«Ще із чашечок мальв росу не пролито, ще з колисочок гнізд не летять ластівки...»: біобібліографія доцента Людмили Томусяк

Нехай цвітуть під небом синьооким ще довго-довго щастя дні й літа!

 Ні пророцтв, ні менторств не сприймаю –
Всі вони сумнівні та сумні:
Бедрика з долоні відпускаю –
Хай дорогу вказує мені.

Привітаю ластівку й мураху,
Поклонюсь ромашці і джмелю.
Боже! Не звільни мене від страху
Не почути тих, кого люблю!
(Надія Гуменюк)

«У житті кожної людини є час і місце, що творять вісь її буття», – писав Улас САМЧУК. Для Людмили Миколаївни ТОМУСЯК тією першою миттєвістю часопростору став понеділок 27 січня 1960 року, коли світлі Янголи принесли її, немовлятко, в село Виців Старосамбірського району Львівської області та залишили в колисці гарної української родини.

…Людина кільчиться з дитинства, і першим знаком її долі є ім’я. Батьки – МАНЧАК Микола Степанович та Олександра Іванівна – мріяли, щоб їхня донечка-первісток була розумною, вродливою, привітною, щирою, тому й назвали її милозвучним жіночим ім’ям: «та, яка мила людям» – Людмила. Воно нагадує плескіт морської хвилі об каміння, адже об’єднує два протилежні начала: перша частина ЛЮД- окреслює душевну стійкість, непохитність, рішучість, тоді як друга -МИЛА виражає лагідність, доброзичливість, привітність, люб’язність. Отож із малих літ для дівчинки почався отой пошук рівноваги між аналітичним складом розуму, дослідницькими здібностями, з одного боку, і надзвичайною емоційністю – з іншого. Таким простором особистісного розвитку Людмили стала філологія, всесвіт Слова – територія її любові на все життя. Гуманітарний хист доньки всіляко підтримував і Микола Степанович, учитель-філолог за фахом, директор Грозівської восьмирічної школи. Та й Олександра Іванівна, яка обіймала посаду головного зоотехніка радгоспу «Прикордонник», над усе хотіла, щоб із дочки «були люди».

…Під батьковою стріхою в душі Людмили сформувався чудовий образ, який раз у раз оживає нині в її уяві, і міниться, і грає барвами: родинне тепло, особливий затишок домівки, що чекає крізь роки своїх мандрівців і всміхається їм на життєвих стежках і дорогах любов’ю та мріями, батькова порада й мамина ласка, аромат домашнього хліба й смачного борщу, піклування про «меншеньких» – сестру ГАЛИНКУ (1964 р. н., закінчила Львівський медичний університет) та братика ІГОРЯ (1972 р. н.), щоденна допомога по господарству, шанування старості, мудрий шлях до Вчителя… Отакий собі земний чудесний рай на землі для сільських дітей – невеликих за віком, юних і вже дорослих, де вони розпочали «навчатися мистецтву малих кроків» (Антуан де Сент-Екзюпері). 

У вересні 1967 року Люда пішла до початкової школи в рідному селі, де провчилася до четвертого класу, далі одержала свідоцтво про неповну середню освіту в Грозівській восимирічці, а світанок після свого першого дорослого балу вже зустріла по завершенні навчання в Мшанецькій середній школі. [Зауважимо: у селі Мшанець, яке розкинулось біля гори Магура Лімнянська, у місцевого священника, українського етнографа-фольклориста, історика Михайла ЗУБРИЦЬКОГО любив гостювати Іван ФРАНКО. Саме із села Мшанець розпочалася наукова експедиція, організована Франком для різнобічного дослідження Бойківщини. 1905 року Франко опублікував велику статтю «Етнографічна експедиція на Бойківщину»].

З особливим замилуванням Людмила Миколаївна згадує свої шкільні роки, бо вони, за висловом Уласа Самчука, «найкраща частина її центру, вічно освіжаюча субстанція, яка утримує її в чистоті й оптимізмі». Занурюватися у світ знань було цікаво, адже навчали ті, хто жив школою, учнями, історією та традиціями Старосамбірщини. Натхненні наставники, дружний класний колектив – усі разом здобували знання, надихалися словом, ставали особистостями з міцною життєвою позицією. Не дивно, що в сім’ях школярів панувала велика шана до Вчителя, який мав беззаперечний авторитет серед односельців.

