Ізоглоси життя і творчості професора Костянтина Германа

Як той узір милує зір, так серце – говір співанковий...

 Літературна мова, постійно розвиваючись і
збагачуючись, повинна обов’язково зберігати
своє обличчя. Саме тому вона мусить
перебувати в якнайтісніших зв’язках
з народними говірками – живими свідками її
історії і виразниками неповторності її
національного духу. Це зобов’язує нас
дуже уважно, глибоко й ретельно досліджувати
українське територіальне усне народне мовлення
(К. Ф. Герман)

«Зрушились зими, збудились води і задзвеніла земля од співу потоків. Розсипалось сонце пилом квіток, легким ходом ідуть по царинках нявки, а під ногами у них зеленіє перша трава. Зеленим духом дмухнули смереки, зеленим сміхом засміялися трави, на всьому світі тільки дві барви: в зеленій – земля, в блакитній – небо... А долом Черемош мчить, жене зелену кров гір, неспокійну й шумливу...» (М. Коцюбинський). Із Сірука на Околену, з Околени на Синичену кичеру водограйно дзвенить пісня: «...Як згадаю – стишу кроки. Ой, Розтоки, ой, Розтоки»...

15 червня 1928 року в мальовничому карпатському селі «Буковинської Швейцарії», у Розтоках, у селянській родині заясніла зоря Костянтина Федоровича Германа. Його прадід Юрій воював у загонах народних месників під проводом Лук’яна Кобилиці, а дід був мужнім плотогоном-бокарашем, водив плоти аж до Галаца. Від своїх предків отримав хлопчик уперту вдачу і працьовитість, цілеспрямованість у досягненні мети.

Родина Германів жила небагато: землі було лише 24 аршини (1 арш. = 28 дюймів, тобто 71,12 см), тому батько – Федір Юрійович – змушений був працювати лісорубом, а пізніше теж плотогоном, щоб прогодувати свою сім’ю. Мати – Єлена Іллівна – тяжко працювала на своєму й чужому ґрунті (у радянські часи в колгоспі імені Кірова), утім, завжди знаходила час, щоб прищепити своєму синові та молодшій дочці Пелагеї відповідальність і дисциплінованість, людяність і повагу до гуцульських традицій та народних звичаїв. Можна зрозуміти, як хлопець шанував день 3 червня, коли Православна церква згадує рівноапостольних царя Костянтина та його матір царицю Єлену, адже це були їхні з ненькою спільні іменини. На все життя запали в дитячу душу слова, що їх колись почув з неба цар: «Костянтине, почута молитва твоя, дерзай, не бійся! Я – з тобою!». І Кость (так пестливо називали хлопчика в родині) з Богом у серці дерзав, підкорював свою Говерлу!

У побожній сім’ї панувала атмосфера глибокої любові, відчуття нерозривного взаємного зв’язку й відповідальності один за одного; шанобливе ставлення до кревної родини. І передовсім сім’я, рідне село, яким захоплювалася Леся Українка («щось там гарне і срібне, як мрія»), стануть тим єдиним місцем, куди завжди з незмінним запалом він повертався...

В одній з автобіографій Костянтин Федорович зазначив: «Я народився в той період, коли Буковина знаходилася під румунською окупацією. Початкову освіту семирічну здобув у селі Розтоки, у сільській школі, де навчався лише румунською мовою, хоч жодного румуна в селі не було». Перебуваючи в чужомовній освітній стихії, довелося йому заховати глибоко в серці любов до рідного українського слова й материнської пісні, плекаючи надію, що, попри все, його народ «велика доля жде» (за Ю. Федьковичем). Щоправда, румунську Кость швидко опанував і вільно володів нею впродовж усього життя. Окрім того, пізніше захопився вивченням французької, молдовської та російської мов, читав зі словником польською і німецькою, що, безперечно, стало в нагоді під час дослідження буковинських говірок, у встановленні етимології багатьох запозичених слів.

Незабутній почерк Костянтина Федоровича Германа

Війна перервала успішне навчання здібного хлопця, а тому разом із батьком працював на лісорозробках. Біда чорна прийшла до хати Германів у липні 1944 р., коли Федора Юрійовича проти його волі вивезли на роботу до Німеччини, до міста Грайц (провінція Тюрингія). Шістнадцятирічний Костянтин мусив працювати на повну силу, щоб допомогти матері вберегти сім’ю від голодної смерті. Можна лише уявити радість Єлени та дітей тоді, як у червні 1945 р. знесилений чоловік нарешті повернувся в рідне село. Отож знову прийшов для юнака час братися до навчання, щоправда, у вечірній Розтоківській семирічній школі, бо ще два роки поспіль допомагав батькові по господарству, працював плотарем, сплавляючи ліс Черемошем. Знання свої здобував більше самотужки: із завзяттям багато читав художньої літератури, вчив історію, малював, грав на сопілці.

