Портрет «цариці мовознавчих наук» у студіях Чернівецької синтаксичної школи
Синтакса бо це ж язикова архітектура, де головне не те, з чого побудовано, а як побудовано, що і становить стиль (Олекса Синявський)
У ці дні, коли осінь покидає акваторію жовтогарячого листу, у видавництві Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича побачила світ колективна монографія «СИНТАКСИС УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ: НА ПЕРЕТИНІ ТРАДИЦІЙ ТА ІННОВАЦІЙ» (за заг. ред. О. В. Кульбабської), що її присвячено 70-річчю з дня народження світлої пам’яті Ніни Василівни ГУЙВАНЮК (18.11.1949–24.09.2013) – доктора філологічних наук, професора, завідувача кафедри сучасної української мови, видатного українського мовознавця й організатора науки, невтомної очільниці синтаксичної школи в Чернівецькому університеті.
Колективна праця вісімнадцяти учениць проф. Гуйванюк Н. В. – не лише пошанівок і омовлена любов до мудрого Навчителя, європейського Професора, щирої Людини. Видання має цілісну структуру за своїм змістом і загальним задумом. Об’єднувальним чинником монографічного дослідження є, безперечно, його тематика, задекларована в назві видання, що демонструє основне завдання авторів – окреслити межі сучасної лінгвістики, широту й панорамність її інтересів, перспективність і динаміку розвитку. І якщо назва книги – «Синтаксис української мови» – оприявнює її основний задум, то її підзаголовок – «На перетині традицій та інновацій» – увиразнює прикметну рису сучасних мовознавчих студій – раціональне поєднання в них як утрадиційнених концепцій, так і новітніх, появу новаторських ідей та нових методологій до опису мовних явищ.
Основна мета сучасних мовознавчих досліджень полягає не лише в тому, щоб зафіксувати в різноаспектних лінгвістичних школах загальні тенденції розвитку наукової думки або увиразнити самобутність окремих національних шкіл, а й у тому, щоб «за всією зовнішньою різноманітністю напрямів і течій у сфері теорії мови побачити справді революційні перетворення в розумінні сутності мови, а найголовніше, у розумінні того, що може дати сама теоретична лінгвістика для характеристики homo sapiens і всіх її релевантних ознак» (О. Кубрякова).
Нова антропоцентрична парадигма об’єднала Мову й Людину в одному полі пізнання. Тому сучасне мовознавство – передовсім наука про л ю д и н у, і «…відійти від людського чинника для такої теорії – це те саме, що для біолога вивчати анатомію людини лише за художнім зображенням» (В. Дем’янков). У річищі антропоцентризму автори монографічного дослідження поставили собі за мету довести, що передовсім семантичні потреби мовців зумовлюють граматичні властивості української мови. Обравши за об’єкт наукового опису один (або кілька) із компонентів синтаксичної системи – від синтаксеми до речення й тексту, чернівецькі граматисти здійснили спробу на цьому ґрунті вибудувати весь корпус природного мовного матеріалу, що зумовило необхідність опрацювання закономірностей самого процесу текстотворення, вихід за межі окремої одиниці, аж до дискурсного оточення.
