«І дихають серцем слова…»

Про книгу Тамари Севернюк «Щоб пам’ять почула слова. Книга-сповідь перед часом» (Чернівці : Букрек, 2014. – 368 с.)

Здебільшого, втрата дорогого
викликає щиру потребу мовити
останнє, тут, на землі, прощальне слово,
можливо, й для приглушення
свого нестерпного болю,
для внутрішнього прохання про прощення
Прощення про те, що не встиг сказати при житті.
І щоб пам’ять почула слова
Вдячності. Пошани. Незабуття.
(Тамара Севернюк)

Вцілілій миті тій нема ціни,
бо час – одлуння втрати:
він – це ми… (Андрій Садомора).

Непроминальний час, у стрімливій своїй течії набігаючи на теперішнє, розсипається безліччю окрушин – минулого й майбутнього, що їх закарбовує людська пам’ять за перелітну мить життя. Саме про пам’ять серця, цю тендітну нитку, яка в’яже нас із вічністю, намагається повернути щось дороге, близьке, незабутнє, йдеться в книзі-сповіді відомої української письменниці, нагородженої орденом княгині Ольги ІІІ ступеня, заслуженого діяча мистецтв України Тамари СЕВЕРНЮК. Оригінальне видання побачило світ 2014 року у видавництві «Букрек» за сприяння Лесі ЩЕРБАНЮК, директорки Чернівецької Муніципальної бібліотеки імені Анатолія Добрянського, яка ініціювала на Буковині важливий проєкт «Забуттю непідвладне».

24.07.2020 7

Книга «Щоб пам’ять почула слова» – «це присвята Людині і – світлої пам’яті людям, чиє життя пройшло ніби в затінні, але саме оце «ніби» і спонукало взятися за перо», – зізнається Тамара Артемівна. Це якоюсь мірою калейдоскопічна оповідь про її духовну матір, філологиню Чернівецького університету, у якому впродовж 22 років викладала латину (серед її учнів відомі поети, перекладачі, журналісти – Іон Георгіце, Аркадій Сучевяну, Григорій Криган, Єлена Маріца, Любомира Паранюк та ін.), перекладачку, корінну буковинку Зіновію Флоріанівну ПЕНЮК (20.05.1923 – 03.10.2002), «Навчителя, який служив її Величності – Праці в ім’я тих днів, котрі б слід було відмічати білими камінчиками. Навчителя, який мав Богом даний не тільки дар мови, але й рушійного духу і душевної мудрості». А ще омовлена любов до столиці своєї юності й творчого зростання – до Чернівців.

24.07.2020 4

Від першого й до останнього рядка відвертої оповіді Тамара Севернюк не лише прочиняє читачеві двері до світлиці душі дорогої Людини з Високої Літери, а й оприявнює художній «модус» пізнання свого часу, улюбленого міста і його мешканців, світлих і трагічних подій у рідній державі. І хоча в розділі «LUX VERITATIS – Світло Істини» авторка констатує, що це не документально-епохальне дослідження, не аналітичні доскіпування «великої історичної правди», не портрет в інтер’єрі чергових «величних перетворень», проте книга адресована передовсім інтелектуальній аудиторії: значна частина вміщених тут спогадів, епістол, есеїв, поезій, автографів, присвят, світлин, натяків і цитат доводить необхідність перебування читача у спільному з авторкою пресупозиційному просторі комунікації.

24.07.2020 5

Про що ця ошатна книжка? Це глибокий погляд письменниці в духовний простір людини, щоб сучасник усвідомив вагу давнини в його житті, відчув усечасся, яке не знає проминання, збагнув константне – любов, дружбу, совість, честь, милосерддя, доброчинність…

Пам’ять, за Аристотелем, – це писар усередині нашого розумного єства. Вона за якимись незбагненними законами часто відкидає за свої межі, у небуття, щось важливе, а натомість так ревно береже цілком незначне, випадкове – мовлене слово, жарт, усмішку, погляд, рукостискання, емоцію… (пані Тамара називає це «вибриками» і «піруетами» пам’яті). Отож пам’ять – не лише раціо? Так. Зафіксоване пам’яттю не стане спогадом, якщо не буде зігріте почуттям: що не запало в душу, те й не спливе з її глибин. (Спогади – лат. recordatio «повернення до серця»).

