Політична комунікація під лінгвопрагматичним мікроскопом
Що є життя політиків? Вербалізація політичного іміджу… Успішна й ефективна. Або...
Колективна монографія філологів Одеського національного університету імені І. І. Мечникова Наталі КОНДРАТЕНКО, Людмили СТРІЙ, Олександри БИЛІНСЬКОЇ «Лінгвопрагматика політичного дискурсу: типологія мовленнєвих жанрів» (Одеса, 2019. – 236 с.) репрезентує авторські напрацювання в політичній лінгвістиці – новому напрямі мовознавства, який має міждисциплінарний характер (інтегрує здобутки соціо-, етно- й інтерлінгвістики, лінгвістики тексту, наративного аналізу, стилістики, риторики) та «охоплює вивчення як продуктів мовленнєвої діяльності мовців – політичні тексти, так і власне цю діяльність – дискурсивні практики, невербальні аспекти спілкування, мовні компоненти іміджу тощо» [с. 7].
Незважаючи на огром наукових підходів до розпрацювання теоретичної бази політичної комунікації, представниці одеської наукової школи політичної лінгвістики обрали найпродуктивніший із них – лінгвопрагматичний, оскільки він уможливлює не лише здійснення аналізу статичних форм комунікативної діяльності мовців, а й визначення їхніх стратегій, тактик і мовленнєвої поведінки. У цьому вбачаємо оригінальність презентованої монографічної праці, що її адресовано широкій читацькій авдиторії, яка цікавиться розвитком політичних процесів і комунікації в Україні та проблемами сучасного комунікативного й мовленнєвого впливів, зокрема: науковцям, викладачам закладів вищої освіти, аспірантам і студентам філологічного фаху. Уведення нового підходу до вивчення проблем інтерактивного спілкування учасників мовленнєвої взаємодії (якими є як політики, так і пересічні громадяни) заслуговує високого поцінування, як, власне, і запропонований авторками алгоритм опису всіх мовленнєвих жанрів політичного дискурсу.
Отож мета дослідження – розроблення типології мовленнєвих жанрів українського політичного дискурсу, що демонструє несиметричність комунікативних позицій учасників взаємодії, наявність маніпулятивного впливу, створення віртуального комунікативного простору тощо.
У «Передмові» до основного викладу результатів дослідження окреслено коло актуальних завдань, успішне розв’язання яких дало змогу зреалізувати мету, зокрема:
- визначення й характеристика засадничого для політичної лінгвістики поняття «політичний дискурс як різновид інституційного дискурсу та конкретна форма реалізації політичної комунікації»;
- огляд основних концепцій дослідження політичного дискурсу в зарубіжному та українському мовознавстві;
- виокремлення лінгвопрагматичного підходу як домінантного до аналізу політичного дискурсу;
- дефініювання поняття «мовленнєвий жанр» (в авторському витлумаченні, – це мовленнєва репрезентація інтерактивної взаємодії мовця та адресата в типових соціальних ситуаціях спілкування);
- установлення типології мовленнєвих жанрів політичної комунікації (виокремлено й ґрунтовно описано презентаційно-іміджеві жанри – політичний слоган; політична програма та біографія політика; інформаційні жанри – політичне повідомлення, заява та інтерв’ю; ритуальні тексти – інавгураційна та новорічна промови, привітання, некролог, подяка тощо; агітаційні жанри – агітаційні слогани, виступи агітаційного характеру, листівки тощо; агітаційно-аргументативні жанри – усні діалоги і полілоги, дебати, прес-конференції, ток-шоу);
- аналіз кожної визначеної жанрової групи, її текстових різновидів і домінант, реалізованих в українському політичному дискурсі, що його потрактовано як реалізація політичної комунікації, інституційний тип спілкування, метою якого є отримання переваги в боротьбі за владу за допомогою вербальних і невербальних засобів.
Структура монографії логічна й струнка, чітко корелює із задекларованими у вступній частині видання завданнями, як-от: «Перелік умовних скорочень» (с. 6), «Передмова» (с. 7–9), розділ 1 «Лінгвопрагматичний аспект дослідження політичного дискурсу» (с. 10–36); розділ 2 «Мовленнєві жанри політичного дискурсу» (с. 37–56); розділ 3 «Презентаційно-іміджеві жанри політичного дискурсу» (с. 57–108); розділ 4 «Ритуальні жанри українського політичного дискурсу» (с. 109–139); розділ 5 «Інформаційні жанри українського політичного дискурсу» (с. 140–158); розділ 6. «Агітаційні жанри українського політичного дискурсу» (с. 159–186); розділ 7 «Агонально-аргументативні жанри українського політичного дискурсу» (с. 187–211); «Висновки» (с. 212–215); «Список використаної літератури» (275 найменувань).