По завершенні навчання в школі (1977 р.) вирішила вступати на філологічний факультет Чернівецького університету, та на цьому шляху її спіткала невдача (склавши чотири іспити, не добрала кілька балів, а конкурс того року був високий – чотири претенденти на одне місце). Довелося повернутися додому й поєднувати підготовку до майбутньої вступної кампанії з роботою в Грозівській восьмирічній школі на посаді вчителя трудового навчання, щоб узяти реванш за попередню поразку.

Мрія випускниці здійснилася через рік – 1978 р., коли після зразкового складання іспитів (спеціальність екзаменувала Едя Яківна БОБЕР, відома своєю надзвичайною вимогливістю!), коли одержала студентський квиток Чернівецького державного університету. Надзвичайна організованість і відповідальність першокурсниці впала в око декану філологічного факультету, професору Андрію Дмитровичу ЗВЄРЄВУ та куратору Нелі Михайлівні НІКІТЕНКО. Тому вони запропонували студентам-русистам обрати Манчак Людмилу старостою 13 академічної групи (у ній навчалося 14 студенток і 3 студенти), що ті одноголосно підтримали. [Щоправда, після цієї події багатьом із них не довелося відчути «академічної свободи»))): Люда сама ніколи не пропускала занять без поважної причини й уміла переконувати одногрупників в необхідності бути дисциплінованими, старанно працювати в бібліотеці, читаючи й конспектуючи з довжелезних списків рекомендовану літературу. «Вільне відвідування» з дозволу деканату мали лише ті студенти, хто завчасно записався в університетську капелу бандуристів або танцювальний гурток, чи вирішив спробувати зіркової слави в студентському театрі філфаку «Оксюморон» (керівник – проф. Борис Павлович ІВАНЮК))). Навпроти прізвищ таких студентів «енки» не ставили].

На світлинах: 1-ша: Чернівецький державний університет; 2-га: Людмила Манчак – студентка другого курсу філологічного факультету ЧДУ (05.XII.1979 р.);
3-тя: Її треба збільшити курсором, щоб побачити, що «картинка» студентського життя «першачків» не була абсолютно ідеальною))) Під час проходження фольклорної практики після І-го курсу (м. Хотин Чернівецької обл., літо 1979 року); 4-та: Найкращі подруги-однокурсниці – Майя Білоконь, Людмила Манчак, Галина Костинян, Тамара Звершхановська.

Залюбленість у стихію мовного буття, феноменальна пам’ять, неймовірна цілеспрямованість і працьовитість – ці традиційні складники парадигми лінгвістичного таланту виявилися у студентки вже на першому курсі, а потім під час фольклорної практики в м. Хотині (керівник – проф. Анатолій Романович ВОЛКОВ), у збиранні діалектного матеріалу в Пилипах-Хребтіївських Новоушицького району Хмельницької області (керівник – Неля Михайлівна НІКІТЕНКО), написанні курсових робіт з актуальних питань російської мови та літератури тощо.

Прикметно, що академічна мобільність студентів була поширена й у радянські часи. Наприклад, найкращі студенти ІV курсу філологічного факультету ЧДУ впродовж пів року (з вересня до кінця січня) навчалися в Київському державному університеті (нині – КНУ імені Тараса Шевченка) і складали там зимову сесію. Таку змогу мала й Людмила Манчак, яка в складі групи з 5-ох студентів слухала лекції столичних професорів і доцентів, ретельно готувалася до практичних і семінарських занять у бібліотеках КДУ й Академії наук, а у вільний час зі своєю найкращою подругою Майєю БІЛОКОНЬ (у заміжжі Гураль, нині кандидата філологічних наук, доцента кафедри зарубіжної літератури, теорії літератури та слов’янської філології ЧНУ) залюбки відвідувала театри, музеї, мистецькі виставки, студентські вечори… До речі, підготовка чернівецьких спеціалістів-філологів була нарівні зі столичними: знали найновіші мовознавчі концепції, зокрема про мовну особистість, семи й семеми в семантичній структурі полісемантів (проф. Звєрєв А. Д.); акцентно-ритмічну структуру слова в говірках (доц. Біла О. С.); пропозиції, предикати, актанти і сирконстанти (доц. Бобер Е. Я.), актуальне членування речення-висловлення (доц. Павліна Л. Д.), традиційні сюжети та образи у світовій і російських літературах (проф. Волков А. Р., доц. Нямцу А. Є.), метафорологію та жанрологію (доц. Іванюк Б. І.), класичну та рецептивну поетику (доц. Червінська О. В.) тощо.

