Лекція № 4 Навчання української мови в аспекті європейської кредитно-трансферної системи

Для успішного планування потрібна спільна для всіх система цінностей (Фрідріх Август фон Хаєк)

 З м і с т о в и й  м о д у л ь  2

ОРГАНІЗАЦІЯ ВИВЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ У ЗВО ЗА КРЕДИТНО-ТРАНСФЕРНОЮ ТЕХНОЛОГІЄЮ

Лекція № 4

Тема: Навчання української мови в аспекті європейської кредитно-трансферної системи

П л а н: 

1. Організація освітнього процесу у ЗВО.
2. Кредитно-модульна технологія викладання української мови.
3. Планування мовної освіти в умовах розширення автономності ЗВО (самостійно):

• освітня програма;
• навчальний план;
• навчальна програма дисципліни (типова, робоча);
• силабус навчальної дисципліни.

4. Міждисциплінарні освітні програми вищої школи: поняття та методичні рекомендації до укладання.

Мета: сформувати у здобувачів вищої освіти уявлення про нормативно-правове поле закладів вищої освіти в умовах розширення їх автономності, ознайомити зі специфікою організації сучасного освітнього процесу в університеті; систематизувати знання магістрантів про кредитно-модульну технологію викладання української мови й репертуаром освітніх і навчальних програм, силабусів навчальних дисциплін, окреслити перспективи укладання міждисциплінарних освітніх програм вищої школи.

Ключові поняття: Болонський процес, Європейський простір вищої освіти, Європейська кредитно-трансферна система (ЄКТС), кредитно-модульна технологія викладання української мови у ЗВО, кредит ЄКТС, змістовий модуль, студентоцентроване навчання, індивідуальна освітня траєкторія студента, рейтингове оцінювання, методичне забезпечення дисципліни, освітня програма, робоча програма навчальної дисципліни, силабус навчальної дисципліни, міждисциплінарна освітня програма.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Основна

ГорошкінаО., КараманС., Бакум З., Караман О., Копусь О. Практикум з методики навчання мовознавчих дисциплін у вищій школі : навч. посібник. Київ, 2015. С. 71–76.
Любашенко О. В. Навчання української мови на засадах суб’єктно-діяльнісного підходу. Вища освіта України : Тематичний випуск «Педагогіка вищої школи: методологія, теорія, технології». Рівне : РДГУ, 2007. Т. 3. С. 146–150.
Навчальні плани для спеціальностей 0.14 Середня освіта, 035 Філологія першого (бакалаврського) і другого (магістерського) рівнів вищої освіти. URL: http://philology.chnu.edu.ua/?page_id=6020
Освітні програми «Українська мова і література» для спеціальностей 0.14 Середня освіта, 035 Філологія для студентів ЧНУ імені Юрія Федтковича першого (бакалаврського) і другого (магістерського) рівнів вищої освіти. URL: http://philology.chnu.edu.ua/?page_id=6020
Подлевська Н.В. Методика викладання сучасної української літературної мови у вищому навчальному закладі : методичні рекомендації до вивчення дисципліни для студентів спеціальності «Українська мова та література» (ОКР «магістр»). Хмельницький : ХНУ, 2013. С. 23–51.
Положення «Про організацію освітнього процесу в Чернівецькому національному університеті імен Юрія Федьковича». URL: https://drive.google.com/file/d/14PoxHnt_u7rPqGbGu3cccWyTRXbI5-Gg/view
Робочі програми і силабуси лінгвістичних дисциплін. URL: http://philology.chnu.edu.ua/?page_id=6020
Рускуліс Л. Компетентнісний підхід до формування мовної особистості майбутнього вчителя української мови. Проблеми сучасної педагогічної освіти : зб. статей. Ялта : РВВ КГУ, 2012. Вип. 36. Ч. 1. С. 10–17. (Серія: «Педагогіка і психологія»).
Сидоренко О. Л. Освітній простір вищого навчального закладу як визначальний чинник формування фахівця нового типу. Педагогіка і психологія, 2002. № 3. С. 98–100.
Стандарти вищої освіти для спеціальностей 0.14 Середня освіта, 035 Філологія першого (бакалаврського) і другого (магістерського) рівнів вищої освіти. URL: ps://mon.gov.ua/ua/osvita/visha-osvita/naukovo-metodichna-rada-ministerstva-osviti-i-nauki-ukrayini/zatverdzheni-standarti-vishoyi-osviti

