Дистанційна освіта: Складнопідрядні речення нерозчленованої структури: семантико-синтаксична та функційно-стилістична типології

Глибокі ідеї подібні до тих чистих вод, прозорість яких затемнена їхньою ж глибиною (Клод Адріан Гельвецій)

Модуль 1. Складні елементарні речення сполучникового типу

Навчальний елемент 1.3

ФУНКЦІЙНО-СТИЛІСТИЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ СКЛАДНОПІДРЯДНИХ ЕЛЕМЕНТАРНИХ РЕЧЕНЬ
У СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

(12 год. – лекції; 10 год. – практичні; 14 год. – сам. робота)

Лекція № 9–10

Тема: СКЛАДНОПІДРЯДНІ РЕЧЕННЯ НЕРОЗЧЛЕНОВАНОЇ СТРУКТУРИ:
СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНА ТА ФУНКЦІЙНО-СТИЛІСТИЧНА ТИПОЛОГІЇ

План

1. Критерії виокремлення складнопідрядних речень нерозчленованої структури.
2. Структурно-семантичні параметри складнопідрядних речень нерозчленованої структури із прислівним зв’язком:
     2.1. Граматичного типу:
              2.1.1. Присубстантивно-означальні складнопідрядні речення.
              2.1.2. Прикомпаративні складнопідрядні речення.
      2.2 Семантичного типу (з’ясувально-об’єктні).
3. Семантико-синтаксичні типи складнопідрядних речень нерозчленованої структури з корелятивним зв’язком:
    3.1. Складнопідрядні займенниково-співвідносні речення із семантикою ототожнення.
    3.2. Складнопідрядні займенниково-співвідносні речення фразеологізованого типу.
    3.3. Вміщувальні складнопідрядні займенниково-співвідносні речення.

Ключові слова: складнопідрядні речення нерозчленованої структури, аналогійний прислівний передбачуваний підрядний зв’язок, неаналогійний корелятивний підрядний зв’язок, структурно-семантичні типи складнопідрядних нерозчленованих речень, стрижневе (опорне, співвідносне) слово, асемантичні підрядні сполучники, сполучні слова, корелятивні пари, анафоричний елемент.

Мета: поглибити відомості студентів про специфіку складнопідрядних речень нерозчленованого типу; ознайомити зі структурно-семантичною класифікацією речень виучуваного типу; виявити особливості вживання складнопідрядних речень із прислівним і корелятивним зв’язками в художньо-публіцистичному стилі сучасної української літературної мови.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО НАВЧАЛЬНОГО ЕЛЕМЕНТА

 О с н о в н а

Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис : [навч. посібник] / І. Р. Вихованець. – К. : Либідь, 1993. – С. 313–322.
Городенська К. Г. Сполучники української літературної мови : [монографія] / К. Г. Городенська. – К. : Вид-чий дім Дмитра Бураго, 2010. – 204 с. [4]. – (Студії з українського мовознавства).
Дудик П. С. Синтаксис української мови : підручник / П. С. Дудик, Л. В. Прокопчук. – К. : Академія, 2010. – С. 250–259.
Завальнюк І. Я. Синтаксичні одиниці в мові української преси початку ХХІ століття: функціональний і прагматичний аспекти : монографія / Інна Яківна Завальнюк. – Вінниця : Нова книга, 2010. – С. 224–235.
Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови. Синтаксис: [монографія] / А. П. Загнітко. – Донецьк : ДонДУ, 2001. – С. 354–366: 383 – 384.
Каранська М. У. Синтаксис сучасної української літературної мови : [навч. посібн.] / М. У. Каранська. – К. : Либідь, 1995. – С. 174–181.
Слинько І.І. Синтаксис сучасної української мови: Проблемні питання / І. І. Слинько, Н. В. Гуйванюк, М. Ф. Кобилянська. – К.: Вища шк., 1994. – С. 424–446.
Сучасна українська літературна мова: Синтаксис : [підручник] / за заг. ред. І. К. Білодіда. – К. : Наук. думка, 1972. – С. 387–409.
Сучасна українська мова: Морфологія. Синтаксис : підручник / за ред. А. К. Мойсієнка. – К. : Знання, 2010. – С. 321–327.
Сучасна українська мова : [підручник] / О. Д. Пономарів, В. В. Різун, Л. Ю. Шевченко та ін.; за ред. О. Д. Пономарева. – К. : Либідь, 1997. – С. 305–310.
Сучасна українська мова : [підручник] / М. Я. Плющ, С. П. Бевзенко, Н. Я. Грипас та ін.; за ред. М. Я. Плющ. – 3-тє вид., стереотип. – К. : Вища шк., 2001. – С. 234–241.
Сучасна українська мова: Синтаксис : [навч. посібн.] / С. П. Бевзенко, Л. П. Литвин, Г. В. Семеренко. – К. : Вища шк., 2005. – С. 164–175.
Шульжук К. Ф. Синтаксис української мови : [підручник] / К. Ф. Шульжук. – К. : Академія, 2004. – С. 231–248.

 Д о д а т к о в а  л і т е р а т у р а

Богдан М. М. Сполучники і сполучні слова як засоби зв’язку частин складнопідрядного речення // Українська мова і література в школі. – 1979. – № 1. – С. 69–75.
Вихованець І. Р. Складнопідрядні речення на тлі семантико-синтаксичної валентності / І. Р. Вихованець / / Лінгвістичні студії : зб. наук. праць / відп. ред. Загнітко А. П. – Донецьк : ДонДУ, 1996. – Вип. 2. – С. 27–31.
Вихованець І. Проблема класифікації складнопідрядних речень / Іван Вихованець / / Лінгвістичні студії : зб. наук. праць / відп. ред. Загнітко А. П. – Донецьк : ДонДУ, 2000. – Вип. 6. – С. 8–11.
Герман К. Ф. Критерії розрізнення омонімічних сполучників і сполучних слів // Українська мова і література в школі. – 1970. – № 5. – С. 54–56.
Гмир І. С. Розрізнення сполучників від однозвучних сполучень слів // Українська мова і література в школі. – 1972. – № 3. – С. 54–56.
Дорошенко С. Розширення ряду сполучних виразів у складнопідрядних реченнях в сучасній українській мові // Функціонально-комунікативні аспекти граматики тексту : зб. наук. праць, присв. ювілею д. філол. н., проф., акад. АН ВШ України, завідувача кафедри української мови ДонНУ Анатолія Загнітка. – Донецьк : ДонНУ, 2004. – С. 36–38.
Зарицька В. Складнопідрядні речення з синкретичними означально-з'ясувальними підрядними / Валентина Зарицька / / Лінгвістичні студії : зб. наук. праць / відп. ред. Загнітко А. П. – Донецьк : ДонНУ, 2002. – Вип. 9. –– С. 64–69.
Зарицька В. Складнопідрядні речення обставинно-атрибутивного типу / Валентина Зарицька / / Лінгвістичні студії : зб. наук. праць / відп. ред. Загнітко А. П. – Донецьк : ДонНУ, 2003. –. Вип. 11. – Ч. 1. – С. 148–153.
Козицька О. Особливості структури контамінованих складнопідрядних багатокомпонентних речень / О. Козицька / / Лінгвістичні студії : зб. наук. праць / відп. ред. Загнітко А. П. – Донецьк : ДонНУ, 1998. – Вип. 4. – С. 62–66.
Кротевич Є. В. Будова складнопідрядного речення в сучасній українській мові // Українська мова і література в школі. – 1952. – № 1. – С. 17–23.
Маргітич Г. М. Загальне поняття про складнопідрядне речення // Українська мова і література в школі. – 1969. – № 8. – С. 75–79.
Мельничук О. С. Про природу складнопідрядних речень та принципи їх класифікації //  Українська мова і література в школі. – 1953. – № 2. – С. 25–36.
Наливайко Ю. Співвідношення означально-обставинного синкретизму членів речення і підрядних частин / Юрій Наливайко / / Лінгвістичні студії : зб. наук. праць / відп. ред. Загнітко А. П. – Донецьк : ДонНУ, 2002. – Вип. 10. – С. 53–58.
Орехов В. Співвідношення актуального та граматичного членування складнопідрядного речення / В. Орехов / / Лінгвістичні студії : зб. наук. праць / відп. ред. Загнітко А. П. – Донецьк : ДонНУ, 2003. – Вип.  11. – Ч. 1. – С. 211–215.
Пономарьова Л. Диференційні та кваліфікаційні ознаки складнопідрядних речень прислівного типу / Л. Пономарьова / / Лінгвістичні студії : зб. наук. праць / відп. ред. Загнітко А. П. – Донецьк : ДонНУ, 2001. – Вип. 8. – С. 82–88.
Поспєлов М. С. Складнопідрядне  речення і основні особливості його будови // Українська мова і література в школі. – 1953. – № 1. – С. 23–28.
Чередниченко І Г. До питання про будову складнопідрядного речення // Українська мова і література в школі. – 1952. – № 4. – С. 22–31.
Слинько І. І. Сполучник чи сполучне слово // Українська мова і література в школі. – 1987. – № 4. – С. 31–36.
Чернишова Л. Деякі структурно-семантичні особливості присубстантивно-означальних речень / Л. Чернишова // Лінгвістичні студії : зб. наук. праць / відп. ред. Загнітко А. П. – Донецьк : ДонНУ, 2001. – Вип. 8. – С. 58–62.
Шульжук Н. Фразеологізовані утворення у структурі складного речення діалогічного мовлення  / Наталія Шульжук / / Лінгвістичні студії : зб. наук. праць / відп. ред. Загнітко А. П. – Донецьк : ДонНУ, 2000. – Вип. 6. – С. 22–25.