Наукова новизна дослідження – у тому, що вперше в українському мовознавстві:
установлено семантико-синтаксичні параметри категорії первинної та вторинної предикацій у простих (дво- / односкладних) і складних реченнях елементарної (симетричної) та неелементарної (асиметричної) структур, репрезентантами яких є базові / вторинні синтаксеми предикатного або субстанційного типів, що на формально-синтаксичному рівні представлені як синтаксично / семантично нерозкладні словосполучення, напівпредикативні компоненти, дуплексиви, реченнєві конструкції з ілокутивними дієсловами, прості та складні речення, побудовані на антифразових відношеннях тощо;
запропоновано типологію морфолого-синтаксичних та семантико-синтаксичних ознак синтаксем у простому реченні, що здатні формувати варіантні, тобто функційно еквівалентні, пари (ряди) на ґрунті ономасіологічної близькості різних частин мови, транспозиції та кореферентності, синтаксичних позицій у структурі речення та надфразної єдності, що вможливлює їх подальшу лексикографічну репрезентацію;
здійснено верифікацію термінопонять комунікативного синтаксису, зокрема визначено категорійний статус комунікативної інтенції як: а) когнітивно-ментального поняття, що має стосунок до глибин свідомого і підсвідомого, лінгвоментальності народу; б) організаційного й текстотвірного компонента (комунікативем) дискурсивно-жанрових виявів інтенційності та антропоцентричності в художньому (засіб репрезентації – стилістема), епістолярному (епістолярема) та драматичному дискурсах (імплікатура);
досліджено діалектний текст в аспекті лінгвокогнітології та прагматики, що дало змогу по-новому проаналізувати його синтаксичні особливості, а також увиразнити лексико-семантичні та стилістичні функції конститутивних елементів у текстовій канві художніх і публіцистичних текстів (діалектизмів, паремій, комунікем тощо);
з’ясовано специфіку сучасного українського усно-розмовного та діалектного дискурсів з опертям на їхні локальні особливості на Буковині в умовах глобалізації та активної міжкультурної комунікації, визначено тенденції подальшого розвитку розмовно-побутового мовлення (зокрема, й стилізованого в художній прозі) для випрацювання рекомендацій, спрямованих на підвищення комунікаційної культури українців.
схарактеризовано побудову мовної картини світу як репрезентанта універсальних і національних особливостей освоєння світу письменниками-буковинцями (ідіостилі С. Воробкевича, Є. Ярошинської, М. Матіос, Г. Тарасюк, М. Лазарука, В. Михайловського, В. Кожелянка);
теоретично поглиблено такі фундаментальні поняття синтаксису, як:
- формально-синтаксична парадигма (сукупність восьми видозмін тієї самої мовної конструкції – українського простого речення), а також комунікативно-стильова й інтенційна парадигми, що корелюють із реалізацією мовних одиниць у мовленні, із вибором одного з варіантів кореферентних форм у різноструктурних реченнях-висловленнях відповідно до комунікативних потреб мовця, його інтенцій і комунікативної ситуації дійсності;
- синтаксичні категорії (предикативність і напівпредикативність, присудковість і предикатність, предикація та пропозиція, комунікативна інтенція і модальність, авторизація та актуалізація);
- синтаксичні зв’язки – прислівні, неприслівні, обов’язкові, факультативні, вільні і синтаксично / семантично / фразеологічно зумовлені – на рівні словосполучення, речення і тексту (предикативний, напівпредикативний, підрядний, тяжіння, ланцюговий, паралельний, кумулятивно-інтегративний, імпліцитно-коаліційний);
- семантико-синтаксичні відношення (предикативні, напівпредикативні, таксисні, атрибутивні, квантитативні, дуплексивні, волюнтативні, каузативні й інші адвербіальні, антифразові тощо) та валентність;
- об’єктивна й суб’єктивна (авторська) модальність, зреалізовані у висловленні експліцитно або імпліцитно, подекуди з додатковими відтінками іронії, експресії, емоційної оцінки тощо.
Теоретичне значення дослідження
полягає в тому, що воно слугуватиме для подальшого опрацювання проблем когнітивного, семантичного та комунікативного синтаксису; текстології; ідіостилістики та етнопсихологодіалектології; для опису й моделювання семантичного простору слова (розгортання його парадигматичного та синтагматичного вимірів як лексеми й частини мови), що, по-перше, дає змогу глибше з’ясувати закономірності розвитку лексико-синтаксичної системи, вийти на новий рівень її інтерпретації як сукупності семантичних, граматичних і стилістичних просторів окремих лексем, синтаксем, різнорангових речень і їхніх складників – конструкцій (зворотів), надфразних єдностей, по-друге, дійти об’єктивних висновків про облігаторну і факультативну синтаксичну сполучуваність словоформ, автосемантичність / синсемантичність синтаксичних компонентів синтаксичних одиниць, їхню ізофункційність.
