Багатовекторні теоретичні ідеї доктора філологічних наук, професора Іларіона Слинька

Читаючи праці з історичного синтаксису І. І. Слинька, ми відчуваємо думки репресованих мовознавців,
чуємо їхній голос за обстоювання національної специфіки української мови (Ніна Гуйванюк)

Професор Іларіон Слинько: лаконічно мовою біографії

Народився Іларіон Іларіонович СЛИНЬКО 19 червня (у день Святого Іларіона) 1912 року в місті Києві в родині вчителів. Відомо зі спогадів родини І. І. Слинька, що його мама навчалася на бестужевських курсах у Петербурзі. Сім’я проживала в Києві, потім на Полтавщині. Там, у місті Карлівка, у 1929 р. Іларіон закінчив семирічку. Плануючи доросле життя, син вирішив продовжувати педагогічний шлях батьків. Тому вступив на факультет мови та літератури Запорізького педінституту, який закінчив у 1936 році. Разом із дипломом першого ступеня отримав здібний юнак і рекомен­дацію в аспірантуру. Проте спочатку спробував учительського хліба. До 1940 р. він працював учителем української мови та літератури в місті Молочанську Запорізької області. Однак, учителюючи на Запоріжжі, не покидав юнак надії займатися серйозно науковою роботою. Із 1940 р. Іларіон Слинько почав працювати викладачем української мови Меліто­польського педінституту. Та цим планам завадила друга світова війна. З жовтня 1941 р. до вересня 1943 р. знаходився на тимчасово окупованій території, працював інспектором у відділі освіти Мелітопольської міської управи. Після звільнення від німецько-фашистських загарбників міста Мелітополя в грудні 1943 року, як тільки відновив роботу педагогічний інститут, учителя Слинь­ка І. І. запрошують викладати тут українську мову. З 1 вересня 1944 р. був мобілізований в армію, брав участь у Великій Вітчизняній війні. Нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня, 4 медалями. 

На світлинах: 1 – Рядовий технічного складу авіаполку (Халхін-Гол, 1939–40 р.); 
2 – Іларіон Слинько – викладач Мелітопольського педінституту (1946–1947 н. р.).

---

  З 1945 р. по 1947 р. продовжує працювати в Мелітопольському педінституті. Із 1-го вересня 1947 року він перейшов на роботу до Кіровоградського педінституту, де працює протягом кількох років (до 1952 р.). Іларіон Іларіонович викладає курси історичної граматики та сучасної української мови. Саме тут молодий викладач прилучається до серйозної наукової роботи. Першими його науковими спробами були:

• рецензії на збірник вправ з орфографії та на „Граматику української мови Андрія Загродського”, що їх надруковано у двох номерах всеукраїнського педагогічного журналу „Радянська школа” за 1947 р.
• 1948 року в академічному журналі „Мовознавство” Іларіон Слинько опублікував ґрунтовну рецензію на „Російсько-український словник”.

У 50-х роках мовознавець звертається і до дослідження історичних писемних пам’яток української мови. Як відомо, такі писемні пам’ятки, як „Грамоти” ХІV–ХVІІІ ст., „Літопис Самійла Величка” та ін. є надійним джерелом дослідження історії української мови, становлення її синтаксичної системи. Вражає наукова сумлінність ученого. У його архіві, переданого кафедрі сучасної української мови, довгий час зберігалися світлини та рукописи, зроблені власноруч, акуратно переписані і збережені у зшитках із палітурками, адже зробити ксерокопію тоді не було змоги, як і не було взагалі друкованого варіанта пам’яток [На щастя, торік я ще встигла їх сфотографувати. Нині ці світлини раритетні. – О. К.]: 

 

Саме історичні джерела ХVІІ–ХVІІІ століття стали предметом його незгасаючого творчого натхнення протягом усього життя. Саме вони змушували дослідника десятки й сотні разів перечитувати древні тексти, щоб віднайти в них ті риси українського синтаксису, які лягли в основу літературних норм чи залишилися в минулому як архаїчні, раритетні.

Перші наукові захоплення проблемами історії української мови переросли згодом у ґрунтовні наукові дослідження вченого. Першою науковою розвідкою з історичного синтаксису була велика стаття розміром 25 сторінок „Часові звороти в „Літописі С. Величка”, вміщена в „Наукових записках Кіровоградського педінституту” за 1951 р. [„Літопис С. Величка” І. Слинько охайно – без жодного виправлення – переписав у грубий зошит, прокресливши червоним олівцем береги, на яких робив посутні помітки. – О. К.]. 

Свої спостереження над „Літописом Самійла Величка”, що вия­вився надзвичайно переконливим джерелом для вивчення історії української мови, мовознавець узагальнив у кандидатській дисертації „Синтаксис Літопису Величка”, яку успішно захистив у 1954 р. (спец. 661 „Языки народов СССР – украинский язык”).