У повоєнному 1947 році Кость вступив до Вижницького училища прикладного мистецтва (тепер – Вижницький коледж прикладного мистецтва імені В. Ю. Шкрібляка) на відділення художньої обробки деревини. Час був скрутний і голодний, а тому учневі випадало щотижня ходити горами 18 кілометрів (!), щоб побути вдома з рідними. 1951 року з відзнакою закінчив навчання, здобувши й повну середню освіту, і спеціальність художника-різьбяра по дереву (його дипломна робота – декоративний різьблений таріль з орнаментальним мотивом – ще й нині зберігається в музеї цього мистецького навчального закладу).

Однак працювати за обраною спеціальністю відмінник-випускник не зміг, бо на той час кооперативні об’єднання художнього виробництва (артілі) з’явилися лише на Косівщині та у Львові. Саме тому пішов учителювати в буковинські села Мариничі та Багна тодішнього Вижницького району, де викладав українську мову та літературу, історію в V–VІІ класах семирічної Мариничівської школи (з 24.08.1951 р. по 15.01.1952 р.) і Багнянської неповно-середньої школи (з 15.01.1952 р. по 10.08.1952 р.), а також навчав своїх перших учнів такої поширеної серед гуцулів прикладної справи, як різьбярство. Педагогічна справа припала йому до душі. Спраглий до знань юнак і сам мріяв навчатися далі, зануритися у чарівний Всесвіт Слова.

Нерідко до того, що є правдиво нашим, ми йдемо манівцями. Так, покликання до української філології, загартоване мандрами між гірськими селами й школами, привело Костянтина до Чернівців, де він, починаючи з першого вересня 1952 року, здобував вищу освіту в Чернівецькому державному університеті на денній формі філологічного факультету (відділення української мови та літератури). У рідній alma mater познайомився зі своєю однокурсницею Марією Михайлівною Волошенюк (1934 р. н.) й у 1956 р. став з нею на весільний рушник – довжиною в щасливих 30 років.

Хоча студентські роки були матеріально скрутними, а все ж компенсувалися жагою до знань, цікавими літературними вечорами, мандрівками по місцях Франка, Стефаника, Черемшини. Якщо вести мову про коло його університетських товаришів, то Костянтин Герман навчався в один час із письменниками Степаном Будним і Наталею Кащук, майбутніми науковцями й викладачами університету – дійсним членом Академії мистецтв України, ректором Київського театрального інституту імені І. Карпенка-Карого Ростиславом Пилипчуком, професорами Михайлом Пазяком, Богданом Мельничуком та Іваном Лисим, доцентами Степаном Далавураком, Анатолієм Добрянським, Михайлом Чорнопиським.

(Нижче на першому фото: Студент другого курсу Костянтин Герман. Чернівці, вересень 1953 р.
Друге фото: У студентському колі – Петро Недільський, Наталія Кобринська, Костянтин Герман. Чернівці, 23 травня 1954 р.)

Богдан Мельничук, тодішній студент першого курсу, згадує, що до 26-літнього третьокурсника Костянтина, як і до філфаківських викладачів та ще кількох поважних за віком студентів-фронтовиків, він завжди звертався на «Ви», утім, це ніяк і ніколи не впливало на їхні теплі взаємини. Від студентських років запам’ятався йому Кость Герман як редактор і художник стіннівок, учасник університетського ансамблю, танцюрист, який не пас задніх ні в поривному «Аркані», ні в іскрометній «Гуцулці». А ще – як фольклорист, адже до збірника «Буковина в піснях» (Чернівці, 1957) його упорядники Г. І. Сінченко, В. О. Пасічний та О. С. Романець включили твори «Ой мала я у коморі гречку», «Не хилися явороньку» та «Про заморську долю», записані Костянтином у його рідній Путильщині. Знані ним незчислені народні казки, перекази увійшли до книжок «Казки Буковини. Казки Верховини» (Ужгород, 1968) та «Казки Буковини» (Ужгород, 1973) Михайла Івасюка, напр., «Хочеш до раю – кукурікай!», «Як Федькович їхав до Відня».

Будучи активним учасником занять літературної студії університету, Костянтин і сам спробував себе в літературі, наприклад, у вишівській  багатотиражці «Радянський студент» за листопад 1956 р. опублікували оповідання «На шляху до світла», підписане псевдонімом «К. Бутинар» (бутинарь, -я, бутинєнник, -а, відтивняк, -а, чол. – зах. лісоруб, який працює на лісорозробці [Гуцульські говірки. Короткий словник / відп. ред. Я. Закревська. – Львів, 1997, с. 31]). З яких міркувань не підписався автор власним прізвищем, можна лише здогадуватися. Імовірніше за все – через надмірну скромність. 

Однак найголовнішими для студента Германа були щоденні дослідницькі пошуки в галузі історії мови, діалектології, синтаксису й стилістики, на які запалювали професори Чернівецького університету, завідувачі кафедри української мови Олексій Нилович Савченко та Іван Григорович Чередниченко. Саме від них юнак отримав потужний імпульс до наукової роботи з мовознавства.

Перед українським мовознавством стояла нагальна проблема – створення джерельної бази для діалектологічних студій української мови. Визначальну роль в активізації мовознавчих досліджень у Радянській Україні в 40-х роках відіграла Республіканська діалектологічна нарада в Києві в 1948 р., у роботі якої взяв участь О. Н. Савченко. На засіданні жваво обговорювали програму для збирання діалектологічних матеріалів на теренах України. Повернувшись до Чернівців, він організував серйозну наукову роботу з вивчення говорів Північної Буковини, до якої залучив викладачів, аспірантів і студентів кафедри.

