Лідія Дорошко: У Чернівцях доля дарувала мені зустріч із педагогом із державницьким мисленням

Ніна Гуйванюк. Розуміння ролі Берестейщини в етнокультурному просторі сучасної України так невимушено відкрилися в цій надзвичайно світлій і мудрій людині 


 

 

Нам би вельми хотілося отримати у спадщину сильну незалежну державу з чітко сформованою національною ідеологією та владу – із самих державотворців.

У 90-ті так і думалося, що не сьогодні, то неодмінно на світанку завтра ми вже будемо зі своєю сильною державою – незалежними, заможними й нарешті українськими. 

Хіба ж даремно стільки свідомих українців віддали свої життя за втілення цієї великої мрії? Але як виявилося, над мріями треба тяжко працювати щодня, починаючи будувати державу із себе й у собі.

Розбудова держави – це безкінечний творчий особистісний процес.

.

06.11.2018 1

 Лідія Дорошко,

кандидат філологічних наук, куратор відділу україністики Брестського державного університету
з 1994 по 2007 рр.


На початку 90-х мені з невеличкою когортою однодумців з автохтонних і діаспорних українців удалося створити на Берестейщині Українську науково-педагогічну спілку «Берегиня», Український студентський експериментальний театр «Арт-Майдан», відкрити українське відділення на філологічному факультеті Брестського державного університету імені О. С. Пушкіна, започаткувати на обласному радіо передачу «Українська вітальня» тощо. Утім, могутній український рух на Берестейщині потребував розуміння, підтримки та посутньої допомоги самої України. Була впевненість, що діятиме ціла державна програма підтримки закордонних українців, особливо їх культурно-освітніх прагнень, оскільки закордонні українці – це та могутня сила, яка здатна активно формувати й упроваджувати позитивний імідж України у світі. Така програма була, але за її виконанням стояли конкретні посадовці, які, на превеликий жаль, не завжди розуміли важливість інвестування в закордон, нехай і український (поготів у той час на материковій Україні більшість населення ледь зводило кінці з кінцями). Пригадую, як на одному із зібрань у товаристві «Україна–Світ» десь у 1994–95 рр. на моє зауваження, що настав час чітко визначити і сформулювати поняття «українська діаспора» й «українське автохтонне населення», а так само вносити ці дві відмінні категорії в державні програми з опертям на іманентні особливості кожної, одна досить поважна особа кинула: «Не варто дратувати гусей». Але вражена я була іншим: ніхто з присутніх не запитав: «Скільки ще ми будемо пасти й пильнувати чужих гусей на своїх луках?».

Так і утверджувалося українство Берестейщини – самотужки, практично без належної державної підтримки. Звісно, були й винятки, наприклад, тогочасний Посол України в Республіці Білорусь Володимир Іванович ЖЕЛІБА взяв під контроль забезпечення українського відділення БрДУ науковою, публіцистичною і художньою літературою та приїхав на урочисте відкриття цього відділення. Але це був одиничний випадок, коли державний муж своєю особою засвідчив увагу до української держави, до української освіти на Берестейщині.

Однак коли я нині окидаю думкою той шлях, що його подолали українці Берестейщини задля утвердження свого українства, то бачу багатьох і багатьох людей, без яких долання цього шляху було б неможливим. Серед них – науковці, педагоги, культурні діячі й пересічні українці (наприклад, ще 1994  року першу українську бібліотечку для студентів БрДУ зібрала пані Софія ГОЗДЕЦЬКА, старенька вчителька зі Львова, почувши по радіо «Свобода» інформацію про намагання УНПСБ «Берегиня» запровадити студії з україністики на філологічному факультеті). Ось ті люди, що, власне, своєю працею і своєю громадянською позицією виформовують національну ідеологію держави. Саме вони є справжніми державотворцями на ґрунті усталеної, міцно розбудованої своєї внутрішньої держави – держави-душі, держави-свідомості.

Із таким державотворцем доля звела мене в 2002 році в Чернівцях, куди я з українським студентським експериментальним театром «Арт-Майдан» із Білорусі була запрошена Чернівецьким обласним управлінням культури на гастролі. У Народному домі театр презентував виставу за творами Василя СГЕФАНИКА «Мамині співанки». Попри холоднечу в приміщенні, атмосфера зустрічі виявилась гарячо-сердечною. Серед глядачів, які зацікавились білорусь­кою інтерпретацією унікального ба навіть для української літе­ратури Стефаника, у великій залі було чимало журналістів і навіть театральних критиків. Саме тут і відбулося наше знайомство з Ніною Василівною, що згодом переросло в тісну співпрацю й міцну дружбу.

