Омелян Лупул: «Світла пам’ять академіку Арвату»
«Людина вимірюються не від ніг до голови, а від голови до неба» (Конфуцій)
Уперше я познайомився зі світлої пам’яті
Федором Степановичем АРВАТОМ у трохи незвичний спосіб.
Вступивши відразу після школи до Чернівецького медінституту,
через деякий час я зрозумів, що то, як то мовиться, не для мене.
Тож здавши першу сесію, я пішов до університету дізнатися,
чи не можна було б перевестися з першого курсу медінституту
на перший курс філологічного факультету.
Омелян Лупул,
головний редактор видавництва Чернівецького національного університету
імені Юрія Федьковича
...На філфаці йшли заняття. У коридорах була тиша. Я піднявся на другий поверх. Назустріч мені йшов симпатичний чоловік. «Викладач», – подумалося. Тож його я й запитав, де можна побачити декана. «Я декан», – відповів він. Вислухавши моє бажання, Федір Степанович мене геть засмутив: «Навіть не тіште себе таким, бо це неможливо». Він іще щось говорив, мабуть, пояснював, чому неможливо. Але саме ця фраза чомусь мені врізалася у пам’ять. Тим не менше, я залишив медінститут і вже у вересні 1969 року став студентом – знову першого курсу – чернівецького філфаку.
Описувати своє спілкування з деканом упродовж п’яти студентських років, зрозуміло, недоречно. Адже всі студенти спілкуються з деканом під час навчання, якщо іноді й того не бажають. Та про деякі моменти хочеться згадати.
Десь на третьому курсі навесні мене покликали в деканат. Федір Степанович запитав, чи не хотів би я поїхати у будинок відпочинку до Чорноморки під Одесою, оскільки куратор моєї групи (нині світлої пам’яті) Степан Іванович ДІГТЯР із якихось причин не може поїхати, а путівка – «горить». Звичайно, Федір Степанович добре розумів, що я крутий сирота і грошей на роз'їзди не маю. Тож відразу додав: «Ми Вам випишемо кілька допомог». Так і сталося. У цьому декана активно підтримав проректор з навчальної роботи В. М. КУРИЛО. І це при тому, що я був далеко не найпершим за успішністю студентом, за що мені іноді й перепадало від того ж таки декана.
На світлині: Під час традиційної зустрічі випускників філологічного факультету Чернівецького державного університету. 1972 рік
І ще одне запам’яталося. Навчаючись в університеті, я з першого курсу захопився дослідженням творчості Михайла СТЕЛЬМАХА. У травні 1972 року виповнювалося 60 років М. Стельмаху. До ювілею письменника Чернівецький муздрамтеатр імені Ольги Кобилянської підготував виставу за п’єсою М. Стельмаха «Зачарований вітряк», на прем’єру якої мав приїхати автор.
Знаючи про моє захоплення, Федір Степанович за погодженням із партбюро факультету (а по-іншому й не можна було!) доручив мені виступити зі сцени театру перед спектаклем і привітати славнозвісного ювіляра від студентів університету. Але Михайло Стельмах (чому – уже й тепер не пам’ятаю) не приїхав. Та все ж я виступив у театрі перед виставою. А десь у жовтні того ж року М. Стельмах таки приїхав. І я знову виступив, уже перед письменником, але в Мармуровій залі університету, де відбулася зустріч майстра слова зі студентами- філологами. Виступ виявився вдалим. Пізніше, прийшовши на лекцію (Федір Степанович читав у нас історію української мови), декан висловив своє приємне враження від того виступу. Думаю, завдяки тому враженню я й отримав у нього на екзамені п’ятірку.
Багато ще було мимобіжних розрізнених моментів у моєму з ним спілкуванні. Навіть після того, як він став проректором, а згодом ректором Ніжинського педінституту. Та всі вони зливаються у щось єдине ціле, з якого постає образ завжди привітної, усміхненої, чуйної та доброї людини, талановитого педагога.
Земля Вам пухом, дорогий і незабутній Федоре Степановичу!
2018, Чернівці
Довідково
Спогад опубліковано у виданні: АКАДЕМІК ФЕДІР АРВАТ. Наука творити добро : спогади, публікації./ укладачі : Петро НИКОНЕНКО, Григорій САМОЙЛЕНКО. – Ніжин : НДУ, ім. М. Гоголя, 2018. – С. 44–45.