Активним учасником діалектологічних нарад був також професор кафедри І. Г. Чередниченко, автор питальника з лексики та фразеології для збирання діалектологічного матеріалу західноукраїнських говорів (Львів, 1948) та «Програми-питальника для збирання матеріалів до обласного словника буковинських говірок» (Чернівці, 1957). За його ініціативи на філологічному факультеті ЧДУ організовують експедиції для записування говіркового мовлення, діалектологічну практику для студентів, розпрацьовують теми курсових і дипломних досліджень на матеріалі буковинських говірок. Отже, ще будучи студентом, Костянтин Герман захопився вивченням скарбів живої народної мови, записував діалектні тексти та фольклор Розтік і прилеглих гуцульських сіл.

1957 рік став етапним у його житті: по-перше, за рішенням Державної екзаменаційної комісії від 18.06.1957 п’ятикурсник одержав диплом № 100058 із відзнакою за спеціальністю «Філолог, учитель української мови та літератури», а по-друге, у щасливу годину – 26 серпня – народилася його донечка-первісток Галина (шлюбне прізвище – Крушницька).

Дипломованому спеціалісту на той час виповнилося 29 років. І знову він повернувся до педагогічного фаху: поїхав за розподілом разом із молодою дружиною, – теж учителькою української мови та літератури, – у Сторожинецький район Чернівецької обл. Тут п’ять років (із 15 серпня 1957 р. по 19 жовтня 1962 р.) працював директором Старобросківської восьмирічної школи № 1 і паралельно вчителем української мови та літератури. У 1959 році був обраний депутатом Старобросківської сільської ради (до 1962 р.), всіляко допомагав місцевим жителям розв’язати нагальні життєві проблеми, хоч самому на початку 60-х довелося зазнати тяжких втрат: 1961 року помер світлої пам’яті батько, а в 1963 році – дорога ненька...

Як це часто буває з нами на цій грішній землі, хочемо ми цього чи ні, але кожному доводиться пережити час, коли «з журбою радість обнялась...». Такий момент настав і в житті Костянтина Федоровича: 1962 року в зазначеному вище професійно-громадському статусі та вже будучи батьком двох дочок (меншенька Лариса, – після одруження  Щербаль, – народилася 9 березня 1961 року) переїхав із сім’єю в Чернівці та вступив до заочної аспірантури при кафедрі української мови ЧДУ. У характеристиці райвно, підготовленої для подання в ректорат Чернівецького університету, зазначено, що К. Ф. Герман, дисциплінований і досвідчений працівник, зарекомендував себе як успішний організатор навчально-методичної роботи в школі, який згуртував навколо себе висококваліфікований учительський колектив. До того ж шанований директор навчального закладу ніколи не залишався осторонь життя села: організував лекторську групу, сам активно виступав із науково-популярними лекціями, проводив цікаві бесіди, брав участь у методичних нарадах... Та найважливіше, що під час педагогічної роботи він виявив неабияку схильність до творчості, до наукових досліджень особливостей говіркового мовлення буковинців.

11 жовтня 1962 р. аспірант-заочник Костянтин Герман написав на ім’я ректора ЧДУ Корнія Матвійовича Леутського заяву з проханням прийняти його на роботу на посаду старшого лаборанта кафедри української мови філологічного факультету. У документі він зазначив: «Всі обов’язки, покладені на мене, буду виконувати добросовісно. Думаю, що на цій роботі мені буде зручніше продовжувати працювати». Адміністрація університету 22 жовтня 1962 р. затвердила кандидатуру Германа К. Ф. на цій посаді та призначила його науковим керівником завідувача кафедри Івана Григоровича Чередниченка, який, однак, через рік переїхав на роботу до Краснодара.

Проф. Чередниченко спрямував наукові пошуки молодого дослідника в царину синтаксису зв’язного мовлення. Річ у тому, що вивчення говорів на теренах України активно провадилося здебільшого на лексико-фраземному рівні (напр., 1961 р. захистила кандидатську дисертацію з лексики буковинських говірок асп. кафедри української мови В. А. Прокопенко). Водночас синтаксичні особливості буковинських говірок залишалися поза увагою дослідників, хоча про необхідність їх ґрунтовного аналізу йшлося на всіх діалектологічних нарадах в Інституті мовознавства ім. О. О. Потебні. Зокрема, ідею вивчення синтаксичних засобів говіркової комунікації Іван Григорович обговорив із проф. Борисом Олександровичем Ларіним, з яким довгий час листувався.

У 1963 році кафедру української мови очолив доцент Іларіон Іларіонович Слинько, який координував роботу колективу над укладанням «Матеріалів до словника буковинських говірок» (вийшло друком шість випусків). 

Над дослідженням мовлення буковинців працювали доценти Юрій Олександрович Карпенко, Марія Василівна Леонова, Валентина Адольфівна Прокопенко, Корній Михайлович Лук’янюк, Тамара Порфирівна Заворотна, викладачі Петро Михайлович Недільський, Сидонія Василівна Мойсюк, Василина Василівна Яківчик та ін. До цієї важливої справи долучився також аспірант Костянтин Герман, співавтор 5-го випуску «Матеріалів...».

