Катерина Городенська: У житті мене надихає праця й окрилюють успіхи

«Перешкоджають, заважають – не зупиняйся,, упала – уставай і йди далі. Ні під кого не підлаштовуйся, не наслідуй бездумно» (К. Г. Городенська)

Ім’я Катерина Григорівна Городенська об’єднало географічно, граматично й духовно всю Україну, оскільки віншувати Ювілярку приїхали мовознавці з усіх регіонів нашої держави. Упорядники ошатного видання «Професор Катерина Григорівна ГОРОДЕНСЬКА» (2018) доктори філологічних наук, професори Микола Степаненко й Людмила Шитик у передньому слові «Подвижниця українського слова і духу» зазначили: «На її життєвій мапі – рідна Полтавщина, де народилася й отримала освіту; Кіровоград (нині Кропивницький), де здобувала фах і перший професійний досвід; Київ, де сформувалася як науковець і працює в академічній установі; Вінниця, Житомир, Переяслав-Хмельницький, Одеса, Полтава, Слов’янськ, Херсон, Чернівці, Черкаси й інші куточки України, де живуть і працюють ті, кому Катерина Григорівна допомогла в науковому становленні та кого об’єднала в граматичну спільноту.
                                                                                           Своє життєве кредо ювілярка сформулювала так:
Прагнути чистоти в усьому: у рідній оселі, своїй зовнішності, у власних думках і прагненнях. Та найбільше – чистоти української мови.
Прагнути чіткості у висловленні думок, визначенні своїх життьових пріоритетів, завдань і перспектив. Та найбільше – чіткості у вживанні рідного слова.
Прагнути чарівності у своїй зовнішності та повсякденному житті. Та найбільше – чарівності звучання українського слова.
Тому так ретельно виважую, дбайливо плекаю кожне слово рідної української мови».

Оскільки наклад цієї книги всього 100 примірників, вона вже стала раритетом. Цінно, що презентована біобібліографія – довідкове видання, що  охоплює 12 розділів, які вияскравлюють мереживо життя і наукової творчості Катерини Григорівни Городенської, видатного українського лінгвіста, фахівця в галузі функційної та категорійної граматики, культури мови і слововживання, завідувача відділу граматики та наукової термінології Інституту української мови НАН України, члена комісії зі словотвору при Міжнародному комітеті славістів, члена Української національної комісії з питань правопису при Кабінеті Міністрів України, голови погоджувальної комісії з проблемних питань українського слововживання, словотворення та написання слів Інституту української мови НАНУ, заступник голови наукової ради «Українська мова», заступник голови спеціалізованої вченої ради із захисту докторських дисертацій в Інституті української мови НАНУ, член редколегій багатьох періодичних видань. Отож пропонуємо Вашій увазі, дорогі шанувальники української мови, найновіші мовні поради в лінгвістичних мозаїках від вельмишанованої  Ювілярки, лауреата премії імені О.О.Потебні НАН України.

СЛОВО У ВИМІРАХ СЬОГОДЕННЯ

ДЕРЖАВОТВОРЧИЙ чи ДЕРЖАВОТВІРНИЙ?

 У нинішніх суспільно-політичних умовах стали активно вживаними нові складні слова державотворення, націєтворення і пов’язані з ними прикметники, другий компонент яких одні пишуть як -творчий (пор.: державотворчий процес, державотворчий потенціал, державотворчий чинник, державотворчий статус, державотворча функція; націєтворчий процес, націєтворчий чинник, націєтворчий аспект тощо), а інші – як -твірний (пор.: державотвірний чинник, державотвірний підхід, державотвірний потенціал, державотвірна функція, націєтвірний чинник).
Таку ж непослідовність спостерігаємо й у правописі складних прикметників з інших спеціальних сфер, пор.: текстотвірний і текстотворчий потенціал одиниць, реченнєвотвірний і реченнєвотворчий потенціал предикатів, системотвірна і системотворча функція, нормотворчий і нормотвірний процес, нормотворчий акт, нормотворчі тенденції, словотворчий і словотвірний процес та ін. Словники української мови зафіксували раніше створені терміни-словосполучення, до складу яких увійшли прикметники ще й на -творний, пор.: теплотворна здатність палива, кровотворні органи (препарати), формотворна роль частин мови та ін. Який із цих трьох названих компонентів потрібно вживати в прикметниках, що виражають ознаку, яка стосується творення, формування чого-небудь? Цього значення надає прикметникам лише компонент -твірний. Прикметники на -творчий називають ознаку, пов’язану насамперед із творчістю – створенням духовних чи матеріальних цінностей (мовотворчий). В українській мові узвичаєне також уживання прикметників словотворчий і формотворчий (як відповідників до російських словообразующий, формообразующий) на означення афіксів, переважно суфіксів і префіксів, що утворюють відповідно слова та форми слів, пор.: словотворчий суфікс, словотворчий префікс, словотворчий формант, словотворчі афікси, словотворчі засоби, формотворчі суфікси тощо.
Компонент -творний у словах української мови – це рудимент, радянської доби, що залишився в деяких прикметниках під впливом російської мови. Його потрібно замінити на -твірний, пор.: кровотвірні органи, кротвірні препарати.