Прикметно, що 09 жовтня 2020 року в науковому світі України сталася непересічна подія: у видавництві «Кліо» вийшла друком унікальна історична українська пам'ятка - сучасне повне видання авторського рукопису Літопису Самійла Величка (упорядники Геннадій БОРЯК, Тетяна ТАЇРОВА-ЯКОВЛЄВА).
Своєю працею (методом метаграфування) виданню сприяли науковці Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського - Л.Гнатенко, Т.Добрянська, О.Іванова, М.Філіпович. Це довгоочікуваний (300 років очікувань!) грубезний (у корінці – 10 см, вага 3,3 кг) фоліант. Воістину рукописи не горять – хоч і через 300 років, але перетворюються на книжки й чекають на нове прочитання, дослідження, осмислення (за матеріалами: 
https://www.facebook.com/hashtag/300_%D1%80%D1%96%D1%87%D1%87%D1%87_%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%BE%D0%BF%D0%B8%D1%81%D1%83_%D1%81%D0%B0%D0%BC%D1%96%D0%B9%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D0%B5%D0%BB%D0%B8%D1%87%D0%BA%D0%B0

Одночасно І. І. Слинько цікавиться і проблемами синтаксису сучасної української мови, питаннями методики викладання української мови в школі. Зокрема, в журналі „Українська мова в школі” за 1952 рік (№ 1) була надрукована його стаття „Способи вираження обставин”.

Проте побутова невлаштованість у важкі післявоєнні роки змушує молодого здібного викладача шукати місця праці в різних педагогічних вищих навчальних закладах. Зокрема, якийсь час він працював у Кременецькому та Глухівському педінститутах. Зокрема, у Кременецькому педінституті І. І. Слинько працює з 17 жовтня 1952 р., спочатку старшим викладачем, згодом – завідувачем кафедри української мови (обіймав цю посаду до 1956 р.).

На світлинах: 1 – Іларіон Іларіонович Слинько – викладач Кременецького педінституту (1951–1952 н. р.);
2 – І. І.Слинько – професор Чернівецького університету (1972–1973 н. р.).

---

01 вересня 1956 р. Іларіон Іларіонович переїздить на Буковину й упродовж 38 років (до 1994 р.) працює в Чернівецькому університеті. Із вересня 1963 року він очолив кафедру української мови, перейнявши її від проф. Івана Григоровича ЧЕРЕДНИЧЕНКА, фундатора синтаксичної школи в Чернівцях, і керує нею до червня 1988 р. Із того часу кафедра визначає два основні напрями – діалектологічний (частина викладачів кафедри серйозно працюють над дослідженням лексики, фонетики й граматики буковинських говірок) і власне-синтаксичний, що охоплює проблеми історичного та новітнього синтаксису сучасної української літературної мови. У цій сфері активно працює сам завідувач кафедри, якою незмінно керував  протягом двадцяти п’яти років, а також його учні. І. І. Слинько був людиною надзвичайно скромною. Він не любив розповідати про себе, хвалитися своїми здобутками. Але завжди пишався своїми учнями.

Знаменний 1937 рік. Одруження. Усе життя вони пройшли поруч, дружно, у шані й любові з дружиною Варварою Григорівною (1915 р. н., дівоче прізвище ЄФИМОВА).

У 1938 р. молодій сім’ї народився син Владислав, а в 1939 – Євген. Обидва закінчили Чернівецький державний університет (Владислав – біологічний факультет, Євген – фізичний) і працювали завідувачами лабораторій: Владислав – у Троїцьку Московської області, Євген – у Чернівцях. Владислав – кандидат біологічних наук. Євген – доктор фізико-математичних наук, лауреат державної премії України в галузі науки і техніки за 2007 р.

 Іларіон Іларіонович та Варвара Григорівна Слиньки (близько 1937 р.).

Гілка родини Владислава – у Росії. Старший син Владислава, Юрій, живе і працює в Ярославській області. Він – відомий спеціаліст в галузі іхтіології, автор значної кількості наукових публікацій і кількох опублікованих книжок. Керівник багатьох наукових експедицій у внутрішню Монголію – одне з двох унікальних місць на планеті, де збереглися найдавніші види риб. Інше таке місце, славнозвісний каньйон Колорадо, знаходиться в США. Дивним чином повторилася Монголія в долі Юрія – у 1939–40 рр., під час подій на Халхін-Голі, Іларіон Іларіонович Слинько служив там рядовим технічного складу авіаційного полку. Напевно, з тієї ж причини свого часу він мріяв поступити в авіаційний інститут і на все життя зберіг любов до авіації. Молодші сини Владислава – Олексій і Сергій – живуть і працюють в Москві та Ярославлі.

