рослинної мужності не будуть тоді потрібні.

– Але ж пізніше з’являться інші рослини, вищі, потужніші, яскравіші: де вже конкурувати з ними тендітному росточку? Ні, краще першим прокинутися від зимового сну, і весняне сонце, хоч і скупеньке, зате ж усе «перепаде» тобі. Мовою бо­таніків це називається  – «вчасно посісти вільну екологічну нішу».

Коли на початку весни пуп’янок пробивається крізь сніг, його, ніби турботливо зімкнуті долоньки, захищають дві зрослі половинки прицвітника, дуже щільні й загострені на кінцях. Звільнившись від їхньої опіки, спочатку пуп’янок дивиться з надією в небо, а потім, розгортаючи пелюстки, нижче й нижче схиляється до землі й урешті набуває такого вигляду, ніби його підвісили на вигнутій квітконіжці. Справді сережка... Ось як написав про них Тимофій Білозеров:

Плакала Снігуронька,
Проводжала зиму.
Йшла сумна за нею –
Стали всі чужими.

Там, де йшла і плакала,
Торкаючи лози,
Виросли підсніжники –
Снігуроньки сльози.

Ребристі, схилені квіточки галянтуса – так латинською мовою називають підсніжник, що в перекладі означає Galanthus – «молочноквітковий», – і справді подібні на краплинки-сльозинки весняного, ледь жовтуватого снігу. Така форма потрібна квітці не лише для того, щоб захиститися від дощу. Непрохані безкрилі гості, надто мурахи, зваблені ароматом нектару, так і не доберуться до нього, бо скотяться з гладеньких зовнішніх пелюсток. Під ними, мов під навісом, захована друга трійка – коротших, і кожний із зеленим вічком. От саме тут і приховане солодке частування для крилатих одвідувачів, які рослині просто необхідні. І п’ять днів, і десять, і два тижні чекатиме на них галянтус: адже погода зазвичай «нелітна», й тільки відчайдушні якісь метелики чи бджоли подаються па пошуки покорму. Буває, так ніхто й не навідається – тоді відбувається самозапилення.

А ось коли дозріють плоди – коробочки з насінням усередині, тоді й тих, що бігають на шістьох ногах, запросять на бенкет. Для них на кожній насінинці – соковитий придаток-виступ: будь ласка, наїдайся, але не забудь прихопити «тарілочку», на якій тобі подали улюблені ласощі. Звісно ж, прихоплюють, бо це однаково вигідно й рослинам, і мурахам.

Здається, це вам має щось нагадати – чи не так? Авжеж, підсніжник – найближчий родич лілії, найперший підданий королеви краси в царстві однодольних.

1
2
3
4

Ми кажемо «підсніжник», маючи на увазі збірний образ цієї квітки, тим часом різних галянтусів вісімнадцять видів. Небагато. Трапляються вони в лісах і горах Середньої та Південної Європи, у Малій Азії, у Криму, та добра половина їх росте на Кавказі. Трохи розповімо про найцікавіші.

У того ж Білозерова у вірші «Небилиці» є рядок: «Я бачив підсніжник в осінньому лісі». Ненароком поет написав чистісіньку правду, але – тільки для підсніжників Ольги, що ростуть у Греції, й корфського – з островів Корфу та Сицилія. На відміну від своїх братів – провісників весни, ці квіти розпускаються восени.

Найменший у родині Снігуроньчиних сліз – підсніжник грецький – заввишки з вказівний палець. «Мешкає» він в Греції, Болгарії та в Одеській області. А от у підсніжника Лагодехського з Кавказу сизі листки часом ледь не півметрові, а цибульки до трьох сантиметрів. Ще більші вони в підсніжника Борткевича з Кабардино-Балкарії (квіти сягають 4,5 сантиметра в діаметрі). На жаль, доля цієї рослини зовсім невесела: галянтус Борткевича , описаний лише 1951 року, росте на площі всього п’ять-шість гектарів. Його внесено до Червоної книги.

Та й взагалі підстав для оптимізму небагато. Знайомий кожному підсніжник білосніжний поширений від Піренеїв до Дніпра, але як же безжально виривають його люди! Тим-то все далі й далі відходить він із тих лісів, що обступають великі міста.

Усередині весни квіти в’януть, та листя росте ще два тижні. Воно відімре разом із корінням до початку літа, коли забуяють трави. Тоді ж дозріють плоди. А через місяць із бруньки, закладеної в цибульці ще торік, почне формуватися квітка майбутнього року, й під осінь уже буде готова звеселити світ брунька для наступного сезону.

З осінніми дощами з донечки-цибульки, де нагромаджено поживні речовини, відростуть нові корені. Водночас із ними повільно потягнуться листя й квіти, майже досягнувши поверхні землі. От у такому вигляді рослина й зимує, щоб із першим сонячним променем мужньо вирватися на земну поверхню крізь сніг і кригу.