С л о в н и к и  й  д о в і д н и к и

 Ахманова О. С. Словарь лингвистических терминов / О. С. Ахманова . – М. : Сов. писатель, 1966. – 607 с.
Ганич Д. І. Словник лінгвістичних термінів / Д. І. Ганич, І. С. Олійник. – К. : Гол. вид-во „Вища школа”, 1985. – 360 с.
Городенська К. Г. Граматичний словник української мови: Сполучники / Городенська К. Г. – К., Херсон : Ін-т укр. мови НАН України, Херсон. держ. ун-т, 2007. – 349 с. [2].
Гуйванюк Н. Українська мова: Схеми, таблиці, тести : навчальний посібник [для студентів вищих навчальних закладів] / Н. Гуйванюк, О. Кардащук, О. Кульбабська. – Львів : Світ, 2005. –304 с.
Загнітко А. Словник сучасної лінгвістики: поняття і терміни : у 4 т. / А.П. Загнітко. – Донецьк: ДонНУ, 2013. – Т. 1. – 402 с.; Т. 2. – 350 с.; Т. 3. – 426 с.; Т. 4. – 388 с.
Єрмоленко С. Я. Українська мова : короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / С. Я. Єрмоленко, С. П. Бибик, О. Г. Тодор; за ред. Єрмоленко С. Я. – К. : Либідь, 2001. – 224 с.
Мала філологічна енциклопедія : [довідник] / укл. : О. І. Скопенко, Т. В. Цимбалюк. – К. : Довіра, 2007. – 478 с.
Селіванова О. Сучасна лінгвістика : термінологічна енциклопедія / Олена Селіванова. – Полтава : Довкілля-К, 2006. – 716 с.
Селіванова О. О. Лінгвістична енциклопедія [Текст] / О. О. Селіванова. – Полтава : Довкілля-К, 2010. – 843 с.
Українська мова : [енциклопедія]. – К. : Укр. енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. – 824 с.
Языкознание. Большой энциклопедический словарь / гл. ред. В. Н. Ярцева. – 2-е. изд. –М. : Большая Росс. энциклоп., 1998. – 685 с.

---

1. Критерії виокремлення складнопідрядних речень нерозчленованої структури

Відповідь на це питання Ви дізнаєтеся, прочитавши наукову статтю Наталії Фаринової «Критерії виокремлення складнопідрядних речень нерозчленованої структури» (у PDF-файлі)

ЗАВАНТАЖИТИ PDF

На попередній лекції Ви дізналися, що всі складнопідрядні речення за характером пояснення підрядними частинами головних предикативних одиниць утворюють два типи:

• нерозчленованої структури;
• розчленованої структури.

Диференційні ознаки різнотипних складнопідрядних речень

У семантико-синтаксичному аспекті розмежовують два рівні диференціації нерозчленованих складнопідрядних речень:

 на першому рівні (з огляду на характер опорного слова):

• нерозчленовані  власне-прислівні речення (підрядна частина залежить від  слова будь-якої частини мови, крім займенника).;
• нерозчленовані займенниково-співвідносні речення (підрядна частина корелює зі співвідносними займенниками).

 на другому рівні (з опертям на специфіку підрядного зв’язку та семантико-синтаксичні відношення між предикативними одиницями):

• нерозчленовані складнопідрядні речення з прислівним зв’язком (присубстантивно-означальні, прикомпаративні, об’єктно-з’ясувальні)
• нерозчленовані складнопідрядні речення з корелятивним зв’язком (займенниково-співвідносні). 

2. Структурно-семантичні параметри складнопідрядних речень нерозчленованої структури
із прислівним зв’язком

Такі речення поділили на два типи залежно від того, чи пояснює підрядна частина опорне слово:

• як частину мови – речення граматичного типу (присубстантивно-означальні, прикомпаративні);
• як лексему – речення семантичного типу (об’єктно-з’ясувальні).

Розглянемо ці структурно-семантичні типи детальніше.

    2.1. Складнопідрядні речення нерозчленованої структури граматичного типу з прислівним зв’язком 

2.1.1.  Присубстантивно-означальні складнопідрядні речення

Складнопідрядні присубстантивно-означальні (за шкільним підручником – означальні) речення послідовно виокремлювали представники майже всіх лінгвістичних шкіл. Це засвідчує те, що вони мають чіткі характерні ознаки:

• підрядні означальні частини виражають ознаку в різному часі та способі, на відміну від означальних поширювачів у простому реченні, які не виражають категорії предикативності;
• синтаксичний зв’язок між предикативними частинами – підрядний, аналогічний, прислівний передбачуваний, необов’язковий;
• засіб синтаксичного зв’язку між предикативними частинами – сполучні слова (відносними займенниками ЯКИЙ, ЧИЙ, КОТРИЙ, ХТО, ЩО, займенниками-прислівниками ДЕ, КУДИ, ЗВІДКИ, КОЛИ, ЯК);
• розташування підрядної частини суворо фіксована: вона завжди посідає контактну позицію після опорного іменника;
• щодо головної одиниці підрядна присубстантивно-означальна підрядна перебуває в сучасній українській мові лише в пост- або інтерпозиції (препозитивне розташування підрядних означальних частин трапляється тільки у фольклорних записах чи у творах окремих письменників як залишок старовини, напр.: ЯКА була мерзла земля, зараз уся порозтавала (Г. Квітка-Основ’яненко).
• підрядна частина повідомляє про характерну ознаку предмета, названого опорним іменником у головній предикативній одиниці, і тим самим звужує та конкретизує значення цього слова;
• семантико-синтаксичні відношення між головною та підрядною частинами – атрибутивні (подеколи з додатковим відтінком значення);
• підрядна частина відповідає на питання який? яка? яке? які? чий? чия? чиє? чиї? та похідні від них на зразок у яку? на якому? з якого?

