Педпрактика-2019 – можливість для професійного зростання філолога
Найскладніше почати діяти, усе інше залежить лише від вашої наполегливості (Амелія Ергарт)
Класичному університету складно ставати на «педагогічні рейки». Те, що для навчальних закладів, які здавна готують учителів, є вже звичною справою, для нас – незвідана царина. Але, одержавши новий освітній вектор, ми наполегливо працюємо, оскільки чітко розуміємо: наша перспектива – за спеціальністю «Середня освіта (українська мова та література)».
Цьогоріч у залікових книжках студентів-філологів 3-го курсу вперше з’явився запис «Ознайомлювана педагогічна практика» (керівники від кафедри сучасної української мови – кандидати філологічних наук, доценти Оксана МАКСИМ’ЮК, Людмила ТОМУСЯК та Іванна СТРУК). Оскільки все перше заслуговує на особливу увагу, то й нам цікаво почути враження студентів від здобуття першого практичного досвіду. Серйозні і на жарт. Отож включаймо мікрофон))).
Олександра КОСОВАН: «Щопонеділка студенти 3 курсу кафедри сучасної української мови Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича відвідували заклади загальної середньої освіти, щоб перейняти досвід учителювання у провідних фахівців Буковини. Зокрема, майбутніх педагогів радо зустріла Чернівецька гімназія № 4 – одна з найкращих не лише за рейтингами міста, а й у всій Україні (див. на фотографіях нижче). Цікаво було дізнатися, як працюють учителі школи, випускники якої щороку демонструють високі результати ЗНО, передовсім із української мови та літератури.
Студентів нашої групи зі специфікою організації навчального процесу та позашкілля ознайомила Ольга Василівна ЛАБА – випускниця Чернівецького університету 1988 року, вчитель-методист з української мови й літератури та заступник директора з навчально-виховної роботи. Мені пощастило, оскільки моїм наставником була Галина Василівна, яка навчає учнів І(5) та IV(8) класів. Уже перші хвилини спостереження за ходом уроку переконали, що робота із сучасним «поколінням Z» потребує високого рівня знань, неабияких емоційних зусиль і терпіння.
На загал відомо, що нині українські заклади загальної середньої освіти активно впроваджують у навчальний процес новітні технології, опираючись передовсім на концепцію Нової української школи (НУШ) й оновлені програми з базових дисциплін. І справді, перебуваючи на практиці більш ніж два місяці, помітила деякі відмінності між уроками, які я відвідувала, ще будучи школяркою, й уроками в гімназії під час ознайомлювальної практики. Динамічно. Цікаво. Не стандартно. Відчутними є якісні зміни сучасної школи, її адаптація до глобалізаційних реалій, науково-технічного прогресу тощо. Відомо, що освіта довгий час була однією з найменш реформованих сфер в Україні й зазвичай орієнтувалася на накопичення знань – ”hard skills”, тоді як у сучасному світі дедалі необхіднішими стають ”soft skills”, тобто важливим є не тільки пояснення й запам’ятовування нового матеріалу, а й реалізація його на практиці, аналіз та видозміни вивченого відповідно до життєвих ситуацій. На прикладі професійної майстерності вчителів гімназії № 4 можна дійти висновку, що традиційні підходи до навчального процесу відкидати не варто, краще активно поєднувати їх з інтерактивними методами навчання та завданнями, які активізують критичне мислення, створюючи цим самим стійкий інтерес до пізнання та ситуації успіху.
Для мене ознайомлювальна практика (її чомусь у повсякденні називають «пасивною»))) – це не лише спосіб занурення в шкільне життя, а і своєрідний дороговказ у майбутнє, який допомагає усвідомлювати, чи готова я працювати з дітьми, на які проблеми наражаються вчителі й учні в сучасному навчальному просторі й над чим варто попрацювати перед початком педагогічної діяльності. Тому щиро вдячна фахівцям, які відкривають студентам-філологам усі секрети роботи педагога та надихають початківців на нові звершення.
Сподіваюсь, що освіта в Україні продовжуватиме рух до вдосконалення та покращення навчальних технологій через гармонійне поєднання освітніх традицій та успішного досвіду провідних держав світу».