Заслуговує на увагу й усіляке схвалення панорамна джерельна база наукової розвідки, що об’єктивує одержані результати, які мають безсумнівну теоретичну і практичну цінність (прикладний аспект виконаного актуального дослідження полягає в «безпосередній участі лінгвістів у створенні політичних текстів та підготовці виступів політиків із формуванням іміджевих вербальних характеристик» [с. 24]). Матеріал дослідження охоплює тексти політичної реклами, виступи українських політиків, агітаційні та ритуальні тексти, записи телевізійних програм політичної тематики, іконічні матеріали з 2004 до 2018 рр. (читаючи вдало дібрані ілюстрації до теоретичних тверджень, пригадуєш конкретні ситуації, під час яких звучали ті чи ті монологи, розгорталися жваві дискусії.., оскільки це наша недавня історія, політичні реалії).
Ідея створення й розпрацювання проєкту рецензованої книги, загальна концепція типології мовленнєвих жанрів політичного дискурсу належить доктору філологічних наук, професорові Наталі Василівні Кондратенко. До того ж у монографії представлено результати захищених кандидатських дисертацій її двох учениць – Людмили Іванівни Стрій «Ритуальні жанри українського політичного дискурсу: структурно-семантичний і лінгвопрагматичний аспекти» (2015) і Олександри Сергіївни Билінської «Агітаційні жанри українського політичного дискурсу: сугестивний і лінгвопрагматичний аспекти» (2017).
У монографії автори наскрізно акцентували увагу на фундаментальних проблемах політичної лінгвістики, з-поміж яких:
- випрацювання терміносистеми нової галузі в науці (у монографії наведено багато власних визначень, напр., дискурс (с. 29), політичний дискурс (с. 31), мовленнєвий жанр (с. 41) тощо);
- визначення засадничих понять (політичний дискурс, політична комунікація, політичне мовлення) і категорій наукової студії;
- вироблення методологічних принципів дослідження (антропоцентризм і дискурсоцентризм) і комунікативно-дискурсивної методології наукового опису;
- установлення типології політичного дискурсу з опертям на багаторівневість і функційно-семантичну гетерогенність природи мовленнєвих жанрів у політичному дискурсі, виокремлення його параметрів функціювання, сутнісних ознак, жанрів.
Окреслені пріоритети увиразнюють динамічність політичної лінгвістики, об’єктом вивчення якої є насамперед мовленнєві жанри, що, зі свого боку, теж постійно розвиваються відповідно до комунікативних потреб сьогодення, а їх вияви спричинені потребою потужного впливу на потенційних реципієнтів під час політичних кампаній. Авторитетний колектив мовознавців переконливо довів, що необхідність подальшого «дослідження жанрів політичного дискурсу зумовлена передовсім поліфункційністю й синкретичністю політичних текстів, які скеровані одночасно на досягнення різних цілей політичних суб’єктів – інформування, агітацію, нагадування тощо» [с. 215].
На цьому перспективному дослідницькому шляху ми щиро бажаємо мовознавцям
Одеського національного університету імені І. І. Мечникова
творчого розкрилля, успіхів і наснаги, здоров’я та сили для реалізації всіх цікавих задумів.
Бо український політичний дискурс, закорінений у світ ментальності й ідентичності, – невичерпний
у розмаїтті своїх мовленнєвих жанрів, стратегій і тактик.
Спізнай, яка у цілім глибина! (М. Рильський).
Довідково
Лінгвопрагматика політичного дискурсу: типологія мовленнєвих жанрів : монографія / Наталія Кондратенко, Людмила Стрій, Олександра Білинська ; за заг. ред. Н. В. Кондратенко. – Одеса : Астропрінт, 2019. – 236 с.
Рецензенти:
Л. М. Марчук – доктор філологічних наук, професор (Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка);
М. І. Степаненко – доктор філологічних наук, професор (Полтавський національний університет імені В. Г. Короленка);
С. Т. Шабат-Савка – доктор філологічних наук, професор (Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича).