Класифікація складнопідрядних присубстантивно-означальних речень

Поділ складнопідрядних присубстантивно-означальних речень ґрунтується на семантичній природі опорних іменників, що їх об’єднали в два класи:

• синсемантичні іменники (семантично збіднені) – не можуть точно назвати предмет мови без підрядної частини. До них належать слова зі значенням:

1) класу: вид, тип, рід, клас, розряд;
2) зовнішньої ознаки: зовнішність, обличчя, колір, звук, голос;
3) з узагальненим значенням: людина, справа, річ, епізод, ситуація, обставина, становище, факт, випадок, стан, почуття, думка.

• автосемантичні іменники (семантично самодостатні) – для них не обов’язкові підрядні частини. Ця група опорних іменників охоплює:

1) власні назви;
2) назви рідкісних предметів тощо.

Отже, на основі синсемантичних іменників ґрунтуються власне-означальні речення, на основі автосемантичних іменників – означально-поширювальні речення.

 Особливості власне-означальних складнопідрядних речень

Уперше на цей тип складних речень звернув Микола Поспєлов, який запропонував їхню подальшу класифікацію з огляду на наявність співвідносних слів-займенників (антецедентів), що уточнюють значення опорних іменників та увиразнюють їхній синсемантичний характер:

• видільно-означальні речення – містять займенник ТОЙ (або передбачають його вставлення в структуру головної частини), що обмежує значення опорних іменників, виокремлюючи їх із розряду інших. До того ж антецедент ТОЙ може мати будь-яке число, рід і відмінок, створюючи різноманітні граматичні видозміни присубстантивно-означальних речень, тобто форми його парадигми, напр.: Поганий той учений, ЯКИЙ не мріє про відкриття (І. Цюпа); Я не хочу бути отією Химкою, ЯКА що напряла, то й те миша вкрала (Є. Гуцало); На ній було темно-вишневе плаття, те саме, ЩО його він добре пам’ятав і яке йому дуже подобалось (А. Шиян);
• якісно-означальні речення – містять займенник ТАКИЙ, що вказує на якісні особливості опорних іменників, виокремлює їх із групи інших не на основі вказівки на нього, а через уподібнення з іншими назвами, напр.: Думались усякі думи і приходили такі надії, від ЯКИХ забивало подих (М. Стельмах).

   Особливості означально-поширювальних складнопідрядних речень

 У сучасній синтаксичній системі є такі присубстантивно-означальні речення, для яких антецедент зайвий і його не можна вставити. За значенням такі складнопідрядні речення виражають приєднувальний відтінок, а за структурними особливостями мають ознаки нерозчленованих і розчленованих речень.

У головних частинах означально-поширювальних реченнях функціюють такі іменники, для яких не потрібне уточнення, оскільки вони або автосемантичні, або мають при собі різноманітні означальні чи інші поширювачі. Підрядна частина містить додаткові зауваження, що стосуються всієї головної частини загалом. Тому хоча формально підрядна предикативна одиниця пов’язана з опорним іменником, насправді її зв’язок менш тісний, ніж в інших означальних реченнях, необов’язковий.

Серед автосемантичних іменників у головній частині здебільшого бувають:

• власні назви людей, напр.:  Хлопці перейшли двір, наміряючись зайти спершу, перед зборами, до Омелька Хріна, ЯКИЙ жив у другій від краю хаті-мазанці (А. Головко);
• назви річок, населених пунктів та інших географічних найменувань, напр.: Тут знову Петро побачив оспіваний поетами Дніпро, ЯКИЙ тієї весни розлився надзвичайно великою повінню (Д. Костенюк).
• назви різних посад, національностей, груп людей, рідкісних предметів тощо, напр.: За хатами вставав неясний у туманній пороші місяць, ЯКИЙ ще не міг народити жодної тіні (М. Стельмах).

У головній частині можуть бути й інші іменники, якщо з контексту видно, що їх не потрібно уточнювати, зокрема коли біля них є означальні чи інші поширювачі, які достатньо їх характеризують і без підрядної частини, напр.: Стара тополя край шляху вся стенається од раптового вітру, ЩО б’є по її верхів’ю (Ю. Яновський). Його тяжка й велична путь, ЩО нам ніколи не забуть, у даль простерлася, видима (М. Рильський).

Наявність таких конструкцій засвідчує те, що межа між власне-означальними й поширювальними присубстантивно-означальними реченнями не завжди чітка, і тому треба брати до уваги значення контексту. Необов’язковість підрядної частини в поширювальних реченнях переконує в тому, що вони близькі до складносурядних, і тому їх можна замінити двома самостійними реченнями. Пор.: Помирив усіх Максим Кривоніс, ЯКИЙ досі тільки споглядав їхню сварку, пожовуючи губами вуса (П. Панч) // Примирив усіх Максим Кривоніс. Він досі тільки споглядав їхню сварку, пожовуючи губами вуса. До того є про наближеність означально-поширювальних речень до складносурядних засвідчує і те, що вони, як і складносурядні конструкції, можуть набувати різних семантичних ускладнень – причинових, протиставно-допустових тощо, напр.: Ніколи не простить вона цього Олександрові, заради ЯКОГО прийняла стільки мук (А. Шиян) // (БО через нього прийняла стільки мук). І корячкувате дерево, ЩО його колись би не помітив, сьогодні рідне таке... (К. Гординський) // (І корячкувате дерево сьогодні рідне таке, ХОЧА колись би не помітив його).

Наведені вище приклади доводять, що означально-поширювальні частини здебільшого приєднуються до головної предикативної одиниці відносними словами ЯКИЙ (може видозмінюватися за родами, числами і відмінками) і ЩО. 

2.1.2. Прикомпаративні складнопідрядні речення
 

Традиційно складнопідрядні речення з підрядними прикомпаративними (Анатолій Загнітко витлумачує їх як прикомпаративно-об’єктні) розглядають з-поміж речень порівняльної семантики. Хоча між цими типами конструкцій і простежено збіжність у плані структурної організації (неповнота підрядних частин) і в плані змісту (відтворення акту порівняння). Водночас є низка суттєвих ознак, що зумовлюють необхідність їх послідовної диференціації.

Вирізнення складнопідрядних речень з підрядними прикомпаративними з-поміж інших типів структур з порівняльним змістом, зважаючи на своєрідність оформлення та функціювання, дає підстави для кваліфікації їх як окремого функційного класу поліпредикативних структур.

