Надія Бабич: «Її слова були як перли – прості і дуже дорогі»

«Я вдячна долі, що подарувала мені такого Вчителя і таку Порадницю, що навчила мене і мови, і життя» (Н. Д. Бабич) 

Я не вміла бувати частим гостем у своїх колег, які були спочатку моїми викладачами.

Добре це чи зле – не знаю, але рідкісні візити пам’ятаю як подарунок життєвих миттєвостей, без яких і думки були б одноманітні, і мелодій в душі бракувало б.

...Їй було дуже зле. Я довго вагалася – йти чи не йти. Прийшла зі скромним букетом польових ромашок. І – о диво!
Валентина Адольфівна взяла їх кволою рукою,
поклала собі на груди і погладила.  

06.11.2018 1

 Надія Бабич,

кандидат філологічних наук, професор кафедри історії та культури української мови ЧНУ ім. Ю. Федьковича, Заслужений діяч науки й освіти України


Я знала – це були одні з її улюблених квітів. Взагалі любила все скромне, непоказне, але життєво важливе. А важливе, як правило, – не для себе, для інших людей, за яких турбувалася і як член парткому, і як член профкому, і як наставник молодих викладачів, і як керівник дипломних робіт, і як редактор «Матеріалів до словника буковинських говірок»

Мала дивовижне відчуття міри у своїх вимогах до інших людей і безмірну свою відповідальність за кожну справу, яку робила. І досі пам’ятаю її розповіді про буремну юність і перші кроки на педагогічній ниві в умовах воєнного і повоєнного лихоліття; її тиху сповідь зі сльозами в кутиках очей про те, як разом зі своєю мамочкою ставила на ніжки крихітку-племінника Віктора, про якого дбала як про сина і тоді, коли став дорослим (до його честі – він платив «тьоті Валі»  щирою синівською любов’ю до останньої миті, бо такою глибинно-теплою і мудрою була її любов і виховання). Незабутні для всіх нас дні народження Валентини Адольфівни ПРОКОПЕНКО, круглі дати яких святкували в її домі. Жартівлива, дотепна, гостинна, вона забезпечувала таку святкову атмосферу, з якої довго не хотілося звільнятися.

Було. Це було. Були і мої сльози – скарги на життя-буття, а ця добра Жінка легко і просто їх «висушувала» своєю мудрістю. Було… як були і прекрасні лекції і практичні заняття з лексикології та діалектології. Валентина Адольфівна швидко стала буковинкою, бо була справжньою українкою, яку радо зустрічали в селах, де вона збирала матеріал для своєї кандидатської дисертації, на яку й досі посилаються сучасні дослідники.

Знаю, що її вважали «мамою» студенти академгруп, із якими вона порівну ділила хліб-сіль колгоспних «місячників» на збиранні врожаю. Її і сьогодні знають у науковому світі як фундатора «Словника буковинських говірок», по виході якого з друку щиро раділа, що стояла біля початків цієї праці разом з Корнієм Михайловичем ЛУК’ЯНЮКОМ і Василиною Василівною ЯКІВЧИК.

Колег поважала щиро і незрадливо. Ніколи ні про кого погано не сказала, принаймні я не чула. Товаришувала з багатьма, особливо з Валентиною Іванівною СТОЛБУНОВОЮ, з усіма була рівною і дбайливою, готовою прийти на допомогу чи розділити радість. Валентина Адольфівна закінчила Харківський університет, а в Чернівці її направили на роботу в учительський інститут, потім перевелася в університет. І за 35 років викладацької роботи – жодного дня без праці, турботи про близьких – рідних і чужих, які потребували її допомоги, розради, просто розмови з нею…

Я вдячна долі, що подарувала мені такого Вчителя і таку Порадницю, що навчила мене і мови, і життя; що дозволила бути слухачем її сповідей про сенс життя, його Велич і його Випробування. І навчила не нарікати ні на ситуації, ні на людей, які причетні до цих ситуацій – вважала, що правда має свій час, і саме у свій час вона приходить. Тобто застерігала від гарячковості, навчала стриманості, бо гарячою головою мудрих рішень не прийняти. Скільком людям сама зарадила! Скількох оберегла від неприємностей! Така була… для всіх, хто знав Валентину Адольфівну, вона є і завжди буде.

22 червня 2011 року 

20.09.2019 3  20.09.2019 4 

«Слово як матеріал для діалектного словника набуває тим більшої лексикографічної повноцінності, чим повніші зібрані відомості про поширеність вживання цього слова на діалектній території, в говірках конкретних населених пунктів. Такі відомості повинні базуватися на масовій документації і бути підставою для ілюстрацій і коментарів у словнику».

(Валентина ПРОКОПЕНКО)

03.02.2019 1

На світлинах: 1 – Валентина ПРОКОПЕНКО з Юрієм КАРПЕНКОМ; 2 – Викладачі кафедри української мови Чернівецького державного університету:
Д. В. КОВАЛЬ, М. Ф. СТАНІВСЬКИЙ та В. А. ПРОКОПЕНКО  з онукою Івана ФРАНКА – З. Т. ФРАНКО.

Авторизуйтесь на сайті щоб мати можливість залишити коментар

ORCID: 0000-0002-1858-9269

ORCID (англ. Open Researcher and Contributor ID) — єдиний міжнародний реєстр учених для коректного цитування статей.

Researcher ID: C-2286-2017

ResearcherID – ідентифікатор ученого (дослідника), що дає змогу формувати список власних публікацій.

Google Scholar

Академія Google (англ. Google Scholar) - безкоштовна пошукова система за текстами наукових публікацій.

Cподобалась сторінка?

Close

Ви можете поділитись нею з друзями у соціальних мережах або надіслати посилання на неї у месенджери...