Родинна гілка сина Євгена лишилася в Україні. Сини та онуки продовжують справу І. І. Слинька – творити справжню науку, у якій би то не було галузі. Онука Галина, старша дочка Євгена, живе і працює в Чернівцях. Молодший син Євгена, Василь, працює науковим співробітником Чернівецького відділення Інституту проблем матеріалознавства НАН України. За його спостереженнями, навіть у правнуках Іларіона Іларіоновича (Ольга, Сергій, Кирило, Олена, Валентина, Анастасія, Варвара) можна простежити більш ніж середньостатистичну схильність до філології. Вася Слинько цікавиться історією української мови, пише вірші.

---

Заслуги професора Іларіона Слинька в галузі історичного синтаксису

У травні 1971 року І. І. Слинько захистив у Львівському уні­верситеті докторську дисертацію „Дослідження з історичного синтаксису української мови ХVІІ–ХVІІІ століть (історія преди­кативних, присвійних, об’єктних, просторових і часових зворотів)”, яка в 1973 році була опублікована як окрема монографія.

Особливо плідно працював учений у галузі історичного синтаксису. Зокрема, його перу належать такі фундаментальні праці, як: „Дослідження історичного синтаксису за пам’ятками ХІV–ХVІІІ ст. (місцево-просторові звороти)” – Львів, 1968; „Історичний синтаксис української мови за пам’ятками ХІV – ХVІІІ ст. (часові, звороти)” – Чернівці, 1968; „Історія об’єктних зворотів української мови” (Чернівці, 1969) тощо.

Досить високу оцінку науковців здобула монографія І. І. Слинька „Історичний синтаксис української мови” (К. : Вища шк., 1973. – 215 с.), присвячена процесові формування синтаксичної системи української мови на націо­нальній основі, що з’явилася в результаті аналізу значної кількості історичних джерел української мови ХІV–ХVІІІ ст., якими вважають грамоти, актові книги, листи й універсали, літописи, релігійно-полемічні трактати тощо. У цій праці автор висвітлює історію розвитку окремих типів синтаксичних конструкцій як засобів вираження об’єктних, означальних та обставинних відношень, що їх по-різному витлумачували на той час граматики української мови, засвідчують заміну подвійних відмінків орудним предикативним чи прийменниково-відмінковими формами тощо. Для зіставлення дослідник широко залучає факти українських говорів, розмовного мовлення, аналогічні явища російської, білоруської, польської та інших слов’янських мов, відзначаючи подібність чи відмінність процесів формування граматичних систем споріднених мов. Своє дослідження І. І. Слинько вибудував у діахронічному плані, ставлячи за мету „виявити справжню картину розвитку зазначених конструкцій з урахуванням усієї складності історичного процесу”. Автор простежує, які саме синтаксичні форми чи звороти українська мова успадкувала з давньоруської доби, а які постали пізніше на національному ґрунті української мови або ж є запозиченими з інших слов’янських мов.

РОЗДІЛИ „ІСТОРИЧНОГО СИНТАКСИСУ” ПРИСВЯЧЕНО:

• аналі­зові орудного предикативного відмінка, що поступово змінював другий називний, другий знахідний або другий давальний;
• про предикативне вживання прийменникових конструкцій;
• історії присвійних зворотів;
• про конструкції з об’єктним значенням.

Значний фактичний матеріал, використаний для теоретичних узагальнень, учений почерпнув із достовірних історичних джерел. Це дало змогу автору праці переглянути деякі попередні погляди мовознавців на те чи те синтаксичне явище. Зокрема, усупереч констатації А. А. МОСКАЛЕНКА та інших дослідників, які вважали, що орудний предикативний із прийменником ЗА в українській мові почав вживатися тільки з ХVІ ст., І. І. Слинько доводив, що такі звороти були відомі вже староукраїнським пам’яткам ХІV–ХV ст. [с. 61]. Принагідно автор зауважує, що такі звороти в пам’ятках ХІV–ХV ст. використовували рідко й лише згодом набули більшого поширення, особливо у творах релігійної літератури та деяких актових книгах. Уживання орудного предикативного І. І. Слинько пов’язує з позицією в реченні та синтаксичною сполучуваністю з дієсловами-зв’язками, а також із жанровими особливостями пам’яток. Наприклад, на його думку, орудний предикативний ширше функціонує при напівповнозначній зв’язці, ніж при абстрактній. Дослідник зазначає також, що в пам’ятках ділового характеру звороти з другим називним домінують над зворотами з орудним предикативним. Проте в пам’ятках інших жанрів, починаючи з ХVІ ст., конструкції з орудним предикативним набувають все більшого поширення і переважають над називним. Низку цікавих і важливих спостере­жень та уточнень вдалося зробити І. І. Слинькові і щодо історії присвійних зворотів. Зокрема, він довів, що присвійні прикметники в староукраїнську добу використовувалися набагато вільніше, ніж у пізніший час. Із присвійними прикметниками успішно почав конкурувати родовий відмінок зі значенням належності, проте його вживання в українській мові було менш продуктивне, ніж, наприклад, у російській.