Додаткова  література 

1. Вища освіта України і Болонський процес : навч. посіб. / за ред. В. Г. Кременя. Тернопіль : Навчальна книга–Богдан, 2004. 384 с.
2. Європейський простір вищої освіти та Болонський процес : навч.-метод. посіб. / авт.-уклад. Т. М. Димань, О. А. Боньковський, А. Г. Вовкогон. Одеса : ОМА, 2017. 106 с. 
3. Ільченко А. М., Шейко С. В. Вища освіта і Болонський процес : навчально-метод. посібн. Полтава : РВВ ПДАА, 2014. 316 с.
4. Левшин М. М. Впровадження компетентнісного підходу до навчання у ВНЗ : реалії та перспективи. Реалізація Європейського досвіду компетентнісного підходу у вищій школі України: матеріали методологічного семінару. Київ : Педагогічна думка, 2009. С. 217–224.
5. Луговий В. І. Європейська концепція компетентнісного підходу у вищій школі та проблеми її реалізації в Україні. Реалізація Європейського досвіду компетентнісного підходу у вищій школі України : матеріали методологічного семінару. Київ : Педагогічна думка, 2009. С. 3–18.

1. Любашенко О. В. Навчання української мови як співдіяльність. Українська мова і література в школі. 2006. № 2. С. 4–8.
2. Любашенко О. В. Позитивна мотивація студентів як основа побудови стратегій вивчення української мови у вищому навчальному закладі. Педагогічний пошук : Науково-методичний вісник. 2007. № 1. С. 68–71.
3. Модернізація вищої освіти України і Болонський процес : матеріали до першої лекції / уклад. М. Ф. Степко, Я. Я. Болюбаш, К. М. Левківський, Ю. В. Сухарніков; відп. ред. М. Ф. Степко. Київ: Вид-во НМЦВО МОНУ, 2004. 24 с.

9. Овчарук О. Компетентності як ключ до оновлення змісту освіти. Стратегія реформування освіти в Україні: рекомендації з освітньої політики. Київ : К.І.С., 2003. С. 13–43.
10. Пентилюк М. Компетентнісний підхід до формування мовної особистості в євроінтеграційному контексті. Українська мова і література в школі. 2010. № 2. С. 3–5.
11. Рашкевич Ю. М. Болонський процес та нова парадигма вищої освіти: монографія. Львів : Вид-во Львів. політехніки, 2014. 168 с.
12. Сікорський П. І. Кредитно-модульна технологія навчання : навч. посібник. Київ : Європейський університет, 2004. 127 с.
13. Храбан А. А. Модульно-рейтингова система як метод функціонально-професійної орієнтації молодих фахівців. Проблеми освіти. 2001. Вип. 24. С. 100–108.
14. Чобітько М. Г. Особистісно-орієнтоване професійне навчання: зміст і структура. Педагогіка і психологія. 2005. № 3. С. 48–56.
15. Ягупов В. В. Компетентнісний підхід у професійній освіті. Вища освіта України : теоретичний і науково-методичний часопис. 2012. № 3 (додаток 1) : Педагогіка вищої школи: методологія, теорія, технологія. Т. 1. С. 197–208.

---

НАВЧАЛЬНИЙ КОНТЕНТ

1. Організація освітнього процесу у ЗВО

Болонський процес – реформування структури національних систем вищої освіти країн Європи задля створення Зони європейської вищої освіти. Назва пов’язана з Болонським університетом – альма-матер європейської вищої освіти в італійському місті Болонья (Італія), де 1999 року підписано Болонську декларацію.

