Experimentia est optima rerum magistra!
Студенти філологічного факультету пройшли педагогічну практику в освітніх закладах Буковини й інших областей України
УСЮДИ ЦІННІСТЬ ШКОЛИ ДОРІВНЮЄ ЦІННОСТІ ЇЇ ВЧИТЕЛЯ (А. Дістерверг)
Цьогоріч педагогічна практика студентів 402 групи ЧНУ імені Юрія Федьковича тривала з 6 лютого по 3 березня. Керували практикою кандидати філологічних наук, доц. КАРДАЩУК О.В., доц. ТОМУСЯК Л.М., доц. РАБАНЮК Л.С., доц. МАКСИМ’ЮК О.В., асист. ШАТІЛОВА Н.О.). Захист відбувся 7 березня 2017 року, під час якого майбутні вчителі емоційно поділилися своїми враженнями про перші кроки в професії, успіхи й негаразди. Почуємо їх.
ПУКАНЮК Вікторія: «Школа – те місце, куди завжди хочеш повертатись, де на тебе завжди чекають із привітними усмішками й теплими обіймами. Це твоє дитинство, твоя юність, твої чи не найкращі роки життя... Мені випав чудовий шанс проходити педагогічну практику у своїй рідній Надвірнянській ЗОШ І–ІІІ ступенів № 3, де було створено найсприятливіші умови для реалізації перших професійних компетенцій. І ось знову я тут, проте дещо в іншому статусі – соліднішому та дуже відповідальному. Тільки-но я переступила поріг, як одразу була всипана щирими посмішками працівників школи та вчителів. Це, безперечно, кожному додає сил та натхнення! Перший тиждень був доволі насиченим новими обличчями, знайомствами не тільки з учнями та класами, а й з програмами, підручниками, процесом навчання, веденням шкільної документації... Наступні були значно легші та цікавіші, адже випадала можливість проводити цілісінькі дні в ролі вчителя, моментами навіть строгого та вимогливого. Щодо учнів, то вони одразу викликали позитивне ставлення, бажання створити теплу та дружню атмосферу в класі. Траплялися, звісно, й проблемні ситуації, але завдяки чи то особистому досвіду, чи мінливому настрою дітей, усе швидко розв’язувалося і забувалося. Загалом зі школи запам’яталися лише найпозитивніші, найщиріші та найемоційніші моменти. Я вкотре переконалась, якою важливою, подекуди нелегкою є доля сучасного вчителя-філолога, та найбільше, мабуть, утвердилась думка, що насправді ми дуже потрібні цій країні й доля української мови, як би банально це для когось не прозвучало, у наших руках».
КАРАПКА Олеся: «Я проходила педпрактику в Дихтинецькій загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів Путильського району Чернівецької області. Це моя рідна школа. Тут навчаються дві мої сестри: у 9–Б класі – Уляна Карапка, а в 11-ому – Інеса Куриш. (До речі, моя мама теж учитель української мови та літератури, тільки в іншій школі, тому вдома ми щоденно готувалися до уроків разом). Практика передбачала різноманітну діяльність – уроки, факультативну роботу, навчально-виховні заходи, взаємодію з педагогічним колективом... Часто предметом наших розмов була поведінка й психологія деяких учнів, нагальні проблеми школи і сім’ї (наприклад, поширена нині небезпечна комп’ютерна гра «Синій кит»). Не можна не сказати про яскраві спогади і неймовірний досвід, що їх дала практика. Приємно, що учні досі цікавляться моїм життям, діляться фотографіями в соцмережах, запрошують до школи. Не вагаючись, я приєднуюся до тих моїх одногрупників, які задоволені ходом педагогічної практики й вибором професії Вчителя загалом».
НЕКРИТЮК Марина: «Перший педагогічний вишкіл я отримала в Чернівецькій загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів № 4. Враження від практики якнайкращі, адже я поглибила, закріпила знання та навички із фахових і психолого-педагогічних дисциплін, здобуті в університеті, а найголовніше – мала змогу застосувати їх на практиці, а не в змодельованій ситуації. Цікаво було спостерігати за особливостями вивчення державної мови російськомовними дітьми: одні з них вивчають української мову з острахом, інші – із захопленням. Я помітила, як вчитель намагається дещо адаптувати навчальний матеріал, щоб не спричинювати апатії чи агресії, натомість виховувати шанобливе ставлення до України й її духовних оберегів. Гадаю, навряд чи доцільно ділити класи на «українські» й «російські», адже це надає російськомовним учням статусу «особливих». Звичайно, що навчання таких учнів передбачає цей особливий підхід, але, я переконана, що він не має створювати імідж так званої «винятковості». Неоднозначне враження сформувалося від використання під час уроку електронних підручників (замість друкованих). Такий метод, як на мене, є ризикованим, бо діти часто відволікаються від навчання через інші можливості планшета. У підсумку наголошу на тому, що мислення дітей – то унікальна річ, яку важко пізнати дорослому. Наприклад, виконуючи вправи й завдання, учні добирали яскраві порівняння та оригінальні метафори, зіставляли літературні сюжети з реальним життям, і їх асоціативне мислення мене дуже здивувало. Я сама «вивчила» важливий професійний урок: працюючи з дітьми, ти вчишся мислити, відходиш від стереотипів, століттями сформованих суспільством, прагнеш бути щирим, відкритим до спілкування і співпраці з тими, хто довкруж тебе».
Experimentia est optima rerum magistra (Досвід – найкращий учитель)
Доктор філологічних наук, професор,
завідувач кафедри сучасної української мови
Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича
Олена КУЛЬБАБСЬКА
Світлину на згадку подарувала Вікторія ГОЛОДНЯК (402 група).