Ніна Василівна ГУЙВАНЮК – доктор філологічних наук, професор, завідувачка кафедри сучасної української мови Чернівецького національного університету – на той час ще й автор і ведуча програми «Рідна мова» на обласному телебаченні, дізнавшись, що студентський театр із Білорусі привіз виставу на досить екзотичному матеріалі, заросила взяти участь у своїй передачі. Згодом я дізналася, що Ніну Василівну зацікавило не стільки постмодерне прочитання Стефаника й утілення його малої прози на сцені (хоч, безумовно, і це), скільки українство Берестейщини та його проблеми. Стиль і змістове наповнення передачі й те, що потім відбувалося «за кадром», мене не лише здивували, а надзвичайно вразили: натхненне читання віршів українською й білоруською мо­вами, студентські зізнання в любові до Чернівців у жартівливій формі на зразок «віддати можна вже кінці, коли побачив Чернівці». Та найважливіше, що запам’яталося з тієї зустрічі – особливе, майже молитовне поводження ведучої зі словом, її толерант­ність і делікатність у розмові зі студентами й колегами. Як виявилося згодом, за ближчого знайомства, це життєва позиція, ба більше – внутрішній стан, фундамент осо­бистісного знаходження у світі цієї унікальної жінки, матері, вченого, педагога, поетеси, громадської діячки, товаришки.

До того ж закарбувалася в пам’яті думка: те розуміння ролі Берестейщини в етнокультурному просторі сучасної України і сформовані концептуальні засади розбудови українського культурно-освітнього простору Берестейщини, що їх очікувала я від державних інституцій, так просто й невимушено відкрилися в цій надзвичайно доброзичливій, світлій і мудрій людині. Гадаю, що основні складники цієї концепції варто озвучити окремо, бо вони справді засвідчують саме державницький підхід:

checked 1  Берестейщина – одна з небагатьох українських етнічних земель, де попри всілякі довготривалі ідеологічні акції збережені в основі своїй українська мова й українська традиційна культура. Тому сучасна українська держава повинна всіляко підтримувати й стимулювати український освітньо-культурний рух на Берестейщині, і особливо плекати його, коли він постає із самих глибин, тобто зачинається з усвідомлення українськими автохтонами своєї національної гідності, своєї ролі й значення в розбудові як української, так і білоруської держав, як це було початку 90-х років минулого століття.

checked 1  Необхідно розробити й прийняти державну програму розбудови українського освітньо-культурного простору Берестейщини, активно працюючи над включенням у цей простір білоруської держави. При цьому пам’ятаючи, що мовно-освітній і культурний рівень українців за межами української держави – найважливіший чинник формування іміджу України у світі.

checked 1  Якнайшвидше розпочати етнологічні дослідження Етнокультурного феномену Берестейщини.

У цьому контексті молода україністика Брестського державного університету імені О. С. Пушкіна найгостріше потребувала фахівців з основних українознавчих дисциплін, а надто – з історії української літературної мови. Не зважаючи на свою шалену зайнятість, Ніна Василівна прийняла запрошення щороку у весняному семестрі читати курс історії української літературної мови та кілька спецкурсів для студентів-україністів університету.

Чи був курс «Історія української літературної мови» яки­мось особливим в інтерпретації професора Н. В. Гуйванюк у Брестському державному університеті?