Болонський процес має свою історію, пов’язану з розробленням і підписанням представниками країн Європи низки документів на самітах, із-поміж яких:

• Європейська культурна конвенція Ради Європи (19 грудня 1954 р., м. Париж, Франція), що заохочує громадян усіх держав до вивчення мов, історії та культури інших країн, закликає до розширення культурної співпраці, створення умов для культурних обмінів;
• Велика Хартія університетів (Magna Charta Universitatum) (18 вересня 1988 р., м. Болонья, Італія), підписана під час урочистостей з нагоди 900-річчя Болонського університету, декларує основні цінності, права та обов’язки університету як ключової інституції суспільства, налагодження тісних зв’язків між університетами Європи, а також визначає фундаментальні принципи, якими повинні керуватись заклади вищої освіти, щоб забезпечити розвиток освіти та інноваційний рух у динамічному світі. У 2020 р. в умовах нових освітніх викликів сьогодення основоположні принципи діяльності університетів Європи було переглянуто й оновлено (Увага! із текстом оновленої версії Великої Хартії Університетів 2020 можна ознайомитися за покликанням: https://zp.edu.ua/uploads/news/20210708/magna_charta_universitatum_2020_ukr.pdf).
• Лісабонська конвенція (11 квітня 1997 р., м. Лісабон, Португалія) про визнання кваліфікацій (документів про освіту), що стосуються вищої освіти в європейському регіоні, яка була підписана під егідою Ради Європи і ЮНЕСКО та декларує доступність загальних цінностей освіти, науки та культури всіх країн Європи для кожної людини, що вможливлює її мобільність на європейському ринку праці;
• Сорбонська декларація (1998 р., м. Париж, Франція), підписана під час урочистостей, присвячених 800-річчю Університету Сорбонна, щодо гармонізації національних систем вищої освіти, узгодження їхньої структури та створення загальної системи освіти, націленої на її зовнішнє визнання, розширення академічної мобільності студентів і можливостей їх працевлаштування;
• Болонська декларація (19 червня 1999 р., м. Болонья, Італія), підписана представниками 29 країн Європи, яка закликала підвищити конкурентоспроможність європейського простору вищої освіти, акцентуючи необхідність збереження незалежності й самостійності всіх закладів вищої освіти (у рамках Болонської декларації раз на два роки проводять конференції міністрів, за результатами якої публікують комюніке);
• Празьке комюніке (19 травня 2001 р., м. Прага, Чехія), підписане представниками 33 країн Європи, де задекларовано важливі елементи вищої освіти, зокрема: навчання впродовж життя, мотивоване навчання, підвищення привабливості й конкурентоспроможності європейської освіти для студентів інших регіонів світу;
• Берлінське комюніке (19 вересня 2003 р., Берлін, Німеччина), підписане представниками 40 країн Європи, щодо поширення загальноєвропейських вимог і стандартів на докторські наукові ступені, заохочуючи зв’язки Європейського простору вищої освіти з Європейським науковим простором.

19 травня 2005 р. від імені України Болонську декларацію підписав у місті Берген (Норвегія) міністр освіти Станіслав Ніколаєнко. Відтоді Україна офіційно приєдналася до Болонського процесу як країна, що входить до європейського освітнього простору.

Нині 48 європейських країн, серед яких і Україна, на добровільних засадах є учасниками Болонського процесу. Його мета – консолідація зусиль урядів країн Європи, наукової та освітянської спільноти для істотного підвищення конкурентоспроможності, якості і привабливості європейської системи науки й вищої освіти у світовому вимірі, вільного доступу студента кожної країни Європи до освітніх ресурсів та ринку праці інших країн.

Вимоги щодо організації освітнього процесу згідно з Болонською декларацією – принципові положення щодо реформування національної системи освіти, що їх зобов’язалась виконати кожна з країн-учасниць Болонського процесу, зокрема:

• увести двоступеневу структуру вищої освіти (бакалавр, магістр);
• прийняти зручну та зрозумілу градацію дипломів, ступенів і кваліфікацій; увести взаємовизнаний на європейському просторі вчений ступінь доктора філософії;
• запровадити накопичувальну систему кредитів на основі Європейської системи трансферу оцінок (ЄКТС), що обумовлює кредитно-модульну організацію навчання, здатну реалізувати концепцію «навчання впродовж усього життя»;
• здійснювати контроль якості освіти акредитаційними агенціями, незалежними від національних урядів і міжнародних організацій; залучати до зовнішньої оцінки діяльності ЗВО студентів та роботодавців;
• розширити мобільність студентів, викладачів, науковців, управлінців для взаємозбагачення європейським досвідом;
• забезпечити працевлаштування випускників (затребуваність обраних кваліфікацій на європейському ринку праці, уведення уніфікованого й взаємно визнаного на європейському просторі додатка до диплома);
• забезпечувати привабливість європейської системи освіти (залучення більшої кількості студентів з інших регіонів світу до Європи, доступність освітніх послуг, наявність степендіальних програм, повага до європейських і світових цінностей, відсутність міжнаціональних і релігійних конфліктів тощо).