Отже, ознаку, пов’язану з творенням, формуванням чого-небудь, виражає в прикметниках компонент -твірний. Тому правильно вживати державотвірний, націствірний, системотвірний, текстотвірний, реченнсвотвірпий, словотвірний, термінотвірний, формотвірний, нормотвірний, теплотвірний, кровотвірний та ін.

 ВІДТІК чи ВІДПЛИВ інтелекту?

Одні констатують відтік, а інші – відплив висококваліфікованих фахівців, талановитої молоді з України за кордон. Так само неоднаково називають це нове явище: або відпив інтелекту, або відплив інтелекту. Який із двох іменників потрібно вжити в цій назві? Тлумачні словники української мови не подають слова відтік зі значенням масового виїзду кого-небудь, зменшення кількості чого-небудь. Воно є буквальним перекладом російського отток. Для іменника відплив це значення переносне, успадковане від українського дієслова відпливти. В економічній сфері нормативним стало словосполучення відплив капіталу.

Отже, українською мовою правильно вживати відплив капіталу.

ОДЕРЖАТИ освіту чи ЗДОБУТИ освіту?

Мовна практика кількох десятиріч засвідчує непослідовність в українському перекладі словосполучення російської мови получить образование, що фахівці пояснювали труднощами вибору з-поміж дієслів-синонімів одержати, отримати, дістаний, здобути найточнішого відповідника до дієслова получить Тому й пропонували передавати його українською як одержати освіту, отримати освіту, дістати освіту та здобути освіту, хоч і визнавали найуживанішим в українській літературній мові словосполучення здобути освіту (див.: Чак Є. Д. Барви нашого слова. – К., 1989. – С. 56).

У 90-х роках XX ст. було переглянуто нормативність двох основних словосполучень – одержати / одержувати освіту і здобути / здобувати освіту. Зваживши насамперед на сполучуваність дієслів одержати / одержувати з іменниками-назвами конкретних фізичних об’єктів (пор.: одержати книжки, одержати стипендію тощо), а дієслів здобути / здобувати іменниками абстрактного значення та властивий цим дієслова значеннєвий відтінок ‘досягати чогось із певною затратою зусиль енергії тощо’ (пор.: здобути знання, здобути науковий ступінь, здобути перемогу і т. ін.), для літературного вжитку запропоновано словосполучення здобути освіту (див., зокрема: Тараненко О., Брицин В. Українсько-російський словник (сфера ділового спілкування). – К., 2000. – С. 131). У зв’язку із цим доречно навести відоме українське прислів’я: Здобудеш освіту – побачиш більше світу.

Отже, українською мовою правильно вживати здобувати / здобути освіту.

Замініть ЗАКЛЮЧНИЙ!

У сучасному українському вжитку набув поширення прикметник заключний. Його сполучення з деякими іменниками стали навіть стійкими та узвичаєними в певних професійних сферах, пор.: заключний концерт, заключний акорд, заключна сцена, заключний тур, заключне слово, заключна частина, заключний баланс та ін. Проте цього прикметника не було в художніх творах української класичної літератури. Він є буквальним перекладом прикметника російської мови заключительный, пор. рос.: заключительный концерт, заключительный аккорд, заключительная сцена, заключительное слово, заключительный баланс і т. ін. В українській мові його значення виражає кілька прикметників, якими потрібно замінити заключний, зваживши на означуваний ним іменник, пор.: заключний концерт – підсумковий (завершальний) концерт; заключний акорд – останній акорд; заключна сцена – фінальна (остання) сцена; заключний тур – фінальний тур; заключне слово – прикінцеве (підсумкове) слово; заключна частина – фінальна (остання) частина; заключний баланс – остаточний (підсумковий) баланс.

Отже, замість заключний у словосполученнях залежно від їхнього значення потрібно вживати завершальний, підсумковий, останній, фінальний, остаточний.