Глибоко та всебічно проаналізував І. І. Слинько історію конструкцій з об’єктним значенням. Зокрема, він підтвердив на великому фактичному матеріалі думку тих учених, які вважали, що безприйменникові конструкції з об’єктним значенням вживалися в староукраїнській мові значно частіше, ніж у сучасній літературній українській мові. Проте згодом, з розвитком мови, вони поступилися місцем різним прийменниковим формам, які точніше передають те чи те значення або синтаксичне відношення.

Схвально відгукнулися про працю І. І. Слинька Л. ГОЛЬДЕНБЕРГ (в інформаційно-біографічному огляді проблем українського мовознавства в 1972–1973 рр.) та І. КЕРНИЦЬКИЙ у рецензії, уміщеній в журналі „Мовознавство” за 1974 р.

І. Керницький у рецензії називає цю працю монографією, утім, вона стала передусім прекрасним навчальним посібником для студентів українських вишів. Узагальнюючи значення праць І. І. Слинька в галузі історичного синтаксису, І. Керницький відзначав: „Вперше в українському мовознавстві так старанно і ретельно зібрано й систематизовано великий фактич­ний матеріал різних жанрів з українських пам’яток староукраїн­ського періоду, на підставі якого чітко і вдало схарактеризовано процес розвитку названих синтаксичних конструкцій” [с. 88]. На думку рецензента, „ця праця вже своїм фактичним матеріалом, старанно дібраним і систематизованим, має важливе значення для вивчення важливих проблем з історії українського син­так­сису” [с. 89].

Праці І. І. Слинька були відомі й в Інституті мовознавства імені О. О. Потебні НАН України. М. А. ЖОВТОБРЮХ запрошує професора з Чернівців співавтором колективної праці „Історична граматика української мови” (К. : Вища школа, 1980; співавтори – М. А. Жовтобрюх, О. Т. Волох, С. П. Самійленко), що стала одним із кращих підручників з історії української мови для студентів університетів. Розділи, написані І. І. Слиньком, були теоретичним узагальненням його власних досліджень з історичного синтаксису про звороти з часовим та просторовим, присвійним та об’єктним значенням, що формували граматичний лад української мови.

---

Внесок І. І. Слинька в новітню теорію синтаксису

Видатним теоретиком виявися професор І. І. Слинько й у царині новітнього синтаксису. Він постійно цікавився найновішою літературою, що з’являлася в Україні та за її межами, опановував нові напрями в синтаксичній науці, зокрема такі, як:

• семантико-синтаксичний,
• функційний,
• комунікативний.

У колі наукових інтересів професора І. І. Слинька постійно перебу­ва­ють найактуальніші проблеми синтаксичної теорії:

• визначення об’єкта і предмета синтаксису;
• установлення мінімальної одиниці синтаксису;
• обґрунтування нових підходів до вивчення особливостей синтаксичних одиниць;
• становлення системи засобів вираження присвійності;
•  особливості дієслівного та прикметникового керування;
• кореляцію активних і пасивних конструкцій;
• співвідношення предикативних відмінків в іменних присудках;
• синтаксичні функції інфінітива;
• особливості відмінкового керування (окремо взятих відмінків);
• вчення про іменні односкладні речення,;
• синтаксичну парадигму речень.

 Передусім він прагне знайти відповідь на питання, які синтаксичні одиниці є предметом вивчення синтаксису, адже воно було і залишається дискусійним. Учені прагнуть відповісти на це питання ще з часів античності, називаючи синтаксичними одиницями слово, словоформу, словосполучення, речення та навіть текст. Для повного усвідомлення того, що таке синтаксис, зауважував І. І. Слинько, не досить тільки перелічити його основні одиниці. Необхідно вказати на те спільне, що об’єднує ці одиниці, – граматичну структуру мови. При цьому варто враховувати, що синтаксичні одиниці різних рівнів пов’язані одні з одними як у системі (структурі) мови, так і під час її функціювання. Питанню про предмет синтаксису І. І. Слинько присвятив спеціальний навчально-методичний посібник для студентів філологічного факультету „Синтаксис сучасної української мови” (Чернівці, 1978). Проаналізувавши чинні погляди на предмет синтаксису, професор Слинько І. І. визначає синтаксис як частину граматики, яка вивчає „систему одиниць різних рівнів – словосполучень, простих речень, складних речень і складних синтаксичних єдностей, що створюють структуру мови для її функціонування” [с. 25]. Учений обстоював комплексний підхід до аналізу синтаксичних одиниць: формально-граматичний, семантичний і комунікативний.