Дібраний і проаналізований широкий емпіричний матеріал дослідження також презентує нові факти для теоретичних узагальнень із комунікативного та семантичного синтаксису, лінгвопрагматики і синтаксичної стилістики української мови, зокрема про комунікативеми, перформативи, дискурсивні висловлення. епістоляреми, імплікатури, формально-семантичні варіанти (кореференти), комунікеми, «мовно-естетичні знаки» (С. Єрмоленко) – синтаксичні домінанти й синтаксичні метафори, стилістеми, лексико-синтаксичний алогізм тощо.
Проблематика, порушена в монографічній праці, уможливлює встановлення глибинних мотивів лексико-фраземної та синтаксичної номінації та референції в художньому, епістолярному, публіцистичному, діалектному та усно-розмовному дискурсах для створення цілісного образу традиційної культури, з’ясування особливостей ментальності українців загалом і буковинців та гуцулів Буковини зокрема; продемонструвати пріоритетне значення мовних свідчень у комплексному вивченні такого феномену, як традиційна культура етносу.
Фактологічна база дослідження
відповідає теоретико-методологічним засадам антропоцентризму, об’єктом якого є Людина, здатна виражати в повсякденній мовленнєвій діяльності комунікативні інтенції (розповідності, запиту, спонукання, звертання, бажання, естетизації тощо).
Практична цінність монографічної праці
полягає в тому, що результати теоретичних узагальнень і фактичний матеріал, який уперше запроваджено в науковий обіг, може бути використаний у лінгводидактиці вищої школи, у практиці викладання навчальних курсів морфології, синтаксису, діалектології, лінгвостилістики та історії української мови, для читання відповідних спецкурсів та спецсемінарів; для підготовки підручників та посібників, написання спеціальних монографічних праць, присвячених актуальним проблемам українського мовознавства, зокрема, засобам мовної експресії, лексичної та синтаксичної номінації, функціюванню слова в мові та його семантичним нашаруванням в індивідуальному мовленні, для створення словників синтаксем, комунікативного кодексу українців у синтаксичному фонді, словників мови окремого письменника чи окремого функційного стилю тощо. Практичну цінність становить розширення емпіричної бази української діалектології загалом і діалектної лексикології та лексикографії зокрема, фіксація та експлікація відомостей про традиційну культуру буковинців, що розширює джерельну базу буковинознавства.
Зрештою, панорамна кваліфікація синтаксичних одиниць української мови на широкому тлі текстотворення засвідчує її незміряні можливості маркування інтелектуалізованих смислів.
Ключові поняття всіх розділів і підрозділів монографії
виокремлюють різні «топіки» в лінгвістичному аналізі відповідних галузей знань й паралельно засвідчують надзвичайне розмаїття тематики граматичних досліджень науковців кафедри сучасної української мови Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, яких проф. Гуйванюк Н. В. благословила на написання докторських і кандидатських дисертацій у річищі українського синтаксису.
Усі зазначені чинники дають підстави адресувати книгу широкому колу читачів – усім, кого цікавлять актуальні проблеми синтаксису в його розгалуженнях – у формально-синтаксичному, семантико-синтаксичному, референційному, ономасіологічному, когнітивному, комунікативному, прагматичному тощо. Для науковців, викладачів, учителів, аспірантів і студентів філологічних спеціальностей закладів вищої освіти.
Довідково
Синтаксис української мови: на перетині традицій та інновацій. Ніні Василівні Гуйванюк : колективна монографія ; за заг. ред. О. В. Кульбабської. – Чернівці : Чернівецький нац. ун-т, 2019. – 592 с.
Відповідальний редактор:
О. В. Кульбабська, доктор філологічних наук, професор.
Рецензенти:
К. Г. Городенська, доктор філологічних наук, професор (Інститут української мови НАН України);
Н. Л. Іваницька, доктор філологічних наук, професор (Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського);
В. І. Кононенко, доктор філологічних наук, професор (Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника).
