Розкриття динаміки оцінності мовних одиниць, які створюють часову репрезентацію ядерних понять преси – це якісно новий підхід у витлумаченні історії літературної мови. У прескриптивних працях другої половини ХХ ст. усталився нормативно-стилістичний рівневий аналіз текстів. На лексичному рівні, зокрема, дослідники фіксували входження через мову періодичних видань у загальномовний словник суспільно-політичної лексики, переважна частина якої вже відійшла до пасивного фонду. Аксіологічний аналіз оприявнює динаміку цінностей різних історичних періодів, що засвідчує формування, зміни, рівень національної свідомості народу (розділ І «Теоретичні засади вивчення публіцистичного стилю як функціонально-стильового різновиду літературної мови»).

У розділі ІІ «Становлення публіцистичного стилю в кінці ХІХ – на початку ХХ століття» представлено комплексний аналіз історії розвитку стилю, висвітлено проблеми мовної дискусії про напрями його розвитку у зв’язку з ідейно-естетичними цінностями початку ХХ століття і виформування літературного стандарту. Окреслено також параметри впливу публіцистичного стилю на стильову норму релігійного стилю, звернено увагу на лексику публіцистичного стилю початку ХХ століття у словнику літературної мови. Уведено в науковий обіг новий фактичний матеріал початку ХХ ст. із відповідною виваженою інтерпретацією. Мова незалежної преси того часу засвідчує ідейно-естетичні цінності свого часу, які поширювалися в суспільстві через українську інтелігенцію. Т. А. Коць зазначає, що більшість періодичних видань того часу «утверджували національні, християнські цінності, зберігали і популяризували національну культуру, історію, засвідчували повноцінний розвиток української мови в усіх сферах життя народу» (с. 114). Автор книги доводить, що преса в ті часи утверджувала в літературному вжитку живу народну мову, вводила в загальномовний словник власне-українські назви нових реалій доби й була сферою адаптації запозичень. Періодичні видання, утримуючи у своїх структурах оцінні лексичні, фразеологічні, синтаксичні одиниці, упорядковували національну аксіологічну парадигму світовідчуття, ядерними поняттями якої були історія, культура, мова, християнські ідеали.

У ІІІ розділі «Літературна норма і мовна практика української періодики» на структурному рівні простежено динаміку словотвірної, морфологічної, синтаксичної дескриптивної норми публіцистичного стилю, визначено її кореляції з прескриптивними настановами впродовж ХХ – початку ХХІ ст. Взаємодія прескрипцій із мовною практикою в різні періоди історії літературної мови залежала від суспільно-політичної ситуації в країні. У періоди державотворення здебільшого мовна практика коригує мовознавчі рекомендації. Прескриптивна й дескриптивна норми впродовж усієї історії літературної мови, як аргументовано доведено в праці, взаємодіяли неоднаково. На початку й у кінці ХХ ст. тенденції розвитку прескриптивної норми визначала мовна практика, а в 40–80-ті роки ХХ ст. в усіх сферах життєдіяльності мови переважали прескриптивні настанови. Логічним є висновок, що прескриптивна й дескриптивна норми впродовж усієї історії літературної мови протистояли процесам денаціоналізації та уподібнення до російської мови, а українська мова впродовж ХХ ст. залежно від екстралінгвальних чинників більшою або меншою мірою продовжувала традицію збереження визначальних особливостей і розвитку власних потенційних можливостей у словотворі, морфології, синтаксисі (с. 222). Системне осмислення літературної норми у зв’язку з мовним узусом, який в умовах комунікаційних технологій відбиває і закономірні, і тимчасові, випадкові зміни, виявляє тенденції мовного розвитку загалом.

У ІV розділі «Динаміка оцінності публіцистичного стилю» висвітлено зміни оцінних функцій мовних одиниць, які структурують аксіологічні поля ядерних понять публіцистичного стилю. Проаналізовано зміни лексичних, фразеологічних, морфологічних, синтаксичних, стилістичних механізмів формування оцінної конотації впродовж кінця ХІХ – початку ХХІ ст. Ядерні поняття стилю: народ, держава, влада обростають часовими оцінними парадигмами, які маркують ідеологічні засади, зміну аксіологічної шкали впливу на свідомість народу. З огляду на це в дослідженні унаочнено, що історія літературної мови, зафіксована в газетах і журналах – це не традиційні часові списки зібраної суспільно-політичної лексики, а оцінні категорії, які охоплюють найрізноманітніший мовний матеріал, семантика якого увиразнює контекстуальне оточення. Тетяна Коць наголошує, що «оцінність у мові преси виявляється в оновленій структурі та семантиці лексичних компонентів, стилістичній маркованості синтаксичних одиниць. Специфіка оцінності мовних конструкцій полягає в семантичній прозорості їх елементів» (с. 308). Періодичні видання, змінюючи за допомогою мовних засобів акценти в різноманітних актуальних для кожного історичного періоду темах, наповнюючи зміст позитивною або негативною оцінкою, виформовують загальну, масову й мовну культуру суспільства.