Наступними питаннями, які турбували проф. Слинька І. І., були питання про становлення системи засобів вираження присвійності в сучасній українській мові, про особливості дієслівного та прикметникового керування, про кореляцію активних і пасивних конструкцій тощо. Він добре знав історію цих питань, простежив функціонування присвійних прикметників, родового та давального відмінків належності в історичних пам’ятках української мови, як також особливості дієслівного керування. А ось навколо питань щодо їхнього вживання в сучасній українській літературній мові точилися суперечки. Тому він запропонував дослідити особливості дієслівного керування в сучасній українській літературній мові своїй аспірантці М. Ф. КОБИЛЯНСЬКІЙ, яка в 1976 р. захистила кандидатську дисертацію „Дієслівне керування в українській мові”. Систему засобів вираження присвійності мала дослідити його аспірантка Н. В. ГУЙВАНЮК, яка в 1978 році захистила на цю тему дисертацію. Питання про історію пасивних зворотів досліджував аспірант С. С. ПЕРЕПЕЛИЦЯ, захистивши у 1985 р. кандидатську дисертацію „Реверсивні конструк­ції української мови в системі активно-пасивної опозиції”.

Основним аргументом для встановлення істинності в розв’язанні дискусійних питань є, на думку І. І. Слинька, великий і достатньо переконливий фактичний матеріал на доведення тієї чи тієї гіпотези. Цікавили його питання і про співвідношення предикативних відмінків в іменних присудках, і про синтаксичні функції інфінітива, і про особливості відмінкового керування (окремо взятих відмінків), і про засоби вираження прямого додатка, і вчення про іменні односкладні речення, про синтаксичну парадигму речень тощо, яким він присвятив окремі статті. Науковим працям вченого характерна передусім справжня й глибока зацікавленість проблемою. Вони відзначаються всебічним вивченням оцінок і поглядів багатьох мовознавців, намаганням висвітлити те або те питання по-новому, особливо не нав’язуючи своєї думки, а лише зацікавлюючи нею інших. Для своїх наукових статей І. І. Слинько завжди обирав теми проблемні, складні, мало розроблені, такі, що спонукали до дискусії. Це, зокрема, засвідчують і деякі назви його наукових розвідок, сформульовані проблемно у формі питальних речень, як-от: „Сполучник чи сполучне слово?” (Українська мова і література в школі. – 1987. – № 4), „Чи є односкладні речення?” (Мовознавство. – 1989. – № 4); „Другорядні чи поширюючі члени речення?” (Мовознавство. – 1990. – № 2). Зокрема, він пропонував замінити термін „другорядні члени речення” терміном „поширюючі члени”, або „поширювачі”, оскільки основне призначення поширювачів означального, об’єктного та обставинного типу (означень, додатків та обставин) – поширювати мінімальну структурну схему речення. Односкладні речення І. І. Слинько називав „одноядерними”, оскільки вони мають один предикативний центр – одне „ядро” речення.

Особливо актуальними у плані системного аналізу синтаксичних одиниць можна вважати його статті про парадигматичні відно­шення в системі простих і складних речень. Вивчення синтак­сичної парадигматики – важливий і мало досліджений аспект аналізу мовних одиниць [1978: Парадигматика простого речення української мови (двоскладне речення); 1980: Парадигматика простого речення української мови (односкладне речення); 1987: Парадигматика складного речення]. Пізніше на тему парадигматики простого речення захистить кандидатську дисертацію викладач кафедри сучасної української мови Чернівецького університету Т. М. РОМАНЮК. По-новому професор Слинько І. І. підходив і до питання напівпредикативних зворотів та сурядних рядів членів речення. Проблему відмінка він розглядає в ракурсі семантичної структури речення. І. І. Слинько вводить до теорії синтаксису поняття про так звані „комунікати” – окремі висловлення, що не відповідають певному граматичному зразку, як, наприклад, речення-висловлення.

---

Під час відкритого уроку на педпрактиці студентів-філологів V курсу в Чернівецькій загальноосвітній школі № 5 (1980 р.).
На передньому плані – проф. Слинько І. І., асист. Єрменчук Н. Т., доценти Кобилянський І. Ю., Гуйванюк Н. В. та Кобилянська М. Ф.

