Надія Бабич: «Не кожного декана проводжає і зустрічає весь факультет»

«Незамінних людей немає, але є неповторні» (Пабло Пікассо) 

---

---

…Федір Степанович був схвильований. Завжди говірливий, він деякий час не міг дібрати жодного зі своїх зазвичай дотепних жартів. Здавалося, що ледве стримує сльози. Не хотів офіційно пояснювати, що «так треба», що «мусить», що «з міністерством не сперечаються». Принаймні так мені здавалося. Кілька колег-приятелів надали студентам право на етикетну фамільярність, бо знали, що матимуть більше, аніж студенти, нагод у майбутньому почутися й побачитись із колегою.

Більш демократичного і «доступного» для швидкого вирішення службових і особистих питань декана після Федора Степановича на факультеті довше не було. Не подумайте, що він був ліберал чи поблажливий щодо безвідповідальності – був виконавським сам і такі риси вимагав від усіх.

Мені, студентці IV курсу тодішнього вечірнього відділення, найбільше запам’ятався Федір Степанович як викладач історії української літературної мови. Після напруженого стану впродовж цілої пари з історичної граматики (науки точної, як вища математика, яку викладав Дмитро Васильович КОВАЛЬ), вже перші лекції декана зацікавили тим, що вчитися буде легше, якщо систематично і якщо добре знаєш історію України та тих діячів культури загалом і літератури зокрема, яким наша українська мова зобов’язана рівністю з усіма цивілізованими мовами світу.

Студенткою я й не мріяла, що зможу цей курс викладати. Час від часу добирала до практичних занять цікаву інформацію, виступала щоразу, бо була наймолодша в групі і старші за віком одногрупники все «штуркали» в плече, щоб піднесла руку для відповіді чергового запитання Федора Степановича. Він поблажливо посміхався такій ситуації і в підсумку ставив п’ятірку. А на іспиті отримала «бонус»: написавши лише план відповідей на всі три питання... «Все правильно, ви вільна».

Минуло кілька років. Я захистила в Одесі кандидатську дисертацію, почала викладати старослов’янську мову, історичну граматику, синтаксис «вечірникам», стилістику четвертокурсникам і т. ін. Одне слово – «філологічний калейдоскоп». Кілька років залишалася асистентом («Немає місця для старшого статусу на вашу кафедру», – казав Федір Степанович).

На світлині: Студенти філологічного факультету Чернівецького державного університету проводжають свого декана Ф. С. Арватадо Ніжина. Березень 1976 року

Несподіваний для більшості з нас від’їзд Федора Степановича засмутив усіх. А мені додали до мого «калейдоскопу» предмет «Історія української літературної мови». Мрія, здавалося, здійснилась. Але відколи я слухала його студенткою, багато положень з підручників стали «водичкою»... Необхідно було «копати» нову інформацію, проте зберігаючи радянські наукові постулати... Й донині – це мій улюблений предмет, як, чесно кажучи, і старослов’янська мова й історична граматика, якими (без особливого на те бажання) довелося поділитися з колегами...

Ніжин від Чернівців далеченько. Але Федір Степанович досить часто приїздив до рідного дому, до донечок і, звичайно, до тих своїх студентів, які поступово теж покинули факультет, і до колег, із якими довелося кілька років радіти, тривожитись, думу-думати і (безперечно, як для його привітної і доброзичливої натури) свята відзначати.

Коли чулася в коридорі другого поверху (саме філологічного) жвава бесіда радісного колориту, можна було сміливо йти на ті голоси – це завітав не «строгий» ректор Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя, а «наш Арват».

2018, Чернівці

Довідково

Спогад опубліковано у виданні: АКАДЕМІК ФЕДІР АРВАТ. Наука творити добро : спогади, публікації./ укладачі : Петро НИКОНЕНКО, Григорій САМОЙЛЕНКО. – Ніжин : НДУ, ім. М. Гоголя, 2018. – С. 38–39.