18.10.2018_6.jpg

Життя людське між «ТАК» і «Ні»...

Життя іде і все без коректур, і як напишеш, так уже і буде (Ліна Костенко)

 Сіяв на хлібному полі сіяч, /.../
Зерна на добрую землю впали
(мабуть, їм видався вдалий час)
тож – і зродили...
(«Притча про сіяча»).

У 1982 році Віталій Русанівський писав: «...шлях розвитку мовознавства пролягає як через неосвоєні лінгвальні землі, так і через багаті добірним зерном знань мовні поля». Таким «неосвоєним лінгвальним полем», що не лише привернуло до себе увагу провідних мовознавців, а й стало епіцентром їх зацікавленості, виявилася сучасна теорія синтаксису, що з-поміж багатьох категорій охоплює дві фундаментальні – категорії ствердження та заперечення.

Складність їх вивчення зумовлена передовсім багатовимірністю, і в цьому переконують праці науковців, у яких зазначену дихотомію витлумачують як категорії логіко-граматичні, синтаксичні, комунікативно-прагматичні, структурно-семантичні, семантико-граматичні, модусні чи когнітивно-функційні. Утім, єдиного підходу до лінгвістичної інтерпретації опозиції «ствердження ↔ заперечення» в україністиці немає. Саме тому заслуговує на поцінування вихід у світ ґрунтовних монографій – Мирослави Петрівни БАГАН «Категорія заперечення в українській мові: функціонально-семантичні та етнолінгвістичні вияви» (2012) та Олени Василівни ГУРКО «Категорія ствердження та її вираження в українській літературній мові» (2017), у яких системно, на широкому фактичному матеріалі досліджено функційно-семантичні параметри реалізації категорій, задекларованих у назвах книг.

Цінність презентованих праць насамперед у тому, що вони ґрунтуються на таких важливих методологічних принципах, як функціоналізм і антропоцентризм, у світлі яких заперечення та ствердження постають не лише як лінгвістичні феномени, але й як складники психологічно зумовленої мисленнєво-мовленнєвої операції, за допомогою якої мовці пізнають й інтерпретують світ, структурують досвідні знання, реалізують свої психічні стани та комунікативну взаємодію.

agenda

У монографії «Категорія заперечення в українській мові: функціонально-семантичні та етнолінгвістичні вияви» Мирослава Баган розв’язала непрості завдання – витлумачити категорію заперечення з погляду її 1) полістатусності, 2) структури (типології засобів вербалізації), 3) функційних виявів і прагматики, 4) зв’язку з іншими інтегральними категоріями (зокрема докладно схарактеризовано спільні та відмінні ознаки з категорією ствердження). Уперше в українському мовознавстві різноаспектно розкрито роль заперечення в психологічній, когнітивній та комунікативній сферах буття; проаналізовано роль та межі використання заперечної стратегії в українськомовній інтерпретації світу; з’ясовано психологічні та комунікативно-прагматичні передумови вибору заперечних одиниць в українському фольклорі. Успішною виявилася спроба інтерпретувати категорію заперечення за такими важливими ознаками, як: 1) об’єкт впливу, 2) комунікативно-прагматичні цілі, 3) спосіб мовленнєвої реалізації.

agenda

 

Наукова новизна монографічного дослідження «Категорія ствердження та її вираження в українській літературній мові» в тому, що широкий та різностильовий матеріал висловлень зі стверджувальним змістом уможливив виконання низки інноваційних завдань, зокрема:

  • диференційовано пряме, непряме та імпліцитне ствердження, установлено параметри їх вираження на морфологійному й синтаксичному рівнях;
  • виокремлено основні лексико-граматичні й фраземні засоби експлікації стверджувального значення;
  • розширено функції слів-речень у вербалізації значення ствердження; визначено основні способи вираження значення констатації за допомогою висловлювань згоди;
  • окреслено межі заперечних засобів в передаванні значення ствердження; виявлено основні функційно-стильові сектори експлікації стверджувального значення (ядерну, приядерну, проміжну, периферійну та крайню периферійну зони).

Безперечно, презентовані монографії з успіхом використають не лише у вузьких колах науковців,
а й у широкому викладацько-студентському середовищі університетів,
де зручно набувати корисних знань і вчитися мистецтву всебічного аналізу мовного матеріалу.

