Філологи відкрили для себе таїну музейної педагогіки

Музей повинен бути оселею муз і водночас школою, і храмом, і священним місцем, де закумульовано все для вивчення прекрасного та для поклоніння красі, щоб потім і в житті розуміти й любити красу (Богдан Ханенко)

Музей – це аж ніяк не комора для зберігання накопичених упродовж попередньої історії речей. Особливо, якщо йдеться про музейну педагогіку.

В європейській освітній практиці шкільні музеї історії освіти – інтелектуально-культурний центр, відкритий для всіх креативний майданчик просвітництва, куди вчителі, студенти й учні можуть прийти, щоб доторкнутися безпосередньо до своєї культури та історії, усебічно розвиватися й спілкуватися, проводити майстер-класи та конференції.

Авторка класичного музейного мануалу «Як говорити з дітьми про мистецтво» Франсуаза Барб-Ґалль зазначала: «Кожному, від дитини до особи похилого віку, важливо особисто долучитися до мистецького твору. Дуже важливо торкнутися до чогось високого, людського, незалежно від віку, статків, освіти. Витвір мистецтва – це пункт відліку інтенсивного життя особистості. Кожному відвідувачу треба показати, що він – у центрі цього життя, а не десь на маргінесах. Тоді його сприймання й мистецтва, і музею кардинально зміниться. Головне – спрацювати так, щоб бути впевненим: із музею люди вийшли збагаченими духовно – знаннями, емоціями тощо».

27 лютого 2018 р. майбутні бакалаври спец. «Середня освіта (українська мова та література)» й магістранти спец. «Філологія (українська мова та література)» під орудою професора кафедри сучасної української мови Наталії Руснак побували в Чернівецькій ЗОШ І–ІІІ ст. № 5 (директор – Світлана Жуковська), щоб доторкнутися до історії розвитку освіти Буковини, починаючи з ХІХ ст. і до сьогодення. Майбутнім педагогам цікаво було дізнатися про відкриття Вищої державної п’ятикласної гімназії в Чернівцях (1808 р.) та Другої  державної німецької гімназії (1896 р.) з українськими паралельними класами, яка в 1901 р. була реорганізована в цісарсько-королівську Другу державну гімназію, що стало визначною подією для утвердження буковинської класичної середньої освіти. Інша віха – 1901 р. – створення другої Чернівецької гімназії як філії Першої державної гімназії. Ця подія – досить великий здобуток українців, адже в навчальному закладі сформовано  класи з українською мовою навчання. Загалом станом на 1913–1914 н. р. усього в Буковинському краї налічувалось 14 гімназій, з яких 3 були реальними, а відповідно 11 – класичними гімназіями (І. Петрюк). Читайте докладніше: https://uk.wikipedia.org/wiki/

Цікаво, що по завершенні навчання гімназисти одержували право вивчати філософський курс (тривалістю в 2 роки) та вступати до університетів. Зовсім не дивно, що в історії розвитку Першої п’ятикласної гімназії закарбовано імена видатних особистостей – Юліана Кобилянського, Міхая Емінеску, Карла Еміля Францоза та ін.

Розповідь екскурсовода переконувала, що освіта нашого краю пройшла «тернистий» шлях становлення українських гімназій на території Буковини за часів Австрійської імперії й Румунської держави. Утім, зміст навчально-виховного процесу в гімназіях періоду ХІХ – першої половини ХХ ст. був важливим чинником формування в школярів загальнолюдських цінностей, сприяв розвитку їхнього мислення. Тодішні освітні програми охоплювали такі цикли: гуманітарний, прикладний, загальний та природничо-математичний. Навчальний процес, на жаль, не був забезпечений належним чином через нестачу підручників, незлагоджену систему навчання в гімназіях. До того ж педагогічні кадри подеколи не мали відповідної підготовки для викладання в таких закладах.

Оригінальні експозиції музею – документи, фотографії, шкільне приладдя – уяскравлюють генезу освітнього процесу на Буковині в різні періоди, акцентують увагу на особливостях буковинського шкільництва. Особливу увагу приділено вчителям, які є золотим фондом освіти Буковинського краю.

Якого важливого висновку дійшли студенти?

Згуртованість і жертовність громадськості Буковини у справі становлення і зміцнення бази української середньої загальноосвітньої школи краю мала б бути повчальною та гідною наслідування й у наш час.

 Щиро дякуємо за світлини магістранці Вікторії ПУКАНЮК 

Доктор філологічних наук, професор,
завідувач кафедри сучасної української мови 
Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича
Олена КУЛЬБАБСЬКА