Інтеграція української системи освіти до Болонського процесу з урахуванням зазначених вище вимог спричинила введення у ЗВО України європейської кредитно-трансферної системи (ЄКТС), щоб сприяти академічній мобільності студентів і забезпечити визнання українських дипломів про вищу освіту в Європі (наказ Міністерства освіти і науки України № 943 від 6 жовтня 2009 року).

2. Кредитно-модульна технологія викладання української мови

Європейська кредитна трансферна система (ЄКТС) / European Credit Transfer System (ECTS) – система трансферу й накопичення кредитів, що функціює в ЄПВО задля надання, визнання, підтвердження освітніх компонентів і відповідних кваліфікацій, а також сприяє академічній мобільності здобувачів вищої освіти. Ця система ґрунтується на визначенні навчального навантаження студента (здобувача вищої освіти), необхідного для досягнення відповідних результатів навчання, та обліковується в кредитах ЄКТС.

 Кредит Європейської кредитної трансферно-накопичувальної системи (далі – кредит ЄКТС) – одиниця виміру обсягу навчального навантаження студента (здобувача вищої освіти), необхідного для досягнення визначених освітньою програмою (очікуваних) результатів навчання. Обсяг одного кредиту ЄКТС – 30 годин. В одному навчальному році за денною формою навчання навантаження зазвичай становить 60 кредитів ЄКТС. Система оцінювання, що базується на обліку кредитів, гарантує перезарахування (трансфер) й визнання здобутих у навчальному закладі рідної країни навчальних досягнень студента за кордоном, що дає змогу або продовжити навчання, або працевлаштуватися за визнаним дипломом.

 Академічна мобільність – можливість викладачів і студентів (учасників освітнього процесу) навчатися, викладати, стажуватися чи проводити наукову діяльність в іншому навчальному закладі на території України чи поза її межами. Створення загальноєвропейського простору вищої освіти надало студентам змогу навчатися або завершувати освіту за межами своєї країни в будь-якому закордонному ЗВО, з яким його рідний заклад підписав угоду про співпрацю. Для прикладу, на філологічному факультеті Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича діє система подвійного дипломування: студенти можуть паралельно здобувати освіту за кордоном у закладах вищої освіти Польщі, Румунії, Чехії, одержуючи український і зарубіжний дипломи з обраної спеціальності. Увага! Із «Положенням про порядок реалізації права на академічну мобільність здобувачів вищої освіти Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича» можна ознайомитися за покликанням: https://drive.google.com/file/d/1qldRrM9nI2Hs23dnCYhH2vtYw3h06eRe/view

 Кредитно-модульна технологія навчання – організація навчання через структурування змісту навчальних дисциплін в автономні організаційно-методичні блоки – змістові модулі.

Кредитно-модульне навчання передбачає:

• чітку структуризацію змісту навчальної дисципліни на окремі змістові модулі;
• поділ кожного змістового модуля на кілька навчальних елементів;
• обов’язкове теоретичне і практичне опрацювання студентом навчальних елементів кожного змістового модуля;
• варіативність навчання;
• адаптацію навчально-виховного процесу до індивідуальних можливостей і запитів студентів;
• гнучкість управління навчальним процесом.

Засновником технології модульного навчання вважають американського дослідника Дж. Рассела, який у праці «Modular instruction» (1974 р.) виклав концептуальні погляди на особливості такого навчання та запропонував поняття «модуль». Підставами для впровадження цієї технології в Україні є інтеграція до Європейського простору вищої освіти, входження до Болонського процесу. Кредитно-модульна технологія є основним дидактичним засобом європейської кредитно-трансферної системи (ECTS). 

