Богдан Мельничук: Патрон «Веселого Остапа»

По-справжньому найближча людина – це та, котра знає твоє минуле, вірить у твоє майбутнє, а зараз приймає тебе таким, яким ти є (Ф. Ніцше). 

---

Сказане, однак, не значить, що впродовж усієї своєї деканської восьмирічки (1968–1976) Федір Степанович лишень усміхався та сміявся. Та де там! Я бачив його, збентеженого та запечаленого, після виклику до міськкому партії, де йому «робили втик» за те, що студент очолюваного ним факультету, як донесла відповідна всезнаюча служба, отримав листа з Канади від тітки-«націонапістки». Засмучувала його студентка, яка відпускала коханця через вікно в гуртожитку. І звичайно, смутили ті, котрих називали «хвостистами» і котрих ніколи не бракувало...

Пам’ятаю, що одного разу і я спричинився до його засмути, коли відмовився від пропозиції стати заступником декана, мотивуючи це тим, що схильний більше до творчої, а не адміністративної роботи.

Однак наші стосунки здебільшого опромінювала сонячна усмішка Федора Степановича. І тоді, коли майже щодня зустрічалися на факультеті, і коли він як голова історико-філологічної вченої ради (була колись така) підтримував мене під час захисту кандидатської дисертації в Червоній залі нашого університету, і коли вітав мене, свого викладача, і Наталю, свою студентку-старшокурсницю, на нашому весіллі в ресторані «Полонина»...

Особливим шармом сповнювало наші взаємини співробітництво, пов’язане із стіннівкою «Веселий Остап», яку почали випускати на філфаці ще до того, як його очолив Федір Степанович, але свого найбільшого розквіту сягнула за його деканування.

Ідею цієї стіннівки та її титул запропонував доцент, член Національної спілки письменників України Віктор КОСЯЧЕНКО. «Веселий Остап» мав підзаголовок: «Сатирично-гумористичний пост філфаку імені Остапа Вишні», а ім’я знаменитого сміхотворця розшифровувалося таким чином: «Орган Сміливої Товариської Активної Прочуханки». Підібралися хлопці, чиїми руками здійснювалася «товариська прочуханка»: Василь БАБУХ (карикатурист, пізніше – кореспондент Всеукраїнського парламентського видання «Голос України» в Чернівецькій та Івано-Франківській областях, головний редактор міської газети «Чернівці», заслужений журналіст України, автор кількох поетичних і прозових книжок), Володимир АНТОФІЙЧУК (художник- оформлювач стіннівки, нині – доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри української літератури ЧНУ, заслужений працівник освіти України, почесний професор Сучавського університету в Румунії, член Національної спілки письменників України). А ще – кореспонденти й дотепні віршувальники: Антон ЧОРНОПИСЬКИЙ (пізніше – шкільний педагог на Івано-Франківщині) та Ігор ПАЛАСЮК (згодом – радіожурналіст у Тернополі) й експедитор Євген БЕДРІЙ (згодом – профспілковий діяч на Буковині).

Із часом на зміну цим «веселоостапівцям» приходили (через обряд посвяти, що відбувався здебільшого на представницькому гумористичному вечорі в гуртожитку 1-го квітня) інші: Михайло СЕМИРГА, Василь ПЛАКСЮК, Йосип ЗАХАНДРЕВИЧ, Федір ПЕТРІВ, Грицько ТРАФЮК, Михайло ЛЕЛИК, Остап ХРАПКО, Володимир СКРОБАЛО, Степан КОСТЮК, навіть одна дівчина – Наталя ХОЛОПЧЕНКО...

Незмінним залишався головний редактор «Веселого Остапа» – автор цього спомину. Йому випало благословити у світ усі 116 номерів газети. А було це не так просто, бо кожен випуск стіннівки виходив здебільшого на восьми аркушах ватманського паперу, не вміщаючись на теперішній головній дошці оголошень філфаку, а захоплюючи ще й кілька метрів прилеглої стіни.

Утім, наші зусилля не були марними, бо приносили задоволення нам, «веселоостапівцям», та окуплялися увагою сотень, а може, й тисяч людей. Адже читали стіннівку не тільки викладачі й студенти денного, заочного й вечірнього (було таке навчання!) філологічного факультету, а й їхні колеги із сусіднього інфаку та низки інших факультетів університету. Мав «Веселий Остап» своїх шанувальників і за межами нашого вишу. Про нього писала буковинська преса, йому присвятила чи не половину шпальти київська «Літературна Україна» в номері, приуроченому до 80-річчя від дня народження Остапа Вишні. Один з випусків стіннівки «вимолив» у нас технікумівський викладач української літератури з групи стажистів при нашому університеті і завіз для взорування до Кременчука. Інший випуск потрапив аж до Сибіру, до столиці Якутії Іркутська, на Всесоюзний конкурс, і йому там присудили призове третє місце та нагородили редколегію почесним дипломом і великим набором репродукцій із картин якутських художників.

У лаврах, які випали на долю «Веселого Остапа», була немала заслуга Федора Степановича. Адже він підтримував редколегію не тільки матеріально: забезпечував ватманами (а їх, як знаємо, треба було немало), фарбами, пензлями, плакатними й іншими перами і т. п., фактами з життя факультету й кумедними документами (пояснювальними записками, різного роду заявами тощо, які, відповідно проілюстровані та прокоментовані, клеїлися на ватмани), а й власними дотепами, зауваженнями, порадами.