 НЕ ПРОГОВОРЮЙТЕ питань...

Складається враження, що багато хто забув дієслова обговорювати / обговорити, бо замінив їх дієсловами проговорювати / проговорити, пор.: Проблеми требо проговорювати, осмислювати й намагатися розв'язати (Українська правда, 13.07.2015); У Житомирі проговорили практичні аспекти реєстрації місця проживання (Офіц. сайт Житомирської облдержадміністрації, 27.05.2016); Також фахівці відділу енергоменеджменту Хмельницької міської ради... проговорили нові підходи співпраці у напрямку підвищення енергоефективності будинків міста Хмельницького (Офіц. сайт Хмельницької міськради, 02.02.2018); Учасники заходу домовилися про зустріч з керівництвом області 27 листопаду, щоб проговорити шляхи розв’язання проблеми (Укрінформ, 26.11.2016); ...наступного тижня буде можливість ще раз проговорити технічні умови [тендеру] (Офіц. сайт Держслужби України з безпеки на транспорті). Проте для дієслів проговорювати / проговорити основними є значення ‘передавати голосом, вимовляти які-небудь слова, фрази’ (напр.: Проговорити текст низьким голосом (Ж. Борисевич); Спочатку учні повинні проговорити слова великий, малий, потім вчитися вживати їх у реченнях (Л. Мозгова) та ‘говорити якийсь час’ (напр.: Скільки прекрасних вечорів проговорили вони зі мною (Ю. Яновський). А значення ‘попередньо щось обмірковувати, обговорювати’, як засвідчують тлумачні словники української мови, для цих дієслів периферійне, неосновне, що внеможливлює заміну ними основних дієслів обговорювати / обговорити, обмірковувати / обміркуванні (див., зокрема: Словник української мови : в 11 т. – К. : Наук думка, 1976. – Т. VII. – С. 153).

Так само автори надуживають дієсловом проговорюватися в пасивних конструкціях на зразок Питання проговорюються експертами; Умови співпраці попередньо проговорюються сторонами. Для української мови органічні активні конструкції: Експерти обговорюють питання; Сторони попередньо обговорюють умови співпраці.

Отже, питання (проблеми, підходи, умови, шляхи, способи та ін.)  потрібно обговорювати / обговорити, а не проговорювати / проговорити.

Посада ЗАСТУПНИКА чи ЗАСТУПНИЦІ директора?

Сьогодні українські журналісти часто пропонують слухачам та глядачам зустрічі або інтерв’ю із заступницею директора. Стало навіть модно представляти їх саме так. А чи можна називати жінку, яка працює на посаді заступника директора, заступницею? Ні, не можна, тому що це слово узвичаєне в українській мові зі значенням ‘та, хто захищає кого-небудь, захисниця’, пор.: Вірую в тебе і припадаю до стоп твоїх, заступнице наша, пресвята Богородице, – шепотів Сироватка слова молитви (Ю. Мушкетик); Царице небесна, заступнице моя милостива, заступись за мене... (О. Довженко); Вона швидко, якось непомітно виробила собі ім’я великої філантропки, заступниці та помічниці всіх бідних (І. Франко). Посада заступника будь-якого керівника не передбачає його захисту.

Отже, заступник є правильною офіційною назвою посади жінки, яка заступає керівника чого-небудь, пор.: Марія Миколаївна – заступник директора; Валентина Василівна – заступник міністра; Оксана Романівна – заступник декана.

 ЧИТАБЕЛЬНИЙ: а як сказати зрозуміліше?