У V розділі «Взаємодія публіцистичного стилю з іншими функціональними різновидами літературної мови» простежено динаміку реалізації потенційних можливостей мови через взаємодію її функціональних різновидів. Звернено увагу на диференціацію в мові словотвірних варіантів на пароніми, синоніми тощо. З’ясовано історичні причини вдосконалення граматичних механізмів української літературної мови.

Публіцистичний стиль розвивався упродовж всього ХХ ст. і на початку ХХІ ст. у тісній взаємодії з іншими функціональними різновидами літературної мови. Лексико-семантичні, словотвірні, морфологічні зміни, які не суперечили внутрішнім законам мови, з’являючись в одній сфері життя мови, ставали системним явищем інших функціональних стилів і літературної мови загалом. Т. А. Коць слушно наголошує, що стильова норма публіцистичного стилю виформовувалася на основі художнього стилю і була водночас синтезом, удоступненою формою оброблення наукової, офіційно-ділової, конфесійної інформацій і інструментом інтелектуалізації суспільства (с. 366).

Авторка монографії переконливо доводить, що мова публіцистичного стилю упродовж ХХ – початку ХХІ ст. засвідчує незмінні тенденції збереження визначальних рис української мови, відбиває поетапну фіксацію становлення її літературного стандарту, розбудову лексико-семантичного, стилістичного, словотвірного, морфологічного потенціалу. Лише в періоди державності України публіцистичний стиль максимально відкритий для входження нових елементів, а динамічність його стильової норми є запорукою постійних пошуків, удосконалення механізмів, активізації, оновлення ресурсів літературної мови загалом. Проаналізований функціональний різновид літературної мови в усі періоди його розвою був індикатором суспільно-політичної ситуації, сферою творення, зміни системи цінностей, укладання мовних аксіологічних парадигм, виразником і водночас інструментом формування національно-мовної свідомості суспільства. Переконливою є основна суть висновків: закладені принципи аналізу мовних явищ на початку ХХ ст., їх систематизація і класифікація були визначальними для розвитку літературної мови й лінгвістики загалом.

Безсумнівно, перспектива цієї праці полягає в дослідженні фонетичної та правописної норм у мові преси, розкритті дискурсивної модальності, зокрема виявів реальності / ірреальності текстів, які є значним і невід’ємним сегментом історії літературної мови. Монографія Т. А. Коць є актуальною за своєю проблематикою, виконана на високому професійному рівні, достатньо проілюстрована мовним матеріалом, є логічною за структурою викладу.

Незаперечною перевагою є те, що праця написана доступною мовою, що викличе інтерес не лише наукової спільноти та студентів гуманітарних спеціальностей, але й усіх, хто прагне пізнати специфіку публіцистичного стилю – єдиного функціонального різновиду літературної мови, який синхронно, поетапно, неперервно в часі відбиває становлення і розвиток літературного стандарту, фіксує вплив екстралінгвальних чинників на внутрішню природу мови.

Довідково

Коць Т. А . Українське слово в пресі кінця ХІХ – початку ХХІ ст.: динаміка літературної норми [Текст] / Тетяна Коць. – К. : Вид-во Дмитра Бураго, 2018. – 428 с. – (Серія «Студії з українського мовознавства»).

Науковий редактор – член-кореспондент НАН України, доктор філологічних наук, професор Світлана Яківна Єрмоленко.

Рецензенти:
Кислюк Л. П.,  доктор філологічних наук, старший науковий співробітник;
Бріцин В. М., доктор філологічних наук, професор;
Сологуб Н. М., доктор філологічних наук, професор.

4 липня 2019 р. Тетяна Анатоліївна Коць успішно захистила дисертацію «Публіцистичний стиль в українській літературній мові кінця ХІХ – початку ХХІ ст.: нормативно-аксіологічний аспект» на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук зі спеціальності 10.02.01. – українська мова.
Науковий консультант – член-кореспондент НАН України, доктор філологічних наук, професор С. Я. Єрмоленко.

Офіційні опоненти:
М. І. Навальна – доктор філологічних наук, професор кафедри документознавства ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»;
Н. П. Шумарова – доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри мови та стилістики Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка;
М. В. Мамич – доктор філологічних наук, доцент, завідувач кафедри прикладної лінгвістики Національного університету «Одеська юридична академія».

Науковий ступінь доктора філологічних наук затверджено наказом МОН України № 1301 від 15.10.2019 р. ЩИРО ВІТАЄМО!