Лінгвокультурний типаж як персоніфікований художній концепт

(Рецензія на монографію: Сукаленко Т. М. Лінгвокультурні типажі в українській художній літературі ХІХ ст. Київ : Вид-чий дім Дмитра Бураго, 2018. 676 с.).

Сучасні мовознавчі дослідження тяжіють до міжпарадигмальності й міждисциплінарності, а отже, дають змогу встановити сутність об’єкта вивчення в новій площині. У цьому аспекті актуальним є студіювання літературних типажів, що донедавна були сферою зацікавлень дослідників найрізноманітніших галузей знань – соціології, етнографії, філософії, історії, культурології, літературознавства, а нині до їхньої парадигми долучилася й лінгвістика, що вможливлює розгляд представленого в тому чи тому літературному творі персонажа як мовної особистості. Зокрема, моделюванню та комплексному аналізові лінгвокультурних типажів українського художнього дискурсу XIX ст. присвятила нову монографію Тетяна СУКАЛЕНКО.

Ґрунтовне дослідження складається зі списку умовних скорочень, передмови, трьох розділів, післямови, списку використаної літератури (516 позицій), списку лексикографічних джерел (53 позиції), списку джерел ілюстративного матеріалу (109 позицій) та двох додатків, кожний із яких унаочнює проаналізований емпіричний матеріал у 14 таблицях (Додаток А. «Лінгвокультурні типажі підросійської України» і Додаток Б. «Лінгвокультурні типажі підавстрійської України»).

Заслуговує поцінування те, що поняття «лінгвокультурний типаж» у рецензованому виданні вперше в українському мовознавстві досліджено комплексно – у колі базових понять лінгвокультурології. Авторська концепція та розпрацьований методологічний інструментарій дав Т. М. Сукаленко змогу досягти окресленої мети й розв’язати конкретні завдання. Зокрема, у монографії докладно схарактеризовано соціокультурну ситуацію в підросійській та підавстрійській Україні; визначено принципи системного моделювання типажів в українській художній літературі ХІХ ст.; змодельовано систему опозиційних протиставлень і поєднань типажів в українській лінгвокультурі; виокремлено спільні та відмінні риси концептуалізації типажів у свідомості носіїв культури підросійської та підавстрійської України ХІХ ст. («чиновник», «пан», «панич», «пані» (панія), «панна», «селянин», «робітник», «студент», «священик», «москаль-солдат», «козак», «лях / поляк», «жид», «циган») з опертям на їхні понятійні, образно-перцептивні, аксіологічні та ціннісні характеристики; виявлено специфіку художнього дискурсу (далі – ХД) підросійської та підавстрійської України.

Надійною для висновків і узагальнень є матеріал дослідження: джерелом вивчення ХД підросійської України послугували твори І. П. Котляревського, Г. Ф. Квітки-Основ’яненка, Є. П. Гребінки, Т. Г. Шевченка, І. С. Нечуя-Левицького, М. Л. Кропивницького, І. К. Карпенка-Карого, Панаса Мирного, Б. Д. Грінченка, М. М. Коцюбинського, Лесі Українки, П. П. Гулака-Артемовського, Марка Вовчка, С. В. Руданського, А. П. Свидницького, М. П. Старицького, П. А. Грабовського, П. О. Куліша.

Дискурс підавстрійської України проаналізовано за творами І. Я. Франка, А. Я. Чайковського, О. Ю. Кобилянської, М. П. Левицького, В. С. Стефаника, Т. Г. Бордуляка, Ю. А. Федьковича, О. П. Стороженка, М. С. Шашкевича, А. Ф. Кащенка.

Сукаленко Тетяна Миколаївна

кандидат філологічних наук, доцент
кафедри журналістики, української
словесності та культури
Університету державної фіскальної служби України


10 грудня 2019 р. Тетяна Миколаївна Сукаленко успішно захистила дисертацію «Лінгвокультурні типажі українського художнього дискурсу ХІХ ст.» на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук зі спеціальності 10.02.01. – українська мова (PDF-варіант рукопису нижче).
Науковий консультант – доктор філологічних наук, професор, головний науковий співробітник Інституту мовознавства ім. О. О. Потебни НАН України В. М. Бріцин.

