У рецензованій праці звертає на себе увагу сумлінність опрацювання наукової літератури й укладеної методом суцільного виписування картотеки ілюстративного матеріалу.

 У першому розділі монографії «Теоретичні засади лінгвокультурологічного опису типажів» подано короткий огляд етапів розвитку лінгвокультурології як науки; розглянуто художній дискурс як сферу актуалізації лінгвокультурних типажів, з’ясовано зміст, основні принципи й поняття базових характеристик лінгвокультурного типажу як концепту та мовної особистості; проаналізовано аксіологічні й ціннісні домінанти у вивченні лінгвокультурних типажів, їхню гендерну належність; проаналізовано поняття фрейм і опрацьовано методику опису лінгвокультурних типажів.

 У другому розділі «Суспільно-політичні та соціокультурні процеси на українських теренах російської та австро-угорської імперій у ХІХ ст.» Тетяна Миколаївна Сукаленко здійснила широку дослідницьку роботу, спрямовану на розкриття соціокультурної ситуації в підросійській та підавстрійській Україні ХІХ ст., проаналізувала дані переписів населення підросійської та підавстрійської України, звернувши особливу увагу на мовно-етнічні, релігійні, станові характеристики мешканців. Не викликає заперечень висновок авторки монографії: ХД підросійської України ХІХ ст. став мовним середовищем для реалізації лінгвокультурних типажів, виокремлення яких вмотивовано частотністю вживання мовного матеріалу, що їх вербалізує. Симетричність функціювання однакових типажів із різним ступенем їх мовної репрезентації в літературі підросійської та підавстрійської України переконливо засвідчує їхнє значення для носіїв української лінгвокультури на українських землях російського та австро-угорського впливів.

Текстовий матеріал, який виформовує ХД підавстрійської України аналізованого періоду, відбив тогочасні реалії суспільно-культурного життя, що знайшло вираження в побутуванні 10 соціокультурних («чиновник», «пан», «панич», «пані» (панія), «панна», «селянин», «робітник», «студент», «священик», «москаль-солдат») і 4 етнокультурних типажів («козак», «лях / поляк», «жид», «циган»). Соціокультурні типажі відбивають типові соціальні характеристики організації суспільного життя і дають уявлення про соціальну стратифікацію суспільства. Що ж до етнокультурних типажів, то їхньою провідною ознакою, за спостереженнями Т. Сукаленко, є вираження етнічних характеристик суспільства, тому всі виокремлені лінгвокультурні типажі є значущими ціннісними константами українського соціокультурного простору.

 У третьому розділі «Лінгвокультурні типажі українського художнього дискурсу ХІХ ст. (підросійської та підавстрійської України)» визначено принципи системного моделювання типажів; розпрацьовано модель їх опису; змодельовано систему опозиційних протиставлень і поєднань ЛТ в українській лінгвокультурі; виокремлено спільні та відмінні риси концептуалізації типажів у свідомості носіїв культури підросійської та підавстрійської України ХІХ ст.; виявлено специфіку ХД підросійської та підавстрійської України.

У дослідженні застосовано фреймовий аналіз, у процесі якого змодельовано лінгвокультурні типажі, у яких було виділено 23 фрейми і 30 слотів, напр.: «Зовнішні характеристики» (слоти: «Портретні характеристики», «Вік», «Одяг»), «Внутрішні моральні характеристики» (слоти: «Риси характеру», «Кохання», «Взаємини в родині», «Ставлення до жінки», «Асоціальна поведінка») тощо.

Імпонує авторський підхід до аналізу фактичного матеріалу. Наприклад, усі лінгвокультурні типажі в монографіїі описано за однією схемою: 1) характеристика соціально-історичних умов, у рамках яких видокремлено певний типаж; 2) перцептивно-образне уявлення про типаж, зокрема його зовнішність, вік, стать, соціальне походження, місце проживання, мовні особливості, манери поведінки, види діяльності та дозвілля; 3) понятійні характеристики, побудовані на дефініціях, описах, тлумаченнях; 4) аксіологічні ознаки – оціннні висловлювання, що характеризують пріоритети певного типажу. Крім того, в рецензованій книзі автор запропонувала додаткові критерії, релевантні для зіставлення та протиставлення типажів.

Ця методика дала змогу для зіставлень і встановлення системи опозиційних протиставлень і поєднань соціокультурних та етнокультурних літературних типажів в українській лінгвокультурі.

Нам імпонує, що авторка звернула увагу на суттєву деталь у моделюванні ЛТ ‒ на їх мовну характеристику як із позиції автора, так і з погляду інших персонажів. Установлено, що найяскравіша мовна специфіка притаманна лінгвокультурним типажам «чиновник», «москаль-солдат», «священник», «робітник», тоді як мовну характеристику ЛТ «селянин», «студент», «пан», «пані», «панна» подано побіжно. Установлено, що лінгвокультурні типажі вживали різні мови: українську («пан», «селянин», «робітник»); російську («пан», «пані» (особа привілейованого стану), «студент» (у побуті), «жид»; польську, французьку, німецьку мови – «пан» (особа привілейованого стану); французьку – «пані» (особа привілейованого стану); польську мови («лях / поляк» (пан / представник польського населення); ідиш («жид»).

 У «Післямові» до монографії вичерпно підбито підсумки дослідження. Авторка констатувала, що відповідно до реалізованої в художньому творі літературно-естетичної концепції можна спостерігати своєрідність як «наборів» описуваних ситуацій, так і їх дійових учасників. Інтерпретацію письменником тих чи тих типажів зумовлюють передовсім літературно-естетичні традиції етносу. Оскільки провідною темою для української літератури ХІХ ст. була сільська тематика, то, відповідно, типовими персонажами для ХД є селяни, сільські священники, містечкові пани, дрібна шляхта та чиновники. Пізніше, у кінці ХІХ ст., з’являються робітники, заробітчани, представники інтелігенції та ін. Прикметно, що в літературі ХІХ ст. знайшлось місце і для деяких персонажів, відомих у попередні часи.

Теоретично-прикладна цінність одержаних у ході дослідження результатів визначає можливість їхнього використання в лекційних та практичних курсах із сучасної української мови, когнітивної лінгвістики, лінгвокультурології, лінгвоконцептології, психолінгвістики, семантики, для укладання словників констант культури народу України.

Рецензоване дослідження Т. М. Сукаленко ‒ це помітний внесок у вивчення української лінгвоконцептології, авторська модель опису літературних типажів, зафіксованих в українському художньому дискурсі XIX ст., може бути застосована для дослідження типажів на ширшому текстовому матеріалі або на творах певного історичного періоду, а також для реалізації порівняльно-зіставного підходу до вивчення ЛТ у різних мовах і культурах..

Довідково

Науковий редактор – доктор філологічних наук, професор Віктор Михайлович Бріцин.

Рецензенти:
Голобородько К. Ю. ,  доктор філологічних наук, професор, декан українського мовно-літературного факультету імені Г. Ф. Квітки-Основ’яненка Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди;
Кульбабська О. В. , доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри сучасної української мови Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича;
Стишов О. А., доктор філологічних наук, професор, професор кафедри української мови Київського університету імені Бориса Грінченка.

ЩИРО ВІТАЄМО!

 Бажаємо, шановна Тетяно Миколаївно, міцного здоров’я та наснаги, нових творчих звершень,
невичерпної життєвої енергії, родинного щастя

 Рецензію підготувала:

доктор філологічних наук, професор
кафедри сучасної української мови 
Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича
Олена КУЛЬБАБСЬКА

!