ЗМІСТ
ПЕРЕДНЄ СЛОВО (О. В. Кульбабська)
«УСЕ ІДЕ, АЛЕ НЕ ВСЕ МИНАЄ…»: У вінок шани професора Ніни Гуйванюк (О. В. Кульбабська)
СПИСОК СКОРОЧЕНЬ
Розділ 1. ФОРМАЛЬНО-ГРАМАТИЧНІ АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ СИНТАКСИЧНИХ ОДИНИЦЬ
1.1. Дихотомія термінів предикативність / напівпредикативність у мовознавчих студіях (О. В. Кульбабська)
1.2. Проблеми синтаксичної парадигми в сучасній українській мові (Т. М. Романюк)
1.3. Специфіка односкладних речень української мови з незалежним ґенітивом у предикативній позиції (Л. С. Рабанюк, О. В. Кульбабська)
1.3.1. Синтаксична природа, семантико-синтаксичні та функційні особливості ґенітивних односкладних речень
1.3.2. Структурно-семантичні параметри ґенітивно-квантитативних речень
1.4. Синтагматика ад’єктива як центрального компонента напівпредикативних конструкцій у складі простого речення. (Г. І. Тесліцька)
1.4.1. Специфіка ускладнення напівпредикативних ад’єктивних конструкцій субстанційними компонентами
1.4.2. Особливості ускладнення напівпредикативних ад’єктивних конструкцій компонентами зі значенням зумовленості
1.5. Варіантність синтаксичних конструкцій в українській літературній мові
1.5.1. Термінологічний вимір поняття синтаксичної варіантності в наукових студіях (Л. І. Кучурян-Олійник)
1.5.2. Типологія варіантних синтаксичних одиниць в українській літературній мові (Л. І. Кучурян-Олійник)
1.5.3. Варіантність головних членів речення в українських перекладах (О. В. Кульбабська)
Розділ 2. СИНТАКСИЧНА СЕМАНТИКА В МЕЖАХ ФУНКЦІЙНО-КОГНІТИВНОЇ ЛІНГВОПАРАДИГМИ
2.1. Український синтаксис в аспекті продуктивної граматики (О. В. Кульбабська)
2.2. Словосполучення стійкої семантичної звʼязаності із синсемантичним субстантивним компонентом та їх кореферентність (О. В. Максим’юк)
2.2.1. Словосполучення стійкої семантичної звʼязаності з іменниковим компонентом фазового та партитивного значень
2.2.2. Словосполучення стійкої семантичної звʼязаності із займенниковим компонентом
2.2.3. Нерозкладні тавтологічні словосполучення з іменниками послабленої номінативнсті та їх кореферентність
2.2.4. Метафоричні словосполучення іменного типу та їх кореферентність
2.3. Формально-змістова симетрія / асиметрія простих речень у сучасній українській мові (О. В. Кульбабська)
2.4. Семантичний вимір простих речень із дуплексивами (Л. М. Томусяк)
2.4.1. Дуплексивні структури, ускладнені каузацією
2.4.2. Дуплексивні структури, ускладнені авторизацією.
