Студентська ліга: перемога чернівецьких філологинь у конкурсі Шевченка
Єдине щастя в житті людини – це постійне прагнення вперед (Еміль Золя)
Відзначення Днів науки в Чернівецькому національному університеті цьогоріч було надзвичайно насиченим на різні події. Для філологів свято прикметне впевненою перемогою у фінальному етапі ІХ Міжнародного мовно-літературного конкурсу учнівської та студентської молоді імені Тараса Шевченка двох студенток – магістрантки V курсу Анніти Бербенюк та Марії Фернюк, яка за кілька тижнів одержить диплом бакалавра (обидві переможниці на першому фото галереї). Під керівництвом докторів філологічних наук, професорів випускових кафедр української літератури й сучасної української мови Лідії Ковалець і Олени Кульбабської вони гідно підготувалися до творчих перегонів, займалися дослідницько-пошуковою діяльністю творчого доробку Кобзаря.
За результатами перевірки конкурсних робіт (Наказ Міністерства освіти і науки України від 01.04.2019 року № 418) Анніта й Марія посіли почесні ІІІ місця серед студентів закладів вищої освіти України й 30 травня нагороджені Дипломами ІІІ ступеня.
Вітаємо! Щиро!
І хоч усіх нас охопила сесійна лихоманка, усе ж ми мали нагоду поспілкуватися з володарками переможної «бронзи».
Знайомтеся – Анніта БЕРБЕНЮК.
– Яким є Ваш життєвий девіз, Анніто?
– «Відвойовуй себе для себе самого» (Із листів Луція Аннея Сенеки до свого учня Луцилія).
– Про що Ви мріяли в дитинстві? Ким хотіли бути?
– Певно, багато дівчаток у молодшому віці хотіли стати вчителями. Кажу це з власного досвіду, бо і я про те мріяла. Ми дорослішали, змінювались уподобання, відповідно, змінювались і життєві орієнтири. Я теж вагалась і страшенно боялась помилитись у виборі фаху. Та які б варіанти щодо майбутньої професії не з’являлися, а до вчителювання я ніколи не була байдужою. Обожнювала дні шкільного самоврядування та з великим задоволенням бігла «на заміну» до молодших учнів. Зовсім не очікувано почалася для мене активна діяльність репетитора з української мови й літератури, що триває і донині. Отак любов до слова й до дітей привели мене на філологічний факультет. Гадаю, усі доленосні рішення народжуються разом із нами, живуть у нашій свідомості, а потім «вистрілюють» у потрібний момент.
– Розкажіть про Вашу родину, навчання в школі. Чи підтримували Вас батьки, коли Ви вирішили вступити на філологічний факультет Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича?
– Я завжди знала, що батьки стануть на мій бік: вони ж дали мені чудове виховання, а тому впевнені в адекватності моїх думок. Мама ніколи не бачила мене лікарем, юристом чи банкіром – вона бачила мене передовсім щасливою людиною. А щасливою я можу бути тільки тоді, коли займаюсь тим, що подобається. Філолог – це не професія, це стиль життя; треба надто сильно любити Слово, щоб мати мужність присвятити цьому життя, інакше – це марна трата часу. Рада, що маю таких батьків і вдячна Богу, що поруч із ними маю змогу відчувати себе дитиною. Бо, переступивши батьківський поріг, не можу дозволити собі бути слабкою.
Пам’ятаю, у 3-ому класі я вперше взяла участь у Міжнародному мовному конкурсі імені Петра Яцика й посіла ІІІ місце на міському етапі. Ще тоді та юна школярка не усвідомлювала, що це – хоч і маленька, але вже перемога в її житті. Світ лише починав відкриватися, бажання конкурувати з іншими й доводити передовсім самій собі, що всі перешкоди – лише в нашій голові, зростало щороку. Досі дбайливо зберігаю всі свої грамоти, дипломи й подяки: для батьків, – щоб пишалися, для себе – як мотивацію для подальших успіхів.
– Отож мрія про гуманітарні науки здійснилася. А чого Ви очікували від навчання за спеціальністю «Філологія (українська мова та література)»? Що з того справдилося, а що залишилося на перспективу?