Тетяна ГЛАДІЙ: «Ще трохи й навчання на 3-ому курсі філологічного факультету добіжить кінця, а отже, я все частіше починаю задумуватися, як у майбутньому працюватиму в школі? Інколи пробирає острах перед прийдешньою відповідальністю: саме від мене залежить, як мої учні вивчатимуть рідну (або державну) мову та українську літературу. Побоювання реальні, адже не тільки безвідповідальні лікарі можуть зашкодити людині – непрофесіоналізм вчителя залишає глибші рани в душі і свідомості дітей.
На щастя, мені випала чудова нагода знову поринути в шкільне життя. Але в іншій іпостасі – «не-учениці». На «екваторі» студентського життя я спрямовувала свою увагу не стільки на засвоєння знань, скільки на необхідності перейняти педагогічний досвід і набути вчительської майстерності. Практика в школі перевершила всі мої сподівання. Спочатку не хотіла знову «сідати за шкільну парту», але вже з першого уроку захопилася почутим і побаченим. Було надзвичайно цікаво і приємно спостерігати, як учителька – Ізідора Степанівна – проводить уроки української мови та літератури. Насамперед вона – відмінний фахівець, який чудово налагоджує контакт із дітьми й уміє довгий час тримати їхню увагу й активність. Упродовж заняття школярі були надзвичайно зацікавлені філологічними проблемами, майже всі прагли відповідати на запитання вчителя, коментувати виконані завдання... Кожен урок починався з актуалізації опорних знань, що неабияк сприяло закріпленню пройденого матеріалу й налаштовувало школярів на сприйняття нової інформації. Не могло не тішити те, що учні теж вивчали синтаксис, і я з цікавістю проводила паралелі між обсягом програмового матеріалу в шкільному підручнику та в науковій літературі.
Старанно намагалася перейняти досвід і вміння Ізідори Степанівни, яка навчала, що передовсім важливо зацікавити дітей і пояснити важливість виучуваної теми, підбирати до кожного «свій ключик». Необхідно вміти завжди уважно ставитися до школярів, у напружених ситуаціях тримати себе в руках, бути коректними під час спілкування з учнями та їхніми батьками. Ще одним значущім чинником у підкоренні педагогічного евересту є постійне бажання саморозвиватися, самовдосконалюватися, безперервно розширювати власний кругозір та шукати нові методи викладання.
Підсумовуючи, зазначу, що важко переоцінити заслуги талановитого педагога, який відкриває перед дитиною двері в безмежний світ знань, впливає на формування його життєвої позиції та пріоритетів, закладає ґрунт його майбуття. Тепер я докладатиму максимум зусиль, щоб згодом моє покликання ніколи не стало нудною професією. Пам’ятаймо: «Учень – це не посудина, що її потрібно наповнити, а факел, який треба запалити» (К. Ушинський)».
Соломія ВОЛОШИН: «Нині, на третьому курсі, я проходжу ознайомлювальну педагогічну практику в Чернівецькій гімназії № 4. І найперше, чим ця практика стала для мене корисною, – це тим, що вона дала змогу побачити навчальний процес з іншого ракурсу: тепер я не сиджу в класі як учениця, яка готується до заняття, – я беру участь у навчальному процесі як спостерігач, який намагається почерпнути щонайбільше від учителя, запозичити його педагогічний і комунікативний досвід.
Ознайомлювальна практика дала змогу відчути себе вчителькою. Трохи дивно було тоді, коли ми перевіряли зошити, а учні зверталися до нас на «Ви», та й учителі спілкувалися нарівні, що мотивувало відповідальніше ставитися до виконання різних доручень (згадала, що постать учителя оспівана в багатьох українських творах – найчастіше з пієтетом, а подеколи й гумористичо))).
Практика допомогла зрозуміти, що за власним бажанням я б не хотіла працювати вчителем у школі, адже це потребує неймовірного терпіння, надзвичайної витримки, досвіду та знань, яких наразі в мене недостатньо, хоча хто зна, як то буде далі…».
Крістіна ГОРДЕЙЧУК: Цього року я набула нового статусу – «практикант», оскільки новими освітніми планами на ІІІ курсі філологічного факультету передбачено проходження першої педагогічної практики. Забігаючи наперед, зазначу: я зрозуміла, що в майбутньому бажаю стати педагогом. Чому? Бо я дуже люблю дітей, а отже, моя професія має бути обов’язково пов’язана з ними. Чи це буде саме школа? Нині на 100 відсотків не можу гарантувати. Для цього є причини.