На рідній кафедрі К. Ф. Герман пройшов через всі щаблі професійного росту. На початках обіймав посаду викладача-погодинника (з 01 січня 1963 року), а згодом за результатами конкурсу був зарахований до штату кафедри української мови – з 22 листопада 1965 р. Він розробляє і проводить практичні заняття з історичної граматики, діалектології та сучасної української мови. Окрім навчально-методичної роботи, Костянтин Федорович активно працює над дисертацією: влітку обходив пішки «всі Карпати», ретельно призбируючи під час самостійно організованих численних діалектологічних експедицій фактичний матеріал для наукового аналізу. У цей період учений-початківець виформовує в собі свою знамениту рису, своєрідний «знак якості» творчого доробку – надзвичайну уважність до фактів, звичку фіксувати, визбирувати, перевіряти, «йти від фактажу» до чітких висновків й узагальнень.

Старанність, стриманість, внутрішня делікатність молодого педагога й дослідника імпонувала колегам, і вони рекомендували Германа К. Ф. на посаду старшого викладача кафедри української мови. Більшістю голосів – 19 із 21 – вчена рада філологічного факультету та ректор К. М. Леутський (наказ № 549 від 20 грудня 1967 р.) затвердили рішення кафедри.

Ця подія ще більше заохотила Костянтина Федоровича до реалізації спільного зі своїм науковим керівником задуму. І в 1968 році він успішно захистив кандидатську дисертацію на тему «Складні речення у буковинських говірках», узагальнивши особливості будови складної фрази, її відмінностей від літературної мови, специфіку вживання сполучників тощо. У науковій праці дослідник використав діалектні зв’язні тексти, зібрані автором в 32 населених пунктах Чернівецької області в 1962–1966 рр. за допомогою методики експериментальних (польових) досліджень –найскладнішої з-поміж усіх методів, а також діалектний матеріал кафедри української мови – зв’язні тексти з 84 населених пунктів Буковини. Крім того, джерельна база дисертації охоплює історичні пам’ятки (наприклад «Українсько-молдавські грамоти ХІV–ХVІІ ст.») і твори буковинських письменників – Ю. Федьковича, Є. Ярошинської, Д. Харов’юка, І. Синюка, О. Кобилянської та ін., що дало підставу для обґрунтованих висновків. «Така ретельність і сумлінність у доборі матеріалу йшли від розуміння неперехідної цінності діалектних свідчень для науки і культури; вони стали визначальною рисою усіх наступних праць К. Ф. Германа», – констатували в статті «Пам’яті професора Костянтина Федоровича Германа» професори Павло Юхимович Гриценко й Ніна Василівна Гуйванюк (Українська мова, 2011, № 2, с. 148).

Новоспечений кандидат філологічних наук, маючи вже п’ятирічний стаж у виші та 20 наукових публікацій, активно взявся за організаційну роботу: його двічі обирають на голову профбюро факультету; на громадських засадах впродовж 20-ти років виконує обов’язки секретаря Чернівецького обласного відділення товариства радянсько-румунської дружби (голова – проректор по заочному та вечірньому навчанню Микола Васильович Ляхович); активний член Товариства «Знання» України – наймасовішої в ті часи громадської науково-просвітницької організації – та Чернівецького обласного об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т. Г. Шевченка; голова секції методики проведення лекцій; відповідальний за виховну роботу в студентському гуртожитку, а також організацію цивільного захисту; виконувач обов’язків заступника декана філологічного факультету (замість К. М. Лук’янюка, 1980 р.) тощо. За відповідальне ставлення до громадських доручень К. Ф. Германа нагородили багатьма грамотами університету й органів державного управління в місті й області.

Із 28 червня 1971 року за ухвалою кафедри української мови та одноголосним рішенням вченої ради філологічного факультету старшого викладача Германа перевели на посаду в. о. доцента (відповідний наказ підписав і ректор Костянтин Олександрович Червінський). У перспективному плані роботи доцента, у п. 5, зафіксували наступне: «Зобов’язати кандидата філологічних наук Германа К. Ф. обрати тему докторської дисертації і розпочати роботу над нею». Побажали, як мовиться, у добру годину...

Вчене звання доцента кафедри української мови Чернівецького державного університету Герману Костянтину Федоровичу присвоїти за рішенням ВАКу від 14 квітня 1976 р. (протокол № 66/62). Проте цій події передувала інша: у вересні 1974 року доцент Герман пройшов підвищення кваліфікації у Відділі історії української мови та діалектології Інституту мовознавства імені О. О. Потебні АН УРСР. За час стажування виконав значний обсяг роботи. Зокрема, у бібліотеці Інституту узагальнив досягнення в ділянці слов’янської діалектології, фонології, морфонології та експериментальної лінгвістики; зробив пробні осцилограми голосних звуків українських говірок Північної Буковини; ознайомився з обладнанням експериментальної фонетичної лабораторії, методами картографування лінгвістичного матеріалу, а також принципами укладання першого тому «Атласу української мови».