 Журналіст Українського радіо розмовляє з письменницею при книжки, які сьогодні активно читають. Він назвав їх читомими, а письменниця – читабельними. З обома назвами не можна погодитися. Читомий – це витвір журналіста, очевидно, за зразком віддієслівних прикметників відомий, знайомий і под. Прикметник читабельний зафіксований у словниках української мови зі значенням ‘який легко читається, має великий попит серед читачів; ходовий’ (див.; Словник української мови : в 11 т. – К. : Наук, думка, 1980. – Т. XI. – С. 337). Він особливий тим, що в ньому суфікс -н- приєднаний до основи дієслова читати разом із чужомовним компонентом -бель (із франц. мови – blе), що збережений у небагатьох безпосередніх запозиченнях з європейських мов, пор. комфортабельний, респектабельний, рентабельний та ін. У 30-х роках XX ст. дехто з мовознавців писав, що прикметник читабельний з’явився в українській мові під впливом російської і пропонував замінити його на чіткий, проте він не ввійшов до вжитку. За своєю будовою читабельний не органічний для української мови. Вона має прозоріші й зрозуміліші відповідники до двох відтінків його значення, зафіксованих у словниках. Якщо йдеться про легкість читання тексту, шрифту, то доречний трохи призабутий прикметник читкúй, пор.: читкúй шрифт (див.: Голоскевич Г. Правописний словник. – Вид-ня дванадцяте. – Нью-Йорк – Париж – Сидней – Торонто – Львів, 1994. – С. 436). Він утворений подібно до активно вживаних в українській мові віддієслівних прикметників із суфіксом  -к- на позначення виразної якості, пор. в’язкий, липкий, ковзкий, плавкий та ін. Колі ж треба означити книжку, що має великий попит у читачів, то її можна назвати читкою, популярною, улюбленою, а в розмовному вжитку – ходовою. Ці відповідники подали новітні російсько-українські словники (див.: Російсько-український словник / за ред В. В. Жайворонка. – К. : Абрис, 2006. – С. 1353).

Отже, легкий для читання текст, шрифт – читкúй, а книжки, що здобули визнання, схвалення в читачів, книжки, якими захоплюються, – читкі, популярні, улюблені, ходові (розм). Ці прикметники органічні для української мови і зрозумілі всім.

 ВІДПРАВНИЙ і його синоніми

У наукових та інших текстах нерідко читаємо: відправне положення, відправний принцип, відправна теза, відправна точка, відправна база (основа), відправний момент, відправний пункт руху тощо. Прикметник відправний набув поширення в українській мові насамперед під впливом російського прикметника отправной, поєднаного з іменниками у стійких словосполученнях, пор.: отправное положение, отправной принцип, отправной тезис, отправная точка, отправная база, отправной момент, отправной пункт движения. Щоб уникнути неорганічних та одноманітних уживань, потрібно замінити відправний у названих словосполученнях точнішими прикметниковими синонімами, пор.: вихідне (базове, засадниче) положення замість відправне положення; вихідний (базовий, засадничий) принцип замість відправний принцип; вихідна (базова) теза замість відправна теза, вихідна (первинна, первісна, твірна) база (основа) замість відправна база (основа); початковий момент замість відправний момент, вихідний пункт руху замість відправний пункт руху.

Отже, замість відправний у словосполученнях уживайте синонімічні прикметники вихідний, базовий, засадничий, початковий, первинний, первісний, твірний та ін., зважаючи на властиві їм значеннєві відтінки.

У Республіці ПОЛЬЩА чи Республіці ПОЛЬЩІ?

Повні офіційні назви багатьох країн утворені з родової назви республіка та індивідуальної, переважно іменникової назви, які пишуть з великої літери, пор.: Республіка Польща, Республіка Молдова, Республіка Білорусь, Федеративна Республіка Німеччина, Республіка Казахстан, Республіка Узбекистан та ін. Уживаючи такі назви, відмінюють слово Республіка і не змінюють наступне слово у формі жіночого або чоловічого роду, напр.: Конференцію організували та провели канцелярія президента Республіки Польща, а також громадський рух ім. Президента Республіки Польща Леха Качинського (Україна молода, 23.12.2015); Незабаром відбудуться вибори президента Республіки Казахстан (Українське радіо). Якщо ж слово Республіка опущено, то назву країни відмінюють, пор.: Серед учасників конференції був і президент Польщі Анджей Дуда... (Україна молода, 23.12.2015). Уживання другого іменникового слова в називному відмінку в зазначених назвах країн порушує морфологічну норму сучасної української літературної мови, відповідно до якої відмінювані слова потрібно відмінювати, пор.: Прибути до Республіки Польщі; Підписати угоду з Республікою Молдовою; Побувати в Республіці Болгарії; Україна відчуває підтримку Федеративної Республіки Німеччини; Емігранти намагаються потрапити до Федеративної Республіки Німеччини; Обрано президента в Республіці Казахстані. Щоправда, у «Довіднику з культури мови» (К. : Вища школа, 2005) визнано за можливе вживати друге іменникове слово й у формі називного відмінка, якщо його граматичний рід відрізняється від граматичного роду слова Республіка, напр.: із Республікою Іран (с. 286). На нашу думку, немає підстав робити виняток для іменникових назв чоловічого роду, їхні відмінкові форми нормативні й органічні для української мови, пор.: Побувати в Республіці Азербайджані; Прибути до Республіки Судану; Розширювати зв’язки з Республікою Сингапуром; Світ спостерігає за подіями в Республіці Гондурасі; Розширювати торгівлю з Республікою Узбекистаном. Не відмінюємо лише незмінні слова, що входять до офіційних назв країн, пор.: Працювати в Республіці Конго, побувати в Республіці Гаїті; Установити взаємовигідні зв’язки з Республікою Перу.