Наскільки пам’ятаю, перше нагадування про Федора Степановича з’явилося у «Веселому Остапі» в парі з іменем викладачки античної літератури, яку за незвичайну красу й таку ж манеру читання лекцій називали богинею:

Анна Йванівна Бабенко
Захистилася файненько.
Ходить чутка, що й Арват
Скоро буде кандидат.

Десь через півроку ця чутка справдилася, і стіннівка привітала вченого:

Наш «Остап» безмежно рад,
Що Арват
Вже кандидат.

А матеріал «НОВОРІЧНИЙ ЕНЦИКЛОПЕДИЧНИК»відкривався, згідно з алфавітом, «статтею»:

«Арват Ф. С. – людина, досвід якої свідчить, що у високосному році можна вбити двох зайців – стати кандидатом наук і деканом».
Під цією ж «статтею» йшла інша:

«Армагедон – страшний суд, що чекає хвостистів у Новому, 1969 році».

Подібні жартівливі тлумачення містилися на кожну літеру абетки. Ось деякі з них:

«Деканат – Олімп філфаку»;
«Заочник – студент, який також отримує диплом»;
«Їдальня – студентська Мекка»;
«Кохання – те, що підриває успішність на нашому факультеті»;
«Сесія – те, про що знають усі, крім першокурсників»;
«Фантомас – той, хто краде «Веселого Остапа»;
«Щур – абориген студентського буфету»;
«Ь – найскромніша буква алфавіту».

У третьому випуску «Новорічного енциклопедичника» пропонувалася – серед інших – «стаття»:

«Дисертація докторська – висота, яку в 1973 році взяв Дмитро Матвійович БІЛЕЦЬКИЙ і підготувалася брати Нінель Миколаївна АРВАТ".

А ще:

«Люмпенпролетар – студент, позбавлений стипендії та гуртожитку»;
«Хвостист – перехідний тип від студента до нестудента».

---

 Серед постійних рубрик «Веселого Остапа» була та, що називалася «СЛУХАЮЧИ І НА ВУС МОТАЮЧИ»,
і де нерідко обнародувалися висловлювання Федора Степановича. Ось дещо з них:

«І рубльом будемо виховувати»;
«Потрібно, щоб студенти більше працювали головою, а не ногами»;
«А фізкультура що таке? Треба менше їсти, тоді зможете підтягнутися»;
«Ось тут на зборах сидять п’ятикурсники. їх мало, але спасибі, що хоч вони прийшли»;
«Деякі студенти пробують біоміцину (білого міцного вина. – Б. М ), а після того починають дискусію...».

У моїх домашніх папках із написом «Веселий Остап» зберігаються манускрипти, які засвідчують, що студенти, знаючи схильність Федора Степановича до жартів, підключалися до їх творення, як, скажімо, у цій ситуації:

«Ф. С. АРВАТ (про свою дипломницю): – Принесла мені дипломну після обіду – ні вступу, ні висновків...
В. ГОЙНИК: – Вона заміж виходить.
Г. ВІТЕР: – І висновки будуть після весілля...».

Федір Степанович був дуже уважним читачем «Веселого Остапа». Пам’ятаю, як він смачно сміявся, пробігши очима гумористичну пісеньку «Сварилася баба з дідом», яку  записав на Тернопільщині влітку 1973 року студент Роман ІВАСЬКЕВИЧ, а ми вмістили у стіннівці під рубрикою «З ТАЙСТРИ ФОЛЬКЛОРИСТА»:

 

Сварилася баба з дідом,
Як взимі, так вліті:
– Чи будемо цілуватись,
Діду, на тім світі?
– Не будемо, не будемо –
Там заборонéно.
Цілуймося на цім світі,
    Поки ще живемо.

Не менше, а може й більше веселився наш декан, коли читав «Реквієм», присвячений пам’яті вічних героїв «Веселого Остапа» – Петра М., переведеного на заочне навчання, і Валентина Д., виключеного з університету за неуспішність:

Прощайте, сокóли хвостаті,
Чий дух наостанку ослаб.
Не плачуть по вас в деканаті,
Та плаче «Веселий Остап».

Йому ви ставали в пригоді
Не раз, і не два, і не три.
Без вас, як то кажуть в народі,
Блідіші були б номери.

Екзаменів ви не складали,
Та склали манатки свої.
Куди ви, куди ви помчали?
В які полетіли краї?

Та що допоможуть ридання,
Як вийшла розлуки пора?!
Ця пісня, ця пісня остання
Про нашого Валю й Петра.

Прощайте, сокóли хвостаті,
Чий дух наостанку ослаб.
Не плачуть по вас в деканаті –
Ридає «Веселий Остап»...

Федір Степанович Арват дружив з гумором, був на диво оптимістичним чоловіком. Чи не тому так легко з ним працювалося і навчалося. І чи не тому так приємно про це згадується тепер?

Жовтень 2017 року, Чернівці

---

Довідково

Спогад опубліковано у виданні: АКАДЕМІК ФЕДІР АРВАТ. Наука творити добро : спогади, публікації./ укладачі : Петро НИКОНЕНКО, Григорій САМОЙЛЕНКО. – Ніжин : НДУ, ім. М. Гоголя, 2018. – С. 32–37.