У КДУ запали в душу цікаві лекції доктора філологічних наук, професора, завідувача кафедри російської мови Маргарити Олександрівни КАРПЕНКО з теорії художнього мовлення та проблем міжмовної взаємодії, кандидатів філологічних наук, доцентів Ази Феодосіївни ПАПІНОЇ з лінгвістичного аналізу тексту й проблем комунікативного синтаксису, Жанетти Анатоліївни ЗАКУПРИ з методики викладання російської мови, Ірини Андріївни КУЛІНИЧ з історії російської літератури та міфологічної картини світу тощо.

На світлинах: 1-ша: Людмила Манчак – студентка четвертого курсу філологічного факультету ЧДУ (1981); 2-га: Майя Білоконь і Людмила Манчак. Фото на знак вірної дружби (1982 рік). 3-тя: «Храм науки, знань скарбниця, дім, де кожен кимось став...» (У парку Alma mater після повернення з Київського університету; 08.ІІ.1982 року).

Ось так минали дні, місяці, пори року, створюючи калейдоскопічну хронологію неповторного студентського життя.

Ну що душі ці летаргічні зими?
Це літо, що злетіло крадькома?
Вона – не з ними. Вона – ген над ними.
Вона сама – і літо, і зима.
То як рибина, кинута на сушу,
То як стебло, що вирвав буревій.
Але душа завжди шукає душу
Й сама себе відшукує у ній.
(Надія Гуменюк)

Споріднену душу Люда знайшла, як і більшість із нас, несподівано (хоч у житті немає нічого випадкового). Це сталося 1-го Травня 1982 р., коли всі трудящі світу святкували Міжнародний день солідарності, а трудящі філологи-чотирикурсники – ще й День народження Майї))). Генка ДЕНЕКА, студент Чернівецького медичного інституту, який устиг заприязнитися з університетськими філологинями, запитав, чи можна прийти на вечірку зі своїм другом Олегом ТОМУСЯКОМ, мовляв, «уперше привести на екскурсію реального чернівчанина в гуртожиток»))). «Екскурсія» виявилася знаковою для Людмили й Олега: 27 листопада 1982 року на Львівщині вони стали на вишиваний рушник і невдовзі відсвяткували весілля зі своїми однокурсниками в тому самому гуртожитку № 2.

Ліричний відступ. Якщо Ви, дорогі читачі, були вельми уважні, то звернули увагу на дату народження нашої Ювілярки – 27 січня, День святої Ніни. Він прикметний тим, що, на відміну від інших християнських свят, православним не забороняється працювати, оскільки і сама свята Ніна завжди трудилася не покладаючи рук, несучи людям слово Боже. Отож наша чарівна молода перед студентською забавою теж вирішила не пропускати пари, бо в той день цікаву лекцію із загального мовознавства читав доцент-інтелектуал Володимир Юхимович ФЕДОРИЩЕВ (ото часи були, не такі, які зараз!). А ввечері Олег і Люда (в сріблясто-голубій сукні, із гарною зачіскою) радо зустрічали гостей, випромінюючи щастя й радість. Забігаючи наперед, скажемо, що подружжя виховало двійко дітей: син АНДРІЙ (1983 р. н.) здобув фах лікаря, вставши на професійну стезю батька, а донька АЛІНА (1991 р. н.) спочатку закінчила Чернівецький торговельно-економічний інститут Київського національного торговельно-економічного університету, а пізніше здобула другу освіту на факультеті іноземних мов ЧНУ імені Юрія Федьковича («спрацювали» мамині гени!). Нині Аліна Олегівна – кандидат філологічних наук, асистент кафедри іноземних мов для гуманітарних факультетів (кандидатську дисертацію «Вербалізація авторських інтенцій у сучасному американському художньому тексті: експресивно-синтаксичний підхід» захистила 20 квітня 2019 р. під керівництвом д. філол. н., проф. ЄСИПЕНКО Надії Григорівни).