Отже, у повних офіційних назвах країн потрібно відмінювати всі їхні змінювані слова.

Зустрітися у СМІЛІ чи СМІЛІЙ?

 Один пропонує зустрітися у Смілі чи Вільшані, інший виправляє – у Смілій або Вільшаній. А як потрібно відмінювати назви міст, містечок, сіл відприкметникового походження на зразок Сміла, Вільшана і под. Якщо зважати лише на правило, викладене в пункті 3 § 112. Відмінювання географічних назв чинного «Українського правопису», то – як звичайні прикметники, тобто: Р. в. Смілої, Вільшаної, Д. в. Смілій, Вільшаній, 3н. в. Смілу, і Вільшану, О. в. Смілою, Вільшаною, М. в (у) Смілій, Вільшаній Проте тут не можна обмежуватися тільки цим правилом, бо її ньому не зазначено про відмінювання деяких відприкметникових топонімів із закінченнями -а, -е, які мовці перестали сприймати як прикметники, за зразком іменників жіночого або середнього роду й відповідними закінченнями, що засвідчує сучасна мовна практика До таких належать і топоніми Сміла, Вільшана. Відмінювання їх як іменників жіночого роду І відміни з основою на твердий приголосний зафіксували словники географічних назв, нові орфографічні словники, додатки до тлумачних словників та інші довідкові видання, зокрема: Горпинич В. О. Словник географічних назв України. – К. : Довіра, 2001. – С. 80, 392; Великий зведений орфографічний словник сучасної української лексики / уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. – К.; Ірпінь : ВТФ «Перун», 2003. – С. 818, 860; Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. – К.; Ірпінь : ВТФ «Перун», 2005. – С. 1664, 1701; три видання «Орфографічного словники української мови» (К. : Довіра, 1994, 1999, 2002) та шість видань «Українського орфографічного словника» (К. ; Довіра, 2004, 2005, 2006, 2007, 2008, 2009). Це дає підстави констатувати, що словники української мови, ґрунтуючись загалом на правилах «Українського правопису», у багатьох правописних питаннях повніше, докладніше, об’єктивніше відбивають новітні тенденції сучасної української орфографічної практики.

Отже, топоніми Сміла, Вільшана і под. потрібно відмінювати як іменники жіночого роду І відміни з основою на твердий приголосний: Н. в. Сміла. Вільшана, Р. в. Сміли, Вільшани, Д. в. Смілі, Вільшані, 3. в. Смілу, Вільшану, О. в. Смілою, Вільшаною, М. в. (у) Смілі, Вільшані, Кл. в. Сміло, Вільшано.

 САЙТУ і ВЕБ-САЙТУ

 Новітні орфографічні словники української мови подають різні закінчення родового відмінка однини для іменників сайт і веб-сайт, а саме: сайта і веб-сайту. Фахівці вважають їх синонімами, бо вони виражають загальне значення ‘місце в Інтернеті, в інформаційному просторі’. Іменники чоловічого роду II відміни з таким значенням у цій відмінковій формі повинні мати закінчення -у (див.: Український правопис. – К. : Наук, думка, 2007, § 48, п. 2, д).

Отже, у родовому відмінку однини потрібно писати сайту, веб-сайту.

 

ЗОЛОТОВАЛЮТНІ чи ЗОЛОТО-ВАЛЮТНІ запаси України?

Орфографічні словники української мови запропонували писати разом новий складний прикметник золотовалютний у словосполученні золотовалютні запаси. Проте це неправильно, оскільки він виражає двоє окремих понять: золотий запас, тобто золото в зливках і монетах, що належить державі, і валютний запас – фонди держави в конвертованій валюті, які характеризують її платоспроможність. Саме тому прикметники золотий і валютний також граматично незалежні. Складні прикметники, утворені з двох граматично не підпорядкованих прикметникових основ, потрібно поєднувати дефісом (див.: Український правопис. – К. : Наук. думка, 2007, § 29, п. 2, б).

Отже, правильно писати золото-валютні запаси України.