Одержаний новий досвід був цінним для Костянтина Федоровича як учасника наукового проекту «Атлас української мови», постійного активного члена Міжнародної робочої групи з укладання «Загальнослов’янського лінгвістичного атласу» (далі – ЗЛА). Він був співавтором цієї лінгвістичної праці впродовж 1969–2006 рр., зокрема його 26 карт опубліковано в 10-ти томах ЗЛА, а 3 карти передано до комісії в 2006 році. До того ж у планах майбутнього доктора філологічних наук була не лише монографія та дисертація, а й «Атлас українських говірок Північної Буковини» у 2-х томах, що побачили світ у Чернівцях 1995 року (у видавничій спілці газети «Час» – т. 1 : Фонетика, фонологія, 410 с. ; із 322 картами) та 1998-го (у видавництві «Прут» – т. 2 : Словозміна. Службові слова, 216 с. ; із 220 картами).

К. Ф. Герман – прибічник лінгвогеографічного напряму в діалектології. Він був переконаний, що в результаті лінгвогеографічного картографування певної території ми одержуємо сучасні ареали поширення діалектних явищ певних рівнів мови. Це дає змогу зробити детальніший аналіз сучасного стану живого діалектного мовлення, класифікувати територіальні особливості, бачити інтерференцію між своєрідними діалектами, оцінити вплив літературного мовлення, з’ясувати характер міжмовних контактів, відмежувати загальномовне, інтердіалектне від вузьколокального. Хоча характер ізоглоси, її конфігурація, «лінгвістичний ландшафт» самі по собі не пояснюють історії явищ, а проте ізоглоса є продуктом усього пройденого мовою історичного шляху розвитку». 

Прикметно, що вчений збирав матеріали для своїх праць по всій Буковині за однією авторською Програмою (1995 р.), орієнтованою на південно-західні наріччя української мови, що охоплює 651 питання, у т. ч. з фонетики – 103, морфології – 218, синтаксису – 270. У кожному українськомовному населеному пункті К. Ф. Герман зробив магнітофонні записи, які мали б лягти в основу іншої праці – «Українські говірки Північної Буковини: збірник текстів розмовної мови» (на жаль, ця праця залишилася лише в проекті, як і «Лексикографічний портрет села Розтоки Путильського району Чернівецької області»). Для формування фонотеки й лексичної картотеки своїх праць, цінних для української діалектології, діалектної лінгвогеографії та ареалогії, Костянтин Федорович щорічно організував й очолював, починаючи з 1963 року по 1994 рік, понад 156 діалектологічних експедицій по Південній Буковині, частині Галичини, на Поділля, у Північну Молдову, у яких брали активну участь викладачі та студенти-філологи ЧНУ.

Дозволимо собі ліричний відступ: вітаючи свого товариша й колегу з 60-річчям Богдан Мельничук написав такий вірш-присвяту (1988 р.):

Саме завдяки багаторічній і копіткій роботі К. Ф. Германа мовознавча громадськість має змогу тримати в руках фундаментальну монографію «Українські говірки Північної Буковини в історичному та лінгвогеографічному аспекті: Фонетика, фонологія» (1995), у якій запропоновано вичерпний аналіз фонетичних рис українських говірок досліджуваного регіону з історичними коментарями та лінгвогеографічним представленням. Окремі розділи присвячено питанню походження цих говірок, зв’язкам із іншими говірками та з українською літературною мовою. «Діалектні особливості, узагальнює автор праці, – є живими свідками історії мови, часто більш переконливими, красномовнішими, ніж могили, кістки та зброя» (с. 3). І діалектолог, «подібно до археолога, знімаючи пізніші мовні нашарування, знаходить більш давні, співвідносить їх з певними етапами історії народу, з часом їх зародження та розвитку. Однак це можливе лише у випадку, якщо явища лінгвістичної географії будуть систематично вивчатися у нерозривному зв’язку з історією їх формування за внутрішніми законами мови та історією народу, якому належать діалекти» (с. 13). Дібраний широкий фактичний матеріал, глибокий аналіз мовних явищ з опертям на причиново-наслідкові зв’язки та внутрішні закони розвитку мови, переконують, що К. Ф. Герман добре знає «технологію» діалектологічних студій, усі секрети цієї скрупульозної праці, що має не лише лінгвістичне, але й екстралінгвальне значення, зокрема щодо питання автохтонності українського населення на Буковині. Це відзначає і рецензент його праць Я. В. Закревська: «К. Герман не опускає гострих моментів, а, навпаки, пам’ятає про них постійно і тоді, коли описує фонетичну й фонологічну системи українських говорів Північної Буковини в лінгвогеографічному аспекті, і тоді, коли /.../ висвітлює історію виникнення, шляхи формування і розвитку окремих мовних явищ чи поглиблено вивчає зв’язки українських говірок Північної Буковини з сусідніми українськими говорами, а також з іншими слов’янськими і неслов’янськими мовами».