Талановита мисткиня, Тамара Севернюк повертає до серця читача призабуті, невідомі та маловідомі духовні, літературні, мистецькі скарбівні людських надбань (розділ «MAGNUM IGNOTUM – Велике невідоме»), серед яких Чіпріан Порумбеску (автор передмови до монографії про композитора – Віорел Косма, переклад Зіновії Пенюк), співак Йозеф Шмідт, диригент Артуро Тосканіні, композитори Вольфганг Амадей Моцарт, Людвіг ван Бетховен, Франс Петер Шуберт, Гектор Луї Берліоз, Вільгельм Ріхард Вагнер, Йозеф Антон Брукнер, Йоганнес Брамс, Петро Чайковський (автор публіцистичних нарисів про них – німецький журналіст і письменник Пельц фон Фелінау, переклад українською – Зіновії Пенюк, Крістини Кельті, Надії Тоненької, Марії Никирси).

Безперечно, оригінальною є манера оповіді в цій частині книги: по-перше, інформаційні відкриття для читача з буття великих, почерпнуті Т. А. Севернюк із перекладів, енциклопедій, мемуарів, листування, аудіозаписів; по-друге, проєкція на особисте – або розповідь про цікаву подорож до країни, у якій жив і творив митець, або власні враження від почутого й побаченого в дорозі, або принагідна життєва ситуація чи подія, пов’язана з творчістю видатної постаті; по-третє, ліричні відступи, авторські сентенції та коментарі, розсип латинських крилатих висловів як своєрідний пошанівок Зіновії Флоріанівні, для якої латина ніколи не була мертвою мовою. Від цих карбиків минулого й сучасного крилатіє душа, а пам’ять висот бентежить кожного зацікавленого читача, який намагається збагнути прихований сенс життя людського.

24.07.2020 2

Своєрідним калейдоскопом цікавих особистостей, тогочасних подій і ситуацій, оцінок, емоційних суджень про Майдан і війну (розділ «EPISTOLAE aut MEA RAVA AVIS – Листи, посилання або Моя рідкісна птаха») є вперше опубліковані Т. А. Севернюк рукописні листи Ірини Вільде, адресовані Зіновії Пенюк та Ользі Годованській; Федора Погребенника, Рубіна Удлера, Софії Денисенко, Дмитра Павличка – до Зіновії Флоріанівни; Анни-Галі Горбач – до улюбленої подруги «Зені» й до п. Тамари, а також фрагменти щоденників самої Тамари Артемівни, її громадянська лірика, збережені нею публікації з часописів «Літературна Україна», «Слово і час», «Дзвін», «Буковина», «Чернівці», «Буковинський журнал». Поринаючи з головою в цей живий струмінь багатоголосся, сам опановуєш науку високих стосунків, почуттів, поглядів на світ, праведності, милосердя, духовної та життєво-земної опори..

Інформативна насиченість тексту книги просто вражає: історичні паралелі, авторські асоціації та зауваги, онімний простір повідомлюваного, прецедентні феномени й афористичність думки – усе це є своєрідним екзаменом – «знаю / не знаю» – для читача, що мотивує його до розширення свого інтелектуального та емоційного поля.

Незважаючи на мозаїчність композиції рецензованої книги, ми поринаємо в настроєву ауру різних епох передовсім через постать Зіновії Пенюк, людини енциклопедичних знань, найдивовижнішою рисою якої була цілковита відкритість до нового (читала багато книг в оригіналі – різними мовами, наполегливо працювала з різностильовими текстами в Чернівецькому державному обласному архіві, мала особливий пієтет до класичної та сучасної музики, мандрувала). За спогадами Тамари Севернюк, її завжди цікавили враження від усіх тих культурних подій, що в останні роки лишалися вимушено недосяжними. Та, власне, вона й сама була невичерпним джерелом інформації. Саме завдяки З. Ф. Пенюк відкрито перлину Буковини – трагічну постать унікального співака, буковинського Карузо, Йозефа Шмідта. Справжнім святом і подією для України став вихід у світ у її перекладі (уперше українською!) унікальної книги видатного австрійського етнографа та історика Раймунда Фрідріха Кайндля «Гуцули: їх життя, звичаї та народні перекази». А ще переклади окремих прозових і поетичних творів для дорослих та дітей, документів і епістолярію з німецької мови (у т. ч. готики), італійської, польської, французької, румунської (розділ «TRANSLATION – Переклади»). Читацька вдячність Тамарі Севернюк за оприлюднення старих зшитків свого талановитого Навчителя, бо сама Флоріана «не прагнула так званої, а навіть заслуженої, відомості. Їй подобався сам процес творення». У такий спосіб маємо змогу тендітно доторкнутися до інших культур, ментальностей, мелодики мови, врешті, іншого світогляду.