   Характерні риси складних прикомпаративних речень

• підрядні прикомпаративні частини встановлюють аналогію між двома поняттями, що є учасниками мовного процесу, суть якого полягає в уподібненні / встановленні ознак тотожності одного предмета (особи, явища, дії, характеристики її перебігу) іншому, у якого передбачається наявність ознаки, спільної з першим предметом;
  
• синтаксичний зв’язок між предикативними частинами – підрядний, аналогічний, прислівний передбачуваний, обов’язковий, оскільки наявність залежної предикативної одиниці спрогнозована валентним потенціалом супроводжуваного предиката-компаратива;
• засіб синтаксичного зв’язку між предикативними частинами – сполучник НІЖ (АНІЖ), або його функцйно-синонімічний еквівалент ЯК, ЧИМ;
• функцію опорного слова  в головній частині виконує компаратив, тобто вищий ступінь порівняння прикметника / прислівника;
• розташування підрядної частини суворо фіксована: вона завжди посідає контактну позицію після опорного компаратива (якісного прикметника та прислівника);
• щодо головної одиниці підрядна присубстантивно-означальна підрядна перебуває в сучасній українській мові лише в постпозиції;
• підрядна частина актуалізує різний ступінь вияву тієї самої якості в одного предмета або в кількох однорідних предметів, встановлювана через зіставлення інтенсивності їхніх ознак;
  
• семантико-синтаксичні відношення між головною та підрядною частинами – порівняльні (компаративні);
• саме прислівний синтаксичний  водночас є засобом вираження і маркером змістових порівняльних відношень;
• підрядна частина відповідає на питання ніж хто? або ніж що?

НАПРИКЛАД: Чи є ще слово десь чорніше, НІЖ слово прокляте – війна (Г.  Донець); Немає гірше, ЯК в неволі про волю згадувати (Т. Шевченко);  Життя, даруйте, стає складнішим, НІЖ було до цього (М. Стельмах); Почекаю вигіднішої пропозиції, НІЖ маю нині (Розм.). 

 Класифікація складнопідрядних прикомпаративних речень за семантико-структурними ознаками

1  Порівняльні речення зі значенням власне переваги однієї якості / ознаки над іншою. Зміст цілісної синтаксичної конструкції варто витлумачувати як зіставлення заперечуваного, відхилюваного, неприйнятного, нехтуваного з тим, чому надається перевага, або що трактується як більш імовірне в певній ситуації.

1 Прикомпаративні речення зі значенням власне переваги однієї якості / ознаки над іншою. Зміст цілісної синтаксичної конструкції варто витлумачувати як зіставлення заперечуваного, відхилюваного, неприйнятного, нехтуваного з тим, чому надається перевага, або що трактується як більш імовірне в певній ситуації.

2. Прикомпаративні речення зі значенням заміщення.

3. Прикомпаративні речення зі значенням зіставлення за ступенем вияву предикативної ознаки – якісної, кількісної або часової.

 NOTA BENE! 

Диференціація виділених семантико-структурних різновидів складнопідрядних речень зі сполучником НІЖ зумовлена низкою чинників, із-поміж яких домінують: склад компаративів, їх контактування зі сполучником, характер модального плану, співвідношення су’єктних ліній, функціювання в тексті. Зокрема, конструкції з відношеннями переваги / заміщення характеризуються сталим складом лексем компаративної семантики. Наприклад, порівняння зі значенням переваги базується на трьох компаративних формах: краще (функціює із семантикою власне-переваги); легше, швидше або скоріше (виявляють значення більш імовірного варіанту з двох можливих). Усі вони створюють один семантичний план – порівняння зі значенням переваги. Наприклад: …бо на життя в його роки вже належить дивитися по-філософськи: треба ж комусь і тут вчити дітвору, і це далеко ліпше, АНІЖ із забороною на вчителювання зайвим ротом повертатися в родину сільського шевця, де дітей, мов роси (М. Стельмах).

Для речень третього різновиду характерний ширший набір лексем у головній частині зі значенням ступеня якісної, кількісної або часової актуалізованої або згорнутої предикативної ознаки, наприклад: кращий // краще, гірший // гірше, красивіший // красивіше, розумніший // розумніше, радісніший // радісніше, дорожчий // дорожче тощо.

Наприклад, у складнопідрядних прикомпаративних реченнях з опорним словом краще зіставляються:

• різні суб’єкти, які по-різному виконують ту саму дію (різносуб’єктні складні прикомпаративні речення), як-от: Іван Захарович знає це краще, НІЖ будь-хто може гадати (Г. Тютюнник);
• один суб’єкт, який виконує дію в різний час (односуб’єктні складні прикомпаративні речення), як-от: А Яринка, збуджена перемогою, сама знаючи, що нині бігла краще, НІЖ будь-коли, уже прощалася з подругами (В. Собко).

    2.2. Складнопідрядні речення нерозчленованої структури семантичного типу 
з прислівним зв’язком 

з’ясувально-об’єктні складнопідрядні речення

Ці складні речення з підрядним прислівним зв’язком належать до речень нерозчленованої структури семантичного типу, оскільки залежна частина пояснює, доповнює зміст опорного слова  в головній ПО як лексему, а не морфологічну словоформу.

Характерні риси складнопідрядних об’єктно-з’ясувальних речень

• від семантики опорного слова в головній частині, його синтаксичних ознак істотно залежить структура складнопідрядних речень із підрядним з’ясувальним (у школі їх витлумачують як «з’ясувальні», а наприклад, Каленик Шульжук як «складнопідрядні речення з підрядним додатковим»).
  
• синтаксичний зв’язок між предикативними частинами – підрядний, аналогічний, прислівний передбачуваний, обов’язковий, оскільки наявність залежної предикативної одиниці спрогнозована валентним потенціалом опорного слова (рідше – сполучення слів) у головній частині, напр.: І снилось [що снилось?], ЯК гаряче дихають дні (А. Малишко); Я стою у вечоровій тиші, слухаю [що слухаю?], НІБИ дихає земля (М. Луків); Шкода [чого шкода?], КОЛИ б наш досвід, здобутий такою ціною, пропав, загубився (О. Гончар);
• головна частина таких речень характеризується структурною і семантичною неповнотою, яку компенсує підрядна частина;
• засіб синтаксичного зв’язку між предикативними частинами – підрядні асемантичні сполучники ЩО, ЩОБ, ЯК, МОВ, НІБИ, НЕМОВ, НАЧЕ, НЕНАЧЕ, ЧИ та сполучні слова ХТО, ЩО, ЯКИЙ, ЧИЙ, КОТРИЙ, ДЕ, КУДИ, ЗВІДКИ, КОЛИ, ЯК;

• функцію опорного слова  в головній частині виконують: дієслова певних семантичних груп; предикативні прислівники, (слова категорії стану); прикметники; віддієслівні й співвідносні з дієсловами іменники (: думка, звістка, чутка, надія, згадка тощо), які вимагають пояснення, конкретизації їхнього значення.;
• розташування підрядної частини суворо фіксована: вона завжди посідає контактну позицію після опорного слова;
• щодо головної одиниці підрядна з’ясувально-об’єктна перебуває в сучасній українській мові лише в постпозиції;
• семантико-синтаксичні відношення між головною та підрядною частинами – об’єктно-з’ясувальні;
• підрядна частина відповідає на запитання непрямих відмінків.

НАПРИКЛАД: Голосила велика мати, благала, кричала мені, ЩОБ став я жорстоким катом недоумства, підлоти й брехні (В. Симоненко); Після дощу розморена земля лежить і слухає, ЩО робиться у світі (В. Грінчак); Григорій сидів і думав, ЧИ марила дівчина у сні (І. Багряний); Не знай, ДЕ й ділася недавня туга, сум та журба гірка (Панас Мирний); Приємно бродити в теплих калюжах після грому і дощу або дивитися, ЯК тягнуть волока (О. Довженко).