По-перше, вчитель – це нелегка професія, і чи буду я здатна опанувати педагогічну майстерність – не скажу тепер достеменно. Утім, моє бажання до роботи з дітьми мотивує до навчання та вдосконалення своїх умінь і навичок...
По-друге, професія вчителя, як на мене, – одна із найважчих, оскільки педагоги мають наполегливо працювати не лише в школі, а й вдома, перевіряючи зошити, готуючись до наступних уроків, добираючи цікаві факти з культури, народної та літературної творчості... Тут важливо зуміти поєднати роботу з особистим життям, із сім’єю – для високого життєвого лету.
Що ще непокоїть? На словах усі розуміють важливу роль Учителя в сучасному суспільстві, а на практиці... у шкільних працівників найменша зарплата. Я вважаю, що це неправильно! Зараз модно говорити, що «Учителі – агенти змін у суспільстві», а тому держава мала б гідно поцінувати їхню працю.
Проте досить негативу, краще перейдемо до конструктиву. Щиро вдячна керівнику педагогічної практики від гімназії Світлані Георгіївні Тюфтій, філологу за покликанням. Її візитна карта – досконало виконувати свою роботу, чітко ставити перед собою завдання і мету, максимально ефективно досягати їх, використовуючи різні сучасні технології та прийоми, щоб заохотити всіх, без винятку, учнів. Прикметно, що Світлана Георгіївна активно використовує під час уроку різнотипну наочність, що дає змогу зекономити час на вивчення нової теми або повторення вже засвоєного матеріалу, активізувати зорову або слухову пам’ять.
Під час практики я з двома одногрупницями співпрацювала з 5-А й 11-Б класами. Особливо цікаво було спостерігати за інтенсивною підготовкою випускників до ЗНО з української мови та літератури. Бажаю всім найвищих балів, щоб учитель і батьки пишалися своїми дітьми!».
Юлія ГРИНЕНКО: «Передовсім зауважу те, що будь-яка форма проведення практики дає студентам змогу побачити «зсередини» сучасний навчальний процес. А відповідно, стати його частиною на певний час.
На мою думку, під час пасивної практики, коли ми здебільшого відвідуємо уроки вчителя-філолога, варто «виходити» за межі одного предмета. Переконана: чим більше в активі різних класів та гуманітарних дисциплін, тим цікавіше і корисніше в плані досвіду. Отож я мала змогу побувати на уроках української мови в 5–6, 9 і 11 класах, а також зарубіжної літератури у 8 класі та уроках англійської мови в 9 класі. Абсолютно очевидно, що з цікавістю відвідувала кожен урок, беручи для себе все необхідне й нове.
Що дуже важливо та справді пізнавально для мене – так це змога проводити урок в 11 класі, за що я дуже вдячна Тюфтій Світлані Георгіївні, переможцю конкурсу «Учитель року-2009». Це неабиякий досвід (хоч і не вкладається в поняття «пасивна практика»)))!
Хвилювання, що огорнуло мене перед проведенням уроку, не зрівняти ні з чим, проте «не такий страшний вовк, як його малюють». Випускники гімназії надзвичайно відповідально ставляться до уроків української мови та літератури, можливо, це спричинено складанням ЗНО, і кожен усвідомлює рівень відповідальності перед самим собою (здійснення мрії навчатися в університеті за державним замовленням), учителем і батьками. Утім, більш ніж впевнена, що саме дисципліна, яка панувала в класах, сприяла успішному закріпленню теоретичного матеріалу на практиці. Повага учнів до мене як до студентки-практикантки, була відчутною, і це не могло не тішити мене. Учні чудово йшли на контакт, я ж, зі свого боку, робила все можливе, щоб вони почерпнули з уроку все необхідне (певні знання). Звичайно, це був мій перший досвід у проведенні занять, проте можу з впевненістю сказати, що не останній, адже робота вчителя або ж викладача припала мені до душі».