Звісно, що був, як і всесвіт, який творила навкруж себе пані Ніна. По-перше, ураховуючи специфіку українських студій на Берестейщині, вона поклала в основу курсу комунікативний підхід. А це – постійне спілкування, проведення занять у формі бесіди, дискусії, наукової конференції, де відбувався не лише обмін інформацією, але й «взаємонаповнення енергіями», як вона часто любила повторювати. По-друге, велику увагу приділяла місцевим говіркам, що є основою західно-поліського діалекту української мови. У своїх студіях неодмін­но спиралась на діалектний текст як на різновид мовного простору, у якому закладені не лише суто говіркові регіональні риси, але й важливі етнологічні відомості про побут, історичне минуле краю, звичаї, традиції. По-третє, відкрила для нас усіх ще один зріз українознавчої проблеми, до якої ставилась з усією науковою серйозністю – особливості виявлення енерге­тики української присутності у світі. Українське слово, обрядо­ва дія, вишиванка, інші символи духовної і матеріальної куль­тури є своєрідними оберегами українця, у них закладена осо­блива, магічна енергія. І хоча достеменно її складників ще не дослі­джено, але на різних рівнях відчувати її потужну силу може кожен українець. Відтак Ніні Василівні хотілося, щоб українознавчі студії на Берестейщині, кабінет україністики, моя домівка «промовляли» такими знаками національної культури, символами, українськими оберегами. Вона власноруч підбирала й щедро обдаровувала ними. І нині гріють душу подаровані на незабудь книги, різдвяні дзвіночки, ікона Богородиці, вишита в буковинському стилі, солом’яний дід – хатній дух і велика кількість світлин, зроблених нею в музеях і музеях-садибах Ю. Федьковича, В. Стефаника, О. Маковея, О. Коби­лянської, В. Івасюка, М. Коцюбинського, О. Довженка. А ще Ніна Василівна була охочою до літературних, театральних і кіноновинок, оскільки завжди мала переконання, що справжній філолог має бути і літературознавцем, і мовознавцем, і філосо­фом, і культурологом, і істориком. Сама вона була таким високо­професійним філологом, Учителем майбутніх учителів, жінкою яка несла тепло і привітливість, була потрібна всім не лише своєю невсипущою науковою й культурно-національною працею, але і своїм особистим ставленням до людей, своєю світлою енергією та власною духовністю.

Дружні і професійні взаємини згодом перейшли в іншу площину: Ніна Василівна підготувала і стала ініціатором укладення угоди про співпрацю між Чернівецьким національним і Брестським державним університетами, членом редколегії Наукового Вісника БрДУ, науковим експертом підручників з української мови для вищих навчальних закладів Білорусі. Варто врахувати, що участь у всіх цих справа відбувалася суто на громадських засадах. В особистій концепції розбудови українського культурно-освітнього простору Берестейщини професор Ніна Гуйванюк велику увагу приділяла зворотному зв’язку: БЕРЕСТЕЙЩИНА – УКРАЇНІ. Тому активно підтримувала спільні творчі й науково-освітні проєкти, залучала до участі в них студентську молодь, викладачів. І черговий приїзд «Арт-Майдану» в Чернівці, цього разу вже безпосередньо на філологічний факультет Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, відбувся з ініціативи Ніни Василівни, яка переконана, що українці повинні, зі свого боку, вчитися в закордонного українства берегти, плекати й розвивати свою рідну мову й культуру.

Для мене Ніна Василівна Г'уйванюк стала другом, науковим і життєвим консультантом та порадником. Саме вона своєю життєвою позицією змусила мене остаточно утвердитися в думці, що держава починається з кожного з нас.

06.11.2018 2

Індивідуальний і духовний розвиток суспільства, як і взагалі соціально-економічний прогрес, є національно зумовленим. Інтелектуалізм нації – це передовсім обізнаність із найскладнішими соціальними, морально-етичними, науковими проблемами, це рівень її духовного розвитку, що ґрунтується на національній усвідомленості, на громадянській належності до єдиної держави. /.../ Рівень розвитку не лише окремої людини, але й суспільства відтворює також інтелектуальна динаміка національної мови, українська культура як частина світової цивілізації з її інтелектуальними потенціями.

(Ніна ГУЙВАНЮК)

Авторизуйтесь на сайті щоб мати можливість залишити коментар

ORCID: 0000-0002-1858-9269

ORCID (англ. Open Researcher and Contributor ID) — єдиний міжнародний реєстр учених для коректного цитування статей.

Researcher ID: C-2286-2017

ResearcherID – ідентифікатор ученого (дослідника), що дає змогу формувати список власних публікацій.

Google Scholar

Академія Google (англ. Google Scholar) - безкоштовна пошукова система за текстами наукових публікацій.

Cподобалась сторінка?

Close

Ви можете поділитись нею з друзями у соціальних мережах або надіслати посилання на неї у месенджери...