27.10.2018_1.jpg

«Кожен мусить пізнати свій народ і себе в ньому» (Григорій Сковорода)

Цікава монографічна праця про мову як національно-духовний скарб українського народу

Національне минуле служить нам ніби для перевірки того, хто ми є, і для того, щоб знати, чим ми станемо в майбутньому... Треба вдивитися на себе в дзеркало історії нації для того, щоб вивчати себе в цьому дзеркалі, щоб іти далі відповідно до реальності нашого часу, і весь час дивлячись уперед (Хосе Давид Альфаро Сікейрос).

 Колективна монографія «Лінгвокультурологічні засади мовознавчих досліджень» проф. Марчук Людмили Миколаївни (Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка), кандидатів філологічних наук Сукаленко Тетяни Миколаївни (Національний університет державної фіскальної служби України), Вдовиченко Наталії Володимирівни (Одеський національний університет імені І. І. Мечникова) і Сірант Алли Миколаївни (Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка) присвячена актуальній проблемі сучасної лінгвістики – семантичному і прагматичному аналізу мовних одиниць у царині лінгвокультурології та когнітивістики. Коло її читацької аудиторії – наукові працівники, викладачі, учителі, аспіранти, магістранти, студенти.

Наукове видання охоплює структурні частини, чітко зумовлені окресленою метою та завданнями, зокрема: «Передмову»; три основні розділи зі списками використаної літератури до кожного з них; додаток, що пропонує увазі читача коротку інформацію про мовознавців, які розпрацьовують когнітивну проблематику в сучасній лінгвістиці.

У пропонованому дослідженні автори опираються на глибоку теоретичну лінгвістичну базу – від теорії тексту й дискурсу до висвітлення цієї проблеми в сучасних лінгвістичних студіях вітчизняними та зарубіжними дослідниками.

Перший розділ «Лінгвістична модель української ментальност присвячено розв’язанню проблем мовної особистості та формуванню її свідомості» (авт. – Л.М. Марчук). Теоретичні напрацювання автора монографії з лінгвоперсонології екстрапольовано на багатогранну творчість Григорія Павловича Білоуса, мовна палітра якої реалізує актуальне завдання – плекати високу мовну свідомість українців, нагадуючи нам про історично та духовно значимі постаті в історії України («...берегти клейноди од залітних вітрів історії»). Зокрема, у фокусі наукового аналізу перебувають чинники становлення мовної особистості Григорія Білоуса, лінгвокультурологічні засади його ідіолекту – художнього, власне-публіцистичного (у коментарях до поетичних, прозових творів, поетичної драматургії та літературознавчих розвідок) і епістолярного (книга листування). Різноаспектний фактичний матеріал, ґрунтовні висновки щодо об’єкта дослідження загострюють загальний інтерес до феномена української культури й необхідності подальших наукових студій з проблем мовної особистості.

Розділ «Лінгвокультурологічні коди: діахронічний аспект» охоплює два підрозділи. Перший із них присвячено комплексному аналізу лінгвокультурного типажу «священик» з опертям на поняттєві, образні й ціннісні характеристики (авт. – Т.М. Сукаленко). Заслуговує поцінування те, що в рецензованій монографічній праці автор апробувала алгоритм наукового опису лінгвокультурного типажу в українській художній літературі ХІХ ст. підросійської та підавстрійської України: 1) характеристика соціально-історичних умов, у рамках яких виокремлено певний типаж; 2) перцептивно-образне уявлення про типаж, у т. ч. його зовнішність, вік, стать, соціальне походження, місце проживання, мовні особливості, манери поведінки, види діяльності та дозвілля; 3) поняттєві характеристики, побудовані на дефініціях, описах, тлумаченнях; 4) ціннісні ознаки – оціннні висловлювання, що характеризують пріоритети певного типажу. Позитивно, що в цьому підрозділі застосовано теорію фреймової семантики, яку варто залучати для аналізу дискурсу, формування тезаурусу окремого письменника чи певного художнього твору (ідеться про такі основні фрейми, як «Зовнішні характеристики», «Внутрішні моральні якості», «Соціальний стан і соціальна поведінка», «Місце проживання», «Дозвілля», «Сімейний стан», «Сфери діяльності» тощо).

