«...золотої нитки не згубіть» (Ольга Кобилянська)

Філологи ЧНУ на засіданні гуртка української мови зі щирої поваги й любові вшанували постать Гірської Орлиці 

 Якщо в тебе питають, хто ти такий,
можна пред’явити документи, паспорт,
де зазначено всі основні дані.
Коли ж у народу спитати, хто він такий,
то народ, як документ, пред’являє
свого вченого, письменника, художника,
композитора, політичного діяча, полководця.

(Расул Гамзатов) 

21 березня 2017 року, у день 75-х роковин смерті Ольги Юліанівни Кобилянської, на кафедрі сучасної української мови ЧНУ відбулося засідання мовознавчого гуртка (керівник – доц. Агафонова А.М.), у якому активну участь взяли студенти 202 і 402 академічних груп і викладачі кафедри.

Завідувач кафедри, проф. Олена Кульбабська зазначила, що на мапі кобилянськознавства Чернівецький університет посідає центральне місце, що доводять численні наукові статті мовознавчого та літературознавчого характеру, опубліковані в різний час у наукових збірниках та періодиці, успішно захищені літературознавчі дисертації (С.Д. Кирилюк «Трансформація мотивів та образів світової літератури у творчості Ольги Кобилянської» (1999), Л.І. Матусяк «Твори Ольги Кобилянської з життя української інтелігенції : пошуки морального ідеалу» (2000), Я.Б. Мельничук «Ольга Кобилянська в останній період творчості (від 1914 р.): ідейно-художня еволюція» (2002), О.М. Мацяк «Синтез мистецтв у прозі Ольги Кобилянської: проблема самототожності письменниці» (2006) тощо), апробовані під час роботи державних екзаменаційних комісій магістерські й дипломні роботи випускників філологічного факультету. Утім, життєвий і творчий «світ світів» Гірського Орлиці не вичерпний – його паралакси ще вимірюватимуть дослідники не одного покоління.

«Ольга Кобилянська відома й незнайома» – так можна узагальнити доповіді, підготовлені студентками 2-го курсу Юлією Мафтуляк та Антоніною Мицкан. Чи знаєте ви, приміром, що письменниця закінчила лише чотири класи народної школи, тобто мала основу «для дальшого розумового розвою» (ідеться в її автобіографії). Ольга Юліанівна багато займалася самоосвітою. Захоплювалася творами із соціології, політології та філософськими трактатами. Шукала себе в музиці (грала на фортепіано, цитрі, дримбі), непогано малювала і грала в театрі. Хотіла навіть стати професійною актрисою, але віддала перевагу літературі. Була людиною з європейським мисленням, її хвилювало питання емансипації – уважала його віянням часу, коли не лише проблеми особистого життя змушували жінку підняти голову й подивитися на світ по-іншому. Кобилянська одна з перших в українській літературі звернулася до відображення жінок-інтелігенток, які прагнуть вирватися з міщанського середовища. І при всьому тому вона залишалася справжньою Жінкою. Цікавилася новинками моди, мала вишуканий смак. В юності була жагучою брюнеткою з оксамитовими очима і до глибокої старості зберегла струнку постать.

У музеї письменниці дві кімнати залишилися такими, якими були за часів Ольги Юліанівни. Це кабінет і спальня. У кабінеті стіни зовсім білі, бо вона говорила, що так їй вільно і просторо для творчості. На письмовому столі стоїть оригінальна чорнильниця у вигляді венеціанського човника. І лише одна річ дивує: пляшка, що посідає гідне місце серед музейних експонатів з початку 20 років ХХ ст. Це презент румунської художниці Л.Прунку – морська вода в пляшці. Річ у тім, що Кобилянська ніколи не була на морі і, дивлячись на цю пляшку, в двох нарисах майстерно описала красу моря. На стіні в рамці під склом – засушений букетик едельвейсів – її улюблених квітів, які вона назбирала ще в Кімполунзі. У музеї зберігається портрет письменниці, написаний Августою Кохановською. Вона зображена на тлі гір, які «живуть» майже в усіх її творах. 1927 року, коли відзначали 40-річчя літературної діяльності письменниці, львівська громада подарувала Ользі Юліанівні лавровий вінок, зроблений iз срібла. Серед її улюблених речей у шафі стоїть привезена з Києво-Печерської лаври кварта, якій уже понад 100 років; камінь із могили Шевченка; люлька батька і... щипчики для корекції форми брів.

До кінця життя зберегла О. Кобилянська повагу до модерних і самодостатніх жінок, які вміли поєднати в собі й обов’язки дружини та матері, і зберегти себе як творчу особистість. Художню майстерність письменниці в мовному портретуванні жінок-персонажів у прозових творах натхненно розкрила студентка 4-го курсу Ірина Оляновська, закцентувавши увагу аудиторії на широкому арсеналі мовних засобів, що уяскравлюють дивослово емоційно-зображального хисту Ольги Юліанівни.

Твори О. Кобилянської мають чарівну притягальну силу. Вони не лише служать об’єктом читацької насолоди, а й зачаровують читача, приголомшують його своєю глибиною і довершеністю. Секрети такої мистецької гравітації, напевно, завше не збагненні. Проте кожен прозовмй або поетичний текст – це передовсім повідомлення, розраховане на розуміння читача, тому письменниця часто вдавалася до експериментаторства – вводила до текстового масиву ремарки-вставки, щоб допомогти нам розшифровувати художній тайнопис, щоб хоч на крок наблизитися до високої таїни авторського слова. Саме цей аспект мовотворчості Ольги Кобилянської висвітлила аспірант кафедри Іванна Струк.

«Своєрідний рисунковий текст створення самого себе їх автором» – так схарактеризувала доц. Алла Агафонова видання «Ольга Кобилянська. Слова зворушеного серця : Щоденники. Автобіографії. Листи. Статті та спогади» (упорядник П. Ф. Погребенник. – К. : Дніпро, 1982. – 296 с.). Із епістолярію Ольги Кобилянської можна багато чого довідатися про її життя, оточення, епоху, неповторний контекст буття, а ще – зануритися в безперервність авторського «Я», через яскраві мовні засоби осягнути літературно-творчі вправи й мотиви певних вчинків, культурну пам’ять, задокументувати творчу ідентичність письменниці.

У виданні „Ольга Кобилянська: з приводу 35-тих роковин літературної діяльності” С. Я. (Сильвестр Яричевський) так визначив роль О. Кобилянської в культурному житті Буковини та далеко за її межами: „...бринять ніжні струни величавої артистки – огорнуті любов’ю до рідного краю, до природи, до життя, до пониженої верстви людства. Тридцятьпять літ роскидає по нашому полі повне-здорове зерно й барвисті цвітки та працює невтомно над піднесенням культури нашого народу, що збагачує нашу літературу /.../ дорогоцінними творами – та вносить на наш шлях нові думки, нові ідеї...” (Ольга Кобилянська: з приводу 35-тих роковин літературної діяльності. – Чернівці : [Б. в.], 1922. – С.. 333). Ці слова не втратили своєї актуальності й нині. 

Дякуємо всім, хто натхненно виступав, і тим, хто натхненно слухав! 

Світлини на згадку – від Вікторії Пуканюк (402 група). 

Доктор філологічних наук, професор,
завідувач кафедри сучасної української мови 
Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича
Олена КУЛЬБАБСЬКА