Змістовий модуль (ЗМ) – логічно завершена частина навчального курсу, що об’єднує кілька тем (навчальних елементів), має відповідне дидактичне забезпечення, методичні рекомендації для самостійної роботи студентів і завершується модульним контролем. Із кожної навчальної дисципліни зазвичай передбачають 2–5 ЗМ на семестр, залежно від кількості кредитів, запланованих на вивчення курсу. Сукупність модулів забезпечує реалізацію загальної мети й завдань навчальної дисципліни загалом. Оптимальні форми, методи, засоби опанування матеріалу змістових модулів, обсяг самостійної роботи і способи модуль-контролю визначає викладач, зважаючи на свій педагогічний досвід, особливості контингенту студентів, матеріально-технічну базу навчального закладу тощо. 

Модульний контроль – оцінка рівня засвоєння студентами навчального матеріалу, ступеня сформованості відповідних умінь і навичок з одного змістового модуля відповідно до робочої програми дисципліни. 

Модульно-рейтингова технологія навчання – технологія, що ґрунтується на накопиченні рейтингових балів із різних видів навчально-пізнавальної діяльності студента в межах кожного змістового модуля впродовж вивчення навчальної дисципліни. Рейтингова оцінка – комплексний показник якості навчальних досягнень студента, що характеризує його рівень теоретичних знань і набутих компетентностей із навчальної дисципліни, репрезентує систематичність і самостійність навчально-пізнавальної діяльності, активність і творчий потенціал. Рейтингову оцінку студента визначає загальна сума балів, яку він отримав за активну та якісну навчальну роботу на лекціях, семінарсько-практичних заняттях, виконання індивідуальних завдань, самостійної роботи, за усні та письмові відповіді на поточних контрольних заходах та інших видах навчально-пізнавальної діяльності.

Формуючи рейтингову оцінку студента, викладач має право зняти бали за не відвідування занять, не виконання запланованих завдань, невчасне написання модульних контрольних робіт, академічну заборгованість або додати бали за призові місця на олімпіадах з відповідної навчальної дисципліни, конкурсах студентських робіт, якісне виконання додаткових індивідуальних завдань тощо.

3. Планування мовної освіти в умовах розширення автономності ЗВО (самостійно)

Джерело інформації: Положення «Про організацію освітнього процесу в Чернівецькому національному університеті імен Юрія Федьковича». URL: https://drive.google.com/file/d/14PoxHnt_u7rPqGbGu3cccWyTRXbI5-Gg/view

4. Міждисциплінарні освітні програми вищої школи: поняття та методичні рекомендації до укладання

Міждисциплінарна освітня програма – освітня програма підготовки фахівців, розроблена за двома або трьома спеціальностями, що належать до однієї або різних галузей знань, за умови однакового обсягу освітніх компонент (у кредитах ЄКТС). Основна ознака міждисциплінарності освітньої програм – широкопрофільна підготовка фахівців. Її проєктування ґрунтується передусім на принципах інтеграції змісту освіти в різних предметних галузях, напрямах підготовки. Така програма передбачає опанування знань, що перебувають на межі галузей чи спеціальностей або належить до кількох спеціальностей, тому розподіл кредитів повинен бути рівномірним. Домінування одного компонента автоматично уналежнює програму саме до відповідної спеціальності (галузі), а не до міждисциплінарної.

Міждисциплінарна освітня програма на другому (магістерському) рівні вищої освіти покликана забезпечувати формування у студентів як спеціальних (фахових), передбачених стандартами вищої освіти, так і загальних компетентностей, що є спільними для кількох стандартів. Оскільки така освітня програма може об’єднувати студентів кількох факультетів, то для інформаційної, організаційної та психологічної їх підтримки зазвичай задіюють тьюторів та менторів як наставників, консультантів, порадників.

З огляду на те, що міждисциплінарні освітні програми активно впроваджують прогресивні країни в Європі, розвиток таких програм в Україні відкриватиме нові професійні та академічні права майбутнім фахівцям, сприятиме підвищенню конкурентоспроможності. Утім, розробка й реалізація міждисциплінарних програм у вищій школі України перебуває поки на етапі становлення, оскільки вимоги до їх укладання оприлюднено лише 1 лютого 2021 р. Із наказом МОН України «Про затвердження Вимог до міждисциплінарних освітніх (наукових) програм» можна ознайомитися за покликанням: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/RE36076.html

 

---

Матеріали підготувала
професор кафедри
сучасної української мови
Чернівецького національного університету
імені Юрія Федьковича
Олена КУЛЬБАБСЬКА