04.11.2018 1

Післяслово 

Якщо Ви думаєте, що в житті людини все відбувається лише на протилежних полюсах «ТАК» чи «Ні», то помиляєтеся.
Їх з’єднує надійний міст подвійного заперечення за допомогою таких конструкцій:

  • не + допоміжна частина складеного присудка + не + інфінітив як основна частина такого присудка, напр.: Я не можу не любити життя = Я люблю життя (таке висловлення звучить полемічно, як відповідь на ймовірне неозвучене заперечне припущення);
  • не + не + член речення (здебільшого присудок або головний член односкладного речення), напр.: Чистісінька брехня, адже він не не любить, а просто боїться (такі конструкції громіздкі, неестетичні й дещо складні для сприймання, проте їх уживають, щоб категоричніше спростувати раніше висловлене заперечене судження);
  • не +  відпредикатні іменники, прикметники чи прислівники із заперечною семантикою, напр.: Зараз ми вже не несподівані (такі висловлення спрямоване на спростування згорнутого заперечного судження: Хтось вважає, що ми несподівані + Це не так); 
  • не без + іменник-девербатив у родовому відмінку, напр.: Він говорив не без хвилювання (подібні конструкції реалізують обмежене, неповне ствердження, передають дискусійність, неоднозначність певної ознаки);
  • прикметники з префіксально-прийменниковим комплексом небез- на кшталт небезрезультативний, небезпроблемний, небезгрішний, небезсумнівний тощо, напр.: Уперше в історії України вибори є небезальтернативними (префіксальні компоненти використовують у книжному мовленні для послаблення категоричності висловлення, концентрації уваги на дискутивному характері ознаки);
  • два префікси анти- (рідко, зазвичай у мові ЗМІ), напр.: Відповідь анти-антиглобалістів (такі новотвори також конденсують у собі заперечення іншого заперечення);
  • іронічне заперечення морфологічно вираженого заперечення, на письмі маркованого лапками (у мові ЗМІ, інтернетному спілкуванні), напр.: Бо де ж узяв грошей «немільйонер» Іван Бокий для випуску мільйонного тиражу високоформатної газети?
  • не + вторинні заперечні предикати брехня, вигадка тощо, напр.:Ха-ха-ха! Оце брехня! – А от і не брехня! (такі конструкції функціюють здебільшого як самостійні синтаксичні одиниці – заперечні слова-речення, рідше вживаються як конструктивні компоненти семантично і синтаксично складних речень).

Отже, функційне навантаження подвійного заперечення полягає у спростуванні іншого, комунікативно не акцентованого заперечення, що забезпечує лаконічну діалогізацію мовлення (М. Баган, с. 214–219).


 ДОВІДКОВО

Баган М. П. Категорія заперечення в українській мові: функціонально-семантичні та етнолінгвістичні вияви [Текст] : монографія / М. П. Баган. – К. : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2012. – 367 с.
Відповідальний редактор: Олександр Онисимович Тараненко, доктор філологічних наук, професор (Інститут мовознавства імені О.О.Потебні НАН України).

Рецензенти: Марія Іванівна Голянич, доктор філологічних наук, професор (Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника);
                       Василь Михайлович Ожоган, доктор філологічних наук, професор (Національний університет «Києво-Могилянська академія»);
                       Олександр Іванович Леута, доктор філологічних наук, професор (Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова).                  

Гурко О. В. Категорія ствердження та її вираження в українській літературній мові [Текст] : монографія / О. В. Гурко. – Дніпро : ЛІРА, 2017. – 316 с.
Відповідальний редактор:  Ірина Степанівна Попова, доктор філологічних наук, професор (Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара).

Рецензенти: Олександр Іванович Леута, доктор філологічних наук, професор (Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова).
                       Надія Миколаївна Сологуб, доктор філологічних наук, професор (Національна музична академія України імені П. І. Чайковського);
                       Юрій Олександрович Шепель, доктор філологічних наук, професор, академік АН вищої освіти України (Дніпровський національний університет
                       імені Олеся Гончара).

Авторизуйтесь на сайті щоб мати можливість залишити коментар

ORCID: 0000-0002-1858-9269

ORCID (англ. Open Researcher and Contributor ID) — єдиний міжнародний реєстр учених для коректного цитування статей.

Перейти

Researcher ID: C-2286-2017

ResearcherID – ідентифікатор ученого (дослідника), що дає змогу формувати список власних публікацій.

Перейти

Google Scholar

Академія Google (англ. Google Scholar) - безкоштовна пошукова система за текстами наукових публікацій.

Перейти