– Будь-яке шкільне уявлення про університетську освіту буде хибним, оскільки школа та університет – це два абсолютно різні світи, і кожен з них по-своєму прекрасний. Ми першокласниками переступаємо шкільний поріг, міцно тримаючи батьків за руку, а виходимо вже дорослими й самостійними (як нам здається), прагнучи здобуту вищу або передвищу освіту. Університетові належить не менш важлива роль у формуванні особистості: саме на студентських просторах відбувається переломний етап, коли ми, обираючи професію, окреслюємо потенційну траєкторію життя. І лише від нас залежить, якою вона буде – прямою, ламаною чи розривною.
Від першого курсу й дотепер я відкриваю для себе щось нове у філологічних науках і кожного дня... закохуюся в мову й літературу ще більше. Читаю не тому, що «треба» (а читають зацікавлені студенти-філологи д-у-ж-е багато!), а тому, що це надихає, розвиває емоційний інтелект. Людині постійно необхідно черпати звідусіль наснагу, і для кожного це різне джерело. Для мене таким повноводним річищем є філологія. Завжди серйозно і на жарт розповідаю своїм друзям і знайомим про навчання, а отже, 5 років тому я зробила правильний вибір.
Переконана, що студентські роки мають бути динамічними. Мені подобається брати активну участь у різних заходах. Цікаво, наприклад, бути модератором і співорганізатором благодійних концертів («Подаруй надію на життя», «Зимова казка зі Святим Миколаєм» тощо). Упродовж 3-х років я очолювала навчально-науковий відділ Студентського парламенту, за ініціативою якого проведено безліч літературно-мистецьких вечорів, науково-практичних конференцій, благодійних акцій, круглих столів тощо. Не буду шкодувати, що чогось не встигла в цій царині. Жаль огортає, що невдовзі цю сторінку життя доведеться перегорнути.
– 2019 рік для українців особливий: 9 березня ми широко відзначали 205-ту річницю від дня народження Тараса Григоровича Шевченка. Цій знаменній події присвячено й цьогорічний Міжнародний мовно-літературний конкурс учнівської та студентської молоді імені Тараса Шевченка, у якому Ви взяли активну участь, здобувши ІІІ місце у фінальному етапі. Який він, «мій Шевченко»? З ким говорить він через поетичне слово? У чому полягає нова естетика Шевченкового слова?
– Цей конкурс крокує зі мною пліч-о-пліч ще зі шкільної лави. Щороку здобувала призові місця, але лише на міському чи обласному рівнях. Цьогоріч мені вдалось вибороти право представляти філологічний факультет Alma mater уже на фінальному етапі творчих змагань.
Твори Тараса Шевченка – унікальна неповторна цілість, єдність авторського життя і творчості, що уособлює гармонійний синкретизм. Він проектує себе назовні так, що історія його життя становить частину історії Батьківщини. Певно, нема такої іншої людини в українській історіографії. І не буде. Будуть великі письменники, але не буде вже пророків.
– У якому разі, на Вашу думку, можна досягти успіху? Поділіться, будь ласка, власним «рецептом».
– Життя кожного дня дає мені зрозуміти, що воно не ціль, а шлях, який треба гідно пройти. Шлях, на якому часто можна помилятися в собі, у своїх вчинках, в інших людях; шлях, який може примусити десь тихенько плакати, щоб ніхто не бачив, і усміхатись серед людей, вдаючи, що все чудово. Шлях важкий і водночас такий прекрасний своїми цінними уроками. Хоча інколи буває надто складно, та я завжди нагадую собі: Бог не дає людині більше випробувань, ніж вона може витримати.
Без сумніву, невтомна праця завжди дає солодкі плоди. Помітила таку дивну річ: чим більше справ я планую, тим продуктивніше минає день. Уже звикла до швидкого ритму життя. Так, інколи я дуже втомлююся, але це приємна втома, адже відчуваю, що живу, а не просто існую.
Я дуже самокритична, а тому ніколи й не вважала себе успішною. Мені завжди є до чого прагнути, над чим працювати. Однак з упевненістю можу назвати себе щасливою людиною: поруч зі мною здорові батьки, кохана людина та вірні друзі. А де щастя, там і успіх!
(Інтерв’ю записала Олена КУЛЬБАБСЬКА,
доктор філологічних наук, професор,
завідувач кафедри сучасної української мови
Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича)
Далі буде...