Виокремлюють такі семантичні групи опорних слів у головній частині складнопідрядного з’ясувального речення

• мовлення: говорити, казати, запевняти, розповідати, відзначати, заявляти, інформувати, зауважувати; заява, оголошення, чутка; відомо, зрозуміло, ясно, очевидно;
•  мислення, процесів розумової діяльності людини: думати, гадати, міркувати, розуміти, збагнути, усві­домлювати, вирішувати, знати, пам’ятати, припу­скати, довідуватися; думка, твердження, переконан­ня, усвідомлення;
• волевиявлення, спонукання: хотіти, бажати, прагнути, вимагати, просити, застерігати, забороняти, дозволяти, заохочувати; наказ, вимога, прохання, пропозиція;
• сприймання, відчуття: бачити, дивитися, чути, прислухатися, стежити, слідкувати, спостерігати, відчувати, почувати, уявляти; чутно, видно, помітно, приємно, боляче;
• психічного стану, почуття і його вияву: радіти, сумувати, жалкувати, соромитися, боятися, ображатися, пишатися; радісно, цікаво, жаль, шкода, гріх, ні­яково, соромно; сумнів, радість, передчуття; радий, задоволений, щасливий, винен, вартий;
• сподівання, віри: чекати, ждати, сподіватися, надіятися, вірити, довіряти; надія, сподівання;
• піклування про інших, про себе: дбати, турбува­тися, піклуватися, клопотатися, старатися;
• буття, існування і виявлення: бувати, трапляти­ся, виявлятися, з’ясовуватися;
• прислівники зі значенням оцінки: добре, правиль­но, важливо, головне, закономірно, зручно, однаково;
• предикативні слова, яким властиве значення необхідності, потреби і бажаності: треба, потрібно, вар­то, необхідно, можна, бажано.

 Класифікація складнопідрядних об’єктно-з’ясувальних речень залежно від комунікативної настанови:

 З’ясувальні речення розповідного типу. Такі речення містять у головній частині опорні слова, які мають розповідну модальність і не забарвлені спонукальним чи питальним відтінком. У підрядній предикативній одиниці вжито сполучники сфери розповіді, зокрема:

ЩО – сполучник семантично неспеціалізований і стилістично нейтральний, що поєднується з дуже широким колом слів.
Наприклад: Хіба я не знаю, ЩО біля краси вроджується гріх? (М. Стельмах); Ольга Йосипівна подумала, ЩО син задрімав, стомлений працею (І. Цюпа); Каже, ЩО буцімто йому треба брагу для волів купити (Г. Квітка-Осов’яненко). Бачить Олексій, ЩО ніби вона стала кріпченька (Г. Квітка-Осов’яненко); Шкода, ЩО Йвась спить (Панас Мирний) тощо.

Найголовніші такі семантичні групи опорних слів у з’ясувальних СПР зі сполучником ЩО:

• слова із значенням мови, повідомлення, передавання інформації: говорити, доповідати, заявляти, інформувати мовити, повідомляти, оголошувати, писати, розповідати, сказати, натякати, мовчати, приховувати, басити, бубнити, бурчати, кричати, цідити, шепотіти, додавати, зауважувати, підкреслювати, дякувати; розмова, повідомлення, натяк, слова...;
• слова із значенням сприймання, одержання інформації: бачити, чути, слухати, дивитись, оглядати, придивлятися, спостерігати, слідкувати, вислуховувати, дослухатися, прочитати, помічати; чутка, видно, чутно, помітно...;
• слова із значенням мислення, роздумів, знання, пам’яті: думати, догадуватися, мислити, гадати, роздумувати, вважати, знати, відати, вияснити, встановити, пам’ятати, згадати, забути, зрозуміти; думка, пам’ять, відома, ясно...;
• слова із значенням внутрішнього стану, почуття, враження: турбуватися, боятися, хвилюватися, ждати, надіятися, вірити, вагатися, відчувати, жалкувати; побоювання, віра, жаль, шкода, сумно, вірно, жалко...
• слова з оцінним значенням: добре, правильно, цінно, цікаво, важливо, погано, дивно, неймовірно, смішно, винен, правий, розумний, дурний, щастя, біда, молодець, дурень...
• слова із значенням буття, виявлення: буває, трапляється, виходить, виявляється... Багато з наведених слів пов’язані між собою утворенням чи змістом, напр.: чути // чутка // чутно; вірити // віра // вірно; жалкувати // жаль // жалко; натякати // натяк; повідомляти // повідомлення; думати // думка; гадка // здогад...
• описові чи фразеологічні звороти на зразок: мати надію, звернути увагу, доходити висновку, робити вигляд, здавати справу тощо.

ЯК – окрім вираження з’ясувальних відношень, певною мірою зберігає кісний відтінок значення, тому його важко відрізнити від сполучного слова як. В головній частині таких речень функціюють дієслова зі значенням думки, відчуття, спостереження, сприймання. 

Наприклад: Тільки дома Мирослава відчула, ЯК вона дуже стомилась за сьогодні (А. Головко). Козаков по собі знав, ЯК небезпека змінює людину (0. Гончар). Бачить хлопчик, ЯК людська робота сходить ще невиданим зелом (М. Рильський). Мотрона не один раз чула, ЯК батько хвалився молодшим козакам про ті бої (І. Ле). Враз Тимофій почув, ЯК забряжчали ворота (М. Стельмах).

НАЧЕ, НЕНАЧЕ, МОВ, НЕМОВ, НІБИ – сполучники, що зберігають виразний порівняльний відтінок. Такі сполучники показують, що мовець не визнає своїм або мас сумнів у тому, що діє суб’єкт. Тому підрядні частини з такими сполучниками поєднуються переважно із словами неточного сприймання, сумніву.

Наприклад:: Один знайомий мірошник з Поділля хвалився, НАЧЕ він знає спосіб переправитись через річку (М. Коцюбинський). Кузьма робить вигляд, МОВ не дочув (М. Стельмах). Серед солдатів чутка розійшлась, НЕМОВ по радіо учора відкілясь передано, що кінчилась війна (О. Підуха). Крізь сон Дмитрові вчулося, НІБИ щось стукнуло хвірткою (0. Десн.). 

  З’ясувальні речення з відтінком спонукання, бажаності, повинності тощо, тобто ірреальної модальності. У такому разі замість сполучника що мовець використовує сполучник ЩОБ, який здатний передавати зазначені вище відтінки значення, оскільки до його складу входить частка Б – маркер колишнього умовного способу.

Значення спонукання, бажаності, повинності створюються спеціальними опорними словами в головній частині. Це здебільшого дієслова, рідше іменники, прикметники чи предикативні прислівники із значенням прохання, поради, заклику просити, упрохувати, благати, закликати, радити, спонукати, пропонувати тощо.

Наприклад: Козаки просять, батьку, ЩОБ ти глянув на них перед смертним часом (О. Довженко). Дерево благають, ЩОБ парості розпустило у їх біднім краї (Т. Шевченко). Позаду в колоні хтось радісно закликав товаришів, ЩОБ глянули вгору: високо над військами пролітали на північ журавлі (О. Гончар) тощо.