2.5. Семантико-синтаксична організація іронічних висловлень (Ю. М. Пацаранюк)
2.6. Семантико-синтаксична структура речень з ілокутивними предикатами (Г. А. Валігура)
2.6.1. Термінологічний обшир теорії мовленнєвих актів
2.6.2. Ілокутивні дієслова як виразники мовленнєвої мети та ілокутивної сили висловлення
2.6.3. Граматичні та семантико-синтаксичні параметри ілокутивних дієслів у висловленні
2.6.4. Комунікативна структура ілокутивних висловлень. Ілокутивна функція. Ілокутивна сила
2.7. Волюнтативні відношення в сакральних текстах (Л. В. Бережан-Маркуляк)
2.7.1. Реалізація волюнтативних відношень у Книзі Псалмів
2.7.2. Напучування як семантичний різновид категорії адресатності в пасторальних листах Нового Завіту
Розділ 3. КОМУНІКАТИВНИЙ СИНТАКСИС УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ: ДО ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ ТЕРМІНОПОНЯТЬ ТА КАТЕГОРІЙ
3.1. Верифікація термінопонять комунікативного синтаксису (С. Т. Шабат-Савка)
3.2. Комунікативна інтенція: категорійний статус і вербалізація (С. Т. Шабат-Савка)
3.3. Комунікативно-функційний обшир модально-інтенційних висловлень: питальні та непитальні конструкції (С. Т. Шабат-Савка)
3.3.1 Розповідне висловлення як засіб вербалізації інтенції мовця
3.3.2. Питальне висловлення як маркер інтенцій запиту
3.3.3. Спонукальне висловлення як релевантний маркер вербалізації інтенцій мовця
3.3.4. Оптативне висловлення в контексті синтаксичних засобів експлікації інтенцій
3.4. Антропоцентричний підхід до вивчення епістолярного дискурсу (А. М. Агафонова-Антофійчук)
3.4.1. Дискурсивна специфіка епістолярної комунікації
3.4.2. Функційний діапазон епістолярного дискурсу
3.4.3. Антропозорієнтовані категорійні величини епістолярного дискурсу
3.4.4. Жанрова палітра епістолярного дискурсу
3.5. Імплікатура – структурна одиниця драматичного тексту: онтологічний статус і типологія (І. М. Струк)
Розділ 4. ЗАГАЛЬНОНАЦІОНАЛЬНЕ, РЕГІОНАЛЬНЕ ТА ІНДИВІДУАЛЬНЕ В СИНТАКСИСІ
4.1. Автосемантичні висловлення в структурі діалектних текстів буковинських говірок (Н. О. Руснак)
4.1.1. Конструкції порівняння
4.1.2. Висловлення-побажання
4.1.3. Риторичні запитання
4.1.4. Конструкції «текст у тексті»
4.1.5. Примітивні визначення
4.2. Етнолінгвістичний вектор мови щоденника-хроніки «Війна» Івана Бажанського (Ю. М. Руснак)
4.3. Синтаксис художнього тексту як ідентифікаційна характеристика ідіостилю письменника (Н. О. Шатілова)
4.3.1. Синтаксичні домінанти в ідіостильовій системі художнього тексту
4.3.2. Синтаксичний почерк Сидора Воробкевича як маркер його ідіостилю
4.4. Синтаксичні параметри ідіолекту Євгенії Ярошинської (Г. В. Морараш)
4.4.1. Порівняльні конструкції в мовотворчості Євгенії Ярошинської
4.4.2. Повтор як мовно-експресивний засіб творення ідіолекту Євгенії Ярошинської
4.4.3. Просте речення як синтаксична домінанта ідіолекту Євгенії Ярошинської
4.4.4. Складне речення як синтаксична домінанта ідіолекту Євгенії Ярошинської
4.5. Комунікеми як засіб стилізації розмовності в оповідній структурі художнього тексту (М. В. Цуркан)
4.5.1. Стереотипи комунікативної культури в мові прози
4.5.2. Семантико-стилістичний потенціал комунікем
4.5.3. Формальні ознаки комунікем
ПІСЛЯМОВА (О. В. Кульбабська)
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
СЛОВНИКИ ТА ЕНЦИКЛОПЕДІЇ
РЕЗЮМЕ.
РЕЗЮМЕ
SUMMARY
СЛОВО ПРО АВТОРІВ
Синтаксис як наука активно розвивається, використовуючи напрацювання і традиції попередніх поколінь дослідників, орієнтуючись на кращі здобутки європейського та світового мовознавства (Ніна Гуйванюк).
Матеріали підготувала:
доктор філологічних наук, професор,
завідувач кафедри сучасної української мови
Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича
Олена КУЛЬБАБСЬКА