Галянтуси охоче культивують у садівництві, та ще більше цікавиться ними медицина.
...Коли Болгарію було звільнено від фашизму, у Софійський медичний інститут прийшов Дмитро Пасков. Раніше він працював у селі, у Родопському краю, і знав, що горяни не квапляться звертатись до лікаря, частіше віддаючи перевагу лікуванню травами, – і успішно. Розповіді нового асистента про лікувальні властивості рослин дуже подобались студентам, та й сам Пасков охоче збирав відповідні повідомлення. Від когось він дізнався про відвар підсніжників – ним начебто лікували ядуху в далекому селищі. Іншим разом інститутський вахтер розповів про те, як він врятував хворих канарок: дав їм, домішавши до пташиного корму, дрібно нарізані пелюстки цієї ж рослини.

Що ж за цілюща сила прихована у весняній квітці з науковою назвою Галянтус ніваліс?

Свої п’ятирічні досліди Пасков завершив уже в Ленінградському інституті експериментальної медицини, де захистив дисертацію про нові ліки – ніваліни. Їх активною речовиною виявився алкалоїд, відомий у нашій країні під назвою галантамін. Це вже третій алкалоїд, який виділили вчені з підсніжника Воронова. Незабаром до них долучився й четвертий.
Галантамін широко використовується для лікування таких захворювань, як мігрень, параліч та наслідки поліомієліту.

Та й геологи придивляються до першої весняної квітки: там, де в ґрунті є марганець, ніби живі індикатори, виростають підсніжники... червоного кольору.

Цікаво знати!

  • 19 квітня – Міжнародний день підсніжника (The Day of Snowdrop). Це свято заснували в Англії 1984 року. Взагалі залежно від кліматичної зони підсніжники квітнуть від січня до квітня. А оскільки у Сполученому Королівстві їх цвітіння припадає на середину квітня, то і свято було приурочено до цього періоду – початку весни й теплих сонячних днів, а тепер стало улюбленим і популярним і в інших країнах. Згідно з англійським народним повір’ям, висаджені навколо будинку підсніжники захищають оселю від злих духів та дарують надію на світле майбутнє. У Великобританії їх розведенню приділяють стільки ж уваги, скільки, наприклад, тюльпанам у Голландії.
  • Андерсен у казці «Підсніжник» порівняв з квіткою першого датського поета Амброзіуса Стуба, такого необачного у своєму житті. Читай казку тут: http://s-skazka.org.ua/index.php?id=andersen&sk=57
  • Сеспель, що в перекладі означає «Підсніжник», – псевдонім засновника чуваської поезії ХХ ст., чиє життя було нерозривно пов’язане з Україною. Він і похований у місті Острі, на Чернігівщині.

  • Те, що це чудове весняне творіння природи ховається під снігом, уже огортає образ підсніжника загадками й таємницями. І тому цілком закономірно, що ця квітка часто ставала персонажем різних легенд і казок. За однією старовинною легендою, коли Адама і Єву вигнали з раю, на землі йшов сніг і було холодно. Єва дуже змерзла і почала плакати, згадуючи теплі благодатні сади. Щоб її утішити, Бог перетворив кілька сніжинок у ніжні квіти підсніжника – провісника весни. Відтоді люди вважають, що підсніжник – символ надії.

  • За іншою легендою, богиня Флора роздавала квітам костюми для карнавалу й подарувала підсніжникам біле плаття. Але сніг теж хотів брати участь у переберії, хоча не мав святкового  костюма. Тоді він став просити, щоб квіти допомогти йому, але вони злякалися холоду й не погодилися, і тільки підсніжник укрив його своїм білим плащем. Разом кружляли вони в танку і перейнялися один до одного такою симпатією, що стали нерозлучні.

  • На перший погляд, усі підсніжники однакові, але це не так. У всьому світі налічують більше 100 видів підсніжників. Наприклад, у 2012 році цибулина рідкісного підсніжника, квітки якого мають жовті вкраплення, була продана на онлайн-аукціоні за рекордну суму 725 фунтів стерлінгів . До цього в 2011 році цибулина підсніжника, що не має звичайних для інших видів вкраплень зеленого, «пішла з молотка» за 350 фунтів стерлінгів.

  • Термін «галантофілія» означає колекціонування підсніжників. Одна з найбільших колекцій підсніжників милує мешканців і гостей містечка Колсбурн-парк, на заході англійського графства Глочестершир. Почав збирати ці ніжні рослини натураліст Генрі Джон Елвіс більше 130 років тому. До того ж на честь нього навіть був названий один з віднайдених ним у Туреччині видів підсніжників – «пролісок Елвіса».

Мужність і ніжність – поєднання двох таких незвичайних рис символізує
найперша весняна квітка, що своїм гарячим подихом розтоплює кригу.

Авторизуйтесь на сайті щоб мати можливість залишити коментар

ORCID: 0000-0002-1858-9269

ORCID (англ. Open Researcher and Contributor ID) — єдиний міжнародний реєстр учених для коректного цитування статей.

Перейти

Researcher ID: C-2286-2017

ResearcherID – ідентифікатор ученого (дослідника), що дає змогу формувати список власних публікацій.

Перейти

Google Scholar

Академія Google (англ. Google Scholar) - безкоштовна пошукова система за текстами наукових публікацій.

Перейти