ПІН-код, ДНК-експертиза, е-декларація

Якщо ініціальні (буквені та звукові) абревіатури вживали донедавна в українській мові самостійно (пор.: УHP, МЗС, НБУ, ЕОМ, ЧАЕС, МАУ, ТУМ, ПДВ, неп, загс), то нові, серед яких чимала абревіатур англійського походження, переданих великими або малими літерами латиниці чи кирилиці, тепер поєднують із цілими словами (пор.: VIL-інфекція, ВІЛ-інфекція, віл-інфекція, ПІН-код, пін-код, ДНК-експертиза, ДНК-діагностика, ДНК-дослідження, ДНК-лабораторія, ВІП-зала, віп-зала, VIP-житло, віп-житло, віп-палата, віп-стоянка, віп-обслуговування, віп-вечірка, віп-гість, SMS-повідомлення, sms-повідомлення, смс-повідомлення, MMS-повідомлення, е-навчання, е-сервіс, е-ринок, е-декларування, е-декларація та ін.) або з іншою ініціальною абревіатурою (ВІЛ-СНІД, VIP-ДТП). Усталеного правопису такі похідні утворення ще не мають, тому постало запитання: «Як їх передавати?». Оскільки за структурою вони подібні до складних іменників, утворених її двох самостійних компонентів, то їх так само треба поєднувані дефісом. Від іменників вони відрізняються лише тим, що їхній перший компонент є загальновідомою буквеною чи звуковою абревіатурою, пор.: ВІЛ, віл, ПІН, пін, ДНК, ВІП, вin, SMS, sms, смс, e.

Отже, ініціальну (буквену та звукову) абревіатуру з наступним словом чи такою самою абревіатурою потрібно писати через дефіс.

 

ШЕНГЕН-ВІЗИ, ШЕНГЕН ВІЗИ чи ШЕНГЕНВІЗИ?

 Візові департаменти та еміграційно-туристичні центри у своїх рекламних оголошеннях пропонують оформити візи в різні країни світу. Проте досить відому сьогодні назву Шенгенська віза нерідко утинають і пишуть її скорочену назву або з дефісом (Шенген-віза Шенген-візи), або окремо (Шенген віза, Шенген візи). Але обидва написання безпідставні, оскільки така назва є мішаною абревіатурою, що поєднує прикметникову основу Шенген- і ціле слово віза бо візи. В українській мові мішані абревіатури, як відомо, пишуть разом.

Отже, правильно писати Шенгенвіза, Шенгенвізи. 

ШРІ-ЛАНКА чи ШРИ-ЛАНКА?

Правопис цієї географічної назви досі спричиняє суперечки. Спочатку її писали Шрі-Ланка, бо так її було зареєстровано в «Класифікації країн світу». Так подавали цю назву й орфографічні словники української мови та довідники. І лише в дев’ятому виданні «Українського орфографічного словника» зафіксовано назву Шри-Ланка. Постало запитання: «Яка із цих двох назв правильна?». На підставі правила, за яким и пишемо «у географічних назвах із звукосполученням -ри- перед наступним приголосним (крім j) (див.: Український правопис. – К. : Наук. думка, 1993, § 90, п. 5, а), 4) потрібно писати Шри-Ланка. У цій географічній назві и вжите в середині слова (а не в кінці, як дехто вважає), що засвідчує дефіс між його двома частинами.

Отже, правильно писати Шри-Ланка. 

Правильно вимовляймо абревіатури!

У сучасному українському вжитку маємо багато ініціальних абревіатур. А чи правильно читаємо їх? Здебільшого правильно. До таких належать абревіатури, утворені з букв на позначення приголосних звуків. Ці абревіатури вимовляють за назвами їхніх букв, пор.: ВВП (ве ве пе), ПДВ (пе де ве), МЗС (ем зе ес), МВФ (ем ве еф). Лише деякі з них мають уже усталену неправильну вимову, пор.: ФРН (фе ер ен), ФБР (фе бе ер). Оскільки назва першої букви еф, а не фе, то їх потрібно вимовляти еф ер ен та еф бе ер.

Як слова звучать абревіатури, усередині яких є одна буква на позначення голосного звука (пор.: ЗУНР (зунр), СНІД (снід), ДАК (дак), МОЗ (моз) або в різних позиціях ужито дві і більше таких букв (пор.: УРЕ (уре), МАУ (мау), НАНУ (нану), УНСО (унсо), УІІА (упа), МАГАТЕ (магате), УЕФА (уефа), АТО (ато), НАБУ (набу).

Трапляються абревіатури, у вимові яких поєднані звуки і назви букв, пор.: НАЗК (н а зе ка); ГРВІ (ге ер в і).

