Литовський університет освітніх наук привітно зустрів студентів із Чернівців

Спокійний Вільнюс засинає, Не сплять хіба що ліхтарі... (Олександр Афонін)

 

Олександра Осинчук, .студентка 301 групи
філологічного факультету ЧНУ імені Юрія Федьковича

Цього року мені мені вдалося зреалізувати давню мрію –  упродовж ІІ-го семестру навчатися в Литовському едукологічному університеті (Литва, м. Вільнюс). Це було проектне навчання від Європейського Союзу задля підтримки й поширення литовської мови.

Литовський університет освітніх наук (лит. Lietuvos edukologijos universitetas) – найбільший вищий навчальний заклад у Литві, що готує педагогів широко спектру спеціальностей для практичної роботи в школах різного типу. Свого часу його засновано як державний педагогічний інститут, а нині цей ВНЗ охоплює два інститути, десять факультетів і 54 кафедри, а також агробіологічну станцію та інститут удосконалення професійної компетенції педагогів. Отож до структури університету входять такі підрозділи:

ФАКУЛЬТЕТИ

• Фізики і технології.
• Природничих наук.
• Історії.
• Литуаністики.
• Математики та інформатики.
• Педагогіки і психології.
• Славістики.
• Соціальних наук.
• Іноземних мов.
• Спорту й здоров'я.

ІНСТИТУТИ

• Інститут едукології культури і мистецтва.
• Інститут соціальної комунікації.

(Центральний корпус Литовського університету освітніх наук)

(ІІ корпус Литовського університету освітніх наук)

У нашій групі мали змогу навчатися 24 різновікові студенти з 8 країн світу: Латвії, України, Польщі, Франції, Грузії, Росії, Казахстану та Білорусі.

(На фото, крім студентів, декан факультету, модератор проекту академічної мобільності студентів та викладачі литовської мови і філософії)

Навчальний план для студентів-іноземців передбачав заняття двох типів: 1) проектне навчання (у ІІ-му корпусі університету) та стандартні університетські заняття (у І-му корпусі ВНЗ). Відмінним, як для нас, був розклад занять: наприклад, одна пара з проектного навчання тривала 90 хв. з перервою між заняттями – 30 хв. Тоді як стандартні університетські пари тривали 80 хв. з перервою 10 хв.

На парах з литовської мови ми не раз представляли Україну та своє рідне місто, акцентуючи увагу на історії, культурі, звичаях українців.

Цікавим і пізнавальним було знайомство з іншими країнами, так би мовити «з перших вуст», оскільки різнобічну інформацію отримували не лише на заняттях, а й у позааудиторний час. Одним із найграндіозніших заходів, на мою думку, була вечірка, на якій студенти мали змогу представити свою країну через національну кухню та традиції. Я вирішила почастувати своїх одногрупників улюбленою національною стравою – варениками із сиром в сметані (і мала шалений успіх!), а мої товариші з Чернівців готували смачні деруни. Упродовж культурно-мистецького квесту ми разом співали милозвучні народні пісні та, звісно, «Червону руту» Володимира Івасюка.

Навчання тривало чотири дні – з понеділка по четвер. Але всі ми з нетерпінням чекали на п'ятницю, бо тоді на нас чекали цікаві подорожі! За весь період перебування в Литві мали унікальну змогу відвідати такі музеї:

• Музей литовської мови.
• Музей грошової одиниці.
• Литовський сенат.
• Вільнюську картинну галерею.
• Литовський національний музей, Старий арсенал.
• Литовський національний музей, Новий арсенал.
• Венцловський будинок-музей.
• Оранжерею Литовського едукологічного університету.
• Музей бурштину.

Тепер перейдемо до самого міста Вільнюса. Порівняно із Чернівцями литовська столиця (лит. Vilnius,  старовинна українська назва — Вільно, або Вільне) не так багата на  архітектурні шедеври: у Чернівцях значно більше визначних і цікавих споруд.

Окрасою міста є центральна вулиця – проспект Гедеміно, на якій побудовано католицьку церкву,  а поруч височить колишній маяк та замок Гедеміно.

Проте в місті є унікальний район під назвою Užupis (українською мовою – Заріччя). Іноді його порівнюють із Монмартром у Парижі або Андріївським узвозом у Києві. У 1997 році, отримавши неписаний, але сталий статус богемного, район Ужупіс у центрі Вільнюса проголосив себе «республікою» митців та романтиків. Отож ця «республіка» має не тільки кордони й дорожні знаки, але й президента, міністрів, власну конституцію та свої свята, одне з яких – 1 квітня – є «державним».

Центральну площу Ужупіса прикрашає скульптура Ангела роботи Р. Vilčiauskas, що символізує відродження цієї частини міста та є її небесним покровителем (для українців скульптура дещо нагадує пам'ятник Архангелу Михаїлу, що його розташовано на Лядських воротах у Києві).

Цього року нам пощастило потрапити на свято святого Патрика. Уже традиційно в цей день литовці зафарбовують річку Вільнялє, що протікає в Ужупісі, в зелений колір. Видовище дивне, але цікаве.

Я дуже рада, що мені випала можливість один семестр навчатися в Литві. Ця поїздка не тільки дала змогу «зануритися» в європейську освітню систему, а й докорінно змінила мої погляди на життя, його цінності. Також це був неоціненний досвід спілкування з людьми різних національностей та віросповідань. У Литовському університеті освітніх наук я підвищувала свій рівень знань з англійської, німецької та російської мов. На проектному навчанні спробувала опанувати нову мову – литовську, яка припала мені до душі. І на досягнутому я зупинятися не хочу – планую і надалі її вивчати, адже «Скільки мов ти знаєш – стільки разів ти людина» (Йоганн Вольфганг фон Ґете).

Якщо ж мене попросять назвати першу асоціацію до слова Вільнюс, то це буде «холод». Як не прикро, там завжди було холодно, а сонячні дні можна порахувати на пальцях двох рук. Але непогоду компенсувало тепло знайомств, зустрічей і спілкування!

Доктор філологічних наук, професор,
завідувач кафедри сучасної української мови 
Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича
Олена КУЛЬБАБСЬКА