Читаючи основні курси та спецкурси для студентів Черні­вецького університету, професор І. І. Слинько постійно й послі­довно намагався поєднувати наукову теорію з практикою викла­дання української мови в школі. Основні проблеми такого взаємо­зв’язку він виклав у статті „Чи все зроблено для перебудови шкільного синтаксису?”. Наполягав учений на внесенні окремих змін, що доведені науковою теорією, у навчальні програми, структуру та зміст шкільних підручників.

Часто із захопленням розповідав І. І. Слинько викладачам на кафедрі про ту або ту нову працю, що він сам прочитав. Тут же намагався пристосувати почерпнуті з нової книги відомості до тексту своїх лекцій, тому кожного року цикл лекцій, які читав І. І. Слинько, був оновлений, і викладачам, які вели за ним практичні й лабораторні заняття, доводилося постійно ходити до нього на лекції, щоб вловити те нове річище, у яке скеровує лектор виклад уже відомої традиційної програмової теми.

І. І. Слинько був прекрасним організатором синтаксичної науки в Україні. Зокрема, він започаткував свою діяльність як завідувача кафедри української мови Чернівецького університету проведенням в 1965 році Всеукраїнської наукової конференції з проблем синтаксису. У цій конференції взяли тоді активну участь співробітники Інституту мовознавства АН УРСР, а також провідні науковці університетів та педагогічних інститутів. З доповідями виступили О. С. МЕЛЬНИЧУК (“Про два синтаксичних рівні формування і опису словосполучень”); В. С. ВАЩЕНКО (Дніпропетровський університет), який в 1940–1941 роках завідував кафедрою української мови Чернівецького університету („Основні підстави стилістичного синтаксису”); І. Г. ЧЕРЕДНИЧЕНКО, який на той час уже працював у Краснодарському педінституті, – „Підрядно-з’єднувальні сполуки присубстантивного підпорядкування (на матеріалі російської та української мов)”. У конференції взяли також участь такі відомі сьогодні вчені, а тоді ще зовсім молоді дослідники, як Л. О. КАДОМЦЕВА, С. Я. ЄРМОЛЕНКО, Н. М. АРВАТ, П. Д. ТИМОШЕНКО, Г. М. УДОВИЧЕНКО, Т. О. ТУЛІНА, Л. М. ПОЛЮГА, М. У. КАРАНСЬКА та ін. Ця конференція започаткувала традицію проведення синтаксичних конференцій в Україні.

Людина виняткової самодисципліни І. І. Слинько був ініціа­тивним, вимогливим і доброзичливим вихователем педагогічних кадрів. Десятки поколінь філологів пройшли через мудру науку закоханого в синтаксис української мови І. І. Слинька, винісши зі стін Чернівецького університету його напутні слова до вчительської професії і любов до рідної мови. Брав активну участь у громадському житті факультету й університету, міста Чернівців та області. Професор працював наставником академгрупи, членом профбюро, виступав з лекціями в Інституті підвищення квалі­фікації учителів Чернівецької області. Був відзначений за сумлінну роботу Грамотою Мінвузу СРСР „За відмінні успіхи в роботі”, медаллю „За доблесний труд”. І. І. Слинько був пре­красним організатором науково-дослідної роботи студентів в Чернівецькому університеті, очолював методичну й редакційно-видавничу ради філологічного факультету, був членом спеціа­лізованої ради в Чернівецькому університеті та членом спеціалі­зованої ради із захисту докторських дисертацій в Ужгородському університеті.

Бібліографія професора Слинька І. І. охоплює:

2 – дисертації;
2 – автореферати;
1 – індивідуальна монографія;
1 – колективна монографія;
3 – навчальних посібників (із грифом МОН України);
3 – навчальних посібників, надрукованих за ухвалою редакційно-видавничої радою Чернівецького університету;
58 – опублікованих наукових статей і тез доповідей;
5 – опублікованих рецензій на наукові праці інших мовознавців;
5 – кандидатські дисертації, захищені аспірантами Іларіона Іларіоновича Слинька;
29 – тез доповідей, підготовлених разом зі студентами.

 Список праць професора Іларіона Іларіоновича Слинька (1947–1995)

ЗАВАНТАЖИТИ PDF

Іларіон Іларіонович бере активну участь в обговоренні питань українського правопису, виступає на міжнародних та всеукраїнських конференціях, його запрошують до Міністерства освіти і науки України з метою укладання навчальних програм з української мови для вищих навчальних закладів.

Лебединою піснею стала одна з найповніших і найкращих праць професора Слинька, колективна монографія, яку він написав у співавторстві зі своїми учнями (Н. В. Гуйванюк та М. Ф. Кобилянською), – „Синтаксис сучасної української мови: Проблемні питання”, що здобула визнання та високу оцінку вчених та викладачів вищих навчальних закладів України. На жаль, Іларіон Іларіонович тримав у руках лише верстку цієї праці, яку підтримали схвальними рецензіями академік В. М. РУСАНІВСЬКИЙ (Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України), проф. Ю. О. КАРПЕНКО (Одеський університет) та доцент ЯВІР В. В. (Криворізький педінститут) і яка надійшла з видавництва „Вища школа” з Києва у грудні 1994 року. Книга вийшла у світ уже після смерті проф. Слинька І. І., якого не стало 01 січня 1994 р.