Спостерігаємо хитання лише у вимовлянні абревіатур із кінцевим голосним, тому що одні з них звучать як слово (пор.: ЗМІ (змі), США (сша), КРУ (кру), а інші читаємо за назвами букв (пор.: СБУ (ес бе у), НБУ (ен бе у). Обираючи вимову таких абревіатур, намагаються уникати збігу зі спільнозвучним словом в українській мові. Наприклад, СТО вимовляють ес те о, бо є числівник сто. Деякі абревіатури цього зразка можна прочитати по-різному. Зокрема, ЗНО сьогодні вимовляють як зе не о, зно та зе єн о. Найпоширеніша вимова зе не о помилкова, бо літеру Н правильно вимовляти ен. Слово-абревіатура зно для вжитку не коректне. Тому абревіатуру ЗНО потрібно вимовляти за назвами її букв-складників – зе єн о.

Подібна ситуація зі структурно однотипною абревіатурою ГМО. Поширена вимова ге ме о неправильна, бо в ній літера М звучить як ме замість ем. Слово-абревіатура гмо, так само як і зно, некоректне. За аналогією до зе єн о потрібно вимовляти й ге ем о.

НАЖúВО чи НáЖИВО?

Українські телевізійники несподівано ввели до свого професійного вжитку слово наживо, яке для багатьох спочатку було навіть незрозуміле. Тлумачні словники української мови зафіксували його з наголосом наживо як архаїчне зі значенням ‘на життя’ (див.: Словарь української мови : у 4-х т. / за ред. Б. Грінченка. – К., 1908. – II. – С. 488; Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад і голов. ред. В. Т. Бусел. – К. ; Ірпінь : ВТФ «Перун», 2005. – С. 715). У перекладному «Російсько-українському словнику» за редакцією А. Кримського в його російській частині подано прислівник наживо з двома значеннями, у межах яких йому відповідають українські відповідники нашвидку, на швидку руку, похапцем і наживу нитку (Т. 2. – Вип. 2. – С. 671). Як бачимо, серед них немає українського слова наживо. Із таким наголосом воно з’явилося лише в найновішому тлумачному «Словнику української мови» за редакцією В. В. Жайворонка, але з іншим, ніж у тлумачних словниках, значенням – ‘прямо знімаючи, прямим ефіром, транслюючи, не в запису’ (К. : Видавничий центр «Просвіта», 2016. – С. 586). Загал мовців цього не знає, інакше б не наголошував нажúво. Визначаючи місце наголосу в слові наживо, потрібно зважити, на який склад він падає у словах такої самої структури, а саме в прислівниках, утворених із префікса прийменникового походження на і форми короткого прикметника середнього роду на -о. За орфографічними словниками в таких прислівниках наголошений переважно на, пор.: нáглухо, нáмертво, нáново, нáрівно, нáрізно, нáсліпо, нáсухо, нáчисто і под. Так само потрібно наголошувати і прислівник нáживо зі значенням ‘прямо знімаючи, прямим ефіром, транслюючи, не в запису’.

Назви телеканалів: у лапках і без них 

Власні назви тих самих телеканалів у сучасних українських газетах пишуть непослідовно: і в лапках, і без них. Щоб уникнути помилок, потрібно запам’ятати кілька правил:

• У лапки беремо власні назви телеканалів, виражені словом, компонентом складного слова, словосполученням, поєднанням цифр, слів і цифр, якщо перед ними вжито родову назву, напр.: телеканал «Україна», телеканал «Культура», телеканал «Інтер», телеканал «Мега», телеканал «Новий канал», ТРА «Новий Чернігів», телеканал «1 + І», телеканал «2 + 2», телеканал «Футбол-І». Деякі з них пишемо в лапках і без родової назви, пор.: Змагання показували на «Інтері»; Фільм покажуть на «Новому каналі»; «1 + 1» запропонував цікаві передачі.
• Не беремо в лапки власні назви телеканалів, передані абревіатурою чи абревіатурою із цифрою, незалежно від того, є перед ними родова назва чи її немає, напр.: телеканал СТБ і СТБ, телеканал БТН і БТН, телеканал НТН і НТН, телеканал ІСТV і ІСТV, телеканал УТ-1 і УТ-1; телеканал К1 і К1.

Якщо у власній назві телеканалу поєднано абревіатуру і ціле слово, то її беремо в лапки за наявності перед нею родової назви, напр.: телеканал «UA. Перший», телеканал «UA. Культура», і не беремо в лапки, коли родової назви немає, напр.: UA. Перший, UA. Культура.