У приватній розмові Людмила Миколаївна зауважила, що в юності все бракувало часу огорнути дітей більшою увагою та ласкою: то навчання в університеті, то написання дисертації, то здобуття другої освіти, доценства… Богу дякувати, народилися в сім’ї АНДРІЯ та МАРИНИ сини – ДМИТРИК і ДЕНИС. Отож ощедрив Господь турботливу бабусю Люду: має кого пестити, а ми із задоволенням слухаємо на кафедрі цікаві історії з «виховного процесу покоління Z», життєві зауваги та дотепи її «коханих онуків», нині учнів початкової школи № 27 м. Чернівців.

А тепер, добірне товариство, знову повернімося в рідні пенати. Після успішного захисту дипломної роботи «Синоніміка в поетичних текстах Євгена Євтушенка» (науковий керівник – д. філол. н., проф. Звєрєв А. Д.) та одержання диплома спеціаліста Томусяк Людмила Миколаївна обрала шлях мандрів до освітянської ниви: розпочала свою педагогічну діяльність у Чернівецькому середньому ПТУ № 6, де за розподілом із 1-го серпня 1983 р. викладала російську мову та літературу, а з 08 квітня 1985 р. продовжила вдосконалювати вчительську майстерність у Чернівецькій середній школі № 22 (нині – спеціалізована школа з поглибленим вивченням англійської мови) на посаді вчителя російської мови та літератури. Цей заклад став творчим майданчиком для молодої вчительки. Разом із колегами вона наполегливо працювала над тим, щоб зробити навчальний заклад комфортним для кожного учня, привабливим для батьків, створити мотивацію успіху, допомогти кожному учневі сформуватися як особистість, розкрити й розвинути свою творчу індивідуальність.

1987 року професор А. Д. Звєрєв запропонував Людмилі Миколаївні посаду асистента кафедри російської мови ЧДУ, яку вона, порадившись із родиною, прийняла (після випробувального року роботи вчена рада факультету одноголосно проголосувала за підписання контракту: 33 – ЗА).

Тоді до штату цього структурного відділу університету входили: проф., завідувач кафедри Андрій Дмитрович ЗВЄРЕВ, кандидати філологічних наук, доценти Валентина Іванівна СТОЛБУНОВА, Едя Яківна БОБЕР, Євгенія Павлівна ПАВЛЮК, Юрій Георгійович СКИБА, Неля Михайлівна НІКІТЕНКО, Людмила Дмитрівна ПАВЛІНА, Едит Миколаївна Покровська, Тамара Антонівна ГОРБАТЮК, Ольга Іванівна ДАЩЕНКО, Алла Григорівна НОВОСЬОЛОВА, Тетяна Іванівна ШУРИШИНА, Михайло Іларіонович ВИХРИСТЮК, асистенти Зоя Василівна НІКОЛАЄВА, Лариса Опанасівна БУДИК, Тетяна Вікторівна СОРВІЛОВА, Сидонія Василівна МОЙСЮК, Наталія Григорівна КЛЕПАЧ, Майя Ігорівна ГУРАЛЬ, Олена Василівна КАРДАЩУК. Об’єктом дослідження чернівецьких лінгвістів були актуальні проблеми сучасного словотвору й словотвірної семантики, мовностилістичні особливості текстів художньої літератури, взаємозв’язки української, російської та молдавської мов, проблеми перекладу й особливості говірок на Буковині та Хмельниччині.