Рецензіями на цю працю відгукнулись К. Г. ГОРОДЕНСЬКА, Д. Г. БУЧКО, С. В. ЛОМАКОВИЧ, С. І. ДОРОШЕНКО та ін. мовознавці. Чимало відгуків було вміщено у матеріалах Всеукраїнської наукової конференції, присвяченої 85-річчю проф. І. І. Слинька. Зокрема, К. Городенська відзначила важливість проблемного викладу навчальних курсів української мови для студентів філо­логічних факультетів. Навчальні підручники з мови здебільшого ж орієнтують на однозначне розв’язання питань, передбачених програмою.

„Проте практика вивчення теоретичних курсів, а також проведення практичних і семінарських занять, – зауважує Катерина Горо­денська, – переконує в тому, що творче застосування матеріалу можливе тільки за умови аналізу різних підходів до кожної проб­леми, різних бачень того чи іншого явища, бо це привчає мис­лити, аналізувати, а не бездумно запам’ятовувати наукові посту­лати”.

Переваги рецензованого навчального посіб­ника дали підставу автору рецензії зробити висновок, що „він став найсучаснішим, найповнішим, найґрунтовнішим курсом з теоре­тичного синтаксису, а також найавторитетнішим навчаль­ним посібником для викладачів та студентів вузів України” [3: 18]. Додамо ці слова до шани ювіляра, якому б у червні 2020 року мало виповнитися 108 років. Погляди професора Слинька І. І. на те чи те синтаксичне явище і сьогодні актуальні й сучасні. На його праці досить часто покликаються молоді і вже знані дослідники. Наприклад, у 2017 році на підручник  „Синтаксис сучасної української мови: Проблемні питання”, за даними Google Scholar, зафіксовано 276 покликань.

Щоб актуалізувати ідеї знаного в Україні мовознавця, популяризувати результати його досліджень у галузі історичного й новітнього синтаксису, лінгвостилістики, методики викладання української мови в закладах освіти, доктор філологічних наук, професор Олена КУЛЬБАБСЬКА та кандидат філологічних наук, асистент Наталія ШАТІЛОВА 2019 року опублікували в університетському видавництві монографічне науково-довідкове видання „Ім’я в науці: професор Іларіон Слинько”  (серія „Історіографія мовознавчої науки в Чернівецькому університеті”, 608 с.).

Ошатне видання є своєрідним пошанівком світлої пам’яті Іларіона Іларіоновича Слинька (того року минуло 25 років із дня смерті лінгвіста). До першої частини увійшли: наукові статті «Проблеми синтаксису української мови: тради­ції та сучасність» та «Основні аспекти дослідження синтаксису української мови в нау­ковій концепції професора І. І. Слинька», хронологічна канва життя та діяльності вче­ного, повна бібліографія його праць. Друга частина репрезентує науковий доробок чер­нівецького філолога з історичного й новітнього синтаксису української мови та методи­ки його викладання (зокрема праці, що їх надруковано в періодичних виданнях і збірни­ках наукових праць, які вже стали раритетами). У Додатках до монографії подано архів­ні матеріали, світлини та спогади, а також запропоновано практичні завдання для сту­дентів, які опановують навчальні дисципліни: «Синтаксис і пунктуація української мови», «Історія лінгвістичних учень», «Проблеми і досягнення сучасного українського мовознавства», «Вступ до спеціальності», «Основи мовознавчих досліджень», «Методо­логія та організація наукових досліджень», «Методика викладання української мови в ЗЗСО», «Методика викладання української мови в закладах вищої освіти». 

До того ж кафедра сучасної української мови Чернівецького національного університету організувала й провела 5 наукових конференцій, присвячених пам’яті професора Іларіона Слинька, учасниками яких стали провідні граматисти України і зарубіжжя::

1997: Всеукраїнська наук. конференція „Актуальні проб­леми синтаксису”, присвячена 85-річчю проф. І.І. Слинька (Чернівці, 16–18 жовтня 1997 р.).
2002: Міжнародна науково-практична конференція „Акту­альні проблеми синтаксису”, присвячена пам’яті  проф. І. І. Слинька (Чернівці, 21–22 жовтня 2002 р.).
2008: Проблеми синтаксису: традиції і сучасність (До 95-річчя від дня народження Іларіона Іларіоновича Слинька (Чернівці, 16–17 червня 2008 р.).
2012: Всеукраїнська наукова конференція „Актуальні проблеми синтаксису: сучасний стан і перспективи розвитку”, присвячена 100-річчю від дня народження професора Іларіона Іларіоновича Слинька (Чернівці, 20 листопада 2012 р.).