Структура монографічної праці

У рецензованій праці звертає на себе увагу сумлінність опрацювання наукової літератури й укладеної методом суцільного виписування картотеки ілюстративного матеріалу.

agenda У першому розділі монографії «Теоретичні засади лінгвокультурологічного опису типажів» подано короткий огляд етапів розвитку лінгвокультурології як науки; розглянуто художній дискурс як сферу актуалізації лінгвокультурних типажів, з’ясовано зміст, основні принципи й поняття базових характеристик лінгвокультурного типажу як концепту та мовної особистості; проаналізовано аксіологічні й ціннісні домінанти у вивченні лінгвокультурних типажів, їхню гендерну належність; проаналізовано поняття фрейм і опрацьовано методику опису лінгвокультурних типажів.

agenda У другому розділі «Суспільно-політичні та соціокультурні процеси на українських теренах російської та австро-угорської імперій у ХІХ ст.» Тетяна Миколаївна Сукаленко здійснила широку дослідницьку роботу, спрямовану на розкриття соціокультурної ситуації в підросійській та підавстрійській Україні ХІХ ст., проаналізувала дані переписів населення підросійської та підавстрійської України, звернувши особливу увагу на мовно-етнічні, релігійні, станові характеристики мешканців. Не викликає заперечень висновок авторки монографії: ХД підросійської України ХІХ ст. став мовним середовищем для реалізації лінгвокультурних типажів, виокремлення яких вмотивовано частотністю вживання мовного матеріалу, що їх вербалізує. Симетричність функціювання однакових типажів із різним ступенем їх мовної репрезентації в літературі підросійської та підавстрійської України переконливо засвідчує їхнє значення для носіїв української лінгвокультури на українських землях російського та австро-угорського впливів.

Текстовий матеріал, який виформовує ХД підавстрійської України аналізованого періоду, відбив тогочасні реалії суспільно-культурного життя, що знайшло вираження в побутуванні 10 соціокультурних («чиновник», «пан», «панич», «пані» (панія), «панна», «селянин», «робітник», «студент», «священик», «москаль-солдат») і 4 етнокультурних типажів («козак», «лях / поляк», «жид», «циган»). Соціокультурні типажі відбивають типові соціальні характеристики організації суспільного життя і дають уявлення про соціальну стратифікацію суспільства. Що ж до етнокультурних типажів, то їхньою провідною ознакою, за спостереженнями Т. Сукаленко, є вираження етнічних характеристик суспільства, тому всі виокремлені лінгвокультурні типажі є значущими ціннісними константами українського соціокультурного простору.

agenda У третьому розділі «Лінгвокультурні типажі українського художнього дискурсу ХІХ ст. (підросійської та підавстрійської України)» визначено принципи системного моделювання типажів; розпрацьовано модель їх опису; змодельовано систему опозиційних протиставлень і поєднань ЛТ в українській лінгвокультурі; виокремлено спільні та відмінні риси концептуалізації типажів у свідомості носіїв культури підросійської та підавстрійської України ХІХ ст.; виявлено специфіку ХД підросійської та підавстрійської України.

У дослідженні застосовано фреймовий аналіз, у процесі якого змодельовано лінгвокультурні типажі, у яких було виділено 23 фрейми і 30 слотів, напр.: «Зовнішні характеристики» (слоти: «Портретні характеристики», «Вік», «Одяг»), «Внутрішні моральні характеристики» (слоти: «Риси характеру», «Кохання», «Взаємини в родині», «Ставлення до жінки», «Асоціальна поведінка») тощо.

Імпонує авторський підхід до аналізу фактичного матеріалу. Наприклад, усі лінгвокультурні типажі в монографіїі описано за однією схемою: 1) характеристика соціально-історичних умов, у рамках яких видокремлено певний типаж; 2) перцептивно-образне уявлення про типаж, зокрема його зовнішність, вік, стать, соціальне походження, місце проживання, мовні особливості, манери поведінки, види діяльності та дозвілля; 3) понятійні характеристики, побудовані на дефініціях, описах, тлумаченнях; 4) аксіологічні ознаки – оціннні висловлювання, що характеризують пріоритети певного типажу. Крім того, в рецензованій книзі автор запропонувала додаткові критерії, релевантні для зіставлення та протиставлення типажів.