  З’ясувальні речення питального характеру здатні виражати непряме питання, порівн.: – Хто прийшов? Куди прийшов? (питальні прості речення) і ...запитав, чи хто прийшов
Підрядні частини в непрямо-питальних з’ясувальних реченнях приєднуються за допомогою питальної частки ЧИ або питальних займенників ХТО, ЩО, ЧИЙ, ЯКИЙ, КОТРИЙ; ДЕ, КУДИ, ЗВІДКИ, КОЛИ, ЯК, СКІЛЬКИ, НАСТІЛЬКИ тощо.

ЧИ – частка-сполучник здебільшого поєднується з опорними словами зі значенням нерозуміння, незнання, міркування, турбування, які часто мають заперечення, напр.: Не знаю навіть, ЧИ виплатив батько хоч половину (А. Головко). Саранчук занепокоївся, ЧИ вистачить у нього грошей (А. Головко). 

ЧИ НЕ – через заперечення цей сполучник-частка пом’якшує питальне значення. Порівн.: Подякувала за лист, спитала, ЧИ НЕ передавали чого на словах (А. Головко). 

ЧИ (ТО) ЧИ (ТО) – ці повторювані сполучникові засоби мовець використовує для вираження непевності чи увиразнення розділовості. Наприклад: А дорогою все щось один одному говорили: ЧИ ТО радились, що його робити, ЧИ жалілися, що їм роблено (Панас Мирний).

Питальні займенники і прислівники у функції сполучних слів у з’ясувальних реченнях близькі до частки ЧИ, бо також мають питальне значення. Проте якщо частка чи виражає загальне питання, то питальні займенники і прислівники ХТО, ЩО, ЧИЙ, ЯКИЙ, КОТРИЙ; ДЕ, КУДИ, ЗВІДКИ, КОЛИ, ЯК, СКІЛЬКИ, НАСТІЛЬКИ показують, що питання стосується вузької сфери понять особи, предмета, якісної ознаки, місця, часу, способу, причини, ступеня тощо.
Наприклад:  Дід сам чекав, ХТО б йому шматок хліба приніс (А. Шиян). Певно, таки догадався Данило, про ЩО йдеться (А. Головко).Він зрозумів, у ЧИЙ город кидала каміння Явдошка (Ю. Збанацький). Не знати нам, КУДИ полинув птах (П. Дорошенко). Тільки він жде, ПОКИ батькові рік вийде (Панас Мирний).

---

Рученьки терпнуть, злипаються віченьки...
Боже, чи довго тягти?
З раннього ранку до пізньої ніченьки
Мишкою денно верти... (Осучаснений П. Грабовський)

Час, шановні бакалаври, нам перепочити від інтелектуальної роботи.
У цьому нам допоможуть Анна Думніч, Олександр Усик і Наталя Годунко

Долучаймося до драйвової руханки!

---

3. Семантико-синтаксичні типи складнопідрядних речень нерозчленованої структури
з корелятивним зв’язком

Для засвоєння теоретичного матеріалу варто повторити такі питання з попередньої лекції:

1. Особливості корелятивного зв’язку в складнопідрядному реченні.
2. Поняття корелятивної пари засобів синтаксичного зв’язку в складнопідрядному реченні.

Займенниково-співвідносні – такі складнопідрядні речення нерозчленованої структури, у яких підрядна частина залежить від співвідносного (вказівного) слова головної частини, розкриваючи й пояснюючи його значення. 

Наприклад:1. ХТО волю хоче вбить – той загине (Нар. тв.); 2. Все, ЩО здобуте кров'ю й потом, У нашій славі ожило (А. Малишко) – співвідносні (вказівні) слова той, все, що вико­нують у головній частині роль підметів, надто загальні й потребують конкретизації, розкриття їхнього значення (хто є той? що саме все?), що й мовець здійснює за допомогою підрядної частин зі сполучним словом хто. 
3. Гора така, ЩО з неї спускалися цілий день (О. Гончар) – у третьому речен­ні співвідносне слово така в ролі складеного іменного присудка конкретизує підрядна частина зі сполучником що (яка така?).
4. Про те, ЩОБ взяти перевал в лоб, не могло бути й мови (О. Гончар) – у головній частині четвертого речення вжито співвідносне слово те в ролі непрямого додатка (про що те?), семантику якого розкрито за допомогою підрядної частини зі сполучником щоб.
5. Повітря навкруг вигріто так, ЩО вже ніби пронизує наскрізь (В. Барка) – у п’ятому речен­ні співвідносне слово займенниковий прислівник так, що виконує в головній частині функцію обставинного поширювача способу дії, конкретизується, уточнюється підрядною частиною, приєднаною до головної за допомогою спо­лучника що.

 NOTA BENE! 

1. Співвідносні (вказівні) слова в головній частині займенниково-співвідносних речень можуть виконувати синтаксичну функцію підмета, присудка, об’єктного поширювача (додатка) і обставини.

2. Предикативні частини займенниково-співвідносних склад­нопідрядних речень пов'язані в одне структурно-змістове ціле за допомогою сполучних слів хто, що, який, котрий, чий, як, де, куди, звідки, скільки, наскільки, сполучників що, щоб, наче, ніби тощо, яким у головній частині відповідають співвідносні слова, унаслідок чого й оприявнено співвідношення вказівних (співвідносних) слів головної частини і сполучних слів та сполучників підрядної, яке утворює корелятивні пари: той.., хто; те.., що; такий.., який; так.., ніби тощо.

3. У шкільних підручниках і деяких посібниках для закладів вищої освіти займенниково-співвід­носні складнопідрядні речення розглядають як окремий різновид означальних, що називаються займенниково-озна­чальними, протиставляючись при цьому власне-означальним реченням; частину з них виокремлюють в різновид складно­підрядних речень із підрядними обставинними (складнопідрядні речення з підрядними ступеня і способу дії).

Класифікація складнопідрядних речень нерозчленованої структури займенниково-співвідносного типу

Зазначений вище тип речень охоплює три типи структур:

• Складнопідрядні займенниково-співвідносні речення із семантикою ототожнення: 
• Складнопідрядні займенниково-співвідносні речення фразеологізованого типу.
• Вміщувальні складнопідрядні займенниково-співвідносні речення.

  3.1. Складнопідрядні займенниково-співвідносні речення із семантикою ототожнення

Вони мають спільне специфічне ототожнене значення, тобто і вказівне слово, і відповідне йому відносне слово стосуються тієї самої особи чи предмета. При цьому зв’язок підрядної частини з головною «не має нічого спільного із зв’язком між словом і формою слова, бо підрядна частина не є поширювачем співвідносного слова», тобто не є граматичним [Слинько, Гуйванюк, Кобилянська].

Складнопідрядні займенниково-співвідносні речення із семантикою ототожнення поділяють ще на три підтипи, які ми схарактеризуємо детальніше:

– предметно-ототожнені речення;
– якісно-ототожнені речення;
– просторово-ототожнені.

3.1.1. Предметно-ототожнені складнопідрядні речення, їхні ознаки

 Ці складнопідрядні речення містять корелятивні пари ТОЙ...ХТО; ТОЙ...ЩО; ТІ...ХТО; ТЕ...ЩО.

 У предметно-ототожнених реченнях співвідносне слово той субстантивоване і тому:

• означає не якісну ознаку, а вказує на особу чи предмет;
• сполучається зі сполучними словами хто, що, рідше – чий, котрий для називання предметів;
• змінюється за родами (ТОЙ, ТА, ТЕ), числами (ТІ) й відмінками, створюючи відповідні форми парадигм займенниково-ототожнених речень.