1988 році постало питання щодо прикріплення асистента Томусяк Л. М. до кафедри й написання кандидатської дисертації. Для цього потрібно було мати хоч би одну статтю, і проф. Звєрєв запропонував їй дослідити діалектизми в художніх текстах Д. Н. Маміна-Сибіряка. Написати наукову розвідку так, щоб Андрій Дмитрович «благословив» її до друку, виявилося справою нелегкою. Пів літа Людмила Миколаївна писала, коректувала текст, добирала ілюстративний матеріал… У результаті статтю задепонували, тобто «передали працю, оформлену як завершене дослідження з певної галузі знань, на збереження і використання в режимі запиту зацікавлених осіб» (Вікіпедія), а молода мовознавиця почала призбирувати фактичний матеріал з теми «Семантична структура прикметників ЛЕГКИЙ і ВАЖКИЙ у російському діалектному мовленні». Утім, після проголошення незалежності України Людмила вирішила здобути (заочно) другу вищу освіту в ЧДУ (спеціальність «Українська мова та література»). Рішенням екзаменаційної комісії від 23 червня 1995 року їй присвоєно кваліфікацію «Філолог. Викладач». На той час (із 1-го липня 1994 р.) вже обіймала посаду асистента кафедри сучасної української мови, а впродовж 1995–1999 років навчалася в заочній аспірантурі Чернівецького державного університету імені Юрія Федьковича, досліджуючи під керівництвом доктора філологічних наук, професора Ніни Василівни ГУЙВАНЮК, завідувачки кафедри, структурно-семантичні параметри простого ускладненого речення в сучасній українській мові.

27 травня 1999 року о 13 годині на підставі прилюдного захисту на засіданні спеціалізованої вченої ради К 09.03.02 Прикарпатського університету імені Василя Стефаника кандидатської дисертації «Семантико-синтаксична організація речень з дуплексивами» Вища атестаційна комісія України присудила Томусяк Л. М. науковий ступінь кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 – українська мова й видала відповідний диплом (за рішенням ВАКУ від 8 грудня 1999 р.)

Виконане наукове дослідження високо оцінили у відгуках офіційні опоненти:

• доктор філологічних наук, професор Городенська Катерина Григорівна, заступник директора Інституту української мови НАН України;
• кандидат філологічних наук Карпіловська Євгенія Анатоліївна, докторант Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України,
• доктор філологічних наук, професор Іваницька Ніна Лаврентіївна, завідувач кафедри української мови Вінницького державного педагогічного університету ім. Михайла Коцюбинського (провідна установа).

Справді, тема дисертації актуальна й дотепер (наприклад, 2018 року Наталя Віталіївна Кобченко видала монографію «Система подвійних синтаксичних зв’язків у граматичному ладі сучасної української мови» (К. : ВД «Освіта України», 2018, 514 с.) і захистила докторську дисертацію «Явища подвійності й перехідності в системі синтаксичних зв’язків сучасної української мови», покликаючись на праці нашої науковиці), оскільки в українському мовознавстві речення з дуплексивами на зразок «Рахіра гляділа вперед себе задумана, з випуленими очима» (О. Кобилянська) вивчали лише з огляду на їхні граматичні особливості, витлумаючи зазначені компоненти з подвійним синтаксичним зв’язком то як «подвійні присудки» (І. Вихованець, О. Леута та ін.) або як «частину іменного складеного присудка з речовими зв’язками» (О. Пономарів), то як особливий компонент структури речення (Ф. Смагленко, Н. Іваницька та ін.).

Людмила Миколаївна Томусяк уперше в українському мовознавстві на широкому фактичному матеріалі – 6000 прикладів, дібраних методом суцільного виписування з творів українських письменників ХІХ–ХХ ст. із часописів та записів усного розмовного мовлення, – здійснила комплексний аналіз речень з дуплексивами з опертям на їхні структурні, семантичні та комунікативні особливості, зокрема, визначила граматичний статус дуплексива як окремого члена позиційної структури речення, систематизувала формальні засоби вираження дуплексивних компонентів, окреслила семантичні групи дієслів, з якими поєднується дуплексивний компонент, указала на функційно-комунікативні особливості речень із дуплексивами.