 УКРПОШТА і Публічне акціонерне товариство «УКРПОШТА»

 В Україні з’явилися нові власні складноскорочені назви відкритих, закритих та публічних акціонерних товариств, компаній, комунальних підприємств, які вживають або самостійно, або їм передує родова назва – кількаслівна чи у формі ініціальної абревіатури. Таке вживання спричинило труднощі у використанні лапок. За чинним «Українським правописом» власні складноскорочені назви установ, управлінь, видавництв, телеграфних агентств і т. ін. не треба брати в лапки (див.: § 124 п. 3, примітка 1, б), в).

• Саме тому без лапок потрібно писати Азовсталь, Київенерго, Київводоканал, Київтеплоенерго, Київстар, Держтелерадіо, Держкіно, Держприкордонслужба, Укравтодор, Укргаз, Укркнига, Укрпошта, Укртелеком, Укрінформ, Укргідрометцентр, Укрпрофспілка, Нафтогаз України, Газпром та ін.
• Якщо ж вони входять як індивідуальні назви до складених найменувань таких товариств, компаній, де їм передує родова назва, то їх треба брати в лапки (див.: § 124, п. І, § 38, п. 15, а), пор.: ВАТ «Азовсталь» і Металургійний комбінат «Азовсталь»; Публічне акціонерне товариство «Київенерго» І ПАТ «Київенерго»; Комунальне підприємство «Київтеплоенерго» і КП «Київтеплоенерго»; Приватне акціонерне товариств« «Укркнига»; Публічне акціонерне товариство «Укрпошта» і ПАТ «Укрпошта»; Українське національне інформаційне агентство «Укрінформ»; Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» і ПАК «Нафтогаз України»; Відкрите акціонерне товариство «Газпром» і ВАТ «Газпром», напр.: У квітні 2018 року сплив термін дії договору між Київською міською державною адміністрацією та ПАТ «Київенерго» на використання ТЕЦ теплових мереж та інших комунальних енергетичних об’єктів. Надалі надання послуг із централізованого опалення та гарячого водопостачання в місті Києві буде забезпечувати новий виконавець – комунальне підприємство «Київтеплоенерго» (Комунальний бюлетень міста Києва); Це виявилося на початку 2009 року під час газової кризи, спровокованої діями ВАТ «Газпром» (Україна молода, 13.02.2009).

Отже, власні складноскорочені назви акціонерних товариств, компаній, комунальних підприємств беремо в лапки, якщо вони поєднані з родовою назвою, і не беремо в лапки, коли вжиті без неї.

Катерина ГОРОДЕНСЬКА

---

ВИСОКОПОВАЖАНА  КАТЕРИНО ГРИГОРІВНО!

Прийміть від буковинців низький уклін і сердечну вдячність за підтримку і слушні поради, людяне, зичливе, мудре слово фахівця.
Нехай ваші знання, досвід, професіоналізм і надалі сприяють зміцненню та розвитку мовознавчої думки в Україні!  

---

Довідково:

Професор Катерина Григорівна Городенська : біобібліографія / упорядники: М. І. Степаненко, Л. В. Шитик - Черкаси : Вертикаль, видавець  С. Г. Кандич, 2018. - 160 с.; порт. - (Біобібліографія вчених України).

Упорядники:
Степаненко М. І.,  доктор філологічних наук, професор, ректор Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка;
Шитих Л. В., доктор філологічних наук, доцент, професор кафедри українського мовознавства і прикладної лінгвістики Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького.

Рецензенти:
Вінтонів М. О., доктор філологічних наук, професор (Київський університет імені Бориса Грінченка);
Ковтюх С. Л., кандидат філологічних наук, професор (Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка).

                                 ЗМІСТ

Подвижниця українського слова і духу
Про життя й наукові обшири: одкровення Катерини Городенської
Сторінки життєпису К. Г. Городенської
Слово у вимірах сьогодення (найновіші мовні поради в лінгвістичних мозаїках) 
Оцінка наукового доробку К. Г. Городенської  
Праці професора К. Г. Городенської    
Відповідальнередагування   
Публікації про К. Г. Городенську
К. Г. Городенська - науковий консультант докторських дисертацій
К. Г. Городенська - науковий керівник кандидатських дисертацій 
Алфавітний покажчик друкованих праць професора К. Г. Городенської 
Іменний покажчик  

---

 Матеріали підготувала:

доктор філологічних наук, професор,
завідувач кафедри сучасної української мови 
Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича
Олена КУЛЬБАБСЬКА