11 лютого 1996 року на засіданні спеціалізованої вченої ради Інституту української мови НАН України Костянтин Федорович успішно захистив докторську дисертацію «Українські говірки Північної Буковини в історичному та лінгвогеографічному аспекті. Фонетика, фонологія», у якій репрезентував лінгвогеографічний опис фонетичної та фонологічної систем українських говірок території Північної Буковини на сучасному етапі, а також висвітлив історію появи, розвитку та формування цих діалектних явищ, з’ясував причини, що зумовили ці зміни. Провідна установа – Ужгородський державний університет, офіційні опоненти дисертації – Ярослава Василівна Закревська, доктор філологічних наук, професор, завідувач відділу мовознавства  Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича; Степан Пилипович Бевзенко – доктор філологічних наук, професор, професор кафедри української мови Київського педагогічного інституту; Іван Григорович Матвіяс – доктор філологічних наук, професор, провідний науковий співробітник Інституту української мови НАН України – у своїх відгуках констатували, що теоретичні напрацювання К. Ф. Германа як діалектолога вражають панорамністю репрезентації емпіричного матеріалу, своїм загальноукраїнським – і ширше – загальноєвропейським характером.

Результати польових досліджень та наукових узагальнень учений апробував на багатьох діалектологічних нарадах і семінарах, міжнародних наукових форумах в Україні та за її межами, на всеукраїнських конференціях – із належною географією – Київ, Львів, Дніпропетровськ, Житомир, Ужгород, Кам’янець-Подільський, Чернівці, Варшава, Бухарест, Мінськ, Москва, Ленінград, Горький, Воронеж, Кишинів тощо. У полі зору дослідника постійно перебували такі важливі питання, як походження та класифікація українських говірок Буковини, міждіалектна інтерференція і взаємодія говірок з літературною мовою в ареальному аспекті, лінгвогеографічні й порівняльно-історичні аспекти в діалектології.

За рішенням Вищої атестаційної комісії від 11 лютого 1997 р. здобувач кафедри української мови одержав диплом доктора філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 – «Українська мова», а 01 вересня 1997 р. ректор Степан Степанович Костишин на засіданні вченої ради університету урочисто вручив Костянтину Федоровичу атестат професора кафедри історії та культури української мови.

Професор Герман не лише сам багато писав про мовний світ Буковини, а й входив до редколегій провідних наукових видань, з-поміж яких: «Словник буковинських говірок» (Чернівці, 2005); «Культура фахового мовлення» (Чернівці, 2005, 2006, 2011, 2014); «Науковий вісник Чернівецького національного університету: Слов’янська філологія» (з 1996 по 2011 рр.), «Українська діалектологія» (м. Львів), «Галицько-буковинський хронограф» (історико-філологічний науковий збірник, м. Івано-Франківськ); «Актуальні проблеми синтаксису», «Проблемні питання синтаксису» та «Українська мова на Буковині: минуле і сучасне» (м. Чернівці) тощо.

Багато праці доклав учений на рецензування монографій і словників, опонування дисертацій, написання відгуків про автореферати кваліфікаційних досліджень аспірантів і докторантів з лінгвістичної проблематики. Заслуговує поцінування думка проф. Германа К. Ф. щодо уважного підходу до інтерпретації мовних явищ, зокрема тлумачення діалектних слів. Наприклад, у статті «Лексика південно-західного наріччя у Словнику української мови» (К., 1974) він уточнює лексичне значення десяти слів, як-от: «БЕРБЕНИЦЯ (І, 157). Читаємо пояснення – ’діжечка, барило’. Отже, виходить, що бербениця є діалектний синонім до слів діжка, барило. Однак це не так. Бербениця в Карпатах – це спеціальний бондарський вузький невисокий посуд заввишки 75–90 сантиметрів, діаметром 30–35 сантиметрів, і призначається головним чином для транспортування молочних продуктів верхи на конях. Отже, тут тлумачення слова треба було дати не через відсилання до інших слів, тому що вони створюють неправильну уяву про предмет, про його призначення, а через пояснення, дефінітивне визначення, оскільки маємо справу із специфічним предметом побуту» (с. 67). Спало на згадку, як Костянтин Федорович за рішенням Чернівецької спеціалізованої вченої ради (крім того, він був членом спецради в Ужгородському національному університеті) експертував дисертацію асп. кафедри сучасної української мови Шатілової Наталії Олександрівни «Ідіостиль Сидора Воробкевича» (експертний висновок підписав 5 квітня 2011 р., за три дні до відходу у засвіти). На берегах рукопису він не лише уточнював тлумачення діалектних лексем, а й намалював простим олівцем до них ілюстрації... Як завше, його зауваження були посутніми, думки – логічними й оригінальними, тон – доброзичливим.

Під керівництвом д. філол. н., проф. Германа виконано й захищено дві кандидатські дисертації зі спец. 10.02.01 – українська мова: «Українські говірки Південної України» / Крістіна Іванівна Чорней (захист дисертації – 30 червня 2004 р., Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника); «Словозміна іменних частин мови в українських говірках Північної Буковини» / Лілія Георгіївна Гажук-Котик (захист дисертації – 11 грудня 2009 р., Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича).