Після успішного захисту спочивати на лаврах не довелося: необхідно було виконати програму максимум для доценства: опублікувати нові статті, укласти науково-методичні посібники, провести відкриті заняття з базових дисциплін… Прогнозований результат зреалізованого обширу роботи зафіковано в офіційному документі: «За рішенням Атестаційної колегії від 17 жовтня 2002 року Томусяк Л. М. присвоєно вчене звання доцента кафедри сучасної української мови».

Досвід спілкування з Ніною Василівною суттєво позначився на формуванні філологічних здібностей Л. М. Томусяк, на широкому зацікавленні світом крізь призму синтаксичної номінації, кореферентності синтаксичних одиниць, лінгвостилістики, етнолінгвістики (Людмила Миколайвна читала цікаві спецкурси для студентів-філологів: «Семантичний аспект дослідження простого речення в слов’янському мовознавстві», «Актуальні проблеми дослідження простого ускладненого речення в українській мові», «Складні випадки синтаксичного аналізу простих речень у шкільній і вишівській практиці», «Методика синтаксичного аналізу різнорівневих мовних одиниць» тощо).

Бібліографія доцента Томусяк Л. М. охоплює:

1 – колективну монографію;
1 – матеріали до словника паремій Чернівеччини (у співавт.);
3 – посібники (з грифом МОНУ);
1 – посібник із грифом ЧНУ ( у співавт.);
7 – навчальних та навчально-методичних посібників, що надруковані за ухвалою редакційно-видавничої ради ЧНУ;
58 – наукових статей;
29 – тез доповідей, підготовлених разом зі студентами.

 Список праць доцента Томусяк Людмили Миколаївни (1988–2019)

ЗАВАНТАЖИТИ PDF

42 роки життя Людмили Миколаївни пов’язані з Чернівецьким університетом – колискою її юності, щаблями сходженням до професійних вершин і реалізації дослідницького таланту, яскравого особистого хисту і стилю.

Науковий і навчально-педагогічний напрями в її діяльності тісно переплетені. Вона – Учитель, який уміє донести думку, бути переконливою, цікавою для слухача і читача, завойовувати студентську аудиторію чіткою логікою, доступною розповіддю, осмисленим поєднанням думки, ерудованістю, вільним оперуванням фактами. У співпраці з бакалаврами й магістрантами філологічного та педагогічного факультетів, факультету іноземних мов доц. Томусяк Л. М. у ході лекцій і практичних занять здійснює спробу пошуку тенденцій та закономірностей класифікації лексичних, фонетичних, морфологічних, синтаксичних явищ. Окрім того, вона керує педагогічною та асистентською практиками філологів, консультує їх із написання магістерських, дипломних і курсових робіт, бере участь у роботі ЕК, комісії з атестації держслужбовців щодо вільного володіння державною мовою тощо.

Ніколи не залишається Людмила Томусяк осторонь організаційно-виховної та профорієнтаційної роботи: бере активну участь у проведенні традиційних конференцій кафедри «Актуальні проблеми синтаксису», науково-практичних семінарів «Актуальні проблеми діалектології та лінгвогеографії», «Діалектна мова: сучасний стан і перспективи дослідження» тощо; працює у складі журі Міжнародних конкурсів імені Петра Яцика й Тараса Шевченка, олімпіад з української мови та літератури, постійно виконує обов’язки куратора академічних груп студентів.

У цей по-весняному лагідний день січня щиросердно бажаємо нашій дорогій Людмилі Миколаївні,
Людині потужної харизми, шляхетній і стильній Жінці, тільки світлої Музики Життя і всіх жаданих благостин!

Нехай Вам будуть зрозумілими завжди весняна хода землі й ритм природи.
Хай колоситься під літнім сонцем Ваша творча нива.
Нехай курличуть Вам щоосені сентиментальні рідні-рідні журавлі.
Хай життєво справжніми будуть зимові прекрасні ранки і довго-довго князюють 
у Вашій щедрій на добре й правдиве слово душі.

З роси і води Вам, наша чарівна Пані!

Доктор філологічних наук, професор,
завідувач кафедри сучасної української мови 
Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича
Олена КУЛЬБАБСЬКА