Наприклад:  Хто шлях обрав собі єдиний, ТОМУ із нього не звернуть (М. Рильський); А потім та, ХТО-допомагала нам встановити зв’язок із читачами, знову запропонувала скористатися соціальними мережами (Із газети); Ні! У безсмертя обернулось те, ЩО безсмертям і було (М. Рильський); В дорозі вчувають себе молодими й ті, КОГО вік сивиною позначив (П. Дорошенко); Ти ж так любила слухати про тих, ХТО лишився навіки в серцях народних, ЧИЙ подвиг в ім’я народу прославили люди в піснях (Д. Бедз.).

 Займенник середнього роду (ТЕ ₁) в предметно-ототожнених складнопідрядних реченнях субстантивувався й має конкретне значення, напр.: У мене дуже мало часу, і я ніяк не можу сказати вам все те, ЩО хотіла (О. Корнійчук).

 Своєрідного відтінку значення набувають предметно-ототожнені речення, якщо в ролі вказівного слова вживаються деякі прикметникові форми перший, останній, єдиний тощо, напр.: Вона підвела голову, і перший, ХТО в очі впав їй, був саме: він, син (А. Головко).

 Підрядна частина може посідати всі три позиції щодо головної предикативної одиниці:

• препозицію, напр.: ХТО знав його,// той ніколи не забуде очей його людської теплоти (М. Рильський);
• інтерпозицію, напр.: Той, ХТО любить паростки кленові, ХТО діброви молоді ростить, сам достоїн людської любові, бо живе й працює для століть! (М. Рильський); 
• постпозицію, напр.: Не може він думати спокійно про тих, // ЩО зараз хазяйнують отам, в його рідному порту (О. Гончар).

Вказівне слово може змінюватися за відмінками. Часто воно стоїть у називному відмінку, що було підставою для виділення підметових речень, напр.: Хай цвітуть у славі славній серед гір, серед долин ті, ЩО лавами у травні виступають як один! (М. Рильський).

3.1.2. Якісно-ототожнені складнопідрядні речення

 Ототожнення корелятивних і відносних слів може відбуватися не тільки щодо предметів, а й щодо ознак і якостей, що і спостережено в складнопідрядних якісно-ототожнених реченнях. 

Якісно-ототожнені речення – такі складнопідрядні займенниково-співвідносні речення, що виражають значення схожості, подібності особи чи предмета із самим собою в разі зміни ситуації.

 Їх побудовано за моделлю такий.., ЯКИЙ. Оскільки вказівне слово такий звичайно виконує функцію присудка в головній частині, такі речення здавна визначали як присудкові.

 Прикметно, що співвідносне слово в головній частині змінюється за родами (ТАКИЙ, ТАКА, ТАКЕ), числами (ТАКІ) й відмінками (Н. в. і Ор.в.), створюючи відповідні форми парадигм займенниково-ототожнених речень.

Наприклад: Іванко зовсім не такий, ЯКИМ був до від'їзду в Київ (Ю. Збанацький); Забув, котрого року, навесні, напередодні паски, повідь була така, ЯКОЇ ніхто, ані дід наш, ні дідова баба не знали (О. Довженко); Море зелене-зелене, таке, ЯКИМ ще я не бачив його ніколи (Ю. Збанацький); Нехай краще ми так і залишимось в пам’яті рідних і знайомих молодими, бадьорими, дужими, такими, ЯКИМ є зараз наш незламний дух (В. Козловський).

 Щодо позиції підрядної частини, то стосовно головної вона може посідати:

• препозицію (набувають умовного відтінку), напр.: ЯКЕ життя, таке й товариство (Панас Мирний);
• постпозицію, напр.: Але все це, зрештою, не таке страшне, ЯКИМ ввижається з першого погляду (Ю. Шовковський).

3.1.3. Просторово-ототожнені складнопідрядні речення

Представники структурно-семантичного синтаксису помітили, що складнопідрядні речення місця мають багато спільного з іншими реченнями, які пояснюють займенникові слова, і тому зарахували їх до нерозчленованих складнопідрядних речень займенниково-співвідносних ототожнених. Отож складнопідрядні речення місця із самостійного типу перетворилися на один із підтипів ототожнених речень з обставинно-просторовим значенням співвідносних слів.

Складнопідрядні просторово-ототожнені речення можуть передавати різні відтінки просторового значення з огляду на семантику  співвідносних слів. Тому можна виокремити такі три найважливіші моделі складнопідрядних речень місця:

• 1) із співвідносними словами ТАМ, ТУТ, рідше – СКРІЗЬ, УСЮДИ, ДЕСЬ, НІДЕ;
• 2) із співвідносним словом ТУДИ;
• 3) із співвідносним словом ЗВІДТИ.

 Розглянемо специфіку співвідносних слів детальніше.

 ТАМ – це співвідносне слово вказує на місце дії в головній частині. Якщо з ним поєднується сполучне слово ДЕ в підрядній предикативній одиниці, воно увиразнює те, що місце дії головної частини пояснюється за допомогою вказівки на місце дії підрядної частини. Займенниковий прислівник там функціюює при дієсловах будь-якої семантики чи навіть у бездієслівних реченнях, тобто він не має обмежень щодо дієслівних присудків. До того ж цей корелят може входити до сурядного ряду обставинних іменникових поширювачів (третє речення).
Наприклад: Готуються осінні далі зустріти ночі темноту там, ДЕ зоря в такій печалі згубила хустку золоту (В. Сосюра). А воно, мабуть, краще там, ДЕ нас немає (П. Панч). За гречками, в долині, там, ДЕ ніжним плетивом ткався сивий туман, показалось село (Ю. Збанацький).

 ТУТ – цей менш уживаний корелят використовують для означення не віддаленого, а ближчого місця. Порівн.: То тут, ДЕ тепер наша Тухля, стояло велике озеро (І. Франко). А можливо, не там, а тут ось, ДЕ сьогодні ви стоїте, поверхами високими круто магнетитове місто зросте (П. Дорошенко).

 СКРІЗЬ, УСЮДИ, ДЕСЬ, НІДЕ – ці кореляти дають змогу виразити значення узагальненого місця, напр.: І скрізь, ДЕ генія сіяє слава, ДЕ світ новий підвівся із руїн, Франкові нашому земний уклін (М. Рильський). Табунець шпаків... зняв страшенний концерт, сиплючи звуками, назбираними всюди, ДЕ птахи побували за день (О. Гончар). ДЕ б не був, ніде не похилюся на землі ясній і трудовій (А. Малишко).

 Значення складнопідрядних просторово-ототожнених речень може змінюватися залежно від позиції підрядної частини:

• у постпозиції – із часовими, умовними та допустовими відтінками, напр.: Любов к отчизні ДЕ героїть, там сила вража не устоїть (І. Котляревський); Хто де не дума, там ночує, хотів ДЕ бігти, там гальмує (І. Котляревський);
• в інтерпозиції – власне-просторове значення, напр.: Тут, КУДИ не можна було підступити непоміченим, батальйон окопався (Із часопису);
• у постпозиції – власне-просторове значення, напр.: І скрізь я свій, КУДИ я не піду (В. Сосюра); 

  3.2. Складнопідрядні займенниково-співвідносні речення фразеологізованого типу

Складнопідрядні займенниково-співвідносні речення фразеологізованого типу належать до нерозчленованих структур і виражають різні відтінки якісно-кількісного значення.