Ця методика дала змогу для зіставлень і встановлення системи опозиційних протиставлень і поєднань соціокультурних та етнокультурних літературних типажів в українській лінгвокультурі.

Нам імпонує, що авторка звернула увагу на суттєву деталь у моделюванні ЛТ ‒ на їх мовну характеристику як із позиції автора, так і з погляду інших персонажів. Установлено, що найяскравіша мовна специфіка притаманна лінгвокультурним типажам «чиновник», «москаль-солдат», «священник», «робітник», тоді як мовну характеристику ЛТ «селянин», «студент», «пан», «пані», «панна» подано побіжно. Установлено, що лінгвокультурні типажі вживали різні мови: українську («пан», «селянин», «робітник»); російську («пан», «пані» (особа привілейованого стану), «студент» (у побуті), «жид»; польську, французьку, німецьку мови – «пан» (особа привілейованого стану); французьку – «пані» (особа привілейованого стану); польську мови («лях / поляк» (пан / представник польського населення); ідиш («жид»).

agenda У «Післямові» до монографії вичерпно підбито підсумки дослідження. Авторка констатувала, що відповідно до реалізованої в художньому творі літературно-естетичної концепції можна спостерігати своєрідність як «наборів» описуваних ситуацій, так і їх дійових учасників. Інтерпретацію письменником тих чи тих типажів зумовлюють передовсім літературно-естетичні традиції етносу. Оскільки провідною темою для української літератури ХІХ ст. була сільська тематика, то, відповідно, типовими персонажами для ХД є селяни, сільські священники, містечкові пани, дрібна шляхта та чиновники. Пізніше, у кінці ХІХ ст., з’являються робітники, заробітчани, представники інтелігенції та ін. Прикметно, що в літературі ХІХ ст. знайшлось місце і для деяких персонажів, відомих у попередні часи.

Теоретично-прикладна цінність одержаних у ході дослідження результатів визначає можливість їхнього використання в лекційних та практичних курсах із сучасної української мови, когнітивної лінгвістики, лінгвокультурології, лінгвоконцептології, психолінгвістики, семантики, для укладання словників констант культури народу України.

Рецензоване дослідження Т. М. Сукаленко ‒ це помітний внесок у вивчення української лінгвоконцептології, авторська модель опису літературних типажів, зафіксованих в українському художньому дискурсі XIX ст., може бути застосована для дослідження типажів на ширшому текстовому матеріалі або на творах певного історичного періоду, а також для реалізації порівняльно-зіставного підходу до вивчення ЛТ у різних мовах і культурах..


Довідково

Сукаленко Т. М.. Лінгвокультурні типажі в українській художній літературі ХІХ ст. Київ : Вид-чий дім Дмитра Бураго, 2018. 676 с.

Науковий редактор – доктор філологічних наук, професор Віктор Михайлович Бріцин.

Рецензенти:
Голобородько К. Ю. ,  доктор філологічних наук, професор, декан українського мовно-літературного факультету імені Г. Ф. Квітки-Основ’яненка Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди;
Кульбабська О. В. , доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри сучасної української мови Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича;
Стишов О. А., доктор філологічних наук, професор, професор кафедри української мови Київського університету імені Бориса Грінченка.


ЩИРО ВІТАЄМО!

 Бажаємо, шановна Тетяно Миколаївно, міцного здоров’я та наснаги, нових творчих звершень,
невичерпної життєвої енергії, родинного щастя!

ORCID: 0000-0002-1858-9269

ORCID (англ. Open Researcher and Contributor ID) — єдиний міжнародний реєстр учених для коректного цитування статей.

Researcher ID: C-2286-2017

ResearcherID – ідентифікатор ученого (дослідника), що дає змогу формувати список власних публікацій.

Google Scholar

Академія Google (англ. Google Scholar) - безкоштовна пошукова система за текстами наукових публікацій.

Cподобалась сторінка?

Close

Ви можете поділитись нею з друзями у соціальних мережах або надіслати посилання на неї у месенджери...