Марія ГРИНЧУК: «Під час педагогічної практики зі спеціальності «Українська мова та література» я ознайомилася зі специфікою та основними засадами роботи вчителя-філолога в гімназії. Пощастило спостерігати за роботою Мілітії Олександрівни Затолочної, манера викладання якої дуже подобалася учням, адже вона часто використовувала різноманітні форми і методи навчання (у т. ч. індивідуального), різнорівневі завдання, інтерактивні методи навчання з впровадженням елементів тренінгу, рольових ігор та навчальних дискусій. Помітила партнерські стосунки вчитель-учень та учень-учень на уроці (загалом в класі панувала доброзичлива атмосфера взаємодопомоги та співпраці). Школярі жваво відповідали на запитання, демонструючи засвоєні знання, залюбки працювали біля дошки. Не забувала Мілітія Олександрівна і про дисципліну на заняттях, коректно спонукаючи до порядку. На перерві в гімназії чергують учні, стежачи за чистотою. Ця справа не з легких: у коридорі під час короткотривалого відпочинку завжди чути дзвінкі голоси малечі та баси юнаків, дівчата теж не баряться обмінятися враженнями про різні події. Єдиний мінус – «технічна революція» в руках учнів навчального закладу. Усі вони постійно заглядають у смартфони. Звичайно, сучасні школярі, так само і студенти, знаходять через інтернет нову інформацію, обмінюються нею, використовують їх замість «паперових» підручників. Однак, на мою думку, було б краще, якби діти більше рухалися, а не чекали на уроки фізичного виховання».
Анастасія ДЯЧУК: «Зайшла я в школу після довгої перерви... і відразу потрапила у вир рухів, звуків і сміху… Сіла в класі за парту, як три роки тому й подумала: «О, зараз почнеться урок. Триватиме так довго й нудно, як і деякі пари...». А ось і ні. Усе виявилось зовсім не так, як гадалося. Час пролетів швидко, й оком не моргнула. Відкриття того дня – перевірка зошитів. За два уроки ми встигли лише по 5 зошитів перевірити))). Яка це важка праця!!! Ніколи в житті не могла собі подумати, що вчитель так «страждає і мучиться». Порахувала, скільки часу потрібно, щоб перевірити зошити 30-ох учнів... А якщо класів багато... Шкода цього вчителя. Чи буду я педагогом у майбутньому? Варто над цим дуже добре подумати».
Ольга БОЙЧУК: «Під час проходження педагогічної практики в Чернівецькій загальноосвітній школі № 27 я ознайомилася з методикою викладання української мови та літератури. Щопонеділка спостерігала й аналізувала як роботу вчителя, так і діяльність учнів під час уроків та в позаурочний час. Перебування в школі допомогло мені здобути практичні навички, поглибити і закріпити знання, здобуті в школі з фахових дисциплін, виробила вміння здійснювати заплановану навчально-виховну роботу з дітьми старшого шкільного віку. Найбільше сподобалось те, що сучасний учитель застосовує на уроках не лише підручник, а й різні новітні технології (ноутбук, мультимедійна дошка тощо).
На мою думку, ця педагогічна практика дуже корисна, тому що сприяє формуванню інтересу до професії вчителя, а також виявленню педагогічних здібностей студентів. Яких висновків я дійшла? Відповім наступне. Пояснюючи граматичний та лексичний матеріал у різних класах, варто стежити за своїм мовленням та слововживанням, звертати увагу на те, чи розуміють діти пояснення, і адаптовувати його з огляду на вік школярів, рівень підготовки тощо. Після пояснення програмового матеріалу необхідно обов’язково повторити та закріпити ключові моменти на прикладах та вправах. Організовуючи навчальну діяльність учнів на уроках української мови та літератури, варто використовувати всі види мовленнєвої діяльності, пропонувати різноманітні музичні паузи для зняття емоційної напруги під час уроку. Добре навчитися давати більше ініціативи учням, щоб активізувати їхню діяльність на уроці, не допустити появи страху перед допущенням помилок, навчати роботі в групах.
Надія Юріївна Гречанюк, керівник моєї діяльності від бази практики, добре вміє організувати клас для формування різних компетентностей, уміло оперує теоретичним матеріалом, цікаво, доступно і зрозуміло пояснює тему уроку, при цьому використовуючи наочність, ураховує вікові та індивідуальні особливості учнів, а також уміє зацікавити й залучити до роботи кожну дитину в класі.
Я зрозуміла, як потрібно планувати і проводити уроки з української мови. Можу констатувати, що задоволена практикою, тому що краще ознайомилася зі своєю майбутньою професією, дізналася багато нового, цікавого, набула й розширила свій перший педагогічний досвід».
Мало лише отримати знання – їх треба щодня застосувати.
Недостатньо тільки бажати – треба рішуче діяти (Йоганн Вольфґанґ фон Ґете)
Матеріали підготувала:
доктор філологічних наук, професор,
завідувач кафедри сучасної української мови
Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича
Олена КУЛЬБАБСЬКА