 У більшості праць такі речення традиційно визначали як підтип складнопідрядних речень способу дії, до якого зараховували й конструкції зі значенням міри або ступеня. Нині обґрунтовано доцільність їх виокремлення в один із тирів займенниково-співвідносних речень на основі кількох ознак структури, значення, наявності опорних слів, сполучних засобів.

Зазначені речення побудовано за трьома основними моделями:

1. Речення з порівняльним відтінком мають таку будову:

 ТАК + сполучне слово ЯК і сполучники НІБИ, МОВ, НЕМОВ, МОВБИ, МОВБИТО, НАЧЕ, НЕНАЧЕ, БУЦІМ, що виражають невірогідне порівняння. Наприклад: Та ба! не всякий так вмудрує, ЯК сам Виргилій намалює (І. Котляревський); Земля під будинком так шарпалася й стогнала, НІБИ глибоко під Києвом народжувався вулкан (Ю. Яновський).

 ТАКИЙ  + сполучне слово ЯК і сполучники НІБИ, МОВ, НЕМОВ, МОВБИ, МОВБИТО, НАЧЕ, НЕНАЧЕ, БУЦІМ, як-от: І я тебе запам’ятав такою, ЯК ти в той день стояла над рікою печальні очі й посмішка гірка (П. Дорошенко).

 СТІЛЬКИ (НАСТІЛЬКИ) + сполучне слово ЯК і сполучники НІБИ, МОВ, НЕМОВ, МОВБИ, МОВБИТО, НАЧЕ, НЕНАЧЕ, БУЦІМ, які увиразнюють відтінок міри ознаки, напр.: Не стільки пекло сонце, ЯК у повітрі перед дощем було парко (І. Нечуй-Левицький). 

2. Речення із значенням міри, ступеня ознаки репрезентує модель:

 ТАК, ДО ТОГО, ДО ТАКОЇ МІРИ, НАСТІЛЬКИ, СТІЛЬКИ  (при дієсловах, прикметниках, дієприкметниках, прислівниках) + сполучник ЩО (іноді з підсилювальними частками і, аж, навіть), напр.:Табір був заставлений так густо, ЩО здаля нагадував морський берег з сірими валунами (П. Панч). Грім ударив настільки сильно і страшно, ЩО Назар збентежено оглянувся довкола (І. Ряб.). А в обід так голосно загуділо над степом, ЩО АЖ здригалося навколо, ЩО АЖ пил на шляху стовпом кружляв і летів з вітром в безвість (І. Сенченко). А іноді далебі доходить до того, ЩО АЖ самому сором (Т. Шевченко)

 ТАКИЙ (при прикметниках, іменниках) + сполучник ЩО (за такої умови речення набуває значення ступеня ознаки й наслідку, якісного відтінку), напр.: Крізь вії такий великий смуток пломеніє, ЩО слів розради й мудрим не знайти (М. Рильський). Гамір стояв такий, ЩО важко було почути й найближчого сусіду (Ю. Смолич).
 ТАК БАГАТО + сполучник ЩО (речення виражає інтенсивність міри якості), напр.: Вужів було так багато, ЩО Соломія скоро перестала звертати на них увагу (М. Коцюбинський).

3. Речення із значенням наслідку чи мети виражають моделі:

 ТАК, НАСТІЛЬКИ + сполучник ЩОБ (підрядна частина означає не справжній, а бажаний чи ірреальний наслідок змін ступеня чи якості явища), напр.: Піде так, ЩОБ не збити жодної зайвої росинки, не потолочити жодної квітки (Ю. Мушкетик). Богун відсунув діжку настільки, ЩОБ можна було пролізти повз неї (І. Ле).

 ТАКИЙ (при прикметниках чи іменниках) + сполучник ЩОБ, напр.: Але думка була така, ЩОБ зостатись (І. Н. -Лев.).

 СТІЛЬКИ + сполучник ЩОБ, напр.: А другий хоч би спромігся стільки десятин обробити, ЩОБ сім’ю прохарчити (А. Головко).

  3.3. Вміщувальні складнопідрядні займенниково-співвідносні речення.

До предметно-ототожнених належать тільки такі речення з корелятом середнього роду ТЕ, який субстантивувався та має конкретне значення (ТЕ ₁).

Його необхідно відрізняти суто службового ТЕ (ТЕ ₂), яке «внаслідок своєї семантичної порожнечі і граматичної неозначеності (іменник, що стоїть поза категорією числа і роду) здатне вміщати в собі весь зміст підрядної частини і вводити цей зміст, як єдиний семантичний компонент у складі головної, частини». Отже, ТЕ ₂ має абстрактне значення.

Речення із службовим ТЕ ₂ Віра Бєлошапкова виділяє окремо і визначає як займенниково-вміщені чи контаміновані із з’ясувальними, Леонід Максимов як з’ясувально-об’єктні, автори «Русской грамматики» як сполучниково-з’ясувальні.

ТЕ ₁ відрізняється від ТЕ ₂ тим, що може бути доповнене чи замінене займенником все, напр.. Вам, звичайно, не вистачає грошей на все те, ЩО миле вашому примхливому серцю... (Ю. Смолич). Ти викажи все те, ЩО ми не вміємо сказати (Д. Кост.). Все, ЩО око бачить наше, гетьмане, ЩО відчуваємо ми, родилося все в огні (О. Корнійчук). Мусите добре затямити все, ЩО я вам скажу (Ю. Смолич). І це було все, ЩО пощастило встановити при другій спробі проникнути на баржу наступної ночі (Ю. Смолич).

ТЕ ₁ створює із займенником ЩО стійке співвідношення. ТЕ ₂ не сполучається із займенником ЩО, а тільки зі сполучником ЩО. З іншими відносними словами ТЕ ₂ створює різноманітні комбінації. Поівн.: Приїжджий питав те, ЩО його цікавило передовсім (Із часопису) Приїжджий питав те, ДЕ найшвидше почнеться сівба. Приїжджий питав те, КУДИ привезуть зерно.

 NOTA BENE! 

Самостійно повторити правила вживання розділових знаків у складнопідрядних реченнях за новою (2019 р.) редакцією УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОПИСУ (електронну версію подаємо нижче):

ЗАВАНТАЖИТИ PDF

---

  NOTA BENE! 

Теоретичний матеріал із теми СКЛАДНОПІДРЯДНІ РЕЧЕННЯ НЕРОЗЧЛЕНОВАНОЇ СТРУКТУРИ: СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНА ТА ФУНКЦІЙНО-СТИЛІСТИЧНА ТИПОЛОГІЇ узагальнено в навчальному посібнику: Синтаксис сучасної української мови. Схеми і таблиці: / Ніна Гуйванюк, Олена Кардащук, Олена Кульбабська. – Чернівці, : Рута 2003. – 159 с. – Таблиця№ 69. Режим доступу до Е-версії: 
https://kulbabska.com/images/catalog/pdf/manuals/Kulbabska.com--Metodicni_Posibniki--Sintaksis_sucasnoi_ukrainskoi_movi_2003_rik.pdf 

Дорогі друзі! 

Нехай любов Господня зійде світлим гостем до Вашої оселі,
торкнеться Вас і Ваших рідних пасхальною радістю, наповнить будні світлом, добром і свободою,
дарує надію та впевненість у завтрашньому дні, поселяє мир у серці, укріпляє віру й живить душу!

Лекцію підготувала
проф. Олена КУЛЬБАБСЬКА
(Чернівецький національний університет
імені Юрія Федьковича)