На світлинах: 1 – Відкриття Всеукраїнської наук. конференції „Актуальні проб­леми синтаксису”, присвяченої 85-річчю проф. І.І.Слинька (Чернівці, Мармурова зала, 16–18 жовтня 1997 р.). 2 – Учасники наукової конференції (1997 р.). 3 – Під час V Конгресу україністів у Чернівцях (серпень 2002 р.).
Поважні гості на кафедрі сучасної української мови: у верхньому ряду – проф. Мойсієнко А. К. (Київ), проф. Лесів М. (Польща), член-кореспондент НАН України Вихованець І. Р. (Київ), проф. Загнітко А. П. (Донецьк), доц. Галас Б. К. (Ужгород); сидять зліва – доц. Гузар О. та доц. Пархонюк Л. (Тернопіль). 4 – Учасники конференції „Актуальні проблеми синтаксису” біля садиби-музею І. Миколайчука (жовтень 2006 р.). Серед учасників – д.філол.н. Городенська К. Т., д.філол.н. Поповський А. М., д.філол.н. Гуйванюк Н. В., д.філол.н. Скаб М. С. 5 – Іларіон Іларіонович Слинько. 6 – Консультацію із синтаксису проводить проф. Гуйванюк Н.В., не забуваючи згадати ім’я свого вчителя і наставника – проф. Слинька І.І. 7 – Співавтори монографічного науково-довідкового видання „Ім’я в науці: професор Іларіон Слинько” (2019 р.) д.філол.н. Кульбабська О. В. та к.філол.н. Шатілова Н. О. 8 – Учасники наукової конференції (2012 р.). У пленарному засіданні взяли участь член-кореспондент НАН України Василь Німчук, доктори філологічних наук, професори Анатолій Загнітко, Катерина Городенська, Людмила Марчук, Микола Мірченко, Ніна Гуйванюк, Мар’ян Скаб, Марія Скаб, Надія Бабич. 9 – Чернівецький університет.

---

І. І. Слинько був людиною виняткової самодисципліни, ініціативним та здібним організатором філологічної науки на Буковині, вимогливим і доброзичливим вихователем педагогічних і наукових кадрів. Його відзначали глибока порядність, високий професіоналізм, надзвичайна відданість науці, постійне прагнен­ня до розв’язання найскладніших лінгвістичних проблем. Він належить до когорти тих мовознавців, хто заклав основи історичного та сучасного синтаксису, збагатив його концептуальні засади влас­ними спостереженнями та висновками. На жаль, його основна науково-педагогічна діяльність у Чернівецькому університеті в 70–80-х рр., у часи тоталітаризму й переслідування за обстоювання національної специфіки української мови, не давала змоги по-справжньому, повноголосо розгорнутися таланту вченого, який безперечно міг би сказати в науці й зробити набагато більше, оскільки стояв на фундаменті кращих граматичних традицій українських граматистів попередніх історичних періодів. Він знав праці багатьох репресованих мовознавців 20–30-х рр. (О. Синявського, М. Сулими, М. Гладкого, О. Курило, С. Смеречинського та ін.), як також праці С. Смаль-Стоцького, В. Сімовича та ін., чиї імена були у той час під забороною. На жаль, учений не міг у своїх наукових розвідках використати покликань на них. Проте, читаючи праці з історичного синтаксису І. І. Слинька, ми відчуваємо їхні думки, чуємо їхній голос за удержавлення національної специфіки української мови, яку досить повно відобра­жає, зокрема, і її граматичний лад.

Монографії, навчальні посібники, численні статті мовознавця, у яких презентовано авторські розв’язання проблем синтаксису чи запропоновано гіпотези, роздуми, що чекають на поглиблення й аргументацію, чітко окреслюють перспективи нових пошуків – усе це оприявнення складного й водночас цілісного Я-Професора Іларіона Іларіоновича Слинька, реалізація його свідомого вибору: досліджувати велич і глибини рідної мови!

Ніна ГУЙВАНЮК,
доктор філологічних наук, професор,
завідувач кафедри сучасної української мови
Чернівецького національного університету 
імені Юрія Федьковича,
28 листопада 2012 р.

Доповнення матеріалів та укладання повної бібліографії І. І. Слинька –
доктор філологічних наук, професор Олена КУЛЬБАБСЬКА
10 жовтня 2020 р.

Світлини – з архіву Ніни Гуйванюк та Олени Кульбабської