24.07.2020 5

«Споглядально-сповідальний стиль оповіді неможливий без дотичності до часу, в якому він народжується, як без проекції того, про що і про кого в ньому йдеться, на власне життя автора і споглядальників», – слушно зауважила Тамара Артемівна в прикінцевому розділі книги «VITA MEMORIAE – Життя пам’яті». Я-письменниці вивітрює з художньо-публіцистичної оповіді атмосферу енциклопедичної «сухості» й дає змогу побачити за сукупністю фактів живий земний образ Зені, Соні, Флоріани, Флоріаночки, Зіновії Флоріанівни Пенюк, хай навіть суб’єктивний, але без зовнішньої, а головне – без внутрішньої цензури. Зрештою, саме така особистісна перспектива, де художній інкруст поєднаний із документалізмом, вияскравлює неповторність ідіостилю Тамари Севернюк:

Ніщо не владне пам’ять сокрушити,
Все дороге висріблює з імли.
І те, що хоче, те і буде жити,
І не суттєво: як і де й коли…

Роки летять. Летять несамовито.
А ми з тобою є, як і були,
Бо те, що хоче, те і буде жити,
І не суттєво: де і як й коли…

Хай наші дні суворий жереб мітить,
Новітній смерч історії гряде.
А те, що хоче, те і буде жити,
І не суттєво: як, коли і – де…

«З дивним почуттям ходиш тими вулицями, тими стежками, дорогами, зупиняєшся на тих місцях, де відбувалися різні події, власне, відбувалося твоє життя: поезія стежин, драма доріг, трагедія шляху… А врешті – дивна квітка вигорілого поля. І йде від неї така енергетика, полонить вона такою магією, для яких у всесвіті, мабуть, ще не знайдено слів. Але той, кому Всевишній відкрив бодай щілиночку до світла, яке струменить від літери, від кожної беззахисної буквочки, буде складати їх, шукаючи гармонії в близькості, і дослухатися до народженого слова, свято вірячи, що він таки знайшов його і одержав право мовити свою таємницю, свою любов і вдячність. Мовити незворушну в розвертості, а ще донедавна, до Слова – стиснуту Душу» (Т. Севернюк).

Олена Кульбабська,
професор кафедри сучасної української мови
Чернівецького національного університету
імені Юрія Федьковича

У дописі використано світлини із сайту
Муніципальної бібліотеки ім. А. Добрянського
 http://dobrabiblioteka.cv.ua/ua/news?id=1210213&fbclid=IwAR28dUiOnt5cdvV7LmhDv1QbdPfEOVl7qOtcYS5iEO0CglnnxIld5ZK3ByQ

sepp 23

Дорогі друзі!

А Ви любите ворожити на поетичних рядках? Ось так – узяти зранку книгу, загадати сторінку й рядок і прочитати:
що там віщує високе слово?
Виявляється: у цьому таємничому процесі ми з Тамарою Артемівною – споріднені душі!
Ось які рядки Княгині Слова віддзеркалили мою душу й залишилися записані на рукотворній листівці. На незабудь. У її ЮВІЛЕЙНИЙ ДЕНЬ.

Фото 1
Фото 2

Дякую, Тамаро Артемівно! ЩИРО!

Авторизуйтесь на сайті щоб мати можливість залишити коментар

ORCID: 0000-0002-1858-9269

ORCID (англ. Open Researcher and Contributor ID) — єдиний міжнародний реєстр учених для коректного цитування статей.

Researcher ID: C-2286-2017

ResearcherID – ідентифікатор ученого (дослідника), що дає змогу формувати список власних публікацій.

Google Scholar

Академія Google (англ. Google Scholar) - безкоштовна пошукова система за текстами наукових публікацій.

Cподобалась сторінка?

Close

Ви можете поділитись нею з друзями у соціальних мережах або надіслати посилання на неї у месенджери...