У другому підрозділі виявлено специфіку функціювання лінгвістичних засобів омовлення морально-етичного концепту СОРОМ в українській національно-мовній картині світу (авт. – Н.В. Вдовиченко). Визнаючи системну організацію концептів і взаємозв’язки між ними, автор звертається до моделювання СОРОМУ не як ізольованої одиниці, а як актуалізованого вузла вербально-когнітивної мережі (ВКМ). Перспективною вважаємо розпрацьовану методику виявлення міжконцептуальних зв’язків, у системі яких функціює слово-концепт сором, що об’єктивує «вузол», і унаочнення їх за допомогою інших номінативних одиниць цієї системи через інтроспективно-лексикографічний аналіз. До того ж Наталія Вдовиченко проаналізувала специфіку пропозиційного й асоціативно-термінального наповнення концепту СОРОМ у фразеологізмах, пареміях і текстах сучасної прози; здійснила психолінгвістичне дослідження поняття «сором». Емпіричний матеріал уможливив ґрунтовні висновки: «У свідомості соціуму сором представлено позитивною модусною категорією, оскільки він є формою внутрішнього автоматичного контролю за поведінкою індивідуума. З позицій самого індивідуума, який оцінює свої дії, будучи суб’єктом і об’єктом водночас, сором завжди маркується негативно. Формування негативної оцінності зумовлено внутрішнім станом, пов’язаний із негативними почуттями та емоціями (болем, страхом, незадоволенням, гнівом тощо)» (с. 159).

У третьому розділі монографії «Векторні когнітивні дослідження» (авт. – А.М. Сірант) здійснено порівняльний аналіз лінгвокогнітивних теорій у сучасному зарубіжному мовознавстві. Спираючись на теоретичні положення, висловлені в уже класичних працях дослідників когнітивної лінгвістики, автор обґрунтовує доцільність використання тих чи тих термінів, наприклад, картина світу, мовна картина світу, концептуальна картина світу, концепт, лінгвокультурний концепт, художній концепт тощо. Не викликає заперечень висновкові констатації: «Спроби мовознавців пояснити взаємодії мисленнєвих та мовних процесів, механізми взаємодії мови та мислення, виявилися у випрацювані лінгвокогнітивних теорій, що репрезентують принципи та методологічні підходи двох глобальних підрозділів когнітивної лінгвістики: когнітивної семантики й когнітивної граматики» (с. 186).

Переконані, що теоретично-прикладна цінність одержаних результатів визначає можливість їхнього використання в лекційних та практичних курсах із сучасної української мови, когнітивної лінгвістики, лінгвокультурології, лінгвоконцептології, психолінгвістики, семантики, у процесі укладання словників констант культури народу України. Пам’ятаймо:

До національно-духовних скарбів народу належить мова, у якій знаходить своє відображення його світобачення, психіка, спосіб життя, традиції, культура, обряди, вірування, усе те, що відтворює народну душу, визначає національний менталітет.


Довідково

Лінгвокультурологічні засади мовознавчих досліджень : монографія / Л. М. Марчук, Т. М. Сукаленко, Н. В. Вдовиченко, А. М. Сірант. – Київ. : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2018. – 196 с. – (Серія «Студії з лінгвокультурології та когнітивістики», вип. 1). – ISBN 978-617-7621-06-4

Рецензенти:

Кондратенко Н. В., доктор філологічних наук, професор.
Кульбабська О. В., доктор філологічних наук, професор.
Рарицький О. А., доктор філологічних наук, професор.

Авторизуйтесь на сайті щоб мати можливість залишити коментар

ORCID: 0000-0002-1858-9269

ORCID (англ. Open Researcher and Contributor ID) — єдиний міжнародний реєстр учених для коректного цитування статей.

Перейти

Researcher ID: C-2286-2017

ResearcherID – ідентифікатор ученого (дослідника), що дає змогу формувати список власних публікацій.

Перейти

Google Scholar

Академія Google (англ. Google Scholar) - безкоштовна пошукова система за текстами наукових публікацій.

Перейти