Не менш вагомими були досягнення чернівецького професора в навчально-методичній роботі. Упродовж роботи в університеті довелося викладати практично всі навчальні дисципліни: «Сучасна українська мова», «Методика викладання української мови», «Старослов’янська мова», «Історична граматика української мови», «Історія мовознавства», «Історія лінгвістичних учень», а також розробляти й читати студентам кілька спецкурсів: «Структурно-семантичний аналіз складносурядних речень сучасної української літературної мови», «Взаємодія української літературної мови з територіальними діалектами», творчо керувати науково-дослідницькою роботою студентів. Для організації самостійної роботи молоді К. Ф. Герман поставив собі за мету підготувати навчальні та навчально-методичні посібники з грифом МОНУ та ЧНУ, яких чимало в його творчому доробку: шість доповнених видань «Культури фахового мовлення» та «Ділової української мови» (у співавт.; заг. ред. професора Н. Д. Бабич); «Контрольні завдання з історичної граматики української мови» (1973); «Навчальні завдання для проведення діалектологічної практики» (1975); «Основи наукових досліджень» (1982), «Історія української мови. Вступ до вивчення курсу» (2001) тощо.

Нагромаджений науково-педагогічний досвід прислужився під час викладання української та російської мов у Сорбонському університеті, куди Костянтина Германа відрядили в 1981 році за міждержавним договором між СРСР і Францією та відповідно до наказу Міністерства вищої та середньої спеціальної освіти (у Парижі він працював до 05 липня 1982 р.).

Коли після відзначення 75-річчя з дня народження в 2003 році з проф. Германом К. Ф. не підписали контракт на новий термін, він стійко витримав цей життєвий удар і... приступив до викладання курсу «Українська мова за професійним спрямуванням» у Чернівецькому фінансово-юридичному університеті (нині – ПВНЗ «Буковинський університет»), у якому до 2008 року очолював кафедру філологічних дисциплін. У штаті цього структурного підрозділу на той час було 6 викладачів української мови та літератури (к. філол. н. Валігура Г. А., Токарюк М. М., Миронюк М. Д., Лащак О. М., Морараш Г.В.), а в 2008 році – уже 20 викладачів української мови й іноземних мов, української та зарубіжної літератур. Кость Федорович ретельно планував річні плани роботи кафедри, готував сам відкриті лекції та відвідував заняття колег, виступав із доповідями на актуальні мовознавчі теми, готував аналітичні огляди новинок наукової та методичної літератури тощо. До його наукового доробку додалося нових 10 праць, у яких автор виклав цінні спостереження щодо проблем наукової інтерпретації лінгвістичних атласів, взаємозв’язків між антропонімією та етнонімією в українських говірках Буковини, розвитку лексики українських говірок Буковини в ХХ ст., архаїчних конструкцій у системі складних речень української мови тощо. На ґрунті вимогливого ставлення передовсім до себе, професійності й вродженої інтелігентності йому вдалося сформувати колектив однодумців, сприяти їхньому фаховому росту.

За багаторічну плідну наукову роботу, особистий внесок у розвиток національної освіти на Буковині Костянтин Федорович Герман став лауреатом обласної премії імені Юрія Федьковича (1995 р.), а 2008 року за високу професійну майстерність та трудові досягнення одержав почесну відзнаку-орден «За розбудову освіти». 

Із 28 серпня 2008 р. по 8 квітня 2011 р. Костянтин Герман обіймав посаду завідувача кафедри філологічних дисциплін у Буковинській державній фінансовій академії (м. Чернівці), де продовжив досліджувати лексичні й синтаксичні особливості буковинських говірок, міждіалектні взаємини в говірках Буковини та слова із символічним значенням у книгах Святого Письма Старого Заповіту (опублікував 8 статей у фахових виданнях України). До того ж проф. Герман К. Ф. не переривав співпрацю з рідним Чернівецьким університетом і брав активну участь у реалізації двох фундаментальних держбюджетних науково-дослідницьких тем під керівництвом завідувача кафедри сучасної української мови, проф. Ніни Гуйванюк: «Функціонування сучасної української мови на тлі взаємодії локальних чинників та загальноєвропейських тенденцій» (2005–2007 рр.); «Вербальні і невербальні ресурси української мови: історичний і сучасний аспекти комунікації» (2008–2010 рр.).

Буковинцям ім’я Костянтина Германа відоме зі шпальт газет «Буковина», «Час», «Доба», «Буковинське віче» і «Зориле Буковиней», у яких він постійно публікує матеріали на злободенні теми, відзначаючи важливі культурні та історичні дати, обстоюючи в своїх публікаціях інтереси України та утверджуючи державний статус української мови, як-от: «Замітки про гуцульське мистецтво» (1957), «З історії міст і сіл Буковини» (1967), «Словник мови творів Івана Франка» (1970), «Походження назви Україна» (1995), «Біля витоків слов’янської писемності» (1999), «Щоб встали з великого сну (До днів Тараса Шевченка)» (2003), «Як довго ждали ми своєї волі слова: Оборона закону про державність української мови – це боротьба проти ревізії і неповаги до Конституції України» (2005), «3а українську мову й вишиванку – страта» (2008) тощо.

Отже, науково-методичний доробок доктора філологічних наук, професора Костянтина Федоровича Германа презентують:

•  1 одноосібна монографія;
• 6 монографій і фольклорних збірників (у співавт.);
• 26 карт у 10 томах «Загальнослов’янського лінгвістичного атласу» (у співавт.);
• 542 карти в 2-х томах одноосібного «Атласу українських говірок Північної Буковини»;
• 1279 словникових статей (літера С) у «Словнику буковинських говірок»;
• 89 статей і тез доповідей з української діалектної мови, ареалогії, фонетики, граматики, синтаксису, стилістики українських діалектів, а також діалектогенезу, взаємодії українських діалектів і літературної мови, міжмовних контактів, ономастики;
• 156 наукових експедицій для збирання діалектних матеріалів до «Атласу буковинських говірок» і «Атласу української мови» (1963–1994 рр.)
• 5 рецензій на монографії та словники;
• 4 навчальні посібники з грифом МОНУ;
• 8 навчальних посібників, рекомендованих редакційно-видавничою радою Чернівецького університету;
•  42 статті в часописах.

Список праць професора Германа Костянтина Федоровича (1957–2011 рр.)

ЗАВАНТАЖИТИ PDF

8 квітня 2011 р., саме на Благовіщення, перестало битися серце відомої Людини-життєлюба, шляхетного чоловіка, визначного вченого, патріота рідного краю і великої Батьківщини, професора Костянтина Федоровича Германа, який 63 роки присвятив педагогічній і науковій діяльності. Випускниця Чернівецького університету, лауреат Шевченківської премії, письменниця Марія Матіос у книзі «Вирвані сторінки з автобіографії» називає свого односельчанка й викладача Костянтина Федоровича Германа чесною і порядною людиною.

...15 червня 2018 року йому мало б виповнитися 90 років від дня народження. Отож у цей світлий день складемо вінок шани нашому справжньому Вчителеві, мудрому Наставнику, надійному й щирому Другові, який ознаменував цілу епоху в українській лінгвістиці – від живомовного слова буковинських говірок до ґрунтовного тлумачення його в загальнослов’янському контексті, і навіть більше – до золотих скрижалів історії та культури рідного народу.

Післяслово

Підготовка цього нарису та створення покажчика праць, що передбачали копітку роботу зі збирання й перевірки біографічних і бібліографічних даних, не були б можливі, якби упорядникові щиро не допомагали інші люди:
КРУШНИЦЬКА Галина Костянтинівна, старша донька К.Ф.Германа;
КАРВАЦЬКА Галина Миколаївна, з якою Костянтина Германа впродовж останніх 20-ти років поєднували дружні стосунки й щасливі моменти спілкування, взаємоповаги й підтримки один одного в різних життєвих ситуаціях;
ВАСИЛЬЄВА Олена Василівна, КАРВАЦЬКА Світлана Стефанівна, ШЕВЧУК Наталія Антонівна – працівники архіву Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича та Буковинського державного фінансового університету ;
ВАЛІГУРА Ганна Анатоліївна – кандидат філологічних наук, доцент, завідувач кафедри філологічних дисциплін Буковинського університету;
ШАТІЛОВА Наталія Олександрівна – кандидат філологічних наук, асистент кафедри сучасної української мови.

УСІМ ЇМ СКЛАДАЄМО СЕРДЕЧНУ ПОДЯКУ!

НА СВІТЛИНАХ У ПРЕЗЕНТАЦІЇ ВИЩЕ:

1 фото: Під час захисту докторської дисертації. Київ, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, 11 лютого 1997 р.
2 фото: З директором видавництва «Прут». К. Герман одержав сигнальний примірник другого тому «Атласу українських говірок Північної Буковини». Чернівц, 1998 р.
3 фото: Високошанована президія урочистої академії на честь 75-річчя з дня народження проф. Германа К. Ф. – проф. Надія Бабич і декан філфаку проф. Борис Бунчук. Чернівці, 15 червня 2003 р.
4 фото: Високоповажного Ювіляра щиро вітає кафедра сучасної української мови на чолі із проф. Ніною Гуйванюк.
5 фото: Вдома за своїм робочим столом. Чернівці, вересень 1998 р.
6 фото: Кафедра історії та культури української мови на чолі проф. Надії Бабич. Чернівці, вересень 1995 р.
7 фото: Члени екзаменаційної комісії з української мови та літератури після вступних іспитів з ректором Костишиним С. С. (третій зліва у другому ряду). Чернівці, липень, 1995 р.
8 фото: Після засідання кафедри філологічних дисциплін у Чернівецькому фінансово-юридичному університеті. Чернівці, березень 2004 р.
9 фото: К. Герман з племінницею із Підзахаричів Людою Татарин, зліва – Анатолій Добрянський. Чернівці, 1996 р.
10 фото: К. Ф. Герман оголошує протокол лічильної комісії під час захисту кандидатської дисертації. Чернівці, 2010 р.
11 фото: Учасники презентації «Словника буковинських говірок». Червона зала ЧНУ, 2005 р.
12–15 фото: К.Ф.Герман на засіданнях спецради Чернівецького університету. 2006–2009 рр.

 Олена КУЛЬБАБСЬКА,
доктор філологічних наук, професор,
завідувач кафедри сучасної української мови
Чернівецького національного університету
імені Юрія Федьковича
15 червня 2018 року